АСХАБИ НАШОГО ВОЛОДАРЯ ПРОРОКА

Друзі нашого Пророка: Жінка чи чоловік, дитина чи дорослий: віруючого, який бачив нашого Володаря Расулюллаха хоча б на мить або, якщо був сліпим, розмовляв із Ним хоча б мить і який помер мусульманином, називають Сахіб або Сахабі. Коли їх більше одного, їх називають Асхаби аль-кірам, Сахаба аль-кірам або Сахб (радіяллаху анхум аджмаїн). Той, хто був невіруючим, коли бачив Расулюллаха, і став віруючим після смерті Пророка, або той, хто був віруючим, коли бачив Його, але згодом відпав від ісламу, — не сахабі. Якщо той, хто відпав від ісламу (після благословенної події, яка зробила його сахабі), знову став мусульманином після смерті Расулюллаха, він і далі є сахабі. Оскільки наш Володар — Пророк і для джинів, сахабі може бути й джин.

Після Пророків і найвищих ангелів Асхаби аль-кірам — найдостойніші з усіх створінь. Ім’я кожного з них слід згадувати з пошаною, кажучи «Хазрат» або «радіяллаху анх». Тих, хто вірить, що Мухаммад алейхіссалям — Пророк, тобто всіх мусульман, незалежно від етнічного походження чи країни, називають уммою Мухаммада алейхіссалям. Кожен з Асхабів аль-кірам вищий за всю цю умму. Про чесноти й перевагу сахабів в аятах аль-каріма сказано, за змістом: «Ви — найкраща з умм».1 «Аллах таала вдоволений тими, хто першими увірував з-поміж мухаджирів та ансарів, і тими, хто пішов за ними в добрі (тими, хто йде їхнім шляхом). І вони вдоволені Аллахом таала. Аллах таала приготував для них Джаннати, під якими течуть ріки. Там вони перебуватимуть вічно. Це — велике спасіння».2 «Мухаммад (алейхіссалям) — Пророк Аллаха таала. Ті, хто з Ним (тобто Асхаби аль-кірам), усі суворі до невіруючих. Але між собою вони милосердні. Ти часто бачиш, як вони роблять руку (вклоняються під час намазу, поклавши обидві руки на коліна) і саджду (падають ниць під час намазу). Цими ібадатами та співчуттям і любов’ю, які вони виявляють до людей, вони шукають ласки Джанаба аль-Хакка й того, щоб Він був ними вдоволений. На їхніх обличчях видно, що вони багато роблять саджду (на їхніх обличчях є знаки й сліди саджди). Так їх описано в Таураті. А їхній опис в Інджилі такий: вони — як нива, що пускає паростки, зміцнює їх, і вони стають міцними й твердо стоять на стеблі, на радість тим, хто сіяв. (Такими були Асхаби аль-кірам. Їх було мало, і вони були слабкі, але потім їх стало багато, і вони стали сильними.) Ця притча сповнила невіруючих і тих, хто заперечує, ненавистю й гнівом. Аллах таала пообіцяв тим, хто вірує і робить добрі справи, прощення й велику винагороду».3

Деякі хадиси шаріф про Асхабів аль-кірам:

«Не лайте моїх Асхабів! Якщо хтось із тих, хто житиме після моїх Асхабів, роздасть як садаку стільки золота, скільки важить гора, він не отримає тієї винагороди і навіть половини тієї винагороди, яку отримує будь-хто з моїх Асхабів, роздавши як садаку жменю ячменю!»4

«Мухаммад (алейхіссалям) — Расул Аллаха таала. Ті, хто з Ним (тобто Асхаби аль-кірам), усі суворі до невіруючих. Але між собою вони милосердні (співчутливі)» Фатх: 29

«Мої Асхаби — як зорі на небі. За ким би з них ви не пішли, ви знайдете праведний шлях (дорогу до істини)».5

«Остерігайтеся ворогувати з моїми Асхабами! Бійтеся Аллаха таала! Ті, хто їх любить, люблять їх тому, що люблять мене. Ті, хто ворогує з ними, ворогують зі мною. Ті, хто кривдить їх, кривдять мене. А хто кривдить мене, той, безперечно, кривдить Аллаха таала».

