УМОВИ, ЩОБ БУТИ СПРАВЖНІМ МУСУЛЬМАНИНОМ

Слово «іслам» арабською означає «віддати свій нафс, скоритися, досягти спасіння», а також «мир». Імам аль-Азам Абу Ханіфа (рахматуллахі алейх) визначив іслам як «скорятися велінням Аллаха таала й коритися їм».

Звідси само собою стає ясно, яким має бути добрий мусульманин. Учені так пояснили риси, які має мати мусульманин: добрий мусульманин насамперед чистий і тілом, і душею.

У багатьох місцях Корану аль-карім Аллах таала сповіщає: «Я люблю тих, хто чистий». Мусульмани не входять до мечетей чи домівок у взутті. Їхні килими й підлоги залишаються чистими, без пилу. Кожен мусульманин має у своєму домі лазню. Їхнє тіло, одяг та їжа завжди чисті. Тому в них немає мікробів і хвороб.

Справжній мусульманин уміє дбати про своє здоров’я. Він ніколи не п’є алкоголю, який є харам і своєрідною отрутою. Він не їсть свинини, яка несе багато небезпек і шкоди і яку заборонено, оголосивши харамом.

Наш Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) по-різному хвалив медичну науку. Приклад — Його слова: «Знання буває двох видів: знання про тіло і знання про релігію». Тобто, сказавши, що найпотрібніші з усіх наук — це релігійне знання, яке береже душу, і знання про здоров’я, яке береже тіло, Він звелів понад усе намагатися зберігати душу й тіло здоровими й сильними. Іслам велить вивчати знання про тіло раніше за знання про релігію. Бо все добре можна чинити лише тоді, коли тіло здорове. Наш Володар Пророк написав листа ромейському імператорові Іраклію й запросив його до ісламу. Іраклій відповів на листа й надіслав багато дарунків. Одним із дарунків був лікар. Прибувши, лікар сказав: «Володарю! Імператор послав мене служити Тобі. Я лікуватиму ваших хворих безкоштовно!» Наш Володар Пророк прийняв цю пропозицію. Він звелів дати лікареві дім. Щодня йому приносили смачну їжу й питво. Минали дні й місяці. Жоден мусульманин не прийшов до лікаря. Лікар засоромився, прийшов до Нього й попросив дозволу поїхати, кажучи: «Володарю! Я прибув сюди, щоб служити. Досі до мене не прийшов жоден хворий. Я сидів без діла, їв, пив і жив у спокої. Тепер я хотів би поїхати». Наш улюблений Пророк відповів: «Вирішуй сам. Якщо ти залишишся довше, то обов’язок мусульман — служити своєму гостеві й виявляти йому гостинність. А якщо поїдеш, то щасливої дороги! Але знай: навіть якби ти пробув тут роками, до тебе ніхто не прийшов би. Бо мої Асхаби не хворіють! Релігія іслам показала шлях, як уникати хвороб. Мої Асхаби дуже дбають про чистоту. Вони нічого не їдять, доки не зголодніють, і встають з-за трапези, перш ніж наситяться».

Цим ми не хочемо сказати, що мусульманин ніколи не хворіє. Але мусульманин, який дбає про своє здоров’я й чистоту, довго залишається здоровим. Він не хворіє легко. Смерть — істина. Ніхто не може уникнути смерті, і кожен помре внаслідок тієї чи іншої хвороби. Але зберегти своє здоров’я до того часу можливо лише завдяки дотриманню того, що велить іслам, і чистоти, яку він приписує. Як добрий мусульманин дбає про чистоту тіла, так він дуже дбає й про чистоту душі. Наш Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) сказав: «Я посланий, щоб довершити добрі риси й поширити у світі добру мораль». У хадисі шаріф сказано: «Той із вас, у кого найвищий іман, — це той, у кого найпрекрасніший ахляк». Отже, навіть іман вимірюється ахляком.

