ОБЛОГА

Початок облоги

Сьомий рік бісату… Багатобожники невпинно докладали зусиль, щоб не дати ісламу проникнути в серця й поширитися. Проте з кожним днем мусульман ставало дедалі більше. Тортури й жорстокість щодо мусульман не змушували їх звернути зі свого шляху; навпаки, через них вони ще міцніше трималися одне одного і щільніше змикали ряди. Ніхто з них не відступив від своєї релігії, і вони не вагалися віддати життя за нашого Володаря Расулюллаха. Коли про це почули племена за межами Мекки, їхня цікавість зростала, і світло ісламу сягало дедалі віддаленіших місць. Багатобожники шаленіли, дізнавшись, що люди, яких вони посилали до Абіссинії, не досягли бажаного, а Наджаші Асхама навіть став мусульманином, захищає мусульман і ставиться до них добре. Щоб помститися й викорінити іслам, вони зібралися і ухвалили таке жахливе рішення: «Хоч би де Він був і хоч би де Його побачили, Мухаммад (алейхіссалям) неодмінно мусить бути вбитий!»

Невіруючі клялися в цьому знову й знову.

Дізнавшись про рішення багатобожників, Абу Таліб дуже засмутився. Він занепокоївся за життя свого любого, благословенного небожа. Він зібрав своє плем’я і звелів їм захищати Султана Всесвіту від курайшитських багатобожників. З родинною ревністю сини Хашима об’єдналися, щоб виконати цей наказ. Для цього вони запросили нашого Володаря Пророка і всіх Його Асхабів, які увірували в Нього, до Шібу Абу Таліба, тобто до кварталу Абу Таліба, що лежить на пагорбі приблизно за 3 км від Байтуллаха, на північ від Мекки. Наш Володар Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) зібрав Своїх Асхабів і оселився в Шібі. Із синів Хашима тільки Абу Лахаб виступив проти рішення захищати нашого Володаря Пророка і не пішов до Шібу. Багатобожники, а разом із ними і він, об’єдналися і почали шукати нагоди вбити нашого Пророка.1

Побачивши, що наш Володар Пророк і Його Асхаби зібралися в кварталі Абу Таліба, багатобожники знову зійшлися. І ухвалили таке рішення: «Доки Мухаммада (алейхіссалям) не видадуть курайшитам, щоб убити, ніхто не братиме за дружину дівчину із синів Хашима!… Ніхто не віддаватиме їм дівчини!… Нічого їм не продаватимуть!… Нічого в них не купуватимуть!… Ніхто не сходитиметься з ними і не розмовлятиме!… Ніхто не входитиме до їхніх домівок і кварталів!… Жодного їхнього прохання про мир ніколи не приймуть!… Ніхто й ніколи не матиме до них жалю!…»

Це рішення, яке записав на папері багатобожник на ім’я Мансур ібн Ікріма, вони скріпили печаткою. Вони повісили його на стіні Кааби аль-Муаззами, щоб усі бачили його й дотримувалися.

Коли ця звістка дійшла до нашого улюбленого Пророка, Він дуже засмутився і помолився. Його молитву було негайно прийнято, і руки нещасного Мансура вмить усохли. Багатобожники були приголомшені й сказали: «Дивіться! У відплату за жорстокість, яку ми вчинили синам Хашима, руки Мансура всохли; його спіткало лихо». Та замість того щоб схаменутися, вони стали ще лютішими. Вони поставили сторожу на дорогах, що вели до Шібу, і не давали доставляти туди їжу й одяг. Купцям, які приїздили до Мекки, вони казали не заходити до Шібу і не возити туди свого товару, а як буде потреба, то вони самі куплять його за високу ціну. Так вони сподівалися заморити голодом тих, хто був у Шібі, або що сини Хашима розкаються і видадуть їм нашого Володаря Пророка. Таке становище тривало щороку аж до часу відвідин Кааби.

«О Мій Пророче! Тобі досить Аллаха і тих віруючих, що йдуть Твоїми слідами!» Анфаль: 64

За звичаєм, у цю пору кров не проливали. Тому сини Хашима могли вільно ходити до Мекки й торгувати, щоб забезпечити свої потреби на цілий рік. Коли хтось із них приходив до купця купити товар, провідники багатобожників, як-от Абу Лахаб і Абу Джахль, одразу з’являлися й казали купцям: «О купці! Набийте ціни для Асхабів Мухаммада так, щоб через дорожнечу ніхто нічого не міг купити! Якщо через це ваш товар не продасться, ми готові скупити його весь». Тоді купці призначали за свій товар високі ціни, і мусульмани поверталися, нічого не купивши…

