ЛИСТИ-ЗАПРОШЕННЯ
Листи до правителів
Повернувшись із Худайбії, Набі аль-мухтарам (саллаллаху алейхі ва саллям) бажав, щоб іслам поширився по всьому світу, а люди врятувалися від мук Джаханнаму й досягли справжнього щастя. Адже Він був посланий як милість для всього Всесвіту. Тому Він задумав відрядити послів до навколишніх правителів і закликати їх до ісламу. Наприкінці місяця Зуль-хіджжа шостого року після Хіджри й на початку місяця Мухаррам сьомого року Він доручив Амрові ібн Умайї (радіяллаху анх) бути послом до абіссинського правителя, Діхьї аль-Кальбі (радіяллаху анх) — до ромейського правителя, а Хатібові ібн Абі Бальтаа (радіяллаху анх) — до єгипетського правителя. З таким самим дорученням Він послав також Абдуллаха ібн Хузафу (радіяллаху анх) до іранського правителя, Шуджу ібн Вахба (радіяллаху анх) — до Гассана, Саліта ібн Амра (радіяллаху анх) — до Ямами, а Аля ібн Хадрамі (радіяллаху анх) — до Мунзира ібн Сави, еміра Бахрейну.1 Ці посли були найвидатнішими з Асхабів аль-кірам. Вони мали найкращу зовнішність і найгарніше слово. Кожному правителеві написали окремий лист із закликом до ісламу. Наш улюблений Пророк запечатував листи внизу печаткою Свого срібного персня, на якій знизу вгору в три рядки були написані слова «Мухаммад, Расул, Аллах». Як чудо нашого Володаря Пророка, посли, яких мали відрядити до правителів, прокинулися вранці, уже знаючи мову тих держав, до яких мали вирушити.2
Лист до Наджаші Асхами
Хазрат Амр ібн Умайя, який мав вирушити до Абіссинії, мав також попросити Наджаші Асхаму відправити до Медини тих Асхабів аль-кірам, які раніше переселилися туди. Наш Володар Расулюллах надіслав Наджаші два листи. Амр ібн Умайя невдовзі прибув до Абіссинії й постав перед царем Наджаші Асхамою. Спершу він вручив перший лист. Наджаші зійшов зі свого трону й прийняв лист із великою шанобою та любов’ю. Він поцілував його, торкнувся ним обличчя й очей, розгорнув і звелів прочитати вголос: «Бісмілляхіррахманіррахім! Від Мухаммада алейхіссалям, Расула Аллаха таала, — Наджаші Асхамі, правителеві Абіссинії! … Мир тим, хто йде за істинною настановою! …
«О правителю! Я закликаю тебе увірувати в Аллаха таала, Який не має ні подібного, ні співучасника, поклонятися Йому й іти за мною, а також увірувати в те, що Аллах таала зіслав мені. Адже я — Расул Аллаха таала, якому доручено це донести» Наш улюблений Пророк Мухаммад алейхіссалям
Один із листів, які наш Володар Расулюллах
саллаллаху алейхі ва саллям надіслав правителям
Слова «Мухаммад, Расул, Аллах» написані знизу вгору в три рядки на печатці в нижньому лівому куті листа. Цю печатку ставили внизу кожного надісланого листа-запрошення; вона була вигравіювана на срібному персні. Расулюллах саллаллаху алейхі ва саллям користувався цим перснем як державною печаткою аж доки Він не перейшов до ахірату. Потім це була печатка Хазрат Абу Бакра, після нього — Хазрат Умара й зрештою Хазрат Усмана за часів їхнього халіфату. Хазрат Усман зміг користуватися нею лише шість місяців. Одного дня перстень зісковзнув із пальця халіфа й упав у криницю Аріс. Попри всі пошуки, його так і не знайшли.
О правителю! Я бажаю тобі безпеки й хвалю Аллаха таала за Його благодіяння тобі. Немає божества, крім Нього. Він — Аль-Малік (Той, Кому належать усі речі й увесь Всесвіт і Чиє панування та верховенство вічні). Він — Аль-Куддус (Той, Хто вільний від будь-якої вади й недоліку і гідний усякої хвали та святості). Він — Ас-Салям (Той, Хто оберігає Своїх рабів від усякої небезпеки і Хто вітає Своїх щасливих рабів у Джаннаті). Він — Аль-Мумін (Той, Хто дарує безпеку й спокій душі, захищає Свої створіння і дає світло іману). Він — Аль-Мухаймін (Той, Хто пильнує й оберігає Своє творіння і знає все, що робить кожна істота).
Я свідчу, що Іса (алейхіссалям) — дух і слово Аллаха таала, які Він вклав у Мар’ям (Марію), що була дуже чистою й цнотливою і цілком відреклася від усякого мирського життя. Так вона зачала Ісу. Аллах таала створив Ісу Своєю могутністю так само, як створив Адама.
О правителю! Я закликаю тебе увірувати в Аллаха таала, Який не має ні подібного, ні співучасника, поклонятися Йому й іти за мною, а також увірувати в те, що Аллах таала зіслав мені. Адже я — Расул Аллаха таала, якому доручено це донести. Тепер я передав тобі необхідну звістку і дав тобі пораду, яка забезпечить тобі щастя на цьому світі й в ахіраті. Прийми мою пораду! Салям (мир) тим, хто знайшов настанову й вийшов на правильний шлях».
Правитель Асхама, який із великою шанобою й смиренням слухав лист нашого Володаря Расула аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям), одразу ж став мусульманином, вимовивши каліму аш-шахада:
«Ашхаду ан ля іляха іллаллах ва ашхаду анна Мухаммадан абдуху ва расулюх». Потім він сказав: «Клянуся, Він — той Пророк, на прихід Якого чекали юдеї та християни, люди Писання, і той Пророк, про прихід Якого сповіщали попередні пророки. Якби я мав змогу піти до Нього, я неодмінно пішов би й удостоївся б честі служити Йому!» Він із шаною поклав лист у гарну скриньку й сказав: «Доки ці листи тут, добро й благодать не покинуть Абіссинії».3 Наджаші Асхама з шаною прочитав веління, викладені в другому листі, і, згідно з амр ан-Набаві (наказом Пророка), уклав нікях між нашою матір’ю Умм Хабібою, благословенною дружиною нашого Пророка, і Расулом аль-акрам. Близько двох місяців приймавши її та тих Асхабів аль-кірам, які там були, як гостей, він відправив їх кораблями до Медини з багатьма дарунками. У листі, який він надіслав, він сповіщав, що увірував.
