Салман аль-Фарісі приймає іслам
День у день нур ісламу дедалі ширився, і благословенне ім’я нашого Володаря Расулюллаха почало знаходити місце в серцях усюди, де його чули. Учені, які з тугою чекали Його приходу, шукали й радісно поспішали до Медини, удостоюючись іману. Одним із них був Хазрат Салман аль-Фарісі. Він так розповідав про те, як прийняв іслам: — Я із села Джай поблизу міста Ісфахан у Фарсі (Іран). Мій батько був найбагатшим у селі, і ми мали багато землі та майна. Я був єдиною дитиною в домі й єдиною втіхою батька. Тому він ростив мене, як дівчину. Він не дозволяв мені виходити з дому. Оскільки він був маджусом (вогнепоклонником), він повністю, як хотів, навчив мене віри маджусів. У домі горів вогонь, який ніколи не згасав, і ми поклонялися йому й робили перед ним саджду.
Оскільки мій батько мав багато добра й майна, він якось узяв мене з собою і сказав: «Дитино моя! Коли я помру, ти станеш власником усього цього добра. Тож іди й ознайомся зі своїми маєтками та землями». Я сказав: «Гаразд», — і обійшов наші сади.
Одного дня, коли я пішов оглянути поля, я проходив повз церкву. Я почув голоси християн, а коли підійшов до них, то побачив, що всередині вони звершують богослужіння. Я здивувався, бо ніколи раніше не бачив нічого подібного. Адже наше поклоніння полягало лише в тому, щоб розпалити вогонь і робити перед ним саджду. А вони поклонялися Аллахові, Якого не можна побачити (арабські християни теж називають свого Бога Аллахом). Я сказав собі: «Клянуся Аллахом, їхня релігія істинна, а наша — хибна». Я з цікавістю дивився на них аж до вечора. Ще й не дійшовши до наших полів, я побачив, що почало смеркати. Коли я спитав їх: «Де першоджерело цієї релігії?», вони відповіли: «У Дамаску». Тоді я запитав: «Якщо я поїду до Дамаска, чи приймуть і мене?» — і вони відповіли: «Так, тебе приймуть». Коли я спитав: «Чи є серед вас хтось, хто незабаром їде до Дамаска?», вони розповіли, що через якийсь час має вирушити караван. Тих, з ким я розмовляв, було небагато, і вони прийшли з Дамаска до Ісфахана. Поки я був зайнятий ними, я спізнився додому. Побачивши, що я не повертаюся, батько почав мене шукати й розіслав людей.
Вони шукали, але не знайшли мене. Коли вони були в цілковитій тривозі, я повернувся додому. Батько сказав: «Де ти був досі? Немає такого місця, де б ми тебе не шукали!» Я сказав: «Батечку! Сьогодні я вийшов обійти поля. Але дорогою проходив повз християнську церкву. Я зайшов усередину. Я побачив, що вони вірять в Аллаха, Якого не бачать і Який є Господом і Володарем над усім. Мене здивувало їхнє поклоніння. Я дивився на них аж до вечора. Я зрозумів, що їхня релігія істинна». Почувши це, батько сказав: «О сину мій! Ти думаєш хибно. Релігія твоїх батьків і предків правильніша за їхню релігію. Їхня релігія спотворена. Стережися, щоб тебе не ошукали, і не вір у це!» Я сказав: «Ні, їхня релігія краща за нашу; їхня — істинна, а наша — хибна». Батько дуже розгнівався через це; він зв’язав мені руки й ноги й замкнув мене в домі.
Перебуваючи в такому стані, я весь час чекав звісток про караван, що мав іти до Дамаска. Нарешті я дізнався, що християнські священики спорядили караван.
Я розв’язав мотузки, утік і пішов до церкви, де був караван. Я розповів, що не можу там лишатися, приєднався до каравану й вирушив до Дамаска. У Дамаску я запитав про найбільшого вченого християнської релігії. Мені вказали на одного чоловіка, і я пішов до нього й розповів йому про свій стан. Я сказав, що хочу лишитися з ним і служити йому, і попросив його навчити мене християнства й допомогти мені пізнати Аллаха таала. Він погодився. Тепер я почав служити йому й виконувати роботу для церкви, а він навчав мене християнства.
