ДЕЯКІ ЗАВАЇД-СУННИ НАШОГО ВОЛОДАРЯ ПРОРОКА

Яке велике значення наш Пророк надавав чистоті й порядку

Наш Володар Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) надавав великого значення чистоті, порядку й охайності. Він любив починати все з правого боку й робити це Своєю правою рукою.6 Лише очищаючись після туалету, Він користувався Своєю лівою рукою.

Наскільки було можливо, Він робив усе непарну кількість разів. Він казав: «Хто має волосся, нехай добре доглядає його!»

Одного разу, коли Пророк був у мечеті, увійшов чоловік із нечесаним волоссям і бородою. Наш улюблений Пророк сказав: «Невже немає трояндової олії, щоб пригладити йому волосся?» — і потім знаком руки показав йому, щоб він негайно вийшов і впорядкував волосся й бороду. Коли той зробив це й повернувся, наш Пророк сказав: «Що краще: щоб хтось із вас приходив сюди з доглянутим волоссям і бородою, як оце, чи з розкуйовдженим волоссям і бородою, як у Шайтана?»

Навіть у подорожі Він возив із Собою олію у флаконі. Намастивши волосся олією, Він спершу клав на голову тонку тканину, а зверху вдягав Свій головний убір. Так ззовні не було видно, що Він користувався олією. Наш Пророк розчісував Свою бороду двічі на день.

Анас ібн Малік сказав: «Расул алейхіссалям часто намащував Своє благословенне волосся трояндовою олією й розчісував Свою благословенну бороду, змочивши її водою».7 Наш Володар Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) трохи підрізав Свою благословенну бороду в довжину й з боків. Перш ніж іти на п’ятничний намаз, Він підстригав Свої вуса й нігті. Він також велів мусульманам підстригати вуса.

Щоразу, коли наш Пророк дивився в дзеркало, Він воздавав хвалу Аллахові таала й молився: «О мій Аллаху! Як Ти створив мою зовнішність прекрасною, так зроби прекрасним і мій ахляк!»

Щовечора перед сном наш Пророк тричі наносив на Свої очі сурму. Він наносив сурму тричі на Своє праве око й двічі на ліве. Він казав: «Наносьте сурму на очі! Бо вона надає очам блиску й сприяє росту волосків (вій)».8

Ісламські вчені кажуть, що чоловікові дозволено наносити сурму на очі для лікування, але не для прикраси. Слова джамаль (краса) і зінат (прикраса) не слід плутати.

Джамаль означає усувати потворне, зберігати свою гідність і показувати блага, щоб дякувати Аллахові таала. Показувати блага, щоб похизуватися й похвалитися, — це не джамаль, а кібр (пиха). Расулюллах надавав великого значення користуванню місваком (природною зубною щіткою з гілочок дерева арак). Він ніколи з ним не розлучався. Наш Пророк казав: «Користуйтеся місваком із гілочки дерева арак!» Він надає ротові приємного запаху. Наш Пророк сказав: «Це і моя сунна, і сунна Пророків, які були до мене!»

Наш Пророк сказав: «Якби це не було тягарем для моєї умми, я звелів би їм користуватися місваком перед кожним намазом!»9 «Наполегливо раджу вам користуватися місваком!»

«Місвак — це чистота для рота й вдоволення мого Господа!» Коли наш Пророк заходив до Свого дому, першим, що Він робив, було чищення Своїх зубів місваком. Він не лягав спати, не маючи при Собі місвака, а прокинувшись, починав із того, що чистив зуби місваком. І коли вставав уночі на намаз тахаджуд (намаз, який виконують, коли минуло дві третини ночі), Він чистив зуби місваком.10 Наша мати Хазрат Аїша сказала: «Не було такої ночі чи дня, щоб Пророк алейхіссалям спав і, прокинувшись, не скористався місваком перед тим, як узяти абдест!» Ібрахім, син нашого улюбленого Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям), помер. Під час поховання одна з висушених на сонці глиняних цеглин, які клали в могилу, лягла криво. Наш Пророк втрутився й поправив її. Він пояснив, що крива цеглина померлому ні користі не дає, ні шкоди не завдає, але Він не любить безладу.

Дім щастя нашого Володаря Пророка

Коли наш Пророк збудував Свою мечеть у Медині, Він звелів збудувати поруч із мечеттю ще дві кімнати з висушеної на сонці глиняної цегли й накрити їх стовбурами й гілками фінікових пальм. Коли будували Масджид аш-Шаріф, для Аїші й Сауди (радіяллаху анхума) зробили по кімнаті. Двері кімнати Хазрат Аїші виходили на дорогу, що вела до мечеті. Двері кімнати, збудованої для Хазрат Сауди, виходили до воріт Аль-Усман — третіх воріт мечеті. Що більше дружин брав наш Пророк алейхіссалям, то більше ставало кімнат, і їх стало дев’ять. Їх будували між кімнатою Хазрат Аїші та кіблою. Одні кімнати були з висушеної на сонці глиняної цегли, інші — з каменю. Деякі були збудовані з гілок фінікових пальм (у багдадському стилі) й обмазані глиняним розчином, а стелю зробили з гілок фінікових пальм. Хасан ібн Абіль-Хасан (радіяллаху анх) розповідає: «Коли я був підлітком, я заходив до дому Расулюллаха й, потягнувшись, міг дістати рукою до стелі. Покрівля кімнати Расулюллаха була лише тканим волосяним полотном, натягнутим на стовбур кипариса чи ялівцю».

За словами Імама аль-Бухарі, «двері дому Расулюллаха не мали кільця, і стукали в них кінцем лука». Мухаммад ібн Хілял і Ата аль-Хорасані бачили кімнати дружин нашого Пророка й казали, що вони були збудовані з гілок фінікових пальм і що замість дверей на них висіли завіси з чорного волосяного полотна. За тим, що бачив на власні очі Давуд ібн Кайс, ширина кожної кімнати від дверей до бічних стін становила 6–7 зіра11 (3–3,5 м), а глибина всередині — приблизно 10 зіра (4,8 м). (Один зіра — 48 см.)

«Місвак — це чистота для рота й вдоволення мого Господа!» Хадис шаріф

Того дня, коли в Медині зачитали лист халіфа Абдульмаліка про те, що кімнати дружин нашого Пророка мають бути вилучені й приєднані до мечеті, багато хто не міг стримати сліз, і мединці плакали, як у день смерті нашого Пророка.12

Саїд ібн Мусаййаб так висловив свій сум: «Клянуся Аллахом, як би я хотів, щоб їх залишили такими, якими вони були! Тоді молодь, яка виростає в Медині, і ті, хто приїжджає до Медини здалеку, бачили б, чим задовольнявся Расул алейхіссалям у Своєму житті, і люди не прагнули б мати багато майна й хизуватися ним».

Поведінка нашого Володаря Пророка вдома

Хазрат Хусейн розповідає: «Я запитав свого батька, що робив наш Володар Пророк удома. Мій батько розповів таке: Щойно наш Володар Пророк заходив до Свого дому, Він ділив Свій час на три частини: ібадат Аллахові, справи родини і Свої особисті справи. Час, який Він відводив Собі, Він ділив між Собою й людьми. У цей час до Нього заходили лише найвизначніші сахаби. Через них Він доносив до людей релігійні питання і ніколи нічого не затримував у Себе з того, що стосувалося людей. Звичаєм нашого Володаря Пророка було ділити час, що належав Його уммі, між достойними відповідно до їхнього ступеня в релігії і кликати їх до Себе відповідно до цього. Одні з них мали одну справу, інші — дві, а ще інші — більше. Наш Володар Пророк займався їхніми релігійними справами, давав їм потрібні відповіді на їхні запитання, а потім казав: „Хто присутній тут, нехай донесе це до тих, кого тут немає! Повідомляйте мені про потреби тих, хто не може сам прийти й викласти свої потреби. Бо, воістину, у День Кіямату Аллах зробить твердими на мосту Сірат ноги того, хто викладе потреби людини, яка не може викласти їх сама!“

У присутності нашого Володаря Пророка ні про що інше не згадували й не говорили. Він і Сам ні від кого не приймав нічого іншого. Ті, хто заходив до нашого Володаря Пророка, заходили як шукачі знання, а виходили великими вченими, які скуштували радість знання й вели до нього інших!»

Поведінка нашого Володаря Пророка поза домом

Хазрат Хусейн розповідає: Я запитав свого батька, що робив наш Володар Пророк поза домом. Він відповів так:

Поза домом Володар світів не говорив. Він говорив лише тоді, коли Його слова мали принести користь мусульманам, зігріти їхні серця одне до одного й усунути розбрат і холодність між ними. Він виявляв шану тому, хто мав найкращі якості в кожному племені, і ставив його правителем над його плем’ям.13 Він оберігав людей від лихих людей і від зла і Сам уникав того, щоб опинитися в таких ситуаціях. Він ніколи нікому не відмовляв у Своєму усміхненому обличчі й Своїй прекрасній вдачі.

Коли Він не бачив Своїх Асхабів, Він шукав їх і розпитував, що сталося між ними. Він хвалив і зміцнював добре, а погане засуджував і послаблював. Усе, що Він робив, було поміркованим і без суперечностей. Боячись, що мусульмани впадуть у безтурботність, Він ніколи не залишав їх без застереження. Усі Його стани були рівні й незмінні. Наш Володар Расулюллах мав досконалу здатність до ібадату й покори. Він не переступав жодного права й не нехтував його виконанням. Найближчими до Нього були найкращі з людей.

У Його очах найдостойнішим з-поміж Його Асхабів був той, чия порада була найвсеосяжнішою, а найвищий ступінь мав той, хто найкраще допомагав нужденним і робив їм добро. Володар світів ні сідав, ні вставав, не згадавши імені Аллаха.

Він ніколи не відводив Собі певного місця в зібранні й забороняв так робити. Хоч би де Він підходив до гурту людей, які сиділи разом, Він ніколи не сідав на найпочесніше місце. Він сідав радше в кінці зібрання й велів мусульманам робити так само.

Кожному з тих, хто сидів поряд із Ним, Він віддавав належне й виявляв їм таку шану, що кожен думав, ніби в очах Расулюллаха немає нікого ціннішого за нього. Він терпів усе від тих, хто сидів із Ним або приходив зі своїми потребами, аж доки вони не йшли.14

Коли хтось просив Його про щось, Він не відхиляв прохання: або давав те, про що просили, або відпускав людей лагідними й привітними словами. Його прекрасна вдача була такою широкою, що охоплювала всіх людей. Він став для них милосердним батьком. У Його очах усі були рівні в правах. Зібрання нашого Володаря Пророка було зібранням знання, сором’язливості, терпіння й довіри.

У Його присутності ніхто не підвищував голосу, ніхто нікого не звинувачував і ніхто не викривав чужих вад і недоліків. Ті, хто був присутній у зібранні Володаря світів, були рівними; їхня перевага одне над одним полягала лише в такві (в тому, щоб триматися подалі від харамного). Усі вони були смиренними. Вони шанували старших, а до молодших виявляли співчуття й милосердя. Вони ставили нужденних попереду інших і намагалися задовольнити їхні потреби. Вони оберігали чужинців і тих, хто був далеко від дому, й опікувалися ними. Наш Володар Пророк завжди був усміхнений і лагідної вдачі. Він був дуже милостивий і щедро прощав. Він не був жорстокосердим. Він ніколи ні з ким не сперечався. Він ніколи не кричав, не галасував і не казав лихих слів. Він ніколи нікому не дорікав. Він не був скупим. Він заплющував очі на те, що Йому не подобалося. Він не позбавляв надії того, хто сподівався, і не виявляв Свого невдоволення будь-чим.

Наш Володар Расулюллах тримався осторонь трьох речей:

- Суперечок із людьми,

- Багатослів’я,

«Я не їм, на щось спираючись» Хадис шаріф

- Заняття непотрібними й порожніми справами.

У трьох речах Він залишав людей у спокої:

- Він ніколи нікого не ганив і не дорікав, ні в обличчя, ні за спиною.

- Він ніколи не шукав чужих ганебних учинків чи вад.

- Він ніколи нікому не казав нічого, що не принесло б йому савабу й не було б йому на користь.

Коли наш Володар Пророк говорив, ті, хто був у Його присутності, сиділи мовчки й нерухомо, наче на їхні голови сіли птахи, доки Він не закінчував говорити; лише тоді вони казали те, що мали сказати, але ніколи не дискутували й не сперечалися в Його присутності. Коли хтось розмовляв із нашим Володарем Расулюллахом, інші присутні мовчали, доки той не закінчував говорити. В очах нашого Володаря Расулюллаха не було різниці між тими, хто говорив першим, і тими, хто говорив останнім. Якщо ті, хто був у Його присутності, сміялися з чогось, Він теж сміявся. Якщо вони чомусь дивувалися, Він теж дивувався цьому. Він терпів нечемність і різкість у словах і запитаннях чужинців і приїжджих, які приходили до Нього, щоб і Його Асхаби поводилися так, як Він. Наш Володар Пророк казав: «Коли бачите нужденного, який просить того, чого потребує, допоможіть йому отримати те, чого він потребує!»

Наш Володар Пророк не приймав похвали, яка не відповідала правді. Він ніколи нікого не перебивав, хіба що той порушував чиєсь право. Коли хтось порушував право іншого, Він перебивав його й забороняв йому це або залишав те місце. Мовчання Володаря світів ґрунтувалося на чотирьох речах: хільм (лагідність, сумирність, поміркованість), хазар (обачність), такдір (поцінування) і тафаккур (роздуми над своїми гріхами й своїм оточенням та навчання на тому, що створив Аллах таала). Його такдір виявлявся в тому, що Він однаково дивився на всіх людей і однаково слухав їх. Його тафаккур виявлявся в тому, що Він роздумував над справами цього світу й ахірату.

Він поєднав у Собі хільм і терпіння. Ніщо в цьому світі ніколи не викликало Його гніву. Щодо хазару, то в Ньому поєдналися чотири якості:

- Він брав найкраще, щоб іти за ним.

- Він залишав погане, щоб від нього трималися подалі.

- Він спрямовував Своє розуміння на те, що було корисне для Його умми.

- Він зосереджував Свою ревність на тому, що дало б Його уммі щастя в цьому світі й в ахіраті.

Не бувало такого, щоб Володар світів сказав на щось «ні». Коли Його просили про те, що Він хотів зробити, Він казав: «Охоче!», а коли Його просили про те, чого Він не хотів робити, Він мовчав, і з Його мовчання розуміли, що Він не хоче цього робити. Він дбав про щастя всіх у цьому світі й в ахіраті. Коли під час однієї з газв Його попросили помолитися, щоб невіруючих було знищено, Він сказав:

«Я посланий не для того, щоб проклинати, і не для того, щоб люди зазнавали мук. Я посланий, щоб робити добро всім і щоб люди знайшли спокій».

У сто сьомому аяті сури аль-Анбія сказано, за змістом: «Ми послали Тебе як милість і благо для світів». Тому Він завжди дбав про добро для всіх. Анас ібн Малік переказав, що коли наш Володар Пророк зустрічав когось, Він робив із ним мусафаху15, і доки та людина не забирала своєї руки, наш Володар Пророк теж не забирав Своєї руки; і доки та людина не відверталася, наш Володар Пророк теж не відвертав від неї Свого обличчя.

