ЧУДЕСА НАШОГО ВОЛОДАРЯ ПРОРОКА

Свідчень, які показують, що Мухаммад алейхіссалям — Пророк Аллаха таала, безліч. Аллах таала сказав: «Якби не Ти, Я не створив би світів!»1 Як усі створіння вказують на існування та єдність Аллаха таала, так само вони вказують і на пророцтво Мухаммада алейхіссалям та на Його вищість. Усі карамати (надзвичайні речі, які створює Аллах), що відбуваються через авлія з Його умми, насправді є Його чудесами (муджизами). Адже карамати відбуваються через тих, хто йде за Ним і наслідує Його. Ба більше, оскільки всі інші Пророки (алейхімуссалавату ваттаслімат) бажали належати до Його умми, а точніше — оскільки всі вони були створені з Його нуру, їхні чудеса теж зараховують до чудес Мухаммада алейхіссалям. За часом чудеса Мухаммада алейхіссалям поділяють на три категорії:

По-перше, чудеса, що сталися від створення Його благословенної душі до Його бісату (коли Аллах таала сповістив Йому про Його пророцтво). По-друге, чудеса, що сталися від бісату до Його кончини.

По-третє, чудеса, які сталися і ще стануться від Його кончини аж до кінця світу. Чудеса першої категорії називають ірхас. Кожна категорія своєю чергою поділяється на дві: чудеса, які бачили очима, і ті, які осягають розумом. Усіх цих чудес так багато, що окреслити чи перелічити їх ніколи не було можливо. Чудес другої категорії, за підрахунками, близько трьох тисяч. Деякі з найвідоміших наведено нижче: 1- Найбільше чудо Мухаммада алейхіссалям — Коран аль-карім. Усі поети й літератори аж до наших днів були безсилі й сповнені захвату перед формою та змістом Корану аль-карім. Вони не змогли створити нічого подібного бодай до одного аята аль-каріма. Його красномовність і риторика не схожі на людську мову. Тобто якщо прибрати чи додати бодай одне слово, руйнується краса і звучання, і змісту. Ті, хто шукав інше слово, щоб поставити його замість одного з його слів, нічого не знайшли. Його виклад не схожий на вірші жодного з арабських поетів. Він повідомляє про багато прихованих речей, що сталися в минулому і що стануться в майбутньому. Ті, хто слухає і читає його, ніколи ним не насичуються. Навіть утомившись, вони ніколи від нього не нудьгують. Незліченним досвідом встановлено, що читання й слухання його розвіює тривоги. Були й такі, чиї серця охоплювали жах і страх, коли вони його чули, а дехто навіть помер від цього. Серця багатьох запеклих ворогів ісламу пом’якшилися, коли вони слухали Коран аль-карім, і вони прийшли до іману. Хоча серед ворогів ісламу та серед зіндиків із мусульманськими іменами, яких називають муаттала, маляхіда й карамита, були такі, що намагалися змінити Коран аль-карім, спотворити його або створити щось подібне до нього, жоден із них не досяг своєї мети. Таурат та Інджил, навпаки, люди завжди змінювали і змінюють досі. Прекрасні речі, яких не знайти жодною наукою й жодним досвідом, добра вдача, чесноти, що підносять людей, блага, які ведуть до щастя в цьому світі й в ахіраті, знання про початок і кінець створінь і все, що корисне і шкідливе для людей, — усе це сповіщено в Корані аль-карім, явно або приховано. Приховане можуть зрозуміти лише знавці. Усі знання й усі таємниці, що містяться в усіх небесних книгах — у Таураті, Забурі та Інджилі, — сповіщено в Корані аль-карім. Усі знання, що містяться в Корані аль-карім, знає лише Аллах таала. Більшу їх частину Він сповістив Своєму улюбленому Пророкові (саллаллаху таала алейхі ва саллям). Алі та Хусайн (радіяллаху таала анхума) розповідали, що знали багато з цих знань. Читати Коран аль-карім — дуже велике благо. Аллах таала дарував це благо уммі Свого Хабіба. Ангели позбавлені цього блага. Тому вони збираються там, де читають Коран аль-карім, і слухають. Усі тафсири пояснюють лише дуже малу частку знань Корану аль-карім. У День Кіямату, коли Мухаммад алейхіссалям зійде на мінбар і читатиме Коран аль-карім, ті, хто слухатиме, зрозуміють усі його знання. 2- Одне з найбільших і найвідоміших чудес Мухаммада алейхіссалям — те, що Він розділив місяць надвоє. Жоден інший Пророк не був удостоєний цього чуда. Мухаммадові алейхіссалям було п’ятдесят два роки. Одного дня в Мецці ватажки невіруючих курайшитів прийшли до Нього й сказали: «Якщо Ти Пророк, розділи місяць надвоє». Наш улюблений Пророк палко бажав, щоб усі, а надто Його знайомі й родичі, прийшли до іману. Він підняв руки й помолився. Аллах таала прийняв Його молитву й розділив місяць надвоє. Одна половина з’явилася над однією горою, а друга — над іншою. Невіруючі сказали: «Мухаммад нас зачарував», — і трималися свого заперечення.

«Тисячу чудес Мухаммада алейхіссалям бачили; і друзі, і вороги — усі говорили про них. Найціннішим з усіх цих чудес була Його добра поведінка та Його прекрасний ахляк» Ріяд ан-насихін

Строфа:
Коли пси на місяць дивляться — гавкають.
Чим же місяць тут завинив? Послухай!
Знаєш, пес завжди гавкатиме!
Що з цього зрозуміє дурень?
І двовірш:
Утрата смаку — ознака втрати здоров’я,
найсолодший напій гірчить для хворого.

