БАЙАТИ (ПРИСЯГИ ВІРНОСТІ) В АКАБІ

Перший байат в Акабі

У місяці Зуль-хіджжа одинадцятого року після бісату (початку пророчої місії) Асад ібн Зурара та одинадцятеро його друзів, які прийняли іслам, знову прибули до Мекки в час хаджу. Минув рівно рік від їхньої попередньої зустрічі з Володарем світів. Того року багатобожники утискали й переслідували мусульман більше, ніж будь-коли раніше. Вони невідступно стежили за нашим Володарем Расулюллахом і катували кожного, хто з Ним розмовляв. Дізнавшись про це, мединці домовилися зустрітися з нашим Пророком уночі в Акабі. Коли настала ніч, вони зустрілися. Вони склали Йому байат: засвідчили свою вірність і пообіцяли коритися всім Його наказам і бажанням. У цьому договорі вони зобов’язалися: «Ми не будемо надавати Аллахові таала співучасника, не будемо чинити зіна (перелюбу), не будемо красти, будемо остерігатися наклепу і не вбиватимемо своїх дітей зі страху перед осудом чи перед тим, що не знайдемо досить прожитку»1.

Наш улюблений Пророк призначив цих дванадцятьох осіб представниками їхніх племен. Двоє з них належали до племені Аус, а решта — до племені Хазрадж. Вони мали розповідати своїм племенам про іслам і від імені своїх племен ручатися за них перед Расулюллахом. Асада ібн Зурару було призначено представником від усіх них. П’ятеро, які були присутні на зустрічі в Акабі минулого року, і семеро, які щойно прийняли іслам, були такі: з роду Маліка ібн Наджжара — Асад ібн Зурара, Ауф ібн Харіс і Муаз ібн Харіс; з роду Зурайка ібн Аміра — Рафі ібн Малік і Закван ібн Абдікайс; з роду Ганма ібн Ауфа — Убада ібн Саміт; з роду Гусайни — Язід ібн Саалаба; з роду Аджлана ібн Зайда — Аббас ібн Убада; з роду Харама ібн Кааба — Укба ібн Амір; з роду Савада ібн Ганма — Кутба ібн Амір; з роду Абдулашхаля ібн Джушама — Абуль-Хайсам Малік ібн Тайїхан; і з роду Амра ібн Ауфа — Увайм ібн Саїда.

Сонце, що зійшло в Медині

Після першого байату (присяги вірності) в Акабі Хазрат Асад ібн Зурара та його друзі повернулися до Медини. День і ніч вони розповідали своїм племенам про іслам і закликали їх до істинної релігії. Завдяки цьому заклику іслам почав швидко поширюватися в Медині. Дійшло до того, що племена Аус і Хазрадж, які раніше ворогували, об’єдналися і попросили нашого Володаря Расулюллаха прислати їм учителя, щоб краще пізнати іслам. Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) послав до Медини вчителем Хазрат Мусаба ібн Умайра, одного зі Своїх Асхабів у Мецці, щоб він навчав їх Корану аль-карім та ісламу. Хазрат Мусаб жив у домі Хазрат Асада. Разом вони ходили від дому до дому і знайомили всіх з ісламом. Вони просили людей любити Расулюллаха і пообіцяти, що з усіх сил захищатимуть Його від усіх Його ворогів. Так вони готували їх до байату. Вождем племені Хазрат Асада ібн Зурари був Саад ібн Муаз, і вони були родичами. У ті часи серед арабів був звичай не ображати родичів. Тому Саад ібн Муаз, який ще не увірував, сам не пішов до дому Хазрат Асада ібн Зурари, щоб спробувати цьому завадити. Як вождь племені, він не хотів сам втручатися в цю справу. Тож він сказав Усайдові ібн Худайру, одному з шанованих людей свого племені: «Піди до нашого кварталу. Подивися на цю людину, яка прийшла, і зроби те, що мусиш зробити. Якби Асад не був сином моєї тітки по матері, я не доручив би цього тобі».