Чистота душі — найголовніше для мусульманина. Хто бреше, шахраює, ошукує інших, гнобить, чинить несправедливість, не допомагає своїм одновірцям, величається й думає лише про власну вигоду, того не можна вважати справжнім мусульманином, хоч би скільки він поклонявся. Піднесений зміст перших трьох аятів сури аль-Маун такий: «О Мій Расуле! Чи бачив Ти того, хто заперечує День Кіямату, хто кривдить сироту й відбирає в нього його право, хто не годує бідного й не спонукає інших робити добро бідному?» Поклоніння таких людей не приймається. У релігії іслам триматися подалі від заборон стоїть на першому місці, перед виконанням велінь. Справжній мусульманин — насамперед цілісна й досконала людина. У нього усміхнене обличчя, лагідна мова, і він каже правду. Він не знає, що таке гніватися.

Наш Володар Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) сказав: «Кому дано лагідність, тому дано добро в цьому світі й в ахіраті».

Мусульманин надзвичайно скромний. Він вислуховує кожного, хто до нього звертається, і допомагає, наскільки може. Мусульманин гідний і чемний. Він любить свою родину й свою країну. У хадисі шаріф сказано: «Любов до батьківщини походить від імана».

Яким Аллах таала хоче бачити Своїх рабів, Він пояснює в Корані аль-карім так. Піднесений зміст аятів аль-каріма 63–69 сури аль-Фуркан такий: «(Доброчесні) раби Рахмана (тобто Аллаха таала, Який має велике співчуття до Своїх рабів) ходять по землі зі смиренням і гідністю. Коли невігласи кривдять їх, вони відповідають їм привітними словами, як-от (мир і безпека вам), і з правдивістю та лагідністю тримаються подалі від гріха. Вони проводять ночі, стоячи й у саджді перед своїм Господом (здійснюючи намаз) (і славлячи Його). Вони кажуть: „О наш Господи! Відверни від нас кару Джаханнаму! Воістину, кара його тривала й гірка. Безсумнівно, це лихе місце й лихе пристановище“. Коли вони витрачають гроші, то не бувають ні марнотратними, ні скупими; вони тримаються середини між цими двома й ні в кого не відбирають його права. Вони не додають Аллахові таала співтовариша й не закликають разом із Ним жодного іншого божества. Вони не забирають життя, яке Аллах таала зробив харамом. (Вони карають лише винних.) Вони не чинять розпусти». А в аятах 72–74, за змістом: «Вони не свідчать неправдиво. Вони тримаються подалі від марного й шкідливого. Якщо ж вони випадково натрапляють на щось таке марне й шкідливе або на щось, що можна зробити лише з великими труднощами, то відвертаються й гідно проходять повз. Коли їм нагадують аяти Аллаха таала, вони не вдають із себе сліпих і глухих, які не бачать і не чують. Вони моляться й кажуть: „О наш Господи! Даруй нам серед наших дружин і дітей праведних людей, які будуть утіхою для наших очей (і стануть для нас добрими наступниками). Зроби нас провідниками для тих, хто остерігається йти проти Аллаха таала!“»

Далі, зміст другого й третього аятів аль-каріма сури ас-Сафф такий: «О ви, що увірували! Чому ви кажете те, чого не робите? Те, що ви кажете, ніби зробили те, чого не робите, викликає великий гнів Аллаха». Це показує, що давати обітницю зробити те, чого не можеш зробити, або обіцяти те, чого не можеш дотримати, робить людину поганою в очах Аллаха.

«Клянуся Аллахом таала, доки людина не бажатиме своєму братові по вірі того, чого бажає собі, її іман неповний» Хадис шаріф

Справжній мусульманин виявляє найбільшу повагу до своєї релігії, своїх батьків, своїх учителів, своїх начальників, керівників країни й законів. Він не займається непотрібними справами. Він витрачає свій час лише на корисне. Він не грає в азартні ігри. Він не марнує свого часу.

Справжній мусульманин виконує свої ібадати. Він сплачує свій борг вдячності Аллахові таала. Ібадат не слід виконувати лише для годиться чи тільки для того, щоб позбутися обов’язку. Ібадат слід виконувати, щоб здобути вдоволення Аллаха таала, охоче й з великою любов’ю до Нього. Боятися Аллаха таала означає дуже сильно любити Його. Як людина не хоче засмутити того, кого дуже любить, і боїться його засмутити, так і ібадат Аллахові таала слід виконувати так, щоб він засвідчував нашу любов до Нього. Блага, які Аллах таала дав нам, такі великі, що ми можемо віддячити за них, лише дуже люблячи Його й поклоняючись Йому від щирого серця.