На цьому шляху наш улюблений Пророк, наша мати Хазрат Хадіджа і Хазрат Абу Бакр ас-Сіддік витратили все, що мали, намагаючись угамувати крики голодних дітей, що здіймалися до неба. Вони давали їм їсти кору дерев, коріння трав і навіть шматки висохлої шкіри. Матері й батьки від безвиході перетворилися на шкіру й кістки. Наш Володар Пророк і Асхаби аль-кірам від голоду прив’язували до своїх благословенних животів камені. Якщо хтось із багатобожників, зглянувшись, потай приносив щось, інші багатобожники били його й тяжко ображали. Одне слово, будь-яке сполучення було перерване, і віруючі опинилися в дуже скрутному становищі.

Багатобожники марно чекали, що під цим тяжким гнітом сини Хашима схаменуться і що Абу Таліб видасть їм нашого Володаря Пророка. Але всупереч цим задумам мусульмани в кварталі Абу Таліба оберігали нашого Володаря Пророка і вживали всіх заходів, щоб Його не спіткала жодна шкода. Щоб запобігти можливому замахові, Абу Таліб ставив вартових на зміну біля місця, де спав наш Володар Расулюллах, і дбав, щоб Він міг спокійно спати у Своєму домі. Наш же Володар Пророк не гаяв жодної секунди у виконанні веління Аллаха таала й поширенні ісламу; Він докладав зусиль, кличучи людей до релігії, щоб вони врятувалися від Джаханнаму, і терпляче продовжував на цьому шляху Свої настанови. Щоб і курайшитські багатобожники, які відкидали Його, зрозуміли, що таке голод, наш Володар Расулюллах одного дня помолився: «О мій Аллаху! Допоможи мені, пославши й на цих кару семи років голоду, подібну до семи голодних років за часів Юсуфа (Йосипа алейхіссалям)». У наступні дні з неба не впало жодної краплі дощу. Земля спеклася від посухи. На землі вже не можна було побачити жодної зеленої рослини. Курайшитські багатобожники не тямили, що на них звалилося. Вони намагалися врятуватися від смерті, поїдаючи падло тварин, що здохли з голоду, і смердючі собачі шкури.

Їхні діти теж почали кричати й голосити з голоду. Багато хто з них помер з голоду. Коли вони дивилися на небо, то з самого голоду їм здавалося, що все вкрите димом. Вони почали опам’ятовуватися і ніби зрозуміли, яку велику жорстокість учинили. Вони послали до нашого Володаря Пророка Абу Суф’яна. Абу Суф’ян прийшов, поклявся і сказав: «О Мухаммаде! Ти кажеш, що Тебе послано як милість для світів, і велиш нам вірувати в Аллаха та шанувати права родичів. А Твій народ гине й помирає від посухи та голоду. Помолися Своєму Господові, щоб це лихо було знято з нас; Аллах приймає молитву, яку Ти проказуєш. Якщо Ти помолишся так, ми всі увіруємо!…»

Так вони відклали свою жорстокість і тортури; опинившись у скруті, вони почали благати нашого Володаря Расулюллаха. Наш Володар Пророк не дорікнув їм тим, що вони вчинили, а на їхню обіцянку: «Ми увіруємо» підняв Свої благословенні руки і помолився Джанабу аль-Хакку. Аллах таала прийняв молитву Свого Хабіба і послав на Мекку рясний дощ; земля насичилася водою, і рослини почали зеленіти. Але хоча багатобожники врятувалися від посухи й голоду, вони забули свою обіцянку і вперто трималися невіри.