3- У деяких газвах, коли не було води, Мухаммад алейхіссалям опускав Свою благословенну руку у воду в посудині; вода текла з-поміж Його пальців, і посудина безперестанку переповнювалася водою. Людей, які пили цю воду й користувалися нею, було іноді вісімдесят, іноді триста, іноді тисяча п’ятсот, а в газві Табук — сімдесят тисяч людей разом із їхніми тваринами. Коли Він виймав Свою благословенну руку з води, вона переставала текти. 4- Одного дня Він відвідав Свого дядька Аббаса в його домі. Він посадив дядька та його дітей поруч Себе. Потім Він укрив їх Своїм іхрамом (незшитим одягом, який носять під час хаджу) і помолився: «О мій Господи! Як я вкрив свого дядька і свій Ахль аль-Байт, так і Ти захисти їх від вогню Джаханнаму». Зі стін тричі почувся голос, що промовив: «Амін».2 5- Одного дня, коли дехто попросив Його показати їм чудо, Він покликав дерево, що стояло далеко. Дерево підійшло до Нього, тягнучи за собою коріння, привіталося з Ним і сказало: «Ашхаду ан ля іляха іллаллах ва ашхаду анна Мухаммадан абдуху ва расулюх». Потім воно повернулося на своє місце й стало там, як і раніше. 6- Під час газви Хайбар, коли перед Ним поставили отруєний баранячий кебаб, почувся голос: «Я Расулаллах (О Посланцю Аллаха)! Не їж мене. Я отруєний».

7- Одного дня Він сказав чоловікові, що тримав у руці ідола: «Чи станеш ти віруючим, якщо ідол заговорить до мене?» Чоловік відповів: «Я поклоняюся йому п’ятдесят років, і він ніколи не сказав мені ні слова. Як же він заговорить до Тебе?» Коли Мухаммад алейхіссалям запитав: «О ідоле! Хто я?» — голос сказав: «Ти — Пророк Аллаха». Власник ідола одразу став мусульманином.

8- У Масджид ан-Набаві (мечеті Пророка) в Медині стояв стовбур фінікової пальми. Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) мав звичай спиратися на цей стовбур, коли виголошував (промову, яку називають) хутбою. Цей стовбур називали Ханнана. Коли зробили мінбар, Він більше не підходив до Ханнани, щоб на неї спертися. Увесь джамаат почув, як із неї долинає плач. Наш Володар Пророк зійшов із мінбара й обійняв Ханнану. Тоді вона затихла. Расулюллах сказав: «Якби я не обійняв її, вона плакала б від туги за мною аж до Кіямату».

Багато таких чудес бачили й переказували. 9- Часто бачили, як камінці, які Він брав у руку, і шматочки їжі, які Він тримав, прославляли Аллаха таала (промовляли тасбіх) звуком, подібним до гудіння бджіл. (Тобто вони промовляли «Субханаллах», що означає: «Аллах таала далекий від будь-якої недосконалості».)

10- Одного дня до Нього прийшов невіруючий і сказав: «Як мені знати, що Ти Пророк?» Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) запитав: «Чи повіриш ти в мене, якщо я покличу он те гроно фініків на пальмі, і воно (скориться мені й) прийде до мене?» Невіруючий відповів, що повірить. Коли Расул алейхіссалям покликав, гроно фініків прийшло, підстрибуючи. Коли Расулюллах звелів: «Повернися на своє місце!» — гроно піднялося на своє місце й повисло там, як і раніше. Побачивши це, невіруючий увірував. 11- У Мецці кілька вовків схопили з отари овець і потягли їх геть. Коли пастух кинувся на них і відібрав овець, один із вовків заговорив: «Хіба ти не побоявся Аллаха таала, коли відбирав у нас прожиток, який Аллах таала нам послав?» Приголомшений пастух пробурмотів: «Ох, вовк, що говорить!» Вовк вів далі: «Розповісти тобі про щось іще дивовижніше? Мухаммад (саллаллаху таала алейхі ва саллям), Пророк Аллаха таала, показує чудеса в Медині». Пастух пішов до Расулюллаха (саллаллаху алейхі ва саллям), розповів, що сталося, і став мусульманином.

12- Коли наш Володар Мухаммад (саллаллаху таала алейхі ва саллям) ішов лукою, Він почув голос, який тричі промовив: «О Расулюллах!» Він обернувся в той бік, звідки долинав голос, і побачив прив’язану лань. Поруч неї спав чоловік. Він запитав лань, чого вона хоче. «Цей мисливець упіймав мене, — сказала лань. — У мене двоє малят он на тому пагорбі. Будь ласка, відпусти мене! Я піду нагодую їх молоком і повернуся». Пророк алейхіссалям запитав: «Чи дотримаєш ти слова й повернешся?» Лань пообіцяла: «Даю слово заради Аллаха, що повернуся. Якщо не повернуся, нехай спіткає мене кара Аллаха!» Расулюллах відпустив лань. Вона пішла й через якийсь час повернулася. Коли чоловік прокинувся й запитав: «О Расулюллах! Чи маєш Ти для мене якийсь наказ?» — наш Володар Пророк сказав: «Відпусти цю лань на волю!» Чоловік розв’язав лань і відпустив її. Лань сказала: «Ашхаду ан ля іляха іллаллах ва аннака Расулюллах» — і пішла своєю дорогою.

13- Одного дня Він закликав до іману одного селянина. Селянин відповів: «Я повірю в Тебе, якщо Ти оживиш померлу доньку мого сусіда-мусульманина». Вони пішли до могили дівчини, і Расулюллах покликав її на ім’я. Спершу з могили почувся голос, а потім вона вийшла. «Чи хочеш ти повернутися у світ?» — запитав Расулюллах. Дівчина сказала: «О Расулюллах! Я не хочу повертатися у світ. Мені тут краще, ніж було в домі мого батька. Для мусульманина ахірат кращий за цей світ». Побачивши це, селянин одразу став мусульманином. 14- Джабір ібн Абдуллах (радіяллаху таала анх) засмажив вівцю. Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) і Його Асхаби з’їли її. «Не ламайте кісток!» — звелів благословенний Расул. Він зібрав кістки, поклав на них Свої благословенні руки й помолився. Аллах таала знову оживив вівцю. 15- До Расулюллаха привели дитину, яка ніколи не мовила ні слова, хоча була вже достатньо велика, щоб говорити. «Хто я?» — запитав наш Пророк. Дитина відповіла: «Ти — Расулюллах». Відтоді хлопчик почав говорити й не втрачав мови до самої смерті.

