ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДО АБІССИНІЇ

Перше переселення до Абіссинії

У п’ятому році пророцтва (бісату) нашого Володаря Расулюллаха кількість мусульман і далі зростала, попри тортури багатобожників. Але й багатобожники посилювали тортури і робили все, що могли, щоб мучити мусульман. Наш Володар Пророк глибоко сумував через те, що Його Асхабів піддавали нестерпним тортурам і розривали на шматки: їх прив’язували мотузками за ноги до верблюдів, а тоді гнали верблюдів у протилежні боки. Ці муки з кожним днем ставали жорстокішими, і Його сповнене милосердя серце не могло їх витерпіти.

Одного дня Він зібрав Асхабів аль-кірам і сказав: «О мої Асхаби! Розійдіться тепер по землі. Незабаром Аллах таала знову збере вас разом!»

Вони запитали: «О Расулюллах! Куди нам іти?» Наш Володар Пророк указав Своєю благословенною рукою в бік Абіссинії і сказав: «Туди! Ідіть до абіссинської землі!1 Бо там є правитель, який не кривдить нікого з тих, хто перебуває в нього. І це країна, де панує справедливість. Залишайтеся там, доки Аллах таала не відкриє вам вихід із труднощів, у яких ви перебуваєте, і шлях до порятунку».

Так наш Володар Сарвар аль-алям Мухаммад Мустафа (саллаллаху алейхі ва саллям) вирішив, що Його Асхаби мають бути врятовані від тортур, а Він сам-один продовжуватиме боротьбу з багатобожниками Мекки. Наш улюблений Пророк, Який, прийшовши у світ, казав: «Моя умма! Моя умма!», тепер жертвував Собою, щоб Його Асхаби були врятовані. З Його дозволу частина Асхабів аль-кірам покинула свою батьківщину і переселилася!.. Але їхній смуток був дуже великий, бо вони розлучалися з нашим улюбленим Пророком.

У цьому першому переселенні взяли участь Хазрат Усман і його дружина Хазрат Рукайя бінт Расулюллах, Абу Хузайфа і його дружина Сахля бінт Сухайль, Зубайр ібн Аввам, Мусаб ібн Умайр, Абдуррахман ібн Ауф, Абу Салама ібн Абдуласад і його дружина Умм Салама, Хатіб ібн Амр, Амір ібн Рабіа і його дружина Лайла бінт Абі Хасма, Усман ібн Мазун, Абу Сабра ібн Абі Рухм і його дружина Умм Кульсум бінт Сухайль, Сухайль ібн Байда та Абдуллах ібн Масуд (радіяллаху анхум).2 Наш Володар Пророк сказав про Хазрат Усмана: «Без сумніву, Усман — перший, хто після Пророка Лута переселився разом зі своєю дружиною».

Частина Асхабів аль-кірам їхала верхи, інші йшли пішки, коли вони потай покидали Мекку. Коли караван дійшов до Шуайби, з милості Всевишнього Аллаха туди якраз прибули два торговельні кораблі. Асхаби заплатили купцям по половині золотої монети з людини і сіли на кораблі. Тим часом багатобожники довідалися про це і кинулися за ними в погоню. Коли вони досягли морського берега, то не змогли схопити жодного з них, бо мухаджири (Асхаби аль-кірам, що переселилися, переселенці) вже сіли на кораблі й вийшли в море. Їхні зусилля виявилися марними, і вони повернулися ні з чим, засмучені. Асхаби щасливо дісталися до Абіссинії через Червоне море.3 Правитель Абіссинії Наджаші оселив мусульман у своїй країні й ставився до них дуже добре.

«О мої Асхаби! Розійдіться тепер по землі. Незабаром Аллах таала знову збере вас разом!» Хадис шаріф

Після того як Асхаби вирушили до Абіссинії, було зіслано суру ан-Наджм. Коли Расулюллах читав цю суру курайшитам у Масджид аль-Харам і дійшов до 19-го і 20-го аятів аль-каріма, де згадано ідолів багатобожників, проклятий шайтан підкинув такі слова: «Ідоли — високі ідоли, від них можна сподіватися заступництва». Багатобожники подумали, що ці слова сказав Расулюллах. Вони сказали: «Якщо Він погодився з нашою релігією, то й ми помирилися з Ним». Коли тоді ж Валід ібн Мугіра прийшов до Расулюллаха і сказав: «Відтепер ми Тебе не чіпатимемо», наш Володар Пророк здивувався. Звістка про «мир» (!) багатобожників дійшла до Асхабів в Абіссинії наприкінці Рамадану аш-Шаріф. Мусульмани в Абіссинії почули: «У Мецці багатобожники й мусульмани уклали угоду!» Тоді вони подумали: «Наше переселення, те, що ми покинули свої домівки й свою країну, було через ворожнечу багатобожників. Тепер їхня ворожнеча обернулася дружбою. Тож повернімося і удостоїмося честі служити нашому Володареві Расулові аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям)». Тим часом Джабраїл алейхіссалям сповістив Расулюллаха про цю хитрість шайтана. Він дуже засмутився. Джанаб аль-Хакк зіслав 52-й аят аль-каріма сури аль-Хаджж, за змістом: «Щоразу, коли Расули, яких Ми посилали перед Тобою з шаріатом, і Набі, що йшли за ними, хотіли прочитати аяти аль-каріма чи сказати щось від себе, шайтан домішував щось до того, що вони читали чи казали. Аллах таала відділяє те, що домішав шайтан, від істинного. Потім Він утверджує Свої аяти. Аллах таала знає стан людей і виконує Своє рішення». Коли багатобожники почули цей аят, вони знову взялися за знущання й муки. Мухаджири, отримавши дозвіл від правителя Абіссинії, прибули до Мекки аль-Мукаррама в місяці Шаввалі. Але там вони дізналися, що звістка, яку вони отримали, була хибною. Коли вони дізналися, що сталося, то були вражені. Потім вони прийшли в присутність нашого Володаря Пророка. Про Абіссинію Асхаби аль-кірам сказали: «Там ми зазнали доброго сусідства й захисту. Нашої релігії ніхто не зачіпав, і нас не кривдили. Ми не почули жодного слова, яке було б нам неприємне. Ми спокійно поклонялися Аллахові таала». Вони докладно розповіли Йому, що вода, повітря і плоди Абіссинії додають сили, що там є чотири місця для поклоніння, що щодня в цих місцях ріжуть верблюдів і овець, що бідних і чужинців запрошують і гостинно приймають, а їхній правитель сам відвідав їх, дав їм безпеку і позбавив їх труднощів. Так вони висловили своє вдоволення. Вони пробули в Абіссинії понад два місяці.

