РІК СМУТКУ

Втрата дитини

Касим, старший син нашого Володаря Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям), помер, коли йому було сімнадцять місяців. Через багато років після цієї болісної події помер і Його другий син, Абдуллах. Зі сльозами на благословенних очах наш Володар Расулюллах обернувся до гори і сказав: «О горо! Якби те, що спіткало мене, спіткало тебе, ти не витримала б і розсипалася б!» — так Він висловив Свою скорботу. Коли наша мати Хазрат Хадіджа спитала: «О Расулюллах! Де вони тепер?», Він відповів: «Вони в Джаннаті».

Коли Султан Всесвіту, наш улюблений Пророк, утратив обох Своїх синів, багатобожники дуже зраділи. Такі невіруючі, як Абу Джахль, вважали це слушною нагодою і всюди голосно кричали: «Тепер Мухаммад — абтар; Його рід обірвався. У Нього не лишилося сина, який продовжив би Його рід. Коли Він Сам помре, Його ім’я і славу забудуть».

Тоді Аллах таала зіслав суру аль-Каусар і втішив Свого Расула. Сура каже, за змістом: «(О Мій Хабібе!) Воістину, Ми дали Тобі Каусар (Ми дарували Тобі водойму Каусар і дуже багато добра). Тож здійснюй намаз заради Свого Господа і приноси жертву. Воістину, той, хто зводить на Тебе слово (називаючи Тебе безрідним), сам безрідний і позбавлений усякого добра. (Той, хто називає Тебе абтаром, сам без нащадків, без честі й без імені. А Твій чистий рід, Твоє ім’я і Твоя честь, о Мій Хабібе, триватимуть до Дня Кіямату. І в ахіраті Тобі призначено безліч великих почестей, яких ніхто не може собі уявити.)»1

Смерть Абу Таліба

У дні після того, як померли сини нашого Володаря Расулюллаха (саллаллаху алейхі ва саллям), Абу Таліб захворів, і хвороба з кожним днем тяжчала. Курайшитські багатобожники почули про це й подумали: «Поки Абу Таліб був живий, він докладав великих зусиль, щоб захищати Мухаммада. Тепер час його відходу близький. Відвідаймо його, хоч би й в останню годину. Адже Хамза, арабський герой, якому немає рівних, і Умар, чия хоробрість і безстрашність ясні, як сонце, стали мусульманами. З кожним днем люди з арабських племен приходять гуртами й підкоряються Йому. Так мусульман щодня стає дедалі більше, і їхній голос наповнює світ. За такого становища ми мусимо або підкоритися їм, або бути готовими до війни й битви. Ходімо до Абу Таліба й пояснимо йому становище, щоб він нас помирив. Не нападатимемо на Його релігію, і нехай Він не нападає на нашу». З такою думкою вони прийшли до Абу Таліба. Відомі мужі, як-от Укба, Шайба, Абу Джахль і Умайя ібн Халаф, сіли на подушки біля постелі Абу Таліба. Вони сказали: «Ми віримо в твою велич і визнаємо твою перевагу. Тому ми ніколи не виступали проти тебе. Ми боїмося, що після твоєї смерті Мухаммад візьметься за нас і ворожнеча між нами триватиме. Помири нас, щоб ми не нападали на релігію одне одного».

«О горо! Якби те, що спіткало мене, спіткало тебе, ти не витримала б і розсипалася б!» Хадис шаріф

Як і могили багатьох великих мужів ісламу, гробницю першої дружини нашого улюбленого Пророка (саллаллаху таала алейхі ва саллям), нашої матері Хазрат Хадіджі (радіяллаху анха), теж було зруйновано й прибрано.