«О мій Господи! Як я вкрив свого дядька і свій Ахль аль-Байт, так і Ти захисти їх від вогню Джаханнаму» Хадис шаріф

16- Один чоловік наступив на зміїне яйце й осліп на обидва ока. Його привели до Расулюллаха (саллаллаху алейхі ва саллям). Коли Він помазав очі того чоловіка Своєю благословенною слиною, той знову почав бачити. Ба навіть у вісімдесят років він усе ще міг засилити нитку в голку.

17- Мухаммад ібн Хатіб розповідає: «Я був малим. На мене пролився окріп, і моє тіло обпеклося. Батько приніс мене до Расулюллаха (саллаллаху таала алейхі ва саллям). Своїми благословенними руками Він помазав Своєю слиною обпечені місця й помолився. Опіки одразу загоїлися».

18- Одна жінка привела свого лисого сина. Расулюллах провів Своїми благословенними руками по його голові. Він зцілився. Його волосся почало рости.

19- У двох книжках під назвою Сунан, написаних Тірмізі та Насаї, сказано: До Нього прийшов чоловік, сліпий на обидва ока, і попросив: «О Расулюллах! Помолися Аллахові таала за мене, щоб я прозрів». Наш Володар Пророк алейхіссалям змилосердився над ним; Він звелів йому здійснити досконалий абдест, а потім прочитати таку молитву: «Я Раббі (О мій Господи)! Я благаю Тебе. Я прошу Тебе, ставлячи посередником Твого улюбленого Пророка Мухаммада алейхіссалям. О Хазрат Мухаммаде алейхіссалям, мій Пророче, Якого я так люблю! Через Тебе я благаю мого Господа. Я прошу Його прийняти мою молитву заради Тебе. О мій Господи! Зроби цього піднесеного Пророка моїм заступником! Заради Нього прийми мою молитву!» Чоловік здійснив абдест і промовив молитву, і почав бачити. Мусульмани завжди промовляли цю молитву й досягали здійснення своїх бажань. 20- Одного дня Расулюллах і (Його дядько) Абу Таліб ішли пустелею. Абу Таліб сказав, що дуже хоче пити. Расулюллах (саллаллаху таала алейхі ва саллям) зійшов із тварини й сказав: «Ти (спраглий)?» Коли Він ударив Своєю благословенною п’ятою об землю, забила вода. Він сказав: «Дядьку, пий цю воду!» 21- Під час походу до Худайбії вони стали табором біля криниці, в якій було мало води. Воїни скаржилися на брак води. Расулюллах попросив відро води. Він здійснив абдест водою з відра, плюнув у нього, а потім звелів вилити воду в криницю. Потім Він узяв стрілу й кинув її в криницю. Після цього вони побачили, що криниця наповнилася водою аж по вінця.

22- В іншій газві воїни скаржилися, що їм бракує води. Расул алейхіссалям послав двох воїнів шукати воду. Вони повернулися з жінкою, яка їхала на верблюді. У неї були два повні бурдюки води. Расулюллах попросив у жінки трохи води. Він звелів перелити воду, яку вона дала, в посудину. Усе військо по черзі наповнювало свої чаші й шкіряні бурдюки водою з посудини. Натомість вони дали жінці фініків і наповнили також її бурдюки.

Пророк алейхіссалям сказав їй: «Ми не зменшили твоєї води. Це Аллах таала дав нам воду».

23- Він виголошував хутбу на мінбарі в Медині, коли хтось сказав: «Я Расулаллах (саллаллаху таала алейхі ва саллям)! Наші діти, наша худоба й наші ниви гинуть через посуху. Порятуй нас!» Пророк підняв Свої благословенні руки й помолився. День був безхмарний, але не встиг Він провести Своїми благословенними руками по обличчю, як хмари зібралися по всьому небу. Одразу полила злива. Дощ ішов безупинно кілька днів. Коли Він знову стояв на мінбарі й виголошував хутбу, той самий чоловік поскаржився: «Я Расулаллах! Ми гинемо від цього дощу». Тоді Расул алейхіссалям усміхнувся Своєю звичною сяйливою усмішкою і помолився: «О мій Господи! Даруй Твою милість також іншим Твоїм рабам!» Хмари розійшлися, і ясно засяяло сонце. 24- Джабір ібн Абдуллах (радіяллаху таала анх) розповідає: У мене було багато боргів. Я розповів про це Расулюллахові (саллаллаху таала алейхі ва саллям). Він прийшов до мого саду й тричі обійшов купу фініків. Потім звелів: «Скажи своїм кредиторам, щоб прийшли сюди». Кожен кредитор отримав те, що йому належало, а купа фініків не поменшала. 25- Одна жінка надіслала в дарунок трохи меду. Расул алейхіссалям прийняв мед і відіслав назад порожню посудину. Силою Аллаха таала посудина повернулася повною меду. Жінка прийшла й запитала: «О Расулюллах! Чому Ти не прийняв мого дарунка? У чому мій гріх?» Благословенний Пророк сказав: «Ми прийняли твій дарунок. Мед, який ти бачиш, — це барака (достаток), яку Аллах таала дав тобі в обмін на твій дарунок». Жінка зраділа й забрала мед додому. Вона та її діти їли той мед місяцями, і він ніколи не меншав. Одного дня вони, не подумавши, переклали мед в іншу посудину. Коли вони їли його з цієї посудини, мед незабаром скінчився. Вони розповіли про це Расулюллахові, і Він сказав: «Якби мед залишився в тій посудині, яку я повернув, його їли б, доки стоїть світ, і він ніколи не поменшав би».

26- Абу Хурайра розповідає: Я приніс Расулюллахові кілька фініків і попросив Його помолитися, щоб вони були благословенні. Він помолився, щоб вони мали бараку, і сказав мені: «Візьми їх і поклади у свою посудину. Коли тобі знадобляться фініки, виймай їх рукою. Ніколи не перевертай її догори дном, щоб висипати їх!» Я завжди, вдень і вночі, носив при собі торбу з фініками і їв із неї аж до часів Усмана (радіяллаху анх). Я давав цих фініків і тим, хто був зі мною, і роздавав їх жменями як садаку. Того дня, коли Усман (радіяллаху анх) став шахідом, торба з фініками зникла. 27- Расулюллах (саллаллаху таала алейхі ва саллям), так само як Сулайман алейхіссалям, розумів мову всіх тварин. Часто бачили, як тварини приходили до Нього й скаржилися на своїх власників чи на інших. Расулюллах розповідав про це Асхабам аль-кірам. Під час газви Хунайн Він сказав білому мулові на ім’я Дульдуль, на якому їхав: «Ляж!» Коли Дульдуль одразу опустився на коліна, Він набрав із землі жменю піску й кинув її на невіруючих.