Хазрат Хамза стає мусульманином

Шостий рік бісату… Голос ісламу з кожним днем поширювався з уст в уста, сягав сердець і линув іще далі. Це доводило багатобожників-курайшитів до шаленства; попри всі свої зусилля, вони не могли перешкодити поширенню ісламу. У книжках «Даляїль ан-нубувва» і «Мааридж ан-нубувва» розповідається:

Один із багатобожників на ім’я Валід мав ідола. Вони збиралися на пагорбі Сафа і поклонялися цьому ідолові. Одного дня наш Володар Пророк підійшов до них і закликав багатобожників до іману. Невіруючий джин увійшов у цього ідола і сказав непристойні речі про нашого улюбленого Пророка. Наш Володар Фахр аль-алям (саллаллаху алейхі ва саллям) засмутився. Іншого дня якась невидима істота привіталася з нашим Володарем Пророком і сказала: «О Расулюллах! Невіруючий джин сказав про Тебе недоречні речі. Я знайшов його і вбив. Чи не вшануєш Ти, якщо побажаєш, завтра пагорб Сафа Своєю присутністю? Ти знову закличеш їх до ісламу, а я ввійду в ідола і скажу слова, що прославлятимуть Тебе». Наш Володар Пророк прийняв пропозицію цього джина, якого звали Абдуллах.

Наступного дня наш улюблений Пророк пішов туди і знову закликав багатобожників до іману.

Там був і Абу Джахль. Джин-мусульманин увійшов в ідола, якого багатобожники тримали в руках, і промовив гарні слова й вірші, що розповідали про нашого улюбленого Пророка та про іслам. Почувши ці слова, багатобожники розбили ідола, якого тримали в руках, і накинулися на Расулюллаха. Його благословенне волосся скуйовдилося. Його благословенне обличчя забарвилося кров’ю. Він терпів їхні знущання й муки і сказав: «О курайшити! Ви б’єте мене. Але я — ваш Пророк». Потім Він залишив те місце і пішов до Свого дому. Одна служниця бачила всю цю подію від початку до кінця. Тим часом Хазрат Хамза полював у горах. Саме тоді, коли він збирався пустити стрілу в газель, газель заговорила і сказала: «О Хамзо! Замість того щоб стріляти в мене, краще стріляй у тих, хто хоче вбити сина твого брата». Хазрат Хамза здивувався цим словам і швидко подався додому. Він мав звичай, повертаючись із полювання, спершу заходити до Харам аш-Шаріф, щоб здійснити таваф, а потім іти додому. Того дня, коли він робив таваф, до нього підійшла служниця і розповіла, що Абу Джахль заподіяв Мухаммадові алейхіссалям. Коли Хазрат Хамза почув, що нашого Володаря Пророка образили, у ньому скипіли родинні почуття. Він узяв свою зброю і пішов туди, де були багатобожники. Він сказав: «Це ти казав лихі слова синові мого брата і поранив Його серце? Знай, Його релігія — тепер і моя релігія. Якщо маєш силу, то зроби те саме й мені!» — і луком, що висів у нього на шиї, розбив Абу Джахлеві голову до крові. Невіруючі, що були там, хотіли накинутися на Хазрат Хамзу. Але Абу Джахль сказав: «Не чіпайте його! Хамза має рацію. Я сказав його небожеві погані слова». Коли Хазрат Хамза пішов, Абу Джахль сказав тим, хто був довкола нього: «Стережіться, дайте йому спокій! Він може розгніватися на нас і стати мусульманином. Тоді Мухаммад стане сильнішим». Адже Хамза був чоловіком, якого шанували, він був цінний і сильний. Щоб Хазрат Хамза не став мусульманином, Абу Джахль змирився з тим, що йому розбили голову до крові. Хазрат Хамза прийшов до нашого Володаря Пророка і сказав: «О Мухаммаде! Я помстився за Тебе Абу Джахлеві. Я забарвив його кров’ю. Не сумуй, радій!» Наш улюблений Пророк відповів: «Я не радію таким речам». Коли Хазрат Хамза сказав: «Щоб потішити Тебе і звільнити від смутку, я зроблю все, що Ти захочеш!», наш Володар Пророк відповів: «Я радітиму лише тоді, коли ти приймеш іман і врятуєш своє дорогоцінне тіло від вогню Джаханнаму».

Хазрат Хамза одразу став мусульманином. Про нього було зіслано аят аль-каріма. За словами Хазрат Абдуллаха ібн Аббаса, людина, про яку в Корані аль-карім, у 122-му аяті аль-каріма сури аль-Анам, сказано, що «її оживили й привели до світла», — це Хазрат Хамза, а та, про яку сказано, що «вона блукає в темряві», — Абу Джахль.

Хазрат Хамза пішов до багатобожників і оголосив, що став мусульманином і що захищатиме Хабіба Аллаха таала, Мухаммада алейхіссалям, навіть якщо це коштуватиме йому життя. Потім він прочитав касиду (хвалебну поему). У цій касиді він сказав: «Хвала Аллахові таала за те, що Він схилив моє серце до ісламу та істини. Цю релігію послав Аллах таала, Господь світів, Який знає все, що чинять Його раби, Який до всіх ставиться зі Своєю добротою і Чия могутність переважає все. Коли читають Коран аль-карім, з очей тих, хто має серце й розум, течуть сльози. Коран аль-карім зіслано Мухаммадові алейхіссалям як аяти, роз’яснені ясною і красномовною мовою. Він, Мухаммад Мустафа, — благословенна людина серед нас, чиє слово слухають і перед ким схиляються. О багатобожники! Не втрачайте розуму і не дайте затьмаритися вашим очам, щоб казати про Нього різкі, тяжкі й грубі слова. Якщо вам спаде на думку таке, ніхто не зможе торкнутися Його, не переступивши спершу через тіла нас, мусульман».