«Розповідайте й своїм братам у релігії те, що чуєте від мене! Доносьте це одне до одного!» Хадис шаріф
Але згодом я зрозумів, що він погана людина. Бо садаку, золото й срібло, які приносили християни, щоб їх роздали бідним, він приховував і не давав нужденним. Він назбирав аж сім глеків золота й срібла. Ніхто, крім мене, про це не знав. Через якийсь час він помер.
Християни зібралися на похорон. Я сказав їм: «Чому ви виявляєте йому таку велику шану? Він не та людина, яка заслуговує на таку шану!» Вони сказали: «Звідки ти це взяв?» — і не повірили мені. Тоді я показав їм, де він сховав золото. Вони витягли сім глеків золота й срібла і сказали: «Він не гідний ні того, щоб його обмили й спорядили, ні того, щоб його поховали», — і кинули його десь і закидали камінням. Його місце посів інший.1
Цей чоловік був справді вченою й аскетичною людиною, яка не надавала цьому світові жодного значення. Він прагнув ахірату й постійно трудився для ахірату; удень і вночі він був зайнятий ібадатом. Я дуже полюбив його і довго лишався з ним. Я служив йому з радістю. Ми разом звершували ібадат.
Одного дня я сказав йому: «Мій пане! Я довго з тобою, і я дуже тебе полюбив. Бо ти коришся велінням Аллаха таала й тримаєшся далеко від того, що Він заборонив. Що мені робити, коли ти помреш? Що ти мені порадиш?» Він відповів: «Сину мій, у Дамаску вже не лишилося нікого, хто міг би вести людей правильним шляхом. До кого б ти не пішов, він зведе тебе на манівці. Але в Мосулі є один чоловік. Раджу тобі знайти його».
Коли він помер, я подався до Мосула, знайшов чоловіка, якого він описав, і розповів йому про пережите. Він узяв мене до себе на службу. Він теж, як і той, був дуже цінною людиною, не прив’язаною до цього світу, і постійно був зайнятий ібадатом. Йому я теж довго служив. Але одного дня він захворів. Коли він був при смерті, я поставив йому ті самі запитання. Він порадив мені одного чоловіка в Нусайбіні. Після його смерті я негайно подався до Нусайбіна. Я знайшов того, кого він назвав, і сказав, що хочу лишитися з ним. Він погодився, і якийсь час я був у нього на службі. Коли він захворів, я попросив його відіслати мене до когось іншого. Цього разу він описав мені чоловіка в Аммурії, місті у Візантії. Після його смерті я вирушив до Аммурії. Я знайшов і цього чоловіка, якого він назвав, пішов до нього на службу й лишався там довго.
Тоді наблизилася і його смерть. Коли я попросив його відіслати мене далі до когось, він сказав: «Клянуся Аллахом, тепер я не знаю такої людини. Але наближається час приходу Пророка останніх часів». І він перелічив Його ознаки: «Він з’явиться серед арабів, переселиться зі Своєї батьківщини й оселиться в місті з багатьма фініковими пальмами серед кам’янистої місцевості.
Він приймає дарунки, але не приймає садаки (милостині). Між Його плечима — печать пророцтва». Коли й цей чоловік помер, я вирішив піти в арабський край, як він казав. Я працював в Аммурії й мав кількох волів і трохи овець. Караван із племені Бану Кальб мав іти в арабський край. Коли я сказав їм: «Беріть собі цих волів і овець, тільки візьміть мене з собою в арабський край!», вони прийняли мою пропозицію й узяли мене з собою. Але коли ми прибули до місця, що зветься Ваді аль-Кура, вони зрадили мене й продали одному юдеєві, стверджуючи, що я раб. Там, де жив цей юдей, я побачив сади фінікових пальм. Я подумав: «Це, мабуть, і є те місце, куди переселиться Пророк останніх часів». Але я ніяк не міг там прижитися. Якийсь час я служив цьому юдеєві. Потім він продав мене своєму двоюрідному братові. Той привіз мене до Медини. Щойно я прибув до Медини, я одразу відчув себе як удома, ніби вже бачив це місце раніше. Тепер мої дні минали в Медині; я працював у винограднику й саду юдея, який мене купив, і служив йому. Водночас я з нетерпінням чекав, коли досягну своєї справжньої мети.
