ЖИТТЯ В АХІРАТІ

Життя в ахіраті починається зі смертю

Померти — не означає перестати існувати. Це подія, яка не знищує буття. Смерть — це кінець зв’язку душі з тілом. Це розлучення душі з тілом. Смерть — це перехід людини з одного стану в інший. Це переселення з одного дому в інший. Умар ібн Абдульазіз (рахматуллахі алейх) сказав: «Ви створені лише для вічності, для безкінечного! Але ви переселяєтеся з одного дому в інший!» Смерть — це дар, благо для віруючого. Для тих, хто має гріхи, вона — нещастя. Для бідних вона — полегшення, а для багатих — мука. Розум — це дар від Аллаха таала. Невігластво — причина того, що людина сходить із правильного шляху. Людина не бажає смерті. Але смерть краща за фітну. Людина любить жити. Але смерть для неї краща. Смертю праведний віруючий звільняється від мук і трудів цього світу. Зі смертю жорстоких країни й народи дістають полегшення. Те, що душа мусульманина залишає тіло, подібне до того, як в’язня звільняють із в’язниці. Коли віруючий помер, він не бажає повертатися в цей світ. Лише шахіди бажають повернутися у світ, щоб іще раз стати шахідами. Добро світу минуло. Лишилися тільки печалі. Тому смерть — дар для кожного мусульманина. Релігію людини може вберегти лише її могила. Перша з почестей, які буде виявлено віруючим, — це радість смерті. Єдине, що дає віруючому спокій, — це досягти Аллаха таала. Для кожного віруючого смерть краща за життя. Смерть корисна й для невіруючих.

Про смерть мусульманок

Якщо жінка помирає під час пологів, вагітності, від чуми чи від внутрішньої недуги або помирає природною смертю без жодної з цих причин, і вона прожила життя, ніколи не показуючись чоловікам, які є для неї на-махрам, без належно покритого тіла (тобто так, як навчає іслам), і її чоловік нею вдоволений, то в її смертну годину приходять ангели Джаннату, вишиковуються рядами перед нею, вітають її салямом із пошаною та шанобою і кажуть їй: «О улюблена шахідко і служнице Аллаха таала! Виходь, що ти робиш у цьому мирському палаці? Аллах таала вдоволений тобою, Він зробив цю твою хворобу приводом пробачити твої гріхи й дарував тобі Свій Джаннат. Іди ж і віддай те, що тобі довірено (душу)!» Коли ця жінка бачить високий ступінь, якого вона досягне, вона бажає віддати душу. Але вона озирається довкола й каже: «Нехай Аллах таала змилується над моїми подругами й простить їх, і тоді я віддам свою душу». Ангели передають її прохання Джанабу аль-Хакку. Тоді являється Слово Аллаха таала і проголошує: «Заради Моєї Величі Я прийняв усі молитви цієї Моєї рабині». Тоді ангели приносять їй радісну звістку. Потім приходить ангел смерті разом зі ста двадцятьма ангелами милості. Нур їхніх облич сягає Аршу, на головах у них вінці, вони вбрані в шати з нуру, на ногах у них золоті сандалі, і в них зелені крила.

З плодами Джаннату в руках і з пахощами, подібними до мускусу, вони сходять, вітають її салямом із глибокою шанобою та лагідністю і кажуть: «Халлак аль-алям (Творець усіх істот) шле тобі Свій салям, дарує тобі Джаннат, робить тебе сусідкою Свого улюбленого Пророка Мухаммада алейхіссалям і супутницею Хазрат Аїші».