«О курайшити! Ви б’єте мене. Але я — ваш Пророк» Наш улюблений Пророк Мухаммад алейхіссалям

Наш улюблений Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) дуже зрадів, що Хазрат Хамза став мусульманином. Мусульмани стали набагато сильнішими, коли й він приєднався до них. З переходом Хазрат Хамзи в іслам становище змінилося. Адже жителі Мекки знали, що Хазрат Хамза — воїн, відважний, шляхетний, борець і великий герой. Тому багатобожники-курайшити вже не могли без причини кривдити мусульман; особливо вони остерігалися гостроти меча Хазрат Хамзи.4

З любові до Тебе я вирушив у путь,
Шафаат, о Расулюллах.
Я грішник, моє обличчя чорне від сорому,
Шафаат, о Расулюллах.

Хазрат Умар стає мусульманином

Релігія іслам із кожним днем поширювалася, і нур Корану аль-карім осяював душі. Ті, кому це було судилося, приймали іман як дар Аллаха таала і знаходили правильний шлях. Ці благословенні люди, удостоєні честі належати до Асхабів аль-кірам (радіяллаху анхум), стояли пліч-о-пліч, рука в руці й серце до серця, і кружляли довкола нашого Володаря Расулюллаха, як метелики довкола світильника. Навіть найменше Його бажання чи знак вони вважали великим наказом і змагалися, щоб його виконати; заради цього вони не вагалися навіть пожертвувати життям. А неспокій і тривога багатобожників сягнули вершини. Адже Хазрат Хамза, один із героїв, на яких усі вказували пальцем, теж став мусульманином і приєднався до лав Расулюллаха. Ця несподівана подія довела багатобожників до цілковитого шаленства. Тому одного дня Умар, син Хаттаба (який тоді ще не був мусульманином), вийшов зі свого дому з наміром убити нашого Володаря Расулюллаха, де б Його не знайшов.

Він знайшов нашого улюбленого Пророка, коли Той здійснював намаз у Масджид аль-Харам. Чекаючи, поки Він закінчить намаз, він звернув увагу на те, що Той читав, і почав із цікавістю слухати. Наш Володар Хабіб аль-акрам читав суру аль-Хакка, за змістом: «Неминучий Кіямат (Судний день)! …Що таке неминучий Кіямат (чи знаєш Ти)? Що дало Тобі знати, що таке неминучий Кіямат? Самуд і Ад (народи) заперечили й назвали брехнею Кіямат, від жаху якого тремтітимуть серця. Народ Самуд було знищено (криком Джабраїла алейхіссалям) за його зухвалість.

А народ Ад було знищено нищівним, гулким, шаленим і лютим вітром (ураганом). Аллах таала напустив на них цей ураган на сім ночей і вісім днів без перерви. (Вони дійшли до такого стану, що) якби Ти був там, то побачив би, як вони помирали й падали, наче порожні пні фінікових пальм, вирвані з корінням і кинуті на землю! Чи бачиш Ти тепер когось (якусь людину, якусь живу істоту), хто з них лишився? І фараон, і ті, хто був до нього, і жителі міст, перевернутих догори дном (народ Лута), — усі вони чинили ту саму провину (ширк і непокору) …Так вони повстали проти Пророка свого Господа (Лута алейхіссалям та інших). Тоді їх спіткала мука, тяжча за ту, що спіткала інші умми… Воістину, коли вода вкрила все (під час Нухового потопу), Ми понесли вас (ваших предків, завдяки яким ви існуєте) у ковчезі, щоб це було для вас повчанням і щоб вуха, які це чують, зберегли це й запам’ятали.

Коли в Сур (ріг) буде засурмлено один раз, і землю та гори буде піднято з їхніх місць і з величезною силою вдарено одне об одне, так що вони розсиплються, — тоді, того дня, настане Кіямат. Того дня небо втратить свою міць і твердість, розколеться і розпадеться.

А ангели стоятимуть на краях неба (чекаючи наказу свого Господа). Того дня вісім ангелів (з тих, що довкола неба) нестимуть Арш Твого Господа. Того дня вас буде поставлено (перед Аллахом таала для звіту), так що жодна ваша таємниця (яку ви, як вам здавалося, приховували, поки були у світі) не залишиться прихованою (від Аллаха таала). Тоді той, кому книгу його буде дано в праву руку, скаже (радіючи): „Візьміть, прочитайте мою книгу! Воістину, я напевно знав, що постану перед своїм звітом“.

Він тоді житиме життям, яким буде вдоволений, у високому Джаннаті… Плоди його висітимуть так близько, що їх можна буде зірвати одразу. (Їм скажуть:) „Їжте й пийте на здоров’я як нагороду за добрі діла, які ви вчинили заздалегідь у минулі дні (у світі)“.

А той, кому книгу його буде дано в ліву руку, скаже: „Ох, якби ж мені не давали моєї книги… якби ж я ніколи не дізнався, який мій звіт! Ох, якби ж вона (смерть) поклала остаточний кінець (моєму життю) (і мене не воскресили)! Моє майно не принесло мені жодної користі. (Уся) моя влада (моя сила, мої докази, усе, що я мав) покинула мене й пропала!“ (Аллах таала накаже ангелам, що несуть службу в Джаханнамі:) „Схопіть його і зв’яжіть (руки до шиї)!.. Потім киньте його в Джахім (те місце в Джаханнамі, де мука найтяжча)! Потім (знову) вкиньте його туди в ланцюгу завдовжки сімдесят ліктів!.. Бо він не вірував у Всевишнього Аллаха таала. Він не заохочував (інших) годувати бідних (не кажучи вже про те, щоб годувати їх самому). Тому сьогодні в нього тут немає жодного близького родича (і друга), (який пожалів би його). І немає в нього іншої їжі, крім гісліну (змішаної з кров’ю гною мешканців Джаханнаму). Її не їсть ніхто, крім тих (невіруючих), хто (свідомо) грішив…“»5 Хазрат Умар із захопленням слухав те, що читав наш Володар Пророк. Ніколи в житті він не чув таких гарних слів. Пізніше він сам розповідав про це так: «Я був зачарований красномовністю, плавністю і стрункою формою цих слів, які слухав. Я сказав собі: „Присягаюся, Він, мабуть, поет, як кажуть курайшити!“» Тим часом наш Пророк продовжував читати аяти аль-каріма: «Присягаюся тим, що ви бачите, і тим, чого ви не бачите: він (Коран аль-карім), без сумніву, — слово, яке приніс (від свого Господа) Расул, що має велику шану в Аллаха таала. Це не слова поета. Як мало ви віруєте!..»6 Хазрат Умар розповідав: «Я знову сказав собі: „Він, мабуть, віщун, бо зрозумів, що я думав!“» Расулюллах продовжував читати суру: «І це не слова віщуна. Як мало ви замислюєтеся!.. Він (Коран аль-карім) зісланий від Господа світів (Мухаммадові алейхіссалям через Джабраїла алейхіссалям). Якби Він (Пророк) Сам вигадав про Нас якісь слова (яких Ми не казали), Ми неодмінно схопили б Його з силою, а потім, без сумніву, перерізали б Йому життєву жилу (сонну артерію) і знищили б Його!

