ПОДІЯ В ХУДАЙБІЇ

Наміром була умра, а наслідком — Худайбія

Це було в місяці Зуль-каада шостого року після Хіджри. Однієї ночі шановний Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) побачив уві сні, що Він разом з Асхабами аль-кірам вирушив до Мекки аль-Мукаррами й здійснив таваф довкола Кааби аль-Муаззами і що одні з них підстригли собі волосся, а інші поголили його. Коли наш Володар Расулюллах розповів Своїм Асхабам про цей сон, вони надзвичайно схвилювалися. Уперше від часу Хіджри вони мали вирушити до Мекки — своєї прекрасної батьківщини, де вони народилися й виросли і яка була сповнена гірких і солодких спогадів. Вони мали відвідати священну Каабу, до якої зверталися в п’ятьох щоденних намазах і за якою тужили, і здійснити довкола неї таваф. Яка це була прекрасна радісна звістка! Щойно Асхаби аль-кірам отримали радісну звістку нашого улюбленого Пророка: «Ви неодмінно ввійдете до Масджид аль-Харам!» — вони почали готуватися. Коли наш Володар Хабіб аль-акрам завершив Свої приготування, Він залишив Абдуллаха ібн Умм Мактума Своїм намісником у Медині. Першого понеділка місяця Зуль-каада Він сів на Свою верблюдицю на ім’я Кусва. Разом із тисячею чотирмастами Своїх Асхабів, які приготувалися в дорогу, вони попрощалися з тими, хто лишався в Медині. Вони зробили ніят (намір серцем виконати якусь дію заради Аллаха) на умру й вирушили до мукаддас (священного) міста Мекки. Вони взяли з собою свої мечі, які були зброєю мандрівника, і сімдесят верблюдів для жертвоприношення. Із цієї валки двісті були вершниками, а четверо — жінками-сахабі. Однією з цих жінок була наша мати Хазрат Умм Салама, благословенна й чиста дружина нашого улюбленого Пророка. Коли вони прибули до місця мікат (місця за межами Мекки, де мусульмани збираються, перш ніж увійти до Хараму; досягнувши цих місць збору, вони готуються і тілесно, і духовно до цього священного обов’язку), що називалося Зуль-Хуляйфа, вони вбралися в іхрам і здійснили полуденний намаз. Потім вони позначили вуха верблюдів, призначених для жертвоприношення, і пов’язали їм на шиї мотузки. Наджію ібн Джундуба Асламі, давши йому помічників, поставили відповідальним за верблюдів. Аббада ібн Бішра призначили командиром кінного загону з двадцяти чоловік і послали наперед на розвідку. Бішра ібн Суф’яна послали вісником до Мекки.1 Наш улюблений Пророк і героїчні Асхаби, які вдягли одяг іхраму й були вбрані в біле, почали прославляти Аллаха таала, визнавати Його піднесену велич і благати Його:

«Ляббайк! Аллахумма ляббайк! Ляббайк! Ля шаріка лака ляббайк! Інналь-хамда ван-німата лака валь-мулька ля шаріка лак!»

(Ось я, о мій Аллаху, ось я! На Твій заклик я знову й знову відгукнувся своїми словами й усім своїм єством; я корюся Твоєму велінню. Ти не маєш співучасника; усім своїм єством я звернувся до Тебе. Хвала й благо належать лише Тобі. І влада — Твоя. Ти не маєш співучасника.) Земля й небо відлунювали цією благословенною тальбією, і Зуль-Хуляйфу огорнуло сяйво. Усіх охопило піднесення, і вони покинули Зуль-Хуляйфу, щоб якнайшвидше дістатися Мекки.

Дорогою Хазрат Умар і Хазрат Саад ібн Убада підійшли до нашого Володаря Хабіба аль-акрам і висловили свою тривогу: «О Расулюллах! Невже ми підемо без зброї проти людей, які воюють із Тобою? Ми боїмося, що курайшити нападуть на Тебе й завдадуть шкоди Твоєму благословенному тілу!» Володар обох світів сказав їм: «Я зробив ніят на умру (сунна-паломництво до Мекки). У такому стані я не носитиму зброї».

Подорож минала спокійно. Вони зупинялися в різних племен уздовж дороги, і наш Володар Пророк закликав їх до ісламу. Одні вагалися прийняти іслам, інші надсилали дарунки. Так вони пройшли половину шляху й дійшли до місця, що називається Гадір аль-Аштат, за Усфаном. Тут до них повернувся Хазрат Бішр ібн Суф’ян, якому раніше доручили віднести звістку мекканцям; він уже поговорив із курайшитами. Він розповів нашому Володареві Пророку, що бачив: «О Расулюллах! Курайшити почули, що Ти йдеш. Зі страху вони влаштували частування для племен з околиць і попросили їхньої допомоги. Вони вислали вам назустріч на розвідку кінний загін із двохсот чоловік. Племена з околиць прийняли прохання й зібралися в місцевості Балдах. Вони зосередили великі військові сили й поклялися не пустити вас до Мекки».