28- Одного дня Він сказав Своїй дружині Хафсі (радіяллаху анха): «Абу Бакр і твій батько правитимуть моєю уммою». Цими словами Він сповістив радісну звістку, що Абу Бакр і батько Хафси Умар (радіяллаху анхум) стануть халіфами.

«О Хафсо! Абу Бакр і твій батько правитимуть моєю уммою» Хадис шаріф

29- Він доручив Абу Хурайрі (радіяллаху таала анх) стерегти фініки, що надійшли до Медини як закят. Хазрат Абу Хурайра схопив чоловіка, який крав фініки. Він сказав тому чоловікові, що відведе його до Расулюллаха. Але коли чоловік почав благати, кажучи, що він бідний і має на утриманні велику родину, той відпустив його. Наступного дня Расулюллах послав по Абу Хурайру й запитав його: «Що зробив той чоловік, якого ти вчора ввечері відпустив?» Коли Абу Хурайра розповів, що сталося, Він сказав: «Він тебе обманув. Він повернеться». Наступної ночі чоловік справді прийшов знову й був схоплений. Він знову благав: «Заради Аллаха, відпусти мене», — і його знову відпустили. Третьої ночі, коли його схопили, благання йому не допомогли. Тоді він спробував інший вихід: «Якщо відпустиш мене, я навчу тебе того, що буде тобі дуже корисне», — сказав він. Коли Абу Хурайра погодився, той сказав: «Якщо щовечора перед сном читатимеш Аят аль-Курсі, Аллах таала оберігатиме тебе, і шайтан не наблизиться до тебе», — і пішов. Наступного дня, коли Расулюллах запитав Абу Хурайру, що сталося минулої ночі, той усе Йому розповів. Тоді наш Володар Пророк сказав: «Цього разу він сказав правду. Але він мерзенний брехун. Чи знаєш ти, з ким розмовляв три ночі?» Коли Абу Хурайра відповів: «Ні, не знаю», — Він сказав: «Це був шайтан».

30- Він послав війська до місця під назвою Мута, щоб воювати з військами ромейського імператора. Троє воєначальників із сахабів (Зайд ібн Харіса, Джафар ібн Абі Таліб та Абдуллах ібн Раваха) один за одним стали шахідами. Тим часом Расулюллах стояв на мінбарі в Медині й, оскільки Аллах таала показував Йому це, розповідав про події тим, хто був біля Нього. 31- Коли Він посилав Муаза ібн Джабаля (радіяллаху таала анх) намісником до Ємену, Він провів його до околиці Медини, дав йому багато порад і насамкінець сказав: «Ми з тобою вже не зустрінемося до самого Кіямату». Муаз ще був у Ємені, коли Расулюллах (саллаллаху таала алейхі ва саллям) відійшов у вічність у Медині.

32- Коли Він був на смертному одрі, Він сказав Своїй доньці Фатімі: «З моїх родичів ти перша прийдеш до мене». Через шість місяців Фатіма (радіяллаху анха) померла. Жоден інший із родичів нашого Пророка не помер раніше за неї.

33- Він сказав Кайсові ібн Шеммасу (радіяллаху анх): «Ти проживеш гарне життя й помреш шахідом». Кайс став шахідом у битві з Мусайламою аль-Каззабом у Ямамі, коли халіфом був Абу Бакр (радіяллаху таала анх). Він також передрік, що Хазрат Умар аль-Фарук, Хазрат Усман і Хазрат Алі (радіяллаху таала анхум аджмаїн) стануть шахідами. 34- Він сповістив радісну звістку, що землі перського шаха Хосрова та ромейського імператора перейдуть до рук мусульман і що їхні скарбниці буде витрачено й розподілено на шляху Аллаха. 35- Він передрік, що багато хто з Його умми вирушить у газву по морю і що жінка на ім’я Умм Хірам (радіяллаху таала анха), одна із сахабів, братиме участь у цій газві. Коли халіфом був Хазрат Усман, мусульмани допливли до острова Кіпр і воювали там. Ця жінка була з ними, і там вона стала шахідом.3

36- Одного дня Расул алейхіссалям сидів на підвищенні. Він обернувся до тих, хто був біля Нього, і сказав: «Чи бачите ви те, що бачу я? Клянуся, я бачу фітну (смуту, заколот, зло), яка прийде між ваші доми й на ваші вулиці». У ті дні, коли Усман (радіяллаху анх) став шахідом, а пізніше за часів Язіда в Медині спалахнули великі фітни, і на вулицях пролилася кров багатьох людей.

37- Одного дня Він передрік, що одна з Його дружин повстане проти халіфа. Коли Аїша (радіяллаху таала анха) засміялася з цих слів, Він сказав: «Я Хумейра4! Не забувай цих моїх слів! Хоч би ти не була тією жінкою». Потім Він обернувся до Алі (радіяллаху анх) і сказав: «Якщо її справа потрапить до твоїх рук, поводься з нею лагідно!» Через тридцять років Аїша (радіяллаху анха) воювала проти Алі (радіяллаху анх) (який тоді був халіфом) і потрапила до нього в полон. Алі (радіяллаху анх) виявив їй доброту й шанобливість і відправив її з Басри до Медини.