«(О дядьку!) Я радітиму лише тоді, коли ти приймеш іман і врятуєш своє дорогоцінне тіло від вогню Джаханнаму» Хадис шаріф

І ніхто з вас не зміг би цьому перешкодити! Без сумніву, він (Коран аль-карім) — ясне напучення для тих, хто має такву (богобоязливість). Ми напевно знаємо, що серед вас є ті, хто називає його брехнею (так само як є ті, хто його визнає). Воістину, він (Коран аль-карім) — це (неминуче) джерело каяття і туги для невіруючих (коли вони в ахіраті побачать блага, дані тим, хто його визнавав). Воістину, він (Коран аль-карім) — хакк аль-якін (він — істина певного знання, він складається з певного знання). Тож прославляй ім’я Твого Всевишнього Господа».7

Хазрат Умар сказав: «Після того як Расулюллах прочитав усю суру, у моєму серці зародився потяг до ісламу». Через три дні після того, як Хазрат Хамза став мусульманином, Абу Джахль зібрав багатобожників і сказав: «О курайшити! Мухаммад зневажив наших ідолів. Він сказав, що наші предки, які жили до нас, зазнають муки в Джаханнамі і що й ми підемо туди!..

Немає іншого виходу, крім як убити Його!.. Тому, хто Його вб’є, я дам сто рудих верблюдів і незліченні золоті монети!..» Раптом потяг до ісламу зник із серця Умара, сина Хаттаба. Він схопився з місця і сказав: «Ніхто, крім сина Хаттаба, не зможе цього зробити». Вони заплескали йому і сказали: «Ну ж бо, сину Хаттаба! Покажи себе!»

Він підперезався мечем і вирушив у путь. Дорогою він зустрів Нуайма ібн Абдуллаха. Той запитав: «Куди це ти з такою люттю й гнівом, о Умаре?» Він відповів: «Іду вбити Мухаммада, Який посіяв розбрат між людьми і зробив брата ворогом брата». Нуайм сказав: «О Умаре! Це важка справа. Його Асхаби кружляють довкола Нього, як метелики довкола світильника, і тремтять від тривоги, щоб із Ним нічого не сталося. Підступитися до них дуже важко. Навіть якщо ти Його вб’єш, тобі не втекти від синів Абдульмутталіба».

Хазрат Умар дуже розгнівався на ці слова. Він схопився за меч і сказав: «А може, ти теж один із них? Тоді спершу я покінчу з тобою!» Нуайм сказав: «О Умаре! Облиш мене! Іди до своєї сестри Фатіми та її чоловіка Саїда ібн Зайда; вони теж стали мусульманами». Хазрат Умар не повірив цим словам. Нуайм сказав: «Якщо не віриш, то піди й спитай! Тоді побачиш».

Якби Хазрат Умарові це вдалося, релігійний розкол припинився б, але почалася б кровна помста, що була звичаєм арабів, курайшити розкололися б надвоє, і почалися б нескінченні сутички. Так було б убито не лише Умара ібн Хаттаба, а й усіх нащадків Хаттаба. Але оскільки Умар ібн Хаттаб був дуже сильним, відважним і запальним, він не міг усього цього обміркувати. Він занепокоївся за сестру і негайно пішов до їхнього дому.

Саме тоді щойно було зіслано суру Та Ха. Саїд і Фатіма (радіяллаху анхума) дали її записати і, запросивши до себе одного з Асхабів, Хазрат Хаббаба ібн Арата, читали її. Хазрат Умар почув їхні голоси крізь двері. Він дуже сильно постукав. Побачивши його з мечем при поясі й розгніваним, вони сховали записи і заховали Хазрат Хаббаба. Потім відчинили двері. Увійшовши, він запитав: «Що це ви читали?» Вони сказали: «Нічого».

Він розлютився ще дужче і гримнув: «Отже, те, що я чув, — правда: і вас ошукали Його чари». Він схопив Хазрат Саїда за комір і кинув його на землю. Коли сестра спробувала врятувати свого чоловіка, він і їй дав лютого ляпаса. Побачивши, що з її обличчя почала текти кров, він пожалів її. Фатімі було боляче, вона була вся в крові. Але сила її іману (віри) спонукала її до дії; шукаючи прихистку в Аллаха таала, вона сказала: «О Умаре! Чому ти не соромишся Аллаха і не віруєш у Його Пророка, Якого Він послав з аятами й чудесами? Знай, я і мій чоловік удостоїлися честі стати мусульманами. Навіть якщо ти відрубаєш нам голови, ми від цього не відступимося». І вона промовила каліму аш-шахада.

Перед іманом своєї сестри Хазрат Умар раптом пом’якшав і сів. Лагідним голосом він сказав: «Ану покажіть ту книгу, яку ви читали». Фатіма сказала: «Я не дам її тобі, доки ти не очистишся». Хазрат Умар здійснив гусль-абдест (повне ритуальне омовення).

Після цього Фатіма принесла сторінку з Корану аль-карім. Хазрат Умар добре читав. Він почав читати суру Та Ха. Красномовність Корану аль-карім, його ясність, значення й переваги дедалі більше пом’якшували його серце. Коли він прочитав аят аль-каріма, що за змістом звучить: «Йому належить усе, що на небесах і на землі, і що між ними, і що під землею (з її сімома шарами)»8, він глибоко замислився. Він сказав: «О Фатімо! Невже всі ці безмежні створіння належать тому Аллахові, Якому ви поклоняєтеся?» Сестра відповіла: «Так, звісно! Хіба в цьому є сумнів?» Його подив дедалі зростав, і він сказав: «О Фатімо! У нас є близько тисячі п’ятисот різьблених і прикрашених статуй із золота, срібла, бронзи і каменю. Жодна з них нічого не має на землі». Він читав далі й замислився над аятом аль-каріма, що за змістом звучить: «Немає істинного божества, гідного поклоніння, крім Аллаха таала. Йому належать найпрекрасніші імена»9. «Воістину, як це правдиво», — сказав він. Почувши це, Хаббаб вискочив зі своєї схованки і виголосив такбір. Потім сказав: «Радісна звістка тобі, о Умаре! Расулюллах молився Аллахові таала, кажучи: „О мій Господи! Зміцни цю релігію Абу Джахлем або Умаром“. Тепер це щастя і це благо випали тобі».

