РАДІСНІ ЗВІСТКИ
Про те, що прийде наш улюблений Пророк Мухаммад алейхіссалям, ще від Адама алейхіссалям було сповіщено всім Пророкам та їхнім спільнотам. Багато з подій, які мали статися, коли наближалося Його народження, було сповіщено заздалегідь.
В оригінальному Таураті1, що був зісланий Мусі2** алейхіссалям і згодом спотворений, написано:**
«Він — така благословенна особа, що Його устремління високі, а Його допомога щедра. Він — улюбленець бідних і лікар багатих. Він — найпрекрасніший серед прекрасних, найчистіший серед чистих. Він лагідний, коли говорить, справедливий, коли розподіляє, і чесний у всіх справах. Він суворий і непохитний до невіруючих. Він шанує старших і виявляє турботу й милосердя до молодших. Він дякує Аллахові навіть за мале. Він співчуває полоненим. Обличчя Його завжди усміхнене. Його сміх — це усмішка; Він не регоче вголос. Він уммі (не вчився читати й писати); не прочитавши й не написавши нічого, Він отримав сповіщення про все. Він — расул (посланець) Аллаха таала. Він не має лихої вдачі й не жорстокий серцем. Він не кричить на майданах і базарах. Його умма (послідовники Мухаммада алейхіссалям, мусульмани) має добру вдачу. Вони згадують ім’я Аллаха таала на високих місцях. Їхні муедзини з мінаретів кличуть людей до намазу (молитви). Перед намазом вони здійснюють абдест. У намазі вони вирівнюють ряди і стоять в одну лінію. Уночі їхнє згадування імені Аллаха звучить, наче гудіння медоносних бджіл. Він народиться в Мецці. Усе від Медини до Дамаска буде під Його владою. Його ім’я — Мухаммад. Я дав Йому ім’я Мутаваккіль. Я не заберу Його зі світу, доки Він не усуне хибні релігії і не поширить та не утвердить істинну релігію. Він кликатиме людей до Хакка. Завдяки Його благодаті сліпі очі побачать, а глухі вуха почують. Байдужість полишить серця…»3
В оригінальному Забурі4, що був зісланий Давудові5** алейхіссалям і згодом спотворений, написано:**
«Він — людина з відкритою рукою, тобто щедра. Він ніколи не гнівається. Він дуже лагідний. У Нього прекрасне, сяйливе обличчя і солодкі слова. Він — лікар людей. Він багато плаче і мало сміється. Він мало спить і багато розмірковує. Його статура тонка й гарна. Його слова підкорюють серця і притягують душі… О Мій Хабібе! Оголи меч завзяття і всією Своєю силою помстися невіруючим на полі звитяги.
Поширюй усюди Мою хвалу і славу прекрасною мовою. Голови всіх невіруючих схиляться перед Твоїми благословенними руками…»
В оригінальному Інджилі6, що був зісланий Ісі7** алейхіссалям і згодом спотворений, написано:**
«О мій Господи! Зроби мене одним з умми Мухаммада алейхіссалям» Муса алейхіссалям
«Він не їсть багато і не скупий. Він не обманює, ні про кого не говорить лихого і ніколи не поспішає. Він не мститься за Себе. Він не лінивий. Він нікого не обмовляє…»
Коли один віщун запитав Ісу алейхіссалям, яке ім’я того Пророка, що має прийти, і які ознаки Його приходу, Іса алейхіссалям сказав:
«Ім’я Расула — такої краси, що гідне захоплення. Коли Аллах таала створив Його душу, Він дав Йому це ім’я, помістив Його у Своїй небесній величі і сказав: „Чекай, о Ахмаде! Заради Тебе Я створив Джаннат, світ і безліч створінь. Я дарую їх Тобі. Ті, хто шануватиме Тебе, будуть ушановані Мною. Ті, хто проклинатиме Тебе, будуть прокляті Мною. Я пошлю Тебе у світ як Мого Расула-рятівника. Твої слова будуть чистою правдою. Земля і небо можуть зникнути, але Твій шлях триватиме вічно“. Його святе ім’я — Ахмад». Тоді люди, що зібралися довкола Іси алейхіссалям, піднесли голос і вигукнули: «О Ахмаде! Прийди швидше і спаси світ!»