Лист до ромейського імператора Іраклія
Хазрат Діхья аль-Кальбі отримав доручення закликати ромейського імператора до ісламу. Він мав передати лист Харісові, гассанському правителеві в Бусрі, а той — переслати його далі Іраклієві, ромейському імператорові. Хазрат Діхья, який із великою шаною прийняв лист-запрошення від нашого Володаря Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям), швидко прибув до Бусри. Він зустрівся з Харісом і розповів йому, у чому справа. Харіс дав Діхьї в супутники Аді ібн Хатама, який ще не був мусульманином, і відправив їх до Іраклія, що на той час перебував у Кудсі (Єрусалимі). Удвох вони прибули до Кудсу й стали шукати змоги поговорити з імператором. Люди імператора сказали Хазрат Діхьї: «Коли постанеш перед імператором, іди зі схиленою головою, а коли наблизишся до нього, впади ниць на землю й зроби саджду. Доки він не дозволить тобі підвестися із саджди, ніколи не відривай голови від землі». Ці слова тяжко вразили Хазрат Діхью, і він сказав їм: «Ми, мусульмани, не робимо саджди нікому, крім Аллаха таала. До того ж це суперечить людській природі, щоб людина робила саджду перед іншою людиною». Тоді люди імператора сказали: «У такому разі імператор ніколи не прийме листа, який ти приніс, і прожене тебе». Хазрат Діхья відповів: «Наш Пророк Мухаммад алейхіссалям не дозволяє, щоб хтось робив перед Ним саджду, — Він не дозволяє навіть, щоб хтось злегка вклонявся Йому. Навіть якщо той, хто хоче поговорити з Ним, — раб, Він виявляє йому увагу. Він приймає його, вислуховує, що його турбує, усуває його скруту й завойовує його серце. Тому всі, хто йде за Ним, вільні й шановані».
«Клянуся, Він — той Пророк, на прихід Якого чекали юдеї та християни, люди Писання, і той Пророк, про прихід Якого сповіщали попередні пророки» Наджаші Асхама (рахматуллахі алейх)
Один із тих, хто чув ці слова, сказав: «Якщо вже ти не хочеш робити саджду перед імператором, я покажу тобі інший шлях, щоб ти зміг виконати своє доручення. Перед палацом є місце, де імператор відпочиває. Щодня після полудня він виходить на це подвір’я й прогулюється там. Там стоїть мінбар (кафедра). Якщо на ньому лежить щось написане, він спершу бере це й читає, а потім відпочиває. Піди ж і поклади лист на мінбар, а сам чекай назовні. Коли він побачить лист, то покличе тебе до себе. Тоді ти й виконаєш свій обов’язок».
Після цього Хазрат Діхья поклав лист у вказаному місці. Іраклій узяв лист і попросив перекладача, який знав арабську. Перекладач почав читати лист нашого Володаря Расулюллаха алейхіссалям. Угорі листа було написано: «Бісмілляхіррахманіррахім! Від Мухаммада (алейхіссалям), Расула Аллаха таала, — Іраклієві, старійшині ромеїв». Єннак, син Іраклієвого брата, дуже розгнівався, що лист починається так, і щосили вдарив перекладача в груди. Від сильного удару перекладач упав на землю, і благословенний лист випав у нього з рук. Коли Іраклій запитав Єннака: «Навіщо ти це зробив?» — той відповів: «Хіба ти не бачиш листа? Він почав лист зі Свого власного імені, поставивши його перед твоїм, і не згадав, що ти правитель, а пише: „Іраклієві, старійшині ромеїв“. Чому Він не написав „правителеві ромеїв“ і чому не почав із твого імені? Його листа сьогодні читати не будуть».
Тоді Іраклій сказав: «Клянуся Аллахом, або ти дуже нерозумний, або зовсім божевільний. Я не знав, що ти такий. Ти хочеш розірвати лист, перш ніж я хоча б побачив, що в ньому написано? Клянуся своїм життям: якщо Він — Расул Аллаха, як Він каже, то має право написати в листі Своє ім’я перед моїм і назвати мене старійшиною ромеїв. Я лише їхній старійшина, а не їхній правитель». І він вигнав Єннака. Потім він звелів покликати чоловіка на ім’я Ускуф, найученішого з християн, їхнього главу й свого власного радника. Він звелів йому прочитати лист уголос. Далі в листі було написано: «Мир тим, хто йде за настановою Аллаха таала й вийшов на правильний шлях!» І далі: «(О старійшино ромеїв!) Я закликаю тебе до ісламу. Прийми іслам, щоб знайти порятунок. Стань мусульманином, і Аллах таала дасть тобі подвійну винагороду. Якщо ж ти відвернешся, гріх усіх християн ляже на твої плечі. (Мій Расуле!) Скажи: „О (юдеї та християни, що є) люди Писання! Прийдіть до слова, спільного між нами: щоб ми не поклонялися нікому, крім Аллаха таала, і не додавали Йому жодного співучасника, і щоб ніхто з нас не визнавав Господом і творцем нікого, крім Аллаха таала. Якщо ж вони відвернуться від цього, то скажіть: будьте свідками, що ми — справжні мусульмани“».4
Поки читали лист нашого Володаря Расула аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям), з чола Іраклія стікав піт. Коли лист дочитали, він сказав: «Від часів Сулаймана алейхіссалям я не бачив листа, який починався б словами „Бісмілляхіррахманіррахім“». Коли Іраклій запитав Ускуфа, що той думає про цю справу, він відповів:
«Клянуся Аллахом, Він — той Пророк, про прихід Якого нам сповістили благу звістку Муса та Іса (алейхімуссалям). Ми ж бо чекали, що Він прийде».