Одного дня я виліз на фінікову пальму й працював. Мій господар стояв під деревом і з кимось розмовляв. Раптом вони сказали: «Хай загинуть племена Аус і Хазрадж! Якийсь чоловік із Мекки прибув до Куби. Він каже, що Він — Пророк. А ці племена визнають Його й переходять у Його релігію…» Почувши ці слова, я мало не знепритомнів. Я одразу зліз і сказав тому чоловікові: «Що це ти кажеш?» Мій господар ударив мене по обличчю і сказав: «Яке тобі до цього діло? Чого ти питаєш? Займайся своєю справою!» Коли того дня настав вечір, я взяв із собою трохи фініків і негайно подався до Куби. Я ввійшов до нашого Володаря Расулюллаха (саллаллаху алейхі ва саллям) і сказав: «Ти — праведна людина, і з Тобою є бідні. Я приніс ці фініки як садаку».
Расулюллах сказав Асхабам, які були довкола Нього: «Підходьте, їжте фініки». Вони їли. А Сам Він нічого не їв. Я сказав собі: «Ось одна з ознак. Він не приймає садаки». Після того як наш Володар Расулюллах ушанував Медину, я знову взяв трохи фініків і приніс їх Йому. Я сказав: «Це дарунок». Цього разу Він їв разом зі Своїми Асхабами. Я сказав: «Ось і друга ознака». Фініків, які я приніс, було близько двадцяти п’яти. А кісточок від з’їдених фініків було близько тисячі. Чудом нашого Володаря Расулюллаха фініків побільшало. Я сказав собі: «Я побачив ще одну ознаку». Потім я знову пішов до Расулюллаха. Вони ховали покійника. Оскільки я хотів побачити печать пророцтва, я підійшов зовсім близько. Він зрозумів, чого я бажаю, і підняв Свою сорочку. Коли Його благословенна спина відкрилася, я побачив печать пророцтва; я одразу поцілував її й заплакав. Тієї ж миті я промовив каліму аш-шахада й став мусульманином.
Потім я докладно розповів Расулюллахові про все, що пережив. Йому це сподобалося. Він звелів мені розповісти про це й Асхабам аль-кірам. Асхаби аль-кірам зібралися, і я розповів їм усе, що пережив, до найменших подробиць…2
Коли Салман аль-Фарісі увірував, він попросив перекладача, бо не знав арабської мови. Перекладач-юдей, який прийшов, переказував навпаки його слова, коли той вихваляв нашого улюбленого Пророка. Тієї ж миті прийшов Джабраїл алейхіссалям і правильно передав Расулюллахові те, що казав Хазрат Салман. Коли юдей зрозумів, що сталося, він промовив каліму аш-шахада й став мусульманином.
Ставши мусульманином, Салман аль-Фарісі ще якийсь час лишався рабом. Коли наш улюблений Пророк сказав: «Викупи себе з рабства, о Салмане!», він пішов до свого господаря й сказав, що хоче здобути волю. Юдей неохоче дав згоду за умови, що Салман посадить триста саджанців фінікових пальм і виростить їх так, щоб вони почали родити фініки, і заплатить тисячу шістсот дирхамів (один дирхам дорівнює 3 грамам) золота (за одним переказом — близько чотирьох тисяч дирхамів срібла).
Він розповів про це нашому Володареві Расулюллаху. Наш Володар Пророк сказав Своїм Асхабам: «Допоможіть вашому братові». Вони зібрали для нього триста саджанців фінікових пальм. Наш Володар Расулюллах сказав: «Підготуй для них ями, а коли все буде готово, дай мені знати». Коли він підготував ями й повідомив нашого Володаря (саллаллаху алейхі ва саллям), Він ушанував те місце Своєю присутністю й посадив саджанці Своїми благословенними руками. Один із них посадив Хазрат Умар. З дозволу Аллаха таала всі вони того ж року дали фініки, крім того, який посадив Хазрат Умар. Наш Володар Расулюллах вирвав і цей саджанець і знову посадив його Своєю благословенною рукою. Щойно Він посадив його, той дав фініки.