«Найкращі з моєї умми — ті, хто живе в мій час (Асхаби аль-кірам). Після них найкращі — віруючі, які прийдуть після них, а після тих — ті, хто прийде після них».

«Вогонь Джаханнаму не спалить мусульманина, який бачив мене, ані мусульманина, який бачив тих, хто бачив мене».6

Ці аяти аль-каріма й хадиси шаріф ясно показують перевагу й чесноти Асхабів аль-кірам.

Асхаби аль-кірам — найдостовірніші авторитети в постановах релігії. Бо вони навчилися Корану аль-карім від нашого Пророка, а потім навчали його тих, хто прийшов після них, і пояснювали його. Знання про вчинки й слова нашого Пророка ґрунтуються на тому, що ці люди переказали, самі це побачивши й почувши.

Отже, саме всі ті постанови, які ці люди спільно передали, становлять основу хадисів шаріф. В ісламі іджма аль-умма, тобто одностайність учених, повністю й досконало здійснилася лише за часів Асхабів. Крім того, кожен з Асхабів — учений-муджтахід, чиє слово є доказом і документом у релігії. Вони вищі за муджтахідів, що прийшли пізніше. Учені Ахль ас-Сунни поділяють Асхабів аль-кірам (радіяллаху таала анхум аджмаїн) за ступенем переваги на три групи: 1. Мухаджирін (переселенці): Ті, хто до здобуття Мекки покинув свої домівки, свою країну й своїх родичів у Мецці чи деінде й переселився до Медини. Вони приходили до Расулюллаха (саллаллаху таала алейхі ва саллям) уже віруючими або приймали іман, коли приходили до Нього. Хазрат Амр ібн Ас був одним із них (радіяллаху анхум аджмаїн).

2. Ансар (помічники, прибічники): Ансарами називають мусульман, які жили в місті Медина або в місцевостях поблизу нього, і тих, хто належав до двох племен, що звалися Аус і Хазрадж. Бо ці люди пообіцяли надавати нашому Володареві Расулюллахові та мекканцям усіляку допомогу й іти на будь-яку жертву, і дотримали своєї обіцянки (радіяллаху анхум аджмаїн).

3. Інші сахаби: Вони не є ні мухаджирами, ні ансарами; це мусульмани, які прийшли з інших місць і були вшановані перебуванням у присутності нашого Володаря Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям). Це ті, хто прийняв іман під час здобуття Мекки чи в інших місцях. Їх називають просто сахабами (радіяллаху анхум аджмаїн). Найдостойніші з Асхабів аль-кірам — чотири Халіфи Расулюллаха. У тому порядку, в якому вони змінювали один одного як халіфи: Хазрат Абу Бакр, Хазрат Умар, Хазрат Усман і Хазрат Алі. Наступні за достоїнством сахаби — шестеро, що залишилися з десяти, яких ощасливили радісною звісткою про Джаннат, — Ашара аль-Мубашшара: Талха ібн Убайдуллах, Зубайр ібн Аввам, Абдуррахман ібн Ауф, Саад ібн Абі Ваккас, Саїд ібн Зайд і Абу Убайда ібн Джаррах, а також Хазрат Хасан і Хазрат Хусейн (радіяллаху анхум аджмаїн).

