РУХИ ВІДСТУПНИЦТВА

За двадцять три роки пророцтва нашого Володаря Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям) увесь Аравійський півострів і безліч людей з інших місць гуртами приходили й ставали мусульманами. Вони увірували в Аллаха таала й у кожному слові та кожному вчинку йшли за Пророком, Якого Він послав. Коли Расулюллах відійшов у вічність, на землі було понад сто двадцять чотири тисячі (за іншим переказом — близько ста п’ятдесяти тисяч) сахабів. Після Прощального хаджу деякі араби виступили, оголосивши себе пророками. Першим із них був Асвад аль-Анасі з племені Бану Анс. Його справжнє ім’я було Абхала ібн Кааб. Різними хитрощами він ошукав багатьох мешканців Ємену. За ним пішли й жителі Наджрана. Він захопив Сану й розширив коло фітни. Хоча Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) був хворий, Він приділяв велику увагу шкоді, якої завдавали такі брехуни, як Асвад аль-Анасі. Про те, що цього брехуна вбито, нашому Володареві Пророку було сповіщено через одкровення. Наступного дня Расулюллах сповістив Своїм Асхабам радісну звістку: «Минулої ночі брехуна Асвада аль-Анасі вбив один із наших братів».

Після того як наш Володар Пророк відійшов у вічність, з підбурювання мунафіків, юдеїв і християн гуртами почалися рухи відступництва (іртідад). Ці рухи набули великого розмаху. Після того як Расулюллах відійшов у вічність, усі Асхаби аль-кірам алейхімуррідван одностайно обрали Хазрат Абу Бакра Халіфом. Частина бедуїнів-арабів, які видавали себе за мусульман, але ще не пройнялися ісламом, скористалася смертю нашого Володаря Пророка як нагодою й відмовилася виконувати деякі обов’язкові (фард) ібадати, зокрема давати закят. Тих Асхабів аль-кірам, що прибували до них зі службовими дорученнями, вони вбивали, і ті ставали шахідами. Вони покинули релігію ісламу. Вони стали муртадами (відступниками). Урядовці з Ємену та інших місць почали повертатися з похмурими звістками. Небезпека відступництва раптово зросла. Усюди поширився жах. Порівняно з кількістю муртадів мусульман було дуже мало. Абу Бакр ас-Сіддік (радіяллаху анх) наважився воювати з муртадами. Уночі він здійснив потужну вилазку проти ворога, який готувався напасти на Медину, і бився до ранку. Він розпорошив їх усіх. Він сів на свого верблюда, щоб вирушити в бій проти муртадів, які були далі.

Хазрат Аїша сказала: «У ті дні, коли араби відступили від релігії, мій батько оголив свій меч і сів на свого верблюда. Тоді до нього підійшов Хазрат Алі, схопив верблюда за повід і сказав: „О халіфе Расулюллаха! Куди ти? Я скажу тобі те саме, що сказав тобі Расулюллах у день газви Ухуд: «Вклади меч у піхви! Не обпали нас своєю смертю!» Клянуся Аллахом, якщо з тобою щось станеться, мусульмани після тебе вже ніколи не знайдуть ладу!“» Усі Асхаби аль-кірам підтримали Хазрат Алі (радіяллаху таала анхум аджмаїн). Тоді Хазрат Халіф повернувся до Медини аль-Мунаввари. Він послав загони проти відступників. Спершу Халіф вирушив проти чотирьох племен поблизу Медини й змусив їх підкоритися. Потім він послав загони проти одинадцяти племен. Серед них війська під командуванням Ікріми не змогли встояти проти сорока тисяч воїнів Мусайлами в Ямамі.

«О Мій улюблений Пророче! Скажи їм: „Якщо ви любите Аллаха й бажаєте, щоб і Аллах любив вас, то йдіть за мною! Аллах любить тих, хто йде за мною“» Алі Імран: 31

