УТИСКИ, КАТУВАННЯ І ЖОРСТОКІСТЬ

Хай усохнуть руки Абу Лахаба

Дім нашого Володаря Пророка стояв між домами Абу Лахаба й Укби ібн Муайта — двох запеклих багатобожників. Вони за кожної нагоди намагалися дошкулити нашому улюбленому Пророкові. Ба більше, ночами вони кидали тельбухи тварин під двері нашого Володаря Расулюллаха. Його дядько Абу Лахаб не задовольнявся цим, а ще й кривдив Його, жбурляючи в Нього каміння з дому свого сусіда Аді.

Його дружина, Умм Джаміль, була анітрохи не краща за нього: вона розкидала зібране нею колюче гілля на дорогах, якими мав іти Расулюллах, щоб колючки впиналися в Його благословенні ноги. Одного дня, коли Абу Лахаб висипав принесені ним нечистоти під двері нашого Володаря Пророка, його побачив Хазрат Хамза. Він відразу підбіг, схопив свого брата Абу Лахаба й висипав ті нечистоти йому на голову.

Після цих утисків з боку Абу Лахаба та його дружини про них було зіслано суру ат-Таббат, яка починається словами: «Хай усохнуть руки Абу Лахаба, і вони вже всохли». Коли дружина Абу Лахаба, Умм Джаміль, почула, що про них зіслано суру, вона почала шукати Расулюллаха. Дізнавшись, що Він біля Кааби, вона взяла великий камінь і пішла туди. Хазрат Абу Бакр саме тоді мав честь розмовляти з нашим Пророком.

Побачивши Умм Джаміль із каменем у руці, він сказав: «О Расулюллах! Іде Умм Джаміль. Вона дуже зла жінка; я боюся, що вона заподіє Тобі шкоду. Якби Ти відійшов убік, щоб не зазнати кривди!» Наш Володар Расулюллах сказав: «Вона не може мене бачити». Умм Джаміль стала перед Хазрат Абу Бакром і промовила ці ниці слова: «О Абу Бакре! Кажи швидко, де той твій друг? Він склав на мене й мого чоловіка глузливі вірші й ганьбив нас. Якщо Він поет, то і я, і мій чоловік — поети. Ось і я тепер складаю на Нього глузливі вірші. Ми повстаємо проти Нього, не визнаємо Його Пророком і не любимо Його релігії. Клянуся, якби я Його побачила, то вдарила б Його цим каменем по голові…» Коли Хазрат Абу Бакр сказав: «Мій Володар не поет, і Він не складав на тебе глузливих віршів», Умм Джаміль пішла геть. Хазрат Абу Бакр обернувся до нашого Володаря Пророка й запитав: «О Расулюллах! Невже вона Тебе не бачила?» Він відповів: «Вона мене не бачила. Аллах таала зробив її очі нездатними мене бачити».2

З благословенних дочок нашого Володаря Пророка Хазрат Умм Кульсум була заручена із сином Абу Лахаба Утайбою, а Хазрат Рукайя — з Утбою, другим сином Абу Лахаба. Але вони ще не були одружені.

Після того як було зіслано суру ат-Таббат, Абу Лахаб, який заслужив Джаханнам, його дружина та знать курайшитів прийшли до Утби й Утайби з такою пропозицією: «Заручившись із Його дочками, ви полегшили Його тягар. Розлучіться з Його дочками, щоб Він опинився в скруті. А ми знайдемо вам серед курайшитів будь-яку дівчину, яку захочете». Вони прийняли пропозицію й сказали: «Гаразд, ми з ними розлучилися». Мерзенний Утайба пішов іще далі: він прийшов до нашого Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям) і образив Його такими словами: «О Мухаммаде! Я не визнаю ні Тебе, ні Твоєї релігії. І з Твоєю дочкою я розлучився. Відтепер ні Ти мене не люби, ні я Тебе! Ні Ти до мене не приходь, ні я до Тебе не прийду!» Потім він накинувся на нашого улюбленого Пророка й ухопив Його за комір. Він роздер Йому сорочку й ображав Його. Тоді наш улюблений Пророк проказав: «О мій Господи! Нашли на нього одного зі Своїх хижих звірів!» Коли нещасний Утайба пішов і розповів батькові, що сталося, Абу Лахаб сказав: «Я боюся молитви Мухаммада проти мого сина». Через кілька днів Абу Лахаб відправив свого сина Утайбу до Дамаска в торгових справах. Караван зупинився на ночівлю в місці, що зветься Зарка. Навколо почав блукати лев. Щойно Утайба це побачив, він сказав: «Горе мені! Клянуся, молитву Мухаммада (алейхіссалям) прийнято! Цей лев мене з’їсть! Хоч Він і в Мецці, Він мій убивця!» Трохи згодом лев зник. Утайбу поклали спати на підвищенні. Уночі лев повернувся. Він обнюхав кожного в каравані, підійшов до Утайби й стрибнув на нього. Він розпоров йому живіт, схопив його за голову й убив страшним укусом. Помираючи, Утайба кричав: «Хіба я не казав вам, що Мухаммад — найправдивіший з усіх людей?» Коли Абу Лахаб почув, що його сина розірвав лев, він заплакав і сказав: «Хіба я не казав вам, що боюся молитви Мухаммада проти мого сина?»3

«Хай усохнуть руки Абу Лахаба (хай він загине), і вони вже всохли. Не допомогло йому ні його багатство (успадковане від батька), ні те, що він здобув. Він увійде в полум’яний вогонь, а також його дружина, носійка дров, зі скрученою мотузкою на шиї» Таббат: 1–5

Наш улюблений Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) закликав людей до вічного щастя і докладав зусиль, щоб урятувати їх від горіння в Джаханнамі, закликаючи їх вірити в існування та єдність Аллаха таала. Але багатобожники далі поклонялися ідолам, кажучи: «Це релігія наших батьків». Наш Володар Пророк закликав їх жити гідно людини, бути шанованими й шляхетними, позбутися нікчемності й піднятися до високих, піднесених ступенів. Але вони вперто стояли на своєму. Абу Лахаб був першим серед тих, хто ображав і кривдив Його. Він постійно ходив слідом за Расулюллахом і намагався відвернути людей від того, щоб вони Його слухали, і посіяти сумнів у їхніх умах. Щоразу, коли наш Володар Расулюллах казав на місцях зібрань і на ярмарках: «О люди! Скажіть „Ля іляха іллаллах“, і ви врятуєтеся!», він одразу йшов за Расулюллахом і казав: «О люди! Той, хто до вас говорив, — син мого брата. Стережіться вірити Його словам. Тримайтеся від Нього подалі!»

Одного дня Мухаммад алейхіссалям здійснював намаз біля Кааби аш-Шаріф. Гурт із семи багатобожників, які належали до знаті курайшитів, прийшов і сів неподалік від Расулюллаха. Серед них були Абу Джахль, Шайба ібн Рабіа, Утба ібн Рабіа та Укба ібн Абі Муайт. Поблизу лежали рештки й тельбухи верблюда, якого зарізали напередодні. Мерзенний Абу Джахль обернувся до тих, хто був поруч, і зробив огидну пропозицію: «Хто з вас візьме ці верблюжі тельбухи й покладе Мухаммадові між плечей, коли Він схилиться в саджді (земному поклоні в намазі)?» Укба ібн Абі Муайт, найжорстокіший, найлютіший, найбезжальніший і найнещасніший з них, одразу підвівся й сказав: «Я це зроблю». Він поклав тельбухи разом з усім умістом на благословенні плечі нашого Пророка, коли Той був у саджді. Багатобожники, що дивилися на це, вибухнули гучним реготом. Наш Володар Пророк продовжив Свою саджду й не підводив Своєї благословенної голови. Саме тоді Абдуллах ібн Масуд, один з Асхабів аль-кірам, побачив, що відбувається. Він розповів про цю подію так:

«Коли я побачив Расулюллаха в такому стані, кров ударила мені в голову. Але в мене не було ні народу, ні племені, які могли б захистити мене від багатобожників. Я був самотній і слабкий. У ту мить я навіть не мав сили щось сказати. Я стояв і дивився на Расулюллаха в глибокій скорботі.

Якби ж то я мав силу чи захисника, який оберіг би мене від багатобожників, щоб я міг зняти те, що вони поклали на благословенні плечі Расула алейхіссалям, і відкинути геть! Поки я так стояв і чекав, про це дізналася дочка Расулюллаха Хазрат Фатіма. Фатіма тоді була ще дитиною. Вона прибігла й скинула те, що лежало на плечах її батька. Вона сказала різкі слова і проказала молитву проти тих, хто вчинив таке з її батьком. Завершивши Свій намаз так, наче нічого не сталося, наш Володар Расулюллах тричі сказав:

„О мій Аллаху! Я віддаю цей гурт курайшитів на Твій суд! О мій Аллаху! Я віддаю на Твій суд Абу Джахля Амра ібн Хішама! О мій Аллаху! Я віддаю на Твій суд Утбу ібн Рабіа! О мій Аллаху! Я віддаю на Твій суд Шайбу ібн Рабіа! О мій Аллаху! Я віддаю на Твій суд Укбу ібн Муайта! О мій Аллаху! Я віддаю на Твій суд Умайю ібн Халафа! О мій Аллаху! Я віддаю на Твій суд Валіда ібн Утбу! О мій Аллаху! Я віддаю на Твій суд Умару ібн Валіда!“

Почувши цю молитву, багатобожники перестали сміятися. Їх охопив страх, бо вони вірили, що молитви, проказані в Байтуллаху, приймаються. Наш Володар Пророк сказав Абу Джахлеві: „Клянуся Аллахом, або ти припиниш це, або Аллах таала нашле на тебе лихо“. Клянуся Аллахом таала, що в газві Бадр (битві при Бадрі) я бачив, як кожного з тих людей, яких Расулюллах назвав на ім’я, було вбито і як їх кинули в яму при Бадрі, мов падло, що смерділо від спеки».