Після них найдостойніші — сорок осіб, які першими прийняли іслам. Далі — триста тринадцять сахабів, які брали участь у газві Бадр. Далі — сімсот героїв, які билися в газві Ухуд. Після них — тисяча чотириста осіб, які в шостому році після Хіджри під деревом дали Расулюллахові обіцянку, кажучи: «Краще смерть, ніж відступ!» Цю відому угоду називають «Байат ар-Рідван».7

Кількість Асхабів аль-кірам: Під час здобуття Мекки було дванадцять тисяч сахабів, у газві Табук — тридцять тисяч, а під час прощального хаджу Расулюллаха — дев’яносто тисяч. Коли Расулюллах помер, на землі було близько ста двадцяти чотирьох тисяч сахабів. Є про це й інші перекази.8

Останніми з Асхабів аль-кірам померли такі: Абдуллах ібн Ауфа помер у місті Куфа в 86 році Хіджри (705 р. н. е.). Абдуллах ібн Яср помер у Дамаску в 88 році Хіджри (706 р. н. е.). Сахль ібн Саад помер у Медині в 91 році Хіджри (709 р. н. е.) у віці ста років. Анас ібн Малік помер у Басрі в 93 році Хіджри (711 р. н. е.). Абу т-Туфайль Амір ібн Васіла помер у Мецці в 100 році Хіджри (718 р. н. е.) (радіяллаху анхум аджмаїн). Після смерті нашого Пророка, зокрема й за часів чотирьох халіфів, Асхаби аль-кірам дотримали своєї обіцянки поширювати релігію іслам і вести джихад. Вони ніколи не відступили від свого слова. Одностайно вони покинули свої домівки й свою країну, вийшли з Аравії та розійшлися на всі боки. Більшість із тих, хто пішов, не повернулися; вони вели джихад там, куди прийшли, і поширювали релігію іслам аж до смерті. Так за короткий час було здобуто багато країн. У здобутих країнах іслам швидко поширювався. Усі Асхаби аль-кірам — справедливі. Усі вони мають частку в донесенні ісламу. Саме вони зібрали Коран аль-карім. Саме вони передали хадиси шаріф від нашого Пророка. Любити їх усіх — найважливіша й абсолютно необхідна умова належності до віровчення Ахль ас-Сунни. (Написано й видано багато праць, які розповідають про служіння Асхабів аль-кірам релігії ісламу, про їхнє зразкове життя, їхні чесноти, імена їх усіх та їхні життєписи. Дуже цінні турецькі книжки Eshâb-ı kirâm і Menâkıb-ı Çihâr Yâr-i Güzîn, видані Hakikat Kitabevi.)

Після Пророків і найвищих ангелів Асхаби аль-кірам — найдостойніші з усіх створінь. Ім’я кожного з них слід згадувати з пошаною.

«Мої Асхаби — як зорі на небі. За ким би з них ви не пішли, ви знайдете праведний шлях» Хадис шаріф

Мухаммад — улюблений Господа світів,
Тіло Його чисте, ім’я Його — Ахмад, Він — милість для світів.
Він — володар високого ахляку, Той, до Кого звернено «Лауляк…»,
Джерело знання, адабу, файзу, нуру й любові.
Він — істинний посередник між Хакком і рабом,
Його слово — ліки для душ, Його ім’я очищає іржу серця.
Він — справжній лікар для зневіреного, хворого серця,
Не лише Він Сам, а й Його умма вища за ангелів.
Цьому Своєму найобранішому рабові Хакк дав помічників,
Рабів, яких любив найбільше, Він зробив Його Асхабами.
Расулюллах сказав: «Їхній шлях — мій шлях»,
Він показав, що ця доба — найкраща з усіх діб.
Вони любили Мухаммада Мустафу більше за власне життя,
Майно, статки й посади покинули заради Нього.
Вони охоче віддавали життя, щоб поширити іслам,
О Господи, який прекрасний стан, о Господи, яка честь!
Від одного-єдиного сохбату з Ним очищалися їхні нафси,
Їхні серця сповнювалися маріфатом, файзом, нуром і таджаллі.
Станів авлія вони досягали за мить;
І завжди йшли за Ним — яка велика честь!
Усі вони справедливі, нікому не чинять кривди;
Ніколи заради свого нафсу не бажали вони халіфату.
Тому вони не воювали за нього й не кривдили одне одного;
Вони стоять на найвищому щаблі, і всі вони — муджтахіди.