ВИХОВАННЯ АСХАБІВ АЛЬ-КІРАМ

Масджид ан-Набі

Коли наш Володар Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) ушанував Медину, Він насамперед побажав збудувати мечеть, де виховувалися б Його Асхаби й де здійснювали б намаз джамаатом. Тим часом прийшов Джабраїл алейхіссалям і сказав: «О Расулюллах! Аллах таала велить Тобі збудувати для Нього дім (мечеть) з каменю й сирцевої цегли». Хабіб аль-акрам одразу побажав купити в її власників ділянку, на якій лягла Його верблюдиця Кусва, коли вони прибули до Медини. Власники сказали: «О Расулюллах! Ми не чекаємо за неї плати ні від кого, крім Джанаба аль-Хакка. Даруємо Тобі цю ділянку заради вдоволення Аллаха». Вони щиро хотіли подарувати її Йому. Проте наш Володар Пророк не прийняв їхньої пропозиції, а заплатив значно більше, ніж вона була варта.1

Поки ділянку вирівнювали й розчищали, нарізали сирцеву цеглу й підвозили камінь. Коли всі приготування було завершено, зібралися, щоб закласти фундамент. Наш Володар Мухаммад Мустафа (саллаллаху алейхі ва саллям) поклав у фундамент перший камінь Своїми благословенними руками. Потім Він сказав по черзі: «Нехай Абу Бакр покладе свій камінь поруч із моїм каменем! Нехай Умар покладе свій камінь поруч із каменем Абу Бакра! Нехай Усман покладе свій камінь поруч із каменем Умара! Нехай Алі покладе свій камінь поруч із каменем Усмана!» Коли Його веління було виконано, Він сказав Своїм Асхабам, які були там: «А тепер покладіть і ви свої камені». І вони почали їх класти.

На чолі з нашим улюбленим Пророком усі Асхаби аль-кірам працювали без упину й без відпочинку, щоб збудувати мечеть. Вони носили камінь і сирцеву цеглу на своїх благословенних спинах. Фундамент вони звели з каменю на півтора метра заввишки, а решту виклали із сирцевої цегли. Одного дня наш Володар Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) ніс сирцеву цеглу. Один із Його Асхабів підійшов до Нього і з великою шанобливістю сказав: «О Расулюллах! Дозволиш мені понести цеглу?» Наш Володар Хатам аль-анбія не віддав йому цеглини, а з іще більшою делікатністю пояснив, що Сам Він більше потребує заслужити саваб (винагороду). Він порадив йому краще піти й самому принести каміння.

Наш Володар Расулюллах був одним із тих, хто найбільше працював на будівництві Масджид ан-Набі. Він брав на Себе найважчі камені й носив їх мулярам, аж Його благословенні груди стискало від напруги. Несучи ці камені й цеглу, Він підбадьорював Своїх Асхабів, розповідаючи їм про цінність праці, яку вони виконують, і сповіщаючи їм радісну звістку про блага, яких вони досягнуть.

Мусульмани, бачачи такі старання нашого Володаря, працювали з великою любов’ю. Коли всі інші носили по одній цеглині, Аммар ібн Ясір ніс навіть дві: одну — за нашого Володаря Пророка, а другу — за себе. Побачивши це, наш Володар Расулюллах підійшов до нього. Він погладив Хазрат Аммара по спині Своєю благословенною рукою і сказав: «О сину Сумайї! Тобі — дві винагороди, а іншим — одна!»

Стіни мечеті було зведено за короткий час, і її накрили дахом. Кімнати, за арабським звичаєм, були зроблені з гілок фінікової пальми й накриті повстю з шерсті. На дверях висіла лише завіса. Кімнати розташовувалися з південно-східного й північного боків мечеті. Двері більшості з них відчинялися в мечеть. Стеля була на п’ядь вища за людину середнього зросту. Між кімнатами Хазрат Фатіми й Хазрат Аїші були двері. Крім того, впритул до мечеті для нашого Володаря Расулюллаха збудували дві кімнати із сирцевої цегли. Їх теж накрили стовбурами й гілками фінікової пальми. Згодом кількість кімнат збільшили до дев’яти. Коли будівництво мечеті було завершено, наш Володар Пророк переселився з дому Хазрат Халіда ібн Зайда до дому, збудованого для Нього.2