«Наближається час приходу Пророка останніх часів. Він з’явиться серед арабів, переселиться зі Своєї батьківщини й оселиться в місті з багатьма фініковими пальмами серед кам’янистої місцевості. Він приймає дарунки, але не приймає садаки. Між Його плечима — печать пророцтва» Чернець з Аммурії
Хазрат Салман аль-Фарісі розповідав: «Одного дня якийсь чоловік шукав мене й питав: „Де Салман аль-Фарісі, мукатаб аль-факір (раб, який домовився зі своїм господарем про певну суму, щоб здобути свободу)?“ Він знайшов мене й дав мені шматок золота завбільшки з яйце, який тримав у руці. Я взяв його, пішов до нашого Пророка й розповів, як було.
Расулюллах повернув мені золото і сказав: „Візьми це золото й сплати свій борг!“ Коли я сказав: „О Расулюллах! Це золото не має тієї ваги, якої вимагає юдей“, — наш Володар Расулюллах узяв золото й провів ним по Своєму благословенному язику. Потім Він сказав: „Візьми це! Аллах таала сплатить ним твій борг“. Клянуся Аллахом, я зважив те золото, і його було якраз стільки, скільки вимагалося. Я відніс його й віддав йому. Так я звільнився з рабства».3
Від того дня Салман аль-Фарісі приєднався до Асхабів ас-Суффа.
Ангели приходили послухати
Наш Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) читав Коран аль-карім так гарно, так солодко й так зворушливо, що навіть немусульмани, які слухали Його, сповнювалися захвату. Багато хто прийняв іслам, слухаючи Його.
Хазрат Бара ібн Азіб розповідав: «Після намазу іша (нічного намазу) я слухав нашого Володаря Расулюллаха, коли Він читав суру ат-Тін. Він читав так гарно, що я ніколи не чув нікого з досконалішим голосом і досконалішим читанням».
Серед Асхабів аль-кірам було багато таких, що мали дуже гарні голоси й, читаючи Коран аль-карім, плакали самі й доводили до сліз інших. Одним із них був Усайд ібн Худайр. Однієї ночі він прив’язав свого коня поруч із собою й почав читати суру аль-Бакара. Поки він читав, кінь раптом сполохався й занепокоївся. Хазрат Усайд замовк, і кінь заспокоївся. Він почав читати — і кінь знову занепокоївся. Коли він замовк, кінь заспокоївся. Коли він знову почав читати, кінь знову занепокоївся. Ях’я, син Усайда ібн Худайра, лежав десь неподалік від коня. Боячись, що кінь може зашкодити дитині, він перестав читати.
Глянувши на небо, він помітив щось, що мерехтіло, наче світильники, у тумані, схожому на тінь білої хмари. Коли він перестав читати, то побачив, що ці мерехтливі речі піднімаються до неба й зникають.
Коли настав ранок, він пішов до нашого улюбленого Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям) і розповів Йому, що сталося.
Наш Пророк запитав: «Чи знаєш ти, що це було?» Хазрат Усайд відповів: «Нехай мої мати й батько будуть пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Не знаю».
Наш Володар Пророк сказав: «Це були ангели. Вони наблизилися до твого голосу. Якби ти читав далі, вони слухали б тебе аж до ранку, і люди побачили б їх і споглядали б їх. Вони не були б приховані від людських очей».
Одним із тих, хто читав Коран аль-карім особливо зворушливо, був Хазрат Абу Бакр ас-Сіддік. Коли він починав читати під час намазу, то не міг стриматися, і з його благословенних очей лилися сльози. Ті, хто бачив його, захоплювалися його станом. Одного дня багатобожники зібралися і сказали: «Цей чоловік плаче, зворушливо читаючи те, що приніс Пророк. Ми боїмося, що наші діти й жінки будуть зачаровані ним і стануть мусульманами».
Абдуллах ібн Салям приймає іслам
Одним із тих, хто закохався в нашого улюбленого Пророка, побачивши Його благословенний лик, і хто, почувши Його благословенні слова й Коран аль-карім, який Він читав, у захваті прийняв іслам, був Хазрат Абдуллах ібн Салям.