Одного дня Абу Джахль сказав курайшитським багатобожникам у Байтуллаху: «О курайшити! Як бачите, Мухаммад не вагається ганити нашу релігію, говорити проти наших ідолів і наших батьків, які їм поклонялися, і вважати нас дурнями. Клянуся перед вами, що завтра, коли Він прийде сюди й схилиться в саджді під час намазу, я вдарю Його по голові каменем, таким великим, що я ледве зможу його нести. Після цього захищайте мене від синів Абдульмутталіба чи ні — як хочете. Коли я Його вб’ю, хай Його родичі роблять зі мною, що хочуть…» Багатобожники, які там були, підбурювали його, кажучи: «Тільки вбий Його, і ми клянемося, що захистимо тебе й нікому тебе не видамо!» Уранці Абу Джахль прийшов до Кааби з величезним каменем у руці. Він сів біля багатобожників і почав чекати. Як завжди, наш улюблений Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) прийшов до Байтуллаха й почав здійснювати намаз. Абу Джахль підвівся й пішов до Расулюллаха, щоб ударити Його каменем. Усі багатобожники напружено стежили за тим, що відбувається. Коли Абу Джахль наблизився до Расулюллаха, він раптом затремтів. Великий камінь випав у нього з рук, обличчя стало попелясто-сірим, і він у великому страху відступив. Багатобожники здивовано підійшли до нього й запитали: «О Амре ібн Хішаме! Скажи нам, що сталося!» Абу Джахль сказав: «Саме тоді, коли я підняв камінь, щоб Його вбити, переді мною з’явився лютий верблюд. Клянуся, що ніколи в житті я не бачив і не чув про такого довгоногого, гострозубого й грізного верблюда. Якби я підійшов хоч трохи ближче, він неодмінно вбив би мене». Іншого дня Абу Джахль знову зібрав багатобожників і запитав: «Сирота Абдуллаха здійснює тут намаз і тре Своє обличчя об землю?» Вони відповіли: «Так». Абу Джахль, який уже чекав такої відповіді, сказав: «Якщо я побачу Його таким, то розчавлю Йому голову ногою». Якось Володар Пророків стояв у намазі біля Кааби. Абу Джахль сидів зі своїми друзями. Він підвівся й пішов до Расулюллаха (саллаллаху алейхі ва саллям). Він підійшов зовсім близько. Але раптом кинувся тікати, витираючи рукою обличчя. Багатобожники підійшли до нього й запитали: «Що з тобою сталося?» Абу Джахль відповів: «Між нами розверзлася вогняна яма. Коли я побачив, що якісь люди кидаються на мене, я повернув назад». Щоразу, коли такі знатні багатобожники, як Валід ібн Мугіра, Абу Джахль (Амр ібн Хішам), Асвад ібн Мутталіб, Умайя ібн Халаф, Асвад ібн Абдіягвас, Ас ібн Ваїль і Харіс ібн Кайс, бачили Расулюллаха, вони глузували з Нього, кажучи: «Він уявляє, що Він Пророк і що до Нього приходить Джабраїл». Одного дня, коли Хабіб аль-акрам був дуже засмучений цими їхніми словами, прийшов Джабраїл алейхіссалям і приніс кілька аятів аль-каріма. За змістом:

«(О Мій Расуле!) Воістину, і з Пророків, посланих перед Тобою, глузували. Але тих, хто глузував з них (з Пророків), як відплата за глум, з усіх боків оточили лихо й кара.»4 «Воістину, Ми вбережемо Тебе від тих, хто глузує з Тебе, хто ставить поряд з Аллахом таала іншого бога. Незабаром вони дізнаються (що на них чекає). Ми достеменно знаємо, що Твої груди стискаються і Ти засмучуєшся через те, що вони кажуть (через те, що вони додають Аллахові співтоваришів, обмовляють Коран аль-карім і глузують з Тебе)».5

«О Абу Джахлю! Клянуся Аллахом, або ти припиниш це, або Аллах таала нашле на тебе лихо» Наш улюблений Пророк Мухаммад алейхіссалям

Одного дня, коли Султан Всесвіту здійснював таваф навколо Кааби аш-Шаріф, прийшов Джабраїл алейхіссалям і сказав: «Мені звелено розправитися з ними (з тими, хто глузував з Тебе)». Невдовзі повз них пройшов Валід ібн Мугіра. Джабраїл алейхіссалям запитав нашого Пророка: «Що це за людина проходить тут?» Наш Володар Пророк відповів: «Він один із найгірших рабів Аллаха таала». Тоді Джабраїл алейхіссалям указав на ногу Валіда й сказав: «З ним я розправився!» Трохи згодом пройшов Ас ібн Ваїль. Запитавши про нього й отримавши таку саму відповідь, він указав на його живіт і сказав: «І йому я показав його межу!» Коли проходив Асвад ібн Мутталіб, він указав на його очі, а побачивши Абдіягваса — на його голову. А коли проходив Харіс ібн Кайс, він указав на його живіт. Потім він сказав: «О Мухаммаде! Аллах таала врятував Тебе від їхнього зла. Незабаром кожного з них спіткає лихо».

Колючка вп’ялася Асові ібн Ваїлю в ногу. Хоч скільки ліків застосовували, ради дати не змогли. Зрештою його нога спухла й стала товстою, як верблюжа шия, і він помер, кричачи: «Аллах Мухаммада вбив мене!»

Асвад ібн Мутталіб осліп. Джабраїл алейхіссалям знищив його, вдаривши його головою об дерево.

Коли Асвад ібн Абдіягвас був у місці, що зветься Бад ас-Самум, його обличчя й тіло стали чорними як вугілля. Коли він прийшов додому, рідні його не впізнали й прогнали від дверей. Він помер, у розпачі б’ючись головою об двері власного дому.

Харіс ібн Кайс поїв солоної риби. Спрага його дедалі посилювалася. Хоч скільки води він пив, не міг її втамувати. Зрештою він луснув. А Валідові ібн Мугірі в литку вп’явся шматок заліза. Його рана не загоювалася. Він утратив багато крові й помер, кричачи: «Аллах Мухаммада вбив мене!»

Так кожен із них дістав те, на що заслуговував. В аятах аль-каріма також було сповіщено, що багатобожники перебуватимуть у Джаханнамі вічно. Одного дня наш улюблений Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) зустрів Хакама ібн Абуль-Аса. Коли Він відійшов від нього, Хакам за Його спиною став глузувати з Расулюллаха, викривляючи рот, обличчя й тіло.

Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) побачив це нуром пророцтва, і коли Він помолився, щоб той таким і залишився, тіло Хакама охопило тремтіння, і він залишався таким до кінця свого життя.

Катування Асхабів аль-кірам

Багатобожники кривдили не лише нашого Володаря Пророка; вони катували і Його славних Асхабів (радіяллаху анхум). Особливо вони обирали тих, хто був бідний і беззахисний; не вагаючись, вони піддавали їх утискам і катуванням, що перевершують усяку уяву. Найбільше катувань зазнали Білал аль-Хабаші, Зінніра-хатун, Хаббаб ібн Арат, Аммар ібн Ясір і його родина (радіяллаху анхум аджмаїн). Одних вони пекли розпеченим на сонці камінням; інших тримали голодними й спраглими й катували, кажучи: «Відречися від релігії Мухаммада». Але вони витримали всі нестерпні муки й ніколи не полишили ісламу.

Аллах єдиний, Аллах єдиний

Хазрат Білал, який був рабом багатобожника на ім’я Умайя ібн Халаф, став мусульманином через Абу Бакра ас-Сіддіка. Оскільки з дванадцяти своїх рабів Умайя найбільше любив Білала, він зробив його сторожем капища. Ставши мусульманином, Хазрат Білал поставив усіх ідолів у капищі в положення саджди. Коли Умайя про це почув, його охопив жах. Він покликав його до себе й запитав: «Кажуть, що ти став мусульманином і робиш саджду Господові Мухаммада. Це правда?» Хазрат Білал відповів: «Так, я роблю саджду Аллахові таала, Великому й Всевишньому». Отримавши цю ненависну йому відповідь, Умайя одразу почав мучити й катувати його. Опівдні, коли сонце стояло просто над головою, він роздягав його й пік, кладучи на його голе тіло розпечене сонцем каміння. Поклавши частину палючого каміння йому на спину, а частину нагромадивши на живіт, він казав йому: «Відречися від ісламу! Увіруй в ідолів Лат і Уззу!» Але Хазрат Білал щоразу засвідчував свою віру, кажучи: «Аллах таала єдиний! Аллах таала єдиний!»