Ці ібадати бувають різних видів. Деякі з них — між Аллахом таала і рабом. Тих, хто має недоліки в ібадаті перед Ним, Аллах таала, може, і простить. Шанувати права інших — це теж ібадат. Але тих, хто кривдить інших і має на собі чужі права, Він ніколи не прощає, доки їх не простять ті, кому ці права належать. У хадисах шаріф сказано:

«Хто не виявляє милосердя до людей, до того Аллах таала не виявляє милосердя».

«Допомагайте і кривдникові, і скривдженому, не даючи чинити кривду».

«Якщо дев’ять десятих грошей, заплачених за сорочку, — халяль, а одна десята — харам, Аллах таала не приймає намазу, здійсненого в цій сорочці».

«Мусульманин — брат мусульманинові. Він не кривдить його. Він поспішає йому на допомогу. Він не дивиться на нього зверхньо й не вважає його нижчим за себе. Завдавати шкоди його крові, його майну, його цнотливості та його честі — харам».

«Клянуся Аллахом таала, доки людина не бажатиме своєму братові по вірі того, чого бажає собі, її іман неповний».

«Клянуся Аллахом, у того, чий сусід не захищений від його зла, немає імана (тобто він не справжній мумін)».

Щоб здобути щастя, добро й спокій у цьому світі та врятуватися від мук ахірату, необхідно робити дві речі.

Перша — виконувати веління Аллаха таала. Друга — триматися подалі від того, що Він заборонив. Друга важливіша й корисніша за першу. Щоб повністю виконати обов’язок триматися подалі від забороненого, необхідно не впадати в надмірність у тому, що є мубах, тобто дозволене, і не виходити за межі необхідного. Бо хто впадає в надмірність у мубах, той почне робити сумнівне, а сумнівне межує з харамом. Нафс людини ненажерливий, як тварина. Хто ходить краєм прірви, може впасти в неї. Ісламські вчені сказали: «Те, що грішники схиляють голову, миліше, ніж те, що ті, хто виконує веління, вихваляються».

Триматися подалі від гріхів теж буває двох видів. Перше — триматися подалі від заборон, що стосуються прав Аллаха таала. Друге — триматися подалі від заборон, які зачіпають права рабів. Друге важливіше. Бо Аллах таала ні в чому не має потреби й дуже милосердний. А люди, навпаки, мають велику потребу й скупі. Наш Володар Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) сказав:

«Хто має на собі чужі права, хто торкнувся майна й честі створінь, нехай розрахується й сплатить, перш ніж помре! Нехай не входить у день ахірату, коли гроші й майно не мають жодної вартості, із чужими правами на собі! Того дня ібадати, які він здійснив у світі, віддадуть тому, кому належить право. Якщо в нього немає ібадатів або якщо вони скінчаться, то гріхи того, кому належить право, покладуть на нього». Одного разу Расулюллах запитав тих, хто був біля Нього: «Чи знаєте ви, хто банкрут?» Вони відповіли: «Це той, у кого не залишилося ні грошей, ні капіталу». Він сказав: «Знайте, що банкрут — це той, хто у світі здійснював намаз, постив і давав закят, але лаяв людей, обмовляв їх, пожирав чуже майно, забирав життя, бив і ранив. В ахіраті його саваби віддадуть тим, кому належать права, а якщо саваби скінчаться, то гріхи тих, кому належать права, покладуть на нього, і його кинуть у Джаханнам».