Володар світів дуже засмутився через цю звістку й сказав: «Курайш загинув. Війна вже пожерла їх… Невже курайшитські багатобожники думають, що мають якусь силу? Клянуся Аллахом, доки ця релігія, яку Аллах таала послав мене поширювати, не запанує й не стане звитяжною або доки моя голова не відокремиться від тіла, я ніколи не припиню боротися з ними!» Потім Він звернувся до Своїх героїчних Асхабів і запитав їхньої думки й погляду в цій справі. Шляхетні Асхаби, які всім своїм єством присвятили себе Расулюллахові, сказали: «Аллах таала і Його Расул знають краще. Нехай наші життя будуть пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Ми вирушили з наміром здійснити таваф довкола Байтуллаха. Ми прийшли не для того, щоб когось убивати, і не для того, щоб воювати. Але якщо вони захочуть перешкодити нам відвідати Каабу, ми неодмінно битимемося з ними й досягнемо своєї мети!» Нашому улюбленому Пророкові сподобалася рішучість Асхабів аль-кірам. Він сказав: «Тож ідіть уперед зі шляхетним ім’ям Аллаха таала!» Сахаби довкола нашого Володаря Пророка почали просуватися до Мекки, промовляючи тальбію: «Ляббайк! Аллахумма ляббайк! …» — і такбір: «Аллаху акбар! Аллаху акбар! …»

Опівдні Хазрат Білал аль-Хабаші з усією красою свого голосу виголосив азан аль-Мухаммаді й сповістив, що настав час намазу. Тим часом туди прибув курайшитський кінний загін із двохсот чоловік; він став між сахабами та Меккою й був готовий до нападу. Попри це Володар світів став зі Своїми піднесеними Асхабами в ряди й почав намаз. Це було видовище, гідне того, щоб його побачити: Асхаби, числом близько тисячі чотирьохсот, стояли рядами позаду нашого улюбленого Пророка, нерухомі в кіямі, і разом схилялися, роблячи руку. А коли всі вони разом опускалися в саджду, здавалося, ніби могутня гора схиляється й знову випростовується.

«Присягаюся Аллахом таала, я прийму все, про що попросить мене Курайш, за умови, що Байт аш-Шаріф буде вшановано!» Хадис шаріф

Похід до Худайбії

Те, що вони в покорі клали свої шляхетні чола на землю перед Аллахом таала, вселило любов до ісламу в серця деяких курайшитських вершників. Коли Асхаби аль-кірам дали салям і завершили намаз, командир курайшитських вершників пожалкував: «Якби ми скористалися цим станом мусульман і напали зненацька, ми вбили б більшість із них! Чому ми не атакували, поки вони молилися?» Потім він дав знати своїм товаришам, що цього разу вони не впустять нагоди: «Не турбуйтеся. Вони однаково стануть до нового намазу, який для них дорожчий за їхнє власне життя й за їхніх дітей!» Аллах таала сповістив нашого Володаря Пророка про ці слова, пославши одкровення через Джабраїла алейхіссалям. В аяті аль-каріма, що зійшов, сказано за змістом: «(О Мій Хабібе!) Коли Ти перебуваєш серед них і (перед ворогом) ведеш для них намаз (для Твоїх Асхабів), (то розділи їх на дві групи,) і нехай частина з них стоїть разом із Тобою (у намазі, а інша стоїть перед ворогом). Нехай вони візьмуть із собою свою зброю. Коли ті, хто в намазі з Тобою, здійснять один ракаат, нехай вони (уникаючи дій, які порушують намаз) підуть і стануть перед ворогом. Потім нехай інша частина, яка ще не молилася, прийде й здійснить другий ракаат разом із Тобою, і нехай вони теж візьмуть із собою свої обладунки, свій захист і свою зброю. (Нехай вони проказують ташаххуд разом із Тобою. Коли Ти даси салям, нехай вони, не даючи саляму, підуть і стануть перед ворогом; ті, хто спершу здійснив один ракаат, нехай повернуться, самі здійснять ще один ракаат і дадуть салям. А ті, хто здійснив другий ракаат з імамом, нехай теж повернуться, здійснять ще один ракаат, завершать намаз і дадуть салям.) Невіруючі хочуть, щоб ви стали неуважними до своєї зброї та свого майна, аби раптово напасти на вас… Якщо вам дошкуляє дощ або ви хворі, немає на вас гріха, якщо ви відкладете свою зброю. Але все ж уживайте всіх застережних заходів. Безсумнівно, Аллах таала приготував для невіруючих принизливу кару».2 Коли в час післяполуденного намазу Хазрат Білал виголосив азан, курайшитські вершники знову стояли між Меккою та Асхабами аль-кірам, готові до нападу. Наш Володар Пророк провів для Своїх Асхабів намаз так, як зазначено в аяті аль-каріма. Багатобожники дивувалися тому, що мусульмани моляться з такою обережністю. Аллах таала вселив страх у їхні серця. Вони не наважилися нічого вчинити. Вони пішли звідти, щоб віднести звістку до Мекки. Наш Володар Пророк і Його Асхаби теж вирушили звідти до Мекки. Коли вони дійшли до межі священної Мекки, Кусва, верблюдиця нашого Володаря Расулюллаха (саллаллаху алейхі ва саллям), раптом лягла без жодної видимої причини. Вони дуже намагалися підняти її, але вона не вставала. Тоді Султан Всесвіту сказав: «Вона не має звички отак лягати. Але Аллах таала, Який колись утримав слона (Абрахи) від входу до Мекки, тепер утримав Кусву. Присягаюся Аллахом таала, у руці могутності Якого моє буття: хоч би про що попросив мене Курайш стосовно речей, які Аллах таала заборонив робити в межах Хараму (як-от відмова від бою й кровопролиття), я неодмінно виконаю їхнє бажання!»