38- Він сказав Хазрат Муавії (радіяллаху анх): «Якщо одного дня тобі випаде правити моєю уммою, винагороджуй тих, хто чинить добрі діла, і прощай тим, хто чинить лихі!» Муавія (радіяллаху анх) двадцять років був намісником у Дамаску за Хазрат Умара й Хазрат Усмана (радіяллаху анхума), а згодом двадцять років був халіфом. 39- Одного дня Він сказав: «Муавія ніколи не зазнає поразки». Коли Алі (радіяллаху таала анх) почув цей хадис шаріф під час битви при Сіффіні, він сказав: «Якби я почув це раніше, я ніколи не воював би з Муавією (радіяллаху таала анх)». 40- Він сказав Аммарові ібн Ясіру (радіяллаху таала анх): «Тебе вб’ють бунтівні люди, багі». Аммар і справді став шахідом, коли разом з Алі (радіяллаху анх) воював проти Муавії (радіяллаху анх). 41- Про Хасана, сина Своєї доньки Фатіми (радіяллаху таала анхума), Він сказав: «Цей мій син — джерело хайру (добра). Аллах таала зробить його причиною того, що дві великі мусульманські армії укладуть мир». Через роки, коли він із великим військом мав от-от вступити в бій із Муавією (радіяллаху анх), він передав халіфат, який належав йому по праву, Муавії (радіяллаху анх), щоб запобігти фітні й щоб не пролилася кров мусульман. 42- Абдуллах ібн Зубайр (радіяллаху таала анхума) випив кров Расулюллаха (саллаллаху таала алейхі ва саллям) після кровопускання (хіджами). Побачивши це, наш Володар Пророк сказав: «Чи знаєш ти, чого зазнаєш від людей? І вони багато зазнають від тебе. Вогонь Джаханнаму не спалить тебе». Коли пізніше Абдуллах ібн Зубайр проголосив себе халіфом у Мецці, Абдульмалік ібн Марван послав із Дамаска до Мекки Хаджжаджа з великим військом. Вони схопили Абдуллаха й убили його. 43- Одного дня Він подивився на матір Абдуллаха ібн Аббаса (радіяллаху таала анха) і сказав: «У тебе буде син. Коли він народиться, принеси його до мене!» Коли дитина народилася, її принесли до Расулюллаха. Він прочитав азан та ікамат йому у вуха й помазав йому рот Своєю благословенною слиною. Він дав йому ім’я Абдуллах і поклав його на руки матері. «Візьми з собою батька халіфів!» — сказав Він. Коли Хазрат Аббас (радіяллаху анх), батько дитини, почув це, він прийшов до нашого Володаря Пророка й запитав Його, чому Він так сказав. Пророк пояснив: «Так, я це сказав. Ця дитина — батько халіфів. Серед них будуть Саффах, Махді й той, хто здійснюватиме намаз разом з Ісою алейхіссалям». Багато халіфів стояло на чолі Аббасидської держави. Усі вони походили від Абдуллаха ібн Аббаса.

«О Муавіє! Якщо одного дня тобі випаде правити моєю уммою, винагороджуй тих, хто чинить добрі діла, і прощай тим, хто чинить лихі!» Хадис шаріф

44- Одного дня Він сказав: «У моїй уммі з’явиться багато людей, яких називатимуть рафіді. Вони відійдуть від релігії ісламу».

45- Він молився з добрими побажаннями за багатьох Своїх Асхабів; усі Його молитви були прийняті, і вони побачили від них користь. Алі (радіяллаху таала анх) розповідає: Расулюллах (саллаллаху таала алейхі ва саллям) хотів послати мене каді (суддею) до Ємену. Я сказав: «Я Расулаллах (саллаллаху таала алейхі ва саллям)! Я не знаю, як бути каді». Він поклав Свою благословенну руку мені на груди й помолився: «О мій Господи! Дай серцю цієї людини знання того, що правильне. Даруй їй здатність завжди говорити правду!» Відтоді я одразу розумів, хто зі скаржників, що приходили до мене, має рацію, і завжди судив справедливо.

46- Десятьох, кому Расулюллах сповістив радісну звістку, що вони потраплять до Джаннату, називають Ашара аль-мубашшара. Саад ібн Абі Ваккас (радіяллаху анх) був одним із них. Під час газви Ухуд наш улюблений Пророк сказав: «О мій Господи! Нехай його стріли влучають у ціль, і прийми його молитви!» Відтоді кожну молитву Саада приймали, і кожна стріла, яку він випускав, влучала у ворога.

47- Він поклав Свою благословенну руку на чоло сина Свого дядька, Абдуллаха ібн Аббаса, і помолився такою молитвою: «О мій Господи! Зроби його глибоким знавцем релігії та володарем хікмату (духовної мудрості)! Даруй йому знання Корану аль-карім!» Відтоді він не мав собі рівних у свій час у всіх науках, а надто в тафсирі (розумінні мурад аль-ілахі — божественного задуму — в аятах Корану аль-карім), хадисі та фікху. Сахаби й табіїни дізнавалися від нього все, що хотіли знати. Він став відомим під іменами «Тарджуман аль-Куран» (тлумач Корану аль-карім), «Бахр аль-ільм» (море знання) та «Раїс аль-муфассірін» (провідник знавців тафсиру). Ісламські країни наповнилися його учнями.5

48- За Анаса ібн Маліка (радіяллаху таала анх), одного зі Своїх слуг, Він помолився такою молитвою: «О мій Господи! Дай йому багато майна й багато дітей, дай йому довге життя і прости йому гріхи!» З часом майно Анаса ібн Маліка примножувалося. Його сади й виноградники щороку рясно родили, і в нього було дуже багато дітей. Він прожив сто десять років. Наприкінці життя він сказав: «О мій Господи! Ти прийняв три з молитов, які Твій Хабіб промовив за мене, і дарував мені їх. Як же буде з четвертою — щоб мені простилися гріхи?» Тоді він почув голос: «Я прийняв і четверту. Хай твоє серце буде спокійне!»

«О мій Господи! Зроби його (Абдуллаха ібн Аббаса) глибоким знавцем релігії та володарем хікмату (духовної мудрості)! Даруй йому знання Корану аль-карім!» Хадис шаріф

49- За Маліка ібн Рабіа (радіяллаху таала анх) Він помолився: «Нехай твої нащадки будуть благословенні!» У Маліка народилося вісімдесят синів.