Абдуллах ібн Салям, який добре знав Таурат та Інджил, до того як увірував, був юдейським ученим. Він сам так розповідав про те, як прийняв іслам: «Я читав і вивчав Таурат і тлумачення до нього в мого батька. Одного дня батько розповів мені про якості й ознаки Пророка, Який мав прийти в останні часи, і про те, що Він робитиме, і сказав: „Якщо Він походитиме з нащадків Харуна (алейхіссалям), я піду за Ним; а якщо ні — не піду!“ Мій батько помер ще до того, як Расулюллах прибув до Медини.
Коли я почув, що Расулюллах оголосив у Мецці про Своє пророцтво, я вже знав Його якості, Його ім’я і час, коли Він мав прийти. Тому я виглядав Його й чекав. Аж доки від когось не почув, що Він гостює в домі синів Амра ібн Ауфа в місці під назвою Куба поблизу Медини, я приховував свій стан від юдеїв і мовчав.
Одного дня, коли я збирав свіжі фініки з фінікової пальми у своєму саду, один із синів Надіра вигукнув: „Сьогодні прибув чоловік арабів!“ Мене охопило тремтіння. Я одразу виголосив такбір: „Аллаху акбар“. Тієї миті під деревом сиділа моя тітка, сестра батька, Халіда бінт Харіс. Вона була дуже старою жінкою. Почувши мій такбір, вона дорікнула мені й сказала: „Нехай Аллах залишить тебе ні з чим і не дасть тобі досягти того, на що ти сподіваєшся! Клянуся Аллахом, ти не радів би більше, навіть якби почув, що прибуває Муса ібн Імран4!“ Я сказав: „О тітко! Клянуся Аллахом, Він — брат Муси ібн Імрана й такий самий Пророк, як Він. Він іде Його шляхом і посланий із тим самим таухідом (вірою в єдність Аллаха таала), з яким був посланий Він“.
Тоді вона сказала мені: „О сину мого брата! Може, Він і є той Пророк, про Якого нам сповіщено, що Він буде посланий перед Кіяматом?“ „Так“, — сказав я. „Тоді ти маєш рацію“, — сказала вона.5
Коли Расулюллах переселився до Медини, я одразу змішався з натовпом, щоб побачити Його. Щойно я побачив Його благословенний лик і Його сяйливе обличчя, я сказав: „Його обличчя не може бути обличчям брехуна!“ Расулюллах пояснював зібраним людям іслам і давав їм настанови. Перший хадис шаріф, який я почув там від Расулюллаха, був такий: „Поширюйте між собою салям (привітання), годуйте голодних, підтримуйте сіла ар-рахм (відвідуйте близьких родичів) і здійснюйте намаз, коли люди сплять. Так ви ввійдете до Джаннату з миром“.
Фахр аль-алям (саллаллаху алейхі ва саллям) упізнав мене нуром пророцтва й запитав: „Чи не ти Ібн Салям, учений Медини?“ Коли я відповів: „Так“, — наш улюблений Пророк сказав: „Підійди ближче“ — і поставив таке запитання: „О Абдуллаху! Скажи заради Аллаха таала! Хіба ти не читав і не вивчав у Таураті про мої якості?“ Я сказав: „Чи не скажеш Ти мені, які якості в Аллаха таала?“
У відповідь на це запитання наш Володар Расулюллах трохи зачекав, і Джабраїл алейхіссалям зійшов із сурою аль-Іхлас. Почувши цю суру, яку прочитав наш Володар Расулюллах, я одразу сказав нашому Пророкові: „Так, о Расулюллах! Ти кажеш правду. Свідчу, що немає бога, крім Аллаха таала. Ти — Його раб і Його Расул!“ І так я промовив каліму аш-шахада й став мусульманином. Потім я сказав: „О Расулюллах! Юдеї — несправедливий народ, який бреше так, що будь-кого вражає, і зводить безпідставні обвинувачення й наклепи. Якщо вони почують і дізнаються, що я став мусульманином, перш ніж Ти розпитаєш їх про мою вдачу і про те, який я, вони неодмінно зведуть на мене перед Тобою немислимі наклепи. Спершу запитай їх про мене!“ Тоді я сховався в одній частині дому. Слідом за мною ввійшла група найзнатніших юдеїв. Наш Володар Расулюллах запитав юдеїв: „Що за людина серед вас Абдуллах ібн Салям?“ Юдеї відповіли: „Він — наш найвищий учений і син нашого найбільшого вченого! Ібн Салям — найкращий з нас і син найкращого з нас!“ Тоді наш Володар Расулюллах запитав юдеїв: „А що ви скажете, якщо він став мусульманином?“