Після цього вони хотіли підняти Кусву на ноги. Верблюдиця схопилася. Вона не ввійшла в межі Хараму, а зупинилася в місцевості Худайбія, що лежала якраз на межі. Наш Володар Пророк і Асхаби аль-кірам отаборилися в цьому місці, де було мало води.

«Невже курайшитські багатобожники думають, що мають якусь силу? Клянуся Аллахом, доки ця релігія, яку Аллах таала послав мене поширювати, не запанує й не стане звитяжною або доки моя голова не відокремиться від тіла, я ніколи не припиню боротися з ними!» Хадис шаріф

Расул аль-акрам звелів поставити Свій намет за межею благословенної Мекки. Він почав чекати там разом зі Своїми Асхабами. Коли наставав час намазу, вони здійснювали намази в межах Мекки аль-Мукаррами. У криницях не лишилося води ні для пиття, ні для інших потреб. Вода була тільки в глеку нашого Володаря Пророка. Сахаби, опинившись у скрутному становищі, сказали: «Нехай наші життя будуть пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Вода є тільки у Твоєму глеку. Ми загинули».

Володар світів сказав: «Поки я серед вас, ви не загинете». Потім Він сказав: «Бісміллях» — і поклав Свою благословенну руку на глек. Коли Він підняв її й сказав: «Беріть!» — вода почала струменіти між Його благословенними пальцями, наче з джерела. Асхаби аль-кірам напилися досхочу, здійснили абдест (ритуальне омовення), наповнили всі свої бурдюки й напоїли своїх коней і верблюдів. Наш улюблений Пророк, море милосердя, усміхаючись, дивився на Своїх Асхабів і складав хамд Аллахові таала. Хазрат Джабір ібн Абдуллах, який був там того дня, сказав: «Нас було тисяча чотириста чоловік. Навіть якби нас було сто тисяч, тієї води вистачило б нам усім».

Байат ар-Рідван

Коли Расул аль-акрам був у Худайбії, прийшов Будайль, вождь племені Хузаа, яке віддавна дружило з мусульманами, і повідомив, що курайшитське військо, до якого приєдналися племена з околиць, отаборилося біля Худайбії і що вони поклялися битися, аж доки їхнє військо не розпадеться. Тоді наш Володар Пророк сказав: «Ми прийшли сюди не для того, щоб із кимось воювати. Ми прийшли тільки для того, щоб здійснити умру, відвідати Каабу аль-Муаззаму й здійснити довкола неї таваф. Проте ми битимемося з будь-ким, хто спробує перешкодити нам відвідати Байтуллах. Безсумнівно, війни дуже виснажили Курайш, послабили його й завдали йому великих втрат. Якщо вони бажають, я встановлю з ними строк перемир’я. Протягом цього строку вони будуть у безпеці від мене. Нехай вони не втручаються між мною та іншими племенами; нехай залишать мене з ними наодинці. Якщо я переможу ці племена, а Джанаб аль-Хакк дарує їм хідаят і вони стануть мусульманами, то курайшитські багатобожники, якщо захочуть, можуть стати мусульманами, як і вони. Якщо ж я, як вони гадають, не зможу перемогти інші громади, тоді вони самі матимуть спокій і наберуться сили. Але якщо курайшитські багатобожники цього не приймуть і підуть на мене війною, то присягаюся Аллахом таала, у руці могутності Якого моє буття, що я битимуся з ними за цю релігію, яку намагаюся поширити, доки моя голова не відокремиться від тіла. Тоді Аллах таала, безсумнівно, виконає Свою обіцянку допомогти мені!»