Що більше Умайя ібн Халаф бачив таке його терпіння, то лютішим ставав і, волочачи його по колючках, ранив і катував його тіло. Незважаючи на кров, що струменіла з його тіла, Хазрат Білал казав: «О мій Аллаху! Я задоволений тим, що йде від Тебе! О мій Аллаху! Я задоволений тим, що йде від Тебе!» — і твердо тримався свого іману. Хазрат Білал розповів про цей свій стан так:

«Лихий Умайя зв’язував мене в денну спеку, а вночі мучив. Був спекотний день. Як завжди, він почав мене катувати. Щоразу, коли він, аби змусити мене полишити іслам, казав: „Поклоняйся нашим ідолам! Зречися Аллаха Мухаммада, зречися, зречися!“, я відповідав: „Аллах єдиний! Аллах єдиний!“ Щоб вилити свою лють, того дня він поклав мені на груди дуже великий камінь. У ту мить я знепритомнів. Коли я опритомнів, то побачив, що камінь із мене знято, а сонце сховалося за хмари. Я подякував Аллахові таала й сказав собі: „О Білале! Усе, що йде від Джанаба аль-Хакка, прекрасне й добре“».

Іншого дня Умайя ібн Халаф знову вивів Білала аль-Хабаші, щоб катувати його. Він зняв із нього одяг, залишивши тільки спідню білизну, поклав його на розпечений пісок у пекучу спеку й нагромадив на нього каміння. Багатобожники зібралися й жорстоко катували його, кажучи: «Якщо не відречешся від своєї релігії, ми тебе вб’ємо». Під цими нестерпними катуваннями він казав: «Аллах єдиний! Аллах єдиний!» Саме тоді повз проходив наш улюблений Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям). Побачивши, у якому стані Білал аль-Хабаші, Він дуже засмутився й сказав: «Промовляння імені Аллаха таала врятує тебе».

Невдовзі після того, як Він повернувся додому, прийшов Хазрат Абу Бакр. Він розповів Абу Бакрові про катування, яких зазнав Білал аль-Хабаші, і сказав: «Я дуже засмучений». Хазрат Абу Бакр одразу пішов туди. Він сказав багатобожникам: «Що ви виграєте, роблячи таке з Білалом? Продайте його мені». Вони сказали: «Ми не продали б його, навіть якби ти дав нам стільки золота, скільки вміщує світ. Але ми можемо обміняти його на твого раба Аміра». Амір, раб Хазрат Абу Бакра, вів його торгові справи й заробляв багато грошей. Окрім особистого майна, він мав десять тисяч золотих монет. Він був помічником Хазрат Абу Бакра й вів усі його справи. Але він був невіруючим і вперто тримався своєї невіри. Хазрат Абу Бакр сказав: «Я віддав вам Аміра з усім його майном і грошима в обмін на Білала». Умайя ібн Халаф та інші багатобожники зраділи й сказали: «Ми обдурили Абу Бакра».

«(О Мій Расуле!) Воістину, і з Пророків, посланих перед Тобою, глузували. Але тих, хто глузував з них (з Пророків), як відплата за глум, з усіх боків оточили лихо й кара» Анам: 10

Хазрат Абу Бакр одразу скинув важке каміння з Білала аль-Хабаші й підвів його. Білал аль-Хабаші був знесилений після жорстоких катувань. Хазрат Абу Бакр узяв його за руку, привів просто до нашого улюбленого Пророка й сказав: «О Расулюллах! Сьогодні я звільнив Білала заради Аллаха». Наш Володар Расулюллах дуже зрадів. Він багато молився за Абу Бакра. Саме тоді Джабраїл алейхіссалям приніс 17-й і 18-й аяти аль-каріма сури аль-Лайль, які сповіщають, що Абу Бакр далекий від Джаханнаму. У цих аятах аль-каріма сказано за змістом: «Той (як Хазрат Абу Бакр), хто вельми богобоязливий (хто остерігається ширку й гріхів), хто роздає своє майно на шляху добра, щоб бути чистим перед Аллахом таала (і досягти того, що обіцяв Аллах таала), віддалений від нього (від Джаханнаму)».

Нечувані катування

Хазрат Хаббаб ібн Арат теж був серед тих, кого катували, щоб змусити відректися від своєї релігії. Хазрат Хаббаб також не мав нікого, хто б про нього подбав. Він був рабом багатобожниці на ім’я Умм Анмар.

Оскільки він не мав родичів, які могли б його захистити, багатобожники збиралися, роздягали його й роздирали його тіло колючками. Іноді вони вдягали на його голе тіло залізну сорочку й залишали стояти на сонці. Вони притискали до його голого тіла каміння, розпечене на сонці чи на вогні, і казали: «Відречися від своєї релігії! Поклоняйся Лат і Уззі!» Хаббаб твердо тримався своєї віри й протистояв їм, кажучи: «Ля іляха іллаллах, Мухаммадун Расулюллах».

Одного дня багатобожники зібралися й розклали вогнище на відкритому майдані. Вони зв’язали Хазрат Хаббаба й привели його туди. Вони роздягли його й поклали на вогнище. Вони мали або змусити його полишити свою релігію, або спалити у вогні. Хазрат Хаббаб, якого поклали на спину посеред вогню, молився: «О мій Аллаху! Ти бачиш мій стан; Ти знаєш моє становище. Утверди іман у моєму серці й даруй мені велике терпіння!» Один із багатобожників наступив ногою Хазрат Хаббабові на груди. Але вони не знали, що Аллах таала оберігає віруючих.

Через роки, коли Хаббаба запитали про цю подію, він оголив спину, показав сліди опіків і сказав: «Вони розклали для мене вогнище, а тоді затягли мене в нього. Той вогонь загасило тільки моє тіло».

Поки Хазрат Хаббаба так катували надворі, його власниця Умм Анмар розжарювала у вогні залізо й притискала його до його голови, щоб попекти його й змусити відректися від своєї релігії. Він терпів усі ці муки заради своєї релігії; він не робив того, чого від нього вимагали, і не відрікався від своєї віри.

Одного дня Хазрат Хаббаб прийшов до нашого улюбленого Пророка й сказав: «О Расулюллах! Надворі багатобожники палять мене вогнем, де тільки побачать. Удома моя власниця Умм Анмар пече мені голову розпеченим залізом. Я щиро благаю Твоєї молитви!» Потім він показав опіки на спині й на голові. Наш Пророк дуже йому співчув. Він не міг стерпіти страждань, яких зазнавав Хазрат Хаббаб, аби не відректися від своєї релігії, і помолився: «О мій Господи! Допоможи Хаббабові!» Джанаб аль-Хакк одразу прийняв молитву Свого Расула й наслав на Умм Анмар нестерпний головний біль. Умм Анмар цілу ніч до ранку стогнала від головного болю. Їй сказали, що як лік вона має припекти голову розпеченим у вогні залізом. Зрештою вона покликала Хаббаба й звеліла йому розжарити залізний прут у вогні й припекти ним її голову… І Хазрат Хаббаб припікав їй голову залізом…

У перші дні ісламу багатобожники не надто зважали на Хаббаба ібн Арата. Але кількість мусульман зростала з кожним днем. Зрештою вони були змушені поставитися до цього серйозно. Вони посилили катування Хазрат Хаббаба. Вони нещадно били й лупцювали його, ранили його й завдавали катування за катуванням.

Попри все це Хазрат Хаббаб ані на крихту не поступився своїм іманом. Але утиски й катування стали нестерпними. Він розповів про те, що відбувається, Володареві Всесвіту й сказав: «О Расулюллах! Чи не помолишся Ти, щоб ми звільнилися від катувань, яких зазнаємо?»

Тоді наш Володар Расулюллах сказав: «Серед умм, що були до вас, траплялися такі люди, з яких залізними гребенями здирали й зішкрябували шкіру та м’ясо, але навіть ці катування не могли змусити їх відректися від своєї релігії. Їх розпилювали навпіл від тім’я донизу, але й ці катування не могли відвернути їх від їхньої релігії. Аллах таала неодмінно завершить цю справу (іслам). Він піднесе її над усіма релігіями, так що людина, яка сама їхатиме верхи від Сани до Хадрамауту, не боятиметься нікого, крім Аллаха таала, і не турбуватиметься ні про що, крім того, що вовк нападе на її овець. Але ви надто поспішаєте». І Він помолився за нього й погладив його по спині. Ці лагідні слова Расулюллаха, які є ліками й поживою для душ, вгамували біль Хаббаба.

Хазрат Хаббаб мав чималий борг, який йому мали повернути, особливо в Аса ібн Ваїля, запеклого багатобожника. Він пішов до нього, щоб стягнути цей борг. Ас ібн Ваїль сказав Хаббабові: «Доки ти не зречешся Мухаммада, не отримаєш того, що я тобі винен». Хазрат Хаббаб відповів: «Клянуся Аллахом, що я ніколи не зможу відкинути й заперечити мого Пророка — ні за життя, ні тоді, коли після смерті підіймуся з могили. Я відмовився б від усього, але цього зречення зробити не можу». Тоді Ас ібн Ваїль сказав: «Хіба нас воскресять після смерті? Якщо таке буде, то в мене будуть і майно, і діти. Тоді я того дня й поверну тобі свій борг».

