Подорож із Мекки до Таїфа

Він закликає жителів Таїфа до віри

Хоча багатобожники бачили від нашого улюбленого Пророка багато див, вони з чистої впертості не увірували; ба більше, не припиняли кривдити й мучити своїх дітей, братів і сестер, родичів і друзів, які стали мусульманами. Наш улюблений Пророк дуже засмучувався через їхню дедалі жорстокішу кривду й тортури. Він задумав піти до Таїфа, що лежав неподалік Мекки, і закликати тамтешніх людей до ісламу. Тож Він узяв із Собою Зайда ібн Харісу і прийшов до Таїфа.

Він поговорив із синами Амра — Абд аль-Ялілем, Хабібом і Масудом, які були серед найзнатніших людей Таїфа. Він розповів їм про іслам і попросив їх увірувати в Аллаха таала. Але вони не тільки не увірували, а й глузували з Нього і навіть сказали: «Невже Аллах таала не знайшов нікого іншого, крім Тебе, щоб послати Пророком? Невже Аллах таала не спроможний послати Пророком когось іншого, крім Тебе? Іди куди хочеш, тільки забирайся з нашої землі! Твій власний народ не прийняв того, що Ти казав, тому Ти й прийшов сюди, чи не так? Клянемося, що й ми триматимемося від Тебе подалі! Ми не приймемо нічого з того, чого Ти просиш».

Наш Володар Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) у смутку пішов від них. Десять днів або місяць Він закликав плем’я Сакіф до ісламу, але жоден із них не увірував; навпаки, вони глузували з Нього, мучили й ганили Його. Вони поставили дітей і юнаків уздовж доріг, якими Він мав іти, і змусили їх кидати камінням у нашого Володаря й нападати на Нього. Хазрат Зайд затуляв своїм тілом нашого Пророка від каміння, яке кидали юнаки Таїфа, намагаючись не допустити, щоб Його спіткала якась шкода. Він бігав довкола нашого улюбленого Пророка і з усіх сил боровся, щоб каміння не влучало в Нього. Щоб Його благословенному тілу не заподіяли шкоди, він не зважав на каміння, яке влучало в нього самого. Хіба не чекав він нагоди віддати своє життя саме в такі дні? І ось тепер вони закидали камінням Володаря світів і намагалися вигнати Його зі своєї землі кривдою й тортурами.

Поки Хазрат Зайд бігав туди й сюди, захищаючи нашого Володаря Расулюллаха, каміння один за одним влучало йому в голову, у тіло й у ноги. Тому все тіло Хазрат Зайда було залите кров’ю. Він віддавав усе, щоб захистити свого улюбленого Пророка, і щосили кричав жорстоким людям, що кидали каміння: «Перестаньте!… Не бийте! Він — Володар світів! Він — Расул Аллаха! Розірвіть моє тіло на шматки, але нехай нашого Пророка не спіткає жодна шкода!» Каміння, що пролітало повз Зайда ібн Харісу, долітало до нашого Володаря Расулюллаха і до крові поранило Його благословенні ноги.

Засмучений, утомлений і поранений, наш улюблений Пророк наблизився до виноградника двох братів — Утби й Шайби. Там наш Володар Расулюллах, за Якого кожен віруючий прагне віддати життя, стер кров зі Своїх благословенних ніг.

Він здійснив абдест і під деревом звершив намаз у два ракаати. Потім Він підніс Свої благословенні руки і помолився Аллахові таала.

Власники виноградника дивилися на це. Вони бачили, що спіткало нашого Володаря Расулюллаха, і були свідками Його самотності й безпритульності. У них прокинувся жаль, і вони послали Йому виноград із рабом на ім’я Аддас. Наш улюблений Пророк промовив Басмалу (Бісмілляхіррахманіррахім), коли їв виноград. Раб, що приніс виноград, був християнином. Почувши Басмалу, він здивувався і спитав: «Я тут уже багато років, але ніколи не чув, щоб хтось казав таке. Що це за слова?»

Расулюллах спитав: «Звідки ти?» Аддас відповів: «Я з Ніневії». Расулюллах сказав: «То ти з краю Юнуса (алейхіссалям)». Аддас спитав: «Звідки Ти знаєш Юнуса? Тут Його ніхто не знає». Расулюллах відповів: «Він — мій брат. Він теж був Пророком, як і я».