У 110-му листі другого тому Мактубат Хазрат Мухаммад Масум аль-Фарукі Сархінді (рахматуллахі алейх) написав одному зі своїх учнів: «Учинивши гріх, треба негайно зробити таубу (покаятися). Тауба за гріх, учинений потай, має бути потай, а тауба за гріх, учинений відкрито, — відкрито. Не слід відкладати тауби. Ангели Кіраман катібін не записують гріха одразу. Якщо зробити таубу, його зовсім не записують. Якщо не зробити тауби, вони його записують. Джафар ібн Сінан (куддіса сиррух) сказав: „Не покаятися в гріху — гірше, ніж учинити гріх“. А хто не покаявся одразу, той має покаятися, перш ніж помре. Не можна випускати з рук вара й такви. Таква — не робити того, що явно заборонене (харам), а вара — не робити того, що сумнівне. Триматися подалі від забороненого корисніше, ніж робити звелене. Наші великі сказали: „І добрі, і погані чинять добрі діла. Але лише сіддіки, добрі, тримаються подалі від гріхів …“ У хадисі шаріф сказано: „Ті, хто в День Кіямату досягне присутності Аллаха таала, — це ті, хто має вара й зухд“. (Зухд означає триматися подалі від мирських речей понад необхідне, навіть якщо вони халяль.) В іншому хадисі шаріф сказано: „Намаз того, хто має вара, приймається“, а ще в одному: „Бути разом із тим, хто має вара, — це ібадат. Розмовляти з ним — такий самий саваб, як дати милостиню“. Питай поради у свого серця в тому, у чому сумніваєшся! Не роби того, від чого твоє серце здригається! Не йди за своїм нафсом!»

«Хікмат (корисне знання) складається з десяти частин. Дев’ять із них — в узлаті (усамітненні). А одна — у тому, щоб мало говорити» Хадис шаріф

У хадисах шаріф сказано: «Діло, яке дає нафсові спокій, а серцю полегшення, — добре. Діло, яке збурює нафс і непокоїть серце, — гріх». «Те, що халяль, — ясне, і те, що харам, теж оголошене. Тримайтеся подалі від сумнівного. Робіть те, що знаєте без сумніву!» Ці хадиси шаріф показують, що того, у чому сумніваєшся і що гнітить серце, робити не слід. Але дозволено робити те, у чому немає сумніву. У хадисі шаріф сказано: «Те, що Аллах таала зробив халялем у Корані аль-карім, — халяль. Те, чого Він не згадав у Корані аль-карім, Він прощає». Коли стикаєшся з чимось сумнівним, треба покласти руку на серце. Якщо серце не забилося частіше, треба це робити. Якщо воно забилося набагато частіше, робити цього не слід. У хадисі шаріф сказано: «Поклади руку на свої груди! Від того, що халяль, серце спокійне. Від того, що харам, воно калатає. Якщо тебе охопить сумнів, то не роби цього! Не роби цього, навіть якщо релігійні діячі дадуть фетву!»

Той, хто має іман, тримається подалі від малих гріхів, щоб не впасти у великі. Треба вважати всі свої ібадати й добрі діла недосконалими. Треба думати, що ти не виконав велінь Аллаха таала повністю. Абу Мухаммад Абдуллах ібн Муназіль (куддіса сиррух) сказав: «Аллах таала сповістив різні види ібадатів. Він звелів терпіння, правдивість, намаз, піст і благання про прощення (істигфар) у передсвітанковий час. Істигфар Він згадав останнім. Тож рабові стало необхідно вважати свої ібадати й добрі діла недосконалими й просити прощення й милості за них усі».

Джафар ібн Сінан (куддіса сиррух) сказав: «Те, що ті, хто поклоняється й чинить добрі діла, вважають себе кращими за тих, хто чинить гріхи, — гірше за гріхи грішників».

Хазрат Алі Муртаїш (куддіса сиррух) одного разу покинув ітікаф (усамітнення) й вийшов із мечеті після двадцятого дня Рамадану аш-Шаріф. Коли його запитали: «Чому ти вийшов?» — він сказав: «Коли я побачив, що хафізи читають Коран аль-карім співуче й хизуються цим, я не зміг залишатися всередині».