«О мій Господи! Зроби Медину любою для нас, як Ти зробив любою для нас Мекку. Зроби її для нас любішою за Мекку. О мій Господи! Пошли благодать нашим мірам і мірницям. Зроби Медину містом, де ми будемо здорові. Зроби її повітря добрим!» Хадис шаріф

О РАСУЛЮЛЛАХ!
Те, що завжди доводить закоханих до нестями від туги, —
це Твій лик, о Расулюллах.
Те, що вранці й увечері змушує їх зітхати від болю, —
це туга за Тобою, о Расулюллах!
Те, що вдень і вночі робить плач моєю єдиною справою,
те, що змушує моє серце горіти у вогні туги,
те, що раз у раз змушує мої очі плакати, —
це розлука з Тобою, о Расулюллах!
Та ласка від Худа, яку бачать асфія,3
та радість і втіха, якою тішаться авлія4,
та височінь, якої досягли Пророки, о Шаху, —
це Твоє щастя й велич, о Расулюллах!
Змилуйся наді мною, чужинцем і бездомним,
я винний, будь милостивий до мене, чиє обличчя почорніло,
співчувати покинутим і безпорадним —
це Твій звичай, о Расулюллах!
О заступнику грішників, нуре Єдиного,
Насухі — Твій власний раб, не жени його геть.
Яви щедрість, не відкинь його від дверей Твоєї милості,
він — з Твоєї умми, о Расулаллах!
Насухі Ускюдарі

Стовбур фінікової пальми, що стогнав

У Масджид ан-Набаві (мечеті Пророка) стояв укопаний стовбур фінікової пальми. По п’ятницях наш Володар Пророк виголошував хутбу (проповідь, яку імам виголошує з мінбару під час п’ятничного намазу та в ісламські свята), спираючись на цей стовбур у мечеті, який називали Ханнана.

Згодом Він звелів зробити мінбар (кафедру) на три сходинки. Однієї п’ятниці наш Володар Расулюллах і Асхаби аль-кірам зібралися в Масджид ан-Набі. Коли наш Володар піднявся на новий мінбар, щоб виголосити хутбу, сухий стовбур фінікової пальми, на який Він раніше спирався, почав плакати й стогнати так, що всі могли чути, і звук цей нагадував плач вагітної верблюдиці. Усі Асхаби аль-кірам здивовано слухали цей звук. Але він ніяк не вщухав. Тоді Володар світів зійшов із мінбару й погладив стовбур Своїми благословенними руками. Тієї ж миті плач і стогін припинилися. Побачивши таку любов і тугу сухого стовбура фінікової пальми до нашого Пророка, Сахаби не змогли стримати сліз.

Про цю подію Хазрат Анас ібн Малік сказав: «Навіть мечеть здригнулася від його звуку», а Ібн Абі Вадаа сказав: «Стовбур фінікової пальми тріснув і зрушив зі свого місця. Наш Володар Расулюллах підійшов і поклав на нього Свою благословенну руку, і тоді він затих».

Наш Володар Пророк сказав: «Клянуся Аллахом таала, в Чиїй могутній руці моя душа: якби я не погладив його, він так і плакав би від туги й смутку за мною аж до Кіямату». В іншому переказі розповідається так: Расул алейхіссалям обернувся до сухого стовбура фінікової пальми і сказав: «Якщо хочеш, я поверну тебе в сад, де ти ріс. Тоді ти знову пустиш гілки й пагони і станеш таким, яким був раніше. А якщо хочеш, я посаджу тебе в Джаннаті, щоб друзі Аллаха таала їли твої плоди». Наш Володар Расулюллах прислухався до нього й почув, як той сказав: «Посади мене в Джаннаті, щоб друзі Аллаха таала їли з мене, і нехай я буду в такому місці, де не старітиму й не гнитиму». Ті, хто був поруч із нашим Володарем Пророком, теж почули слова дерева. Тоді наш Володар Расулюллах відповів: «Я зроблю те, про що ти просив». Потім Він обернувся до Своїх Асхабів і сказав: «Цей стовбур віддав перевагу Дар аль-бака (обителі вічності, ахірату) перед дар аль-фана (обителлю минущості, цим світом)».5 Після цього стовбур фінікової пальми за велінням Расулюллаха поховали.

