ГАЗВА ТАБУК

Табук — відома місцевість посередині між Мединою аль-Мунавварою й Дамаском. Дехто казав, що це назва джерела. Цей похід назвали газвою Табук, бо він був останнім походом нашого Володаря Пророка. Його також називають Фадіха, бо в цій битві мунафіки зазнали ганьби. Його називають ще й Джайш аль-Ушрат. У цьому поході мусульмани зазнали великих випробувань. До того ж відстань була велика, а погода — дуже спекотна. Ворожих воїнів було багато, і вони були сильні. Був час голоду. На одного верблюда припадало по десятеро людей. Більшість воїнів цілий місяць не їли нічого, крім фініків. Іноді вони їли смажений ячмінь. А іноді не знаходили навіть його. У похід на Табук вирушили в четвер місяця Раджаба дев’ятого року після Хіджри.

У цей дев’ятий рік, коли іслам стрімко поширювався Аравійським півостровом, араби-християни написали листа візантійському імператорові Іраклію, який заздрив «ісламській державі» і хотів перешкодити її зростанню. Вони писали: «Той, Хто виступив і заявив, що Він пророк, помер. Мусульмани тепер живуть у голоді та злиднях. Якщо хочеш навернути їх у свою релігію, то тепер саме час». На підставі цього листа Іраклій послав сорокатисячне військо під командуванням Кубада воювати з мусульманами. Коли наш Володар Пророк почув про це, Він зібрав Своїх Асхабів і звелів їм готуватися до війни. Через посуху того року сахаби перебували у великій матеріальній скруті. Лише купцям жилося порівняно добре. Ісламське військо було дуже велике. Харчів і військового спорядження бракувало. Попереду чекали нестатки. Наш Володар Пророк бажав, щоб Його Асхаби допомогли коштами спорядити тих воїнів, які мали йти на війну. Це бажання нашого Володаря (саллаллаху алейхі ва саллям) спонукало сахабів до дії. Кожен приносив усе, що мав, і намагався приготуватися до джихаду своїм майном і своїм життям.

Хазрат Абу Бакр, супутник нашого Пророка в печері, приніс усе, що мав. Коли Расул аль-акрам запитав його: «О Абу Бакре! Що ти залишив своїй родині?» — він відповів: «Я залишив їм Аллаха таала та Його Расула». Хазрат Умар приніс половину того, що мав. Наш Володар Пророк запитав і його: «О Умаре! Що ти залишив своїй сім’ї?» Він відповів: «Я залишив стільки ж, скільки приніс». Наш Володар Пророк сказав: «Різниця між вами двома така ж, як різниця між вашими словами». Тоді Хазрат Умар сказав: «Нехай мої батько й мати будуть пожертвою за тебе, о Абу Бакре! Ти випереджаєш мене в кожному змаганні на шляху добра. Тепер я добре зрозумів, що ні в чому не зможу тебе випередити», — і так висловив, як високо він його цінує.1 Асхаби аль-кірам намагалися допомагати, скільки могли. Але мунафіки глузували з них, кажучи: «Ви даєте це напоказ». Наш Володар Пророк сказав: «Хто сьогодні дасть садаку, того садака свідчитиме на його користь перед Аллахом таала в День Кіямату». Після цих благословенних слів нашого Володаря Пророка віруючі почали допомагати ще більше. Хазрат Усман ібн Аффан спорядив половину війська.2 Усман аз-Зіннурайн радіяллаху анх дав цьому війську дев’ятсот п’ятдесят верблюдів і п’ятдесят коней зі спорядженням, а крім того, що оплатив спорядження їхніх вершників, надіслав іще десять тисяч динарів, або сімсот рукья золота.3 Так він став тим, хто допоміг найбільше серед мусульман. Хазрат Усман так повно забезпечив потреби війська, що не забув докласти навіть пакувальних голок, якими воїни мали лагодити свої бурдюки для води. За цю його допомогу наш Володар Расул аль-акрам сказав: «Відтепер на Усмана не записуватиметься жодного гріха».4 Один із найбідніших сахабів, щоб здобути саваб за допомогу джихаду, цілу ніч до ранку тягав воду у фініковому саду. Зароблені фініки він приніс нашому Володареві Пророкові й сказав: «О Расулюллах! Я приніс те, що маю, щоб здобути вдоволення мого Господа. Будь ласка, прийми це».