Будайль, вождь племені Хузаа, вирушив, щоб передати слова нашого Володаря Пророка до табору курайшитів. Вислухавши від Будайля те, що сказав наш Володар Расулюллах, багатобожники послали одного зі своїх найвизначніших мужів, Урву ібн Масуда, на перемовини з нашим Володарем Пророком. Коли Урва сказав, що Курайш твердо вирішив нікого не пускати до Мекки, наш Володар Хабіб аль-акрам сказав: «О Урво! Скажи заради Аллаха! Хіба можна перешкоджати тому, щоб цих жертовних верблюдів було принесено в жертву і щоб цю Каабу аль-Муаззаму відвідували й обходили в тавафі?» Потім Він розповів Урві й те, що сказав вождеві племені Хузаа.

Слухаючи нашого Володаря Пророка, Урва водночас придивлявся до поведінки та вчинків Асхабів аль-кірам, до того, як вони ставилися одне до одного й до Володаря світів, до їхньої пошани й благоговіння. Вислухавши пропозицію нашого улюбленого Пророка, він підвівся й пішов, щоб розповісти про неї курайшитам. Прийшовши до них, він сказав: «О народе курайшитів! Ви знаєте, що я бував послом у багатьох володарів, як-от у кесаря (Кайсара), Наджаші та Кісри. Присягаюся, що я ніколи ще не бачив, щоб якомусь володареві виявляли таку пошану й благоговіння, як мусульмани виявляють Мухаммадові. Жоден із Його сахабів не говорить, доки Він не дозволить. Якщо з Його голови впаде волосина, вони підхоплюють її й ховають на грудях, щоб отримати благодать. Коли вони говорять у Його присутності, то так стишують голос, що його ледве чути. З благоговіння перед Ним вони не можуть дивитися Йому в обличчя; вони опускають очі. Коли Він дає Своїм Асхабам знак чи наказ, вони намагаються виконати його, навіть якщо це коштуватиме їм життя.

О зібрання курайшитів! Хоч як ви хапалися б за свої мечі й до яких би засобів удавалися, вони не віддадуть вам навіть однієї волосини свого Пророка. Вони навіть не дозволять, щоб Йому заподіяли якусь шкоду чи щоб хтось Його торкнувся. Ось таке становище. Добре подумайте про те, що буде далі! За таких обставин Мухаммад пропонує нам добре перемир’я; скористайтеся ним!»

Курайшитські багатобожники не прийняли цих слів; вони повелися з Урвою грубо й образили його. Коли з табору курайшитів не надійшло нічого нового, наш Володар Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) послав Хіраша ібн Умайю послом, щоб той повторив Його пропозиції. Багатобожники повелися з послом ісламу дуже грубо. Вони зарізали його верблюда й з’їли, а на нього самого накинулися, щоб убити. Хіраш ібн Умайя ледве вирвався з їхніх рук. Коли він прийшов до нашого Володаря Пророка й розповів, що сталося, Той дуже засмутився через цю образу, завдану Його послові. Тим часом із табору багатобожників з’явився Хулайс, вождь племені Ахабіш. Він ішов до нашого Володаря Пророка. Багатобожники доручили йому бути послом. Коли наш улюблений Пророк побачив, що йде Хулайс, Він сказав: «Той, хто йде, — із народу, який шанує жертовних тварин і дбає про виконання велінь Аллаха таала та про ібадат. (О мої Асхаби!) Поженіть жертовних верблюдів йому назустріч, щоб він їх побачив!» Асхаби аль-кірам пустили жертовних верблюдів йому назустріч і промовили тальбію: «Ляббайк! Аллахумма ляббайк!» Коли Хулайс побачив жертовних тварин із мотузками на шиях і позначеними вухами, він довго дивився на них. Його очі наповнилися сльозами, і сумним голосом, що йшов із глибини душі, він не втримався й сказав: «Мусульмани не мають іншого наміру, крім як здійснити таваф довкола Кааби й відвідати її. Який же це лихий учинок — перешкоджати їм у цьому! Присягаюся Господом Кааби, що курайшити загинуть через цей хибний учинок!» Почувши ці слова, Володар світів сказав: «Так, це так, о брате, що належиш до синів Кінани». Від сорому Хулайс не зміг ні підійти до Расулюллаха, ні навіть глянути на Його благословенне обличчя. Він повернувся до табору курайшитів. Він розповів, що бачив, і відкрито висловив свою думку: «Я вважаю неправильним, що ви перешкоджаєте Йому відвідати Каабу». Курайшитські багатобожники дуже розгнівалися й звинуватили Хулайса в неуцтві.