Члени родини прибувають до Медини

Коли Сарвар аль-алям (саллаллаху алейхі ва саллям) і Хазрат Абу Бакр переселилися, вони залишили своїх дітей у Мецці. У хадисі шаріф, який переказав Імам аль-Бухарі, Хазрат Аїша розповідала: «Наш Володар Расулюллах сказав мені: „О Аїшо! Мені двічі показували тебе уві сні. Здається, я бачив твоє зображення на клаптику зеленої шовкової тканини, і мені було сказано: «Та, що на цьому зображенні, — твоя майбутня дружина»“». Після цього сну (через рік після смерті нашої матері Хазрат Хадіджі) наш Володар Пророк і наша мати Хазрат Аїша заручилися, ще перебуваючи в Мецці. Але весілля не справили одразу. Наша мати Хазрат Аїша розповідала про це так: «Коли Расулюллах переселився до Медини, Він залишив нас і Своїх дочок у Мецці. Ушанувавши Медину, Він послав до нас Свого вільновідпущеника Зайда ібн Харісу й Абу Рафі з 500 дирхамами на витрати, щоб купити двох верблюдів і те, що могло знадобитися.

Мій батько теж послав із ними Абдуллаха ібн Урайкіта з двома чи трьома верблюдами й написав листа моєму братові Абдуллаху, наказавши посадити на верблюдів мою матір, мене та мою сестру Асму й відправити нас у дорогу. Я, моя мати Умм Руман, дочки Расулюллаха Хазрат Фатіма аз-Захра та Умм Кульсум, Його дружина Сауда, а також Умм Айман і Усама — усі разом вирушили в путь. Коли ми прибули до місцини Кудайд, Зайд купив за 500 дирхамів ще трьох верблюдів. До каравану приєднався й Тальха ібн Убайдуллах. Коли ми досягли місця під назвою Байд поблизу Міни, мій верблюд зірвався й побіг. Я сиділа в паланкіні, а моя мати була поруч зі мною. Мати не тямила себе й кричала: „Горе мені, донечко моя! Горе мені, моя наречена!“ Аллах таала вгамував нашого верблюда й урятував нас. Зрештою ми прибули до Медини. Я зійшла разом із родиною мого батька. Родина Расулюллаха зійшла перед своїми кімнатами».

«Якби я не обійняв його (Ханнану), він плакав би аж до Кіямату від розлуки зі мною» Хадис шаріф

Наша мати Хазрат Аїша якийсь час жила в домі свого батька Хазрат Абу Бакра. Їхнє весілля відбулося після газви Бадр.

Який щасливий той,
хто читає Коран!
Коли він чує азан та ікамат,
серце його сповнене іману!

Азан аль-Мухаммаді

Коли Масджид ан-Набі було збудовано, не існувало жодного способу сповіщати, що настав час намазу, і скликати мусульман до мечеті. Казали тільки: «Ассаляту джаміа (Ходімо на намаз)».

Одного дня наш Володар Расулюллах порадився зі Своїми Асхабами й запитав, як слід скликати віруючих до мечеті в часи намазу. Одні пропонували бити в накус, тобто в дзвін, як роблять християни, щоб сповіщати час намазу; інші пропонували сурмити в ріг, як роблять юдеї. А деякі висловили свою думку, кажучи: «Розпалюймо в час намазу вогнище й піднімаймо його високо вгору». Наш Володар Расулюллах не прийняв жодної з цих пропозицій.6

Абдуллах ібн Зайд ібн Саалаба й Хазрат Умар побачили уві сні, як проголошують азан. Хазрат Абдуллах прийшов до нашого улюбленого Пророка й розповів свій сон так: «Я побачив чоловіка, який накинув на себе зелену шаль і оперезався пов’язкою, а в руці тримав дзвін. Я запитав його: „Продаси мені дзвін, що в тебе в руці?“ Він запитав: „А що ти з ним робитимеш?“ Коли я відповів: „Дзвонитиму в нього, щоб сповіщати час намазу“, він сказав: „Дай-но я навчу тебе чогось кращого“, — і, обернувшись до кібли, почав гучно виголошувати: „Аллаху акбар, Аллаху акбар…“ Закінчивши, він сказав: „А коли ти вставатимеш на намаз“, — і повторив азан, а наприкінці додав речення „Кад каматіс-саляту“».

