ГАЗВА БАНУ КУРАЙЗА
Коли наш Володар Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) повернувся до Медини після газви Рову, Він прийшов до дому нашої матері Аїші. Він зняв із Себе Свої обладунки та Свою зброю. Його благословенне тіло було вкрите пилом. Він обмився. Тієї миті з’явився вершник в обладунках і при зброї, в образі Хазрат Діхьї. Це був Джабраїл алейхіссалям. Коли наш Володар Пророк підійшов до нього, той передав веління й сказав: «О Посланцю Аллаха таала! Джанаб аль-Хакк велить Тобі негайно виступити проти синів Курайзи!» Султан Всесвіту покликав до Себе Хазрат Білала й дав йому таке веління, щоб той оголосив його Асхабам аль-кірам: «О мої Асхаби! Вставайте, сідайте на своїх коней і верблюдів! Ті, хто кориться, нехай здійснять післяполуденний намаз у краю синів Курайзи!»
Наш Володар Хабіб аль-акрам одразу вдягнув Свої обладунки й підперезався Своїм мечем. Він наклав шолом на Свою благословенну голову, закинув щит за спину, а списа взяв у руку. Потім сів на Свого коня. Прибувши до Своїх Асхабів, Він дав прапор ісламу Хазрат Алі й послав його в авангарді до фортеці юдеїв Курайзи, що стояла на рівнині просто на південний схід від Медини. Своїм намісником у Медині Він залишив Абдуллаха ібн Умм Мактума.1
Шляхетні Асхаби взяли нашого улюбленого Пророка у своє коло й вирушили з Медини під вигуки такбіру: «Аллаху акбар! Аллаху акбар!» Дорогою вони зустріли синів Ганма. Ті, підперезавшись зброєю, чекали на нашого Володаря Расулюллаха. Наш Володар Пророк запитав їх: «Чи не зустрічався вам хтось?» Вони відповіли: «О Расулюллах! Нам зустрівся Діхья аль-Кальбі. Він їхав на осідланому білому мулі. На мулі лежало покривало з шовкового оксамиту». Наш улюблений Пророк сказав їм:
«Це Джабраїл. Його послано до Бану Курайза, щоб він потряс їхню фортецю й вселив страх у їхні серця…» Коли вони дійшли до фортеці юдеїв Курайзи, ісламське військо налічувало вже три тисячі воїнів. Хазрат Алі встромив прапор ісламу перед фортецею юдеїв Курайзи. Побачивши це, юдеї почали зневажливо висловлюватися про нашого Володаря Пророка. Хазрат Алі пішов і розповів нашому Володареві про становище. Коли Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) ушанував те місце Своєю присутністю разом із трьома тисячами воїнів, Він зі Свого милосердя закликав юдеїв до ісламу. Юдеї не прийняли цієї прекрасної пропозиції. Вони відкинули й іншу пропозицію нашого улюбленого Пророка: «Тоді зійдіть із фортеці й здайтеся, скорившись велінню Аллаха таала та Його Расула».
Після цього Володар світів звелів майстрові лучників Саадові ібн Абі Ваккасу: «О Сааде! Виступи вперед і стріляй по них!» Хазрат Саад та інші лучники, виголошуючи такбір, почали пускати стріли зі своїх сагайдаків по юдейській фортеці. Юдеї відповіли стрілами й камінням, і так почався бій. Ця зграя юдеїв, яка вдарила мусульман у спину, коли ті були слабкі, і яка через заздрість не визнавала Мухаммада алейхіссалям Пророком, не мала відваги відчинити ворота фортеці й вийти на поле бою.