Цей аят аль-каріма і ця молитва цілком стерли ворожнечу із серця Хазрат Умара. Він одразу запитав: «Де Расулюллах?» Його серце вже полонив Расулюллах. Того дня Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) давав настанови Своїм Асхабам у домі Хазрат Аркама. Асхаби аль-кірам зібралися; споглядаючи Його сяйливе обличчя і слухаючи Його солодкі й проникливі слова, вони очищали до блиску свої серця і в безмежній насолоді, радості й щасті переходили від одного стану до іншого, освіжаючи свої душі.

З дому Аркама побачили, що йде Хазрат Умар. Він мав при собі й меч. Оскільки він був грізним і сильним чоловіком, Асхаби аль-кірам оточили Расулюллаха. Хазрат Хамза сказав: «Чого боятися Умара? Якщо він прийшов із добрим наміром — ласкаво просимо. Якщо ні — я зітну йому голову, перш ніж він устигне витягти меч!» Тоді Расулюллах сказав: «Дайте йому дорогу, хай увійде!»

«І це не слова віщуна. Як мало ви замислюєтеся!.. Він (Коран аль-карім) зісланий від Господа світів (Мухаммадові алейхіссалям через Джабраїла алейхіссалям)» Хакка: 42–43

Джабраїл алейхіссалям уже заздалегідь сповістив нашого Володаря Пророка, що Хазрат Умар іде, щоб прийняти іман. Наш Володар Расулюллах з усмішкою зустрів Хазрат Умара. Він сказав: «Відпустіть його і відійдіть від нього». Хазрат Умар став на коліна перед Расулюллахом. Расулюллах узяв Хазрат Умара за руку і сказав: «Прийми іман, о Умаре!» І той щирим серцем вимовив каліму аш-шахада. Від радості Асхаби аль-кірам підняли свої голоси в такбірі до неба.

Хазрат Умар так розповідав про свій стан після того, як став мусульманином:

«Коли я став мусульманином, Асхаби аль-кірам ховалися від багатобожників і здійснювали свої ібадати (поклоніння) потай. Мене це дуже засмутило, і я запитав: „О Расулюллах! Хіба ми не на боці істини?“ Наш Володар Пророк відповів: „Так. Присягаюся Аллахом таала, у Чиїй владі моє єство, що ви, мертві чи живі, неодмінно на боці істини“.

Тоді я сказав: „О Расулюллах! Якщо ми на боці істини, а багатобожники на хибному шляху, то чому ж ми приховуємо свою релігію? Клянуся Аллахом, ми маємо більше права і більше гідні того, щоб відкрито звіщати релігію іслам перед невірством. Релігія Аллаха таала, без сумніву, переможе в Мецці. Якщо наш народ поведеться з нами справедливо — добре; якщо ж вони захочуть переступити межу, ми битимемося з ними“. Наш Володар Расулюллах сказав: „Нас дуже мало!“

Я сказав: „О Расулюллах! Присягаюся Аллахом таала, Який послав Тебе як істинного Пророка, що не залишиться жодного зібрання багатобожників, де б я не сів і не розповів про іслам, не вагаючись і не боячись. Тепер виступімо відкрито“. Коли Він на це погодився, ми вийшли двома шерегами і рушили до Харам аш-Шаріф. На чолі одного шерегу йшов Хамза, а на чолі другого — я. Твердою ходою, ніби перемелюючи землю на борошно, ми велично і грізно ввійшли до Масджид аль-Харам. Багатобожники-курайшити дивилися то на мене, то на Хамзу. Їх охопили такий смуток і така туга, що, мабуть, ніколи ще в житті вони не впадали в такий розпач». Коли Хазрат Умар отак прийшов, Абу Джахль виступив наперед і запитав: «О Умаре! Що це таке?» Не звертаючи на нього уваги, Хазрат Умар сказав: «Ашхаду ан ля іляха іллаллах ва ашхаду анна Мухаммадан абдуху ва расулюх». Абу Джахль не знав, що сказати. Він застиг, мов скам’янілий. Хазрат Умар обернувся до цього гурту багатобожників і сказав: «О курайшити!.. Хто знає мене — той знає! А хто не знає, хай знає, що я — Умар, син Хаттаба… Хто хоче зробити свою дружину вдовою, а дітей — сиротами, хай зрушить з місця! Того, хто ворухнеться, я порубаю своїм мечем!..» Тоді багатобожники-курайшити вмить розбіглися і пішли звідти. Расулюллах і Його високі Асхаби вишикувалися рядами і гучно виголосили такбір. Небо над Меккою залунало від вигуків Асхабів аль-кірам: «Аллаху акбар!.. Аллаху акбар!..» Уперше в Харам аш-Шаріф намаз було здійснено відкрито.10 Коли Хазрат Умар став мусульманином, було зіслано 64-й аят аль-каріма сури аль-Анфаль, за змістом: «О Мій Пророче! Як помічників Тобі досить Аллаха таала і тих мумінів, що йдуть Твоїми слідами». Деякі люди, що блукали в сумнівах, обрали іслам, побачивши, що Хазрат Умар став мусульманином. Вони удостоїлися честі стати Асхабами.

Відтепер кількість мусульман почала зростати з кожним днем, як снігова лавина.

«О мій Господи! Зміцни цю релігію Абу Джахлем або Умаром» Хадис шаріф

В усьому, що робив, Він згадував ім’я ар-Рахман, це джерело щедрот, Пророк був джерелом хвали й хамду, це джерело щедрот. У Ньому являлися дари Аллаха, Він був джерелом знання й лагідності, Його душа була сповнена прекрасної вдачі, це джерело щедрот. До створінь Хакка Він був лагідний і смиренний заради Аллаха, Він виявляв доброту й щедрість до всіх людей, це джерело щедрот.