50- Був дуже відомий поет на ім’я Набіга. Коли він прочитав кілька своїх віршів, Расулюллах помолився за нього молитвою, звичною серед арабів: «Нехай Аллах таала не дасть твоїм зубам випасти!» Коли Набізі було сто років, його білі, ясні зуби все ще стояли рядами, мов перли. 51- За Урву ібн Джуда (радіяллаху таала анх) Він помолився: «О мій Господи! Благослови його торгівлю!» Урва сказав: «Відтоді вся моя торгівля приносила прибуток. Я ніколи не зазнавав збитків». 52- Одного дня до Нього прийшла Його донька Фатіма (радіяллаху таала анха), бліда від голоду. Він поклав Свою благословенну руку їй на груди й помолився: «О мій Господи, Ти, Що насичуєш голодних! Не дай Фатімі, доньці Мухаммада, бути голодною!» Одразу обличчя Фатіми налилося рум’янцем і ожило. Відтоді вона ніколи за життя не відчувала голоду.

53- Він помолився про благословення для Абдуррахмана ібн Ауфа, який був одним з Ашара аль-мубашшара. Його майно так примножилося, що про нього ходили легенди.

54- Він сказав: «Молитву кожного Пророка приймають. Кожен Пророк молився за свою умму в цьому світі. А я молю про дозвіл заступитися за свою умму в День Кіямату. Іншаллах, мою молитву буде прийнято. Я заступлюся за всіх, хто не є багатобожником».

55- Він ходив до деяких селищ поблизу Мекки й робив усе можливе, щоб вони прийшли до іману. Вони відмовилися. Він помолився, щоб їх спіткала скрута, подібна до голоду, що спіткав Єгипет за часів Пророка Юсуфа (Йосипа) (алейхіссаляту вассалям). Того року ту місцевість спіткав такий голод, що люди їли падло. 56- Утайба, син Його дядька Абу Лахаба, був зятем Расулюллаха (алейхіссаляту вассалям), але все ж не вірив у Расулюллаха й завдавав великого горя цьому Сарварові (Володареві Пророків, найкращому з людей) (саллаллаху алейхі ва саллям). Він розлучився зі своєю дружиною Умм Кульсум, благословенною донькою нашого Пророка. Він говорив гидкі речі. Расулюллах глибоко засмутився й помолився: «О мій Господи! Пошли на нього одного з Твоїх псів!» Через деякий час Утайба вирушив у торгову подорож до Дамаска й однієї ночі спав серед своїх товаришів. Прийшов лев, обнюхав одного за одним усіх у гурті й залишив їх. Коли він дійшов до Утайби, то схопив його й розірвав на шматки. 57- Був один чоловік, що їв лівою рукою. Коли Пророк сказав йому: «Їж правою рукою!» — нещасний збрехав, сказавши, що його права рука не рухається. Расулюллах сказав: «Нехай твоя права рука більше ніколи не рухається!»6 До самої смерті той чоловік так і не зміг піднести праву руку до рота.

58- Расулюллах надіслав листа перському шахові Хосрову Парвізу й закликав його до ісламу. Підлий Хосров розірвав листа на шматки й убив посла, який його приніс. Коли Расул алейхіссалям почув про це, Він дуже засмутився й сказав: «О мій Господи! Розірви його царство на шматки, як він розірвав мого листа!» Ще за життя Расулюллаха Хосрова порубав кинджалом його власний син Ширавайх. А згодом, коли халіфом був Умар (радіяллаху таала анх), мусульмани завоювали всю Персію, тож після Хосрова не залишилося ні нащадків, ні царства.

59- Коли Расул алейхіссалям давав поради й чинив амр біль-маруф і нахй аніль-мункар (наказував те, що велить іслам, і забороняв те, що іслам забороняє) на ринку, негідник на ім’я Хакам ібн Ас, батько Марвана, мав звичку йти позаду Расулюллаха (саллаллаху таала алейхі ва саллям) і глузувати з Нього, кліпаючи очима й кривляючись. Коли Расул алейхіссалям обернувся й побачив його бридку поведінку, Він сказав: «Залишайся таким, яким ти себе показав!» І до самої смерті обличчя й очі того негідника смикалися. 60- Аллах таала завжди оберігав Свого Хабіба від лиха. Абу Джахль був найбільшим ворогом Расулюллаха (саллаллаху алейхі ва саллям). Одного дня цей невіруючий підняв великий камінь, щоб ударити ним Пророка по благословенній голові. Раптом він побачив на кожному плечі Расулюллаха по змії. Камінь випав йому з рук, і він утік.

61- Одного дня Расулюллах здійснював намаз біля Кааби аль-Муаззами, коли негідник Абу Джахль, вирішивши, що настала слушна мить, рушив на Нього з ножем у руці. Раптом він зупинився з жаху, обернувся й утік. Коли згодом друзі запитали його, чому він так злякався, він пояснив: «Між Мухаммадом (саллаллаху таала алейхі ва саллям) і мною я побачив рів, повний вогню, і багато хто стояв і чекав на мене. Якби я ступив ще крок, вони схопили б мене й кинули у вогонь». Коли мусульмани почули це й запитали Расулюллаха (саллаллаху таала алейхі ва саллям), Він сказав: «Ангели Аллаха таала схопили б його й розірвали на шматки».

62- На четвертому році після Хіджри, коли Расулюллах (саллаллаху таала алейхі ва саллям) розмовляв зі Своїми Асхабами під мурами юдейської фортеці в Бану Надір, один юдей хотів скинути на Нього великий жорновий камінь. Щойно він простягнув руки до каменя, обидві його руки відібрало. 63- Був дев’ятий рік після Хіджри, і люди гуртами приходили здалеку, щоб прийняти іслам. Двоє невіруючих на ім’я Амір і Арбад змішалися з ними. Поки Амір казав Расулюллахові (саллаллаху таала алейхі ва саллям), що вони прийшли до іману, Арбад прокрався Расулюллахові за спину й хотів витягти меча з піхов. Але рука не слухалася його. Амір, що стояв навпроти, подав знак, ніби кажучи: «Чого ти чекаєш?» Тоді Расул алейхіссалям сказав: «Аллах таала захистив мене від лиха вас обох». Коли ці двоє негідників пішли звідти, Амір запитав Арбада, чому той не дотримав слова. Той відповів: «Що мені було робити? Знову й знову я намагався витягти меча. Щоразу я бачив тебе між нами». Через кілька днів, ясного дня, небо раптом затягло хмарами, і в Арбада та його верблюда влучила блискавка, і вони загинули.