Тоді наш Володар Расулюллах сказав: «Цей сон правдивий. Навчи цих слів Білала, щоб він їх виголошував!» Це назвали азаном.7

Тож Хазрат Білал піднявся на високий дах поблизу Масджид аш-Шаріф і виголосив перший азан тими словами, яких його навчили.

Почувши звуки азану, Хазрат Умар прибіг до нашого Володаря Расулюллаха. Він сказав, що бачив уві сні саме ті слова, які виголосив Хазрат Білал. Тієї ночі такий самий сон бачили й деякі інші з Асхабів аль-кірам. Саме тоді було зіслано 9-й аят аль-каріма сури аль-Джумуа, і так про це було сповіщено також через одкровення.

Одного дня, в час ранкового намазу, Білал аль-Хабаші двічі вигукнув біля дверей нашого улюбленого Пророка: «Ас-саляту хайрун мін ан-наум»8. Нашому Володареві Пророку це сподобалося. Він сказав: «Білале, які гарні це слова! Промовляй їх і тоді, коли виголошуєш азан до ранкового намазу». Так ці слова почали промовляти й в азані до ранкового намазу.

Білал аль-Хабаші, який був муедзином аж до смерті нашого Пророка, мав сильний, дуже гарний і зворушливий голос. Коли він починав виголошувати азан, усі слухали з великою любов’ю й захватом і геть забували про себе. Коли він виголошував азан, то змушував плакати всіх.

Те, що Асхаби аль-кірам скликали одне одного до мечеті в часи намазу азаном аль-Мухаммаді, багатобожникам і юдеям Медини здавалося дуже дивним. Коли проголошували азан, вони глузували з нього й насміхалися. Щодо цього глуму Аллах таала сказав у Корані аль-карім за змістом: «Коли ви закликаєте до намазу азаном, вони роблять його предметом глуму й забави. Це тому, що вони — люди, які не розуміють».9

Муедзин прокликав, тоді став і промовив ікамат,
обернув обличчя до Кааби й зробив свій ніят.
Почувши це, люди віри шанобливо слухали,
тоді стали до намазу й поклонялися своєму Господові.

Асхаби ас-Суффа

Наш Володар Пророк звелів зробити біля північної стіни Масджид ан-Набі навіс із гілок фінікової пальми. Він звелів, щоб там жили неодружені сахаби, які переселилися з Мекки й нічого не мали.10 Ці неодружені сахаби та бідняки з ансарів і мухаджирів жили під великим навісом біля Масджид ан-Набі, який називали Суффа, і займалися тим, що навчалися й навчали. Кількість їх коливалася від десяти до чотирьохсот. Найчастіше їх було сімдесят. Ці сахаби ніколи не відходили від нашого Володаря Расулюллаха й ніколи не пропускали Його сохбатів. Удень і вночі вони читали Коран аль-карім, здобували знання й вивчали напам’ять хадиси шаріф. Більшість днів вони постили й ані на мить не відходили від ібадату й покори. Тих, хто виховувався там, посилали до племен, які щойно прийняли іслам, і вони навчали їх Корану аль-карім і сунни аш-шаріф, тобто релігії ісламу. Ці благословенні сахаби, які мали дуже багато чеснот, були великим військом знання й мудрості. Наш Володар Пророк дуже любив їх; Він сидів разом із ними, вів із ними сохбати й їв разом із ними. Тих, хто жив там, називали Асхаби ас-Суффа. Одного дня наш Володар Расулюллах подивився на Асхабів ас-Суффа й замислився над тим, що вони вкрай бідні. Попри це вони звершували ібадат зі спокійним і світлим серцем. Наш Володар Пророк виявив до них милосердя і сказав: «О Асхаби ас-Суффа! Радісна звістка вам! Якщо з моєї умми залишиться хтось, хто вдоволений тими тяжкими умовами, в яких ви нині живете, той, безперечно, — один із моїх друзів».