Анас ібн Малік розповідав також: «Ми запитали нашого Володаря: „О Расулюллах! Чи кланятися нам одне одному?“ Він сказав: „Ні!“ Тоді ми запитали: „Чи обійматися нам одне з одним?“ Він сказав: „Ні! Але робіть мусафаху!“»16

Хазрат Бара ібн Азіб розповідає, що наш Володар Пророк сказав: «Коли два мусульмани зустрічаються, вітають одне одного салямом і роблять мусафаху, їм прощається ще до того, як вони розійдуться!»

Володар світів завжди був заглиблений у роздуми. Його мовчання тривало довше, ніж Його мова. Расулюллах не говорив без потреби. Він згадував ім’я Аллаха і на початку, і наприкінці Своїх слів.

Говорячи, Він уживав короткі й змістовні слова. Слова Расулюллаха завжди були правдиві й доречні. Коли Расулюллах говорив, Він не вживав ні більше, ні менше слів, ніж було потрібно. Він ніколи нікому не розбивав серця й ніколи ні на кого не дивився зверхньо.

Наш Володар Расулюллах ніколи не гнівався через цей світ чи його справи. Але коли порушували чиєсь право, ніщо не могло вгамувати Його гніву, доки це право не було відновлено.

Він ніколи не гнівався й не мстився за Себе Самого. Коли Він хотів на щось указати, Він робив це всією рукою, а не лише пальцем. Коли Він дивувався й був вражений, Він перевертав руку, тобто якщо долоня була звернена до неба, Він повертав її до землі, а якщо була звернена до землі — повертав до неба. Говорячи, Він робив рухи руками; Він ударяв долонею Своєї правої руки об внутрішній бік великого пальця Своєї лівої руки. Коли Він гнівався, Він одразу вгамовував гнів і не показував його. Коли Він був радісний і веселий, Він заплющував очі. Його сміх щонайбільше був усмішкою. Коли Він усміхався, було видно Його зуби, наче перли.17

Роблячи добрі справи, Він волів починати з правого боку,
Чи то абдест, чи одяг — Він поспішав це робити, те джерело щедрості.
Він лягав на Свій правий бік обличчям до кібли,
З кожним подихом Він мандрував у незримому, те джерело щедрості.

«Коли два мусульмани зустрічаються, вітають одне одного салямом і роблять мусафаху, їм прощається ще до того, як вони розійдуться!» Хадис шаріф

Його постіль була шкіряна, і подушка також, набита волокном,
Лягаючи вночі, Він спав лише трохи, те пильне джерело щедрості.
Його очі спали, але серце не спало, перебуваючи з Його Другом,
Від віку Він був зачарований Його красою, те джерело щедрості.

Як наш Володар Пророк лягав і спав

Коли наш Володар Пророк хотів спати у Своїй постелі, Він лягав на правий бік, клав праву руку під праву щоку й молився так: «О мій Аллаху! Я віддав себе Тобі. Я звернув своє обличчя до Тебе. Я доручаю свою справу Тобі. Я спираюся спиною на Тебе (покладаюся на Тебе). Я боюся Твоєї кари й сподіваюся на Твою милість. Немає іншого притулку, крім Твоєї милості, і немає нічого, від чого слід було б шукати захисту, крім Твоєї кари.

Лише у Твоїй милості можна знайти притулок, і лише Твоєю милістю можна врятуватися. Я вірую в Твою Книгу, яку Ти зіслав, і в Твого Пророка, якого Ти послав.

О мій Господи! З Твоїм іменем я лягаю. Якщо Ти забереш мою душу й затримаєш її, то вчини з нею за Своєю милістю! Якщо ж Ти відпустиш її, то оберігай її так, як оберігаєш Своїх праведних рабів!

О мій Аллаху! З Твоїм іменем я помираю і з Твоїм іменем оживаю. О Аллаху, Який дає нам їсти й пити, задовольняє всі наші потреби й дає нам прихисток і притулок! Я воздаю Тобі хвалу безліч разів. Скільки ж є тих, у кого немає ні того, хто задовольнив би їхні потреби, ні того, хто дав би їм прихисток! О мій Аллаху! Убережи мене від Своєї кари в той день, коли Ти збереш Своїх рабів перед Своїм лицем! О мій Аллаху! Ти — Перший! Немає нічого, що було б до Тебе! Ти — Останній! Немає нічого, що було б після Тебе! Ти — Явний! Немає нічого, крім Тебе!»

Коли Він прокидався, то молився так: «Немає іншого бога; є лише Ти! Я прославляю Тебе й проголошую Тебе вільним від будь-якої вади. О мій Аллаху! Я прошу Тебе простити мої гріхи і прошу Твоєї милості.

Хвала Аллахові, Який повернув нам життя після смерті. У День Кіямату ми повернемося до Нього».18 Потім Він молився, кажучи: «О мій Аллаху! Примнож моє знання! Не дай моєму серцю ухилитися після того, як Ти показав мені правильний шлях! Даруй мені милість від Себе, Всевишнього! Бо Ти — Той, Хто прощає найбільше!» Хазрат Бара ібн Азіб сказав: Володар світів сказав мені:

«Коли йдеш до місця, де будеш спати, візьми абдест так, як береш його перед намазом! Потім ляж на правий бік і скажи: „О мій Аллаху! Я віддав себе Тобі. Я звернув своє обличчя до Тебе. Я доручаю свою справу Тобі. Я спираюся спиною на Тебе (покладаюся на Тебе). Я боюся Твоєї кари й сподіваюся на Твою милість. Немає іншого притулку, крім Твоєї милості, і немає нічого, від чого слід було б шукати захисту, крім Твоєї кари. Лише у Твоїй милості можна знайти притулок, і лише Твоєю милістю можна врятуватися. Я вірую в Твою Книгу, яку Ти зіслав, і в Твого Пророка, якого Ти послав“. Якщо ти помреш тієї ночі, ти помреш на фітраті ісламу. Хто скаже це й помре тієї ночі, той помре на фітраті ісламу!»

Наш Володар Пророк сказав: «Коли хтось із вас уночі встане з постелі, а потім повернеться, щоб знову лягти, нехай тричі струсне постіль. Бо він не може знати, що сталося після того, як він устав, і що прийшло й зайняло його місце в постелі». Абдуллах ібн Тахфа (радіяллаху анх), один з Асхабів ас-Суффа, розповідав: «Коли я в передсвітанкову пору спав у мечеті на животі, тобто обличчям донизу, хтось торкнувся мене ногою.

— „Хто це?“ — запитав Він.

— „Я — Абдуллах ібн Тахфа“, — сказав я.

І що ж я побачив? Це був Володар світів! Я одразу підхопився.

— „Це той спосіб лежати, який найменше подобається Всевишньому Аллахові!“ — сказав Він».19 Наш Володар Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) ніколи не ступав на землю без абдесту.

Ніколи не бачили, щоб наш Володар Расулюллах, сходивши в туалет, не взяв після цього абдесту.

Хода нашого Володаря Пророка

Хазрат Хінд ібн Абі Хала розповідав таке: «Коли Володар світів ішов, Він жваво відривав ноги від землі. Він не хитався з боку на бік. Він ступав широкими кроками й злегка нахилявся вперед, наче спускався з високого місця, і йшов спокійно, з гідністю й незворушністю.

Коли Він хотів подивитися в якийсь бік, Він повертався туди всім тілом. Він не озирався навколо без мети.

Він більше дивився вниз, на землю, ніж угору, на небо.

Коли Він дивився на землю, то краєчком ока. Він ішов позаду Своїх сахабів.

Коли Він зустрічав когось, Він завжди першим вітав його салямом».

Хазрат Абу Хурайра розповідає таке: «Щодо ходи, то я ніколи не бачив нікого, хто ходив би швидше за Володаря світів. Коли Він ішов, земля ніби згорталася під Його ногами! Нам доводилося напружуватися й силкуватися з усіх сил, щоб устигати за Ним. А Володар світів, ідучи, зовсім не напружувався».20

Як сидів наш Володар Пророк

Здебільшого Він сидів на колінах. Переказують також, що Його бачили сидячим у позі курфуса, тобто з підтягнутими колінами, обхопивши їх руками.21 Ніколи не бачили, щоб Він простягав ноги в бік тих, хто був у Його зібранні. Зазвичай Він сидів обличчям до кібли. Часто Він розстеляв плащ (аба) зі Своєї спини під гостями, які приходили до Нього, і садив їх на нього. Іноді Він давав гостям і Свою власну подушку. Ханзала ібн Хізям сказав: «Коли я прийшов до нашого Володаря Пророка, я побачив, що Він сидить, схрестивши ноги». Джабір ібн Самура переказав, що наш Володар Пророк, виконавши ранковий намаз, сидів, схрестивши ноги, на Своєму місці молитви, доки не сходило сонце.

«Набувайте ахляку Аллаха таала!» Хадис шаріф

Шарід ібн Сувайд сказав: «Володар Всесвіту завітав до мене. Я тоді сидів, заклавши ліву руку за спину й спираючись на внутрішню половину долоні. Тоді наш Володар Пророк сказав мені: „Ти сидиш так, як сидять ті, на кого впав гнів Аллаха таала (юдеї)?“» Абу Джухайфа розповідає: «Володар світів сказав: „Я не їм, на щось спираючись“».22

Він сидів, схрестивши ноги, або на колінах, або підтягнувши коліна,
Сповнений адабу був Він явно й потай, те джерело щедрості.
Він їв трьома пальцями й облизував їх зі смаком,
Воду Він пив у три подихи, те джерело щедрості.
Він любив мед, халву, гарбуз, оцет і сарід, але
Ніколи не наїдався досхочу ячмінним хлібом, те джерело щедрості.
Іноді Він прив’язував камінь до Свого живота, бо був голодний,
І казав: «Щоб моє серце не тремтіло», те джерело щедрості.
У Його домі щастя місяцями не розпалювали вогню,
Задовольняючись малим, Він їв фініки й гранати, те джерело щедрості.

Як наш Володар Пророк їв і пив

Наш Володар Пророк сказав:

«Благодать їжі — у тому, щоб узяти абдест перед їдою й помити руки після їди!»23

«Хто ляже спати, не змивши з рук запаху й жиру м’яса чи олії, і з ним щось трапиться, нехай не звинувачує нікого, крім себе!» «Благодать їжі — посередині! Коли хтось із вас їсть, нехай їсть не з середини страви, а з краю, бо благодать сходить на середину їжі!» Наша мати Хазрат Аїша (радіяллаху анха) переказала: «Володар світів сказав: „Коли хтось із вас збирається їсти, нехай скаже Бісмілляхіррахманіррахім і згадає ім’я Всевишнього Аллаха. Якщо ж він забуде сказати це, перш ніж почне їсти, нехай скаже: Бісмілляхіррахманіррахім на початок і кінець трапези!“»24

Умайя ібн Махші переказав: Один чоловік їв, не промовивши Басмали.

Наш Володар Пророк помітив, що той не промовив Басмали. Він сказав: «Скажи Бісмілляхіррахманіррахім на початок і кінець цієї трапези!» Коли чоловік сказав «Бісмілляхіррахманіррахім», наш Володар Пророк усміхнувся й сказав: «Шайтан їв разом із тобою. Коли ти згадав ім’я Всевишнього Аллаха, шайтан вивергнув усе, що мав у животі!»

Абдуллах ібн Умар переказав, що наш Володар Пророк сказав: «Коли хтось із вас їсть, нехай їсть правою рукою. І коли п’є, нехай п’є правою рукою, бо шайтан їсть своєю лівою рукою і п’є своєю лівою рукою!»25

Салама ібн Аква переказав від свого батька: Коли наш Володар Пророк побачив, що чоловік на ім’я Буср ібн Раїюль-ір із племені Ашджа їсть у Його присутності лівою рукою, Він сказав йому: «Їж правою рукою!» Чоловік збрехав і сказав: «Я не можу, я не здатен їсти правою рукою!» Тоді наш Володар Пророк сказав: «Тож нехай ти й не зможеш! Їсти правою рукою йому заважає лише пиха й гордовитість!» Відтоді той чоловік уже не міг підняти руку до рота!26 Наш Володар Пророк сказав: «Аллах, Азіз і Джаліль, воістину буде вдоволений Своїм рабом, який з’їсть щось їстівне чи вип’є щось, що п’ють, і за це воздасть Йому хвалу».

Наш Володар Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) сидів на землі й споживав Свою їжу на землі. Він казав: «Я сиджу так, як сидить раб Аллаха, і їм так, як їсть раб Аллаха. Я лише раб! Хто відвертається від моєї сунни, той не належить до мене!»27

Умар ібн Абу Салама розповідає: «Я був дитиною, яку виховував Володар світів. Коли я їв, моя рука блукала по всій страві. Володар світів сказав мені: „Сину! Промов Басмалу. Їж правою рукою! Їж те, що перед тобою!“28 Відтоді я завжди їв так, як Він сказав». Наш Володар Пророк ніколи не зневажав жодної їжі й ніколи не гудив її. Він не хвалив страви через те, що вона Йому подобалася, і не гудив її через те, що вона Йому не подобалася. Якщо Йому хотілося якоїсь страви, Він її їв; якщо не хотілося, залишав її й мовчав. Він шанував навіть найменшу благодать і ніколи не гудив жодної з благодатей. Наш Володар Расулюллах не казав: «Приготуйте те, приготуйте це». Він їв те, що було. Наша мати Хазрат Аїша переказала: Наш Володар Пророк прийшов до мене й запитав: «Чи є в тебе щось поїсти?» Я сказала: «Ні!» Тоді Він сказав: «Тоді я пощуся!»29 Наша мати Хазрат Аїша розповідає: «Від того часу, як наш Володар Пророк прибув до Медини, і аж до Його смерті Його домашні жодного разу не наїдалися досхочу пшеничним хлібом три ночі поспіль.30 Найчастіше вони їли ячмінний хліб і фініки, та й тих було небагато. У нашого Володаря Пророка ніколи не бувало в животі двох видів їжі за один день: коли Він наїдався фініками, то не наїдався хлібом, а коли наїдався хлібом, то не наїдався фініками. І саме це змушує мене плакати!»31

Наш Володар Расулюллах любив халву й мед, сарід із хліба, сарід із фініків і страви з овочів. Коли нашому Володареві приносили й пропонували молоко, Він казав: «У молоці — дві благодаті».32

«Коли хтось із вас їсть, нехай їсть правою рукою. І коли п’є, нехай п’є правою рукою, бо шайтан їсть і п’є лівою рукою!» Хадис шаріф

Абдуллах ібн Аббас розповідає: Ми з Халідом ібн Валідом пішли разом із Володарем світів до дому моєї тітки Маймуни бінт Харіс. Моя тітка запитала: «Пригостити вас молоком?»

Володар світів сказав: «Так, охоче!» Тітка пішла й принесла молока в чаші. Володар світів узяв її й напився з неї. Я був праворуч від нашого Володаря, а Халід ібн Валід — ліворуч від Нього. Расулюллах дав мені те, що лишилося в чаші, і сказав: «Пий. А якщо хочеш, можеш краще почастувати Халіда!»