Тоді Усайд ібн Худайр узяв свого списа й пішов до дому, де перебував Хазрат Мусаб ібн Умайр. Прийшовши туди, він гнівно заговорив: «Навіщо ви прийшли до нас? Ви обманюєте людей! Якщо не хочете позбутися життя, негайно забирайтеся звідси!» Побачивши, який він розгніваний, Мусаб ібн Умайр відповів дуже лагідно й чемно: «Сядь-но на хвилину й вислухай, що ми кажемо! Зрозумій, чого ми хочемо. Якщо тобі сподобається, приймеш це. Якщо ні — можеш нам перешкодити…» Усайд заспокоївся і сказав: «Ти правду кажеш». Він устромив списа в землю й сів. Він слухав лагідну мову Хазрат Мусаба, слова, що проникали просто в серце, і аяти Корану аль-карім, які той читав своїм гарним голосом. Він був зовсім захоплений і промовив: «Яке ж це прекрасне!» Потім запитав: «Що треба зробити, щоб увійти в цю релігію?» Йому пояснили, і Усайд ібн Худайр, вимовивши каліму аш-шахада, став мусульманином. Хазрат Усайд, який від радості не міг усидіти на місці, сказав: «Я піду й пришлю до вас одну людину. Якщо він стане мусульманином, у Медині не залишиться жодного з його народу, хто не увірував би…» Він підвівся і швидко пішов просто до Саада ібн Муаза. Побачивши його, Саад ібн Муаз сказав: «Присягаюся, Усайд повертається не з тим обличчям, з яким пішов звідси». Потім запитав: «Що ти зробив, о Усайде?» Оскільки Хазрат Усайд ібн Худайр щиро бажав, щоб Саад ібн Муаз став мусульманином, він сказав: «Я поговорив з тією людиною (Мусабом ібн Умайром) і не побачив у них нічого лихого. Але ми чули, що Бану Харіса запідозрили сина твоєї тітки Асада через те, що він дає притулок у своєму домі такій людині, і рушили, щоб убити його». Ці слова дуже зачепили Саада ібн Муаза. Адже кілька років тому вони перемогли Бану Харіса у війні й змусили їх шукати притулку в Хайбарі. Через рік вони їм пробачили й дозволили повернутися на батьківщину. Думка про те, що ті все одно так поводяться, привела Саада ібн Муаза в лють. Насправді нічого такого не було. Вдавшись до цієї хитрості, Усайд ібн Худайр хотів не допустити, щоб Саад ібн Муаз заподіяв шкоду своїй тітці та її синові Асадові ібн Зурарі, а отже, і Мусабові ібн Умайру. Так він підготував ґрунт для того, щоб той перейшов на їхній бік і зрештою став мусульманином. Після цих слів Усайда ібн Худайра Саад ібн Муаз зірвався з місця й пішов до Хазрат Асада ібн Зурари. Прийшовши туди, він побачив, що Асад і Мусаб ібн Умайр сидять і розмовляють у цілковитому спокої та мирі. Він підійшов до них і сказав: «О Асаде! Якби ми не були родичами, ти не зміг би такого робити…» Хазрат Мусаб ібн Умайр відповів: «О Сааде! Зачекай трохи, сядь і вислухай нас, зрозумій… Якщо наші слова тобі сподобаються — то й добре. Якщо не сподобаються, ми не будемо тобі цього пропонувати, і ти можеш підвестися й піти!» Після цих лагідних і приязних слів Саад ібн Муаз заспокоївся, сів і почав їх слухати. Спершу Хазрат Мусаб ібн Умайр розповів Саадові ібн Муазу про іслам. Він пояснив основні засади ісламу. Потім своїм солодким і гарним голосом прочитав частину Корану аль-карім. Поки він читав, стан Саада ібн Муаза змінювався, і він був зовсім захоплений. Перед неперевершеним красномовством Корану аль-карім його серце пом’якшало, і він був глибоко зворушений. Не стримавшись, він запитав: «Що ви робите, щоб увійти в цю релігію?» Мусаб ібн Умайр одразу навчив його каліми аш-шахада. Він став мусульманином, промовивши: «Ашхаду ан ля іляха іллаллах ва ашхаду анна Мухаммадан абдуху ва расулюх». Від спокою і радості, які він відчув, ставши мусульманином, Саад ібн Муаз не міг усидіти на місці. Він одразу пішов додому й здійснив гусль (повне ритуальне омовення), як його навчили. Потім попросив, щоб його люди зібралися. Разом з Усайдом ібн Худайром він пішов туди, де були люди. Він звернувся до синів Абдулашхаля і запитав: «О сини Абдулашхаля! Якою людиною ви мене знаєте?» Вони відповіли в один голос: «Ти наш провідник і наш старший, і ми йдемо за тобою!» Тоді Саад ібн Муаз сказав: «Тож оголошую всім вам: мене вшановано тим, що я став мусульманином. Я хочу, щоб і ви увірували в Аллаха таала і Його Расула. Якщо ви не увіруєте, я більше не розмовлятиму й не знатимуся ні з ким із вас!»