«Коли ви закликаєте до намазу азаном, вони роблять його предметом глуму й забави. Це тому, що вони — люди, які не розуміють» Маїда: 58

Хабіб аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) понад усе дбав про потреби цих обраних зі Своїх Асхабів і лише після цього намагався задовольнити потреби Свого Ахль аль-Байту. Абу Хурайра розповідав: «Клянуся Аллахом таала, окрім Якого немає бога: часом я від голоду притискався животом до землі, а часом притискав до живота камінь, який піднімав із землі. І знову я був у такому стані. Того дня я сів біля дороги, якою Расулюллах ходив до мечеті. Аж ось до мене підійшла, сяючи нуром, окраса обох світів, послана як милість для світів. Він зрозумів, у якому я стані, усміхнувся і сказав: „О Аба Хурайра!“ Коли я сказав: „Нехай моє життя буде пожертвою за Тебе; кажи, о Расулюллах!“ — Він сказав: „Ходімо зі мною“. Я одразу пішов слідом за Ним. Він увійшов до Своєї оселі щастя. У домі стояла чаша молока. Він сказав: „А тепер іди до Ахль ас-Суффа. Поклич їх сюди до мене“. Ідучи кликати їх, я думав собі: „Як може одна чаша молока вистачити на всіх Ахль ас-Суффа? Чи залишиться хоч ковток і для мене?..“ Я покликав їх. Ми прийшли до оселі щастя, попросили дозволу й увійшли. Коли ми посідали на відповідні місця, наш Володар Расулюллах сказав: „О Аба Хурайра! Візьми цю чашу з молоком і подай їм!“ Я взяв чашу й подавав її моїм друзям одному за одним. Кожен брав чашу, пив, доки не насититься, і повертав її мені. Щоразу, коли я отримував її назад, я бачив, що в чаші анітрохи не поменшало, а вона, як і раніше, повна молока. Так я подав її всім моїм друзям, які прийшли. Усі напилися й наситилися. Тоді Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) узяв чашу, усміхнувся мені і сказав: „О Аба Хурайра! Тепер залишилися тільки я і ти, хто ще не пив молока. Сідай тепер і ти, пий!“ Я сів і випив. Він сказав: „Пий ще!“ Я випив. Наш Володар кілька разів сказав „Пий!“, і щоразу я пив. Нарешті я сказав: „Нехай мої мати й батько будуть пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Я не можу більше пити. Клянуся Аллахом таала, Який послав Тебе з істинною релігією, я цілком ситий“. Тоді Він сказав: „Тож дай мені чашу“. Я подав Йому її. Віддавши хамд і хвалу Аллахові таала, Він промовив Басмалу й випив молоко».

Сахаби з Медини плекали небачену любов до цих видатних Асхабів, які здобували знання в мечеті, не пропускаючи жодного сохбату нашого Володаря Расулюллаха. Одного вечора один із сахабів із Суффи, зовсім знесилений від голоду, прийшов до нашого Володаря Расулюллаха й розповів Йому про свій стан. Наш Володар Пророк запитав у Своїй оселі щастя, чи є щось поїсти. Отримавши відповідь: «Зараз у домі немає нічого, крім води», Він сказав Своїм Асхабам, які були присутні: «Хто прийме в себе цього голодного чоловіка як гостя?» Один з Асхабів аль-кірам із Медини випередив усіх інших і сказав: «Нехай мої мати й батько будуть пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Я прийму його». Він пішов додому зі своїм гостем і сказав дружині: «Приготуй щось, щоб пригостити гостя Расулюллаха». Його дружина відповіла: «Зараз у нас у домі немає нічого, крім їжі для дітей». Сахабі сказав: «Спершу приспи дітей, а тоді принеси цю їжу». Тоді він узяв їжу, якої вистачало лише на одну людину, і ввійшов до кімнати, де був гість. Він поставив їжу й запросив його пригощатися. Коли вони почали разом їсти, він підвівся, вдав, ніби хоче поправити світильник, і загасив його. Потім знову сів у темряві до їжі. Він робив рухи, ніби їсть, і чекав, доки гість наїсться. Коли гість наситився, він прибрав їжу. Тієї ночі подружжя разом із дітьми пробуло голодним до ранку. Коли вранці вони прийшли до нашого Володаря Пророка, Він сказав: «Аллах таала був вдоволений тим, що ви зробили цієї ночі». Після цього Аллах таала зіслав 9-й аят аль-каріма сури аль-Хашр і сказав за змістом: «Вони (ансари) ставлять (мухаджирів) вище за себе, навіть якщо самі терплять бідність і нужду».