«О мої Асхаби! Вставайте, сідайте на своїх коней і верблюдів! Ті, хто кориться, нехай здійснять післяполуденний намаз у краю синів Курайзи!» Хадис шаріф
Бій тривав у формі облоги. Мунафіки (лицеміри) серед мусульманських воїнів таємно надсилали до фортеці звістки й казали: «Ніколи не здавайтеся! Не погоджуйтеся, навіть якщо вони захочуть, щоб ви покинули Медину! Якщо ви й далі битиметеся, ми допоможемо вам усією своєю силою; ми нічого для вас не пошкодуємо. Якщо вас виженуть із Медини, ми теж підемо разом із вами!» Отримавши цю звістку, юдеї, які чекали допомоги від мунафіків, продовжили оборону з новою рішучістю й новою надією. Облога затяглася; минуло майже місяць, але від мунафіків не прийшло жодної допомоги. Страх увійшов у їхні серця, і вони дали знати, що бажають укласти угоду.
Щоб укласти угоду, до нашого Володаря Расулюллаха прийшов юдей на ім’я Наббаш ібн Кайс і сказав: «О Мухаммаде! Вияви нам таке саме милосердя, яке Ти виявив синам Надіра. Нехай наше майно й наша зброя будуть Твоїми! Тільки не проливай нашої крові. Дозволь нам покинути нашу землю разом із нашими дітьми й жінками. Дозволь нам також узяти по одному верблюжому в’юку на кожну родину, окрім зброї!» Володар світів відповів: «Ні! Цієї пропозиції я не можу прийняти!» Цього разу він сказав: «Ми відмовилися від думки взяти з собою майно. Не проливай нашої крові! Дозволь нам узяти з собою наших жінок і дітей!» Наш улюблений Пророк сказав: «Ні! У вас немає іншого виходу, як без застережень і умов скоритися моєму рішенню, послухатися й здатися!» Юдей Наббаш у розпачі повернувся до фортеці й переказав перемовини. Цього разу сини Курайзи поринули у великий відчай і смуток.2 Один з їхніх ватажків, Кааб ібн Асад, схаменувся й звернувся до свого народу з таким визнанням і такою пропозицією: «О мій народе! Як бачите, на нас спало велике лихо. За такого становища я маю для вас три поради. Виберіть із них ту, яку хочете, і дійте відповідно! Перша: підімо за цією Особою й визнаймо, що Він — Пророк! Клянуся Аллахом, ми всі знаємо, що Він — той Пророк, якого послав Аллах і чиї ознаки ми бачили в наших книгах. Якщо ми увіруємо в Нього, наша кров, наші діти, наші жінки та наше майно будуть урятовані. Єдина причина, чому ми не йдемо за Ним, — це заздрість, яку ми відчуваємо до арабів, і те, що Він не із синів Ісраїля. Але це справа, про яку знає Аллах. Ходімо ж, підімо за Ним!» Юдеї всі як один заперечили й сказали: «Ні! Цього ми не приймаємо, і ми не підемо ні за ким, окрім когось із нас!»
Тоді Кааб висунув свою другу пропозицію: «Повбиваймо всі своїх дітей і дружин, а коли позаду нас не залишиться нікого, про кого треба дбати, виступімо проти мусульман і биймося до смерті!» Юдеї відкинули й це.
У своїй третій пропозиції Кааб сказав: «Цієї ночі — ніч на суботу. Оскільки мусульмани знають, що цієї ночі ми не воюємо, вони можуть бути спокійні й неуважні. Виймімо мечі й вийдімо з воріт усі разом. Може, такою раптовою атакою ми переможемо!»
Юдеї відкинули й цю пропозицію, сказавши: «Ми не можемо скасувати заборону працювати в суботу!» Лише брати Асід і Саалаба та їхній двоюрідний брат Асад прийняли першу пропозицію й удостоїлися честі стати мусульманами. Вони вийшли з фортеці й приєдналися до Асхабів аль-кірам.3 Юдеї довго сперечалися між собою. Зрештою вони підняли прапор капітуляції й попросили нашого Володаря Пророка призначити третейського суддю, який виніс би вирок щодо них. Наш Володар Расулюллах сказав: «Оберіть третейським суддею кого хочете з моїх Асхабів». Вони сказали: «Ми приймемо той вирок, який винесе Саад ібн Муаз». Наш Володар Пророк погодився й звелів привести Хазрат Саада ібн Муаза.