«Тож оголошую всім вам: мене вшановано тим, що я став мусульманином. Я хочу, щоб і ви увірували в Аллаха таала і Його Расула» Саад ібн Муаз (радіяллаху анх)

Санат ас-сурур (Рік радості)

Щойно сини Абдулашхаля почули, що їхній провідник Саад ібн Муаз став мусульманином і закликає їх до ісламу, вони всі разом стали мусульманами. Того дня аж до вечора небо над Мединою лунало від каліми аш-шахада та вигуків такбіру2. Невдовзі після того, як сини Абдулашхаля всі разом стали мусульманами, увесь народ Медини, племена Аус і Хазрадж, прийняли іслам. Кожен дім осяявся нуром ісламу. Саад ібн Муаз і Усайд ібн Худайр розбили всіх ідолів, які належали їхнім племенам. Коли нашому улюбленому Пророкові (саллаллаху алейхі ва саллям) повідомили про це, Він дуже зрадів. Мусульмани в Мецці були сповнені радості. Тому цей рік (621 р. н. е.) назвали Санат ас-сурур (рік радості).

Ассаляту вассаляму алейка, о Расулюллах!
Ассаляту вассаляму алейка, о Хабібаллах!
Ассаляту вассаляму алейка, о Сайїдаль-авваліна валь-ахірін!