Він багато молився, щоб бути одним з умми Мухаммада алейхіссалям, Того, про Кого сповіщено навіть у нинішніх євангеліях і Кого християни називають «Параклетом», тобто «Утішителем». Перед Судним днем Аллах таала знову зішле Його (Ісу алейхіссалям) на землю. Тоді Іса алейхіссалям ітиме за релігією Мухаммада алейхіссалям; Він називатиме халялем те, що Мухаммад алейхіссалям проголосив халялем, і харамом те, що Він проголосив харамом. Параклет означає Ахмад. А Ахмад — одне з імен Мухаммада алейхіссалям.
Далі в Інджилі написано:
«Якби прийшов Мунхаманна, що має прийти від Господа, Рух аль-Кудс, що має прийти від Господа, Він засвідчив би про мене. І ви свідчите, бо ви давно були зі мною. Це я сказав вам, щоб ви не сумнівалися і не спіткнулися». Слово Мунхаманна сирійською мовою означає Мухаммад.8
Доба невігластва
До того як народився наш Володар Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям), увесь світ перебував у жахливому духовному зульматі, темряві. Люди поринули в безмежне заблудження. Релігії, які зіслав Аллах таала, були забуті; місце божественних приписів посіли власні ідеї й думки людей. Усі створіння страждали від людської дикості й жорстокості.
В усіх народів світу Аллах таала був забутий; віра в Таухід (єдність Аллаха), що є джерелом душевного спокою, блаженства й радості, зникла. Буря куфру (невіри) вирвала іман (віру) із сердець. Замість віри в Аллаха таала в серцях укоренилося поклоніння ідолам.
Релігія, яку приніс Хазрат Муса, була забута; Таурат був спотворений. Сини Ісраїля ворогували між собою. Насранійят, первісна релігія, яку приніс Іса алейхіссалям, також була цілковито перекручена і вже не мала нічого спільного з релігією. Було прийнято трійцю, тобто уявлення про трьох богів. Первісний Інджил був утрачений; священики змінили його на власний розсуд. Жодна з цих двох книг уже не була калямом (Словом) Аллаха таала. У Єгипті панував спотворений Таурат; у Візантії — перекручений насранійят, тобто християнство. В Ірані поклонялися вогню; вогонь вогнепоклонників не згасав уже тисячу років. Панували вигадані релігії, як-от конфуціанство в Китаї та буддизм в Індії.
Люди в Аравії були ще більше збиті з пантелику й заблукали. Вони поставили триста шістдесят ідолів у Каабі аль-Муаззама, якій Аллах таала надає такої великої цінності. А Кааба аль-Муаззама була подобою Байт аль-Мамура, який відвідують ангели в Арші, і мала такий самий розмір. Того, хто зневажав Каабу, Аллах таала за короткий час знищував.
Плем’я Джурхум зайшло надто далеко в розпусті й перелюбі. Їхній правитель, бачачи їхню зухвалу й ницу поведінку, застеріг їх: «О народе Джурхум! Шануйте Харам аш-Шаріф Аллаха таала і його безпеку і схаменіться! Ви знаєте, що спіткало умми Пророків Худа, Саліха і Шуайба (алейхімуссалям), які були до вас, і як ці умми було знищено. Наказуйте одне одному добре і стримуйте одне одного від лихого. Не дайте ввести себе в оману своїй минущій силі. Остерігайтеся відвертатися від Хакка і чинити несправедливість у Мецці. Бо несправедливість доводить людей до загибелі. Клянуся Аллахом таала, що ніколи ще не було народу, який жив би тут, чинив несправедливість і відвертався від Хакка, щоб Аллах таала не викорінив його і не поставив на його місце інший народ. Для мешканців Мекки, які не полишають свого заблукання й відвертаються від Хакка, тут немає тривалого перебування. Ви знаєте, що спіткало народи Тасм, Джадіс і Амаліка, які жили в цьому краї до вас, жили довше за вас, були могутніші за вас, численніші й багатші за вас. Те, що вони зневажали Харам аш-Шаріф, відверталися від Хакка і пригноблювали людей, призвело до того, що їх було вигнано з цього благословенного місця. Ви, мабуть, бачили й чули, що Аллах таала вигнав одних із них, наславши на них дрібних мурашок, інших — голодом, а ще інших — мечем!»