Іраклій запитав: «Що ти радиш мені зробити в цій справі, що ти вважаєш правильним?» Ускуф відповів: «Я вважаю правильним, щоб ти пішов за Ним». Іраклій сказав: «Я добре знаю те, що ти кажеш. Але я не маю сили піти за Ним і стати мусульманином. Бо тоді я втрачу владу правителя, і мене вб’ють». Після цього він звелів покликати Хазрат Діхью та Аді ібн Хатама. Аді сказав: «О правителю! Цей чоловік біля мене, з тих арабів, що мають дрібну худобу й верблюдів, розповідає про дивовижну подію, яка сталася на його батьківщині». Коли Іраклій запитав: «Що це за подія у вашій країні?» — Хазрат Діхья сказав: «Серед нас з’явився чоловік. Він проголосив, що Він — Пророк. Частина людей іде за Ним, а частина Йому противиться. Між нами, віруючими, і тими, хто не вірує, відбуваються сутички».
Після цього Іраклій почав розпитувати про нашого Володаря Пророка. Він наказав намісникові Дамаска знайти когось одного роду з нашим Володарем Расулом аль-акрам. Тим часом він написав також листа одному вченому в Римі, своєму другові, який знав давньоєврейську мову, і запитав його про цю справу. Від друга з Риму надійшов лист, у якому говорилося, що людина, про яку він писав, — Пророк останніх часів. А намісник Дамаска натрапив на курайшитський караван, що йшов у торговельну подорож. Серед них був Абу Суф’ян, ватажок курайшитів, який ще не став мусульманином. Абу Суф’ян розповідав: «Коли ми були в Газі, Іраклієвий намісник у Дамаску рушив на нас, ніби збирався напасти, і запитав: „Ви з народу того чоловіка в Хіджазі?“ Ми відповіли: „Так“. Він сказав: „Ну ж бо! Ви поїдете з нами до імператора“». Він повіз Абу Суф’яна й тих, хто був із ним, до Дамаска. Намісник Дамаска привів Абу Суф’яна та його супутників до Іраклія. Іраклій на той час перебував у Байт аль-Макдісі в Кудсі. Він сидів разом зі своїм візиром, з короною на голові. Там Іраклій прийняв Абу Суф’яна й близько тридцятьох мекканців, які були з ним.
Він звелів покликати перекладача й запитав їх: «Хто з вас найближчий родич того чоловіка, який каже, що Він — Пророк?» Абу Суф’ян відповів: «Найближчий Йому родич — я». Іраклій звелів підвести Абу Суф’яна ближче до себе, а іншим сказав стати позаду Абу Суф’яна. Коли Іраклій запитав: «Яка між вами спорідненість?» — той сказав: «Він — син мого дядька по батькові». (Адже дід Абу Суф’яна — Умайя, а дід Расулюллаха — Абдульмутталіб. Їхні діди були двоюрідними братами по батькові. Тому він і сказав: «Він — син мого дядька по батькові». Їхні родоводи сходяться на Абд аль-Манафі, дідові їхніх дідів.) Хоча спершу Абу Суф’ян брехав, він злякався погроз правителя й більше не міг брехати.
«Клянуся Аллахом, Він — той Пророк, про прихід Якого нам сповістили благу звістку Муса та Іса (алейхімуссалям). Ми ж бо чекали, що Він прийде» Ускуф у Кудсі
Потім між ними відбулася така розмова. Іраклій: — Яке походження серед вас має той чоловік, що каже, ніби Він — Пророк? — Він найкращого роду свого часу. За походженням Він найдобірніший серед нас. — Чи заявляв хтось серед вас до Нього про пророцтво? — Ні, ніхто. — Чи був серед Його предків якийсь правитель? — Ні. — За Ним ідуть знатні люди народу чи бідні й слабкі? — За Ним ідуть бідні, слабкі, молоді та жінки. Зі старших і знатних Його народу за Ним іде небагато. — Кількість тих, хто йде за Ним, зростає чи меншає? — Зростає. — Чи є хтось, хто, увійшовши в Його релігію, відвернувся від неї, бо вона йому не сподобалася чи він розгнівався? — Ні. — Чи бачили коли-небудь, щоб Він брехав, перш ніж сказав, що Він — Пророк? — Ні. — Чи порушував цей Пророк коли-небудь угоду або не дотримував Свого слова? — Ні. Але тепер ми уклали з Ним угоду про те, щоб на якийсь час припинити воювати. Ми не знаємо, що Він робитиме за цей час. — Що Він вам велить? — Він велить нам поклонятися Аллахові, Який єдиний, і не додавати Йому жодного співучасника. Він забороняє нам поклонятися тому (ідолам), чому поклонялися наші предки. Він велить нам здійснювати намаз, бути правдивими, допомагати бідним, остерігатися того, що харам, дотримуватися угод, не зраджувати довіреного нам і відвідувати наших родичів. Ці розмови відбувалися в Байт аль-Макдісі, і благословенний лист Расулюллаха алейхіссалям уже був прочитаний. Коли Іраклій поцілував лист, торкнувся ним очей і поклав його собі на голову, серед ромеїв посилився неспокій.
Імператор звелів вивести Абу Суф’яна та інших курайшитів. Абу Суф’ян, який ще не став мусульманином, сказав там під клятвою, що вірить: справа нашого улюбленого Пророка увінчається успіхом. Хазрат Діхья став перед Іраклієм і зі своїм благословенним, гарним обличчям і лагідним голосом сказав: «О імператоре! До тебе послала мене одна людина (Харіс) із Бусри, і вона краща за тебе. Клянуся Аллахом таала, що той, хто послав мене до нього (Расулюллах), кращий і за нього, і за тебе. Тобі слід вислухати мої слова зі смиренням і прийняти поради, які тобі дають! Бо якщо ти будеш смиренним, то зрозумієш поради. А якщо не приймеш порад, то не зможеш бути справедливим».