Треба працювати, щоб заробляти на прожиття собі й своїй родині халяльним шляхом. Для цього необхідно займатися торгівлею й ремеслом. Саляф ас-саліхін завжди працювали й так заробляли. Є багато хадисів шаріф, які розповідають про саваб за халяльний заробіток. Коли Хазрат Мухаммада ібн Саліма запитали: «Працювати нам і заробляти чи лише поклонятися й покладатися на Аллаха таала (таваккуль)?» — він відповів: «Таваккуль був халем (станом) Расулюллаха, а працювати й заробляти було Його (саллаллаху алейхі ва саллям) сунною. Працюйте й покладайтеся на Аллаха таала!»

Абу Мухаммад ібн Муназіль сказав: «Працювати й покладатися на Аллаха таала — краще, ніж усамітнитися десь і лише поклонятися». Треба знати міру в їжі й питві. Не слід їсти стільки, щоб розслабитися. І не слід також так суворо дотримуватися дієти, щоб не мати сили виконувати ібадат. Хазрат Шах ан-Накшбанд (куддіса сиррух), один із великих авлія, сказав: «Їж добре й працюй добре!» Коротко кажучи, усе, що допомагає виконувати ібадат і чинити добро, — добре й благословенне. А те, що їх зменшує, — заборонене. У кожному доброму ділі треба зважати на свій намір. Якщо намір недобрий, не слід робити цього діла.

Треба триматися подалі (узлат) від тих, хто не йде за ісламом, і від тих, хто чинить бідаати й гріхи, і не водитися з ними. У хадисі шаріф сказано: «Хікмат (корисне знання) складається з десяти частин. Дев’ять із них — в узлаті. А одна — у тому, щоб мало говорити».

Із такими людьми треба зустрічатися лише стільки, скільки необхідно. Час для розваг — після смерті. Треба водитися з праведними, чистими мусульманами, бути їм корисним і мати від них користь. Не слід марнувати часу на непотрібні, марні слова.

Треба зустрічати всіх, добрих і поганих, з усміхненим обличчям. Не слід збурювати фітну й наживати ворогів. Треба дотримуватися слів Хафіза аш-Шіразі: «Друзям треба казати правду, а з ворогами треба поводитися з усміхненим обличчям і лагідним словом». Треба прощати тих, хто просить прощення. Треба мати добру вдачу щодо всіх. Не слід заперечувати нічиїх слів і ні з ким сперечатися. Треба говорити з усіма лагідно, а не різко.

Шейх Абдуллах Баяль (куддіса сиррух) сказав: «Тасаввуф — це не намаз, піст і ібадат ночами. Робити це — обов’язок кожної людини як раба. Тасаввуф — це не ранити людей. Хто досяг цього, той досяг мети».

Коли Хазрат Мухаммада ібн Саліма запитали, як можна відрізнити авлія від інших людей, він сказав: «Їх пізнають за тим, що їхні слова лагідні, вдача прекрасна, обличчя усміхнене, що їхні благодіяння щедрі, що вони не заперечують, коли розмовляють, що прощають тих, хто просить прощення, і що милосердні до всіх».

Абу Ахмад Маккарі сказав: «Футувват (великодушність) означає робити добро тому, хто тебе образив, дарувати тому, кого не любиш, і бути усміхненим із тим, хто тобі докучає».

Треба мало говорити, мало спати й мало сміятися. Голосний сміх затьмарює серце. Треба працювати, але чекати винагороди за це від Аллаха таала. Треба знаходити радість у виконанні Його велінь. Коли покладаєшся лише на Нього, Він дарує тобі все, чого бажаєш. У хадисі шаріф сказано: «Тому, хто покладається лише на Нього, Аллах таала дає все, чого той бажає, і робить усіх людей його помічниками».

Ях’я ібн Муаз ар-Разі сказав: «Наскільки ти любиш Аллаха таала, настільки всі люблять тебе. Наскільки ти боїшся Аллаха таала, настільки всі бояться тебе. Тією мірою, якою ти служиш Аллахові таала, усі стають твоїми помічниками. Не женися за власною вигодою!»

Абу Мухаммад Абдуллах Раші (рахматуллахі таала алейх) сказав: «Найбільша завіса між Аллахом таала і людиною — те, що людина думає про свій власний нафс і покладається на раба, такого ж безсилого, як вона сама. Треба думати про те, щоб здобути любов Аллаха таала, а не людей». До своєї дружини й дітей треба бути лагідним у мові й мати усміхнене обличчя. Треба бути з ними стільки, щоб виконати їхні права. Але не слід так сильно прив’язуватися до них, щоб відвернутися від Аллаха таала.