Аддас сказав: «Той, хто має це прекрасне обличчя і ці лагідні слова, не може бути брехуном. Я вірю, що Ти — Расул Аллаха». Він став мусульманином і сказав: «О Расулюллах! Багато років я був рабом у цих жорстоких людей і цих брехунів. Вони несправедливо відбирають у всіх те, що їм належить. Вони всіх обманюють. Немає в них жодної доброї риси. Вони не цураються жодної підлості, щоб нагромадити мирські статки й задовольнити свої пожадання. Я їх ненавиджу. Я хочу піти з Тобою, удостоїтися честі служити Тобі, стати мішенню для неповаги, яку виявлятимуть до Тебе невігласи й дурні, і пожертвувати собою, захищаючи Твоє благословенне тіло».2

Наш Володар Расулюллах усміхнувся і сказав: «Поки що залишайся у своїх господарів! Невдовзі ти всюди почуєш моє ім’я. Тоді приходь до мене».

«Перестаньте!… Не бийте! Він — Володар світів! Він — Расул Аллаха! Розірвіть моє тіло на шматки, але нехай нашого Пророка не спіткає жодна шкода!» Зайд ібн Харіса (радіяллаху анх)

Трохи відпочивши, вони рушили до Мекки. Коли до Мекки лишалося два дні шляху, Він побачив, що Його затінює хмара. Придивившись уважно, Він зрозумів, що це Джабраїл алейхіссалям. Згодом наш улюблений Пророк розповів про це нашій матері Аїші ас-Сіддіці.

У «Сахіх аль-Бухарі» і в «Муснаді» Ахмада ібн Ханбала переказано, що одного дня наша мати Хазрат Аїша спитала: «О Расулюллах! Чи був у Тебе коли-небудь день, болісніший за день Ухуду?» Наш Володар Расулюллах відповів: «Клянуся Аллахом, я не зазнав від невіруючих у газві Ухуд стільки, скільки зазнав від твого народу. Коли я представився Ібн Абд аль-Ялілю ібн Абд аль-Кулялю (тобто коли я оголосив своє пророцтво і закликав його до релігії), він цього не прийняв. Я пішов від них у такому болю, що не міг отямитися, аж доки не дійшов до місця, яке зветься Карн ас-Сааліб. Там я підняв голову й побачив, що мене затінює хмара. Я побачив, що в хмарі стоїть Джабраїл (алейхіссалям). Він гукнув мені й сказав: „О Мухаммаде! Хакк таала почув, що сказав про Тебе Твій народ, і Він знає, що вони не захищатимуть Тебе. Він послав Тобі цього ангела, якому доручено гори, щоб Ти наказав йому, що забажаєш“. Цей ангел теж гукнув мені, привітав мене й сказав: „О Мухаммаде! Як сказав Тобі Джабраїл, Хакк таала послав мене, ангела гір, до Тебе, щоб Ти наказав мені, що забажаєш. Я до Твоїх послуг. Якщо Ти хочеш, щоб ці дві стрімкі гори (гора Куайкіан і гора Абу Кубайс) зійшлися й зімкнулися над жителями Мекки (і вщент розчавили багатобожників), накажи — і я це зроблю“. Я не погодився, а сказав: „(Ні! Мене послано як милість для світів.) Я молю Аллаха таала, щоб Він вивів із нащадків цих багатобожників покоління, яке поклонятиметься тільки Аллахові таала і не ставитиме поряд із Ним нічого“».

Коли наш Володар Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) повертався з Таїфа до Мекки, Він трохи відпочив у Нахлі. Якоїсь миті Він став до намазу. Група джинів із Нусайбіна проходила тим місцем і, почувши аяти Корану аль-карім, які читав наш улюблений Пророк, зупинилася й заслухалася. Потім вони поговорили з нашим Володарем Пророком і стали мусульманами. Наш Володар Пророк сказав їм: «Коли прийдете до свого народу, розкажіть їм про мій заклик до віри. Закличте до віри і їх».

Коли ці джини пішли до свого народу й розповіли про це, усі джини, які це почули, увірували.3 Про це сказано в сурі аль-Джинн Корану аль-карім і у відомих книгах хадисів шаріф, що звуться «Бухарі» і «Муслім».

Коли Він наближався до Мекки, віруючі передали нашому Володареві Расулюллахові звістку: «Курайшити дізналися, як погано повелися з Тобою підлі люди Таїфа. Якщо Ти прийдеш зараз, вони можуть посилити свою жорстокість». Коли наш Володар Пророк дійшов до Хіри, Він послав людину до Сухайля ібн Амра й попросив його взяти Його під свій захист. Коли цей нещасний відмовив, Він послав звістку Мутімові ібн Аді, і той прийняв прохання. Наш Володар Хабіб аль-акрам, Набі аль-мухтарам (шановний Пророк), прийшов до Мекки під захистом Мутіма ібн Аді. Мутім повідомив про це курайшитам. Расулюллах здійснив таваф довкола Байт аш-Шаріф (Кааби) і поцілував Хаджар аль-Асвад. Через кілька днів Він сказав Мутімові: «Я більше не хочу бути під твоїм захистом». Мутім погодився й на це. Джанаб аль-Хакк узяв Свого Хабіба під Свій власний захист.