Один рядок вірша:

Хай що станеться, найсолодше — говорити про Друга!

Сохбат Султана сердець

Щоб виховати й удосконалити Своїх Асхабів аль-кірам, наш Володар Фахр аль-каїнат (саллаллаху алейхі ва саллям) провадив у Масджид ан-Набі неперевершені сохбати (бесіди; перебування разом; спілкування) і давав файзу (духовному осяянню, що переходить від серця до серця) та благодаті, якими обдарував Його Аллах таала, литися в їхні серця. Ті, кому випала честь бути на сохбаті нашого Володаря Пророка, уже на першому сохбаті відчували велику переміну у своїх серцях і досягали дуже високих маріфатів (божественного пізнання). Завдяки благодаті цих сохбатів Асхаби аль-кірам почали любити понад власне життя насамперед нашого улюбленого Пророка, а потім і всіх своїх братів-сахабів. Аллах таала прославив їх в аятах аль-каріма. У присутності нашого Володаря Расулюллаха вони сиділи так шанобливо й уважно, ніби їм на голову сів птах, який злетить від найменшого руху. Так Асхаби аль-кірам стали найдостойнішими й найвищими з усіх створінь після Пророків і великих ангелів. Наш Володар Расулюллах до найменших подробиць пояснював і навчав Своїх Асхабів велінь і заборон нашої релігії: основ віри та ісламу; усіх приписів щодо намазу, сауму (посту), хаджу (паломництва) й закяту; тафсиру аятів аль-каріма; того, яка їжа та який одяг є харамом, а які — халялем; клятви, назру11 й каффарату (спокути); знань про торгівлю; правил доброго тону, коли їдять і п’ють, одягаються, зустрічаються й розмовляють одне з одним та вітаються; стосунків із сусідами, родичами й друзями; приписів про шлюб, утримання, спадкування й спадщину; судових справ, покарань, угод і товариств; знань про здоров’я; боротьби з ворогом і законів війни… коротко кажучи, усіх знань, що стосуються релігії ісламу, від А до Я, — і про ахірат, і про цей світ. Він пояснював це так, щоб усі могли зрозуміти, а питання, яке вважав важливим, повторював тричі.12 Знань, що стосувалися жінок, Він навчав їх через Своїх благословенних дружин.

Хадис шаріф про Джабраїла

Героїчний імам мусульман, один із найвищих серед Асхабів аль-кірам, відомий тим, що завжди говорив правду, наш улюблений великий Умар ібн Хаттаб радіяллаху анх, каже:

— Був такий день, коли кілька з нас, Асхабів аль-кірам, перебували в присутності Расулюллаха (саллаллаху алейхі ва саллям) і служили Йому. Той день і та година були такі шляхетні, такі цінні й такі неповторні. Того дня нам випало удостоїтися честі бути на сохбаті Расулюллаха й поруч із Ним і бачити Його прекрасний лик, який є поживою для душ і радістю та втіхою для сердець. (Щоб описати шляхетність і цінність цього дня, він сказав: «Був такий день, коли…» Чи може бути час такий шляхетний і цінний, як день, коли людині випало бачити Джабраїла алейхіссалям у людській подобі, чути його голос і чути знання, яких потребують раби Аллаха, так гарно й ясно з благословенних уст Расулюллаха?)