Другий байат (присяга вірності) в Акабі

На дванадцятому році після бісату переслідування мусульман з боку мекканських багатобожників досягли межі й стали нестерпними. Натомість у Медині люди з племен Аус і Хазрадж завдяки служінню Асада ібн Зурари та Мусаба ібн Умайра були сповнені любові й палкого бажання прийняти мусульман з розкритими обіймами, пригорнути їх до грудей і принести заради них будь-яку жертву. Вони прагнули, щоб наш Володар Расулюллах якнайшвидше вшанував Медину Своєю присутністю, і обіцяли, що не пошкодують заради Нього ні майна, ні життя. Настав час хаджу. У місяці Зуль-хіджжа разом з Мусабом ібн Умайром до Мекки прибули з Медини 73 чоловіки-мусульмани і 2 жінки-мусульманки. Після хаджу всі вони знову зустрілися з нашим Пророком в Акабі. Дванадцять представників, серед них Асад ібн Зурара, від імені своїх племен наполегливо просили нашого Пророка переселитися до Медини і запропонували Йому це. Прочитавши їм кілька аятів аль-каріма з Корану аль-карім, наш Володар Расулюллах зажадав від них твердої обіцянки, що вони захищатимуть Його так, як захищають і бережуть власне життя, своїх дружин і дітей. Був там і дядько нашого Володаря Расулюллаха по батькові, Хазрат Аббас, який ще не став мусульманином. Він звернувся до цієї групи, що прийшла скласти байат, з такими словами: «О люди Медини! Це син мого брата. З усіх людей Його я люблю найбільше. Якщо ви віруєте в Нього і в те, що Він приніс від Аллаха, і якщо хочете забрати Його з собою, ви мусите дати мені тверду обіцянку, яка могла б мене заспокоїти. Як ви знаєте, Мухаммад (алейхіссалям) — один із нас. Ми захищали Його від тих, хто в Нього не вірить. Він живе серед нас під захистом, зберігаючи Свою гідність і честь. І все ж Він відвернувся від усіх інших і вирішив приєднатися до вас і піти з вами. Беріться за це лише тоді, коли маєте досить військової сили, щоб вистояти проти всіх арабських племен, коли вони об’єднаються й нападуть на вас. Обговоріть і добре обміркуйте це між собою, щоб згодом не посваритися. Чи дотримаєте ви свого слова і чи зможете захистити Його від Його ворогів? Якщо зможете зробити це як належить — то й добре. Але якщо ви покинете Його самого, коли вийдете з Мекки, то відмовтеся від цього вже зараз, щоб Він міг жити під захистом і зберігаючи Свою честь у Своєму власному краї». Мусульман з Медини засмутила ця промова Хазрат Аббаса. Їм здалося, ніби вони почули, що, забравши нашого Володаря Расулюллаха (саллаллаху алейхі ва саллям) до свого краю, не зможуть захистити Його від багатобожників і покинуть Його, коли стане скрутно. Хазрат Асад ібн Зурара, один із сахабів з Медини, звернувся до нашого Володаря Пророка і сказав: «О Расулюллах! Якщо Ти дозволиш, я маю сказати кілька слів. Дозволь мені викласти їх Тобі». Коли наш Володар Фахр аль-каїнат дозволив йому, він сказав: «Хай будуть мої мати й батько пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Кожен заклик має свій шлях і свій спосіб, лагідний чи суворий. Тепер Ти закликаєш нас до того, що людям дуже важко прийняти. Бо людям дуже тяжко покинути ідолів, яким вони здавна поклонялися, і прийняти іслам. І все ж ми прийняли іслам усім своїм серцем. Ти також звелів нам розірвати зв’язки з нашими родичами-багатобожниками, і це ми теж прийняли щиро. Ти знаєш, що й це дуже важко прийняти. Твою високу особу, яку навіть Твої дядьки не захистили, а обернулися проти неї ворогами, ми прийняли з розкритими обіймами і вважали цей почесний обов’язок для себе ваджибом (приписаним) і необхідним. Ми всі одностайні в цих наших словах. Що ми кажемо язиком, те підтверджуємо серцем. Присягаємося, що захищатимемо Твою благословенну особу до останньої краплі крові, як захищаємо власних дружин і дітей. Якщо ми порушимо цей наш договір, то хай ми будемо серед нещасних, які не дотримуються слова, даного Аллахові таала. О Расулюллах! Ми тверді в цьому нашому слові. Хай Аллах таала дарує нам успіх!» Потім він продовжив: «О Расулюллах! Ти можеш узяти від нас таку запоруку для Себе, яку забажаєш, і поставити такі умови, які захочеш».

Наш Володар Пророк заохотив їх до ісламу і прочитав Коран аль-карім. Потім Він сказав: «Моя умова до вас від імені мого Господа — щоб ви поклонялися Аллахові таала і нічого не надавали Йому в співучасники. Моя умова до вас від мого власного імені та від імені моїх Асхабів — щоб ви дали нам притулок, допомагали мені й моїм Асхабам і захищали нас від усього того, від чого обороняєте й захищаєте самих себе».