«Аллах таала дав мені знати, що Він любить чотирьох людей. Він звелів мені любити всіх чотирьох. Це Алі, Абу Зарр, Мікдад і Салман» Хадис шаріф
Юдеї відповіли: „Нехай Аллах убереже його від такого!“
Тієї миті я вийшов зі своєї схованки й засвідчив Його правдивість, сказавши: „О юдейський народе! Бійтеся Аллаха таала! Прийміть те, що прийшло до вас. Клянуся Аллахом таала, ви й самі знаєте, що це — Расул Аллаха таала, Той, Чиє ім’я та прикмети ви бачили записаними в Таураті, що у ваших руках. Я свідчу, що немає бога, крім Аллаха таала. І знову свідчу, що Мухаммад алейхіссалям — Його раб і Його Расул“. Тоді юдеї сказали: „Він найгірший з нас і син найгіршого з нас!“ — і почали обмовляти мене та приписувати мені різні вади. Я сказав: „Саме цього я й боявся. О Расулюллах! Хіба я не казав Тобі, що вони — несправедливий, брехливий і наклепницький народ, який не цурається зла? Ось Ти й бачиш“. Расулюллах сказав юдеям: „Нам досить вашого першого свідчення; друге — зайве“. Після цього я одразу повернувся додому.
Я закликав до ісламу свою родину й родичів. Усі вони, разом із моєю тіткою по батькові, стали мусульманами.
Те, що я прийняв іслам, дуже розлютило юдеїв. Вони почали тиснути на мене. Деякі юдейські вчені навіть намагалися змусити мене відректися від ісламу, кажучи: „Від арабів Пророк не з’явиться. Твоя людина — просто правитель“. Але це їм не вдалося».
Разом з Ібн Салямом щиро стали мусульманами Саалаба ібн Сая, Усайд ібн Сая, Асад ібн Убайд та деякі інші юдеї. Проте деякі юдейські вчені сказали: «У Мухаммада повірили лише погані з нас. Якби вони були з добрих серед нас, то не покинули б релігії своїх предків». У відповідь їм Аллах таала послав аят аль-каріма, за змістом: «Вони (Ахль аль-кітаб, тобто люди Писання) не всі однакові. Серед Ахль аль-кітаб є громада, яка виконує ібадат і кориться; вони нічними годинами читають аяти Аллаха таала й падають ниць у саджді».6
День у день мій стан гіршає, гіршає вкрай, о Расулюллах!
Нехай же виправляться мої діла; допоможи, о Расулюллах!
Мій низький нафс здичавів, він змусив мене піти за шайтаном,
з такими гріхами — чи можу я шукати притулку в Тебе, о Расулюллах?
Чи можна звільнитися від пристрастей нафсу й шайтана,
якщо не дійде до мене від Тебе настанова, о Расулюллах?
Коли Твій файз і милість на мить доходять до грішника,
тоді його путь безпечна в обох світах, о Расулюллах!
Я шанував веління й заборони, не називав харам халялем.
Кінцем кожного гріха було каяття, о Расулюллах!
О Расуле людей і джинів, найвищий з-поміж людей,
даруй мені заступництво заради мого іхласу, о Расулюллах!
«Поширюйте салям між собою, годуйте голодних, підтримуйте сіла ар-рахм (відвідуйте своїх близьких родичів) і виконуйте намаз, коли люди сплять. Так ви безпечно ввійдете до Джаннату» Хадис шаріф
Давнє зображення Медини аль-Мунаввари (1890)
Інші події першого року після Хіджри
У перший рік після Хіджри померли Асад ібн Зурара, Бара ібн Марур і Кульсум ібн Хідм з ансарів та Усман ібн Мазун з мухаджирів. Крім того, Хазрат Абу Бакр і Хазрат Білал аль-Хабаші (радіяллаху анхума), які не витримали впливу повітря й води Медини, захворіли на малярію. Тоді Расулюллах звернувся з такою дуа: «О мій Господи! Зроби Медину любою нам, як Ти зробив любою нам Мекку, і даруй нам тут благодать і щедрий наділ». Джанаб аль-Хакк прийняв Його дуа й дав мухаджирам полюбити Медину.