Абу Таліб послав по нашого Володаря Пророка і сказав: «Усі провідники Курайшу просять Тебе не втручатися в їхню релігію. Якщо Ти на це погодишся, вони будуть до Твоїх послуг і допомагатимуть Тобі». Володар світів сказав: «О дядьку! Я хочу закликати їх лише до одного-єдиного слова, і завдяки цьому слову всі араби схиляться перед ними, а ті, хто не араби, платитимуть їм джизью (різновид податку)». А провідникам Курайшу Він сказав: «Так! Якщо ви скажете мені одне слово, то завдяки йому пануватимете над усіма арабами, а ті, хто не араби, схилятимуться перед вами». Абу Джахль сказав: «Добре. Ми скажемо його й десять разів. Що ж це за слово?» Коли наш Володар Расулюллах відповів: «Щоб ви сказали „Ля іляха іллаллах“ і викинули ідолів, яким поклоняєтеся замість Аллаха таала», багатобожники одразу сказали: «Проси в нас чогось іншого!…» Наш Володар Пророк сказав: «Навіть якби ви принесли сонце й поклали його мені в руки, я не просив би у вас нічого іншого, крім цього».

Багатобожники сказали: «О Абаль-Касим! Ти пропонуєш дуже дивну річ. Ми хочемо зважати на Тебе, а Ти не зважаєш на нас!» — і, підвівшись, пішли. Коли вони пішли, Абу Таліб сказав нашому Володареві Пророкові: «Те, чого Ти просив у курайшитів, було цілком слушне. Ти сказав правду». Ці слова дядька подали нашому Володареві Расулюллахові надію, і Він зрозумів, що Абу Таліб може прийти до віри. Він сказав: «О дядьку! Скажи хоч раз „Ля іляха іллаллах“!… Щоб я міг заступитися (шафаат) за тебе в День Кіямату». Абу Таліб відповів: «Я боюся, що люди дорікатимуть мені, кажучи: „Він злякався смерті, тому й став мусульманином“. Інакше я зробив би Тобі приємність». Так він дав зрозуміти, що це тяжко для його нафсу (пожадливої душі). Його хвороба дедалі тяжчала, і він помер.2

Смерть нашої матері Хазрат Хадіджі

На десятому році бісату, через три дні після смерті Абу Таліба, померла і Расулюллахова подруга в усіх скорботах, Його супутниця життя протягом двадцяти п’яти років, наша благословенна мати Хазрат Хадіджа. Вона померла після трирічної облоги, сповненої мук і скорбот, за три роки до Хіджри, на початку місяця Рамадана, у віці 65 років.3 Наш Володар Фахр аль-каїнат (саллаллаху алейхі ва саллям) поховав нашу матір Хазрат Хадіджу Своїми власними благословенними руками. Він дуже сумував, утративши її.

Те, що наша мати Хазрат Хадіджа і Його дядько Абу Таліб померли одне за одним того самого року, сповнило нашого Володаря Пророка скорботою. Тому цей рік назвали «Санат аль-хузн», тобто роком смутку.

Смерть нашої матері Хазрат Хадіджі вразила нашого улюбленого Пророка і засмутила Його понад усяку міру. Адже вона перша увірувала і визнала правду нашого Володаря Расулюллаха. До того ж вона була Його найбільшою опорою і втіхою. Коли всі були ворогами, вона відкрила Йому все своє серце і була сповнена любові до нашого Пророка. Усе своє майно й багатство вона віддала на справу ісламу і трудилася день і ніч, служачи нашому улюбленому Пророкові. Вона ніколи не засмучувала Расулюллаха і ніколи не кривдила Його. Наш Володар Пророк час від часу розповідав про це і так згадував чесноти Своєї благословенної дружини.