«О Урво! Скажи заради Аллаха! Хіба можна перешкоджати тому, щоб цих жертовних верблюдів було принесено в жертву і щоб цю Каабу аль-Муаззаму відвідували й обходили в тавафі?» Хадис шаріф

Цього разу багатобожники послали послом Мікраза ібн Хафса, який славився своєю жорстокістю. Він теж отримав свою відповідь і повернувся. Після посольства Мікраза багатобожників охопив страх, що мусульмани раптово нападуть на них.

Наш Володар Пророк не хотів лишати справу незавершеною й хотів послати одного зі Своїх Асхабів, який мав високу повагу серед курайшитів. Зрештою вирішили послати Хазрат Усмана. Наш улюблений Пророк сказав Усманові ібн Аффану: «Скажи їм: „Ми прийшли сюди не для того, щоб із кимось воювати. Ми прийшли тільки для того, щоб здійснити таваф довкола Кааби аль-Муаззами й відвідати її. Ми заріжемо жертовних верблюдів, яких маємо з собою, і повернемося“, — і заклич їх до ісламу!» Крім того, Він доручив йому сповістити мусульманам у Мецці радісну звістку, що незабаром Мекку буде здобуто.3

Хазрат Усман пішов до багатобожників і переказав їм дослівно те, що сказав наш Володар Пророк. Вони відповіли відмовою й на пропозицію Хазрат Усмана. Вони сказали, що тільки він сам, якщо бажає, може здійснити таваф довкола Байтуллаха. Хазрат Усман відповів: «Доки Расул алейхіссалям не здійснить тавафу довкола Байтуллаха, не здійсню його і я!» Це так розгнівало багатобожників, що вони затримали його. До Асхабів звістка дійшла в такому вигляді: «Усмана вбито, він став шахідом». Коли вони розповіли нашому Володареві Пророку про становище, Він дуже засмутився й сказав: «Якщо ця звістка правдива, ми не підемо звідси, доки не поборемося з цим народом». Потім Він сів під деревом, яке там росло й називалося Самура, і закликав Своїх Асхабів до байату словами: «Аллах таала звелів мені, щоб ви склали мені байат». Героїчні Асхаби клали свої руки на благословенну руку нашого Володаря Пророка й обіцяли: «Ми склали байат на те, що битимемося перед Тобою, доки Аллах таала не дарує Тобі перемоги й не буде здобуто звитягу, або станемо шахідами на цьому шляху!» Наш Володар Пророк поклав одну Свою руку на другу й склав байат Сам Собі від імені Хазрат Усмана, якого там не було. Наш Володар Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) дуже зрадів байатові Своїх Асхабів і сказав: «Жоден із тих, хто щиро склав байат під деревом, не ввійде до Джаханнаму». Цей байат назвали Байат ар-Рідван.4 Асхаби аль-кірам (радіяллаху анхум) уже оголили мечі й не могли всидіти на місці; вони чекали знаку від Расула алейхіссалям. Тим часом курайшитські шпигуни, які стежили за ісламським табором, побачили, що муджахіди склали нашому улюбленому Пророкові байат битися на цьому шляху, доки не скуштують напою мученицької смерті, і що вони готуються. Вони негайно вирушили до табору курайшитів і розповіли, що сталося. Про всяк випадок наш Володар Пророк ночами виставляв варту, щоб охороняти Своїх Асхабів. Однієї з ночей, коли Хазрат Усмана тримали під вартою, зграя з п’ятдесяти багатобожників під проводом Мікраза пішла в наступ, щоб напасти на ісламських воїнів, поки ті сплять. Тієї ночі на варті стояли Мухаммад ібн Маслама та його товариші. Після короткої сутички вони взяли невіруючих у полон. Утекти вдалося тільки Мікразові. Полонених привели до нашого Володаря Расулюллаха. Декого з них посадили до в’язниці, а декого помилували. Багатобожники хотіли напасти знову наступної ночі, але їх знову схопили. Наш Володар Пророк помилував і їх і відпустив.

Мирна угода в Худайбії

Коли військо невіруючих зрозуміло, що ісламське військо вдень і вночі стоїть готове до бою й може напасти будь-якої миті, страх запав у їхні серця. Вони побачили, що немає іншого виходу, як укласти угоду, і поспіхом обрали посольство. Очільником послів був Сухайль ібн Амр. Посольству дали таку вказівку: «Укладіть угоду за умови, що цього року вони не ввійдуть до Мекки».