Через ці слова Аса ібн Ваїля Аллах таала сказав у 77–79-му аятах аль-каріма сури Мар’ям Корану аль-карім за змістом: «(О Мій Хабібе!) Чи бачив Ти того чоловіка (Аса ібн Ваїля), який заперечує Наші аяти й каже: „Мені неодмінно буде дано майно й дітей (у День Кіямату)“? Чи проник він у гайб (приховане), чи взяв обіцянку в присутності Рахмана (Милостивого)? Ні, це не так! Ми запишемо те, що він каже, (і на підставі цього притягнемо його до відповіді в День Кіямату) і примножуватимемо його кару дедалі більше».

Катування до непритомності

Катуючи, багатобожники не робили різниці між жінками й чоловіками. Зінніра-хатун, яка була однією з перших мусульман і не мала нікого, хто б про неї подбав, теж була рабинею. Дізнавшись, що вона стала мусульманкою, багатобожники не вагалися її катувати. Вони намагалися змусити її поклонятися ідолам Лат і Уззі, катували її і душили, доки вона не могла дихати й не втрачала свідомості. Попри все це вона ніколи не полишила своєї релігії і не корилася їм. Особливо багато катував її Абу Джахль. Через це Зінніра осліпла. Якось Абу Джахль сказав: «Бачиш! Лат і Узза зробили тебе сліпою». Виявляючи свій іман, Зінніра-хатун сказала: «О Абу Джахлю! Клянуся Аллахом, це не так, як ти кажеш. Ідоли, яких ти називаєш Лат і Узза, ні на що не придатні; вони навіть не знають, хто їм поклоняється, а хто ні. Немає сумніву, що мій Господь має силу повернути нур моїм очам і повернути мене до колишнього стану».

«(О Білале!) Промовляння імені Аллаха таала врятує тебе» Хадис шаріф

Абу Джахль був вражений непохитним іманом Хазрат Зінніри. Аллах таала прийняв молитву Зінніри, і її очі стали бачити краще, ніж раніше. Хоч Абу Джахль і курайшитські багатобожники бачили це, вони вперлися й не увірували. Ба більше, вони казали: «Це теж чари вашого Пророка! Хіба вас не дивують ці дурні, що йдуть шляхом Мухаммада? Якби їхній шлях був добрий і правдивий, ми пішли б ним раніше за всіх. Невже якась рабиня знайшла істину раніше за нас?»

Тоді Аллах таала зіслав 11-й аят аль-каріма сури аль-Ахкаф за змістом: «Невіруючі сказали про тих, хто увірував: „Якби в ньому (в ісламі) було якесь добро, вони (бідні й безпорадні) не випередили б нас і не прибігли б до нього раніше за нас“. А оскільки вони не знайшли через нього правильного шляху (через Коран аль-карім, як знайшли віруючі), вони скажуть (щоб заперечити Коран аль-карім): „Цей Коран аль-карім — давня брехня (яку вигадав Мухаммад)“».

Дар аль-Аркам

Наш улюблений Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) дуже засмучувався через переслідування й катування, яких багатобожники завдавали Його Асхабам. Потрібно було знайти безпечне місце, щоб поширювати іслам і навчати його. Для цієї мукаддас (священної) справи наш Володар обрав дім Хазрат Аркама.6 Цей дім стояв на схід від пагорба Сафа, на вузькій вулиці й на підвищеному місці. Звідти добре було видно Каабу аль-Муаззама. Вхід і вихід дому були дуже зручні для того, щоб стежити за перехожими. До того ж Хазрат Аркам був одним зі знатних людей Мекки й мав високу повагу. Наш Володар Хабіб аль-акрам пояснював у цьому домі іслам Своїм Асхабам. Ті, хто мав стати мусульманами, приходили до цього дому й удостоювалися честі прийняти іслам, і вони сповнювалися благодаті, слухаючи благословенні слова нашого Пророка, що зцілюють серця. Вони слухали нашого Володаря Пророка, затамувавши подих, наче на голову їм сів птах, який полетить, щойно вони скажуть бодай слово. Вони вивчали напам’ять Його благословенні слова, не пропускаючи жодного, немовби вбирали їх у себе. Наш Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) присвячував Свої дні дому Аркама й від ранку до вечора навчав Своїх Асхабів. Цей дім був першим осередком мусульман — «Дар аль-Іслам». Перші мусульмани збиралися тут і таким чином були захищені від усякого зла з боку багатобожників.

Смертельні катування

Аммар ібн Ясір розповідає: «Я хотів піти до Дар аль-Аркам, побачити Расулюллаха й стати мусульманином. Біля дверей я зустрів Хазрат Сухайба. Коли я запитав його: „Що ти тут робиш?“, він поставив мені те саме запитання. Я відповів: „Я хочу ввійти до Хазрат Мухаммада, послухати Його слова й стати мусульманином“. Він сказав: „Я теж прийшов сюди саме для цього“. Разом ми постали перед Його високою й шанованою особою. Він виклав нам іслам. Ми з радістю стали мусульманами».7

Аммар був одним із тих муджахідів, які не вагалися відкрито сповідувати свою віру. Він терпів найжорстокіші катування, аби не полишити своєї релігії. Коли багатобожники заставали його самого, вони відводили його в місцевість Рамда, до скель Мекки, знімали з нього одяг і вдягали на нього залізну сорочку.

Так вони тримали його під палючим сонцем і катували. Іноді вони пекли йому спину вогнем, і він зазнавав нескінченних катувань. Щоразу вони казали: «Зречися! Зречися! Поклоняйся Лат і Уззі, і будеш вільний!» Хазрат Аммар з великим терпінням зустрічав ці нестерпні катування й відповідав: «Мій Господь — Аллах, мій Пророк — Мухаммад алейхіссалям». Багатобожники лютішали від цього ще більше й клали йому на груди розпечене сонцем каміння, а іноді кидали його в колодязь і намагалися втопити. Одного дня, коли Аммар ібн Ясір удостоївся честі прийти до нашого улюбленого Пророка, він сказав: «О Расулюллах! Катування, яких завдають нам багатобожники, сягнули краю». Наш Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) зглянувся на Хазрат Аммара й сказав: «Будь терплячий, о батьку Яхзана!» Потім Він помолився: «О мій Господи! Не дай нікому з родини Аммара скуштувати кари Джаханнаму!»

Перший шахід, перша кров

Батько Хазрат Аммара Ясір, його мати Сумайя і його брат Абдуллах — уся родина — стали мусульманами. Багатобожники катували їх іще більше, ніж катували Хазрат Аммара. Під час катувань вони хотіли змусити їх вимовити слова невіри, але ті відповідали: «Навіть якщо ви здерете з нас шкіру й поріжете наше тіло на шматки, ми вас не послухаємо», — і казали: «Ля іляха іллаллах, Мухаммадун Расулюллах». Іншого дня, коли родину Ясіра катували в місці, що зветься Батха, повз проходив наш Володар Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям). Він дуже засмутився, побачивши нестерпні муки, яких зазнавали Його Асхаби. Коли Хазрат Ясір запитав: «О Расулюллах! Невже весь наш час мине в таких катуваннях?», наш Володар відповів: «Будьте терплячі, о родино Ясіра! Радійте, о родино Аммара! Воістину, місце вашої винагороди — Джаннат». Іншого дня мекканські багатобожники катували Аммара вогнем. Наш Володар Расулюллах прийшов туди й сказав: «О вогню! Будь прохолодним і безпечним для Аммара, як був для Ібрахіма (алейхіссалям)!» Пізніше, коли Аммар оголював спину, було видно слід від вогню. Цей слід залишився з часу до молитви Расулюллаха. Іншого дня, коли вони знову катували родину Ясіра, вони вбили стрілами Хазрат Ясіра та його сина Хазрат Абдуллаха, зробивши їх шахідами. Абу Джахль звелів зв’язати мотузкою благословенні ноги Хазрат Сумайї. Потім він звелів прив’язати до кінців мотузки двох верблюдів і погнати їх у протилежні боки, доки її не розірвало надвоє. Так він зробив Хазрат Сумайю шахідом. Коли наш Володар Пророк і Асхаби аль-кірам (алейхімур-рідван) почули, що безжальний, немилосердний і жорстокий Абу Джахль та інші багатобожники закатували родину Ясіра до смерті, вони глибоко засмутилися. Ця подія ще міцніше згуртувала Асхабів.8 Коли Асхаби аль-кірам мали здійснювати намаз, вони йшли в місця, де нікого не було, і звершували свій ібадат таємно. Одного дня Саад ібн Абі Ваккас, Саїд ібн Зайд, Абдуллах ібн Масуд, Аммар ібн Ясір і Хаббаб ібн Арат знову здійснювали намаз в одній із мекканських долин, у місці, що зветься Абу Дуб. Тоді прийшли Ахнас ібн Шарік і кілька багатобожників, які стежили за ними, і почали глузувати з їхнього ібадату й ганити його. Хазрат Саад ібн Абі Ваккас і його товариші не змогли цього стерпіти й кинулися на багатобожників. Хазрат Саад схопив верблюжу кістку й розбив нею до крові голову одному з невіруючих. Багатобожники злякалися й утекли. Так мусульмани вперше пролили кров невіруючих.