Саад ібн Муаз був тяжко поранений у газві Рову. Наш Володар Расулюллах звелів доглядати його в наметі в Масджид ан-Набаві. Коли його обрали третейським суддею, Хазрат Саада понесли на ношах до фортеці Курайзи. Дорогою Хазрат Саад казав сам собі: «Клянуся Аллахом, на шляху Аллаха таала я не зважатиму на жодного, хто мені докорятиме!» У присутності нашого Володаря Расулюллаха його зняли з нош. Наш Пророк сказав: «О Сааде! Ці люди погодилися здатися відповідно до твого рішення. Скажи ж мені тепер свій вирок щодо них». Саад ібн Муаз відповів: «Нехай моє життя буде пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Воістину Аллах таала і Його Расул гідніші виносити вирок». Наш Володар Расулюллах сказав: «Аллах таала звелів тобі винести вирок щодо них». Хазрат Саад узяв з юдеїв тверду обіцянку, що вони приймуть його вирок. Обидві сторони почали напружено чекати вироку. Тоді Хазрат Саад оголосив цей величний вирок, який показав його вищість, від якого кров холола в жилах і який був гідний його шани:
«Мій вирок такий: усім розсудливим чоловікам, які досягли статевої зрілості, відрубати голови! Їхніх жінок і дітей узяти в полон, а їхнє майно розділити між мусульманами!»
Перед цим остаточним вироком юдеї ніби заціпеніли. Адже в їхніх власних книгах кара для тих, хто поводився так зухвало, як вони, була точнісінько така сама. Там було написано: «Коли ти підходиш до міста, щоб воювати з ним, запропонуй їм мир. Якщо вони приймуть це й відчинять свої ворота, то всі, хто там є, хай платять тобі данину й служать тобі. А якщо вони вирішать воювати, то обложи їх. Коли з дару Аллаха таала ти переможеш їх, то всіх їхніх чоловіків пусти під меч. Їхніх жінок, їхніх дітей та їхнє майно візьми як здобич!»
Оскільки вирок Хазрат Саада ібн Муаза узгоджувався з божественним вироком, Володар світів, наш улюблений Пророк, привітав його й висловив Своє схвалення словами: «Ти виніс щодо них вирок, який узгоджується з вироком Аллаха таала над сімома небесами, у Лаух аль-Махфуз!»
Юдеї не могли заперечити проти цього вироку, про який згадувалося в їхніх власних книгах. Усіх розсудливих чоловіків, які досягли статевої зрілості, повели до Медини зі зв’язаними до шиї руками. Наступного дня Хазрат Алі й Хазрат Зубайр за велінням Расулюллаха виконали вирок. Дітей, жінок і майно розділили між Асхабами аль-кірам.4 Так із Медини та її околиць було очищено цей підступний, віроломний і руйнівний народ, який бив мусульман у спину у найскрутніші для них часи, порушив усі угоди й ще з дитинства нашого Володаря Пророка намагався Його знищити. Одна жінка серед полонених досягла щастя стати мусульманкою. Ця жінка, яку звали Райхана, випала на частку нашого Володаря Пророка. Наш Володар Расулюллах дав їй вільний вибір: лишитися у своїй релігії чи стати мусульманкою. Райхана сказала, що хоче лишитися у своїй релігії. Її відіслали до дому Умм Мунзір. Пізніше, завдяки порадам і старанням Саалаби ібн Саї, її серце потеплішало до ісламу. Тоді наш Пророк сказав Райхані: «Чи хочеш ти піти шляхом Аллаха таала і Його Расула? Я вважаю, що так буде доречно». Райхана сказала: «Так». Наш улюблений Пророк дуже зрадів її вчинку. Щоб і вона раділа і щоб її ступінь у Джаннаті був дуже високим, Він виявив їй милосердя, звільнив її й узяв за дружину. Він дав їй махр і уклав із нею нікях (шлюб). Їхнє весілля відбулося в домі Умм Мунзір. Так Райхана (радіяллаху анха) удостоїлася честі стати матір’ю всіх мусульман.5