«О Асхаби ас-Суффа! Радісна звістка вам! Якщо з моєї умми залишиться хтось, хто вдоволений тими тяжкими умовами, в яких ви нині живете, той, безперечно, — один із моїх друзів» Хадис шаріф

Тієї ж миті до нас підійшла людина — наче місяць зійшов. Одяг її був сліпучо-білий, а волосся — чорне як смола. Не було жодних ознак того, що вона подорожувала, — ні пороху, ні землі, ні поту. Ніхто з нас, Асхабів Расулюллаха, її не знав. Тобто це був не той, кого ми бачили й знали. Він сів перед Расулюллахом. Він присунув свої коліна впритул до Його благословенних колін. (Той, хто прийшов, був Джабраїл. Він прийняв людську подобу. Те, що Джабраїл алейхіссалям сів так, мало показати щось важливе. Тобто це показує, що соромитися, коли треба здобувати релігійне знання, неправильно і що гордість і пиха не личать учителеві. Такою поведінкою Джабраїл алейхіссалям навчав Асхабів аль-кірам, що кожен має вільно й не ніяковіючи запитувати вчителів про те, що хоче дізнатися про релігію. Бо неправильно соромитися вивчати релігію або ніяковіти, виконуючи права Аллаха таала, навчаючи їх і вивчаючи їх.)

Ця шляхетна людина поклала свої руки на благословенні коліна нашого Володаря Расула аль-акрам і сказала: «О Расулюллах! Розкажи мені, що таке іслам, що означає бути мусульманином».

Расул аль-акрам сказав: «Перша з основ ісламу — промовляти каліму аш-шахада. (Промовляти каліму аш-шахада означає казати: „Ашхаду ан ля іляха іллаллах ва ашхаду анна Мухаммадан абдуху ва расулюх“. Тобто людина при здоровому розумі, яка досягла статевої зрілості (булюгу) й може говорити, має сказати: „Ні на землі, ні на небі немає нічого й нікого, крім Нього, хто був би гідний поклоніння й служіння.

Справжній предмет поклоніння — тільки Аллах таала. Він — Ваджиб аль-вуджуд (Той, Чиє існування необхідне). Уся досконалість — у Ньому. У Ньому немає жодної вади. Його ім’я — Аллах“, — і твердо вірити в це серцем. А ще вона має сказати: „Піднесена людина з рожевою шкірою, з білим, рум’яним, сяйливим і милим обличчям, з чорними бровами й чорними очима, з широким благословенним чолом, з прекрасною вдачею, Чия тінь не падала на землю, Який говорив лагідні слова; Якого називали арабом, бо Він народився в Мецці, в Аравії, і Якого звали Мухаммад, син Абдуллаха з нащадків Хашима, — раб Аллаха таала і Расул, тобто Його Пророк“.)

Далі — здійснювати намаз, коли настає його час. Давати закят зі свого майна. Постити щодня в місяці Рамадан аш-Шаріф. І щоб той, хто має змогу, раз у житті здійснив хадж».

Почувши від Расулюллаха ці відповіді, ця людина сказала: «Ти сказав правду, о Расулюллах!» Ми, слухачі, дивувалися тому, що вона і запитує, і підтверджує відповідь.

Та сама людина сказала знову: «О Расулюллах! Розкажи мені тепер, що таке іман (віра)». (У цьому хадисі шаріф не слід думати про словникове значення слова «іман». Бо словникове значення — це визнавати правдою й вірити, і не було жодного серед неосвічених арабів, хто б його не знав. Як же його могли не знати Асхаби аль-кірам? Джабраїл алейхіссалям хотів навчити Асхабів аль-кірам значення іману. Тут запитується, що в ісламі називають іманом.) І Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) пояснив, що іман — це віра в шість певних речей, так: «Насамперед — вірити в Аллаха таала, в Його ангелів, у Його книги, в Його Расулів, в Останній день, у кадар (долю), а також у те, що хайр (добро) і шарр (зло) — від Аллаха таала». Людина знову сказала: «Ти сказав правду», — і підтвердила відповідь.

