ГАЗВА ХУНАЙН
Хунайн — це долина між Меккою та Таїфом. Цю війну називають також газвою Хавазін. Коли наш Володар Сарвар аль-алям (саллаллаху алейхі ва саллям) вирушив із Медини з наміром здобути Мекку, два великі племені, що жили довкола Мекки, — Хавазін і Сакіф, — почали готуватися до війни, бо гадали, що мусульмани підуть на них. Коли вони дізналися, що Володар світів прийшов, щоб здобути Мекку, то трохи заспокоїлися, але з думкою «після курайшитів неодмінно настане наша черга» прискорили приготування. Крім того, вони казали: «Клянемося, мусульмани ще не зустрічали народу, який уміє як слід воювати. Ходімо на Нього, перш ніж Він піде на нас, і покажімо Йому, що таке війна!» Під проводом Маліка ібн Ауфа, ватажка Хавазін, вони рушили з дуже сильним військом у двадцять тисяч воїнів. Щоб додати своїм воїнам відваги й не дати їм утекти, коли стане важко, вони взяли з собою все своє цінне майно, своїх жінок і дітей.
Ця звістка невдовзі дійшла до Мекки. Наш Володар Фахр аль-каїнат послав Абдуллаха ібн Абі Хадрада до племені Хавазін, щоб з’ясувати, чи правдива звістка. Хазрат Абдуллах перевдягнувся й проник до ворогів. Він дізнався, що вони думають і як збираються діяти, і негайно сповістив нашого улюбленого Пророка про становище.
Наш Володар Расул аль-акрам негайно зібрав Своїх славних Асхабів. Він поставив намісником Мекки Хазрат Аттаба ібн Асіда, якому тоді було двадцять років, і швидко вирушив у дорогу. Зі Своїм військом у дванадцять тисяч воїнів Він хотів заскочити племена багатобожників Хавазін і Сакіф у їхніх таборах. Прапор муджахідів ніс Хазрат Алі,1 а командиром передових загонів був Хазрат Халід ібн Валід.2 Володар світів надів шолом і дві кольчуги, одну на одну, і їхав на Своєму мулі на ім’я Дульдуль. Одинадцятого дня місяця Шавваля вони дійшли до долини Хунайн. Тієї ночі наш Володар Сарвар аль-алям оглянув Своє військо й вишикував його в бойовий порядок. Провівши ранковий намаз, Він рушив у дорогу.
Воєначальник багатобожників скористався нічною темрявою, розмістив своє військо по обидва боки долини Хунайн і влаштував засідку. Хазрат Халід ібн Валід, який їхав попереду зі своїми загонами, не знаючи про засідку, погнав коня до ущелини. Досвітні сутінки не давали побачити ворога. Раптом на муджахідів посипалися тисячі стріл. Щоб урятуватися від цієї несподіваної зливи стріл, муджахіди мусили відступити.
«Іншаллах, завтра вони (Хавазін і Сакіф) стануть здобиччю мусульман» Хадис шаріф
Газва Хунайн
У ту годину, коли авлія й пророки стоятимуть приголомшені,
і всі в жаху волатимуть: «Що буде зі мною?»,
і стан грішників буде жалюгідний від розпачу, —
тоді, з дозволом на шафаат, поле знову — Твоє.
Ти — Ахмад, і Махмуд, і Мухаммад, мій Володарю,
Ти — султан, якого Хакк утвердив для нас, мій Володарю.
Шейх Галіб
Цей раптовий відступ порушив лави воїнів, що йшли позаду. Коли й вони повернули, щоб відступити, побачили, що двадцятитисячні ворожі загони почали, мов повінь, ринути в долину. Наш улюблений Пророк сам кинувся вперед, назустріч багатобожникам, що йшли в наступ. Лише Хазрат Аббас, Хазрат Абу Бакр і близько сотні героїчних сахабів, ризикуючи життям, пробилися до нашого Володаря Расула аль-акрама. Вони зробили власні тіла щитом для нашого улюбленого Пророка. Хазрат Аббас тримав повіддя мула, а Хазрат Суф’ян ібн Харіс — стремено, і так вони намагалися стримати Його біг і не дати нашому Володареві Расулюллахові врізатися в ряди ворожих загонів. Володар світів, засмучений думкою, що релігія Аллаха таала може загинути, сказав: «О Аббасе! Поклич їх: „О люди Медини! О сахаби, що склали присягу під деревом Самура!“»
Хазрат Аббас був високий на зріст і показний. Коли він кричав, його голос було чути здалеку. Він щосили закричав: «О люди Медини! О Асхаби, що дали обіцянку нашому Пророкові під деревом Самура! Не розбігайтеся! Збирайтеся сюди!» Почувши це, Асхаби аль-кірам захотіли повернути назад. Але їхні тварини так злякалися, що вони не могли їх розвернути. Зрештою їм довелося схопити обладунки, мечі й списи й зіскочити зі своїх тварин. Щодуху вони дісталися до нашого Володаря Расулюллаха й кинулися в жорстокий бій із ворогом. Вигуки «Аллаху акбар! Аллаху акбар!» сповнювали гулом землю й небо й наганяли на ворога страх і жах. Ті з Асхабів, хто виявив велику звитягу під Бадром, Ухудом, Хандаком і Хайбаром, — особливо Хазрат Алі, Абу Дуджана й Зубайр ібн Аввам, — знову й знову кидалися в бій, виводили ворогів із ладу й відкидали їх.