Халіф послав їм на допомогу Халіда ібн Валіда. Халід розбив Таліху ібн Хувайліда, Саджах бінт Харіс і Маліка ібн Нувайру й повернувся до Медини. Він здобув також велику перемогу в Ямамі. Він убив двадцять тисяч муртадів. Майже дві тисячі мусульман стали шахідами. Амр ібн Ас привів до іману плем’я Хузаа. Ала ібн Хадрамі провів тяжкі бої в Бахрейні й розпорошив муртадів. Хузайфа, Арфаджа та Ікріма об’єдналися в Омані й Бахрейні й розбили муртадів. Вони вбили десять тисяч муртадів. Халіф послав Халіда ібн Валіда до Іраку. Той узяв із Хіри сто тисяч золотих монет джизьї й розбив іранське військо під командуванням Хурмуза. Він розгромив тридцятитисячне військо біля Басри. З ворожого війська, що прийшло на підмогу, було вбито сімдесят тисяч невіруючих. Потім у різних битвах він здобув великі міста. Халіф зібрав у Медині військо й послав Абу Убайду на Дамаск, а Амра ібн Аса — до Палестини. Потім він послав Язіда ібн Абу Суф’яна до Дамаска як підкріплення. Тоді він зібрав воїнів і послав їх під командуванням Хазрат Муавії на допомогу його братові Язіду. Халіда ібн Валіда послали з Іраку до Дамаска. Халід залишив частину воїнів Мусанні й після багатьох битв і перемог прибув до Сирії. Мусульманські воїни об’єдналися й розбили велике ромейське військо під Аджнадайном. Потім мусульманське військо із сорока шести тисяч воїнів після довгих і дуже запеклих боїв під Ярмуком перемогло двісті сорок тисяч воїнів Іраклія. Понад сто тисяч ромейських воїнів було вбито. Три тисячі мусульман стали шахідами. У цій битві билися й мусульманські жінки. Головнокомандувач Халід ібн Валід і командир дивізії Ікріма виявили дивовижний героїзм. Усі ці перемоги було здобуто завдяки мужності, генію, доброму керівництву й бараці Халіфа. Завдяки видатній рішучості, непохитній волі й влучним заходам Хазрат Абу Бакра у війську заколот і рухи відступництва, що після смерті Расулюллаха, мов пожежа, охопили весь Аравійський півострів, було придушено за такий короткий час, як один рік. Хазрат Умар зробив велику службу, коли військо Усами посилали до Сирії, і тим, що запобігав заворушенням. Абдуллах ібн Сухайль своїми промовами вберіг багатьох людей від відступництва. Абу Дуджана теж зробив велику службу в придушенні цих подій. Нуман ібн Мукаррін і Халід ібн Саїд брали участь у боях із муртадами й досягли великих успіхів. Так фітні відступництва не дали розростися, велике лихо було відвернуто, і велику пожежу фітни, що мала на меті похитнути єдність ісламу, було погашено.

Однак дехто з тих, хто намагався відступити від релігії й зрозумів, що відкрито своїх цілей не досягне, згодом приєднався й до рухів фітни пізніших часів. Вони спричинили релігійні й політичні розколи серед мусульман.

В історії ісламу після цих подій на позначення відмови від релігії й відступу від неї почали вживати вирази «іртідад (віровідступництво) і муртади (віровідступники)». Хазрат Абу Бакр зробив великий внесок у боротьбу з муртадами. Якби не така вміла людина, небезпека поширилася б на всю Аравію. Тому Хазрат Аїша ас-Сіддіка (радіяллаху анха), мати мусульман, сказала: «Коли Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) відійшов у вічність, араби відступили від релігії. Лицемірство роздулося. Те, що спіткало мого батька, розтрощило б гори, якби спіткало їх!»1

Хазрат Абу Хурайра сказав: «Якби не Абу Бакр, Уммат аль-Мухаммад (умма Мухаммада алейхіссалям) загинула б після того, як Мухаммад алейхіссалям відійшов у вічність!»2 Він також сказав: «Клянуся Аллахом, окрім Якого немає бога: якби Абу Бакр не взяв на себе халіфат, не було б нікого, хто поклонявся б Всевишньому Аллахові!» — і повторив це тричі.

Абу Раджа аль-Утаріді сказав: «Коли я ввійшов до Медини, то побачив, що люди зібралися і що один чоловік цілує голову іншого й каже: „Нехай я буду пожертвою за тебе! Клянуся Аллахом, якби не ти, ми неодмінно загинули б!“ Я запитав: „Хто той, хто цілує, і той, кого цілують?“ Мені відповіли: „Умар цілує голову Абу Бакра за те, що той воював із відступниками“»3.

Хазрат Аїша також розповідає про ті дні: після того як Расулюллах відійшов у вічність, багато арабських племен відступили від релігії. Мусульмани розгубилися, наче їх застала злива темної ночі. Ба більше, тоді навіть більшість мекканців готувалися покинути іслам. Хазрат Сухайль ібн Амр став біля дверей Кааби й звернувся до мекканців. Переконливою промовою він розвіяв їхні сумніви й не дав їм відступити від релігії. Він сказав мекканцям так: «О мекканці! Ви останніми стали мусульманами. Не ставайте першими, хто відступить! Клянуся Аллахом, Всевишній Аллах неодмінно завершить цю справу, як сказав Расул алейхіссалям! Я чув, як Він казав, стоячи сам там, де нині стою я: „Скажіть разом зі мною Ля іляха іллаллах, щоб араби, беручи з вас приклад, ставали мусульманами, а неараби платили вам джизью! Клянуся Аллахом, скарбниці кесаря та іранського шаха буде витрачено на шляху Аллаха!“