Коли Іраклій сказав: «Продовжуй», — Хазрат Діхья мовив: «Тоді я закликаю тебе увірувати в Аллаха таала, Якому здійснював намаз Іса алейхіссалям. Я закликаю тебе увірувати в цього Пророка-уммі [тобто Він ні в кого не вчився читати й писати], про Якого спершу Муса алейхіссалям, а потім Іса алейхіссалям сповістили благу звістку й проголосили, що Він прийде. Якщо ти щось про це знаєш і хочеш здобути щастя і на цьому, і на тому світі, то тримай це перед очима. Інакше ти втратиш щастя в ахіраті й залишишся в куфрі та ширку. І знай добре, що Аллах таала, Який є твоїм Господом, — це Той, Хто знищує несправедливих і змінює благодіяння».
Іраклій сказав: «Я не залишаю непрочитаним жодного письма, яке потрапляє мені до рук, і не відпускаю вченого, який приходить до мене, не розпитавши його й не довідавшись від нього того, чого я не знаю. Я бачу в цьому тільки добро й благо. Дай мені час подумати й знайти істину». Згодом він покликав Хазрат Діхью до себе й поговорив із ним віч-на-віч. Він відкрив йому своє серце так: «Я знаю, що той, хто послав тебе, — Пророк останніх часів, про Якого сповіщено в книгах і Якого чекали. Але якщо я піду за Ним, боюся, що ромеї вб’ють мене. Я пошлю тебе до Сафатіра — він їхній найбільший учений, і його вони шанують більше, ніж мене. Усі християни йдуть за ним. Якщо він увірує, увірують усі ромеї. Тоді й я відкрию те, що в моєму серці, і свою віру».
Після цього Іраклій написав листа, дав його Хазрат Діхьї й послав його до Сафатіра.
Священник Сафатір
Наш Володар Расулюллах надіслав листа й Сафатірові. Коли Сафатір прочитав листи й почув про якості нашого Володаря Пророка, він сказав, що немає жодного сумніву: Він — Пророк останніх часів, про прихід Якого провіщали Хазрат Муса й Хазрат Іса, — і увірував. Він пішов додому й зачинився там і протягом трьох тижнів не приходив на проповіді, які мав звичай виголошувати щонеділі. Християни кричали: «Що сталося із Сафатіром, що він не показується надворі відтоді, як поговорив із тим арабом? Ми хочемо його бачити!»
Сафатір скинув чорну священницьку рясу. Він одягнув біле вбрання й прийшов до церкви з посохом у руці. Зібравши мешканців міста, він підвівся й сказав: «О християни! Знайте, що до нас прийшов лист від Ахмада (алейхіссалям). Він закликав нас до істинної релігії. Я ясно знаю й вірю, що Він — істинний Расул Аллаха таала». Почувши це, християни кинулися на нього й били, аж поки він не загинув шахідом. Хазрат Діхья прийшов і розповів Іраклієві, як усе сталося.
Іраклій сказав: «Хіба я не казав тобі? Для християн Сафатір любіший і шанованіший, ніж я. Якби вони почули це, то вбили б і мене, як його». А в переказі, який Бухарі наводить у своїй книзі «Сахіх» зі слів Зухрі, сказано: «Іраклій скликав знать ромеїв до свого палацу в Хомсі й наказав зачинити ворота. Потім він піднявся на високе місце й сказав: „О народе ромеїв! Чи бажаєте ви досягти щастя й спокою, щоб ваше панування було тривким, і йти за тим, що сказав Хазрат Іса?“ Ромеї запитали: „О наш правителю! Що нам робити, щоб цього досягти?“ Іраклій сказав: „О народе ромеїв! Я зібрав вас заради доброї справи. Я отримав листа від Хазрат Мухаммада. Він закликає мене до релігії ісламу. Клянуся Аллахом таала, Він — той Пророк, на Якого ми чекали, про Якого ми знаходимо написане в наших книгах і ознаки Якого ми знаємо. Ходімо ж, підемо за Ним і знайдемо порятунок на цьому світі й в ахіраті“. Тоді всі почали лихословити й, бурмочучи, кинулися до воріт, щоб вийти. Але вийти вони не змогли, бо ворота були зачинені. Коли Іраклій побачив, як поводяться ромеї, і зрозумів, що вони так цураються ісламу, він злякався за своє життя й сказав: „О народе ромеїв! Слова, які я сказав, мали випробувати, наскільки ви вірні своїй релігії. Я на власні очі побачив вашу відданість релігії й поведінку, яка мене втішила“. Тоді ромеї зробили саджду перед Іраклієм і, коли ворота палацу відчинили, вийшли».5 Іраклій покликав Хазрат Діхью й розповів йому, що сталося. Він дав йому дарунки, один коштовніший за інший. Крім того, він написав листа нашому улюбленому Пророкові (саллаллаху алейхі ва саллям). Листа й дарунки, які він звелів приготувати, він послав із Хазрат Діхьєю нашому улюбленому Пророкові.
«Немає жодного сумніву, що Він — Пророк останніх часів, про прихід Якого провіщали Хазрат Муса й Хазрат Іса» Священник Сафатір
Іраклій хотів стати мусульманином, але через страх утратити становище й страх смерті не увірував. У листі, який він написав нашому Володареві Пророкові, було сказано: «Мухаммадові, Расулові Аллаха, про Якого сповістив благу звістку Хазрат Іса, — від Кайсара, правителя ромеїв! Твій посол прибув до мене з Твоїм листом. Я свідчу, що Ти — істинний Расул Аллаха. Адже ми знайшли згадку про Тебе в Інджилі, і Хазрат Іса сповістив нам благу звістку про Тебе. Я закликав ромеїв увірувати в Тебе, але вони не захотіли. Якби вони послухали мене, це неодмінно було б для них на добро. Я палко бажаю бути біля Тебе, служити Тобі й обмивати Твої ноги». Хазрат Діхья залишив Іраклія й прибув до Хісми. Дорогою, у долині Шанар, одній із долин Джузаму, Хазрат Діхью пограбували Хунайд ібн Ус, його син і його люди. Вони забрали в нього все, крім його старого одягу. У цій місцевості Дубайб ібн Ріфаа ібн Зайд і його люди прийняли іслам. Коли Діхья прийшов до них і розповів, що сталося, вони виступили проти Хунайда ібн Уса та його племені й повернули всі речі.