Володар світів стежив за боєм, який Його Асхаби вели всією душею, і з Його благословенних уст лунала молитва: «О мій Аллаху! Пошли нам Свою допомогу. Воістину, Ти не бажаєш, щоб вони перемогли нас». Серед Своїх молитов до Аллаха таала наш улюблений Пророк узяв із землі жменю піску, кинув її в бік багатобожників і сказав: «Нехай почорніють їхні обличчя!» Як чудо нашого улюбленого Пророка, не лишилося жодного ворожого воїна, якому пісок не запорошив би очей. На допомогу прийшли й ангели. Наш Володар Пророк сказав: «Клянуся Аллахом таала, вони розбиті й утікають». Багатобожники почали розсипатися, повертати назад і втікати. Щоразу, озираючись, вони бачили позаду славних сахабів і щодуху тікали, кидаючи дружин, дітей і майно, які привели на поле бою. Дехто з утікачів сховався у фортеці Таїфа.3 Інші пішли до Нахли й Аутаса. На полі бою вони залишили сімдесят убитих, шість тисяч полонених і незліченне майно.
У цій газві з дозволу Аллаха таала та завдяки хімматові й бараці Расулюллаха (саллаллаху алейхі ва саллям) перемога знову дісталася мусульманам. Четверо стали шахідами, і кількох сахабів було поранено. Коли наш улюблений Пророк почув, що поранено й Хазрат Халіда ібн Валіда, Він пішов до нього, і коли провів по рані Своїми благословенними руками, вона вмить загоїлася.
Сарія Аутас
Після того як багатобожників Хавазін розгромили в газві Хунайн, вони зібралися в Аутасі. Расулюллах послав на Аутас загін під командуванням Абу Аміра, дядька Абу Муси аль-Ашарі. В Аутасі знову точилися запеклі бої. Абу Амір став шахідом. Хазрат Абу Муса аль-Ашарі заступив його місце й розгромив ворога.4 Муджахіди повернулися з багатьма полоненими й великою здобиччю.
«О Аббасе! Поклич їх: „О люди Медини! О сахаби, що склали присягу під деревом Самура!“» Хадис шаріф
Серед полонених була молочна сестра Расулюллаха Шайма. Вона сказала: «Я — молочна сестра Пророка». Їй не повірили. Її посадили на верблюда й привели до Расулюллаха. Шайма докладно розповіла багато спогадів із днів дитинства. Расул алейхіссалям розстелив на землі Свою риду (верхній одяг, у який загортаються) і посадив на неї Свою молочну сестру. Він теж сів і довго плакав. Він розпитав про Халіму-хатун і про батька Шайми. Вона сказала: «Вони давно відійшли у вічність». Після тієї пошани й щедрості, які вона побачила, вона стала мусульманкою. Расул алейхіссалям сказав: «Залишайся з нами, якщо хочеш. Тут ти матимеш усіляку турботу. А якщо хочеш, ми відправимо тебе туди, куди ти забажаєш поїхати». Згідно з хадисом шаріф «Любов до батьківщини — частина іману (віри)» Шайма забажала повернутися на батьківщину. Тоді Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) відправив її додому з дарунками: джарією, трьома невільниками й кількома верблюдами та вівцями.
Газва Таїф
Султан Всесвіту (саллаллаху алейхі ва саллям) хотів також піти на ворога, що втік із Хунайну до Таїфа, і домогтися остаточної розв’язки. Їхній командир Малік ібн Ауф був серед тих, хто сховався в Таїфі. Ця фортеця поблизу Мекки була однією з останніх, але найміцніших фортець невір’я. Ще до Хіджри наш Володар Пророк приходив до Таїфа й цілий місяць давав їм поради. Але таїфці завдали Володарю світів нечуваних мук і жорстокості. Вони навіть довели до того, що Його благословенні ноги закривавилися. Там наш Володар разом із Хазрат Зайдом ібн Харісою пережив найболісніші й найтяжчі дні Свого життя.