Ви бачили, що ті, хто глузував, стали збирачами закяту й садаки. Клянуся Аллахом, здійсниться й решта! Клянуся Аллахом, я добре знаю, що ця релігія існуватиме, доки сонце сходитиме й заходитиме. Нехай ці люди серед вас не ошукують вас! Вони теж знають те, що знаю я. Але заздрість до синів Хашима запечатала їхні серця. О люди! Серед курайшитів я маю найбільше засобів пересування на суходолі й на морі. Коріться вашому амірові й сплачуйте йому ваш закят. Якщо справа ісламу не протриває до кінця, я ручаюся повернути вам ваш закят!» Потім він заплакав. Тоді люди заспокоїлися.4

Коли Хазрат Сухайль ібн Амр своєю могутньою промовою змусив мекканців відмовитися від відступництва, намісник Мекки Аттаб ібн Асід зміг вийти на люди.

«Якби не Абу Бакр, Уммат аль-Мухаммад загинула б після того, як Мухаммад алейхіссалям відійшов у вічність!» Абу Хурайра (радіяллаху анх)

Вигляд спереду, тобто з боку кібли, благословенної могили нашого улюбленого Пророка (алейхіссаляту вассалям)
і благословенних могил Його Асхабів Хазрат Абу Бакра й Хазрат Умара,
найдорожчих для мусульман (радіяллаху анхума).

Хазрат Сухайль ібн Амр потрапив у полон у битві при Бадрі, де він воював на боці багатобожників, і Хазрат Умар хотів, щоб його стратили. Тоді наш Пророк сказав Хазрат Умарові про нього: «Навіщо ти хочеш його вбити? Залиш його; можливо, Аллах приведе його до такого становища, яке й ти оціниш. Очікується (є надія), що він ще звертатиметься з промовою до людей!» Стало зрозуміло, що радісна звістка, дана в цьому хадисі шаріф, стосувалася саме цієї промови, яку Хазрат Сухайль виголосив, перебуваючи в становищі, яке тішило серце.5 Коли Хазрат Умар почув промову Хазрат Сухайля, він згадав те, що наш Пророк сказав про Хазрат Сухайля, і не міг стриматися, щоб не сказати, хоч нашого Пророка вже не було поруч: «Я свідчу, що Ти воістину Расулюллах!»6

Твоя любов — ліки від усіх страждань, о Расулюллах,
У Тебе сповнюються всі потреби, о Расулюллах.
Очі, що бачили Твій нур, не дивляться ні на місяць, ні на зорі,
Від Твого нуру ночі й дні мають світло, о Расулюллах.
З Твого поту розквітають троянди, з Твоїх слів — мед і цукор,
У Тобі недужі серця знаходять зцілення, о Расулюллах.
Ти — Хабіб царів, Ти — лікар болю й зітхань,
Твоє заступництво — радість для грішника, о Расулюллах.
Місяць, сонце й сім зірок — усі як один славлять Тебе,
Будь-яке слово, окрім Твого, — помилка, о Расулюллах.
Шайтан заздрить Тобі, той дурень став ошуканцем,
Ідріс піднесений, бо Він любить Тебе, о Расулюллах.
Твій барабан б’є повсякчас, Твоя сунна живе в п’яти часах намазу,
Хто б не прийшов до Твого дому, той запрошений, о Расулюллах.
Терни вбралися в шовк, пустелі стали пахощами,
Біль заради Тебе — це вірність, о Расулюллах.
Юсуфа з Ханаану потай продали за малу ціну,
Побачити Тебе для мене варте тисячі життів, о Расулюллах.
Твоя благословенна могила — на землі, сповнена й плекана нуром,
Але Твоя душа явна на небесах, о Расулюллах.
Твоє вбрання — на тілі Давуда, Твій дар — на трапезі Ібрахіма,
Твоє знання в руці Муси — це посох, о Расулюллах.
Твоє місце — Кааба й Замзам, завжди непохитне й міцне,
Хідр повсякчас напуває Твою умму, о Расулюллах.
Шайяд Хамза просить того Шаха звільнити його від смутку,
Славити Тебе — дар від Аллаха, о Расулюллах.
Шайяд Хамза

«Я свідчу, що Ти воістину Расулюллах!» Хазрат Умар (радіяллаху анх)

Джаннат аль-Бакі — кладовище в Медині аль-Мунавварі. Це було кладовище, де поховано тисячі Асхабів аль-кірам.