Друге переселення до Абіссинії

Коли Асхаби аль-кірам (алейхімур-рідван) повернулися до Мекки, багатобожники знову почали знущатися з них і мучити їх. Їхнє гноблення ставало дедалі жорстокішим. Вони без вагань удавалися до всіляких мук. Одного дня Хазрат Усман сказав: «О Расулюллах! Я побачив, що Абіссинія — добре місце для торгівлі. Місяць торгівлі дає великий прибуток. Доки Аллах таала не визначить місця для переселення, для мусульман не може бути кращого місця, ніж це. Там принаймні муміни (віруючі) позбудуться жорстокості курайшитів. Наджаші виявив нам багато ласки й зробив чимало добра». Тоді наш Володар Пророк звелів: «Повертайтеся до Абіссинії, щоб ви були захищені іменем Аллаха таала». Хазрат Усман сказав: «О Расулюллах! Якби Ти вшанував їх Своєю присутністю там, вони, можливо, стали б мусульманами. Оскільки вони люди Писання, вони швидко прийдуть до ісламу і не відмовлять у своїй допомозі». Тоді наш улюблений Пророк відповів: «Мені не наказано шукати спокою й вигоди. Щодо Хіджри я чекаю благословенного наказу Аллаха таала. Я чиню так, як мені буде наказано».

На шостому році бісату, за одним із переказів, караван зі ста однієї особи з Асхабів аль-кірам (радіяллаху анхум), 83 чоловіків і 18 жінок, удруге вирушив до Абіссинії. Провідником цього каравану було призначено Хазрат Джафара ібн Абі Таліба. Вони щасливо дісталися до країни Наджаші. Про події, які вони пережили в Абіссинії, Хазрат Умм Салама (радіяллаху анха) розповіла так: «Коли ми прибули до Абіссинії, ми знайшли там дуже доброго сусіда. Цим сусідом був цар Наджаші. Він виконував усі наші бажання. Ми могли виконувати приписи нашої релігії так, як хотіли. Ми могли вільно поклонятися Аллахові таала, і нас ніяк не кривдили. Ми не чули жодного лихого слова». Коли багатобожники Мекки довідалися про це, вони вирішили послати до абіссинського царя двох посланців. Для Наджаші, крім надзвичайно цінних речей, вони приготували дарунки з вичиненої мекканської шкіри, яку він дуже цінував. Подумали також про дарунки для духовенства й державних сановників. Це доручення дали Абдуллахові ібн Абі Рабіа та Амрові ібн Асу. Цих двох посланців навчили, що їм говорити в присутності Наджаші. Їм сказали: «Перш ніж говорити з правителем, дайте дарунки кожному з його патріархів і воєначальників. Потім піднесіть дарунки Наджаші. Зробивши це, вимагайте, щоб мусульман, які там є, видали вам. Не дайте Наджаші нагоди зустрітися й поговорити з мусульманами».11 Посланці прибули до Абіссинії. Зустрівшись із державними сановниками й вручивши їм дарунки, вони сказали кожному з них: «Серед нас з’явилися якісь люди. Вони вигадали нову релігію, якої не знаємо ні ми, ні ви. Ми хочемо забрати тих, хто прийшов сюди, назад до їхньої країни. Коли говоритимете про них зі своїм правителем, подбайте, щоб їх видали нам, а він з ними не розмовляв. Найкраще зможуть подбати про цих людей їхні рідні батьки й сусіди. Вони дуже добре їх знають».12 Патріархи погодилися на цю пропозицію. Потім посланці з Мекки піднесли свої дарунки Наджаші. Цар Наджаші прийняв дарунки, запросив їх і якийсь час із ними розмовляв.

«Повертайтеся до Абіссинії, щоб ви були захищені іменем Аллаха таала» Хадис шаріф

Посланці сказали Наджаші: «О царю! Деякі люди з нашого народу знайшли притулок у твоїй країні. Ці прибульці покинули релігію свого народу, але й до твоєї релігії не ввійшли. У них вигадана релігія, яка пасує їхнім власним головам. Ні ми, ні ти цієї релігії не знаємо. До тебе нас послали знатні мужі того народу, до якого вони належать. Ці знатні мужі — батьки і найближчі родичі чоловіків, що знайшли притулок у твоїй країні. Їхнє бажання — щоб прибульців повернули. Адже вони краще знають їхні обставини. Вони краще знають, чого ті не приймають у своїй власній релігії…» І Амр ібн Ас, і Абдуллах ібн Абі Рабіа найбільше прагнули того, щоб Наджаші прислухався до цих слів і вчинив відповідно до їхнього бажання. Після того як посланці сказали це, взяли слово патріархи Наджаші і сказали: «Вони сказали щиру правду. Їхній народ найкраще зможе подбати про них і найкраще знає, що їм до вподоби, а що ні. Тому ти маєш видати цих чоловіків, щоб вони відвели їх назад до їхньої країни і їхнього народу». Цар Наджаші дуже розгнівався на ці слова: «Ні, клянуся Аллахом! Я не видам цих чоловіків. Я не можу зрадити людей, які шукали в мене притулку і прийшли до моєї країни. Вони віддали перевагу мені перед іншими і прийшли до моєї країни. Тому я покличу переселенців до свого палацу, запитаю їх, що вони скажуть на слова цих чоловіків, і вислухаю їхню відповідь. Якщо переселенці такі, як кажуть ці, я віддам їх прибульцям і поверну до їхнього народу. Якщо ж ні, я захищатиму їх і робитиму їм добро, доки вони перебуватимуть у моїй країні». Наджаші раніше вивчав небесні Писання. Він знав, що час приходу Мухаммада алейхіссалям близький, що Його народ назве Його брехуном і не повірить у Нього і що вони виженуть Його з Мекки. Наджаші запитав посланців із Мекки: «У кого вони вірують?» Ті відповіли: «У Мухаммада». Почувши це ім’я, Наджаші зрозумів, що Він — Пророк, але не подав виду. Він знову запитав їх: «Яка Його релігія і Його напрям і до чого Він закликає?» Амр відповів: «Він не має напряму». Наджаші сказав: «Як я можу видати гурт людей, які шукали в мене притулку, коли я не знаю їхнього напряму і релігії? Скличмо раду. Приведімо й їх і поставмо віч-на-віч із вами. Тоді з’ясується, як стоять справи з усіма вами, і я пізнаю їхню релігію». Вони покликали мусульман до палацу. Мусульмани спершу порадилися між собою і обговорили: «Що нам сказати, щоб це сподобалося правителеві Абіссинії і відповідало його вдачі?» Хазрат Джафар сказав: «Клянуся Аллахом, усе, що ми знаємо про цю справу, — це лише те, що звелів нам наш Пророк. Хоч би чим це скінчилося, ми вдоволені». Усі погодилися з цим і домовилися, що говоритиме лише Хазрат Джафар. Потім вони прийшли до палацу Наджаші. Цар Наджаші зібрав своїх учених, і було скликано велику раду. Потім увели переселенців. Увійшовши, мусульмани привіталися салямом.