«О Абу Джахлю! Клянуся Аллахом, це не так, як ти кажеш. Ідоли, яких ти називаєш Лат і Узза, ні на що не придатні; вони навіть не знають, хто їм поклоняється, а хто ні. Немає сумніву, що мій Господь має силу повернути нур моїм очам і повернути мене до колишнього стану» Зінніра-хатун (радіяллаху анха)

Як Абу Зарр Гіфарі прийняв іслам

Люди один за одним знаходили хідаят, і нур ісламу поширювався й за межами Мекки та почав осявати світ. У міру того як ширилася звістка про появу й поширення ісламу, багатобожники різними способами намагалися йому перешкодити. Зрештою ця звістка дійшла й до племені Бану Гіфар. Щойно Абу Зарр Гіфарі почув цю звістку, він послав до Мекки свого брата Унайса й попросив його розвідати, як стоять справи. Унайс поїхав до Мекки й побував на зібранні нашого Володаря Пророка. Він повернувся, сповнений захоплення Ним. Коли його брат Хазрат Абу Зарр запитав: «Які новини ти приніс?», той відповів: «О наш пане! Клянуся Аллахом, я бачив дуже піднесену людину, яка завжди наказує добре й забороняє погане». Коли Абу Зарр Гіфарі запитав: «А що люди кажуть про Нього?», його брат Унайс, один із відомих поетів свого часу, відповів: «Кажуть, що Він поет, віщун і чарівник. Але Його слова не схожі на слова віщунів чи чарівників. Я також порівнював Його слова з усякими віршами поетів. На них вони теж не схожі. Ці неповторні слова не можна зміряти нічиїми словами. Клянуся Аллахом, ця людина сповіщає істину й каже правду. Ті, хто в Нього не вірить, — брехуни й перебувають в омані». Після цієї звістки Абу Зарр Гіфарі вирішив поїхати до Мекки, побачити нашого Володаря Пророка й стати мусульманином. Він узяв дорожній посох і трохи їжі й палко вирушив до Мекки. Прибувши до Мекки, він нікому не розповів про свої наміри, бо багатобожники виявляли люту ворожнечу до нашого Володаря Пророка й нових мусульман і щодня посилювали свої утиски. Особливо вони катували мусульман, які були бідні й не мали заступників. Абу Зарр нікого в Мецці не знав. Він був чужинцем. Тому він нікого ні про що не питав. Біля Кааби він вичікував нагоди побачити Расулюллаха й шукав знаку, який показав би йому, де Він. Надвечір він відійшов на ріг вулиці. Хазрат Алі побачив Абу Зарра. Він зрозумів, що той чужинець, і забрав його до себе додому. Оскільки Алі ні про що його не питав, Абу Зарр не відкрив своєї таємниці. Уранці він знову пішов до Кааби. Хоч він і блукав там до вечора, свого бажання не досяг. Він пішов і сів там, де сидів раніше. Того вечора Хазрат Алі знову проходив повз. Він сказав: «Цей бідолаха, видно, досі не дізнався, де його дім», — і знову забрав його до себе. Уранці той знову пішов до Байтуллаха й сів у своєму кутку. Хазрат Алі знову запросив його до себе. Цього разу він запитав його, звідки він і навіщо прийшов. Хазрат Абу Зарр сказав: «Якщо ти твердо пообіцяєш, що даси мені правдиві відомості, я тобі розповім». Хазрат Алі сказав: «Розповідай; я нікому не викрию твоєї справи». Тоді Абу Зарр Гіфарі сказав: «Я чув, що тут з’явився Пророк. Я прийшов, щоб поговорити з Ним і постати перед Ним». Хазрат Алі сказав: «Ти вчинив правильно й розумно. Зараз я йду до цієї людини. Іди за мною і ввійди в той дім, у який увійду я. Якщо я помічу, що на дорозі є хтось, хто хоче тобі зашкодити, я вдам, ніби поправляю свій черевик. Тоді ти не чекай на мене, а проходь повз мене й іди далі». Абу Зарр Гіфарі пішов за Хазрат Алі. Нарешті він удостоївся честі побачити благословенне обличчя нашого Пророка. І він привітав Його словами: «Ассаляму алейкум».

«Будьте терплячі, о родино Ясіра! Радійте, о родино Аммара! Воістину, місце вашої винагороди — Джаннат» Хадис шаріф

Це привітання було першим салямом в ісламі, а Абу Зарр Гіфарі — першим, хто привітався салямом. Наш Володар Пророк відповів на його салям і сказав: «Нехай буде з тобою милість Аллаха таала». Коли наш Володар Пророк запитав його: «Хто ти?», той відповів: «Я з племені Гіфар». Наш Пророк запитав: «Відколи ти тут?» Він відповів: «Я тут уже три дні й три ночі». «Хто тебе годував?» «Я не знайшов нічого їсти чи пити, крім замзаму. Доки я пив замзам, я не відчував ні спраги, ні голоду». Наш Володар Пророк сказав: «Замзам благословенний. Він насичує голодного». Потім Абу Зарр Гіфарі сказав нашому Володареві Пророкові: «Розкажи мені про іслам». Наш Володар Пророк проказав йому каліму аш-шахада. Він повторив її, удостоївся ісламу й став одним із перших мусульман.9 Ставши мусульманином, Хазрат Абу Зарр Гіфарі сказав нашому Пророкові: «О Расулюллах! Клянуся Джанабом аль-Хакком, Який послав Тебе як істинного Пророка, що я відкрито оголошу це серед багатобожників». Він пішов до Кааби й гучним голосом сказав: «О курайшити! Ашхаду ан ля іляха іллаллах ва ашхаду анна Мухаммадан абдуху ва расулюх (Я знаю і вірю, наче бачу це на власні очі, що немає бога, крім Аллаха таала, існування Якого необхідне і Який єдиний гідний того, щоб Йому поклонялися й Йому корилися. Я знаю і вірю, наче бачу це на власні очі, що Мухаммад алейхіссалям — і раб Аллаха таала, і Його Расул)». Почувши це, багатобожники відразу накинулися на нього. Вони били його камінням, палицями й шматками кісток і залишили залитим кров’ю. Хазрат Аббас, побачивши це, сказав: «Облиште цього чоловіка, ви ж його вб’єте! Він із племені, що живе вздовж дороги, якою ходить ваш торговий караван. Як ви там знову пройдете?» Так він вирвав Хазрат Абу Зарра з рук багатобожників. Абу Зарр так радів честі стати мусульманином, що не міг усидіти на місці. Наступного дня він знову гучним голосом вигукував біля Кааби каліму аш-шахада. Багатобожники били його. Він упав. Знову підоспів Хазрат Аббас і вирвав його з їхніх рук. Наш Володар Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) звелів Хазрат Абу Зарру Гіфарі повернутися на батьківщину й поширювати там іслам. Після цього веління він повернувся до свого племені й розповів їм про єдність Аллаха таала і про те, що Мухаммад алейхіссалям — Його Расул. Він сказав, що те, що Він сповіщає, — істинне й правильне, а ідоли, яким вони поклоняються, — фальшиві, порожні й безглузді. Дехто з тих, хто його слухав, почав заперечувати. Тоді вождь племені Хаффаф змусив тих, що кричали, замовкнути й сказав: «Зачекайте, послухаймо, що він розповість». Тоді Хазрат Абу Зарр Гіфарі продовжив так: «Ще до того, як я став мусульманином, я одного дня пішов до ідола Нухама й поставив перед ним молоко. Я побачив, як підійшов пес, випив молоко й забруднив ідола. Тоді я напевно зрозумів, що ідол не має сили цьому завадити. Як вам може подобатися поклонятися ідолові, якого зневажає навіть пес? Хіба це не безумство? Ось кому ви поклоняєтеся». Усі стояли, похиливши голови. Один із них сказав: «То що ж сповіщає той Пророк, про якого ти говориш? Як ти зрозумів, що Він каже правду?» Хазрат Абу Зарр гучно сказав: «Він сповіщає, що Аллах таала єдиний, що немає іншого бога, крім Аллаха, і що Аллах — Той, Хто творить усе й володіє всім… Він закликає людей увірувати в Нього. Він закликає їх до добра, до доброї вдачі й до взаємодопомоги. Він сповіщає, яке це огидне — ховати живцем маленьких дівчаток і яке огидне всяке інше зло, несправедливість і жорстокість, які ви чините, і що від цього треба остерігатися». І він докладно пояснив іслам. Він перелічив одну за одною омани свого племені. Потім він описав шкоду й мерзоту цих хибних учинків.