У місяці Шаввалі восьмого року після Хіджри наш улюблений Пророк залишив здобич газви Хунайн у Джірані й вирушив до Таїфа. Хазрат Халіда ібн Валіда Він послав уперед.5 Сам Він зі Своїми славними Асхабами прийшов слідом і дістався Таїфа. Плем’я Сакіф заздалегідь зібрало у своїй міцній фортеці великі запаси їжі. Побачивши, що наближаються Асхаби аль-кірам, вони зачинили ворота й перейшли до оборони. Муджахідів, які наважувалися підійти до фортеці, зустрічали стрілами. Так тривав бій. Таїфці так і не наважилися вийти з фортеці й битися на полі груди в груди.
Дехто з Асхабів аль-кірам запропонував кидати каміння у фортецю катапультою. Наш Володар Пророк визнав це слушним і звелів виготовити катапульти, які називали даббаба. За їх допомогою Він звелів метати каміння в багатобожників і продовжував облогу. Асхаби аль-кірам усією душею билися, щоб якнайшвидше здобути фортецю. Але фортеця була така міцна, що здобути її не вдавалося. Тим часом дванадцятеро сахабів досягли ступеня шахіда. Абу Суф’ян ібн Харб героїчно бився й утратив одне око.6
Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) сказав: «О Аба Суф’ян! Чого ти бажаєш більше? Якщо хочеш, я помолюся, і твоє око стане на місце. А якщо хочеш, Аллах таала дасть тобі око в Джаннаті». Абу Суф’ян відповів: «О Расулюллах! Я волію отримати око в Джаннаті», — і кинув на землю око, яке тримав на долоні.7 Однієї ночі, ближче до двадцятого дня облоги, наш Володар Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) побачив уві сні, що півень дзьобає миску, повну масла, яку Йому подарували, і перекидає її. Він витлумачив це так, що того року Таїф не буде здобуто, і зняв облогу.
Вісім років тому, коли таїфці завдавали Йому мук, ангел сказав: «Якщо Ти дозволиш, я обрушу ці гори їм на голови», — і наш улюблений Пророк, океан милосердя, відповів йому: «Я посланий як милість для світів. Єдине, чого я бажаю, — щоб Аллах таала вивів із чресел цих багатобожників покоління, яке поклонятиметься Хаккові таала, не надаючи Йому жодних співучасників». Тепер Він знову виявив милосердя й помолився: «О мій Господи! Покажи народові Сакіф правильний шлях! Приведи їх до нас».
Наш Володар Хабіб аль-акрам покинув Таїф разом зі Своїми Асхабами й у перший тиждень місяця Зуль-каади прибув до Джірани, де було зібрано полонених і здобич із Хунайну. Крім шести тисяч полонених, як здобич було взято понад двадцять тисяч голів великої рогатої худоби, понад сорок тисяч овець і кіз і незліченні прикраси. Він звелів розподілити це між муджахідами, які мали на це право. Тоді стало відомо, що делегація від племені Хавазін просить, аби її прийняли. Наш улюблений Пророк прийняв їх. Коли делегація оголосила, що все плем’я Хавазін прийняло іслам, Володар світів дуже зрадів. Він негайно звільнив полонених, які припали на Його частку, і повернув їх. Асхаби аль-кірам пішли за прикладом нашого улюбленого Пророка й учинили так само. Один-єдиний милосердний учинок нашого Володаря Расулюллаха вмить став причиною того, що шість тисяч полонених знову здобули свободу. Коли ця звістка дійшла до Маліка ібн Ауфа, ватажка племені Хавазін, який сховався в Таїфі, він теж прийшов і став мусульманином, і наш Володар Пророк обсипав його дарунками.8 Більше там не було чого робити. Пробувши там тринадцять днів, наш Володар Расулюллах увечері в середу вдягнув іхрам із наміром здійснити умру. Як завжди, Султан Всесвіту переможцем прибув зі Своїми Асхабами до Мекки. Він здійснив таваф довкола Кааби аль-Муаззами й виконав Свою умру. Він призначив Аттаба ібн Асіда намісником Мекки й доручив йому також обов’язки керівника хаджу (амір аль-хадж).9
«Любов до батьківщини — частина іману» Хадис шаріф