Але вони не зробили саджди (поклону до землі, як у намазі). Коли Наджаші запитав їх: «Чому ви не зробили саджди?», вони відповіли: «Ми не робимо саджди нікому, крім Аллаха таала. Наш Володар Пророк заборонив нам робити саджду комусь іншому, крім Аллаха таала, і сказав: „Саджда належить лише Аллахові таала“». Наджаші сказав переселенцям: «О ви, що прийшли до мене! Скажіть мені: чому ви прийшли до моєї країни? Яка ваша справа? Ви не купці, і жодного прохання у вас теж немає. Що ж це за Пророк ваш, Який з’явився? Чому ви не вітаєтеся так, як вітаються ті, хто прийшов сюди з вашої країни?»

Джафар (радіяллаху анх) сказав: «О царю! Спершу я скажу три речі. Якщо я кажу правду, то підтверди це; якщо брешу, то назви це брехнею. Але насамперед накажи, щоб із цих чоловіків говорив лише один, а другий мовчав!»

Амр ібн Ас сказав: «Говоритиму я». Наджаші сказав: «О Джафаре, говори ти перший».

Хазрат Джафар сказав: «У мене три запитання. Спитай цього чоловіка: чи ми раби, яких треба схопити й повернути нашим панам?» Наджаші запитав: «О Амре! Чи вони раби?» Амр відповів: «Ні! Вони не раби, вони вільні!» Хазрат Джафар сказав: «То, може, ми безпідставно пролили чиюсь кров і нас треба видати тим, чию кров пролито?» Коли Наджаші запитав Амра: «Чи ці люди безпідставно когось убили?», Амр відповів: «Ні, вони не пролили навіть краплі крові!» Хазрат Джафар сказав Наджаші: «Чи ми безпідставно взяли щось із чужого майна, що зобов’язані повернути?» Наджаші сказав: «О Амре! Навіть якщо ці бідолахи винні багато золота, якщо в них є борги, я їх сплачу; скажи!» Амр відповів: «Ні, навіть одного кірата (грошова одиниця)!» Коли Наджаші запитав: «То чого ж ви від них хочете?», Амр відповів: «Ми з ними були однієї релігії і йшли одним шляхом. Вони покинули це. Вони пішли за Мухаммадом і Його релігією». Наджаші запитав Джафара: «Чому ви покинули релігію, яку мали, і пішли за іншою? Якщо ви відокремилися від релігії свого народу, а до моєї релігії теж не належите, то яка ж ця релігія, у яку ви віруєте? Чи розповіси мені про неї?»

Хазрат Джафар сказав: «О царю! Ми були невігласами. Ми поклонялися ідолам. Ми їли падло здохлих тварин і чинили всілякі лихі діла. Ми розривали зв’язки зі своїми родичами і погано ставилися до своїх сусідів. Сильні серед нас гнобили слабких і не знали, що таке милосердя. Так ми жили, доки Аллах таала не послав нам Пророка з-поміж нас самих, Чию правдивість, надійність, цнотливість, чистоту і шляхетний рід ми знали. Цей Пророк закликав нас вірувати в буття і єдність Аллаха таала, поклонятися Йому і покинути те каміння й тих ідолів, яким поклонялися ми і наші предки. Він звелів нам говорити правду, не зраджувати довіреного нам, шанувати права родичів, жити в доброму сусідстві й остерігатися гріхів і кровопролиття. Він застеріг нас від усякої розпусти, від брехні, від посягання на майно сиріт і від наклепів на цнотливих жінок. Він звелів нам поклонятися Аллахові таала, не ставлячи поряд із Ним ні пари, ні співучасника. Ми прийняли це, повірили в усе, що Він приніс від Аллаха таала, і виконували те, що Він казав. Ми поклонялися Аллахові таала. Те, що Він зробив для нас харамом (забороненим), ми вважали харамом, а те, що Він зробив халялем (дозволеним), ми вважали халялем і так і чинили. Через це наш народ став нам ворогом і гнобив нас. Щоб відвернути нас від нашої релігії, від поклоніння Аллахові таала і змусити знову поклонятися ідолам, вони піддавали нас усіляким тортурам і випробуванням. Вони кривдили нас. Вони дедалі більше заганяли нас у кут. Вони стали між нами і нашою релігією і хотіли відлучити нас від неї. Тоді ми покинули свою країну і свої домівки і знайшли притулок у твоїй країні. Ми обрали тебе з-поміж інших. Ми прагнули твого захисту і твого сусідства. Ми сподіваємося, що в тебе нас не будуть гнобити й кривдити». Хазрат Джафар продовжив свою промову так: «Що ж до привітання, то ми привітали тебе привітанням Расулюллаха. Так ми вітаємо й одне одного. Наш Володар Пророк сповістив нам, що й привітання мешканців Джаннату таке саме. Тому ми так і привітали твою високу особу. А оскільки наш Володар Пророк сказав, що людям не слід робити саджди, ми шукаємо прихистку в Аллаха таала від того, щоб робити саджду комусь іншому, крім Нього». Наджаші запитав: «Чи знаєш ти щось із того, що сповістив Аллах?» Коли Хазрат Джафар сказав: «Так», Наджаші сказав: «Прочитай мені це». І Хазрат Джафар почав читати перші аяти сури Мар’ям (переказують також, що він читав із сури аль-Анкабут і сури ар-Рум). Наджаші плакав. Сльози з його очей зросили його бороду. Священники теж плакали. Наджаші і священники сказали: «О Джафаре! Прочитай ще трохи цих солодких і прекрасних слів». Хазрат Джафар прочитав від початку сури аль-Кахф, де за змістом сказано: «Хвала Аллахові, Який зіслав Своєму рабові (Мухаммадові алейхіссалям) правильну Книгу (Коран аль-карім), у словах якої немає жодної вади, а в змісті — жодної суперечності (і яка вільна від перебільшення й применшення), щоб застерегти невіруючих від дуже тяжкої кари (Джаханнаму) від Його високої присутності, і щоб звістити віруючим, які чинять добрі діла, радісну звістку про прекрасну нагороду (Джаннат), у якій вони перебуватимуть вічно, і щоб застерегти тих, хто каже: „Аллах таала взяв Собі сина“. Ні вони (ті, хто каже, що Аллах таала взяв Собі сина), ні їхні предки не мають про це (про це слово) жодного знання. Це слово, що виходить з їхніх уст, (тяжке і) вкрай небезпечне. Вони говорять тільки неправду. (О Мій Расуле!) Невже Ти занапастиш Себе від смутку й гніву, ідучи слідом за ними, якщо вони не увірують у цей Коран аль-карім? Ми зробили те, що на землі (ліси, ріки, копалини, тварин і рослини…), окрасою, щоб випробувати людей і побачити, хто з них чинить добрі діла…»13