Потім вона сказала ще: «О Расулюллах! Розкажи мені також, що таке іхсан». Наш Володар Расулюллах сказав: «Це коли ти поклоняєшся Аллахові таала так, ніби бачиш Його. Бо хоч ти й не бачиш Його, Він, безперечно, бачить тебе». Людина знову сказала: «О Расулюллах! Розкажи мені про Кіямат!» Расул алейхіссалям сказав: «У цьому питанні той, кого запитують, знає не більше, ніж той, хто запитує». Людина сказала: «Тоді розкажи мені про його ознаки». Наш Володар Расулюллах сказав: «Це коли невільниці народжуватимуть своїх господарів і коли ти побачиш, як босі, голі й бідні пастухи (розбагатівши) змагаються одне з одним, зводячи високі будівлі». Після цього людина обернулася й пішла. Расулюллах обернувся до мене й запитав: «О Умаре! Чи знаєш ти, хто був той, хто запитував?» Я відповів: «Аллах таала і Його Расул знають краще». Тоді Расулюллах сказав: «Це був Джабраїл. Він приходив, щоб навчити вас вашої релігії».13 Наш улюблений Пророк пояснював Своїм Асхабам усе відповідно до їхнього ступеня в релігії, так, щоб вони могли зрозуміти.

Хазрат Умар, один із найвищих серед Асхабів аль-кірам, якось, ідучи до мечеті, побачив, що наш Володар Расулюллах щось розповідає Хазрат Абу Бакрові ас-Сіддіку. Він підійшов до них і став слухати. Інші теж це бачили, але не наважилися підійти й послухати. Наступного дня, побачивши Хазрат Умара, вони сказали: «О Умаре! Учора Расулюллах щось вам розповідав. Розкажи, щоб і ми дізналися». Бо наш Володар Расулюллах завжди казав: «Розповідайте й своїм братам у релігії те, що чуєте від мене! Доносьте це одне до одного!» Хазрат Умар сказав: «Учора Хазрат Абу Бакр запитав про значення аяту аль-каріма з Корану аль-карім, якого він не міг зрозуміти, і Расулюллах пояснив йому. Я слухав цілу годину, але нічого не зрозумів». Бо Він пояснював відповідно до високого ступеня Хазрат Абу Бакра. Хазрат Умар був такий високий, що наш Володар Расулюллах сказав: «Я — останній із Пророків. Після мене Пророка не буде. Якби після мене мав прийти Пророк, Умар став би Пророком». Хоч він був такий високий і дуже добре знав свою рідну арабську мову, він не зрозумів тафсиру Корану аль-карім, який пояснювали Хазрат Абу Бакрові. Ступінь Абу Бакра був значно вищий за його ступінь. Хазрат Абу Бакр і навіть Джабраїл алейхіссалям запитували Расулюллаха про значення й таємниці Корану аль-карім. Расулюллах пояснив Своїм Асхабам тафсир усього Корану аль-карім.

Навчаючи Своїх Асхабів релігії, наш улюблений Пророк водночас розглядав судові справи, вислуховував свідків і розв’язував найскладніші суперечки. Він докладав великих зусиль, щоб зробити іслам відомим і поширити його, щоб урятувати від вогню Джаханнаму ще хоч одну людину. Своєю поведінкою й Своїми вчинками Він був прикладом для людей, а також дбав про те, щоб вживалися потрібні заходи для захисту мумінів від зла багатобожників.

«О Умаре! Чи знаєш ти, хто був той, хто запитував? Це був Джабраїл. Він приходив, щоб навчити вас вашої релігії» Хадис шаріф

О Ти, красо, що є світлом в очах авлія,
прийди мені на поміч, о джерело нуру Худа!
Порох з-під Твоїх ніг — сурма для очей асфія,
прийди мені на поміч, о джерело нуру Худа!
Без Тебе ніхто не може досягти Хакка таала,
файзом Твоєї милості людина стає прийнятою,
Ти — «милість для світів», о Расул,
прийди мені на поміч, о джерело нуру Худа!
Я скоїв провин і гріхів без ліку,
я став товаришем тих, хто йде за своїми пристрастями,
заступися за мою непокору, о Ти, Щедрий,
прийди мені на поміч, о джерело нуру Худа!
О джерело щедрості, Расул Всемогутнього,
цей Селімі, повний провин, — найменший Твій слуга,
біля Твоїх дверей він шукає притулку й просить Твого дару,
прийди мені на поміч, о джерело нуру Худа!
Явуз султан Селім (Селімі)