Багато хто зі слухачів, а першими — вождь Хаффаф і його рідний брат Унайс, стали мусульманами.10

Відкрите читання Корану аль-карім біля Кааби

Одного дня Асхаби аль-кірам зібралися у відлюдному місці й розмовляли. Вони сказали: «Клянуся Аллахом, ніхто, крім Расулюллаха, не змусив курайшитських багатобожників відкрито вислухати Коран аль-карім. Чи є хтось, хто відкрито прочитає їм Коран аль-карім і змусить їх його вислухати?» Там був і Хазрат Абдуллах ібн Масуд. Він сказав: «Я змушу їх вислухати!» Дехто з Асхабів сказав: «О Абдуллаху! Ми боїмося, що багатобожники заподіють тобі шкоду. Ми хочемо, щоб це була людина, яка має плем’я й народ, що можуть, коли буде потрібно, захистити її від багатобожників». Він наполягав, кажучи: «Дозвольте мені піти. Джанаб аль-Хакк мене оберігатиме». Наступного дня в передполудневу пору він прийшов до Макам Ібрахім. Там зібралися багатобожники. Ібн Масуд стоячи проказав Басмалу шаріф і почав читати суру ар-Рахман. Багатобожники запитували один одного: «Що це каже син Умм Абд? Він, мабуть, читає те, що приніс Мухаммад», — і накинулися на нього. Кулаками, стусанами й ляпасами вони набили йому синців на обличчі й під очима й зробили його невпізнанним. Але він продовжував читати під ударами. Він повернувся до Асхабів аль-кірам з обличчям, усім у ранах і синцях. Асхаби аль-кірам дуже засмутилися й сказали: «Ми боялися, що з тобою так станеться. І зрештою сталося те, чого ми боялися». Але Абдуллах ібн Масуд анітрохи не журився. Він сказав: «Я ще ніколи не бачив ворогів Аллаха таала такими слабкими, як сьогодні. Якщо хочете, я завтра вранці дам їм вислухати ще стільки ж». Асхаби аль-кірам сказали: «Ні, тобі цього досить. Ти змусив цих лютих невіруючих вислухати те, чого вони не люблять».11

Як Туфайль ібн Амр прийняв іслам

У ті роки, коли наш Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) почав відкрито поширювати іслам у Мецці, Він день і ніч напучував людей і закликав їх до релігії ісламу. Мекканські багатобожники намагалися звести нанівець зусилля нашого Пророка. Вони вважали прийнятною будь-яку брехню, наклеп і катування щодо тих, хто прийняв те, що Він сповіщав, і увірував у Нього. Щойно вони бачили когось, хто розмовляв із нашим Володарем Пророком, вони одразу підходили до нього й удавалися до всіляких хитрощів і брехні, щоб той не слухав Його й не вірив тому, що Він каже. Вони робили все можливе, щоб не дати людям, які приходили до Мекки ззовні, зустрітися з Ним. У той час, коли мусульмани були в скруті й зазнавали утисків від невіруючих, до Мекки прибув Туфайль ібн Амр Даусі. Побачивши це, ватажки багатобожників підійшли до нього й сказали: «О Туфайлю! Ти прибув до нашого краю. Сирота Абдульмутталіба, що з’явився серед нас, має багато дивовижного. Слова, які Він каже, — мов чари. Вони розлучають сина з батьком, брата з братом і чоловіка з дружиною! Своїми думками, які Він висуває, Він сіє смуту серед людей. Син, що почув Його слова, більше не слухає свого батька, а йде за Ним. Тепер уже ніхто нікого не слухає; люди стають мусульманами. Ми боїмося, що це лихо розбрату, яке спіткало нас, спіткає й тебе та твій народ. Хай це буде нашою порадою тобі: ніколи не розмовляй із Ним! Не кажи Йому ні слова й не слухай Його слів. Не зважай на те, що Він розповідає! Будь дуже обережний. І не залишайся тут надовго. Негайно їдь звідси!» Туфайль ібн Амр розповідає про те, що сталося далі, так:

«Клянуся Аллахом, ця людина сповіщає істину й каже правду. Ті, хто в Нього не вірить, — брехуни й перебувають в омані» Хазрат Унайс Гіфарі (радіяллаху анх)

«Клянуся, вони казали це так багато разів, що я вирішив не розмовляти з Ним і не слухати Його слів. Ідучи до Кааби, я навіть позатикав собі вуха ватою, боячись, що можу почути Його слова. Наступного дня вранці я пішов до Кааби. Я побачив, що там Расул алейхіссалям здійснює намаз. Я став неподалік від Нього. З хікмату (прихованого божественного задуму) Джанаба аль-Хакка дещо з того, що Він читав, долетіло до мого вуха. Якими ж прекрасними були слова, що я почув! Я сказав собі: „Я не з тих людей, які не можуть відрізнити добре від поганого. До того ж я поет. Чому б мені не послухати, що каже ця людина? Якщо Його слова здадуться мені прекрасними, я їх прийму; якщо не здадуться, — облишу“. Я сховався в одному місці й чекав там, доки Расулюллах не завершив Свій намаз і не пішов додому. Тоді я пішов слідом за Ним. Коли Він увійшов у Свій дім, я теж увійшов і сказав: „О Мухаммаде (алейхіссалям)! Коли я прибув до цього краю, Твій народ сказав мені те й те. Вони хотіли, щоб я тримався від Тебе подалі. Зі страху я позатикав вуха ватою, щоб не чути Твоїх слів. Але Аллах таала дав мені почути дещо з того, що Ти читав. Мені це видалося таким прекрасним. Тепер розкажи мені те, що маєш розповісти! Я готовий це прийняти“. Наш Володар Расулюллах пояснив мені іслам і прочитав дещо з Корану аль-карім. Клянуся, що ніколи в житті я не чув слів, прекрасніших за ці. Я одразу проказав каліму аш-шахада й став мусульманином. Тієї ж миті я сказав: „О Расулюллах! Я впливова й шанована людина серед свого народу. Ніхто з них не йде проти мого слова. Дозволь мені піти й закликати їх до релігії ісламу. Помолися, щоб Аллах таала дав мені знак, диво! Тоді цей знак стане мені полегшенням і допомогою, коли я закликатиму свій народ до ісламу!“ На це моє прохання наш Володар Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) помолився: „О мій Аллаху! Даруй йому аят, знамення!“ Після цього я повернувся до свого міста. Темної ночі, коли я дійшов до пагорба, звідки видно джерело, біля якого жило моє плем’я, у мене на чолі з’явився нур, мов світильник, і почав світити. Тоді я помолився: „О мій Аллаху! Перенеси цей нур із мого чола в інше місце, щоб неуки з племені Даус, побачивши його в мене на чолі, не подумали, що Аллах поставив його там як божественну кару за те, що я відрікся від своєї релігії!“ Цей нур одразу перемістився на кінець батога в моїй руці й повис там, мов світильник. Коли я наблизився до оселі племені й почав спускатися схилом, люди показували одне одному нур, що світив, мов світильник, на кінці мого батога. Так я спустився схилом і прийшов додому. Першим до мене підійшов мій батько й побачив мене таким. З любові до мене він обійняв мене за шию. Мій батько був дуже старий. Я сказав йому: „О батьку! Якщо ти залишишся в колишньому стані, то ні я не належу тобі, ні ти мені!“ Почувши це від мене, батько здивувався й запитав: „Яка цьому причина, о сину мій?“ Я відповів: „Я ввійшов у релігію Мухаммада алейхіссалям і став мусульманином“. Тоді мій батько сказав: „Сину мій, я теж уходжу в ту релігію, в яку ввійшов ти. Хай твоя релігія буде й моєю релігією!“ І він одразу став мусульманином, проказавши каліму аш-шахада. Після цього я навчив його того, що знав про іслам. Потім він обмився й одягнув чистий одяг. Згодом до мене прийшла моя дружина. Я сказав їй те саме. Вона прийняла це й теж стала мусульманкою. Уранці я вийшов до племені Даус. Я пояснив їм іслам і закликав до нього всіх. Але вони не поспішали його приймати. Вони довго опиралися. Вони не відступалися від своїх гріховних і лихих учинків. Ба більше, вони глузували з мене, підморгуючи й кривляючись. Оскільки вони дуже любили брати лихву й грати в азартні ігри, вони не хотіли мене слухати. Вони ухилялися від того, щоб іти за ісламом. Вони повстали проти Аллаха і Його Пророка.

Через деякий час я прийшов до Мекки й поскаржився Расулюллахові на свій народ. Я сказав: „О Расулюллах! Плем’я Даус повстало проти Аллаха таала. Вони не прийняли мого заклику ввійти в іслам. Помолися за них!“ Наш улюблений Пророк, Чия ніжність і співчуття до всіх були великі, здійняв руки, обернувся до Кааби й помолився: „О мій Господи! Покажи людям Даусу правильний шлях і приведи їх до релігії ісламу!“ А мені Він сказав: „Повертайся до свого народу! Продовжуй закликати їх до ісламу з усміхненим обличчям і лагідними словами! Будь до них м’який!“ Я одразу вирушив на батьківщину. Я ніколи не переставав закликати людей Даусу до релігії ісламу».12