Аллах таала сповістив в аятах аль-каріма, які зіслав їм у відповідь, за змістом: «Навпаки, (вони не вірують в Аллаха таала і Мухаммада алейхіссалям; а щодо Корану аль-карім, ахірату й воскресіння,) вони блукають у сумніві. Тож чекай (о Мій Хабібе!) того дня, коли небо принесе явний дим. Цей дим цілком огорне всіх людей. Це — страшна кара! (Люди скажуть:) „О наш Господи! Відверни від нас цю кару, і ми увіруємо“. Як же їм замислитися й узяти науку, коли до них уже прийшов Пророк, що пояснює істини? Та вони відвернулися від Нього і сказали: „Він — навчений божевільний“. Коли Ми трохи відведемо цю кару, ви повернетеся до свого колишнього стану. Того дня, коли їх схоплять із великою силою (у день Бадру), Ми неодмінно помстимося (їм). Клянуся Моєю величчю, Ми справді випробували й народ фараона ще до цих (курайшитських багатобожників). До них прийшов від Нас шляхетний Пророк (це був Муса алейхіссалям). Він сказав їм: „Віддайте рабів Аллаха (синів Ісраїля) мені. (Відпустіть їх зі мною. Дайте їм волю, не мучте їх.) Я — справді надійний Пророк, посланий до вас Аллахом таала з одкровенням. Не будьте пихаті перед Аллахом таала, бо я прийшов до вас із ясним дивом і з доказом, що моя справа істинна. Знайте: я шукаю захисту в Аллаха таала, мого й вашого Господа, від того, щоб ви побили мене камінням і вбили; Він захистить мене. Якщо ж ви не хочете визнати мене й увірувати в мене, то дайте мені спокій. (Я не чекаю від вас нічого доброго. Нехай принаймні ваше зло мене не зачепить.)“ (Коли вони не увірували й відкинули Його, ба більше, почали мучити й кривдити Його,) Муса (алейхіссалям) помолився Аллахові таала: „Я Раббі! Це народ, що вперто тримається невіри“. Аллах таала дав Йому одкровення й сказав: „Вийди (з Єгипту) вночі з Моїми рабами (синами Ісраїля)! Коли фараон і його оточення дізнаються, що ви пішли, вони неодмінно кинуться за вами в погоню. Коли ти зі своїм народом перейдеш море, залиш його таким, яким воно є (не вдаряй по ньому знову своїм посохом і не закривай відкритих шляхів; залиш їх відкритими). Бо фараон і його військо ввійдуть на ці шляхи — і потонуть“»2.

Кінець облоги

Багатобожники відступилися від свого слова: «Ми увіруємо» — і знову взялися за свій гніт. Одного дня Аллах таала сповістив нашого Пророка через одкровення, що «Він наслав на договір, який висів у Каабі, деревного черв’яка (міль), і цей черв’як поїв усе написане, крім імені Аллаха таала». Наш Володар Пророк сказав Абу Талібові: «О дядьку! Аллах таала, мій Господь, наслав на договір курайшитів деревного черв’яка. Крім імені Аллаха таала, він не залишив нічого з того, що там було написано, — ні жорстокості, ні розриву з родичами, ні наклепу… Він знищив усе».

«О мій Аллаху! Допоможи мені, пославши й на цих кару семи років голоду, подібну до семи голодних років за часів Юсуфа (алейхіссалям)!» Хадис шаріф

Коли Абу Таліб спитав: «Чи сповістив Тебе про це Твій Господь?», наш Володар Пророк відповів: «Так». Тоді Абу Таліб сказав: «Свідчу, що Ти говориш тільки правду». Він одразу вдягнувся і пішов до Кааби. Там сиділи провідники багатобожників. Побачивши, що йде Абу Таліб, вони сказали: «Мабуть, іде видати нам Мухаммада!…» Підійшовши до них, Абу Таліб сказав: «О громадо Курайшу! Син мого брата, який є аль-Амін і ніколи не казав неправди, повідомив мені, що деревний черв’як поїв усе написане на аркуші, який ви склали, крім імені Аллаха таала. Ану принесіть той папір, що ви написали проти нас, подивимося! Якщо це слово правдиве, клянуся, ми всі захищатимемо Його до самої смерті! А вам час уже покинути цю жорстокість і лиху поведінку…» Багатобожники схвильовано зняли аркуш зі стіни Кааби і принесли його. Коли Абу Таліб сказав: «Читайте!», один із них розгорнув аркуш, щоб прочитати, і побачив, що все написане стерлося, крім «Бісміка Аллахумма».3 Багатобожники не знали, що сказати й що робити. Коли дехто з них відмовився від угоди, вони зрештою зняли цю тяжку облогу, що тривала три роки, принісши незабутні страждання й залишивши в серцях глибокі рани. Проте від своєї ворожнечі вони аж ніяк не відмовилися; навпаки, стали ще жорстокішими. Вони пробували всі способи, щоб не дати ісламу поширюватися. Та попри всі їхні зусилля іслам стрімко поширювався; наш улюблений Пророк Мухаммад алейхіссалям трудився, щоб урятувати людей, які задихалися в зульматі (темряві) доби невігластва, і вів їх до справжнього щастя. Ті, хто здобув це щастя, дякували за велику благодать, яку отримали, і ніколи не падали духом перед глузуванням і тортурами багатобожників. Багато сердець, що бачили дива Мухаммада алейхіссалям і стійкість мусульман у своїй релігії, осявав нур ісламу.