Наш улюблений Пророк прийняв курайшитських послів. Першою вимогою послів було, щоб звільнили їхніх людей, які сиділи в полоні. Володар світів сказав: «Доки ви не звільните моїх Асхабів, яких затримали в Мецці, я не відпущу цих ваших людей!» Сухайль сказав: «Воістину, Ти повівся з нами дуже справедливо й чесно», — і домігся, щоб звільнили Хазрат Усмана, якого затримали в Мецці, і ще близько десятьох сахабів, яких вони раніше ув’язнили. Після цього звільнили й тих багатобожників, яких захопили та ув’язнили під час нічного нападу.

Після довгих перемовин дійшли згоди. Настав час записати угоду. Писарем обрали Хазрат Алі. Для написання мирної угоди приготували папір і чорнило. Наш Володар Хабібуллах, посланий як милість для світів, сказав Хазрат Алі: «Пиши:

„Бісмілляхіррахманіррахім!“» Сухайль одразу заперечив і сказав: «Присягаюся, я не знаю, що означає слово Рахман. Не пиши так; пиши „Бісміка Аллахумма“! Інакше я не погоджуся на мир!» Наш Володар Пророк бачив велику мудрість в укладенні миру. Тому Він сказав: «„Бісміка Аллахумма“ — теж гарно» — і звелів Хазрат Алі написати так. Коли це було написано і наш Володар Пророк сказав: «Це статті, щодо яких Мухаммад Расулюллах і Сухайль ібн Амр дійшли згоди й уклали мир і які вони підписали, щоб сторони виконали умови», — побачили, що Сухайль схопив Хазрат Алі за руку. Він обернувся до нашого Володаря Пророка й сказав: «Присягаємося, якби ми визнавали, що Ти — Расул Аллаха, ми не виступали б проти Тебе й не перешкоджали б Тобі відвідати Каабу. Тож напиши „Мухаммад, син Абдуллаха“ замість „Расулюллах“!»

Наш Володар Пророк погодився й на це й сказав: «Клянуся Аллахом, хоч ви й називаєте мене брехуном, я, безсумнівно, — Расул Аллаха таала. Те, що буде написано моє ім’я та ім’я мого батька, не відбирає в мене пророцтва. О Алі! Зітри це й напиши „Мухаммад, син Абдуллаха“».

Жоден з Асхабів аль-кірам не міг серцем змиритися з тим, що слово «Расулюллах» буде стерто. На мить вони забули про все й сказали: «О Алі! Пиши „Мухаммад Расулюллах“; інакше справу між нами й цими багатобожниками розв’яже тільки меч!» Наш Володар Пророк радів запалові Своїх Асхабів, але дав знак Своїми благословенними руками, щоб вони замовкли. Коли Він звелів Хазрат Алі стерти це, той попросив вибачення й сказав: «Нехай моє життя буде пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Моя рука не здатна стерти це Твоє благословенне звання!» Наш улюблений Пророк попросив його показати Йому те місце. Коли той показав, Він узяв документ, стер слово Своїм власним благословенним пальцем і звелів написати «син Абдуллаха». Після цього почали записувати статті: 1- Угода діятиме десять років; протягом цього часу обидві сторони не воюватимуть одна з одною.

«Жоден із тих, хто щиро склав байат під деревом, не ввійде до Джаханнаму» Хадис шаріф

2- Цього року мусульмани не відвідуватимуть Кааби, але зможуть відвідати її через рік. 3- Мусульмани, які прийдуть відвідати Каабу, перебуватимуть там три дні й не матимуть при собі іншої зброї, крім зброї мандрівника. 4- Поки мусульмани здійснюватимуть таваф довкола Кааби, багатобожники Мекки відійдуть від Кааби й забезпечать мусульманам змогу вільно здійснювати таваф.

5- Якщо хтось із курайшитів стане мусульманином і піде до Медини без дозволу свого опікуна, його буде повернуто; якщо ж хтось із мусульман перейде на бік Курайшу й піде до Мекки, його не буде повернуто. Щодо цієї статті Хазрат Умар запитав: «О Расулюллах! Невже Ти приймеш і цю умову?» Наш улюблений Пророк усміхнувся й сказав: «Так. Нехай Аллах таала віддалить від нас тих із нас, хто перейде до них!»

6- Якщо хтось з Асхабів прийде до Мекки, щоб здійснити хадж чи умру, його життя й майно будуть у безпеці.

7- Якщо хтось із багатобожників, прямуючи до Дамаска, Єгипту чи іншого місця, зупиниться в Медині, його життя й майно теж будуть у безпеці.