Я сказав: «Коли йдеться про те, щоб пити те, що залишив Ти, я ніколи нікого не поставлю попереду себе!» Тоді наш Володар Расулюллах сказав:

«Кого Аллах таала нагодує, нехай скаже: Аллахумма барік ляна фіхі ва атімна хайран мінху (О мій Аллаху! Даруй нам благодать у цій їжі й нагодуй нас чимось ще кращим за неї)!

Кому Аллах таала дасть напитися молока, нехай скаже: Аллахумма барік ляна фіхі ва зідна мінху (О мій Аллаху! Даруй нам благодать у цьому молоці й дай нам його більше). Бо ніщо не може заступити їжу й питво, окрім молока».33

Коли мусульмани Медини бачили перший урожай фініків, вони приносили перші фініки нашому Володареві Пророкові. Наш Володар Расулюллах брав їх у Свої руки й, помолившись про благодать, кликав наймолодшу з дітей, яких бачив, і віддавав фініки їй. Він казав: «Дім, у якому немає фініків, — це дім, мешканці якого голодні». Наш Володар Пророк любив їсти те, що лишалося на дні страви. Він казав: «Хто, поївши зі страви, вишкребе її дочиста, за того страва просить прощення!» Переказують також, що наш Володар Пророк сказав: «О Абу Зарре! Коли вариш м’ясо, зроби більше юшки й подумай про своїх сусідів: поділися з ними тим, що приготував».34

«Хто наїдається досхочу, коли його сусід голодний, той не є досконалим муміном!»

«Поклоняйтеся Аллахові! Годуйте людей! Поширюйте салям, щоб увійти до Джаннату!»35

«Їжі одного вистачить на двох. Їжі трьох вистачить на чотирьох. Їжі чотирьох вистачить на вісьмох!»36

Хазрат Асма бінт Абі Бакр переказала: Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) радив тримати їжу накритою, доки вона не перестане кипіти й паруватися, і казав: «У цьому — найбільша благодать!» Коли було здобуто Мекку, наш Володар Расулюллах завітав до дому Хазрат Умм Хані, дочки Свого дядька Абу Таліба. Він запитав: «Чи є у вас щось поїсти?» Умм Хані відповіла: «Ні! У нас є тільки сухі хлібні крихти й оцет! Але мені соромно Тебе цим частувати!» Наш Володар Пророк сказав: «Принеси їх. Покриши їх у воду. Принеси й солі!» Він полив це оцтом, поїв і подякував Всевишньому Аллахові. Він сказав: «О Умм Хані! Яка ж добра приправа — оцет! Дім, у якому є оцет, ніколи не лишається без приправи!»37 Він їв хліб без приправи, а іноді — з фініками, оцтом, плодами чи юшкою або вмочаючи шматочки хліба в оливкову олію. Він їв також курятину, зайчатину, верблюжатину, м’ясо газелі, рибу, в’ялене м’ясо й сир. Він любив м’ясо з передньої ноги. Він тримав м’ясо руками й їв, відкушуючи. (Різати його ножем і так їсти теж дозволено.) Здебільшого Він пив молоко або їв фініки. Із харчів Він особливо любив баранину, м’ясну юшку, гарбуз, солодощі, мед, фініки, молоко, вершки, кавун, диню, виноград і огірки.38 Коли Він пив воду, то починав із Басмали й пив повільно, трьома ковтками. Напившись, казав «Альхамдуліллях» і молився. Наш Володар Пророк пив солодку воду, яку приносили з Буютуссукьї. Вода Буютуссукьї була за два дні дороги від Медини.39 Коли Його запитали: «Який напій найсмачніший?», наш Володар Пророк відповів: «Солодка й прохолодна вода!»40

Наш Володар Пророк сказав: «Коли хтось із вас п’є, нехай не видихає в посудину». Як Він забороняв дихати в їжу й питво, так само забороняв їсти й пити з посуду, зробленого із золота чи срібла. Наш Володар Пророк, коли пив, переводив подих двічі або тричі й казав: «Так корисніше, і так краще втамовується спрага». І ще: «Коли хтось із вас п’є, нехай не п’є одним духом». І ще: «Не пийте все одним духом, як п’ють верблюди! Пийте за два чи три подихи! Кажіть „Бісміллях“, перш ніж пити, і „Альхамдуліллях“, коли відводите посудину від уст!»41

Хазрат Науфаль ібн Муавія розповідає: «Володар світів, коли пив, тричі переводив подих. Спочатку Він згадував ім’я Всевишнього Аллаха, кажучи „Бісмілляхіррахманіррахім“, а наприкінці воздавав хвалу, кажучи „Альхамдуліллях“».42

Абу Умама аль-Бахілі переказав: Наш Володар Пророк сказав: «Коли мій Господь, Азіз і Джаліль, запропонував мені обернути долину Мекки на золото, я сказав: „Ні! О мій Господи! Дай мені один день бути ситим, а наступного — голодним. Коли я голодний, я благатиму Тебе й згадуватиму Тебе. Коли я ситий, я воздаватиму Тобі хвалу й дякуватиму Тобі!“»43

Навчитися знання про те, як їсти й пити, треба раніше, ніж знання про ібадат. Звичаєм Расулюллаха було мити руки перед їдою й після їди, а також їсти й пити правою рукою. Перед їдою першими миють руки молодші, а після їди першими миють руки старші.44 Сунною Расулюллаха було їсти з краю страви, їсти те, що перед Ним, і сидіти на лівій нозі, звівши праве коліно. Не слід їсти чи нюхати надто гарячу їжу.

«Хто наїдається досхочу, коли його сусід голодний, той не є досконалим муміном!» Хадис шаріф

Наш Володар Пророк вважав недоречним зовсім мовчати під час їди. Це звичай вогнепоклонників. Слід розмовляти весело.

Починати й закінчувати трапезу сіллю — це сунна Расулюллаха, і в цьому є зцілення. Один із перших бідаатів (речей, запроваджених пізніше) в ісламі — це їсти доти, доки не наситишся. Їсти м’ясо щодня — обтяжує серце. Ангели не люблять тих, хто так робить. А надто мало їсти м’яса — псує вдачу. Добре їсти на суфрі, тобто на скатертині, розстеленій на підлозі. Колись суфру робили зі шкіри. Дуже добре їсти овочі. Суфру без овочів порівнюють із нерозумним старим.

Імам Джафар ас-Садік сказав: «Хто хоче мати багато майна й багато дітей, нехай їсть багато овочів!» Спершу слід сісти до суфри, а вже потім вносити їжу.

Наш Володар Пророк сказав: «Я — раб Аллаха таала, і я їм, сидячи на землі, як роблять раби Аллаха таала».45

Не слід їсти, доки не зголоднієш, не слід їсти багато, і слід переставати їсти, ще не наситившись; не слід сміятися, коли немає нічого дивовижного. Наш Володар Пророк сказав: «Початок добра — голод. Початок зла — ситість». Смак їжі зростає разом із голодом. Ситість робить людину забудькуватою. Вона засліплює серце й псує кров, як алкогольні напої. Голод очищає розум і робить серце ясним. Не слід їсти й пити разом із фасіками (мусульманами, які грішать відкрито) чи лихими людьми. Гарячу їжу слід остуджувати накритою.

Наш Володар Расулюллах сказав: «Їжте правою рукою. Пийте правою рукою». Їсти трьома пальцями — сунна. Наш Володар Пророк сказав: «О Алі! Їж їжу трьома пальцями, бо шайтан їсть двома пальцями». Коли наш Пророк їв кавун, Він брав хліб правою рукою, а кавун потім їв лівою. Хліб слід ламати обома руками, а не однією.46 Шматки мають бути маленькими й добре пережованими. Не слід дивитися праворуч, ліворуч чи вгору — слід дивитися на свій шматок і на їжу перед собою. Не слід надто широко роззявляти рота. За суфрою не слід витирати руки об одяг чи волосся. Коли кашляєш або чхаєш, слід відвертати голову назад. Не слід сідати до суфри, на яку тебе не запрошено. За суфрою не слід їсти більше за інших. Наситившись, слід помолитися, щоб не вжити цієї ситості на гріхи. Слід думати про те, як доведеться звітувати за неї в День Кіямату. Їсти слід із наміром набратися сили для ібадату. Навіть коли голодний, слід їсти повільно. Першими мають починати старші. Не слід докучати нікому, кажучи «їж» більше ніж тричі. Наш Володар Расулюллах їв мало й надавав великої ваги тому, щоб не їсти багато. Він казав: «Серце людини — як посіви на ниві. Їжа — як дощ. Як надмір води губить посіви, так надмір їжі вбиває серце. Аллах таала не любить тих, хто багато їсть і багато п’є».

Расулюллах радив відводити третину шлунка для їжі, третину — для питва; а залишати третину для повітря, тобто порожньою, — це найнижчий ступінь. Найкращий ступінь — мало їсти й мало спати. Багато їсти — початок хвороб, а мало їсти — початок ліків. Гість не повинен чекати від господаря нічого, крім солі та хліба. Господар має подавати гостеві шматки й поливати йому на руки воду. Він має класти гостеві до рота те, що тому до смаку. Шматки, що впали на чисте місце, можна підняти й дати гостеві. Якщо ж вони забруднилися, їх слід залишити для кота чи інших тварин. Благодать у такому домі зростає й сягає навіть онуків. Якщо те, що впало на підлогу, не підібрати, його з’їдає шайтан.

Вишкребти й з’їсти те, що лишилося в посудині, — сунна. Дуже добре діло — налити води в рештки компоту чи айрану (напою з йогурту й води), збовтати й випити. Залишати щось на тарілці чи в склянці — джаїз (дозволено). Расулюллах любив їсти те, що залишив мумін.

Чистити зуби місваком і зубочисткою після їди — сунна Расулюллаха. Це чистота. Чистота зміцнює іман (віру). Після їди моляться за господаря, просячи для нього благодаті, милості й прощення. Потім просять дозволу піти. Господаря ж, своєю чергою, запрошують на трапезу.

Під час їди не слід говорити про страшне й огидне. Не слід згадувати смерть і хвороби. Не слід пильно дивитися на їжу, яку вносять до суфри. Не слід брати в руку новий шматок, доки не проковтнув попереднього. Не слід вставати з-за суфри посеред трапези ні для чого, навіть щоб здійснити намаз. Намаз слід здійснити заздалегідь. Якщо приготовлена їжа вистигне чи зіпсується, а час намазу дозволяє здійснити його після їди, слід поїсти перед намазом. Вставати з-за суфри слід після того, як прибрано їжу. Не слід їсти на вулиці, стоячи чи на ходу. Не слід лягати спати, коли на руках чи в роті є запах м’яса чи їжі. Дітям теж слід мити руки. Не слід лягати спати ситим. Харчі слід купувати в міру, скільки потрібно, і не більше ніж треба. Інакше це ісраф (марнотратство). Посуд для їжі й питва має бути з накривками. Не слід нахилятися й пити ротом просто з річки чи водойми. Не слід також пити просто з носика глечика чи з горловини збанка. Не слід пити з надщербленого краю чашки чи склянки. Улітку слід пити прохолодне. Расулюллах любив пити прохолодний шербет. Воду Замзам можна пити стоячи. Кажуть, що мандрівник може пити стоячи будь-яку воду. Не слід пити воду натщесерце. Воду слід пити повільно, маленькими ковтками. Наш Володар Расулюллах любив їсти кашкак. Джабраїл алейхіссалям навчив нашого Володаря Пророка готувати харісу, тобто кашкак. Харіса робить людей дуже сильними. Усі Пророки їли ячмінний хліб. Расулюллах любив гарбузовий десерт, сочевичну юшку, дичину й баранину. Він любив передню ногу, грудинку й лопатку вівці. Дуже любив Він лопатку козеняти. Козлятина легко перетравлюється. Вона підходить кожному.47

«Початок добра — голод. Початок зла — ситість» Хадис шаріф

М’ясо самців перетравлюється легше, ніж м’ясо самиць, а темне м’ясо — легше, ніж біле. Що ж до легкості травлення й смаку, то найкращі — баранина й коров’яче молоко.

Найкраща дичина — оленина. Зайчатину їсти халяль. Наш Володар Пророк їв зайчатину. Вона сечогінна, а як з’їсти її забагато, спричиняє безсоння. Вона підходить кожному. Пташине м’ясо й курчатина добрі для всіх. Найкраще м’ясо серед свійської птиці — курятина.

Наш Пророк сказав: «Яка ж добра їжа — оцет!» Оцет — найкорисніша їжа. Фініки — теж їжа, тобто їх можна їсти з хлібом. Виноград — і їжа, і плід. Їсти виноград із хлібом — сунна. Їсти фініки в непарній кількості — сунна. Їсти родзинки, волоські горіхи й мигдаль — сунна. У меді — зцілення. Сімдесят Пророків молилися про благодать для меду. Наш Володар Расулюллах дуже любив фініки. Він їв фініки разом із динею й кавуном. Диня й кавун очищають нирки й полегшують головний біль. Вони виганяють глистів і зміцнюють очі. Коли їси плов, слід промовляти салавати шаріфа. Наш Володар Пророк схвалював, коли боби їдять разом зі стручками. Він сказав: «Хаббатус-сауда, тобто чорнушка, — ліки від недуг». Їсти волоські горіхи із сиром — зцілення. Їсти їх окремо — шкідливо. Їх слід їсти разом із чимось іншим. Наш Володар брав гроно винограду в ліву руку, а ягоди їв правою.48 Айва знімає тягар із серця. У кожній дині, кавуні й гранаті є крапля води з Джаннату. Гранат слід їсти самому, і жодна його крапля не повинна пропасти марно. Гранат добрий від серцебиття. Він зміцнює шлунок. Якщо вичавити його разом із м’якоттю й випити, він виганяє жовч і знімає закреп. Інжир дає серцю полегкість. Він знімає кольки й болі в органах травлення.

Їсти зелений огірок із сіллю, а волоські горіхи — з фініками й медом — сунна Расулюллаха.49 Наш Пророк хвалив баклажан і сказав: «Готуйте його з оливковою олією».

Він хвалив також портулак. Селера знімає забудькуватість. Вона сечогінна, допомагає тілу творити кров і молоко й очищає печінку. Аль-харшаф, тобто артишок, розчиняє жовчні камені, очищає кров і добрий при атеросклерозі. Він також усуває запах поту. Коли людина приїздить до нової країни, для здоров’я добре спершу з’їсти трохи сирої цибулі. Цибуля посилює опірність мікробам. Якщо після цибулі з’їсти селеру, вона усуває неприємний запах цибулі. Кажуть, що й рута, з’їдена разом з їжею, усуває цей запах. В останній страві, яку їв Расулюллах, була цибуля. Він казав: «Їжте цибулю й часник вареними». Їхній запах завдає прикрості ангелам. Редька сечогінна. Вона полегшує травлення.