Розколення місяця надвоє

Одне з найбільших див нашого Володаря Пророка — те, що місяць розколовся надвоє. Група багатобожників, серед яких були Абу Джахль і Валід ібн Мугіра, сказала нашому Володареві Расулові аль-акраму (саллаллаху алейхі ва саллям): «Якщо Ти справді Пророк, то розколи місяць надвоє, щоб одна половина з’явилася над горою Куайкіан, а друга — над горою Абу Кубайс!» Наш Володар Расулюллах спитав: «Якщо я це зроблю, ви увіруєте?» Вони відповіли: «Так, тоді ми увіруємо». Наш Володар Расулюллах помолився Аллахові таала, щоб місяць розколовся надвоє. Джабраїл алейхіссалям одразу прийшов до нашого улюбленого Пророка і сказав: «О Мухаммаде! Сповісти жителів Мекки, щоб цієї ночі вони подивилися на диво». Наш Володар Пророк оголосив, що місяць розколеться надвоє чотирнадцятої ночі місяця, коли настане бадр (повня), тобто тієї ночі, коли він цілком круглий і найясніший, і що ті, хто хоче взяти з цього науку, нехай дивляться. Тієї ночі, коли наш улюблений Пророк указав Своїм благословенним пальцем, місяць розколовся надвоє. Одну частину було видно над горою Абу Кубайс, а другу — над горою Куайкіан. Потім вони знову з’єдналися на небі.

Расулюллах сказав: «О Абу Саламо ібн Абдуласад, Аркаме ібн Абіль-Аркам! Будьте свідками!» Потім Він сказав і іншим Своїм Асхабам, що були з Ним: «Будьте свідками!» Багатобожники на власні очі побачили ще одне явне диво. Але вони не дотримали свого слова й не увірували, а щоб і інші не увірували, сказали: «Це лише Мухаммадове чаклунство над нами! Але ж усіх людей Він зачаклувати не може!… Спитаймо людей, що приходять з інших місць, чи й вони були свідками цієї самої події. Якщо вони бачили, то Мухаммадове домагання пророцтва правдиве. Якщо ні — це чаклунство». Вони питали тих, хто приходив, і навіть посилали людей до інших місць, щоб розпитати. Від усіх вони чули те саме: «Так, тієї ночі ми бачили, як місяць розколовся надвоє!» Та вони знову заперечили це. На чолі тих, хто заперечував, стояв Абу Джахль. Щоб люди не здобули благодаті віри, він псував серця, кажучи: «Чаклунство сироти Абу Таліба подіяло навіть на небо!…»4 Через його заперечення Аллах таала зіслав аяти аль-каріма, за змістом:

«Година (Кіямат) наблизилася, і місяць розколовся (розділився надвоє). Щоразу, коли вони (курайшитські невіруючі) бачать диво (яке показує, що Мухаммад алейхіссалям — Пророк), вони відвертаються (від того, щоб замислитися над ним і увірувати) й кажуть: „Це тривале (безупинне, всеохопне й сильне) чаклунство“. І вони відкинули (Пророка чи диво) й пішли за своїми пристрастями (за бажаннями й жаданнями своїх нафсів). Та кожна справа досягає своєї мети й знаходить своє місце (те, до чого вона прямує). До них (до мекканських багатобожників) справді прийшло чимало важливих звісток (велінь і заборон), які мали б їх стримати (від зла). (Ці веління й знання —) довершена мудрість. Але Расули, застереження й погрози (їм) аж ніяк не допомагають. Тож відвернися й Ти від них (о Мій Хабібе! Коли вони вперто тримаються заперечення). Того дня, коли закликач (Ісрафіл алейхіссалям) покличе (невіруючих) до чогось нечуваного й незнаного (до місця махшару, до розрахунку), вони вийдуть зі своїх могил із приниженими й упокореними поглядами (від страху й жаху не знаючи, куди йти), немов розсипана сарана. Поспішаючи (з похиленими головами) до закликача, невіруючі казатимуть: „Який же тяжкий і важкий для нас цей день!“»5