Скажіть «Ля іляха іллаллах» — і врятуєтеся

Расул алейхіссалям і далі закликав людей на правильний шлях. Через це багатобожники знову розлютилися й почали мучити й катувати більше, ніж будь-коли досі. Тоді Джанаб аль-Хакк звелів нашому Володареві Пророкові зустрічатися з арабськими племенами, що приходили відвідати Каабу в час відвідин, і закликати їх до ісламу. Після цього веління наш улюблений Пророк почав ходити на ярмарки Зуль-Маджаз, Указ і Маджанна, що влаштовувалися довкола Мекки.

Він часто ходив туди й закликав племена вірувати в єдність Аллаха таала і поклонятися Йому. Він просив їх визнати, що Він — Пророк, і сповіщав, що Джанаб аль-Хакк дасть їм Джаннат, якщо вони це визнають. Але, на жаль, ніхто з них не дослухався до цих закликів, з якими наш Володар Пророк звертався до них майже благально. Одні поводилися з Ним грубо й глузували з Нього, інші кривилися й говорили про Нього погані слова. До того ж курайшитські багатобожники ходили за Ним слідом і підбурювали племена, до яких Він ішов.

За переказами Імама Ахмада, Байхакі, Табарані та Ібн Ісхака, Рабіа ібн Аббад розповідав: «Я був молодий. Я пішов до Міни разом зі своїм батьком. Расул алейхіссалям ходив туди, де розташовувалися арабські племена, і казав: „О сини такого-то! Я — Расул Аллаха таала, Який велить вам викинути цих ідолів, яким ви поклоняєтеся, поклонятися Аллахові таала, не ставлячи нікого поряд із Ним, вірувати в мене й визнавати мене правдивим, а також захищати мене, доки я не поясню й не виконаю обов’язку, з яким мене послав Хакк таала!…“

За Ним ішов косоокий чоловік із заплетеним волоссям і казав: „О сини такого-то! Цей чоловік забороняє вам поклонятися нашим ідолам Лат і Узза і кличе вас до релігії, яку Він Сам вигадав! Стережіться… Не слухайте Його й не коріться Йому!…“ Я спитав свого батька: „Хто це йде за цим чоловіком?“ Він відповів: „Його дядько Абу Лахаб“».

Табарані переказав від Таріка ібн Абдуллаха: «Я бачив Расула алейхіссалям на ярмарку Зуль-Маджаз. Він голосно гукав, щоб люди чули: „О люди! Скажіть: Ля іляха іллаллах (немає бога, крім Аллаха таала), — і врятуєтеся!“ Якийсь чоловік, що йшов за Ним, кидав Йому в ноги каміння, яке тільки потрапляло йому під руку, і казав: „О люди! Не вірте Йому!… Стережіться Його! Бо Він брехун!…“ Каміння, що влучало, до крові поранило Його благословенні ноги, але Він невтомно й не занепадаючи духом продовжував Свій заклик. Люди питали: „Хто цей юнак?“ Хтось відповів: „Це юнак із синів Абдульмутталіба“. Коли спитали: „А хто це кидає каміння?“, той відповів: „Його дядько Абу Лахаб“».

Імам аль-Бухарі у своїй книзі «Таріх аль-Кабір» і Табарані у своїй книзі «Муджам аль-Кабір» згадують, що Мудрік ібн Муніб переказав від свого батька, а його батько — від свого діда, який сказав: «Ми з батьком прийшли до Міни й на якийсь час там зупинилися. Ми натрапили на гурт людей. Якийсь чоловік казав їм: „О люди! Скажіть: Ля іляха іллаллах, — і врятуєтеся!“ Дехто з людей довкола Нього плював Йому в Його прекрасне обличчя, дехто сипав Йому на голову землю, а ще інші лаялися і всіляко Його ображали. Так тривало аж до полудня. Тоді туди прийшла маленька дівчинка з глеком води в руці. Побачивши Його в такому стані, вона заплакала. Напившись води, Він обернувся до дівчинки й сказав: „Доню моя! Не бійся, що твого батька заманять у пастку й уб’ють чи що його принизять!“ Тоді ми спитали тих, хто там був: „Хто цей чоловік і хто ця дівчинка?“ Вони відповіли: „Це Мухаммад із синів Абдульмутталіба, а та, що з Ним, — Його дочка Зайнаб“».