Але вони не послухали. Зрештою Аллах таала і їх зробив нещасними через їхнє заблукання… У такий час у благословенній Мецці, осерді землі, куфр (невіра) лився через край, а Байтуллах наповнили сотнями ідолів, як-от Лат, Узза й Манат. Жорстокість сягнула найвищої межі, а аморальність вважали чимось, чим можна пишатися. Аравія в релігійному, духовному, суспільному й політичному сенсі перебувала в суцільній темряві, у цілковитому невігластві, розбещеності, свавіллі й заблуканні. У цей час, який назвали добою невігластва, люди здебільшого вели кочове життя і були поділені на племена. Доба невігластва була часом, сповненим зульмату (темряви). Арабські племена, що постійно ворогували між собою, вважали набіги й грабунок своїм засобом до життя. В Аравії, що складалася з племен, у яких панували гніт і грабунок, не було також ані політичного, ані суспільного ладу. До того ж нестримно поширилися пияцтво, азартні ігри, перелюб, крадіжки, жорстокість, брехня і всяка безмораль. Гноблення було найнещаднішим і найжахливішим знаряддям, яке сильні застосовували проти слабких. Жінок купували й продавали, наче звичайний товар. Деякі вважали народження дочки нещастям і ганьбою. Це жахливе уявлення дійшло до того, що вони живцем клали маленьких дівчаток у ями, викопані в піску, засипали їх землею і залишали на смерть, незважаючи на те, що ті чіплялися їм за шию і кричали: «Татку! Татку!» Вони не відчували за ці вчинки ані найменших докорів сумління; навпаки, вважали їх геройством. Одне слово, такі добрі риси, як співчуття, милосердя, доброта і справедливість, серед тодішніх людей ніби зникли.
«Я приношу вам радісну звістку про Расула на ім’я Ахмад, Який прийде після мене» Іса алейхіссалям
Однак у ту добу серед арабів було щось варте уваги: література, красномовство і ясність мови здобули велику шану й досягли своєї вершини. Вони надавали великої ваги поетам і поезії і вважали це великим приводом для гордості. Вправний поет здобував пошану і собі, і своєму племені. У певні часи вони влаштовували ярмарки і проводили змагання поетів і промовців. Вірші й промови переможців вивішували на стінах Кааби. Сім найславетніших віршів, що їх у добу Джахілії вивісили на стінах Кааби, називали «Муаллакату с-Саба», тобто «сім підвішених».
На той час люди в Аравії були розколоті й у питаннях віри. Одні були цілком без віри і не визнавали нічого, крім життя в цьому світі. Інші вірили в Аллаха таала і в день ахірату (Судний день), але не визнавали, що з-поміж людей може прийти Пророк. Ще інші вірили в Аллаха таала, але не вірили в ахірат (потойбічний світ). Інша велика частина з них вважала ідолів співтоваришами Аллаха таала і поклонялася їм. Кожен багатобожник мав ідола у своєму домі.
Світ поринув у таку глибоку темряву, що люди перестали вірити в Аллаха таала, Творця всього, і поклонятися Йому. У своєму замішанні вони поклонялися як богам явищам природи і речам, які створив Аллах таала, а насамперед ідолам, яких самі витесали з каменю й дерева.