Бара ібн Маарур сказав: «Присягаюся Аллахом таала, Який послав Тебе Пророком з істинною релігією і Книгою, що ми захищатимемо Тебе так, як обороняємо й захищаємо своїх дружин і дітей! Прийми від нас байат, о Расулюллах!» Щоб зміцнити угоду з нашим Володарем Пророком, Аббас ібн Убада, один із мусульман з Медини, сказав своїм друзям: «О люди Хазраджу! Чи знаєте ви, чому прийняли Мухаммада алейхіссалям?» Вони відповіли: «Так». Тоді він сказав: «Ви приймаєте Його і йдете за Ним і в мирний час, і під час війни. Якщо ви покинете нашого Пророка самого і без допомоги, коли ваше майно зазнає шкоди, а ваші родичі й близькі загинуть, то зробіть це вже зараз. Клянуся Аллахом, якщо ви вчините таке, то загинете і в цьому світі, і в ахіраті! Але якщо вважаєте, що здатні бути вірними Йому в тому, до чого Він закликає, навіть якщо ваше майно пропаде, а ваших найближчих родичів уб’ють, то тримайтеся Його. Клянуся Аллахом, це найкраще для вашого життя і в цьому світі, і в ахіраті». Друзі відповіли йому: «Ми не відмовимося від нашого Пророка, навіть якщо наше майно пропаде, а наших близьких уб’ють. Ми ніколи Його не покинемо. Краще смерть, ніж відступ!»

«Якщо ми порушимо цей наш договір, то хай ми будемо серед нещасних, які не дотримуються слова, даного Аллахові таала. О Расулюллах! Ми тверді в цьому нашому слові. Хай Аллах таала дарує нам успіх!» Асад ібн Зурара (радіяллаху анх)

Потім вони звернулися до нашого улюбленого Пророка і запитали: «О Расулюллах! Що ми отримаємо, якщо виконаємо цей наш договір?» Тоді наш улюблений Пророк сказав: «Вдоволення Аллаха таала і Джаннат!» Кожен із них дав свою обіцянку як представник і уповноважений свого народу. Першим Хазрат Асад ібн Зурара зробив мусафаху (рукостискання за мусульманським звичаєм) і сказав: «Я складаю байат, щоб виконати обіцянку, яку дав Аллахові таала і Його Расулові, і здійснити свою обітницю допомагати Йому своїм життям і своїм майном». Після нього кожен із них так само склав свій байат і висловив свою радість і покору словами: «Ми прийняли заклик Аллаха таала і Його Расула, ми почули й скорилися». Так вони без вагань віддали своє життя і своє майно заради Расулюллаха. Байат з жінками було складено лише словами (без мусафахи). Наш улюблений Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) узяв з них обіцянку «не надавати Аллахові таала нічого в співучасники, не красти, не зводити наклепів і не чинити зіна, не вбивати своїх дітей, не брехати і не противитися добрим ділам…» Коли люди Медини складали байат нашому Володареві Пророку, з пагорба Акаба пролунав голос: «О ви, що стали табором у Міні! Пророк і мусульмани з Медини уклали угоду воювати проти вас». Про цей голос наш Пророк сказав: «Це шайтан (сатана) Акаби», а тоді звернувся до того, хто кричав: «О вороже Аллаха таала! І з тобою я впораюся!» Потім Він звелів людям Медини, які склали байат: «Негайно повертайтеся до своїх стоянок». Аббас ібн Убада сказав: «О Расулюллах! Присягаюся, якщо Ти забажаєш, завтра вранці ми рушимо на невіруючих, які є в Міні, і всіх їх зітнемо мечем». Наш Володар Пророк зрадів, але відповів: «Нам ще не наказано так діяти. Поки що повертайтеся на свої місця». За переказом імама ан-Насаї від Абдуллаха ібн Аббаса, ті з ансарів, хто був присутній під час байату в Акабі, стали мухаджирами тим, що прийшли до Расулюллаха3.

Кипарис упертий і не слухає благання горлиці,
хіба що вода впаде йому до ніг і благатиме його.
Троянда хитро прагне випити кров соловейка,
хіба що вода проникне в жили трояндової гілки й порятує.
Вода явила світові свою чисту природу,
пішовши шляхом Ахмада аль-Мухтара.
Володар людського роду, море добірних перлин, —
Його чудеса стали водою на вогонь лиходіїв.
Щоб оновити блиск трояндового саду пророцтва,
Він Своїм чудом дав воді заструменіти з твердої скелі.
Його чудо — безмежне море у світі,
звідти вода дійшла аж до вогнища-капища невірних.
Хто це почує, кусає палець від подиву:
у день скрути Він дав ансарам воду зі Своїх пальців.