64- Одного дня Расул алейхіссалям здійснив абдест і взув один зі Своїх местів (непромокне взуття, що закриває ту частину стопи, яку під час абдесту фард мити), а коли простягнув руку по другий, птах ухопив мест і струснув його в повітрі. З нього випала змія. Потім птах кинув мест на землю й полетів геть. Відтоді стало сунною (будь-яка дія, якої не наказав Аллах таала, але яку виконував і радив наш Пророк алейхіссалям) витрушувати взуття, перш ніж його взути. 65- Расул алейхіссалям призначив зі Своїх Асхабів вартових, щоб охороняти Його під час газв і в пустелях. Коли було зіслано 67-й аят аль-каріма сури аль-Маїда, за змістом: «Аллах захистить Тебе від шкоди людей», Він перестав тримати вартових. Він ходив сам серед ворогів і спав сам, не знаючи жодного страху.

«О славний Пророче! Аллах захистить Тебе від шкоди людей» Маїда: 67

66- Хазрат Анас ібн Малік (радіяллаху таала анх) розповідає: У Расулюллаха була хустинка, якою Він витирав Своє благословенне обличчя. Він витирав нею обличчя, а коли вона забруднювалася, клав її у вогонь. Бруд згоряв, а хустинка не горіла, а ставала зовсім чистою. 67- Він напився води з відра, витягнутого з криниці, а потім вилив решту води назад у криницю. Відтоді від криниці завжди пахло мускусом. 68- На тілі Утби ібн Фіркада (радіяллаху анх) висипала хвороба, яку називають кропив’янкою (уртикарією). Расул алейхіссалям зняв із нього одяг, плюнув у Свої власні благословенні долоні й натер ними його тіло. Хворий зцілився. Його тіло пахло мускусом, і це тривало довго. 69- Одного дня Расул алейхіссалям здійснював намаз, коли прийшов шайтан і спробував порушити Його намаз. Він схопив шайтана Своїми благословенними руками й відпустив його лише тоді, коли той пообіцяв більше не приходити й не порушувати Його намазу.

70- Абдуллах ібн Убай ібн Салюль, ватажок мунафіків (лицемірів) у Медині, будучи при смерті, послав по Расулюллаха й попросив Його: «Будь ласка, нехай сорочка, що на Тобі, стане моїм саваном». Оскільки Він мав звичай давати все, про що Його просили, Він дав йому Свою сорочку. Він навіть здійснив за ним намаз джаназа після його смерті. Тисяча мунафіків у Медині були так зворушені цією шляхетною добротою Расулюллаха (саллаллаху таала алейхі ва саллям), що всі вони прийшли до іману. 71- Серед невіруючих курайшитів Валід ібн Мугіра, Ас ібн Ваїль, Харіс ібн Кайс, Асвад ібн Ягус та Асвад ібн Мутталіб ішли далі за інших у тому, щоб мучити й переслідувати Расулюллаха (саллаллаху таала алейхі ва саллям). Джабраїл алейхіссалям прийшов і приніс 95-й аят сури аль-Хіджр, за змістом: «Ми покараємо тих, хто глузує з Тебе …» — і вказав на ногу Валіда, на п’яту другого, на ніс третього, на голову четвертого й на очі п’ятого. Стріла вп’ялася Валідові в ногу. Оскільки він був дуже пихатий, він вважав нижчим за свою гідність нахилитися й витягти стрілу. Вістря стріли проникло в сухожилля п’яти, і він захворів на ішіас. Гострий шип глибоко вп’явся Асові в п’яту, і вона розпухла, мов шкіряний бурдюк. У Харіса безупинно йшла кров із носа. Асвад вдоволено сидів під деревом, коли вдарився головою об дерево, а другий Асвад осліп. Усі ці п’ятеро загинули.

72- У Медині жила вродлива жінка з племені Бану Наджжар. Один джин закохався в неї й постійно приходив до неї. Одного дня, після того як Расул алейхіссалям переселився до Медини, той джин сидів на мурі перед домом жінки, і жінка впізнала його й запитала: «Чому ти більше не відвідуєш мене?» Джин відповів: «Пророк Аллаха таала (саллаллаху таала алейхі ва саллям) заборонив перелюб (зіна) і все інше, що є харамом».

73- У битві, яку називають Бір Мауна, невіруючі порушили свою обіцянку й убили як шахідів сімдесят сахабів — усіх, окрім одного чи двох. Серед них був Амір ібн Фухайра (радіяллаху таала анх), один із перших віруючих і колишній невільник, якого звільнив Абу Бакр (радіяллаху таала анх). Коли Аміра ібн Фухайру (радіяллаху таала анх) пронизали списом, ангели на очах у невіруючих підняли його на небо. Коли Расулюллахові (саллаллаху таала алейхі ва саллям) розповіли про цю подію, Він сказав: «Його поховали ангели Джаннату, і його душу піднесено до Джаннату».

74- Саад ібн Муаз (радіяллаху таала анх) був поранений у газві Ухуд і через якийсь час став шахідом. Расулюллах (саллаллаху таала алейхі ва саллям) сповістив, що на його намазі джаназа були присутні сімдесят тисяч ангелів. Коли копали його могилу, по всій місцевості розлився запах мускусу. 75- Сахабі на ім’я Сафіна, якого звільнила Умм Салама (радіяллаху таала анха), одна з дружин Расулюллаха (саллаллаху таала алейхі ва саллям), ніколи не полишав свого служіння Расулюллахові. В одній газві проти ромейських військ він відбився від війська й потрапив у полон до невіруючих. Йому вдалося втекти, і він був на шляху додому, коли раптом опинився перед страшним левом. Він сказав: «Я — слуга Расулюллаха», — і розповів левові все, що пережив. Лев потерся об нього мордою й очима і пішов разом із ним. Він тримався поруч із ним, щоб ворог не заподіяв йому шкоди. Коли показалися мусульманські війська, лев обернувся й пішов своєю дорогою. 76- Чоловік на ім’я Джахджах аль-Гаффарі повстав проти халіфа Усмана (радіяллаху таала анх). Він зламав об своє коліно палицю, яку Расулюллах (саллаллаху таала алейхі ва саллям) завжди носив у руці. Через рік на коліні в нього з’явилася хвороба, яку називають сибіркою, і вона спричинила його смерть.