Благословенні борода й волосся нашого Володаря Пророка

Благословенне волосся й волосся бороди нашого Володаря Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям) не були ні надто кучерявими, ні надто прямими; вони були від природи хвилясті. Його благословенне волосся було довге. Спочатку Він носив чубчик. Згодом почав розчісувати його на обидва боки. Іноді Він відпускав Своє благословенне волосся, а іноді давав його підстригти й укоротити.

Коли Хазрат Анаса ібн Маліка попросили описати благословенне волосся нашого Володаря Расулюллаха, він сказав: «Воно не було дуже кучерявим і не було дуже прямим. Воно було чимось посередині. Що ж до довжини, то сягало до середини між вухами й верхом плечей».50 Хазрат Ібн Аббас сказав: «Наш Володар Фахр аль-алям спускав Своє благословенне волосся на чоло. Згодом Він почав розчісувати Своє благословенне волосся на проділ».51 Учені сказали: «Розчісувати волосся на обидва боки — це сунна нашого Володаря Фахр аль-каїнат, бо саме так Він робив згодом. І спускати волосся на чоло, і розчісувати його на обидва боки — джаїз (дозволено). Але розчісувати на проділ — краще».

Наша мати Хазрат Аїша ас-Сіддіка сказала: «Волосся нашого Володаря Пророка було вище за джумму й нижче за вафру».52 Волосся, що сягає плечей, називають „джумма“. А волосся, що сягає мочки вуха, називають „вафра“. Коротко кажучи, за переказом Хазрат Аїші (радіяллаху анха), волосся нашого Володаря Расулюллаха було довшим за Його благословенні мочки вух, але не сягало плечей. Воно було чимось посередині.

Хазрат Каді Іяд сказав: «Ці перекази узгоджуються так: волосся біля Його благословенних вух було такої довжини, що сягало мочок. А волосся ззаду сягало Його благословенних плечей». Сказано також: «Причина того, що в одних переказах ідеться, ніби воно сягало вух, а в інших — плечей, у тому, що в один час воно було таким, а в інший — іншим. Усі перекази правдиві. Іноді наш Володар Пророк відпускав Своє волосся, доки воно не сягало плечей. Іноді Він давав його підстригти, так що воно сягало мочок вух або середини Його благословенних вух». Для чоловіків сунна — голити голову або відпускати волосся, розчісувати його й ділити на обидва боки. Слід зважати на обставини, звичай і час. Завивати чи заплітати волосся — макрух. Робити обличчя гладеньким, як у жінки, голити бороду, щоб уподібнитися жінкам, або голити підборіддя й відпускати бороду на щоках — харам.

Хазрат Анас розповідає, якою була благословенна борода нашого Володаря Расулюллаха: у благословенній бороді нашого Володаря Пророка було дуже мало сивини. Сивих волосин на Його голові й у Його бороді було не більше ніж сімнадцять чи вісімнадцять.

Одного дня Хазрат Абу Бакр Сіддік сказав: «О Расулюллах, Ти посивів». Наш Володар Расулюллах відповів: «Мене посивили сури „Худ“, „Вакіа“, „Мурсалят“, „Наба“ („Амма ятасаалюн“) і „Таквір“ („Іза ш-шамсу куввірат“)».53

Тобто: у цих сурах багато разів згадано стани Джаннату й Джаханнаму. «Моє волосся й борода посивіли від смутку й тривоги, коли я думаю, що буде з моєю уммою», — сказав Він. Амр ібн Шуайб сказав: «Наш Володар Расулюллах укорочував Свою благословенну бороду і вшир, і вздовж». Наш Володар Пророк сказав у хадисі шаріф, який переказав Хазрат Тірмізі: «Хто не підстригає своїх вусів, той не належить до нас».54 В іншому хадисі шаріф Він сказав: «Відпускайте бороду рясною, а вуса добре підстригайте».55 Ібн Абдульхакім сказав: «Вуса слід добре підстригати, а бороди не підстригати. Під добрим підстриганням вусів не мається на увазі їх голити». Хазрат Імам ан-Нававі сказав: «Правильно підстригати вуса так, щоб стало видно край губи, — не зрізати їх зовсім під корінь, а вкорочувати».

«Їжте цибулю й часник вареними» Хадис шаріф

Учені не схвалювали, коли підстригають верх вусів, а кінці лишають звисати з обох боків. Ібн Умар розповідає: «Хтось розповів нашому Володареві Расулюллахові про тих, кого називають маджусами (вогнепоклонниками). Тоді наш Володар Расулюллах сказав: „Вони відпускають кінці вусів і голять бороду. Тож робіть навпаки“».56

Коли Абу Умама сказав: «О Расулюллах! Люди Писання підстригають бороду й відпускають вуса», наш Володар Расулюллах відповів: «А ви підстригайте кінці вусів і відпускайте бороду рясною».

За тим, що повідомили учені, сунна — підстригати вуса так, щоб вони були короткі, як брови. Сунна — відпускати бороду завдовжки в жменю й підстригати те, що виходить за жменю. Мати бороду, коротшу за жменю, — не відповідає сунні. Носити бороду, коротшу за жменю, з наміром дотримуватися сунни — це бідаат (зміна в релігії). Це харам (заборонено релігією). Відпускати бороду — це сунна аз-заваїд. Задля амр біль-маруф (навчання людей велінь і заборон Аллаха таала), задля заробітку на прожиток і щоб запобігти фітні (смуті, заколоту) зовсім поголити бороду дозволено (джаїз) і навіть необхідно. Це можуть бути підстави, щоб не дотримуватися сунни, але вони не виправдовують бідаату — носіння короткої бороди.

Одяг нашого Володаря Пророка

Він носив той одяг, який знаходив, із того, що дозволено носити. Він покривався незшитим одягом із цупкої тканини, як іхрам, обгортався пов’язкою на стегна, носив сорочку й джуббу. Цей одяг був витканий із бавовни, вовни чи тваринного волосу. Здебільшого Він носив біле, а іноді вбирався в зелене. Траплялося, що Він носив і зшитий одяг. По п’ятницях, у святкові дні Ід, коли прибували чужоземні посли, і під час війни Він носив цінні сорочки й джубби. Колір Його одягу був здебільшого білий. Траплялося, що Він носив зелений, червоний чи чорний одяг. Він закривав руки до зап’ястків, а Свої благословенні ноги — до середини литок. Імам ат-Тірмізі (рахімахуллаху таала) написав у книзі Шамаїль аш-Шаріфа: «Расулюллах любив носити каміс, тобто сорочку. Рукави Його сорочки сягали зап’ястків. На рукавах і на комірі Його сорочки не було ґудзиків. Його взуття було шкіряне й мало ремінець і два кібалі. Кібаль — це ремінець, один кінець якого пришитий до ремінця, а другий — до переднього краю взуття. Він проходить між двома пальцями. Щодо одягу та взуття дотримуються звичаю своєї країни. Відступ від звичаю робить людину відомою. Слід уникати слави. Коли Він увійшов до Мекки, на Його благословенній голові була чорна чалма». Здебільшого Він обмотував голову білим, а іноді чорним полотнищем як чалмою (сарик) і спускав кінець приблизно на п’ядь між плечима. Його чалма не була ні дуже великою, ні дуже маленькою; завдовжки вона була приблизно три з половиною метри. Він намотував чалму без такке (шапочки), а іноді носив стьобану такке без чалми. Наш Володар Пророк мав убрання, що звалося Хібара, зі смугастої єменської тканини, витканої з бавовняної й лляної нитки. Наш Володар Пророк дуже любив носити це вбрання. Наш Пророк алейхіссалям мав також біле вбрання. Наш Володар сказав: «Із вашого одягу носіть білий! Нехай живі серед вас носять білий одяг. Загортайте своїх померлих у білий саван! Бо це найкращий і найгарніший ваш одяг!»57

«Хто носить одяг задля слави й показу, від того Аллах відвертається, доки він цього не покине! У День Кіямату Він зодягне його в одяг приниження!» Хадис шаріф

Бачили також, що наш Пророк носив зелений одяг. Хазрат Абу Рімса сказав, що бачив нашого Пророка в зеленому вбранні з двох частин — одна частина для верху тіла, а друга для низу.58 Наш Пророк носив також різнобарвну Хуллу (убрання з двох частин). Бара ібн Азіб сказав: «Серед тих, хто носив червону (різнобарвну) хуллу й мав волосся до мочок вух, я ніколи не бачив нікого вродливішого за Расулюллаха алейхіссалям!»59 Наш Пророк мав червону джуббу (довгу верхню одіж із довгими рукавами), яку носив по п’ятницях і в релігійні свята. Наш Пророк мав також джуббу, зроблену в Ємені. У походах наш Пророк носив джуббу, зроблену в Дамаску, з вузькими рукавами. Під час війни, коли зустрічався з ворогом, наш Пророк носив джуббу з тканини тайласан, яку носили іранські шахи. На комірі цієї джубби був шматок атласу (тканини, схожої на сатин, із золотими й срібними нитками), а на обох розрізах поли, спереду й ззаду, та на рукавах була облямівка з атласу.

Хазрат Аїша тримала цю джуббу в себе до самої смерті, а потім її взяла Асма бінт Абі Бакр. Водою, в якій прали цю джуббу, що її носив наш Пророк, обмивали хворих, і вони одужували.60 Одна джубба зі здобичі, взятої під час газви Думат аль-Джандаль, випала на долю нашого улюбленого Пророка. Основа й уток її були виткані з шовку, тканина була атласна, а на вишивках золотою ниткою було вишито пальмове листя. Наш Пророк одягнув цю джуббу, піднявся на мінбар і сів, а тоді зійшов із мінбару, не мовивши ні слова. Асхаби аль-кірам торкалися її, роздивлялися й захоплювалися її красою. Наш Пророк запитав: «Ви дивуєтеся, яка вона гарна? Вона вам так подобається?» Вони відповіли: «Ми ніколи не бачили вбрання, гарнішого за це!» Наш Пророк сказав: «Клянуся Аллахом, у Чиїй владі моє життя, хустинки Саада ібн Муаза в Джаннаті гарніші й кращі за те, що ви бачите зараз!»

Наш Володар Пророк сказав: «Хто носить одяг задля слави й показу, від того Аллах відвертається, доки він цього не покине! У День Кіямату Він зодягне його в одяг приниження!»

І ще наш Володар Пророк сказав: «Хто носить одяг задля слави й показу, того Аллах у День Кіямату зодягне в такий самий одяг. А потім підпалить його!»

Сахль ібн Саад сказав: «Одна жінка принесла бурду61 з облямівкою, яку сама виткала. Вона сказала: „О Расулюллах! Я виткала це власними руками й приношу Тобі в дар“. Наш Володар Расулюллах прийняв її дар. Він вийшов до нас, убраний у цю бурду. Один із тих, хто був серед нас, торкнувся її й сказав: „О Расулюллах! Немає бурди, гарнішої за цю! Чи не даси Ти її мені?“ Наш Володар Расулюллах алейхіссалям сказав: „Так, охоче!“ Після того як Він повів із нами бесіду й дав нам настанови в мечеті, Він пішов додому, звелів загорнути бурду й послав її тому, хто її попросив. Усі присутні дорікали тому чоловікові й казали: „Ти вчинив зовсім недобре! Ти попросив у Расулюллаха те, що Він Сам носив і чого потребував! А ти ж знаєш, що Расулюллах алейхіссалям ніколи не відмовляє тому, хто в Нього щось просить!“ Чоловік сказав: „Клянуся Аллахом, я просив її не для того, щоб носити. Я попросив її, щоб вона стала моїм саваном того дня, коли я помру!“ І справді, ця бурда стала його саваном того дня, коли він помер».62 Наш Пророк носив також одяг із чорної вовни. Хазрат Аїша сказала: «Для Расулюллаха алейхіссалям зробили вбрання з чорної вовни. Коли Він спітнів у ньому, то відчув запах вовни. Він одразу зняв його й відклав, бо любив лише приємні пахощі». Наш Володар Пророк дозволяв, щоб каптан сягав до середини литки або трохи нижче — до кісточок. Він забороняв, щоб він був довший за кісточки, тобто такий довгий, що волочився б по землі. Він казав, що Всевишній Аллах у День Кіямату не погляне з милістю на тих чоловіків, які з пихи волочать каптан по землі.

Одного дня наш Володар Пророк сказав Хазрат Джабірові ібн Сулайму: «Нехай пола твого каптана сягає до середини литки! Якщо не можеш так, нехай сягає до кісточок! Стережися носити його таким довгим, щоб волочився по землі! Бо це ознака пихи. А Аллах таала не любить пихи!» Тому Абдуллах ібн Умар (радіяллаху анхума) носив свій каптан до середини литки.63

«Я відчуваю, як із Ємену віє вітер милості» Хадис шаріф

Наш Володар Пророк мав сорочку з тканини, витканої з одинарної бавовняної нитки. Наша мати Хазрат Аїша розповідає: Хазрат Абу Джахм подарував нашому Володареві Пророкові саджжаду (молитовний килимок) із візерунком. Одного дня, коли Расулюллах здійснював намаз на цій саджжаді, Його благословенні очі зупинилися на візерунку. Завершивши Свій намаз, Він сказав: «Віднесіть це Абу Джахмові. Щойно воно відвернуло мою увагу в намазі. Скажіть йому, щоб дав мені простий, без візерунка».

Оскільки земля в Медині була волога й солончакувата, цю саджжаду, коли Пророк помер, постелили на дно Його благословенної могили.

Хирка аш-Шаріф, яку Він послав Хазрат Вайсалові Карані

Увайс ібн Амір Карні (радіяллаху анх) — один із великих табіїнів (великих мусульман, які зустрічали Асхабів аль-кірам). Він походив із села Карн у Ємені. Ставши мусульманином, він усе життя палав любов’ю до нашого улюбленого Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям) і ні на мить не забував Аллаха таала. Він досяг такого ступеня в служінні Аллахові, що кожен його стан, кожен вчинок і кожне слово ставали для людей повчанням і порадою. Він ні на кого не ображався й нікого не ображав. Його найголовнішими рисами були любов до нашого Володаря Пророка, невідступне здійснення ібадату всім серцем і душею та шанування своєї матері. Він багато служив своїй матері й отримав від неї чимало благословенних молитов. Його любов до нашого улюбленого Пророка й відданість ісламові стали причиною того, що наш Володар хвалив його. Час від часу наш Володар Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) обертав Своє благословенне обличчя до Ємену й казав: «Я відчуваю, як із Ємену віє вітер милості». І Він казав: «У День Кіямату Аллах таала створить сімдесят тисяч ангелів в образі Увайса, і вони поведуть Увайса серед себе на Арасат. Він увійде до Джаннату, і ніхто не знатиме, котрий із них Увайс, окрім тих, кого побажає Аллах таала (кому Він дасть знати)». «Є в моїй уммі людина, яка в День Кіямату заступиться за стільки людей, скільки волосин на вівцях племен Рабіа і Мудар». Асхаби аль-кірам сказали: «О Расулюллах, хто це?» Він відповів: «Один із рабів Аллаха». Вони сказали: «Ми всі раби; як його звуть?» Він сказав: «Увайс». Тоді вони запитали: «Звідки він?» Расулюллах відповів: «Він із Карну». Коли вони запитали: «Чи бачив він Тебе?», Він відповів: «Він не бачив мене своїми двома очима».