«Саджда належить лише Аллахові таала» Хадис шаріф

Наджаші не зміг стриматися і сказав: «Клянуся Аллахом, це світло, що струменить з того самого світильника. Муса й Іса (алейхімуссалям) теж прийшли з ним». Потім він обернувся до посланців Курайшу і сказав: «Ідіть! Клянуся Аллахом, я не видам їх вам і не замислю проти них нічого лихого». Абдуллах ібн Абі Рабіа й Амр ібн Ас вийшли від Наджаші.14 Амр сказав Абдуллахові: «Клянуся, я викрию перед Наджаші одну з їхніх вад і знищу їх з корінням. Ось побачиш!» Його товариш сказав Амрові: «Хоч вони й повстали проти нас, ми все ж таки їм родичі. Не роби цього». Амр відповів: «Я донесу Наджаші, що вони вважають Ісу алейхіссалям рабом (Аллаха таала)». Наступного дня він пішов до Наджаші і сказав: «О володарю! Вони кажуть грубі слова про Ісу (алейхіссалям), сина Мар’ям. Пошли до них людину і спитай, що вони кажуть про Ісу алейхіссалям». Наджаші послав до мусульман людину, щоб спитати, як вони дивляться на Хазрат Ісу. Вони знову прийшли і сказали одне одному: «Що ми відповімо, якщо він спитає про Ісу алейхіссалям?» Хазрат Джафар сказав: «Клянуся Аллахом, ми скажемо про Хазрат Ісу те, що сказав Аллах таала, і те, що приніс нам наш Володар Пророк». Коли вони постали перед Наджаші, він спитав: «Що ви кажете про Ісу алейхіссалям, сина Мар’ям?» Хазрат Джафар відповів: «Про Ісу алейхіссалям ми кажемо те, що наш Володар Пророк приніс нам від Аллаха таала і проповідував. Ми визнаємо, що Він — раб і Расул Аллаха таала і Його слово, яке Аллах таала вклав у Хазрат Мар’ям, цнотливу жінку, що присвятила себе Хакку таала, відвернувшись від світу й від чоловіків. Таке становище і така честь Іси, сина Мар’ям. Ми кажемо, що так само, як Аллах таала створив Хазрат Адама із землі, Він створив Ісу алейхіссалям без батька». Тоді Наджаші простягнув руку до землі, підняв соломинку і сказав: «Клянуся, Іса, син Мар’ям, — не більше, ніж те, що ти сказав. Між Ним і тим, що ти кажеш, немає різниці навіть завбільшки з цю соломинку».

Коли Наджаші сказав це, державні сановники й воєначальники довкола нього почали перешіптуватися й бурмотіти між собою.

Помітивши це, він сказав їм: «Клянуся, хоч би що ви казали, я думаю про цих людей добре». Потім він обернувся до мусульман-переселенців і сказав: «Вітаю вас і Того, від Кого ви прийшли! Я переконався, що Він — Расул Аллаха. Адже ми вже бачили Його в Інджилі (Євангелії). Іса (алейхіссалям), син Мар’ям, теж сповіщав про цього Расула. Клянуся Аллахом, якби Він був тут, я пішов би носити Його взуття і мити Його ноги! Ідіть і живіть у безпеці та спокої в недоторканій частині моєї країни, далеко від будь-якого насильства. Того, хто вчинить вам зло, я знищу. Навіть якби мені дали золота з гору, я не засмутив би жодного з вас!»

Потім Наджаші сказав про дарунки, які привезли посланці Курайшу: «Мені вони не потрібні! Аллах таала не брав від мене хабаря, коли повертав мені моє царство, яке привласнили інші, і коли змусив мій народ коритися мені», — і повернув їм дарунки. Посланці Курайшу повернулися від Наджаші з порожніми руками. А щасливий Наджаші прийняв іслам і дуже втішив Асхабів аль-кірам.15

ХАКК СТВОРИВ ВСЕСВІТ
Хакк створив Всесвіт із любові до Мухаммада.
Він створив місяць і сонце на радість Мухаммадові.
Він сказав: «Будь!» — і постав Всесвіт, написано Лаух і Калам.
Останню Книгу прочитано на честь Мухаммада.
Усі авлія прийшли й схилили обличчя біля порога,
Вони творили зікр таухіду заради нуру Мухаммада.
Вайсаль Карані здобув це, та все ж прагнув більшого.
Вісім Джаннатів прикрашено з любові до Мухаммада.
Птахи, що летять у повітрі, гори й камені, що зеленіють,
Дерева родять плоди з любові до Мухаммада.
Ті, хто не мав іману, прийшли й здобули іман від Нього,
Вони здійснювали намаз п’ять разів на день з любові до Мухаммада.
Ангели прийшли й вишикувалися рядами,
Вони здійснювали намаз п’ять разів на день з любові до Мухаммада.
Де вже Юнусові хвалити Його — Його хвалить аят Корану,
Згадуй Його і промовляй салавати з любові до Мухаммада.

«Вітаю вас і Того, від Кого ви прийшли! Я переконався, що Він — Расул Аллаха. Адже ми вже бачили Його в Інджилі. Іса (алейхіссалям), син Мар’ям, теж сповіщав про цього Расула» Наджаші Асхама