«О дядьку! Скажи хоч раз „Ля іляха іллаллах“!… Щоб я міг заступитися за тебе в День Кіямату» Хадис шаріф

Одного дня, коли нашого Пророка не було вдома, Хазрат Хадіджа вийшла Його шукати. Джабраїл алейхіссалям з’явився їй у людській подобі. Наша мати Хазрат Хадіджа хотіла спитати його про нашого Володаря Пророка, але, подумавши, що він може бути одним із ворогів, повернулася назад. Побачивши нашого улюбленого Пророка вдома, вона розповіла Йому про цей випадок. Наш Володар Фахр аль-каїнат сказав: «Чи знаєш ти, хто був той, кого ти бачила і в кого хотіла спитати про мене? Це був Джабраїл (алейхіссалям). Він просив мене передати тобі його вітання. Ще він просив мене сказати тобі, що в Джаннаті для тебе приготовано будинок із перлів. Звісно, там не буде нічого такого, що засмучує, тривожить, утомлює чи обтяжує».

В одного рука завмерла в повітрі, другий осліп

Наш улюблений Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) осяював серця Своїх Асхабів, які були серед найщасливіших людей, бесідами, яким немає рівних. Він пояснював аяти аль-каріма, що зсилалися, і не залишав нічого недомовленого чи незрозумілого. Водночас Він ходив туди, де збиралися багатобожники, і невтомно, не занепадаючи духом, закликав їх до віри. Абу Джахль і Валід ібн Мугіра лютували через це й казали: «Якщо так триватиме далі, Мухаммад наверне всіх до Своєї релігії і не залишить нікого, хто поклонявся б нашим ідолам». Одного дня вони дійшли висновку, що єдиний спосіб покласти цьому край — убити Володаря світів, нашого улюбленого Пророка. Абу Джахль узяв із собою Валіда ібн Мугіру і кількох юнаків із синів Махзума і прийшов до Байтуллаха. Тієї миті наш улюблений Пророк здійснював намаз. Абу Джахль одразу кинувся вперед із каменем у руці. Тієї миті, коли він підняв руку, щоб ударити каменем нашого Володаря Хабіба аль-акрама і Набі аль-мухтарама (шановного Пророка), його руки непорушно завмерли в повітрі. Він нічого не міг удіяти й геть розгубився. У такому стані він повернувся туди, звідки прийшов. Коли він дійшов до багатобожників, його рука стала такою, як і раніше, а камінь упав на землю. Один із синів Махзума схопив той самий камінь і рушив до нашого Володаря Пророка, кажучи: «Ось побачите! Я Його вб’ю!…» Коли він наблизився, то враз осліп і нічого довкола не бачив. Тоді всі сини Махзума разом кинулися до нашого улюбленого Пророка. Коли вони зовсім наблизилися до нашого Володаря Пророка, то раптом перестали Його бачити. Але вони чули Його благословенний голос. Коли вони йшли туди, звідки лунав голос, голос лунав позаду них; коли ж вони оберталися, він лунав із того місця, звідки лунав раніше. Те саме вони пережили кілька разів. Зрештою вони так розгубилися, що покинули те місце, не зумівши заподіяти нашому Володареві Расулюллахові жодної шкоди.

Заручини з Хазрат Аїшею і Хазрат Саудою

Коли померла Хазрат Хадіджа (радіяллаху анха), не лишилося нікого, хто вів би господарство в домі Расулюллаха. Хавля бінт Хакім-хатун, побачивши це, прийшла до Сарвара аль-аляма. Вона сказала: «О Расулюллах! Тобі потрібна гідна Тебе супутниця і дружина, достойна служити Тобі. Якщо хочеш, я посватаю для Тебе дружину». Расулюллах сказав: «О Хавле, де ж знайти жінку, придатну для цього служіння?» Хавля відповіла: «Якщо Ти хочеш дівчину, то це Аїша, дочка Твого друга Абу Бакра. Якщо хочеш вдову, то підійде Сауда бінт Зама». Тоді Расул алейхіссалям сказав: «Посватай мені обох». Расулюллах спершу заручився з Хазрат Аїшею, а потім із Саудою. Хазрат Сауду Він узяв до Себе додому в Мецці. Весілля з Хазрат Аїшею відбулося в Медині в місяці Шаввалі на другому році після Хіджри.