Перша письмова угода
До Хіджри нашого Володаря Расулюллаха Абдуллах ібн Убай, ватажок племені Хазрадж у Медині, мав бути обраний правителем Медини. Коли ж завдяки байатам Акаби, а потім і Хіджрі переважна більшість племен Аус і Хазрадж стали мусульманами, з правління Абдуллаха ібн Убая нічого не вийшло. Тому Абдуллах ібн Убай затаїв злобу передусім на нашого Володаря Пророка й на Асхабів аль-кірам, що були мухаджирами, а потім і на сахабів з Медини, але не міг виявити своєї ворожнечі відкрито. Разом із кількома подібними до себе він утворив групу мунафіків. Коли ці люди були серед мусульман, то казали, що прийняли релігію ісламу, а за їхніми спинами глузували з них. Потай вони почали сіяти розбрат і розпалювати фітну. Вони зайшли так далеко, що намагалися перекручено переказувати й змінювати благословенні слова Фахр аль-аляма (саллаллаху алейхі ва саллям).
Тим часом і мекканські багатобожники не сиділи склавши руки. Те, чого вони не змогли заподіяти нашому Володареві Расулюллаху в Мецці, тепер намагалися зробити в Медині. Так само як надсилали листи з погрозами багатобожникам Медини, вони надсилали листи й звістки, сповнені погроз, і юдейським племенам Медини. Ці погрози спонукали юдеїв шукати зближення з нашим Володарем Расулюллахом.
Саме тоді юдеї прийшли до нашого Володаря Расулюллаха й сказали: «Ми прийшли укласти з вами мир. Укладімо угоду, щоб не шкодити одне одному». Наш Пророк уклав тоді з ними угоду з п’ятдесяти п’яти статей. Ось деякі з ухвалених положень:
1- Ця угода — документ, складений Расулюллахом Мухаммадом алейхіссалям між мусульманами Мекки й Медини, тими, хто йде за ними, тими, хто згодом до них приєднається, і тими, хто воює разом із ними.
2- Вони, воістину, — громада, окрема від інших людей.
3- Кожне плем’я спільно сплачуватиме викуп за своїх полонених (відповідно до справедливості, прийнятої серед мусульман).
4- Мусульмани разом виступатимуть проти тих, хто сіє серед них смуту, навіть якщо це будуть їхні власні сини.
5- Ті з юдеїв, хто йде за мусульманами, не зазнаватимуть жодної несправедливості, і їм також надаватимуть допомогу.
6- Юдеї становитимуть одну групу разом із мусульманами, і кожен виконуватиме вимоги своєї релігії.
7- Жоден із юдеїв не вирушить у військовий похід без дозволу Мухаммада алейхіссалям.
8- Ніхто не чинитиме зла тому, з ким уклав угоду. Тому, хто зазнав несправедливості, за будь-яких обставин буде надано допомогу.
9- Для тих, хто укладає цю угоду, долина Медини — недоторканна й харам (заповідна) територія.
10- Мекканські багатобожники й ті, хто їм допомагає, жодним чином не матимуть захисту.
11- Проти тих, хто нападе на Медину, мусульмани та юдеї допомагатимуть одне одному.