«О Умаре! Різниця між вами (тобою та Абу Бакром) така ж, як різниця між вашими словами» Хадис шаріф

Поки чоловіки-мусульмани трудилися, щоб допомогти якомога більше, жінки теж сповна виконували свою частку на цьому шляху. Коли готувалися до походу на Табук, мусульмани переживали дуже скрутний час. Голод був такий тяжкий, що багато хто з Асхабів аль-кірам, у кого нічого не лишилося, приходили до нашого Володаря Пророка й казали: «О Расулюллах! Ми лишилися без верхових тварин! І їсти нам теж нічого! Ми не хочемо розлучатися з Тобою в цій газві й прагнемо здобути саваб джихаду». Наш Володар Пророк із сумом казав їм, що в Нього не лишилося жодної тварини, на якій вони могли б їхати. Одного разу Салім ібн Умайр, Абдуллах ібн Мугаффаль, Абу Ляйла Мазіні, Ульба ібн Зайд, Амр ібн Хумам, Харамі ібн Абдуллах та Ірбад ібн Сарія прийшли до нашого улюбленого Пророка з тим самим проханням. Наш Володар у великому смутку сказав їм: «Я не знаходжу нічого, на чому ви могли б їхати». Тоді вони заплакали з горя, що розлучаються з нашим Володарем Пророком і не можуть узяти участі в джихаді. Тоді Аллах таала зіслав такий аят аль-каріма, за змістом: «(О Мій Расуле!) Коли вони прийшли до Тебе (щоб узяти участь у джихаді), Ти сказав їм: „Я не можу дати вам верхових тварин“. Вони повернулися зі сльозами на очах, засмучені тим, що не мали чого витратити на цю справу (і не могли взяти участі в битві). На них немає жодної відповідальності (гріха)».5 Зрештою Хазрат Аббас і Хазрат Усман спорядили в газву й їх. Коли приготування завершилися, наш Володар Пророк зібрав військо в Санійят аль-Вада. Майже не було нікого, хто не пішов би в газву. Коли наш Володар Расул аль-акрам зібрав військо й вирішив вирушати, Він залишив Мухаммада ібн Масламу в Медині Своїм намісником.6 Коли Він мав починати похід, Він сказав: «Візьміть із собою запасне взуття. Поки у вас є запасне взуття, ви не зазнаєте скрути».

Коли військо рушило, Абдуллах ібн Убай, ватажок мунафіків, говорив безглузді речі, щоб залякати мусульман. Він навіть казав: «Клянуся, я ніби вже бачу Його та Його Асхабів, зв’язаних мотузками по двоє …» Асхаби аль-кірам анітрохи не зважали на ці слова, і їхнє прагнення взяти участь у джихаді дедалі зростало. Мунафіки, бачачи це, аж знемагали від люті. Коли наш Володар Расулюллах мав вирушати із Санійят аль-Вада до Табуку, Він звелів розгорнути прапори й стяги війська. Найбільший стяг Він дав Хазрат Абу Бакрові, а ще один стяг — Хазрат Зубайрові ібн Аввамові. Стяг племені Аус Він дав Усайдові ібн Худайру, а стяг племені Хазрадж — Абу Дуджані.7 Асхабів аль-кірам під командуванням нашого Володаря Пророка було тридцять тисяч; десять тисяч із них були вершниками. Хазрат Тальху ібн Убайдуллаха призначили командувачем правого крила, а Хазрат Абдуррахмана ібн Ауфа — командувачем лівого крила.8 Під проводом свого Пророка славні сахаби просувалися вперед у дуже спекотну погоду. Поки на чолі в них був Хабіб Аллаха таала, нестача їжі й води не могла змусити їх звернути з дороги, а ні віддаленість мети, ні велика кількість ворожих воїнів не могли їх налякати. У такому стані вони могли піти куди завгодно. Наш улюблений Пророк і героїчні сахаби на кожній стоянці якийсь час відпочивали, а потім рушали далі. Їхньою восьмою стоянкою був Хіджр, де було знищено народ Саліха алейхіссалям. Аллах таала знищив їх страшним криком, тобто гуркотом, бо вони не слухалися веління свого Пророка. Султан Всесвіту сказав Своїм Асхабам: «Цієї ночі з протилежного боку повіє сильна буря. Нехай ніхто не встає, якщо поруч із ним немає товариша. Кожен нехай зв’яже коліно своєму верблюдові. Це місце, де зійшла кара. Нехай ніхто не п’є цієї води й не робить нею абдест! …» Усі виконали це веління. Сильна буря, що знялася вночі, почала все довкола перевертати догори дном. Тим часом один чоловік, який знехтував і не зв’язав свого верблюда, сам-один підвівся, щоб його шукати; його підхопила буря, понесла й кинула біля підніжжя гори Тайй. Іншому дуже треба було справити нужду. У місці, куди він пішов для цього, він захворів на хворобу, яку називають хуннак (кашлюк). Завдяки молитві нашого Володаря Пророка він знову одужав.

Того ранку в посудинах для води не лишилося ані краплі. Усі ледь не вмирали від спраги. Мунафіки побачили в цьому нагоду й намагалися посіяти розбрат, кажучи: «Якби Мухаммад справді був Пророком, Він помолився б, і пішов би дощ».

Коли про це доповіли Володареві світів, Він підніс Свої благословенні руки й благав Аллаха таала послати дощ. На спекотному безхмарному небі одразу з’явилися дощові хмари. Почалася сильна злива. Усі наповнили свої бурдюки, зробили абдест і напоїли тварин. Коли дощ ущух і хмари розійшлися, побачили, що дощ ішов лише над військом.