«Ні! У вас немає іншого виходу, як без застережень і умов скоритися моєму рішенню, послухатися й здатися!» Хадис шаріф
Мученицька смерть Саада ібн Муаза
Після того як Саад ібн Муаз виніс свій вирок юдеям із Бану Курайза, його знову віднесли до його намету. Його рана погіршилася, і стан його став тяжчим. Наш Володар Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) прийшов до нього, обійняв його й помолився: «О мій Аллаху! Саад боровся на Твоєму шляху заради Твого вдоволення. Він також визнав правдивість Твого Расула. Даруй йому полегшення…» Коли Хазрат Саад ібн Муаз почув ці благословенні слова нашого улюбленого Пророка, він розплющив очі й прошепотів: «О Расулюллах! Шлю Тобі салям і шану. Свідчу, що Ти — Пророк Аллаха таала». Після цього рідні перенесли його з намету, де він лежав, до дому синів Абдулашхаля. Тієї ночі його стан став дуже тяжким. Джабраїл алейхіссалям прийшов до нашого Володаря Пророка й сказав: «О Расулюллах! Хто той із Твоєї умми, хто помер цієї ночі й чию смерть було сповіщено серед ангелів як радісну звістку?» Тоді Султан Всесвіту одразу запитав, як почувається Саад ібн Муаз. Йому сказали, що Саада віднесли додому. Разом із кількома з Асхабів аль-кірам наш Володар Пророк пішов до Саада ібн Муаза. Оскільки дорогою вони йшли дуже швидко, Асхаби аль-кірам сказали: «Ми втомилися, о Расулюллах!» Наш Володар Пророк пояснив, чому вони йшли так швидко, такими словами: «Як ангели були на джаназі Ханзали раніше за нас, так вони будуть раніше за нас і на джаназі Саада. Ми не встигнемо прийти раніше за них».
Коли наш Володар Пророк прийшов до Саада ібн Муаза, Він застав його вже покійним. Він став у його головах, назвав Саада ібн Муаза за його куньєю (прізвиськом) і сказав: «О Абу Амре! Ти був найкращим із вождів. Нехай Аллах таала дарує тобі щастя, благодать і найкращу нагороду! Ти виконав обіцянку, яку дав Аллахові таала. Аллах таала теж дасть тобі те, що Він тобі обіцяв!» Тим часом мати Саада ібн Муаза, плачучи, проказала такий вірш:6
Як же їй витерпіти, горе його бідній матері!
Потрібне терпіння; плачу над тим, що спіткало мене!
Аслам ібн Харіс розповідав: «Расулюллах прийшов до дому Саада ібн Муаза. Ми чекали біля дверей. Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) увійшов; Він ступав дуже широкими кроками. Ми пішли за Ним. Коли Расулюллах дав нам знак зупинитися, ми зупинилися й повернулися назад. Усередині не було нікого, крім тіла Саада. Расулюллах пробув там якийсь час, а потім вийшов. Мені було цікаво, і я запитав: „О Расулюллах! Яка мудрість у тому, що Ти йшов такими широкими кроками?“ Тоді Він відповів: „Я ніколи не бував у такому переповненому зібранні. (Ангели заповнили те місце.) Один з ангелів узяв мене на своє крило, і лише тоді я зміг сісти“. Потім Він назвав Саада ібн Муаза за його куньєю й сказав: „Насолоджуйся благами, о Абу Амре! Насолоджуйся благами, о Абу Амре! Насолоджуйся благами, о Абу Амре!“»
Його смерть дуже засмутила Расулюллаха й Асхабів аль-кірам; вони проливали сльози й плакали. Усі Асхаби аль-кірам зібралися на його джаназу. Наш улюблений Пророк очолив намаз джаназа й ніс його ноші. Коли Асхаби аль-кірам несли ноші Саада ібн Муаза, вони сказали: «О Расулюллах! Ми ніколи не бачили нош, які було б так легко нести!» Тоді наш Володар Пророк відповів: «Ангели зійшли; вони несуть його». Коли ж мунафіки, поки несли ноші, сказали, щоб принизити Саада: «Які ж вони легкі!» — наш улюблений Пророк відповів: «На джаназу Саада зійшло сімдесят тисяч ангелів. Ніколи раніше вони не сходили на землю в такій кількості».