Жінка з іманом чує, що їй кажуть, завіса перед її очима відкривається, і вона бачить жінок з іманом і тих, кого карають за їхні гріхи. Тоді вона благає: «Прости їм їхні гріхи, мій Господи!» Тоді від Джанаба аль-Іззата лунає голос, що каже: «О Моя джаріє! Я виконав усі твої бажання. Віддай тепер те, що тобі довірено; дружина й дочка Мого Хабіба чекають на тебе». Щойно вона чує цей голос, її душа тремтить, ноги сіпаються, і вона вкривається потом. Коли вона вже ось-ось віддасть життя, приходять двоє ангелів. Кожен із них тримає в руці вогняну палицю, і вони стають обабіч неї, один праворуч, а другий ліворуч. Тим часом прибігає проклятий шайтан і каже: «Щоправда, від цієї нам нічого не перепаде, але дай-но я погляну!» Він підходить із чашею з коштовного каміння, у якій крижана вода, і показує їй воду. Побачивши цю лиху істоту, ангели б’ють палицями, що в них у руках, розбивають чашу, яку він тримає, і проганяють його. Жінка-мусульманка бачить це й сміється. Потім гурії (служниці Джаннату) дають їй напій Каусару в келихах із коштовного каміння, і вона п’є. Такий солодкий напій Джаннату, що її душа підстрибує й чіпляється за келих, і ангел смерті забирає її душу з келиха. Ангели гукають один одному: «Інна ліллахі ва інна ілайхі раджіун (Воістину, ми належимо Аллахові, і до Нього ми, воістину, повернемося)!» І вони підносять душу крізь небеса, наче в мандрівку, ведуть її до Джаннату й показують їй там її місце, а тоді одразу повертають її назад і кладуть біля узголів’я покійної. Коли з неї знімають одяг і розплітають їй коси, душа одразу приходить до узголів’я тіла й каже: «О ти, хто обмиває! Тримай його обережно! Бо воно дістало смертельну рану від пазурів Азраїла. І моє тіло дуже настраждалося і зазнало потрясіння». Коли тіло приносять на лаву для обмивання, душа знову приходить і каже: «Не роби воду надто гарячою! Моє тіло дуже слабке. Звільніть мене скоріше зі своїх рук, щоб я знайшла спокій!» Коли тіло обмите й загорнуте в саван, душа чекає якусь мить, знову гукає й каже: «Це останній раз, коли я бачу цей світ. Дайте мені побачити моїх рідних, і нехай вони побачать мене й винесуть із цього науку. Оскільки й вони незабаром помруть, як і я, нехай не плачуть і не голосять за мною. Нехай не забувають мене і завжди згадують мене, читаючи (або декламуючи) Коран аль-карім (і посилаючи саваб за це добре діло моїй душі). Нехай не сваряться між собою за те, що я залишаю після себе, щоб мене не карали в могилі. Нехай згадують мене також у п’ятниці та у святкові дні».

Коли труну з тілом ставлять на (лаву, що зветься) мусалля (для намазу джаназа), душа знову гукає: «Бувайте, о мій(мої) сину(сини) й моя доню(доньки), мамо моя й батьку мій! Немає дня розлуки, подібного до цього. Ми не побачимося знову аж до Дня Кіямату. Прощавайте, о ви, хто проливає сльози за мною!»

Коли намаз здійснено і труну піднято на плечі, її душа знову гукає й каже: «Несіть мене повільно! Якщо ваша мета — (отримати) саваб, то не завдавайте мені мук! Дайте мені принести Аллахові таала вдоволення вами!»

Коли труну поставлено біля могили, її душа знову гукає й каже: «Погляньте на мій стан і винесіть із нього науку! Тепер ви покладете мене в темне місце й підете. Я залишуся сама зі своїми амалями (тобто зі своїми ділами у світі). Погляньте на ці миті й не дайте себе ошукати підступам цього невірного, брехливого світу!»

«Трудіться для цього світу стільки, скільки часу ви в ньому пробудете, і трудіться для ахірату стільки, скільки часу ви там пробудете!» Хадис шаріф

Коли тіло кладуть у могилу, душа займає місце біля узголів’я. Ніколи не можна залишати покійного в могилі без талкіну (навіювання). [Сунною є, щоб після поховання праведний (саліх) мусульманин здійснив талкін. Ваххабіти не вірять, що давати талкін — сунна. Вони кажуть, що це бідаат. Вони кажуть, що мертвий не чує й нічого не може сприймати. Учені Ахль ас-Сунни (рахімахумуллаху таала) написали різні книжки й довели, що давати талкін — сунна. Одна з цих цінних книжок — Нур аль-якін фі мабхас ат-талкін, яку написав Мустафа ібн Ібрахім Сіямі (рахімахуллаху таала).] З веління Аллаха таала мертва в могилі прокидається, наче від сну, і бачить, що перебуває в темному місці. Вона кличе свого слугу, чи служницю, чи того, хто завжди допомагав їй у світі, і каже: «Принесіть мені світло!» Відповіді немає — ні звуку, ні голосу. Могила розступається, і з’являються двоє ангелів, що допитують (їх звуть Мункар і Накір). З їхніх ротів вириваються люті язики полум’я, а з їхніх ніздрів — чорний дим. У такому вигляді вони підходять до неї й питають: «Ман Раббука ва ма дінука ва ман набіюка (тобто: Хто твій Господь, яка твоя релігія і хто твій Пророк)?» Якщо вона правильно відповість на ці питання, ангели сповіщають їй радісну звістку про милість Хакка таала до неї й ідуть. Тієї ж миті праворуч у могилі відчиняється віконце, і хтось з обличчям, ясним, як повний місяць, виходить і підходить до неї. Ця жінка з іманом дивиться на нього й радіє. Вона питає: «Хто ти?» Лунає відповідь: «Я створений із твого терпіння і твого шукру (вдячності) у світі. Я буду твоїм супутником аж до Дня Кіямату».