77- Муавія (радіяллаху таала анх) вирушив із Дамаска до Мекки, щоб здійснити хадж. Дорогою він прибув до Медини й хотів забрати мінбар Расулюллаха (саллаллаху таала алейхі ва саллям) до Дамаска, щоб отримати частку його благодаті. Щойно мінбар трохи зрушили з місця, сталося сонячне затемнення. Усюди стало темно, так темно, що на небі з’явилися зорі. Він відмовився від цього бажання. 78- У газві Ухуд одне око Абу Катади (радіяллаху таала анх) вийшло з очниці й упало йому на щоку. Його привели до Расулюллаха (саллаллаху таала алейхі ва саллям). Своєю благословенною рукою Він поставив око назад в очницю й помолився: «О мій Господи! Зроби його око гарним!» Це око Абу Катади стало гарнішим за друге й бачило гостріше за нього. Одного дня один з онуків Абу Катади прийшов до халіфа Умара ібн Абдульазіза. Коли халіф запитав його, хто він, той прочитав двовірш і розповів, що він онук того чоловіка, якому Расулюллах Своєю благословенною рукою поставив око на місце. Почувши ці двовірші, халіф виявив йому велику шану й щедру доброту. 79- Іяс ібн Салама розповідає: Під час газви Хайбар Расулюллах послав мене по Алі (радіяллаху анх). У Алі боліли очі. Я тримав його за руку й насилу привів. Расулюллах плюнув на Свої благословенні пальці й обережно провів ними по очах Алі. Він дав йому прапор (прапор ісламу) і послав його битися біля воріт Хайбару. Алі (радіяллаху анх) зірвав із завіс ворота, які довго не вдавалося відчинити, і Асхаби аль-кірам увійшли до фортеці. 80- Одного дня наш Володар Расулюллах завітав до дому Своєї доньки Хазрат Фатіми й запитав, як вони живуть. Хазрат Фатіма відповіла: «Тату! Уже три дні мої діти і я нічого не їли й не пили. Ми терпимо голод. Як почуваюся я — неважливо. Але стан Хасана й Хусайна мене дуже засмучує». Тоді наш Володар Сарвар аль-алям сказав: «О Фатімо! Моя люба доню! Ти голодна три дні. А я голодний чотири дні». Він дуже засмутився, що Його благословенні онуки Хазрат Хасан і Хазрат Хусайн були голодні… 81- Хазрат Алі вирушив на роботу, щоб щось заробити й роздобути їжі для своїх благословенних синів. Вийшовши з Медини, він побачив селянина, який намагався напоїти своїх верблюдів біля криниці. Хазрат Алі підійшов до нього й запитав: «О арабе! Чи не потрібен тобі хтось, хто напуватиме твоїх верблюдів за плату?» Селянин відповів: «Так, я саме шукав таку людину. Якщо хочеш, ходи й напувай моїх верблюдів! Я даватиму тобі три фініки за кожне відро води, яке ти витягнеш». Хазрат Алі погодився на пропозицію й почав витягати воду. Коли він витягнув дев’ять відер, мотузка раптом урвалася, і відро залишилося в криниці. Побачивши це, селянин у гніві схопився з місця і, на своє нещастя, ударив Хазрат Алі рукою по обличчю. Потім він дав йому двадцять чотири фініки за вісім відер води. Хазрат Алі дуже засмутився через це й простягнув руку в криницю. Він дістав відро, поставив його біля криниці й пішов. Селянин остовпів від подиву! Як його рука могла дістати дна такої глибокої криниці?! Може, цей чоловік — прихильник тієї релігії, про яку казали, що вона має прийти? Охоплений цими думками, вражений селянин сказав: «Його Пророк — істинний Пророк. Я вірую!» Він пошкодував про зухвалість, яку щойно виявив, і про великий злочин, який скоїв. Він сказав собі: «Руки, що здіймаються на таку людину, треба відрубати, а кістки їхні — потрощити». Він узяв меч в одну руку й з силою опустив його на зап’ястя другої. Він відрубав руку. Він відчув великий біль, але тепер його серце було спокійне. Він узяв відрубану руку й пішов просто до Масджид ан-Набаві. Він запитав Асхабів аль-кірам, де їхній Пророк. Вони сказали, що Він пішов до Своєї доньки. Він дізнався, де дім Хазрат Фатіми, і пішов туди. Саме тоді наш Володар Пророк посадив Своїх онуків Хазрат Хасана й Хазрат Хусайна на Свої благословенні коліна й пригощав їх фініками, які принесли. Коли селянин думав про те, яку велику помилку скоїв, він ледь не втрачав розуму, і сльози лилися з його очей, мов із джерела. У такому стані він прийшов до дому Хазрат Фатіми й постукав у двері. Володар світів вийшов із дому, сяючи нуром, мов сонце. Щойно селянин побачив Його, він почав благати: «Я вірую, що Ти — Расул Аллаха! Я каюся в тому, що вчинив. Прости мене, о Расулюллах!» Коли наш улюблений Пророк алейхіссалям запитав: «Чому ти відрубав собі руку?» — він відповів: «Бо мені було соромно носити цю руку, яка вдарила благословенне обличчя, що вірує в Тебе! … Нехай моя душа буде пожертвою за Тебе, о Расулюллах!» Наш улюблений Пророк алейхіссалям, море милосердя, узяв у селянина відрубану руку. Він промовив «Бісмілляхіррахманіррахім» і приклав її до закривавленого зап’ястя селянина. З дозволу Аллаха таала, як чудо нашого Володаря Пророка, рука стала такою, як і раніше. Аллах таала має владу над усім; Він — Всемогутній.

«О мій Господи! Це мій дядько і брат мого батька. А це — мій Ахль аль-Байт. Як я вкрив їх цим одягом, так і Ти вкрий їх і захисти від вогню Джаханнаму!» Хадис шаріф