«Він (Юнус алейхіссалям) — мій брат. Він теж був Пророком, як і я» Хадис шаріф

Саїд ібн Ях’я ібн Саїд Амаві у своїй книзі «Магазі» переказав від свого батька, а його батько переказав від Абу Наїма та Абдуррахмана Амірі, а Абдуррахман Амірі — від багатьох інших. Вони сказали: одного дня наш улюблений Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) пішов на ярмарок Указ. Він прийшов до племені Бану Амір і спитав їх: «О Бану Амір! Який у вас захист для тих, хто шукає у вас притулку?» Вони відповіли: «Ніхто не сміє навіть зачепити нас словом, і ніхто не може погрітися біля нашого вогню без нашого дозволу!…» Наш Володар Пророк сказав: «Я — Расул Аллаха таала. Чи захистите ви мене, коли я прийду до вас, доки я не донесу людям пророчого обов’язку, який дав мені мій Господь?» Вони спитали: «З якого Ти роду в Курайші?» Наш Володар відповів: «Я із синів Абдульмутталіба». Тоді вони сказали: «Якщо Ти із синів Абдульмутталіба, то чому вони Тебе не захищають?» Наш Володар Расулюллах відповів: «Вони перші серед тих, хто відкидає мене». Гурт Бану Амір сказав: «О Мухаммаде! Ми й не відкидаємо Тебе, і не віруємо в те, що Ти приніс. Але ми захищатимемо Тебе, доки Ти не донесеш людям Свого пророчого обов’язку».

Після цього наш Володар Пророк сів біля них. Саме тоді повернувся Байхара ібн Фаріс, один із провідників Бану Амір, закінчивши свої торгові справи на ярмарку. Він указав на нашого Володаря Пророка і спитав їх: «Хто це?» Вони відповіли: «Це Мухаммад ібн Абдуллах». Байхара спитав: «Яке вам до Нього діло, що ви посадили Його біля себе?» Вони відповіли: «Він шукав у нас притулку; Він каже, що Він — Расул Аллаха, і просить нас захищати Його, доки Він не донесе людям Свого пророчого обов’язку». Тоді Байхара обернувся до нашого Володаря Пророка і сказав: «Узятися захищати Тебе — це означає підставити наші груди під стріли всіх арабів». А своєму народові він сказав: «Немає племені, яке поверталося б додому з чимось гіршим, ніж ви. То ви, виходить, воюватимете з усіма арабами і підставлятимете свої тіла під їхні стріли! Якби Його власний народ бачив у Ньому щось добре, він сам першим захистив би Його. Ви намагаєтеся дати притулок і допомогу людині, яку Його власний народ відкинув і прогнав! Ви зовсім неправильно міркуєте!…»

Потім він обернувся до нашого улюбленого Пророка і мав нещастя сказати: «Негайно покинь нас і повертайся до Свого народу!… Клянуся, якби Ти не був серед мого народу, я зараз відрубав би Тобі голову!…» Почувши ці слова, Володар світів у великій скорботі сів на Свого верблюда. Зухвалий Байхара скинув нашого Володаря Расулюллаха з верблюда. Жінка з Асхабів аль-кірам на ім’я Дабаа бінт Амір побачила це, голосно скрикнула й гукнула своїх родичів: «Як ви можете терпіти те, що чинять з Хабібом Аллаха таала? Невже немає нікого, хто заради мене врятував би Расулюллаха з рук цих людей?» Троє її двоюрідних братів, синів її дядька, одразу кинулися на нещасного Байхару. Двоє з людей Байхари хотіли йому допомогти, але інші добряче відлупцювали й побили Байхару та його помічників. Наш улюблений Пророк, Який стежив за тим, що відбувалося, помолився за тих трьох, що билися за Нього: «Я Раббі! Даруй їм Свою благодать!» А за Байхару та його помічників Він помолився: «Я Раббі! Віддали й цих від Своєї милості!»

Ті, за кого Він помолився на добро, удостоїлися честі стати мусульманами, а інші померли невіруючими. Коли члени племені Бану Амір повернулися додому, вони розповіли старому чоловікові зі свого племені, який читав небесні книги, що з ними сталося в Мецці. Почувши ім’я нашого Володаря Пророка, цей чоловік став їм дорікати й сказав: «О Бану Амір! Що ви наробили? Жоден із синів Ісмаїла досі ніколи не заявляв неправдиво про пророцтво. Те, що Він казав, безперечно, було правдою й істиною. Цю втрачену нагоду тепер дуже важко надолужити!…»

Коли Він розмовляв із Джабраїлом,
Прийшов до Нього Рафраф і привітав.
Тоді він узяв того Шаха світу
І відразу поніс Його до Сідри.

«О люди! Скажіть: Ля іляха іллаллах, — і врятуєтеся!» Хадис шаріф

Ісра і Мірадж