Вони сказали: «Як дивно, що він так сильно любить Тебе, а проте не поспішає прийти до Тебе, щоб Тобі служити». Расулюллах відповів: «Із двох причин. Перша — його опанували його духовні стани. Друга — його вірність моїй релігії. У нього стара мати, яка прийняла іман. Її очі не бачать, і вона не може ворухнути ні руками, ні ногами. Увайс удень пасе верблюдів і витрачає платню, яку отримує, на утримання себе й своєї матері». «Чи побачимо ми його?» — запитали вони. Хазрат Абу Бакрові Він сказав: «Ти не побачиш його за свого часу». Тоді Він сказав Хазрат Умарові й Хазрат Алі: «Ви його побачите. Тіло в нього волохате. На лівому боці й на долоні в нього біла пляма завбільшки зі срібну монету. Це не білизна від хвороби барас. Коли прийдете до нього, передайте йому мій салям і скажіть, щоб він помолився за мою умму».

Після смерті матері Хазрат Вайсал Карані (Увайс Карні) покинув село Карн і подався до міста Куфа. Коли наближалася смерть нашого Володаря Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям), Його запитали: «Кому нам віддати Твою хирку (плащ)?» Він сказав: «Віддайте її Увайсові аль-Карні». Після того як Расулюллах відійшов, Хазрат Умар і Хазрат Алі прибули до Куфи. Хазрат Умар запитав: «О люди з Наджду, чи є серед вас хтось із Карну?» Вони сказали, що є. Він запитав про Хазрат Увайса. Люди з Карну сказали: «Ми його знаємо. Він надто нікчемний, щоб ви його шукали. Він божевільний і нерозумний і тримається осторонь людей».

«О мій Господи! Заради цієї Хирки аш-Шаріф, заради нашого улюбленого Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям) прости всю умму Мухаммада» Хазрат Увайс (радіяллаху анх)

Хирка аш-Шаріф

Благословенну Хирку нашого улюбленого Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям), яку Він подарував Вайсалові Карані (рахматуллахі алейх), можна відвідати в місяць Рамадан у мечеті Хирка аш-Шаріф у районі Фатіх у Стамбулі.

Хазрат Умар (радіяллаху анх) сказав: «Я шукаю його; де він?» Вони сказали: «Він пасе наших верблюдів у долині Арна, а ми за це даємо йому вечерю. Волосся й борода в нього геть сплутані; він не приходить до міст, ні з ким не розмовляє й не їсть того, що їдять люди. Він не знає ні смутку, ні радості: коли люди сміються, він плаче, а коли люди плачуть, він сміється». Він сказав: «Саме його я й шукаю». Вони описали, де він перебуває. Хазрат Умар і Хазрат Алі пішли туди, де він був. Вони побачили, що він здійснює намаз. Аллах таала приставив ангела пасти верблюдів. Коли той закінчив намаз і промовив салям, Хазрат Умар підвівся й привітав його салямом. Той відповів на привітання. Хазрат Умар запитав: «Як тебе звати?» Він відповів: «Абдуллах (тобто раб Аллаха)». Коли Хазрат Умар сказав: «Ми всі раби Аллаха; яке твоє справжнє ім’я?», він відповів: «Увайс». Тоді Хазрат Умар сказав: «Покажи мені свою праву руку». Коли той показав її, Хазрат Умар сказав:

«Наш Володар Пророк передає тобі Свій салям. Він послав тобі Свою благословенну Хирку й заповів: „Нехай він візьме її, носить її й помолиться за мою умму“».

Увайс аль-Карні сказав: «О Умаре! Я слабкий, безпорадний і грішний раб.

Придивися добре; може, цей заповіт стосується когось іншого?» Хазрат Умар відповів: «Ні, о Увайсе, ти той, кого ми шукали. Наш Володар Пророк описав твою зовнішність і твої прикмети».

Тоді Хазрат Увайс із шанобою взяв Хирку аш-Шаріф, поцілував її, вдихнув її пахощі й провів нею по обличчю та очах. Він довго плакав, сказав: «Зачекайте тут» — і відійшов від них. Трохи віддалік він упав у саджду. Обливаючись слізьми, він почав благати Аллаха таала й молитися за умму Мухаммада. Схлипуючи й благаючи, він молився: «О мій Господи, наш улюблений Володар Пророк послав Свою Хирку аш-Шаріф через Хазрат Умара й Хазрат Алі Твоєму бідному й безпорадному рабові, хоч я й не гідний цього. Він сказав, щоб я помолився за Його грішну умму. О мій Господи! Заради цієї Хирки аш-Шаріф, заради нашого улюбленого Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям) прости всю умму Мухаммада… Прости, мій Аллаху, прости… Мій Аллаху…» Коли він дізнався, що багатьом грішним мусульманам прощено, він із шанобою вдягнув Хирку аш-Шаріф.

Ця Хирка аш-Шаріф, подарована Вайсалові Карані, дійшла до беїв (володарів) Ірісана поблизу Вана, а 1618 року її привезли в дар султанові Осману (Усману) II, одному з османських падишахів. Султан Абдульмаджид звелів збудувати у Фатіху для цієї благословенної хирки «мечеть Хирка-і Шаріф». Цю Хирку аш-Шаріф, що належала нашому улюбленому, шляхетному Володареві Пророкові, яка й досі з тією самою свіжістю зберігає трояндові пахощі Його благословенної шкіри й має кремовий колір, наче медова піна, щороку в Рамадан аш-Шаріф виставляють у скляній вітрині, щоб люди могли її відвідати.

Хирка ас-саадат, яку Він дав Каабові ібн Зухайру

Хазрат Кааб ібн Зухайр (радіяллаху анх), син родини поетів, і сам був поетом. Раніше він складав вірші проти нашого Володаря Пророка й проти ісламу. Про це повідомили нашому Володареві, і Він звелів убити його, де б його не побачили.

«Свідчу, що немає бога, гідного поклоніння, окрім Аллаха. Мухаммад алейхіссалям — Його раб і Расул» Кааб ібн Зухайр (радіяллаху анх)

Його брат Хазрат Буджайр (радіяллаху анх), який став мусульманином раніше за нього, написав йому про це веління й про те, що наш улюблений Пророк, Який є морем милосердя, простить його, якщо він стане мусульманином. Прочитавши листа, Хазрат Кааб глибоко замислився й почав розуміти, яке безглузде поклоніння ідолам, який піднесений іслам і який великий наш Пророк, і його серце почало осяюватися. Зрештою він вирішив стати мусульманином і вирушив до світлої Медини. Він написав довгу поему, у якій вихваляв нашого Володаря Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям) і розповідав, що розкаявся й став мусульманином. Прибувши до Медини, він разом з одним другом із племені Джухайна став перед Расулюллахом. Наш Володар сидів і розмовляв зі Своїми Асхабами. Не назвавши себе, Хазрат Кааб сказав: «О Расулюллах! Кааб ібн Зухайр шкодує про те, що вчинив, і прийшов як мусульманин просити помилування. Якщо я приведу його до Тебе, чи помилуєш Ти його й чи приймеш його навернення?» Наш Володар Пророк сказав: «Так». Тоді Хазрат Кааб сказав: «Свідчу, що немає бога, гідного поклоніння, окрім Аллаха. Мухаммад алейхіссалям — Його раб і Расул». Володар світів запитав: «Хто ти?» Він відповів: «Я — Кааб ібн Зухайр, о Расулюллах». Коли один з ансарів сказав: «О Расулюллах, дозволь мені; я відрубаю голову цьому чоловікові, який виступає проти Тебе», наш Володар сказав: «Облиш його. Він прийшов, розкаявшись у тому стані, в якому був, і навернувся до Хакка». Після цього Кааб ібн Зухайр (радіяллаху анх) прочитав свою поему, у якій розповідав, що став мусульманином, а також про нашого улюбленого Пророка й про велич і гідність Асхабів аль-кірам. Нашому Володареві Пророкові дуже сподобалася ця поема, що починалася словами «Банат Суад / Кохана пішла далеко» і тривала так:

Воістину, кожну людину колись понесуть на ношах…
Я прийшов до Твоєї високої присутності, благаючи прощення, о Расулюллах…
На Його прощення найбільше надіються…
У Його присутності вибачення приймають…
Змилуйся наді мною, о Расулюллах…
Прости мене, о Расулюллах…
Без сумніву, Расулюллах — серед гострих мечів Хакка таала,
що нищать зло, — меч, вийнятий із піхов…
Він — нур, що ширить хідаят і вказує правильний шлях…

Він простив його. А коли той дійшов до цього бейту:

Іннар-Расула ля нурун юстадау біхі,
Мухаммадун мін суюфіллахі маслюлю.
Расулюллах — це нур, від якого люди отримують світло,
Він — меч серед вийнятих мечів Хакка таала.

Володар обох світів, Фахр аль-алям Мухаммад Мустафа (саллаллаху алейхі ва саллям), зняв зі Своїх благословенних плечей Свою «Хирку ас-саадат» і поклав її на плечі Хазрат Кааба ібн Зухайра.64

Під час свого халіфату Хазрат Муавія послав до Кааба ібн Зухайра людину зі словами: «Продай нам хирку Расулюллаха!» — і надіслав йому десять тисяч дирхамів. Кааб ібн Зухайр відхилив прохання Хазрат Муавії, сказавши: «Коли йдеться про те, щоб носити хирку Расулюллаха, я не можу поставити нікого попереду себе!» Коли Кааб ібн Зухайр помер, Хазрат Муавія купив її в синів Кааба за двадцять тисяч дирхамів. Ця благословенна хирка переходила в спадок від халіфа до халіфа.

Після падіння династії Амаві (Омеядів) її за триста динарів купив перший аббасидський халіф Абуль-Аббас Саффах ібн Абдуллах ібн Мухаммад. Халіфи вдягали її в дні Ід. Аббасиди взяли її із собою, коли прибули до Єгипту. Коли Явуз султан Селім-хан завоював Єгипет і став халіфом, ця благословенна хирка була серед «священних реліквій», які привезли з Єгипту до Стамбула. Її відвідують усі охочі в палаті Хирка ас-саадат у палаці Топкапи.

Вона завдовжки 124 см, має широкі рукави й зроблена з чорної вовняної тканини. Зсередини хирку підбито вовняною тканиною кремового кольору. Її загорнуто в кілька вузликів-обгорток і зберігають у золотій скрині з кришкою, що відкривається згори; її звелів зробити султан Мурад III. Ця розкішна скриня, оздоблена смарагдами, — неперевершений витвір мистецтва. На скрині написано:

«Ля іляха іллаллах ва ма арсальнака ілля рахматан ліль-алямін. Ля іляха іллаллах аль-малікуль-Хаккуль-мубін, Мухаммадун Расулюллах, ас-Садікуль-ваділь-амін».

Постіль нашого Володаря Пророка

Матрац, на якому спав наш Пророк, мав шкіряну наволоку й був набитий волокном фінікової пальми. На ньому спали і Він, і Його дружина. Подушка, яку наш Пророк клав під Свою благословенну голову, теж мала шкіряну наволоку й була набита волокном фінікової пальми. Наш Володар Пророк не надавав ваги світові й мирським речам.

Абдуллах ібн Масуд розповідає: Володар світів спав на солом’яній циновці, і циновка залишила сліди на Його боці. Коли Він прокинувся, я потер Його бік і сказав: «Хай будуть мої батько й мати пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Якби Ти сказав нам, ми постелили б на циновку щось, що захищало б Тебе!» Потім я сказав: «Чи не дістати нам для Тебе м’якого матраца?»

Володар світів сказав: «Що мені до речей цього світу? Мій стан у цьому світі — як у вершника, що ненадовго шукає тіні під деревом, а потім залишає його й продовжує свій шлях!»65 Наша мати Хазрат Аїша переказала: До мене прийшла жінка з ансарів. Побачивши матрац Расула алейхіссалям, вона пішла й надіслала матрац, набитий вовною.

Расул алейхіссалям прийшов до мене й запитав: «Що це?» Я сказала: «О Расулюллах! Приходила в гості жінка з ансарів. Побачивши Твій матрац, вона пішла й надіслала Тобі цей». Наш Пророк сказав: «Негайно відішли його їй назад!» Але я не відіслала. Мені подобалося, що він є в моєму домі. Расул алейхіссалям тричі повторив Свої слова. Зрештою Він сказав: «Клянуся Аллахом, о Аїшо! Якби я захотів, Аллах звелів би горам золота й срібла йти разом зі мною!»66 Підстилка Пророка складалася з двох аба (грубої вовняної тканини).

«Расулюллах велів знімати золоті й залізні персні, але не забороняв срібних» Амр ібн Шуайб (радіяллаху анх)

Однієї ночі, коли Він прийшов до мене, я склала абу й зробила її вужчою. Він спав на ній. Потім Він запитав: «О Аїшо! Чому цієї ночі моя постіль була не така, як завжди?» Я відповіла: «О Расулюллах! Я склала її й зробила вужчою для Тебе». Він сказав: «Зроби її такою, як була!»67

Хазрат Аїша переказала також: «Для курайшитів у Мецці не було нічого приємнішого, ніж спати на ложі. Коли Расул алейхіссалям прибув до Медини й зупинився в домі Абу Айюба, Він запитав його: „О Абу Айюбе! Хіба у вас немає ложа?“ Абу Айюб відповів: „Клянуся Аллахом, немає!“ Коли Саад ібн Зурара з ансарів почув про це, він надіслав Расулюллахові дерев’яне ложе зі стояками з тику, накрите циновкою, витканою з лляного волокна. Расулюллах спав на ньому, доки не переселився до Свого власного дому, і спав на ньому аж до Своєї смерті. Коли Расулюллаха алейхіссалям обмили й загорнули в саван, Його поклали на це ложе, і намаз джаназа за Ним здійснили, коли Він лежав на ньому. Люди просили його в нас, щоб нести на ньому своїх померлих, і шукали через нього благодаті. На ньому несли також тіла Хазрат Абу Бакра й Хазрат Умара».

Хазрат Аїша сказала: «У Расула алейхіссалям була циновка, на якій Він уночі здійснював намаз, а вдень розстеляв її й сидів на ній із людьми».68

Персні нашого Володаря Пророка

Наш Пророк повідомив, що для чоловіків халяль (дозволено) носити лише срібний перстень, а носити перстень із золота, заліза чи латуні — харам (заборонено). Сам наш Пророк аж до Своєї смерті носив лише срібний перстень.

Расулюллах носив перстень на Своїй благословенній правій руці. Бачили також, що Він носив його на лівій руці. Носити перстень і на правій, і на лівій руці — джаїз (дозволено). Перстень носять на мізинці або на сусідньому пальці. У дні Ід носити перстень — мустахаб для всіх. Носити перстень, щоб похизуватися чи похвалитися, — харам.