Абу Саїд аль-Худрі переказав, що його дід сказав: «Я був одним із тих, хто копав могилу Саада ібн Муаза. Коли ми почали копати його могилу, з неї поширився запах мускусу!» Шурахбіль ібн Хасана сказав: «Коли Саада ібн Муаза ховали, один чоловік узяв жменю землі з його могили. Коли він потім приніс її додому, та земля перетворилася на мускус. Коли його ноші опускали в могилу, наш Пророк сидів біля могили; Його благословенні очі наповнилися сльозами, Він тримав рукою Свою благословенну бороду й глибоко сумував. Він сказав: „Через смерть Саада ібн Муаза затремтів Арш“». Одного разу нашому Пророкові подарували дуже цінний одяг. Коли Асхаби аль-кірам сказали, який він гарний, Він відповів: «Хусточки Саада ібн Муаза в Джаннаті гарніші за це».
Абу Суф’ян шукає помсти
Одного дня, після того як він повернувся з газви Рову, сидячи серед свого племені, Абу Суф’ян сказав їм: «Невже немає нікого, хто помстився б за нас Мухаммадові!» Один бедуїн почув ці слова й підійшов до Абу Суф’яна. Він сказав: «Якщо ти забезпечиш мене всім потрібним, я зроблю цю справу. Я добре знаю дорогу, і в мене є гострий кинджал. До того ж я нікого не боюся». Абу Суф’ян забезпечив його всім потрібним і виконав його бажання. Він купив верблюда, дав його йому й попросив тримати справу в таємниці. Бедуїн уночі покинув Мекку й за короткий час прибув до Медини. Він дізнався, що Пророк алейхіссалям перебуває в племені Бану Абдулашхаль. Він прив’язав свого верблюда й пішов туди пішки. Пророк алейхіссалям давав настанови в мечеті цього племені. Побачивши бедуїна здалеку, Він сказав: «У цього чоловіка, що йде сюди, лиха думка. Але милість і доброта Аллаха таала будуть завісою між ним і мною».
Бедуїн рушив до Расулюллаха. Тієї ж миті Усайд ібн Худайр схопив його й відтягнув назад. Він сказав: «Тримайся подалі від Расулюллаха, проклятий!» — схопив його за пояс і побачив у нього за поясом кинджал. Він зрозумів, що той має лихі наміри. Бедуїн кинувся Усайдові в ноги й закричав: «Не проливай моєї крові!» Усайд привів його до Расулюллаха. Пророк алейхіссалям сказав: «О бедуїне, скажи правду: хто ти? Ніщо, крім правдивих слів, тобі не допоможе. Якщо збрешеш — Аллах таала відкрив мені твою думку». Бедуїн попросив пощади й розповів, як усе було. За велінням Расулюллаха (алейхіссалям) його посадили до в’язниці.