У релігійних справах не слід радитися з невігласами й грішними релігійними діячами. Не слід бути разом із тими, хто віддався цьому світові. Треба в усьому йти за сунною й триматися подалі від бідаату. У радісні хвилини не слід виходити за межі ісламу, а у скрутні — втрачати надію на Аллаха таала. Не слід забувати, що поряд із кожною скрутою є полегшення. Стан людини не повинен змінюватися ні в радості, ні в біді; треба бути однаковим і в достатку, і в нестачі. Ба більше, треба почуватися добре в нестачі й тісно — в достатку. Мінливі події не повинні змінювати людину.

«Хто має велику родину й мало засобів до життя, хто добре здійснює свої намази й не обмовляє мусульман, той буде зі мною в День Кіямату» Хадис шаріф

Замість того щоб шукати чужих вад, ми повинні визнавати власні вади. Ми не повинні вважати себе кращими за будь-якого іншого мусульманина. Ми повинні ставити кожного мусульманина вище за себе. Зустрічаючи мусульманина, ми повинні вірити, що наше щастя може залежати від тієї дуа, яку він зробить за нас. Перед тими, хто має на нас права, ми повинні бути як слуги. У хадисі шаріф сказано: «Досконалий іман має той мусульманин, який чинить такі три діла: служить своїй родині, сидить разом із бідними (а не з жебраками!) і їсть разом зі своїми слугами». У Корані аль-карім сповіщено, що ці три речі є ознаками віруючих. Ми повинні вивчати спосіб життя Саляф ас-саліхін і намагатися стати схожими на них. Ми не повинні говорити погано про людину за її відсутності. Ми повинні зупиняти того, хто лихословить. (Сказати про людину за її спиною правду, яка завдала б їй болю, якби вона почула, — це гібат, лихослів’я. Якщо ж сказане — неправда, це наклеп. І те, і те — великі гріхи.) Ми повинні зробити своєю звичкою амр біль-маруф і нахй аніль-мункар.

У хадисі шаріф сказано: «Людина, яка має велику родину, але мізерний прожиток, добре здійснює свої намази й не лихословить про мусульман, у День Кіямату буде зі мною». Мусульмани допомагають своїм братам і сестрам-мусульманам і тішать їх. Адже наш Володар Пророк сказав: «Мусульмани — брати. Вони не кривдять одне одного і не засмучують одне одного. Якщо людина допоможе братові-мусульманину в якійсь справі, Аллах таала натомість полегшить її справу. Якщо людина врятує мусульманина від скрути й тим самим потішить його, Аллах таала врятує її від скрути в найтяжчі години Дня Кіямату. Якщо людина приховає ваду чи провину мусульманина, Аллах таала в День Кіямату приховає її вади й провини». «Доки людина допомагає своєму братові-мусульманину, Аллах таала допомагатиме їй».

«Аллах таала створив деяких Своїх рабів для того, щоб вони задовольняли потреби інших і допомагали їм. Ті, хто в нужді, звертатимуться до цих (рабів). Для них в ахіраті не буде страху перед карою».

«Якщо людина вийде, щоб допомогти своєму братові по вірі в якійсь справі, то за кожен крок вона отримає сімдесят савабів і багато її гріхів буде прощено. Так триває, доки справу не завершено. Коли справу завершено, будуть прощені всі її гріхи. Якщо ж вона помре, займаючись цією справою, то ввійде до Джаннату без допиту».

«Якщо людина піде до державних мужів і докладатиме зусиль, щоб її брат-мусульманин позбувся скрути й знайшов спокій, то в День Кіямату, коли в усіх інших ноги ковзатимуть на мосту Сірат, Аллах таала допоможе їй швидко перейти його».