Згодом наш Володар Расулюллах послав Зайда ібн Харіса проти Хунайда ібн Уса та його людей. Усі, хто був у тому краї, увірували. Прибувши до Медини, Хазрат Діхья, не заходячи до власного дому, пішов просто до дверей нашого Володаря Хабіба аль-акрам. Він постукав у двері. Наш Володар Пророк запитав: «Хто там?» Діхья відповів: «Діхьят аль-Кальбі». Володар світів сказав: «Заходь». Хазрат Діхья ввійшов і розповів усе, що сталося, з усіма подробицями. Він прочитав нашому Володареві Пророкові лист Іраклія. Расулюллах сказав: «Він залишиться (на троні) ще на якийсь час. Доки мій лист у них, їхнє панування триватиме».
Хоча Іраклій у своєму листі написав, що вірує в нашого Володаря Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям), наш Володар Расулюллах сказав: «Він бреше. Він не відмовився від своєї релігії». Іраклій загорнув лист нашого улюбленого Пророка в шовкову тканину й зберігав його в круглій золотій скриньці. Родина Іраклія берегла цей лист і приховувала його від усіх. Вони казали й вірили, що, доки лист у їхніх руках, їхнє панування триватиме. Так воно й сталося.6
Лист до єгипетського правителя Мукаукаса (Кіра Александрійського)
Перш ніж послати Хатіба ібн Абі Бальтаа до правителя Єгипту, наш Володар Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) запитав: «О мої Асхаби! Хто з вас, сподіваючись на винагороду від Аллаха таала, віднесе цей лист правителеві Єгипту?» Хазрат Хатіб схопився з місця й сказав: «О Расулюллах! Я віднесу!» Тоді наш Пророк сказав: «О Хатібе! Нехай Аллах таала зробить це доручення благословенним для тебе!» Хазрат Хатіб ібн Абі Бальтаа взяв лист у нашого улюбленого Пророка. Він попрощався й пішов додому. Він приготував свою верхову тварину й, попрощавшись із родиною, вирушив у дорогу. Він дізнався, що Мукаукас, правитель Єгипту, перебуває в Александрії, і дістався до його палацу. Воротар, дізнавшись, з якою справою він прийшов, ще до того, як упустити його, виявив Хазрат Хатібові велику шану й зовсім не змусив його чекати. Тоді Мукаукас був на кораблі у відкритому морі й розмовляв зі своїми людьми. Хазрат Хатіб сів у човен і прибув до місця, де був Мукаукас. Він віддав йому лист нашого Володаря Пророка. Мукаукас узяв лист у Хатіба й почав читати:
«Бісмілляхіррахманіррахім!
Від Мухаммада, раба й Расула Аллаха таала, — Мукаукасові, старійшині коптів (давнього народу Єгипту)! Мир тим, хто йде за настановою. Я закликаю тебе до ісламу, щоб ти знайшов порятунок. Стань мусульманином — і ти знайдеш порятунок та отримаєш від Аллаха таала подвійну винагороду. Якщо ж ти відвернешся, гріх усіх коптів ляже на твої плечі! „(Мій Расуле!) Скажи: О (юдеї та християни, що є) люди Писання! Прийдіть до слова, спільного між нами: щоб ми не поклонялися нікому, крім Аллаха таала, і не додавали Йому жодного співучасника, і щоб ніхто з нас не визнавав Господом і творцем нікого, крім Аллаха таала. Якщо ж вони відвернуться від цього, то скажіть: будьте свідками, що ми — справжні мусульмани!“»7
Коли лист Султана Всесвіту дочитали, Мукаукас сказав Хазрат Хатібові: «Нехай буде на добре!» Правитель Єгипту зібрав своїх воєначальників і державних мужів і почав розмову з Хатібом. Він сказав: «Я хочу запитати тебе про деякі речі, які прагну зрозуміти, і поговорити з тобою про цю справу». Коли Хазрат Хатіб відповів: «Прошу, поговорімо», — Мукаукас сказав: — Розкажи мені про того, хто тебе послав. Чи Він Пророк? Розкажи мені трохи про Нього. — Так, Він Пророк. — Якщо Він справді Пророк, то чому Він не прокляв Свого народу, який вигнав Його з Його ж батьківщини й змусив шукати притулку в іншому місці? — Ти ж віриш, що Іса ібн Мар’ям алейхіссалям — Пророк, чи не так? Коли Його народ хотів схопити Його й убити, Він усе ж не прокляв їх, і Джанаб аль-Хакк підніс Його на небо цього світу й винагородив Його. Хіба не мав би Він тоді попросити Аллаха таала, щоб Його народ загинув? Він цього не зробив.
«О Хатібе! Нехай Аллах таала зробить це доручення благословенним для тебе!» Хадис шаріф
— Ти дав дуже добру відповідь. Ти справді мудра людина, що прийшла від мудрої людини. Залишся в нас на ніч, а завтра я дам тобі відповідь.