Наступного дня Він звелів привести його й сказав: «Я дав тобі безпеку; іди, куди хочеш. Але дозволь мені запропонувати тобі щось краще за це». Бедуїн запитав: «Що ж це?» Пророк алейхіссалям сказав: «Я хочу, щоб ти засвідчив єдність Аллаха й моє пророцтво». Бедуїн одразу вимовив каліму аш-шахада й сказав: «О Расулюллах! Я ніколи нікого не боявся. Коли я побачив Тебе, я розгубився. Ти знав, що в мене на думці. Ніхто, крім Абу Суф’яна й мене, цього не знав. Я зрозумів, що Ти — Расул Аллаха й перебуваєш під Його захистом; думка Абу Суф’яна — шайтанська думка».
«О мій Аллаху! Саад боровся на Твоєму шляху заради Твого вдоволення. Він також визнав правдивість Твого Расула. Даруй йому полегшення» Хадис шаріф
Коли від Абу Суф’яна вийшло таке лихо, Володар Всесвіту (саллаллаху алейхі ва саллям) звелів Амрові ібн Умайї та Дамрі ібн Асламу вирушити до Мекки й убити Абу Суф’яна, якщо випаде нагода. Коли ці двоє сахабів прийшли до Хараму й здійснювали таваф, одна невільниця впізнала їх. Вона закричала: «О люди Мекки, не будьте безтурботні! Це Амр та Ібн Умайя!» Коли люди впізнали їх, вони розділилися. Амр зайшов до печери в одній із гір Мекки й сховався там. Ібн Аслам пішов до Медини. Через кілька днів Амр вийшов з печери. Він натрапив на двох шпигунів Абу Суф’яна. Одного він уразив стрілою й убив, а другий утік. Після цього він цілим і неушкодженим дістався Медини. Коли Абу Суф’ян дізнався про це, він дуже злякався.
Деякі важливі події п’ятого року після Хіджри
Наш Володар Расул аль-акрам одружився із Зайнаб бінт Джахш у місяці Зуль-каада.7 Цього року зійшли аяти аль-каріма про хіджаб, і мусульманським жінкам було наказано покриватися.8 Плем’я Музайна, яке жило поблизу Медини аль-Мунаввари, надіслало посольство й прийняло іслам. Їх зарахували до мухаджирів.9 Того ж року сталися також землетрус і місячне затемнення. Крім того, цього року хадж став фардом (діянням чи річчю, яку Аллах таала звелів у Корані аль-карім). Після газви Рову частина племен в околицях визнала силу ісламської держави. Тепер вони почали думати, що найправильніше буде підтримувати дружбу з мусульманами й навіть стати мусульманами. Деякі з них прийшли до нашого Володаря Пророка й удостоїлися честі стати мусульманами.
Володар світів (саллаллаху алейхі ва саллям) утворив загони зі Своїх Асхабів, щоб поширювати релігію ісламу, і послав їх закликати до ісламу племена в околицях. До деяких племен Він ходив Сам. Такі племена, як люди Думат аль-Джандаля, прийняли настанови й стали мусульманами. Такі племена, як Гатафан і сини Ліх’яна, побоялися зустрітися з ісламськими воїнами й утекли. Так племена в околицях було залякано.
Газва Бану Ліх’ян
Під час події в Раджі багатобожники вбили Асіма ібн Сабіта, Хубайба ібн Аді та їхніх товаришів (радіяллаху анхум аджмаїн), і ті стали шахідами. Наш Володар Пророк був дуже засмучений і пригнічений цим. Він чекав слушного часу, щоб притягти Бану Ліх’ян до відповіді за те, що вони вчинили, бо вони вчинили зраду. Коли обставини склалися сприятливо, вони виступили проти Бану Ліх’ян із загоном у двісті чоловік. Своїм намісником у Медині Він залишив Абдуллаха ібн Умм Мактума. Щоб увести ворога в оману, вони вдали, ніби йдуть до Дамаска, і прийшли до води Раджі, де ті муміни стали шахідами. Там вони просили в Джанаба аль-Хакка прощення для Асіма та його товаришів. Коли люди з Бану Ліх’ян почули, що наближається ісламське військо, вони втекли в гори.