«Бути привітним до свого брата-мусульманина, навчати його доброго, утримувати його від лихих учинків, показувати чужинцям дорогу, коли вони питають, очищати вулиці від каміння, колючок, кісток і подібного, огидного, брудного й шкідливого, а також давати іншим питну воду — усе це різновиди садаки» Хадис шаріф

«Найулюбленіша для Аллаха таала справа — потішити муміна, давши йому одяг або їжу чи задовольнивши якусь іншу його потребу».

«Коли людина зробить добро муміну, Аллах таала створює з цього доброго вчинку ангела. Цей ангел постійно поклоняється. Саваб за його поклоніння дається цій людині. Коли ця людина помре й її покладуть у могилу, ангел прийде до її могили зі світлим і привітним обличчям. Побачивши ангела, вона відчує полегкість і зрадіє. „Хто ти?“ — спитає вона. Відповідь буде така: „Я — те добро, яке ти зробив такому-то, і та радість, яку ти вклав у його серце. Аллах таала послав мене, щоб потішити тебе сьогодні, заступитися за тебе в День Кіямату й показати тобі твоє місце в Джаннаті“».

«Завдяки своєму прекрасному ахляку людина досягне найвищих ступенів Джаннату. (Добровільні) ібадати не дадуть їй змоги досягти цих ступенів. Погана вдача потягне людину на найглибше дно Джаханнаму». «Тому, хто вітається салямом із усміхненим обличчям, даються ті винагороди, які отримують ті, хто подає милостиню».

«У Джаннаті є такі палаци, що людина, яка перебуває в одному з них, може бачити будь-яке місце, яке забажає, і може з’являтися в будь-якому місці, яке обере». Коли Абу Малік аль-Ашарі (рахматуллахі алейх) спитав: «Кому будуть дані такі оселі?» — наш Володар Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) сказав: «Їх буде дано тим, хто говорить лагідно, хто щедрий і хто, коли інші люди сплять, роздумує про буття й велич Аллаха таала та щиро благає Його».

Справжній мусульманин не вірить у забобони. Він не надає значення таким речам, як чаклунство, прикмети нещастя, ворожіння, замовляння й амулети, у яких написано щось інше, ніж із Корану аль-карім, не вірить, що вони неодмінно подіють; не надає значення блакитним намистинам, ставленню свічок на могилах і прив’язуванню до них дроту й ниток, і не дає себе ошукати брехунам, які стверджують, що творять карамати (тобто надприродні речі, які Аллах дає звершитися через людей благочестивих і улюблених Ним). Насправді більшість цих речей прийшла до нас з інших релігій. Великий ісламський учений Імам ар-Раббані (рахматуллахі алейх) так відповідає тим, хто чекає «караматів» від релігійних мужів: «Люди чекають, що релігійні мужі виявлятимуть карамати. Дехто з них, можливо, і не творить караматів, але все ж ближчий до Аллаха таала, ніж інші. Найбільший карамат — вивчати іслам і жити життям, яке відповідає ісламу».

Коран аль-карім велить завжди звертатися до людей із лагідним словом і розумінням, навіть якщо вони належать до інших релігій. У книжках фікху написано, що ранити серце немусульманина, називаючи його в очі невіруючим чи безбожником, — гріх і що того, хто так чинить, слід покарати. Мета — дати всім пізнати велич ісламу. А цей джихад можна здійснювати лише лагідним словом, знанням, терпінням та іманом. Хто хоче переконати когось у якійсь істині, той насамперед мусить сам вірити в неї. А мумін ніколи не втрачає терпіння і ніколи не має труднощів із тим, щоб пояснити свою віру. Немає іншої релігії, такої ясної й логічної, як іслам. Легко можна довести, що ця релігія — єдина істинна релігія. Коротко кажучи, справжній мусульманин — це досконала людина, наділена всіма добрими рисами, гідна, праведна, чиста і тілом, і душею та варта довіри в усіх відношеннях. Якби всі люди прийняли іслам, на землі не залишилося б ні зла, ні обману, ні війни, ні насильства, ні гноблення. Тому обов’язок кожного з нас — докладати всіх зусиль, щоб бути досконалими й справжніми мусульманами, і поширювати іслам по всьому світу, пояснюючи його суть і його тонкощі.