8- Інші арабські племена зможуть стати під захист тієї сторони, якої побажають, і вільно приєднуватися до мусульман або до багатобожників.5

Настав час підписувати угоду. Тієї миті побачили чоловіка, який ішов до ісламського війська, волочачи кайдани, закуті на його ногах. Він підходив дедалі ближче й кричав: «Рятуйте мене!» Почувши цей голос, очільник курайшитського посольства негайно схопився з місця. Колючою гілкою, яку взяв у руку, він почав бити того чоловіка по голові й обличчю. Чоловік зібрав усі свої сили, кинувся до благословенних колін Расулюллаха й благав: «Врятуй мене, о Расулюллах!» Це був мусульманин, якого власний батько закував у кайдани за те, що той у Мецці удостоївся честі прийняти іслам. Щодня його піддавали тяжким катуванням і змушували поклонятися ідолам. Скориставшись тим, що багатобожники пішли до Худайбії, він розірвав кайдани, непомітно вибрався з Мекки й кинувся до мусульман. Цією благословенною людиною, яка знайшла хідаят, був Хазрат Абу Джандаль, син Сухайля, очільника посольства багатобожників. Сухайль показав на свого сина Абу Джандаля й сказав нашому Володареві Пророку: «Згідно з угодою, яку ми щойно написали, це перший чоловік, якого Ти маєш повернути мені!»

Наш Володар Пророк і сахаби були глибоко вражені. Усі напружено чекали, що відповість наш Володар Расулюллах. З одного боку — мирна угода, з другого — сахабі, якого катують… Володар світів сказав Сухайлеві: «Ми ще не підписали цієї мирної угоди!» Сухайль затявся й сказав: «О Мухаммаде! Ми закінчили записувати статті угоди ще до того, як мій син прийшов сюди. Якщо Ти не повернеш мого сина, я ніколи не підпишу цієї мирної угоди!» Наш Володар Пророк сказав: «Залиш його поза угодою заради мене», але багатобожники цього не прийняли. Коли Сухайль ібн Амр тягнув свого сина геть, Абу Джандаль жалібно кричав: «О Расулюллах! О мої брати-мусульмани! Невже ви видаєте мене багатобожникам, хоча я удостоївся честі стати мусульманином і шукав притулку у вас? Невже ви вважаєте справедливим, щоб мене щодня піддавали нестерпним катуванням? О Расулюллах! Невже Ти повертаєш мене, щоб вони змусили мене відвернутися від моєї релігії?!»

Витримати це благання, що краяло серце, було дуже тяжко. Сахаби, чиї серця були поранені, заплакали. Навіть благословенні очі нашого улюбленого Пророка, моря милосердя, сповнилися сльозами. Він підійшов до Сухайля й попросив: «Не роби цього! Віддай його мені!» Але Сухайль відповів: «Неможливо, я його не віддам!» Тоді наш улюблений Пророк утішив Абу Джандаля словами: «О Абу Джандалю! Потерпи ще трохи! Витерпи те, що з тобою роблять! Проси нагороди за це в Аллаха таала. Аллах таала неодмінно дарує тобі й іншим слабким і безпорадним мусульманам, таким як ти, полегшення й вихід» — і сказав: «Не личить нам не дотримати свого слова». Абу Джандаль сказав: «Гаразд, о Расулюллах», — і дав знати, що терпітиме.

Навіть багатобожники з посольства не змогли витримати цієї події, що краяла серце, і сказали: «О Мухаммаде! Заради Тебе ми беремо Абу Джандаля під свій захист. Ми не дозволимо Сухайлеві катувати його!»

Після цього наш Володар Расулюллах і Асхаби аль-кірам трохи заспокоїлися. (Сухайль ібн Амр став мусульманином після здобуття Мекки й став одним з Асхабів аль-кірам.) Мирну угоду написали у двох примірниках, і сторони її підписали. Багатобожники повернулися до свого табору.6 Курайшитське посольство дуже раділо цим статтям, які, здавалося, були невигідні для мусульман. Насправді ж ця мирна угода була великою перемогою для вірних, а статті були на користь мусульманам. Насамперед багатобожники визнали, що мусульмани є державою. Багатобожник із Мекки, який, прямуючи до Дамаска чи Єгипту в торгових чи інших справах, зупинявся в Медині, мав бути певен, що його життя й майно в безпеці. Так багатобожники мали зблизька побачити, як живуть мусульмани, захопитися справедливістю ісламу та прекрасним ставленням Асхабів одне до одного й полюбити іслам. Зрештою вони стали б мусульманами й приєдналися б до лав сахабів. Завдяки цій угоді, яка мала діяти десять років, мусульман ставало б дедалі більше, і вони набиралися б сили. Іслам поширився б усюди. Але стаття, у якій ішлося: «Якщо хтось із курайшитів стане мусульманином і захоче шукати притулку в Медині, його буде повернуто», засмутила нашого Володаря Пророка, і Він сказав: «Аллах таала неодмінно створить для них полегшення й вихід». З багатобожниками більше не було чого робити. Наш Володар Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) сказав Асхабам аль-кірам: «Вставайте! Заріжте своїх жертовних тварин. Поголивши голови, вийдіть з іхраму». Наш Володар Пророк заколов Свою жертовну тварину раніше за всіх. Потім Його поголив Його цирульник Хазрат Хіраш ібн Умайя. Асхаби аль-кірам ловили ті благословенні волосини в повітрі, перш ніж вони встигали впасти на землю, і зберігали їх, щоб отримати благодать. Сахаби теж зарізали своїх жертовних тварин; одні поголили голову, а інші підстригли волосся.7