Серед дарів, які Наджаші Асхама надіслав нашому Пророкові, був золотий перстень з абіссинським (хабашським) каменем. Наш улюблений Пророк послав по Хазрат Умаму, дочку Абуль-Аса і Свою онуку, і сказав їй: «О моя доню! Носи цей перстень ти!»69

Одного дня Хазрат Нуман ібн Башир прийшов до Расулюллаха (саллаллаху алейхі ва саллям). На пальці в нього був золотий перстень. Наш Пророк сказав: «Чому ти користуєшся прикрасою Джаннату, ще не увійшовши до Джаннату?» Тоді він почав носити залізний перстень. Побачивши це, наш Пророк сказав: «Чому ти носиш те, що належить до Джаханнаму?» Тоді він зняв його й почав носити бронзовий перстень. Побачивши це, наш Пророк сказав: «Чому від тебе пахне ідолами?» Той запитав: «О Расулюллах! Який же перстень мені носити?» Наш Пророк відповів: «Можеш носити срібний перстень. Вага його не повинна перевищувати одного міскаля (чотирьох грамів і вісімдесяти сантиграмів — 4,8 грама), і носи його на правій руці!»

Амр ібн Шуайб каже: «Расулюллах велів знімати золоті й залізні персні, але не забороняв срібних».

Коли наш улюблений Пророк захотів написати листи іранському шахові, ромейському імператорові й Наджаші, Йому сказали: «О Расулюллах! Вони не читають листа, якщо його не запечатано!» Тоді наш Пророк узяв Собі срібний перстень, на камені якого в три рядки було вирізьблено «Мухаммадун Расулюллах».

Напис на перстені-печатці йшов у три рядки, згори донизу, так: «Аллах» — в одному рядку, «Расул» — в одному рядку і «Мухаммад» — в одному рядку. Камінь у срібному перстені Пророка був абіссинський.70 Переказують також, що камінь цього срібного персня був зі срібла.

Хазрат Амр ібн Саїд прийшов до нашого Пророка. Побачивши перстень у нього на пальці, наш Пророк запитав: «Що це за перстень у тебе на руці?» Амр ібн Саїд відповів: «О Расулюллах! Це перстень. Я його зробив». Наш Пророк запитав: «Що на ньому вирізьблено?» Амр ібн Саїд відповів: «Мухаммадун Расулюллах». Наш Пророк сказав: «Дай-но мені глянути!» Він узяв його й став користуватися ним як Своєю особистою печаткою, а іншим заборонив вирізьблювати на своїх перснях «Мухаммадун Расулюллах».71 Наш Пророк помер із цим перснем-печаткою на Своєму благословенному пальці.

Наш Пророк носив перстень каменем до Своєї благословенної долоні. Перш ніж увійти до вбиральні, Він знімав перстень із пальця. Після смерті нашого улюбленого Пророка перстень-печатку нашого Пророка носили Хазрат Абу Бакр, потім Хазрат Умар, а після Хазрат Умара — Хазрат Усман. Під час свого халіфату, коли Хазрат Усман одного дня сидів на краю криниці, відомої як Аріс, він упустив його в криницю. Хоч із криниці вичерпали всю воду й шукали три дні, цього благословенного персня так і не знайшли.72 Звичай вирізьблювати написи на каменях перснів тривав і після нашого Пророка.

«Німаль кадіру Аллах» (як прекрасно вистачає всемогутності Аллаха) було написано на персні Хазрат Абу Бакра. «Кафа біль-маути ваізан я Умар» (смерті досить як повчання, о Умаре) було написано на персні Хазрат Умара.

«Ля-насбіранна» (ми неодмінно будемо терплячі) було написано на персні Хазрат Усмана. «Аль-мульку ліллях» (уся власність належить лише Аллахові) було написано на персні Хазрат Алі.

«Здійснюйте намаз у налінах, щоб не уподібнюватися юдеям» Хадис шаріф

«Аль-іззату ліллях» (велич належить Аллахові) було написано на персні Хазрат Хасана.

«Раббігфір лі» (О мій Господи, прости мене) було написано на персні Хазрат Муавії. «Ад-дунья гарурун» (світ оманливий, брехливий) було написано на персні Хазрат Ібн Абі Ляйли.

«Куліль-хайра ва ілля фаскут» (Кажи добре, а ні — мовчи!) було написано на персні Хазрат Імама аль-Азама Абу Ханіфи.

«Ман аміла бі-раїхі надіма» (хто діє за власною думкою, той пошкодує) було написано на персні Хазрат Імама Абу Юсуфа. «Ман сабара зафіра» (хто терплячий, той здобуває перемогу) — на персні Хазрат Імама Мухаммада Шайбані.

«Аль-баракату філь-канаа» (благодать — у вдоволенні малим) було написано на персні Хазрат Імама аш-Шафії. Свої персні вони використовували як печатки.

Накш аль-кадам аш-Шаріф нашого Володаря Пророка

Накш аль-кадам аш-Шаріф — це благословенні відбитки стіп нашого улюбленого Пророка Мухаммада алейхіссалям. Одне з чудес нашого Володаря Пророка полягало в тому, що коли Він ступав на м’яку поверхню, наприклад на пісок, Його стопи не лишали відбитка. А коли ступав на тверду поверхню, на камінь, Його стопи лишали відбиток. Деякі з каменів і мармурових плит, на які ступали Його благословенні стопи й на яких лишили відбитки, століттями зберігали як пам’ятки, передавали з рук у руки й шукали через них благодаті.

Особливо мусульманські державні мужі й падишахи зберігали ці цінні пам’ятки під особливою охороною в значущих місцях, самі відвідували їх і давали змогу відвідувати іншим. Найвідоміші з тих Накш аль-кадам аш-Шаріф, які відомі й збережені, такі: 1. Накш аль-кадам аш-Шаріф у мавзолеї Фатех-хана, сина Фіруз-шаха Туглака, в Індії. 2. Два благословенні відбитки стіп у мавзолеї Кайтбая в Каїрі. 3. Два благословенні відбитки стіп у мечеті Асар ан-Набі в Каїрі. 4. Благословенний відбиток правої стопи в мавзолеї Халіда ібн Зайда Абу Айюба аль-Ансарі (Айюб Султан) у Стамбулі. Цей Накш аль-кадам аль-Пайгамбарі перенесли з палацу до мавзолею за наказом Махмуд-хана I 1734 року.

5. Два відбитки стіп, що зберігаються в шафі в стіні з боку Нової мечеті, у мавзолеї Абдульхамід-хана I.

6. Два благословенні відбитки стіп на камені, що зберігається в шафі, зробленій спеціально для них у стіні мавзолею султана Мустафа-хана III у Лалелі в Стамбулі. 7. Відбитки стіп у Палаті священних реліквій палацу Топкапи в Стамбулі. У палаті Хирка ас-саадат палацу Топкапи є шість Накш аль-кадам аш-Шаріф — чотири кам’яні й два з цегли. Один із них — благословенний відбиток стопи на скелі, на яку ступив наш Володар Пророк, підносячись у Мірадж; він зберігається в шафі в палаті Хирка ас-саадат. Над цією благословенною скелею, на яку ступив наш Володар Расулюллах, підносячись у Мірадж, звели будівлю, відому як Куббат ас-Сахра. Перш ніж Накш аль-кадам аш-Шаріф перенесли туди, де вони тепер, їх століттями зберігали в різних місцях. Зрештою їх поклали там, де вони перебувають сьогодні. Справжні Накш аль-кадам аш-Шаріф відвідують, шукаючи благодаті.

Кадам аш-Шаріф і султан Ахмед-хан I

Османський падишах султан Ахмед I, який зійшов на престол тринадцятирічним і помер двадцяти восьми років, усім серцем був відданий ісламові й нашому Володареві Расулюллахові. Султан Ахмед I, який писав також вірші під іменами Бахті та Ахмеді, звелів зробити оздоблену коштовним камінням прикрасу для тюрбана у формі Накш аль-кадам аш-Шаріф і посередині неї написати золотом на синій емалі ці рядки, які склав він сам:

Якби ж я міг завжди носити на голові, мов корону,
чистий кадам цього Хазрата, Шаха Расулів.
Володар цього кадаму — троянда в трояндовому саду пророцтва;
о Ахмеде, не барися, притулися обличчям до кадаму цієї Троянди.
Султан Ахмед I (Бахті)

Султан Ахмед I носив цю прикрасу на тюрбані по п’ятницях, у дні Ід та в інші благословенні дні. Айнтабі Мехмед Муніб-ефенді написав книгу під назвою Асар аль-Хікам фі Накш аль-Кадам, у якій розповідається, як Накш аль-кадам аш-Шаріф у мавзолеї султана Абдульхамід-хана I знайшли й поклали до мавзолею. Султан Ахмед-хан написав цей вірш власним каліграфічним письмом і надіслав його своєму шейхові Азізові Махмуду Худаї-ефенді. Султан Ахмед звелів також написати цей вірш на дошці й повісити її перед троном. Дошка з віршем і досі висить у мечеті Султан Ахмед.

Налін аш-Шаріф нашого Володаря Пророка

Нинішні дерев’яні сандалі відрізняються від налінів, які носили за часів нашого Володаря Пророка. То було взуття зі шкіряною підошвою, відкрите згори, з ремінцем. Расулюллах і Асхаби аль-кірам здійснювали намаз у тих налінах, у яких ходили вулицями. Їхні наліни були чисті, а підлогу Масджид ан-Набі встеляв пісок. Ніхто не входив у брудних налінах.

У хадисі шаріф сказано: «Здійснюйте намаз у налінах, щоб не уподібнюватися юдеям».

Вважають, що навіть зображення Налін ас-саадат приносять благодать, і їх вішають у домівках і на робочих місцях. У палаті Хирка ас-саадат разом із Налін ас-саадат зберігаються також їхні моделі з металу й дерева.

Сім речей, які наш Володар Пророк носив при Собі

Коли наш Пророк вирушав у дорогу, Він брав із Собою гребінь, дзеркало, місвак, трояндову олію, сурму й ножиці, і чи був Він у дорозі, чи вдома, завжди мав їх при Собі. Хазрат Аїша сказала: «До газв (священних воєн) я завжди готувала для Расула алейхіссалям трояндову олію, гребінь, дзеркало, двоє ножиць, посудинку для сурми й місвак». І ще наша мати Хазрат Аїша сказала: «Расул алейхіссалям ніколи не розлучався з цими сімома речами — ні в дорозі, ні вдома:

1. Флакон трояндової олії, 2. гребінь, 3. дзеркало, 4. посудинка для сурми, 5. місвак, 6. двоє ножиць, 7. кістяна паличка, щоб розділяти волосся на проділ».73

Посох і палиці нашого Володаря Пророка

Коли наш Володар Пророк виголошував хутбу (проповідь) по п’ятницях, Він спирався на посох або на лук. У дорозі Він виголошував хутбу, спираючись на лук. Наш улюблений Пророк казав, що спиратися на посох — це один зі звичаїв Пророків. Сам Він спирався на посох і радив так робити. За халіфату Муавії ібн Абі Суф’яна посох нашого Володаря Пророка був у Саада аль-Караза. На п’ятдесятому році після Хіджри Хазрат Муавія ібн Абі Суф’ян прибув, щоб здійснити хадж. Він хотів звеліти розібрати мінбар (кафедру для проповіді) в мечеті нашого Пророка й перевезти його до Дамаска. Він також попросив посох, який був у Саада аль-Караза. Хазрат Джабір ібн Абдуллах і Хазрат Абу Хурайра пішли до нього й сказали: «О Амір аль-Мумінін (володарю віруючих)! Не годиться забирати кафедру Расула алейхіссалям із місця, де вона стоїть, чи перевозити Його посох до Дамаска!» Тоді Хазрат Муавія відмовився від свого наміру й попросив вибачення.

Одного дня наш Пророк повів Хазрат Абдуллаха ібн Унайса з мечеті до Свого дому; Він дав йому посох і сказав: «Бережи цей посох, Абдуллаху ібн Унайсе!» Коли Абдуллах ібн Унайс (радіяллаху анх) вийшов із посохом до людей, вони запитали його: «Що це за посох?» Він відповів: «Мені дав його Расул алейхіссалям і звелів берегти». Вони сказали Хазрат Абдуллахові ібн Унайсу: «Тобі слід повернутися до Расула алейхіссалям і запитати Його, чому Він дав тобі цей посох!»

Форма Налін аш-Шаріф нашого Володаря Пророка

Налін аш-Шаріф

Налін Расулюллаха підноситься до небес,
усі створіння — під Його тінню.
На Турі Мусі сказано: «Скинь свої наліни»,
а над Аршем Йому кажуть: «Не скидай їх».
Це — форма Налін найшляхетнішого Расула;
навіть зорі прагнуть бути землею, по якій Він ступає.
Мешканці семи небес тужать за ним,
корони султанів йому заздрять.
Немає нічого, подібного до Налін аль-Мустафа,
нур для очей і спокій для серця — усе походить від нього.
Шануй образ наліна понад усе,
усі голови прагнуть стати для нього ногами.
Коли біди й випробування охоплюють з усіх боків,
Налін аш-Шаріф стає для мене надійною фортецею.
Я в безпеці в цій міцній фортеці,
вона захищає мене, коли я шукаю притулку в її прекрасній формі.
Служачи образові наліна, серце прагне
жити в його тіні в обох світах.
Ібн Масуд став щасливим, служачи наліну,
а моє щастя приходить лише через його образ.
Юсуф Набхані

Після цього Абдуллах ібн Унайс повернувся до нашого Пророка й запитав: «О Расулюллах! Чому Ти дав мені цей посох?» Наш Пророк сказав: «Це знак між нами в День Кіямату! Того дня в Джаннаті буде дуже мало людей, що спиратимуться на посох! Ти спиратимешся на нього в Джаннаті!» Абдуллах ібн Унайс тримав його при собі разом зі своїм мечем і ніколи з ним не розлучався. Коли він лежав на смертному ложі, то заповів своїм домашнім покласти посох у його саван і поховати разом із ним. Посох поклали між його тілом і саваном, і так його заповіт було виконано. Наш Володар Пророк мав міхджан завдовжки в один аршин (близько 68 см) або трохи довший. Міхджан — це палиця із загнутим кінцем. Наш Пророк здійснював істилям (початок), здалеку вказуючи цією палицею на Хаджар аль-Асвад (звідки починається таваф). Коли Расулюллах сідав на Свого верблюда, Він вішав її перед Собою. Наш Володар мав також міхсарру (зроблену із сухих гілок фінікової пальми) на ім’я Урджун. Палицю, зроблену з гілки дерева, називають міхсаррою. Коли наш Пророк ходив до Бакі аль-Гаркад, Він брав її із Собою й спирався на неї, а коли сидів, крутив її в руці. Траплялося, що наш Пророк виголошував хутбу з цією міхсаррою в руці. Наш Пророк мав також кадіб (палицю) на ім’я Мамшук, вирізаний із гірських дерев. Коли Хазрат Усман виголошував хутбу на мінбарі з кадібом нашого Пророка в руці, Джахджах ібн Саїд, або Джахджах ібн Кайс, підійшов, вихопив кадіб із руки Хазрат Усмана, зігнув його об коліно й зламав. Ті, хто був там, закричали на нього. Це зачепило божественну ревність (гайрат) Аллаха таала, і Він уразив руку чи коліно Джахджаха хворобою, що зветься акіла (свербіж). Не минуло й року після того, як Хазрат Усман став шахідом, і Джахджах помер, безупинно роздираючи себе від свербежу.