Нехай мій Господь і вам дарує хідаят

Після того як закінчилася трирічна блокада, якою багатобожники гнобили мусульман, до нашого Володаря Расулюллаха прийшла група людей із Наджрана. Їх було близько двадцяти; вони почули про іслам від Асхабів аль-кірам, які переселилися до Абіссинії. Вони прибули до Мекки, щоб пізнати іслам і здобути щастя бачити нашого Володаря Пророка. Вони зустрілися з нашим Володарем Расулюллахом біля Кааби аль-Муаззами. Вони поставили багато запитань і отримали відповіді, прекрасніші й досконаліші, ніж бажали. Курайшитські багатобожники стежили за ними звідусіль. Наш улюблений Пророк, посланий як милість для світів, прочитав їм кілька аятів аль-каріма з Корану аль-карім. Вони були глибоко зворушені, не змогли стримати сліз і заплакали. Потім, на запрошення нашого Володаря, вони дуже зраділи, з великою радістю промовили каліму аш-шахада і вдостоїлися честі стати мусульманами. Коли вони попросили дозволу повернутися додому, до них підійшов Абу Джахль і сказав такі зневажливі слова: «Ми ще не бачили таких дурнів, як ви!… Посиділи біля Нього лише раз — і покинули свою релігію та визнали правдою все, що Він сказав!» Ці люди, які щойно вдостоїлися честі стати Асхабами, відповіли: «Ми бажаємо, щоб Аллах таала і вам дарував хідаят (настанову на правильний шлях). На вашу зневагу й невігластво, які ви виявили до нас, ми не відповімо тим самим. Ми ж не порушили жодного вашого права. Але знайте добре: ми ніколи не втратимо цієї великої благодаті, яку здобули, через слова кількох невігласів і не відвернемося від цієї істинної релігії».6

«О дядьку! Аллах таала, мій Господь, наслав на договір курайшитів деревного черв’яка. Крім імені Аллаха таала, він не залишив нічого з того, що там було написано, — ні жорстокості, ні розриву з родичами, ні наклепу… Він знищив усе» Хадис шаріф

Аллах таала сповістив в аятах аль-каріма, які зіслав з приводу цієї події, за змістом: «Багато є тих, кому Ми дали Писання перед цим (Кораном аль-карім) і які вірують у нього (у Коран аль-карім). Коли його (Коран аль-карім) читають їм, вони кажуть: „Ми віруємо в нього. Без сумніву, це істина (що прийшла) від нашого Господа. Ми справді ще до цього були людьми, що прийняли іслам“. Вони отримають свою винагороду двічі за те, що були терплячі (і стійкі). Вони відвертають зло добром. Із того, чим Ми їх наділили, вони дають (на добро). Коли вони чують погані слова, то відвертаються від них і кажуть: „Наші діла належать нам, а ваші діла — вам. Салям (мир) вам (будьте спокійні щодо нас). Ми не шукаємо невігласів (і не прагнемо їхньої дружби)“»7.

КАСИДА ПРО ВОДУ8
О очі мої! Не лийте на вогонь у моєму серці воду,
Бо такий великий вогонь не погасить вода.
Не знаю, чи небесне склепіння, що кружляє, має колір води,
Чи це склепіння, що кружляє, вкрила моїх очей вода.
Не дивно, що втіха від Твого меча роздерла моє серце на шматки,
Бо з плином часу тріщини в стіні лишає вода.
Моє поранене серце зі страхом говорить про вістря Твоєї стріли9,
Так поранений з обережністю п’є воду.
Хай садівник віддасть трояндовий сад повені й не завдає собі клопоту,
Жодна троянда не стане гарна, як Твоє обличчя, хоч би він дав тисячі садів воду.
Жоден писар не відтворить Твого мистецьки довершеного обличчя,
Хоч би він гостро, мов перо, вдивлявся, — його засліпить чорна вода.
Хай мої вії зволожаться, коли я згадую Твою щоку,
У надії на троянду не марно дати терну воду.
У день смутку не відводь Свого гострого, мов меч, погляду від мого хворого серця,
Бо добре діло — темної ночі подати хворому воду.
О серце! Проси вістря Його стріли й угамуй гарячку розлуки,
Я без води; мені цього разу в цій пустелі треба шукати воду.
Я прагну Твоїх уст, як суфій прагне Каусару,
Так, п’яний хоче вина, як тверезий п’є з насолодою воду.
Безупинно тече до Твого райського подвір’я,
Мабуть, закохалася в кипарис із граційною ходою вода.
Я мушу стати землею й перекрити до того кварталу шлях воді,
Не можу дати їй туди дійти, бо мій суперник — вода.
О друзі! Якщо я помру, прагнучи поцілувати Його руку,
Зробіть глек із мого праху й несіть ним до Улюбленого воду.

«Багато є тих, кому Ми дали Писання перед цим (Кораном аль-карім) і які вірують у нього. Коли його читають їм, вони кажуть: „Ми віруємо в нього. Без сумніву, це істина (що прийшла) від нашого Господа. Ми справді ще до цього були людьми, що прийняли іслам“» Касас: 52–53

Джаннат аль-Муалла

Кладовище з гробницями багатьох Асхабів аль-кірам, серед них — нашої матері Хазрат
Хадіджі (радіяллаху анха).
Сьогодні цих гробниць побачити неможливо. На жаль, усі ці прекрасні історичні
пам’ятки було зруйновано.