Про смерть невіруючого

Коли невіруючий чи муртад (відступник), глупець, якому не до вподоби іслам і який називає Коран аль-карім «законом пустелі», якому настільки бракує знання й моралі, що він називає Мухаммада алейхіссалям — найвищого й найшанованішого з усіх людей і Володаря Пророків — «верблюжим пастухом» (нехай Аллах таала вбереже нас від такого негідного вчинку), який опускається так низько, що каже, ніби релігії непотрібні, бо не може узгодити іслам — підвалину миру й щастя суспільства, джерело знання, моралі, чистоти, здоров’я й справедливості та світло для всієї цивілізації — з дріб’язковими мірками у своїй бездушній, смердючій голові, яка є не чим іншим, як скринькою з падлом, і який віддав поводи у руки власного нафсу, має померти, з його очей знімають завісу. Йому показують Джаннат. Прекрасний ангел каже йому: «О невіруючий! О ти, нікчемо, що називаєш мусульман „відсталими“, а тих, хто женеться за своїми пристрастями й топче моральні засади, — „освіченими й поступовими“! Ти йшов хибним шляхом. Тобі не до вподоби був іслам, істинна релігія. Ті, хто вірить у знання, яке Мухаммад алейхіссалям приніс від Аллаха таала, і шанує його, увійдуть у цей Джаннат». Він бачить блага Джаннату. А гурії Джаннату кажуть: «Ті, хто має іман, урятовані від кари Аллаха таала». Трохи згодом з’являється шайтан в образі священника й каже: «О ти, сину такого-то! Ті, хто приходив, збрехали. Усі блага, які ти бачив, будуть твоїми». Тоді йому показують Джаханнам. Там гори вогню, а скорпіони й сколопендри — завбільшки з мулів. Він бачить муки, про які згадано в хадисах шаріф. Ангели кари в Джаханнамі, що звуться Забанії, б’ють вогняними палицями. З їхніх ротів виривається полум’я. Вони заввишки з мінарети, а зуби в них — як волові роги. Вони кричать, мов грім. Невіруючий тремтить від їхніх голосів і повертає обличчя до шайтана. Шайтан так лякається, що не може встояти й тікає. Ангели хапають шайтана й кидають його на землю. Вони підходять до невіруючого й кажуть йому: «О ти, вороже ісламу! У світі ти не вірив у Расулюллаха (саллаллаху таала алейхі ва саллям). А тепер ти не повірив ангелам, а знову дав себе обдурити проклятому шайтанові».

Вони накладають йому на шию вогняні ланцюги, загинають йому ноги через голову, встромляють його праву руку в його лівий бік, а ліву руку — у правий бік і протягають їх назад крізь спину. Є аят аль-каріма, який розповідає про цей стан.1 Він кричить і кличе своїх підлабузників у світі. Забанії відповідають йому: «О невіруючий, о глупцю, що глузував із мусульман! Час благати минув. Тепер іман більше не приймається, і молитва більше не приймається. Настав час, щоб ти зазнав кари за свою невіру». Вони витягають йому язик крізь потилицю. Вони виривають йому очі. Численними дуже гіркими муками вони забирають його мерзенну душу й кидають її в Джаханнам.

Нехай Аллах таала дарує нам віддати душу в релігії Мухаммада алейхіссалям і з віровченням, викладеним у книжках учених Ахль ас-Сунни, які правильно донесли до нас релігію високого Пророка! Амін.

Усі муміни, і грішні, і безгрішні, пройдуть допит у могилі. Ті з них, кому не буде прощено їхніх гріхів, і всі невіруючі зазнають також кари в могилі. Ті, хто розносить плітки між мусульманами, і ті, хто бризкає на себе сечею у вбиральні, зазнають кари в могилі. (Кара в могилі спіткає не лише душу, а і душу, і тіло [тобто й фізично]. Не слід намагатися розумом розв’язати те, чого розум не може осягнути.)

Якщо ця людина померла без іману (тобто невіруючою), він (або вона) зазнає тяжкої кари аж до махшару (тобто до Судного дня) (а потім — вічно в Джаханнамі).

«Люди сплять. Коли вони помирають, вони прокидаються» Хадис шаріф

Нам не до снаги висловити Твою справжню ціну,
Тому краще нам мовчати, ніж хвалити.
Знайте, що наш Володар Пророк — немов сонце,
Зорі Пророків беруть світло від Нього.
Аллах створив Його й прикрасив Його ахляком,
Оздобив Його добрим норовом і усміхненим обличчям,
Витончено й чарівно Він створений, мов троянди й квіти,
Сяйливий і славний, як повний місяць.
Невпинні, як час, запал і доброта цього Набі,
Перед Його щедрістю океани — лише краплі.
Пахощі тієї землі, що обіймає Його благословенне тіло,
Повірте, чудовіші за мускус та амбру.
Щасливі ті, хто вдихав пахощі цієї землі й цілував її,
І хто наповнив свої груди благословенними пахощами.
Він — Володар усіх людей, арабів і неарабів,
І Він — окраса всього світу.
Він забороняє зло й велить добро,
Його веління й заборони — божественні накази.
Касида аль-Бурда