За цією угодою юдеї мали (зовні) дружити з мусульманами, не плекати до них злоби й не виявляти ворожнечі.7
О Мій Хабібе! Не сумуй
Після підписання цієї угоди юдеї, що приховували свою ворожнечу, групами приходили до нашого Володаря Пророка. Вони ставили запитання, які самі вважали дуже складними. З відповідей, які отримували, вони зрозуміли, що Він — істинний Пророк. Але через свою впертість і заздрість не увірували. Тоді наш улюблений Пророк сказав: «Якби в мене увірували десятеро юдейських учених, увірували б усі юдеї». Коли наш Володар Расулюллах так засмутився, Аллах таала втішив Його таким аятом аль-каріма, за змістом: «(О Мій Хабібе!) О славний Расуле! Нехай не засмучують Тебе (своїм станом) ті, хто вустами каже, що вірує, а серцем не вірує (мунафіки), і ті з юдеїв, хто поспішає в невірі. Вони постійно слухають брехню й (з-поміж синів Курайзи) шпигують для іншого народу, який не прийшов до Тебе (для юдеїв Хайбару). Вони переставляють почуті слова й істини з їхніх належних місць і подають їх так, щоб віддалити від правди. І кажуть: „Якщо вам дадуть це (фетву), то прийміть; а якщо не дадуть, то стережіться“. Кого Аллах таала захоче ввести у фітну (щоб зло зростало в його розумі й серці й погубило його), — Ти ніяк не зможеш перешкодити волі Аллаха таала. Це ті, кому Аллах таала не захотів очистити (їхні) серця. Їм — приниження й злидні в цьому світі, а в ахіраті — велика кара».8
Через укладену угоду деякі сахаби заприятелювали з юдеями, які були їхніми сусідами. Аллах таала заборонив їм і це, сказавши в аяті аль-каріма, за змістом: «О ви, які увірували! Не беріть собі за довірених друзів інших (невірних і мунафіків), крім ваших братів по вірі. Вони не відмовляться заподіяти вам зло й посіяти розбрат і бажають, щоб ви потрапили в скруту. Ненависть і ворожнеча до вас уже вихлюпнулися з їхніх уст. Але ворожнеча, яку вони приховують у серцях, ще більша. Якщо ви замислитеся й зрозумієте: Ми вже роз’яснили вам аяти про їхню ворожнечу (Ми дуже ясно показали вам, чого вам слід остерігатися)».9
Мекканські багатобожники невпинно підбурювали й залякували багатобожників, мунафіків і юдеїв Медини та племена довкола Медини. Вони намагалися якнайшвидше погасити нур ісламу й шукали способів покласти край благословенному життю нашого улюбленого Пророка.
«Якби в мене увірували десятеро юдейських учених, увірували б усі юдеї» Хадис шаріф
Проти всього цього, що чинили мунафіки й багатобожники, наш Володар Расулюллах завжди обирав шлях миру. Деякі з Асхабів аль-кірам вважали, що вже настав час виступити проти ворога, і молилися: «О мій Господи! Для нас немає нічого ціннішого, ніж боротися на Твоєму шляху проти цих багатобожників. Ці курайшитські багатобожники заперечили пророцтво Твого Хабіба й змусили Його покинути Мекку. О мій Аллаху! Ти ж, певно, дозволиш нам воювати з ними! …» Наш Володар Расулюллах натомість чекав у цій справі веління Аллаха таала й діяв так, як було велено. І ось настав час. В одкровенні, яке приніс Джабраїл алейхіссалям, було сказано: «Боріться й ви на шляху Аллаха таала з тими, хто воює проти вас. Але не переступайте меж і не заходьте надто далеко. Воістину, Аллах таала не любить тих, хто заходить надто далеко. Убивайте їх (невірних), де б ви їх не знайшли. Виганяйте їх, як вони вигнали вас (з Мекки). Їхня фітна ширку гірша за вбивство. Не воюйте з ними біля Масджид аль-Харам, доки вони не воюють із вами там. Але якщо вони вбиватимуть вас там, то вбивайте там і ви їх. Така кара невірних. Якщо ж вони перестануть заперечувати Аллаха таала й воювати, (то перестаньте й ви. Бо) Аллах таала, воістину, щедрий на прощення й милосердний».10
В аяті аль-каріма, посланому пізніше, сказано за змістом: «Воюйте з цими багатобожниками, доки не залишиться й сліду від фітни ширку й релігія не належатиме самому лише Аллахові таала (доки поклонятимуться лише Аллахові таала). Якщо вони перестануть (чинити ширк), (то немає їм кривди.) Ворожнеча (кара) тоді стосується лише несправедливих».11
Ма мадахту Мухаммадан бі макаляті,
Лякін мадахту макаляті бі Мухаммадін.
(Я не здатен вихваляти Мухаммада алейхіссалям,
Ним я надаю цінності своїм писанням.)
Імам ар-Раббані (рахматуллахі алейх)