Заклик на ярмарках

Щороку в певні дні люди з різних міст приходили до Мекки, щоб відвідати Каабу аль-Муаззама. Наш Володар Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) зустрічав тих, хто приходив, і розповідав кожній групі про іслам. Він сповіщав їм, що Аллах таала єдиний (що немає іншого бога, крім Аллаха), що Він Сам — істинний Пророк і що порятунок — на цьому шляху. Одного дня Валід ібн Мугіра зібрав багатобожників і сказав: «О курайшити! Знову настала пора відвідування Кааби. Голос Мухаммада поширився по всьому світу. Арабські племена приходять до Нього, їхні серця теплішають від Його лагідних слів, і вони входять у Його релігію. Треба знайти протидію. Домовмося про щось одне, щоб не виставити один одного брехунами, кажучи про Нього різне». Курайшити сказали: «О батьку Абд аш-Шамса! Ти найпрозорливіший серед нас. Ми скажемо те, що ти вважатимеш за слушне». Коли Валід відповів: «Ні, кажіть ви, а я послухаю», вони сказали: «Назвімо Його віщуном». Валід одразу це відкинув: «Ні! Клянуся, що Він не віщун. Ми бачили багато віщунів. Вони без вагання кажуть і правду, і брехню. Те, що читає Мухаммад, зовсім не схоже на те, що вигадують віщуни. До того ж ми досі ніколи не чули від Мухаммада брехні. Якщо ми таке скажемо, нам ніхто не повірить». Тоді вони сказали: «Скажімо, що Він одержимий, що Він божевільний». Валід знову заперечив і сказав: «Ні! Клянуся, що Він ні одержимий, ні божевільний. Ми знаємо одержимих і божевільних і розуміємося на ознаках божевілля. У Нього немає ні нападів задухи, ні судом і тремтіння, ні уявних страхів. Якщо ми таке скажемо, нас назвуть брехунами». Курайшити сказали: «Скажімо, що Він поет». Валід знову відкинув це: «Він і не поет! Ми дуже добре знаємо всякі вірші. Те, що Він читає, анітрохи не схоже на вірші». Тоді вони сказали: «Скажімо, що Він чарівник». Валід сказав: «Він і не чарівник. Ми бачили чарівників та їхні чари; ми знаємо й їх. У Його словах немає й сліду чарів. Слово Мухаммада бере гору над усім світом. І Він не якась невідома людина. Ми не можемо відвернути людей від Нього й перешкодити їм із Ним розмовляти. До того ж Він перевершує Своїх ровесників красномовністю й мистецтвом слова, гарною й змістовною мовою. Одне слово: хоч би що ми про Нього сказали, люди зрозуміють, що це брехня». Не знайшовши, що ще сказати, курайшити промовили: «Ти найстарший і найдосвідченіший серед нас. Ми згодні з тим, що ти скажеш».

«Наш Пророк помолився: „О мій Господи! Покажи людям Даусу правильний шлях і приведи їх до релігії ісламу!“ А мені Він сказав: „Повертайся до свого народу! Продовжуй закликати їх до ісламу з усміхненим обличчям і лагідними словами! Будь до них м’який!“» Туфайль ібн Амр (радіяллаху анх)

Після цього Валід ібн Мугіра якийсь час подумав. Потім він збив з пуття тих, хто був довкола нього, сказавши: «Найкраще все ж таки називати Його чаклуном, чарівником; це видається найрозумнішим. Адже Своїми словами Він відриває людей від їхнього племені та родичів. Він сіє холод між братом і братом, між двома друзями». Курайшити негайно розійшлися і сказали людям, яких зібрали довкола себе в Мецці: «Мухаммад — чаклун!» — і поширили це серед народу. Коли племена почали приходити, щоб відвідати Каабу, вони виходили їм назустріч, і не лишилося жодного, кого б вони не застерегли від розмови з нашим Володарем Пророком. Через ці дії багатобожників люди в усіх арабських землях почали цікавитися ісламом, а в їхніх умах почали зароджуватися сумніви й запитання щодо ідолів. Аллах таала зіслав аяти аль-каріма, які сповіщали, що Він дасть невіруючому Валідові ібн Мугірі скуштувати гірких мук. В 11–29-му аятах аль-каріма сури аль-Муддассір Він сповіщає за змістом: «(О Мій Расуле!) Залиш Мені (покарати) ту людину (невіруючого, як-от Валід ібн Мугіра), яку Я створив самотньою (бідною і без майна)! (Дай Мені віддати цьому невіруючому кару, на яку він заслуговує. Я Сам здатен помститися йому.) Я дав йому щедрі статки (цій невдячній людині, яка нічого не мала, Я дарував багато виноградників, садів і майна, а згодом дав йому досягти багатьох благ.) Я дав йому синів (сильних і могутніх, які пильнують його і готові негайно відвернути будь-який напад на нього), які завжди поруч із ним. Я все полегшив для нього і дарував йому великі можливості (Я зробив так, що він легко здобував усе, і проклав йому шлях. Він посів високе становище в Мецці. Йому дали прізвисько Райханат аль-Араб. Перед своїм народом він подавав себе як надзвичайно видатного чоловіка.). А він (ця жадібна, невдячна людина) після всіх цих можливостей бажає, щоб Ми ще більше збільшили (його майно і синів) (Він не цінує благ, які отримав, і не намагається виявляти за них вдячність.). Ні! Його бажання ніколи не здійсняться! (Бажання цього заперечувача, цього жадібного чоловіка, не буде виконано; його майно і сини не примножаться.) Бо він уперто повстав проти Наших аятів. Я жорстоко гнатиму його вгору на сауд, слизьку скелю в Джаханнамі, на якій не втримається жодна нога, і вкину його в тісноту й муку! (Я покараю його, як він заслуговує, у тяжкій і болісній муці Джаханнаму. Про сауд, згаданий у цьому аяті, у хадисі шаріф сказано: „Сауд — це гора в Джаханнамі. Невіруючий сімдесят років дереться на неї. Потім падає вниз. І так без кінця“.) (Одного дня, коли наш Володар Пророк уголос читав Коран аль-карім біля Кааби, аяти аль-каріма справили на Валіда ібн Мугіру глибоке враження. Він пішов до курайшитів і сказав: „Я почув слова, які читав Мухаммад. Це не можуть бути слова людини чи джина. Це не вірші, і це не слова віщуна. Цей чоловік і не бреше. Я чув багато влучних слів, але це я не можу ні з чим порівняти. Чи бачили ви коли-небудь, щоб Він брехав?“ Тоді курайшитів охопив величезний неспокій, і вони сказали: „Горе нам! Тепер ми втратили й цього розумного, багатого і впливового чоловіка! Слова Мухаммада (саллаллаху алейхі ва саллям) вплинули й на нього“. Вони негайно послали до нього Абу Джахля. Абу Джахль прийшов і сказав: „Що сталося, що я бачу тебе таким засмученим і пригніченим? Невже чари Мухаммада подіяли й на тебе, чи тобі перепало щось із Його багатства й маєтку? Ми ухвалили між собою рішення: якщо ти прагнеш багатства й маєтку, ми дамо тобі стільки багатства й маєтку, скільки захочеш. Не ступай на такі хибні шляхи“. Валід ібн Мугіра відповів: „Я найбагатший чоловік серед курайшитів. Як ви можете пропонувати мені таке?“ Тоді Абу Джахль сказав: „Гаразд! То чому ж ти сказав такі хвалебні слова про Коран, який Він читав?“) (Після цього, щоб виступити проти Корану аль-карім, який він почув від Расулюллаха,) цей заперечувач щось вигадав у своїй голові (розмірковував і зважував) і потім виніс оцінку (оголосив висновок своїх роздумів). Хай він загине — як же він оцінив! (Він виніс неможливу, безладну й суперечливу оцінку, яка спростовувала те, що він сам сказав раніше. Цей чоловік відчув, що мусить якось перетлумачити власні слова. Він думав: як мені пояснити їм ці слова?)

«Ні, я піду й читатиму знову. Ніколи раніше я не бачив багатобожників такими жалюгідними, як сьогодні. Їхнє безсилля мене тішить. Я не відчуваю болю від мук, яких вони мені завдають» Абдуллах ібн Масуд (радіяллаху анх)

Знову: хай він загине — як же він виніс (таку жахливу) оцінку! Потім він подивився (зосередився на справі й знову ретельно обміркував її, щоб цілком опанувати її). Потім він насупив брови і спохмурнів. Потім він відвернувся від істини і запишався. І сказав: „Це лише чаклунство, успадковане від людей (що переходить від одного до іншого). Це не що інше, як слова смертної людини!“» (Проте цей чоловік раніше визнав серед свого народу, що Коран аль-карім — дивовижне слово, не схоже на слова людей і джинів. Потім цей заперечувач, щоб догодити своєму народові, змінив свої слова і зводив на Коран аль-карім наклепи, яких той аж ніяк не заслуговує. Так він зробив себе гідним божественної муки. Аллах таала сказав:) «Я вкину його в Джаханнам (у Сакар, у люте полум’я). А чи знаєш Ти, що таке Сакар? (Звідки Тобі знати, що таке люте полум’я? Чи відомі Тобі його властивості?) Він нічого не щадить і нічого не полишає! (Він і не вбиває, і жити не дає; він не випускає тих, хто в нього потрапив, і не припиняє їх мучити.) Він здирає з людини всю шкіру (палить і обпікає її дочорна) і оголює кістки».