Маючи на увазі фараона часів Хазрат Муси, Хазрат Хатіб сказав Мукаукасові: — До тебе тут був один правитель. Він сказав своєму народові: «Я — найбільший бог!» — і заявив, що він — Господь. Аллах таала покарав його муками на цьому світі й в ахіраті і помстився йому. Візьми з цього урок і не стань сам уроком для інших! — У нас є релігія. Ми не покинемо її, доки не знайдеться краща. — Релігія, краща за ту, якої ти тримаєшся і про яку кажеш, що не покинеш її, доки не знайдеться краща, — це, без сумніву, іслам. Ми закликаємо тебе до останньої релігії Аллаха таала — ісламу. Аллах таала завершив Свою релігію через Нього й зробив її достатньою для людей, і це безсумнівно. Цей Пророк закликав до релігії ісламу не тільки тебе, а всіх людей. Тоді курайшити найзапекліше з усіх людей виступили проти Нього й повелися з Ним найгрубіше, юдеї були найворожчі, а християни — найближчі до Нього. Клянуся Аллахом таала, що блага звістка Муси алейхіссалям про Ісу алейхіссалям — така сама, як блага звістка Іси алейхіссалям про Мухаммада алейхіссалям. Тому ми закликаємо тебе до Корану аль-карім так само, як ти закликаєш юдеїв до Інджилу. Ти, безсумнівно, знаєш, що кожного пророка посилали до народу, який міг Його зрозуміти й осягнути, і що для цього народу ставало обов’язком коритися тому пророкові. І ти — один із тих, кому випало застати цього Пророка. Ми закликаємо тебе до цієї нової релігії.
На ці слова Хазрат Хатіба Мукаукас відповів: — Я придивився до становища цього Пророка. Я не знайшов у тому, що Він велить і забороняє, нічого, що суперечило б розумові. Наскільки я зрозумів, Він не чарівник, не віщун і не брехун.
Я знайшов у Ньому деякі ознаки пророцтва. Виявляти приховане — одна з цих ознак. І в цієї людини проявилося знання про певні таємниці. Потім він сказав: «Дай мені трохи подумати», — і попросив часу на роздуми.
Уночі Мукаукас розбудив Хазрат Хатіба й сказав, що хоче поставити ще багато запитань про нашого Пророка.
Тоді між ними відбулася така розмова:
— Якщо ти правдиво відповідатимеш на те, що я питатиму тебе про Нього, я хочу запитати тебе про три речі.
— Питай, про що хочеш! Я завжди казатиму тобі правду.
— До чого Мухаммад закликає людей?
— Він закликає їх поклонятися тільки Аллахові таала. Він велить здійснювати намаз п’ять разів протягом ночі й дня, постити в Рамадан і дотримуватися даного слова. Він забороняє їсти м’ясо тварин, що здохли самі.
«(Мій Расуле!) Скажи: „О (юдеї та християни, що є) люди Писання! Прийдіть до слова, спільного між нами: щоб ми не поклонялися нікому, крім Аллаха таала, і не додавали Йому жодного співучасника, і щоб ніхто з нас не визнавав Господом і творцем нікого, крім Аллаха таала. Якщо ж вони відвернуться від цього, то скажіть: будьте свідками, що ми — справжні мусульмани!“» Алі Імран: 64
Тоді Мукаукас запитав:
— Опиши мені Його постать і зовнішні риси (Його фізичний вигляд)! Хатіб коротко описав Його. Багатьох ознак він не назвав. Тоді Мукаукас сказав:
— Є ще деякі Його риси, яких ти не назвав: у Його очах легка червонуватість, а між плечима — печать пророцтва. Він їздить на віслюкові. Він носить вовняний одяг. Він задовольняється фініками та їжею, у якій мало м’яса. Його захищають Його дядьки по батькові або сини Його дядьків. Хазрат Хатіб відповів: — Це теж Його ознаки.
Мукаукас знову запитав Хазрат Хатіба про нашого Пророка: — Чи користується Він сурмою? — Так! Він дивиться в дзеркало й розчісує волосся, і в дорозі, і вдома Він завжди має при Собі Своє дзеркало, Свою посудинку для сурми, Свій гребінь і Свій місвак (гілочку дерева арак, що росте в Аравії, якою чистять зуби). — Я знав, що лишився ще один Пророк, Який має прийти, і думав, що Він прийде із Шаму (Сирії). Адже всі попередні пророки приходили звідти. Щоправда, я бачив також у книгах, що останній Пророк з’явиться в Аравії, краї суворості, нестатків і злиднів. Без сумніву, настав час, коли має з’явитися Пророк, ознаки Якого ми знайшли записаними в книгах. Ми знайшли в книзі такий опис Його: «Він не дозволяє, щоб дві сестри одночасно були заміжні за одним чоловіком, Він приймає дарунки, але не приймає садаки, і Він сидить разом із бідними й нужденними та спілкується з ними». Копти не послухають мене щодо того, щоб іти за Ним. А я не можу розлучитися зі своїм пануванням. У цьому я дуже скупий. Цей Пророк пануватиме над країнами, а після Нього Його сахаби дійдуть аж сюди, до наших земель, і осядуть тут. Зрештою вони переможуть тих, хто тут живе. Я не скажу коптам про це жодного слова й нікому не дам дізнатися про цю розмову!
Після цієї розмови Мукаукас покликав до себе свого писаря, який писав арабською, і звелів йому написати таку відповідь на лист нашого Володаря Пророка: «Мухаммадові, синові Абдуллаха, від Мукаукаса, старійшини коптів! Мир Тобі. Я прочитав лист, який Ти надіслав. Я зрозумів те, про що Ти в ньому згадуєш, і заклик, з яким Ти звертаєшся. Я теж знав, що має прийти Пророк. Але я думав, що Він прийде із Шаму. Я виявив Твоєму послові гостинність. Я послав Тобі двох служниць, які мають велику цінність у коптів, і одяг. А ще я подарував Тобі мулицю, щоб Ти на ній їздив». Мукаукас нічого більше не зробив і мусульманином не став. Він п’ять днів приймав Хазрат Хатіба як гостя в Єгипті, виявив йому велику шану й пригощав його. Потім він сказав: «Негайно повертайся у свою країну, до свого пана! Я наказав послати Йому двох служниць, двох верхових тварин, тисячу міскалів (один міскаль — 4,8 г) золота, двадцять комплектів тонкого єгипетського одягу та інші дарунки. Тобі ж я звелів дати сто динарів і п’ять комплектів одягу. Іди ж від мене! Стережися, щоб копти не почули з твоїх уст жодного слова!» Як дарунки нашому Володареві Пророкові Мукаукас дав також кришталеву чашу для пиття, запашний мед, тюрбан, лляну тканину, властиву лише Єгиптові, пахощі, як-от алое й мускус, ціпок, сурму в скриньці, трояндову олію, гребінь, ножиці, місвак, дзеркало, голку й нитку.