«О Абу Джандалю! Потерпи ще трохи! Витерпи те, що з тобою роблять! Проси нагороди за це в Аллаха таала. Аллах таала неодмінно дарує тобі й іншим слабким і безпорадним мусульманам, таким як ти, полегшення й вихід» Хадис шаріф

Вони пробули в Худайбії близько двадцяти днів. Наш Володар Пророк і Його сподвижники вирушили, щоб повернутися до Медини. Дорогою Аллах таала зіслав нашому Володареві Пророку в одкровенні суру аль-Фатх і сповістив Йому радісну звістку, що Він довершить Свої благодіяння й Свою допомогу. У ті дні, коли Султан Всесвіту (саллаллаху алейхі ва саллям) переможцем ушанував Своєю присутністю осяяну Медину, Абу Басір із курайшитського племені Сакіф удостоївся честі стати мусульманином. Абу Басір, зрозумівши, що не зможе жити серед багатобожників, прийшов до Медини пішки. Але, як того вимагала угода в Худайбії, він покинув Медину й оселився в місці, що називається Іс, на узбережжі Червоного моря.8

Це місце лежало на торговому шляху, яким курайшитські багатобожники ходили до Дамаска. Відтоді ті з курайшитів, хто ставав мусульманином, покидали Мекку й ішли не до Медини, а до Іса, до Абу Басіра. Першим із них був Хазрат Абу Джандаль. Відтоді так і пішло. Їх стало п’ятдесят, сто, двісті, триста чоловік. Курайшитські каравани мусили проходити там дорогою до Дамаска. Хазрат Абу Басір і мусульмани, які були з ним, хапали багатобожників, що проходили повз, і закликали їх стати мусульманами. Вони билися з тими, хто не ставав мусульманином, і ставили їх у скрутне становище. Коли багатобожники Мекки побачили, що їхні торгові шляхи до Дамаска перекрито, вони послали до Медини посольство. Вони благали скасувати статтю мирної угоди в Худайбії, у якій ішлося: «Якщо хтось із курайшитів стане мусульманином і піде до Медини без дозволу свого опікуна, його буде повернуто!» Наш Володар Пророк виявив їм милосердя й прийняв їхнє прохання. Так курайшитам знову відкрився торговий шлях до Дамаска. А мусульмани як нагороду за своє терпіння прийшли до Медини, до нашого Володаря Пророка.

О НАЙПРЕКРАСНІШИЙ З ПРЕКРАСНИХ!

О найпрекрасніший з прекрасних, Ти спалив мене любов’ю до Тебе!
Мої очі нічого не бачать; мій розум щомиті — у мріях про Тебе!
Ти — цар «Каба-Каусайн», а я — непокірний раб,
Як може цей розгублений казати, що хоче бути Твоїм гостем?
Одним милосердним поглядом Ти оживив мертві серця,
Я шукав притулку у Твоєму безмежному милосерді й постукав у Твої двері!
Ти — джерело добра, Ти — море ліків!
Даруй мені краплю ласки; для мого болю немає в мене ліків!
Усі приходять до Мекки, до Кааби, Сафи й Марви,
А я заради Тебе перейшов гори й пагорби!
Цієї ночі мені снилося, що моя голова торкнулася неба,
Я гадав, що слуги біля Твоїх дверей наступили мені на шию!
О Хазрат Джамі, соловейку мого улюбленого!
З-поміж твоїх віршів я вибрав цей бейт:
«Як шолудиві пси з висолопленими язиками,
прийшов я, сподіваючись на крихітну краплю, до Твого моря доброти».
Мавляна Халід аль-Багдаді (куддіса сиррух)

«Воістину Ми дарували Тобі явну перемогу» Фатх: 1

Листи-запрошення нашого Володаря Расулюллаха

Сонце не осяяло б світу,
якби не прийшла ця улюблена душа,
не дало б світові світла,
якби не настала мить народження.
Його трояндовий лик не був би сотворений
із кришталю й радості,
із нуром, що відбивається в серцях,
якби Він не став тілом.
Айюбі