Наш Пророк і Його Асхаби пробули там один день. Вони розіслали воїнів по околицях, але, попри всі пошуки, знайти втікачів не вдалося. Проте цього страху їм було досить. Потім Асхаби аль-кірам прибули до Усфана. Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) сказав Хазрат Абу Бакрові (радіяллаху анх): «Із загоном із десяти чоловік прочешіть місцевість аж до Ганіма й поверніться». Невіруючі почули голоси ісламських воїнів, і страх охопив їх. Вони зникли в горах. Мусульмани нікого не зустріли. Але цей похід став для багатобожників в околицях ніби грамотою, що засвідчувала владу мусульман. Потім вони повернулися до Медини. Цей похід тривав чотирнадцять днів.
Газва Габа
Її називають також Газва аль-Карда. Расулюллах мав двадцять верблюдиць із верблюденятами. Син Абу Зарра (радіяллаху анх) пас їх у степу. Однієї ночі на середу чоловік на ім’я Уяйна ібн Хасін із племені Фараза прийшов із сорока вершниками й убив Ібн Абі Зарра, який став шахідом. Вони погнали верблюдів із собою.
Коли ця звістка дійшла до Расулюллаха, Він залишив Абдуллаха ібн Умм Мактума Своїм намісником у Медині й вирушив у дорогу з п’ятьмастами вершниками. Він дав прапор Мікдадові ібн Асваду (радіяллаху анх) і послав його наперед як авангард разом із частиною Асхабів. Саламу ібн Акву (радіяллаху анх) Він також послав проти невіруючих. Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) розбив ставку в місцевості, що називається Зі Карда.
Авангард наздогнав ар’єргард ворога. Хазрат Абу Катада вбив невіруючого Масадата аль-Фазарі. Хазрат Укаша вбив невіруючого на ім’я Іббан ібн Амр. З Ахль аль-Іслам один чоловік став шахідом. Хазрат Салама ібн Аква кинувся навздогін за невіруючими. Він дуже влучно стріляв із лука. Він убив багатьох із проклятих і поранив більшість із них. Він змусив їх покинути багато речей і відбив у невіруючих десять верблюдів. Коли Хазрат Абу Катада прибув до ставки, Расулюллах помолився за нього: «О мій Аллаху! Даруй Абу Катаді здоров’я й дай йому прожити міцним і бадьорим до кінця його віку!» Расулюллах віддав коня та зброю Масадата аль-Фазарі Хазрат Абу Катаді. Після Абу Катади прибув і Хазрат Салама ібн Аква. Він привів із собою двох коней, яких покинули багатобожники. Прийнявши й привітавши його, наш Пророк сказав: «Сьогодні найкращий із наших вершників — Абу Катада, а найкращий із наших піших воїнів — Салама ібн Аква».
Цей похід став незабутнім уроком і для багатобожників, які з великою зухвалістю зазіхнули на майно Пророка, і для інших племен. Вони пробули в Зі Карді одну ніч і один день. Потім повернулися до Медини. Цей похід тривав п’ять днів.
«Хусточки Саада ібн Муаза в Джаннаті гарніші за це» Хадис шаріф
Твій прихід — милість, радість і втіха, о Расулюллах,
Твоя поява — ліки від болю закоханих, о Расулюллах.
Ти був Пророком, коли Адам ще був між водою й глиною,
Воістину слушно, що Ти — провідник Пророків, о Расулюллах.
Авлія досягли досконалості Твоїм нуром, о Расулюллах,
Твоє буття — досконале віддзеркалення Хакка, о Расулюллах.
Через Тебе дійшли вони до Нього й до всякої духовної насолоди,
Твоя справа — дар для тих, хто в нужді, о Расулюллах.
Заступися за Худаї і в явному, і в прихованому,
Він — жебрак, що шукав притулку біля Твоїх дверей, о Расулюллах!
Азіз Махмуд Худаї