«Немає нічого, подібного до Налін аль-Мустафа, нур для очей і спокій для серця — усе походить від нього» Юсуф Набхані (рахматуллахі алейх)

Мечі нашого Володаря Пророка

Наш Пророк алейхіссалям мав дев’ять мечів.

Меч, який називався Масур і який Він успадкував від Свого батька, був із нашим Пророком, коли Він переселився до Медини.74 Абд: Цей меч подарував нашому Пророкові Саад ібн Убада, і наш Пророк узяв його з Собою, коли вирушив на газву Бадр.

Зульфікар: Цей меч належав одному з курайшитських багатобожників — Мунаббіху ібн Хаджжаджу або Асові ібн Мунаббіху — і його було взято як військову здобич під час газви Бадр. Наш Володар Пророк подарував Зульфікар Хазрат Алі. Навершя руків’я, а також кільця й ланцюжки на перев’язі були срібні.75

Після смерті нашого Пророка Хазрат Аббас звернувся до Хазрат Абу Бакра й висловив бажання забрати Зульфікар у Хазрат Алі. Хазрат Абу Бакр сказав: «Я завжди бачив цей меч у його руці. Я не вважаю за належне забирати цей меч із його руки!» Тож Хазрат Аббас залишив його в Хазрат Алі.

Списи нашого Володаря Пророка

Наш Пророк отримав три списи як Свою частку здобичі, взятої в юдеїв Бану Кайнука. Один зі списів Пророка називався Мусві, а інший — Мусна. Також наш Пророк мав великий метальний спис, який називався Байда, і метальний спис, менший за звичайний спис, який називався Аназа. Абіссинський Наджаші, Хазрат Асхама, надіслав нашому улюбленому Пророкові три списи, відомі як Наба, і один метальний спис. Один із них наш Пророк залишив Собі, другий дав Хазрат Алі, а третій — Хазрат Умарові.

На Ід аль-Фітр (свято Рамадану) та Ід аль-Адха (свято Курбан) Білал аль-Хабаші (радіяллаху анх) ніс спис нашого Пророка поперед нашого улюбленого Пророка дорогою до намазгяха (місця для молитви просто неба), а коли вони приходили туди, встромляв його сторч у землю перед нашим Пророком. Наш Пророк проводив святковий намаз, обернувшись обличчям до цього списа. Після смерті Пророка Білал аль-Хабаші у святкові дні ніс цей спис поперед Хазрат Абу Бакра, а на намазгяху встромляв його перед ним. Після Хазрат Абу Бакра, за часів Хазрат Умара, а згодом і Хазрат Усмана, це завдання так само виконував муедзин (той, хто закликає до молитви) Саад аль-Караз. Так робили й далі за часів намісників Медини.

Луки нашого Володаря Пророка

Наш улюблений Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) мав шість луків. Три з них — Рауха, Байда і Сафра — було взято як здобич у юдеїв Бану Кайнука. Лук Сафра був зроблений з дерева наб.76 Лук, який називався Катум, теж був зроблений з дерева наб і зламався під час газви Ухуд. Катада ібн Нуман узяв зламаний лук на пам’ять. Також наш Пророк мав луки, які називалися Садад і Заура.77

«Немає героя, крім Алі, і немає меча, крім Зульфікара!» Хадис шаріф

Щити нашого Володаря Пророка

Наш Пророк мав три щити. На щиті Залук було зображення голови барана. Цей щит подарували нашому Пророкові. Але нашому Пророкові він не подобався, бо на ньому було зображення. Коли Він прокинувся вранці, то побачив, що Аллах таала прибрав зображення зі щита.78

Кольчуги нашого Володаря Пророка

Наш Пророк мав сім кольчуг. Ось ці кольчуги:

Зат аль-Фудул: Цю кольчугу Саад ібн Убада подарував нашому Пророкові, коли вони вирушали на газву Бадр.79

Сагдія і Фідда: Ці дві кольчуги наш Пророк отримав як Свою частку здобичі від юдеїв Бану Кайнука. Кольчуга на ім’я Сагдія — це давня, історична кольчуга, яку носив Хазрат Давуд (алейхіссалям), коли бився з Джалутом (Голіафом). Під час газви Ухуд наш Пророк одягнув Зат аль-Фудул і Фідду одну поверх одної.80 Коли наш Пророк відійшов у вічність, Зат аль-Фудул була в заставі в юдея на ім’я Абушахм із племені Бану Зафар за тридцять са ячменю, купленого для потреб родини нашого Пророка.81

Іншими кольчугами Пророка були Зат аль-Вішах, Зат аль-Хаваші, Батра і Хірнік.82

Під час газви Хунайн наш Пророк одягав Зат аль-Фудул і Сагдію.83

Шоломи нашого Володаря Пророка

Одним із шоломів нашого Пророка був Мувашшах. Цей шолом був зі здобичі, взятої в юдеїв Бану Кайнука. Шолом, який називався Зус-Субуг, або Зус-Субуб, або Машбуг, — це той шолом, що був на нашому Пророкові під час газви Ухуд. Його розбили удари мечів багатобожників і каміння, яке вони кидали, і два його кільця вп’ялися в благословенні щоки нашого улюбленого Пророка.

Наш Пророк був у шоломі й тоді, коли вступав до Мекки, щоб здобути її.

Воїни сіли на коней, піднявши стяги й знамена,
Заграли махтар84 на кларнетах і барабанах.

Прапори й знамена нашого Володаря Пророка

Наш Володар Пророк використовував у газвах два види прапорів. Його Рая була чорна, а Його Ліва — біла й трохи менша. Юнус ібн Убайд, вільновідпущеник Мухаммада ібн Касима, переказав: «Мухаммад ібн Касим послав мене до Бари ібн Азіба запитати про прапор Расулюллаха (алейхіссалям). Бара ібн Азіб сказав: „Він був чорний і зроблений із квадратної наміри (чорно-білої смугастої вовняної тканини)“». Цей прапор був вовняною тканою накидкою Хазрат Аїші — чорною, прикрашеною вишитими візерунками, схожими на верблюжі сідла. Він називався Укаб. Прапор нашого улюбленого Пророка зберігався в Хазрат Алі. Під час газви Хайбар наш Пророк сказав: «Я дам прапор хороброму чоловікові, який любить Аллаха таала і Його Расула і якого Аллах таала і Його Расул теж люблять!» — і покликав Хазрат Алі. Тож Він дав йому Свій прапор.85 Аллах таала дарував Хазрат Алі здобуття Хайбару.

На прапорі Расулюллаха, який називався Ліва аль-хамд, було написано: «Ля іляха іллаллах Мухаммадун Расулюллах». Під час сарії Харрар наш Пророк пов’язав біле знамено для Саада ібн Абі Ваккаса. Коли наш Пророк посилав Хазрат Алі до Ємену, Він пов’язав тюрбан на вістря списа й сказав: «Ліва — ось така!» Ліву тримав і ніс лише воєначальник. Біле знамено нашого Пророка ніс Хазрат Хамза під час газви Абва (Ваддан), Саад ібн Абі Ваккас ніс знамено під час газви Буват, Хазрат Алі ніс знамено під час переслідування Курза ібн Джабіра аль-Фіхрі, а Хазрат Хамза ніс його під час газви Зуль-Ушайра.

Коли наш Пророк вирушав на газву Бадр, Він дав Своє біле знамено (ліву) Мусабові ібн Умайру, а Хазрат Алі ніс чорний прапор нашого Пророка (Укаб) поперед нашого Пророка.86 Біле знамено нашого Пророка ніс Хазрат Хамза під час газви Бану Кайнука, Хазрат Алі — під час газв Каркарат аль-Кадр, Ухуд і Бадр аль-Мауїд, а Зайд ібн Харіса — під час газви Рову (Хандак). І Мекку наш Пророк здобув зі Своїм білим знаменом. Під час газви Табук наш Пророк доручив Хазрат Абу Бакрові нести Своє велике знамено, а Зубайрові ібн Аввамові — Своє менше знамено.

Коні нашого Володаря Пророка

Свого першого коня наш улюблений Пророк купив у Медині за десять окій87 срібла в одного бедуїна з племені Бану Фазара; жителі пустелі називали його Даріс, а наш Пророк назвав його Сакб. Наш Пророк їздив на ньому під час газви Ухуд.88 У Сакба була білина на губі. Три його ноги мали білі відмітини, а одна права нога їх не мала. Сакб був швидким конем; він ішов рівно, наче текуча вода. Коня, який називався Муртаджіз, наш Пророк купив у бедуїна з племені Бану Мурра. Муртаджіз був гарний і стрункий та іржав так, ніби декламував вірш.89 Мукаукас, правитель Александрії, надіслав нашому Пророкові в дар коня на ім’я Лізаз. Лізаз був дуже швидкий.90

Коня на ім’я Заріб подарував нашому Пророкові Фарва ібн Умайр аль-Джузамі. Заріб був дуже сильним і витривалим конем.

Рабіа ібн Абі Бара аль-Кальбі подарував нашому Пророкові коня на ім’я Лахіф (або Лухайф). У Лахіфа був довгий хвіст. Хвіст мів землю. Ясуб був найкращим із коней нашого Пророка.

«Я дам прапор хороброму чоловікові, який любить Аллаха таала і Його Расула і якого Аллах таала і Його Расул теж люблять!» Хадис шаріф

Муравіх був скаковим конем, якого Убайд ібн Ясір подарував нашому Пророкові в Табуку. Муравіх мчав, як вітер.

Посланці племені Бану Раха, які прибули до Медини в десятому році після Хіджри, подарували нашому Пророкові коня Мірвах. Расулюллахові дуже подобалося, коли вершник сідав на Мірваха й проїжджав на ньому перед Ним. Вард був конем, якого подарував нашому Пророкові Тамім ад-Дарі. Вард мав рудувато-гнідий колір. Наш Пророк подарував його Хазрат Умарові. Хазрат Умар воював на шляху Аллаха верхи на Варді; він мчав на ньому з газви в газву. Наш Пророк влаштовував перегони трьох Своїх коней. Хазрат Сахль ібн Саад їхав на Зарібі, а Хазрат Абу Усайд ас-Саїді — на Лізазі. Лізаз прибігав першим, за Лізазом ішов Заріб, а за Зарібом — Сакб.

Мул і осел нашого Володаря Пророка

Наш Володар Расулюллах мав також осла й мула. Мукаукас, правитель Александрії, надіслав нашому Пророкові в дар сірого мула й сірого осла. Мула звали Дульдуль, а осла — Яфур або Уфайр.91 Першим білим мулом, якого бачили в ісламі, був Дульдуль. Саме на цьому сірому мулі наш Пророк їхав під час газви Хайбар, а під час газви Хунайн Він їхав на іншому сірому мулі. Коли наш Пророк в одній газві пришпорив Свого мула, щоб рушити на плем’я Хавазін, Хазрат Аббас тримав повід, а Хазрат Абу Суф’ян ібн Харіс — стремено; вони намагалися стримати хід мула й не дати нашому Пророкові кинутися в лави ворогів. За іншим переказом, під час газви Хайбар наш Пророк їхав і на Яфурі, з сідлом на спині та з недоуздком із мотузки з пальмового волокна на голові. Коли наш Пророк повернувся з прощального хаджу, Яфур уже помер, а Дульдуль після смерті нашого Пророка перейшов до Хазрат Алі. Хазрат Алі їздив на ньому аж до своєї мученицької смерті, потім Хазрат Хасан, далі Хазрат Хусейн, а згодом Хазрат Мухаммад ібн Ханафія. Дульдуль жив аж до часів Хазрат Муавії.

Верблюди нашого Володаря Пророка

Кусва: Цю верблюдицю нашого Пророка алейхіссалям називали також Джада й Адба. Раніше вона належала племені Бану Кушайр ібн Кааб ібн Рабіа ібн Амір або Хурайшу ібн Каабу; Хазрат Абу Бакр купив її за чотириста дирхамів і передав нашому Пророкові за ту саму ціну. Наш Пророк переселився до Медини верхи на Кусві. На Кусві Він вирушив на умру Худайбії. І Мекку Він здобув, їдучи на Кусві. Наш Пророк виставляв Кусву на перегони, і жоден верблюд не міг її обігнати. Але одного разу бедуїн вийшов на перегони з дворічним верблюдом і переміг. Наш Володар Пророк виголосив Свою хутбу (проповідь) на Арафаті під час прощального хаджу, сидячи на Кусві. За часів халіфату Хазрат Абу Бакра Кусву відпустили на кладовищі Джаннат аль-Бакі. Там вона вільно паслася сама собою до кінця свого віку.92

«О мій Аллаху! Як Ти створив мою зовнішність гарною, так зроби гарним і мій ахляк» Хадис шаріф

Верблюд, узятий як військова здобич в Абу Джахля: Під час газви Бадр славетний верблюд Абу Джахля дістався як здобич на частку нашого улюбленого Пророка. Аж до умри Худайбії Він вирушав на ньому також у газви. Він позначив його як жертовну тварину для умри. Багатобожники хотіли купити його за сто верблюдів. Наш Пророк сказав: «Якби ми не відокремили й не призначили його як жертовну тварину, я виконав би ваше бажання». Дійні верблюдиці: Наш Пророк мав сім дійних верблюдиць, які звалися Ханна, Самра, Урайс, Саадія, Багум, Ясіра і Дабба і які паслися на пасовищах Зульджадр і Джамма. Родина нашого Пророка жила з двох бурдюків молока від цих верблюдиць, які приносили щовечора.93 Але коли наш Пророк відійшов у вічність, жодної з цих верблюдиць уже не було серед живих.

Майно, яке наш Володар Пророк зробив вакфом

Перший вакф (благодійна фундація) в ісламі складався із семи садів і фруктових гаїв, які за заповітом Мухайріка, що став шахідом під Ухудом, було передано нашому Пророкові й прийнято Ним і які звалися: 1. Місаб, 2. Сафія, 3. Далял, 4. Хусна, 5. Бурка, 6. Аваф, 7. Машраба.94 Під час газви Ухуд Мухайрік, який до прийняття ісламу був юдейським ученим і багатою людиною, сказав своєму народові: «Ви добре знаєте, що Мухаммад — Пророк останніх часів. Його ознаки ясно й чітко описано в Таураті. Нам тепер личить іти за Ним і бути поруч із Ним у Його важкі дні». Юдеї сказали: «Ти маєш рацію, але сьогодні субота. У цей день не можна займатися роботою!» Зрозумівши, що наполягати марно, він підперезався мечем і оголосив, що він мусульманин. Він заповів своїм родичам: «Якщо мене вб’ють, усе моє майно належить Мухаммадові. Він вільний розпоряджатися ним, як забажає». Він пішов і приєднався до війська ісламу. І він випив шербет мученицької смерті (радіяллаху анх).

Зрештою бій закінчився, і рани перев’язали. Родичі Мухайріка дотрималися заповіту й передали його майно Хабібуллахові. Наш Володар Пророк зробив ці землі, багаті на холодну воду й рясні плодами, вакфом і відкрив їх для бідних і нужденних. Так почалася традиція вакфу в ісламі. Наш Пророк похвалив його словами: «Мухайрік — добра людина з юдейського народу».