Мукаукас відправив посла ісламу Хазрат Хатіба ібн Абі Бальтаа в дорогу з воїнами-охоронцями. Коли вони ступили на арабську землю, то зустріли караван, що йшов до Медини. Хатіб відіслав воїнів Мукаукаса назад і приєднався до цього каравану.
Хатіб ібн Абі Бальтаа прибув із дарунками до Медини й постав перед Расулюллахом. Наш улюблений Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) прийняв дарунки Мукаукаса. Коли Хатіб віддав Йому лист Мукаукаса й переказав його слова, наш Володар Пророк сказав: «Яка погана людина! Він не зміг розлучитися зі своїм пануванням. Але панування, яке завадило йому увірувати, у нього не залишиться!»8
Дві джарії, яких Мукаукас послав нашому Пророкові в дарунок, були Марія та її сестра Сірін. Коли Хатіб ібн Абі Бальтаа дорогою запропонував їм стати мусульманками, вони погодилися й стали мусульманками. Наш Володар Пророк дуже зрадів, що наша мати Хазрат Марія стала мусульманкою, і вшанував її, одружившись із нею. Від неї в нашого Пророка народився син на ім’я Ібрахім. Сірін наш Пророк видав заміж за Хассана ібн Сабіта, одного з Його Асхабів, який був поетом Пророка.
Із двох верхових тварин найкращої породи із сірою, майже білою шерстю мула назвали Дульдуль, а віслюка — Уфайр, або Яфур. До того дня в Аравії не бачили мула з білою шерстю. Дульдуль був першим білошерстим мулом, якого будь-коли бачили мусульмани. Наш Пророк пив воду з кришталевої чаші, яку Йому подарували. Мукаукас виявив листові нашого Пророка велику шану й поклав його в скриньку, зроблену зі слонової кістки.
Він запечатав скриньку й доручив її одній зі своїх служниць. (Цей лист знайшли серед коптських книг у старому монастирі в області Ахмін у Єгипті в 1267 році [1850 р. н. е.]. Його купив османський султан Абдульмаджид-хан, 96-й халіф, і помістив до відділу Священних реліквій у палаці Топкапи в Стамбулі.)
Лист до іранського шаха Хосрова Парвіза
До правителя Ірану було послано Абдуллаха ібн Хузафу. Коли Хазрат Абдуллах вручив дорогоцінний лист Володаря світів пихатому правителеві Ірану, той віддав його своєму писареві, щоб той прочитав його вголос.
«Бісмілляхіррахманіррахім!
Від Мухаммада (алейхіссалям), Расула Аллаха таала, — шахові, старійшині персів …»
Писар дочитав до цього місця, коли кров ударила пихатому шахові в голову; він розлютився, вихопив лист і розірвав його. Він був украй обурений тим, що наш Володар Пророк почав лист зі Свого власного благословенного імені. Коли він хотів вигнати посла ісламу Хазрат Абдуллаха ібн Хузафу, Хазрат Абдуллах сказав шахові та вогнепоклонникам, які зібралися довкола нього:
«О народе персів! Ви не вірите в пророків і не визнаєте небесних книг. На цій землі, де ви живете, ви доживаєте свої відлічені дні й живете життям, наче уві сні! …
«О мій Аллаху! Як він розірвав мій лист, так розірви й Ти його та його панування! …» Хадис шаріф
О шаху! До тебе на цьому троні сиділо й правило багато володарів. Вони пішли з цього світу — ті, хто виконував веління Аллаха таала, здобувши своє щастя в ахіраті, а ті, хто не виконував велінь Аллаха таала, накликавши на себе божественну кару!
О шаху! Лист, який я приніс і вручив тобі, насправді був для тебе великим щастям. Ти знехтував ним. Клянуся Аллахом таала, що коли релігія, якою ти нехтуєш, прийде сюди, ти шукатимеш, куди втекти! …»
Після цього він залишив палац шаха й сів на свою тварину. Він швидко поїхав звідти. Коли він прибув до Медини й розповів Султанові Всесвіту, як усе сталося, Той помолився: «О мій Аллаху! Як він розірвав мій лист, так розірви й Ти його та його панування! …»
Аллах таала прийняв молитву Свого Расула, і однієї ночі шаха заколов кинджалом його власний син і порубав на шматки. За часів Хазрат Умара всі іранські землі було завойовано, і вони перейшли до рук мусульман.9
Лист до гассанського правителя Харіса ібн Абі Шимра
Хазрат Шуджу ібн Вахба було послано до правителя Гассана. Спершу Шуджа радіяллаху анх поговорив із воротарем правителя. Коли він закликав його до ісламу, воротар прийняв іслам і передав нашому Володареві Расулюллахові свій шанобливий привіт. Не змушуючи його чекати, він одразу влаштував зустріч Хазрат Шуджі з правителем. Прочитавши лист, Харіс ібн Абі Шимр розгнівався й кинув його на землю. Хазрат Шуджа негайно повернувся до Медини аль-Мунаввари й розповів Улюбленому Аллаха таала, що сталося. Наш улюблений Пророк засмутився, що Його лист кинули на землю, і сказав: «Нехай загине його панування!» Незабаром Харіс ібн Абі Шимр помер, а його держава розпалася.10
Лист до правителя Ямами Хаузи ібн Алі
До правителя Ямами було послано Саліта ібн Амра. Хауза був християнином. У Своєму листі наш Володар Пророк написав: «Бісмілляхіррахманіррахім! Від Мухаммада (алейхіссалям), Расула Аллаха таала, — Хаузі ібн Алі! Мир тим, хто знайшов настанову й вийшов на правильний шлях! (О Хаузо!) Знай, що іслам пошириться аж до найвіддаленіших місць, куди можуть дійти верблюди й коні, і переможе всі релігії. Прийми іслам, щоб знайти порятунок. Якщо ти станеш мусульманином, я знову залишу тобі управління землями, що під твоєю владою …»
Хауза, правитель Ямами, відмовився прийняти цей благословенний заклик. Любов до влади й жадоба до становища засліпили його. Тому він утратив таке високе щастя, як здобути добрі молитви Султана Всесвіту. Посол ісламу Хазрат Саліт ібн Амр пожалів його й сказав:
«О Хаузо, правителю Ямами! Ти — старійшина цього народу! Кесарі, яких ти вважаєш великими, уже померли й обернулися на прах.