Крім них, були люди-муміни з правильним іманом (вірою), які дотримувалися релігії, що її проповідував Хазрат Ібрахім, і яких називали «Ханіфами». Вони вірили в Аллаха таала і трималися подалі від ідолів. Батько нашого Володаря Пророка Абдуллах, Його дід Абдульмутталіб, Його мати і ще деякі люди дотримувалися релігії Хазрат Ібрахіма.
За винятком мумінів-ханіфів, усі інші групи були на хибному шляху і в глибокій темряві.
Зулюмат і Аб аль-хаят (еліксир життя)
Абу Муджахід Енвер ібн Назіф рахматуллахі алейх сказав: «Аб аль-хаят — у зулюматі». Аб аль-хаят — це вода життя, яка робить безсмертним того, хто її п’є, а зулюмат означає темряву. Вважають, що ця вода є в незайманих лісах, серед диких звірів, у непроглядній темряві, у самій глибині лісу.
Дістатися до цієї води майже неможливо. Переказують, що той, хто подолає ці тяжкі перешкоди і дістанеться до води, не помре. Віровчення Ахль ас-Сунни — наче еліксир життя в найвіддаленішому куточку незайманих лісів за горою Каф. Ті, хто вип’є краплю цієї води, що тече у вічність, здобудуть вічні блага.
Хазрат Хусейн Хільмі ібн Саїд куддіса сиррух сказав: «Хто вип’є з неї краплю, для того вже немає смерті; для нього — вічне життя в Джаннаті. Аб аль-хаят буває посеред лихих, зіпсованих людей, бідаатів (поклонінь і вчинків, яких не було в ісламі за часів нашого Пророка та Його чотирьох Халіфів, а які були вигадані пізніше) і невіри».
Володар Усесвіту наближається
Усесвіт, природа і серця були сумні, а обличчя забули, як усміхатися. Людям, яких Аллах таала створив вищими за інші створіння, був потрібен герой, що міг би врятувати їх від Джаханнаму. До Його народження залишалося зовсім мало часу. Усесвіт готувався зустріти власника нуру, що від Адама алейхіссалям і до того дня переходив від цнотливих чол до цнотливих чол. Неповторна Людина, Яка мала показати людям і джинам вічне щастя, наближалася! Джерело співчуття й милосердя, піднесена Людина, прикрашена вдачею Свого Господа, наближалася!
Володар макаму аль-Махмуд, вінець заступників, наближався! Учитель усесвіту, суть усього створеного, Володар людей наближався! Той, Хто прийде на поміч у Судний день, Султан Пророків, наближався! Хабібуллах, Улюблений Аллаха, Той, заради Кого ми створені, наш улюблений Пророк, посланий як милість для світів, наближався! Наш Володар Пророк, Хазрат Мухаммад Мустафа (саллаллаху алейхі ва саллям), наближався…
Казали: жодне дитя, як син твій,
Не приходило у світ, відколи світ створено.
Аллах не дав жодній матері
Такого блага, як твій син.
О Аміно, яке велике щастя тобі випало:
Ти народиш Того, Хто має прекрасну вдачу.
Той, Хто йде, — Султан знання, даного згори,
Той, Хто йде, — джерело таухіду й мудрості.
Одне Його ім’я — Махмуд, інше — Ахмад,
Його буття — милість для всього світу.
Із любові до Нього обертається всесвіт,
Люди й ангели прагнуть побачити Його обличчя.
«У День Кіямату я — сеїд усіх перших і останніх. Я повідомляю вам правду; я не вихваляюся» Хадис шаріф
Регіон Мекки аль-Мукаррама
Прилетів птах на білому крилі,
Міцно погладив мене по спині.
Саме тоді прийшов Султан віри,
Нуром сповнилися небеса й земля.
Хочеш урятуватися від вогню —
Промовляй ас-салят з любов’ю і сердечною тугою.
Ассаляту вассаляму алейка, о Расулюллах!
Ассаляту вассаляму алейка, о Хабібаллах!
Ассаляту вассаляму алейка, о Сайїдаль-авваліна валь-ахірін.