Вакфи нашого Пророка (алейхіссалям) у Медині здебільшого походили з майна Мухайріка.

Ібн Хумайд розповідає: «Халіф Умар ібн Абдулазіз забажав, щоб йому принесли фініки з вакфних пальмових гаїв Мухайріка. Їх принесли на таці. Коли Умар ібн Абдулазіз сказав: „Абу Бакр ібн Хазм написав мені, що ці фініки — з фінікової пальми, яка залишилася з часів Расула алейхіссалям, і що Расул алейхіссалям їв її плоди“, я сказав: „О повелителю віруючих! Поділи їх між нами!“ Він поділив їх, і кожному з нас дісталося по дев’ять фініків».

Умар ібн Абдулазіз сказав: «Коли я був намісником Медини, я зайшов у той пальмовий гай і їв фініки з того дерева, і ніколи я не куштував такого смачного й солодкого фініка, як той!»

Амр ібн Мухаджир розповідає: «Речі Расула алейхіссалям зберігалися в Умара ібн Абдулазіза в одній кімнаті, і він щодня дивився на них. Коли курайшити приходили й збиралися в нього, він заводив їх до цієї кімнати, обертався до цих речей і казав: „Ось спадщина тієї Особи, якою Аллах ушанував вас!“» Ці речі були такі: 1. Ложе, сплетене з листя фінікової пальми,

2. Подушка, набита пальмовим волокном і обтягнута шкірою, 3. Досить велика таця, 4. Чаша для пиття,

5. Одяг, 6. Ручний млин,

7. Сагайдак для стріл, 8. Оксамитова ковдра.

(Ця ковдра пахла чудовіше за мускус завдяки приємному аромату благословенного тіла нашого Володаря Расулюллаха. Щоразу, коли Умар ібн Абдулазіз (радіяллаху анх) хворів, він обмивався водою, у якій прали цю ковдру, і одужував.)

Коли захвилювалося море любові,
Явилася неповторна перлина,
Про Його велич сказав Хакк:
Лаулака лама халяктуль-афлак.
Коли зійшло світло того Сонця,
Воно сповнило весь Всесвіт,
Хто йде Його слідами,
Знаходить добро в усьому, що робить.
Хоч краї були під Його владою,
Він не мав навіть трьох сорочок.
Небагато було в Його домі,
Коли Він помер, Його кольчуга була в заставі.
Поруч із тим, що Він найчастіше бачив,
Чого ж вартий цей світ?
Його добродійства для всіх були щедрі,
Сказати «ні» — такого в Нього не було.
Часом Він давав так багато,
Що всі Його вороги схиляли голови.
Він був милосердним батьком для кожного сироти.
Його співчуття було щедрим навіть до найнікчемніших.
Усе, що Він робив, було сповнене мудрості,
Він ніколи нікого ні про що не просив.
Він завжди відвідував хворих,
Він дарував зцілення стражденним.

«О Расулюллах! Мені не до снаги вихваляти Тебе; ми всі створені заради Тебе. О Ти, Шаху країни вірності, моє життя й усе я жертвую Тобі!» Хусейн Хільмі ібн Саїд (рахматуллахі алейх)

Нічного намазу Він ніколи не залишав,
Зі страху перед Аллахом Він ніколи не лягав спочивати.
Пророк завжди ставився до всіх
Як до рівних Собі.
Він пишався тим, що Він — раб Аллаха,
Його ахляк був божественним ахляком.
Хто прагне цього шляху,
Той прикрашається гарними рисами.
Він навчався в школі, де
Аллах був Його вчителем,
У Корані Рахман
Прекрасно описав Його.
Аж до воскресіння над Шахом Пророків
Хай будуть салавати без кінця!
Над Його Аль і Асхабами —
Салят і салям, у смиренні!

ХІЛЬЯ АС-СААДАТ Давши Своїм Асхабам поради, Фахр аль-алям сказав: Після моєї смерті, Якщо хтось побачить мою чисту Хілью, Це так, ніби він справді побачив моє обличчя. Якщо, побачивши її, в ньому прокинеться любов до мене, Тобто якщо він закохається в мою красу, Якщо він прагнутиме побачити мене, Якщо його серце сповниться любов’ю до мене, Тоді Джаханнам стане для нього харамом, Мій Господь подарує йому Джаннат. Хакк не воскресить його й нагим, Він стане причетним до прощення Хакка. Сказано: якщо чиясь рука З любов’ю напише хілью Расула, Хакк убезпечить його від страху, Хоч би вся земля сповнилася бід. Його тіло не знатиме хвороб у цьому світі, Усе його тіло буде вільне від болю. Хоч би цей чоловік і грішив, Джаханнам стане харамом для його тіла. Він буде врятований від мук у потойбічному світі, Усе, що він робить у цьому світі, стане легким. Преславний Господь воскресить його в День Кіямату Разом із тими, хто в цьому світі бачив Посланця. Хоч і важко описати Хілью ан-Набі, Ми починаємо, наскільки нам до снаги. Шукаючи притулку в Зуль-Джаляля, Ми в смиренні починаємо описувати Його. Уся умма одностайна в цьому слові: Фахр аль-алям був рум’яний і білий. Його благословенне обличчя було чисто біле, З рожевим відтінком, наче троянда. Піт на Його обличчі був, наче перли, Він робив цю тонку коштовність ще прекраснішою.

Коли це джерело блаженства пітніло,
Здавалося, ніби хвилюється море нуру.
Його очі завжди здавалися підведеними сурмою,
Його прекрасні очі вабили серця.
Білки в них були зовсім білі,
Його Господь вихваляв це в аяті.
Чорне в них було немале,
Для Нього близьке й далеке було однаковим.
Його очі були великі, гарні й тонкі,
Його благословенне обличчя завжди сяяло нуром.
Зір Мустафи
Був уночі такий самий сильний, як удень.
Коли Він хотів поглянути в якийсь бік,
Туди ж поверталося і Його чисте тіло.
Його тіло йшло за Його головою,
Цього Він ніколи не полишав.
Хоч Расул і мав тіло,
Він був, як душа в тілесній подобі.
Расул був прекрасний і любий,
Хакк таала дуже любив Його.
Малік і Абу Хала одностайно сказали:
Його брови, наче молодик, не сходилися на переніссі.
Між Його бровами було чисто біло,
Видно, як срібло, — таке ясне воно було.
Його благословенне обличчя було трохи округле,
Зі шкірою такою світлою, майже прозорою.
Між Його благословенними чорними бровами
Була кібла для всього Всесвіту.
Його благословенний ніс, якщо дивитися збоку,
Здавався трохи вищим посередині.
Він був такий гарний, такий рівний і тонкий,
Що ніхто не мав сили описати його сповна.
Між Його зубами був невеликий проміжок;
Вони сяяли, наче низка перлин.
Щоразу, як з’являлися Його передні зуби,
Усе навколо вкривав нур.

Коли усміхався Володар обох світів,
Пророк усього живого й неживого в усіх світах,
З’являлися Його передні зуби, такі цнотливі,
Наче градинки, такі тонкі.
Ібн Аббас сказав, що Хабіб Худи
Був надто сором’язливий, щоб сміятися вголос.
Такий сором’язливий був Він, ця опора релігії,
Що ніколи не сміявся вголос, як кажуть.
Расул Аллаха був такий делікатний і сором’язливий,
Що від сорому ніколи не озирався довкола.
Його обличчя було кругле, як повний місяць,
Він був дзеркалом Всевишнього Мавлі.
Його прекрасне обличчя так сяяло нуром,
Що від того блиску не можна було дивитися Йому в обличчя.
Так полонив серця цей прекрасний Набі,
Що сто тисяч сахабів були закохані в Нього.
Ті, хто бачив Його хоч раз уві сні,
Казали, що немає у світі такої радості.
Знай і те, що Його щоки були гарні,
Не надто повні, як кажуть.
Джанаб аль-Хакк із любов’ю створив Його
З білим обличчям і відкритим чолом.
Повсякчас нур сяяв від Його шиї
Між Його волоссям, наче джерело світла.
У Його благословенній бороді сивих волосин,
Знай добре, було не більше сімнадцяти.
Вона не була ні кучерява, ні задовга;
Гармонійна, як і всі Його члени.
Чиста шия Расула аль-афак
Була зовсім біла й зовсім ясна.
Багато вихованих людей з-поміж Асхабів
Казали, що Його живіт і груди були на одному рівні.

Якби можна було розкрити Його благословенні груди,
Скарбниця знання випромінила б божественне сяйво.95
Груди, в яких оселилася божественна любов,
Ніяк не могли бути іншими.
Його благословенні груди були широкі;
Ільм аль-ладунні зійшов у них.
Білі й ясні були ці великі груди;
Ті, хто бачив їх, думали, що це повний місяць.
Глибока любов до Вічної Сутності
Запалила вогонь у цьому довершеному створінні.
Усі знають це, і молоді, і старі:
Лопатки Володаря Всесвіту були пласкі.
Посередині спини Він був дещо м’язистий;
Він був щедрий і величний.
Його сріблясто-сяйна шкіра була надзвичайно тонка;
На ній була велика печать пророцтва.
Печать пророцтва була на Його спині,
Ближче до правого боку, безперечно.
Ті, хто знав про це, розповідали,
Що шляхетна печать була великою родимкою.
Вона була темна, майже жовтуватого кольору,
Завбільшки з голубине яйце.
Обрамлена, наче межовою лінією,
Дрібними волосинками по колу.
Ті, хто описував Його, найшляхетнішого родом,
Казали, що Набі був ширококостий.
Кожна Його кістка була велика й міцна,
Царствений і поставою, і вдачею.

Кожен із Його членів, таких благословенних,
Був ладно й пропорційно створений, і міцність була очевидна.
Усі благословенні члени Пророка
Були прекрасні, як аяти Корану.
Долоні цього володаря
Були широкі, чисті, тонкі й любі.
Так само любими, як Його руки, були й Його стопи,
Запашні й гарні, як свіжа троянда.
Такими ладними, казали знавці,
Були ці чудотворні й благословенні руки.
Коли Пророк вітався з кимось,
Він завжди усміхався так лагідно.
Навіть якщо минало день-два, ба навіть
Понад місяць,
Того щасливця впізнавали серед людей
За Його лагідним ароматом.
Його кришталево чиста шкіра була біла й безволоса;
Як мені вихваляти таку бездоганну красу!
Щоб повсякчас споглядати Улюбленого,
Усе тонке, благословенне тіло стало оком.
Такою досконалою була тонка шкіра,
На якій Творець явив Свою мудрість.
Жодної волосини на Його животі чи грудях,
Чисто біле, наче срібна пластина.
Лише від середини грудей донизу
Ішов рівний ряд волосся.
Ця чорна лінія на благословенному тілі
Була гарна, наче ореол довкола повного місяця.
Усе життя благословенні члени лишалися
Такими самими, як у Його молодості.
Хоч Пророк і ставав старшим,
Він усе одно оновлювався, наче брунька.
І ніколи не думай, що Султан Всесвіту
Був надто огрядний.
Він не був ні худий, ні дуже повний;
Середньої статури й дуже сильний.

Проникливі люди казали про Нього:
Ні надто худий, ні понад міру, ні надто огрядний.
Творець збудував це пишне тіло
З божественною справедливістю й рівновагою.
Його чиста шкіра була в досконалій рівновазі;
Усе Його тіло було занурене в нур.
Володар Сідри був середнього зросту;
З Ним світ знайшов свій лад.
Ті, хто бачив чудо Його постаті,
Усі казали, вихваляючи Його:
Ми ніколи не бачили такої трояндово-прекрасної краси,
Прекрасної і станом, і вдачею, і обличчям.
Набі був середнього зросту; та все ж,
Коли високий чоловік ішов разом із Пророком,
Хоч яким високим був би той чоловік,
Пророк усе одно здавався найвищим.
Ця коштовність, порівняно з високим чоловіком,
Була вищою на долоню.
Коли Він ішов кудись, гідно й величаво,
Він ішов дуже швидко.
Про Його ходу ми кажемо також,
Що Він, ідучи, нахилявся вперед.
Тобто, наче спускаючись із пагорба,
Він завжди трохи нахилявся вперед.
Він був такий високий честю й гідністю,
Що душа Ібрахіма пишалася Ним.
Той, кого обрав Худа, —
Його члени неодмінно стають досконалими в красі.
Коли Посланець Аллаха йшов тихо
І хтось раптом бачив Його на дорозі,
Ту людину охоплював страх;
Таким високим здавався йому Расулюллах.
Якщо хтось постійно розмовляв із Пророком
І побожно слухав Його солодкий голос,
Солодкість Його слів так захоплювала його,
Що він ставав рабом Пророка, якби Той прийняв його.

Вічний Творець прикрасив Його
Прекрасним ахляком, якому немає рівних.
О Расулюллах! Мені не до снаги вихваляти Тебе;
Ми всі створені заради Тебе.
О Ти, Шаху країни вірності,
Моє життя й усе я жертвую Тобі!
Хусейн Хільмі Ішик
(каддесаллаху таала сиррехуль-азіз)

КАСИДА АХЛЬ АС-СУННИ
Віра Ахль ас-Сунни — ось що тобі потрібне насамперед,
Є сімдесят три течії, але решта належить Джаханнаму.
Усі мусульмани — суніти, а їхній провідник — Нуман.
Джаннат обіцяно тим, хто йде за ними в імані.
Спершу зміцни свою віру, а тоді тримайся ісламу!
Виконуй п’ять стовпів ісламу, негайно стережися харамів!
Як скоїш гріх, то відразу зроби таубу, не гай часу!
Хто не йде за ісламом, той колись неодмінно пошкодує.
Ніколи не дай обдурити себе безбожникові, бо й сам загинеш!
Стережися солодких слів, бо вони заманять тебе в біду!
Лицемірів стало багато: зовні ангели, всередині змії.
Щоб заманити тебе в пастку, вони вдають друзів, та ще й щиро.
Кожен думає, що правий він сам, а хто з ним не згоден, той помиляється,
Іслам — це терези; саме він відрізняє того, хто правий!
Знай, що хто не йде за ісламом, той — заблукала людина;
У це слово неодмінно повірить той, хто добре розуміє історію.
Чому той, у кого щось болить, біжить до лікаря?
Бо ніхто не хоче вмирати; життя солодше за все інше.
Бажання жити вічно — хто може сказати, що його не має?
Померти — не означає зникнути; вір у життя в могилі!
Джаннат вічний, і Джаханнам теж; про це сповістив Коран,
Слід стерегтися вічних мук, навіть якби це була лише підозра.
Та все ж є ті, хто в це не вірить; кажан тікає від світла,
А ворона смакує смітником; соловей — той, хто шукає троянду.
Хто відданий нафсу й розвагам, той, певна річ, не може любити іслам,
Хіба можуть ці двоє стати одним? Добро й зло — окремі!
Мусульмани шанують право й творять добро кожному створінню;
Невіруючі, наче змії, насолоджуються, завдаючи іншим болю.
Ах, о мій Господи, ах! Які ж важкі останні часи,
Дуже мало хто здійснює намаз, а релігійне знання забуте.