Справді великі — це ті, хто виконує веління Аллаха таала й остерігається Його заборон і тому заслуговує на Джаннат. Якщо якась громада людей удостоїлася честі увірувати, то стережися збити її з правильного шляху своєю викривленою вірою! … Щиро кажучи, я раджу тобі виконувати веління Аллаха таала й остерігатися Його заборон. Якщо ти увіруєш в Аллаха таала й виконуватимеш Його веління, то ввійдеш до Джаннату. Якщо ж підеш за шайтаном, то залишишся в Джаханнамі.
Якщо приймеш мої поради, то будеш у безпеці від усього, чого боїшся, і досягнеш усього, на що сподіваєшся. Якщо ж відкинеш мої поради, то більше я нічого не можу зробити. Решту обміркуй сам! …»
Хауза не послухав і цих прекрасних порад посла ісламу. Саліт ібн Амр зрозумів, що лишатися довше в Ямамі марно, і швидко повернувся до Медини. Він повідомив нашому улюбленому Пророкові, чим усе скінчилося. Наш Володар Расул аль-акрам засмутився, що Хауза втратив щастя увійти в іслам. Невдовзі надійшла звістка про смерть Хаузи. Його любов до влади правителя й жадоба до становища скінчилися в його могилі, яка стала ямою Джаханнаму.11
Лист до еміра Бахрейну Мунзира ібн Сави
Аля ібн Хадрамі теж відвіз лист еміру Бахрейну. Емір із любов’ю прочитав шляхетний лист, зрозумів його зміст і вдостоївся іману.
На відміну від інших (крім Наджаші Асхами), він не сказав: «Інші скажуть мені те й те, і я втрачу свій трон».
Сказавши: «Ашхаду ан ля іляха іллаллах ва ашхаду анна Мухаммадан абдуху ва расулюх!» — він урятував себе й тих зі своїх підданих, хто пішов за ним, від вогню Джаханнаму. Тут іще один можновладець, якого листом закликали стати мусульманином, виявив розум, щоб увірувати. Деякі з його підданих пішли за ним і стали мусульманами, а деякі не увірували. Мунзир описав своє становище й виклав його нашому улюбленому Пророкові через Аля ібн Хадрамі радіяллаху анх. Відповідний лист нашого Володаря Пророка був такий: «Тих, хто тобі кориться, нехай навчають ісламу. На тих, хто бунтує й опирається, нехай накладуть джизью. Не можна їсти того, що зарізали вогнепоклонники, і не можна ні видавати за них дочок, ні брати від них наречених».
Так сім послів ісламу виконали свої доручення й сповістили великі держави свого часу про існування ісламу. Вони принесли їм звістку про справжнє щастя й не залишили місця для слів «Ми про це не чули» в День Кіямату. Коротко кажучи, двоє з можновладців увірували. Один — Наджаші, другий — Мунзир. Інші залишилися в куфрі. Асхама рахматуллахі алейх, правитель Абіссинії, удостоївся честі стати мусульманином, побачити декого з Асхабів аль-кірам, отримати благословенну молитву нашого Володаря Пророка й укласти нікях (шлюб) між Расулюллахом та Умм Хабібою радіяллаху анха.
«О мій Аллаху! Випробування, яких зазнала Умм Руман на Твоєму шляху й заради Твого Расула, не приховані від Тебе» Хадис шаріф
Іраклій, візантійський імператор, і Мукаукас, султан Єгипту, не стали мусульманами, але вони виявили листам велику шану, дали лагідні відповіді, добре поставилися до послів і надіслали дарунки нашому Володареві Расулюллахові.
Правителі Гассана й Ірану погано поставилися до послів і відкрито виявили свою ворожнечу. А правитель Ямами, навпаки, повівся з послом ісламу ввічливо.
Інші події шостого року після Хіджри
Між Хаулею бінт Саалаба ібн Кайс ібн Малік аль-Хазраджі та її чоловіком Аусом ібн Самітом ібн Ахзамі Ансарі стався зіхар (одна з форм розлучення з дружиною), і було зіслано суру аль-Муджадала. Расулюллах саллаллаху алейхі ва саллям дозволив перегони коней і верблюдів. Коли Його верблюда, якого доти ніхто ніколи не обганяв, обігнав верблюд одного бедуїна і Його Асхаби засмутилися через це, Він сказав: «Усе досконале має свій занепад, тобто кожне піднесення має свій спуск».
Умм Руман радіяллаху анха, мати нашої матері Аїші радіяллаху анха, померла. Расулюллах саллаллаху алейхі ва саллям провів її намаз джаназа (поховальну молитву) і був присутній на похороні. Расулюллах особисто опустив її в могилу. Наш Володар Пророк сповістив їй благу звістку про Джаннат і сказав: «Кого тішить подивитися на одну з гурій Джаннату, нехай подивиться на Умм Руман». А попросивши для неї прощення, Він сказав: «О мій Аллаху! Випробування, яких зазнала Умм Руман на Твоєму шляху й заради Твого Расула, не приховані від Тебе».