«Хто сьогодні дасть садаку, того садака свідчитиме на його користь перед Аллахом таала в День Кіямату» Хадис шаріф

Газва Табук

Наш улюблений Пророк і сахаби виголосили такбір. Вони прославили Аллаха таала. Мунафікам вони сказали: «Тепер у вас не лишилося жодного виправдання. Увіруйте в Аллаха таала та Його Расула й станьте благочестивими мусульманами! …» Але безсоромні мунафіки відповіли: «Ну то й що? … Пропливала хмара, пролила дощ, та й по всьому! …» Голод теж дійшов крайньої межі — аж так, що двоє людей мусили ділити один фінік. Попри сильну спеку, голод і спрагу, вони наблизилися до Табуку. Наш Володар Хабіб аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) сказав: «Іншаллах (якщо захоче Аллах таала), завтра в передполуденну пору ви дійдете до джерела Табук. Не торкайтеся тієї води, доки я не прийду». Наступного дня вони дійшли туди. Води в джерелі було дуже мало. Наш улюблений Пророк звелів налити трохи води з джерела в посудину, занурив у неї Свою благословенну руку й помолився. Потім Він вилив ту воду назад у джерело. Вода враз піднялася й прибула. Хоча з нього пило все тридцятитисячне ісламське військо, вона анітрохи не поменшала. Згодом цією водою, яка є чудом нашого Володаря Пророка, зрошували всю околицю. Та місцевість стала буйно-зеленою рівниною, що аж переповнювалася благодаттю. Коли наш Володар Расул аль-акрам прибув зі Своїми славними Асхабами до Табуку, вони не застали перед собою ромейських військ, які складалися з візантійців та навернених у християнство арабських племен, як-от Аміла, Лахм і Джузам. Під Мутою ромейське військо в сто тисяч воїнів зазнало поразки від трьох тисяч муджахідів. Тепер проти них стояли тридцять тисяч муджахідів, і їхнім командувачем був Володар Всесвіту. Коли ромеї почули, що наш улюблений Пророк зібрав Своїх героїчних Асхабів і прийшов, кожен із них почав шукати, куди б утекти.

Порадившись зі Своїми Асхабами, наш Володар Расулюллах не пішов далі Табуку. Тим часом деякі племена й держави, що жили в тій місцевості, почули, що прийшло ісламське військо. Зі страху вони відрядили до нашого Володаря Пророка кожне свою делегацію й просили безпеки в обмін на сплату джизьї. Наш Володар Пророк виявив до них милосердя й прийняв їхні пропозиції. З кожним із них було записано окремі умови угоди, і їм оголосили, що вони в безпеці.

Наш Володар Сарвар аль-каїнат (алейхіссалям) чекав на ворога майже двадцять днів. У Табуку Він провів багато бесід зі Своїми Асхабами аль-кірам і омив їхні серця в морі нуру. Файз і благодать, що струменіли з Його благословенного серця, Він уливав у їхні серця. В одній зі Своїх незрівнянних бесід Він запитав: «Чи сказати вам, хто найкращий і найшляхетніший серед людей?» Асхаби аль-кірам відповіли: «Так, скажи нам, о Расулюллах!»

Тоді Він сказав: «Найкращий серед людей — той, хто до останнього подиху трудиться на шляху Аллаха таала, верхи на своєму коні чи верблюді або пішки. А найгірший серед людей — заблукалий і зухвалий, який читає Книгу Аллаха таала, але не має з неї жодної користі».

Тому, хто запитав про смерть шахіда, Він сказав: «Клянуся Аллахом таала, у Чиїй руці моє існування, що в День Кіямату шахіди прийдуть із мечами, які висітимуть у них на шиях. Вони сидітимуть на мінбарах із нуру (світла)».9

Багато чудес нашого Володаря Пророка було явлено в цьому поході. Так, одного разу, коли готувалися повертатися з Табуку до Медини, сахаби, чий голод дійшов нестерпної межі, розповіли про своє становище нашому Володареві Пророкові. Наш Володар Расулюллах звелів зібрати на шкіряній підстилці ту їжу, що в них лишилася. Вона ледве заповнила маленький казанок. Наш Володар Сарвар аль-алям (саллаллаху алейхі ва саллям) оновив Свій абдест і здійснив намаз у два ракаати. Він простягнув Свої благословенні руки й помолився, щоб їжі стало вдосталь. Потім Він звелів Своїм Асхабам принести свої посудини. Їх наповнили так, що в усьому великому війську не лишилося жодної порожньої посудини. Ба більше, побачили, що їжа на підстилці не поменшала, хоча всі муджахіди наїлися досхочу.

«Іншаллах, завтра в передполуденну пору ви дійдете до джерела Табук. Не торкайтеся тієї води, доки я не прийду» Хадис шаріф