Багатобожники слухають Коран аль-карім

Провідники багатобожників різними хитрощами та гнобленням заважали людям прийняти іман. Вони забороняли жителям Мекки слухати аяти аль-каріма, які читав Мухаммад алейхіссалям. Але самі вони потай уночі приходили до дому, де перебував наш улюблений Пророк Мухаммад алейхіссалям, ховалися в куточку і слухали. Коли наставав ранок і починало розвиднятися, провідники багатобожників бачили, що кожен із них окремо, не знаючи про інших, приходив уночі слухати Коран аль-карім. Тоді вони дорікали одне одному і казали: «Не робімо цього більше». Але наступної ночі вони знову йшли, не знаючи один про одного, ховалися в куточку і слухали знову. Уранці вони бачили одне одного і дивувалися. Вони розходилися, присягаючись більше ніколи так не робити, але не могли від цього втриматися. Однак через те що вони йшли за своїм нафсом (своїм нижчим «я»), чванилися, боялися, що інші багатобожники їх осудять, і піддавалися багатьом іншим марним думкам, вони не прийняли іману. Вони заважали в цьому й іншим. До того ж вони кричали на вулицях: «Мухаммад — чаклун». Одного дня надвечір багатобожники зібралися довкола Кааби і сказали: «Покличмо сюди Мухаммада і обговорімо цю справу! Тоді ніхто не зможе нам потім дорікнути; ми будемо виправдані». Вони послали звістку нашому Володареві Расулюллаху (саллаллаху алейхі ва саллям). На це запрошення наш Володар Пророк прийшов до Кааби і сів навпроти багатобожників. Багатобожники сказали: «О Мухаммаде! Ми послали по Тебе тому, що хочемо з Тобою домовитися. Присягаємося, що серед арабів ще ніколи не було нікого, хто втягнув би свій народ у такі біди, як Ти! Ти ганив нашу релігію! Ти глузував з наших богів! Ти зневажив наш розум! Ти розколов нашу єдність і нацькував нас одне на одного! Немає такого лиха, якого Ти нам не завдав! Якщо Ти цими Своїми діями і словами хочеш розбагатіти, то дозволь нам зібрати Тобі майна більше, ніж Ти бажаєш. Якщо Ти хочеш здобути славу й шану, то дозволь нам визнати Тебе нашим паном. Якщо Ти хочеш бути правителем, то дозволь нам проголосити Тебе правителем і згуртуватися довкола Тебе. Якщо Ти перебуваєш під впливом чогось, то дозволь нам звільнити Тебе від цього. Якщо це хвороба, спричинена джинами, то дозволь нам віддати весь наш статок, щоб знайти ліки!» Терпляче вислухавши їх, Володар світів дав таку величну відповідь: «О народе курайшитів! Нічого з того, що ви назвали, у мене немає. З тим, що я вам приніс, я прийшов не для того, щоб вимагати вашого майна, і не для того, щоб здобути велику шану й славу серед вас чи стати вашим правителем. Але Аллах таала послав мене до вас Пророком і зіслав мені Книгу. Він звелів мені бути вісником радісної звістки (про Джаннат) для вас (для тих із вас, хто прийме) і застерігачем (про Джаханнам — для тих, хто не прийме).

І я передав вам цей наказ мого Господа і дав вам пораду. Якщо ви приймете те, що я приніс, це стане вашою часткою і вашим наділом і в цьому світі, і в ахіраті. Якщо ж ви не приймете цього, а відкинете, то мій обов’язок — терпіти й зносити будь-які труднощі, щоб виконати наказ Джанаба аль-Хакка, доки Аллах таала не винесе Свого рішення між мною і вами…» Абу Джахль, Умайя ібн Халаф та інші багатобожники сказали: «О Мухаммаде! Ти знаєш, що ніхто не живе у важчих умовах, ніж ми, коли йдеться про засоби до життя. Якщо Ти Пророк, то попроси Свого Господа прибрати ці гори, які тиснуть на нас і утруднюють наше життя! Хай Він розширить нашу землю і дасть потекти по ній рікам, як ріки Дамаска та Іраку! Хай Він також воскресить декого з наших предків, і насамперед Кусая ібн Кілаба. Кусай ібн Кілаб був правдивим, великим мужем. Спитаймо його, чи те, що Ти кажеш, — правда чи неправда! Якщо він підтвердить Твої слова і якщо Ти зробиш те, про що ми просимо, ми визнаємо Тебе. Так ми дізнаємося й про те, яке становище Ти маєш у Свого Господа. Якщо Ти не зробиш цього для нас, то здобудь щось для Себе Самого від Свого Господа. Попроси Його послати ангела, який підтвердить те, що Ти кажеш, і відвадить нас від Тебе! До того ж Твій Господь мав би дати Тобі сади, палаци і скарби, щоб Ти позбувся турбот про прожиток! Адже Ти ходиш базарами і трудишся заради прожитку так само, як ми!» Наш Володар Фахр аль-алям відповів їм: «Я посланий до вас не з цим. Я лише приніс вам від Джанаба аль-Хакка те, з чим послав мене Аллах таала. Я передав це вам. Я не та людина, яка проситиме свого Господа (про багатство й маєток). Аллах таала послав мене вісником радісної звістки (про Джаннат — для тих із вас, хто прийме те, що я приніс) і застерігачем (про Джаханнам — для тих із вас, хто не прийме, а відкине це)». Цього разу багатобожники сказали: «Якщо Твій Господь неодмінно робить усе, що захоче, то попроси Його розірвати небо на шматки і скинути його на нас!.. Доки Ти цього не зробиш, ми в Тебе не повіримо!» Наш Володар Пророк сказав: «Це справа Аллаха таала. Якщо Він захоче зробити це з вами, то неодмінно зробить!» Тоді багатобожники пішли ще далі й сказали: «О Мухаммаде! Хіба Твій Господь не знав, що ми сядемо з Тобою, про що Тебе питатимемо і чого в Тебе проситимемо, що не повідомив Тобі й не навчив Тебе цього заздалегідь? Чому Він не сповістив, що Він зробить із нами, якщо ми не приймемо того, що Ти нам передав?.. Доки Ти не приведеш до нас ангелів як свідків того, що Твої слова правдиві, ми в Тебе не повіримо… Тепер ми більше нічим Тобі не зобов’язані. Присягаємося, що не дамо Тобі спокою! Або ми знищимо Тебе, або Ти — нас…» Коли наш улюблений Пророк побачив, що вони, замість наблизитися до Нього, цілковито від Нього віддалилися, Він залишив їх.13 Після того як багатобожники Мекки відкинули Султана Всесвіту, Аллах таала послав одкровення через Джабраїла алейхіссалям і відповів їм аятами аль-каріма. Він сповістив про гіркі муки, які їх спіткають. У 4–11-му аятах аль-каріма сури аль-Анам сказано за змістом: «Не приходить до них жоден аят з аятів їхнього Господа (аят з аятів Корану аль-карім, доказ із доказів чи чудо з чудес), від якого б вони не відверталися.

«Дикі, жорстокосерді невігласи не вірують у Тебе. Здебільшого вони мунафіки» Тауба: 98

Коли до них прийшла Істина (Коран аль-карім), вони назвали її брехнею і заперечили її. Але незабаром до них дійде звістка (кара) про те, з чого вони кепкували й глузували. Хіба вони (жителі Мекки) не бачили, скільки поколінь Ми знищили до них? Хіба вони не знали цього напевно? Ми дали їм усі ті можливості, яких не дали вам. Ми посилали на них з неба рясні дощі. Ми дали потекти рікам під (їхніми садами, городами й палацами). Потім Ми знищили їх за їхні гріхи (і за те, що вони не дякували за ці блага). Замість них Ми створили інші покоління. Навіть якби Ми зіслали Тобі книгу, написану на папері, і вони тримали б її у своїх руках, ці невіруючі через свою впертість однаково сказали б: „Це не що інше, як явне чаклунство“. А ще вони сказали: „Якби ж то до Нього (до Мухаммада алейхіссалям) було зіслано ангела (якого бачили б і ми, і який сказав би нам, що Він Пророк)!“ Якби Ми послали ангела (а вони однаково не прийняли б іману), то справу неодмінно було б вирішено (було б винесено вирок про знищення їх усіх). Тоді їм не дали б відстрочки й на мить ока, і на них не зважили б. Якби Ми зробили Його (Пророка) ангелом, то Ми неодмінно все одно показали б Його в (образі) чоловіка і знову кинули б їх у той самий сумнів, у якому вони перебувають тепер. Воістину, і з Пророків до Тебе кепкували й глузували, і лихо та мука, що були карою за те, з чого вони глузували, оточили їх з усіх боків. Скажи: „Мандруйте по землі, а тоді подивіться, яким був кінець тих, хто вважав Пророків брехунами!“» У 7–10-му аятах аль-каріма сури аль-Фуркан сказано за змістом: «Невіруючі сказали: „Що це за Пророк? Він їсть і п’є, ходить вулицями, як ми. Якби Він був Пророком, до Нього приходив би ангел. У Нього були б помічники, і вони теж приносили б нам звістки й лякали б нас Джаханнамом. Або Його Господь посилав би Йому скарби грошей, або в Нього були б фруктові сади й маєтки, і Він їв би, що забажав“. Ці кривдники казали одне одному: „Якщо ви підете за Ним, то підете за зачарованим чоловіком“. (О Мій Хабібе!) Подивись, які погані порівняння вони наводять про Тебе; вони зійшли з правильного шляху і впали в оману. Тепер вони вже не можуть вийти з омани і знайти дорогу до правильного шляху. Яка ж висока велич Аллаха таала! Якщо Він захоче, то дасть Тобі (у цьому світі) краще за це: фруктові сади й городи, під якими течуть ріки, і збудує для Тебе палаци!» У 21-му аяті аль-каріма також сказано за змістом: «Ті, хто не сподівається зустрітися з Нами, сказали: „Якби ж то до нас зіслали ангелів (і вони сповістили б нам, що Мухаммад говорить правду), або якби ж ми могли побачити нашого Господа!“ Воістину, вони побачили в собі велич і перейшли межу у великій зухвалості…» У 9-му аяті аль-каріма сури Саба сказано за змістом: «Якби Ми захотіли, то змусили б землю поглинути їх (як Каруна, за те, що вони бачили Наші явні аяти й однаково називали їх брехнею), або скинули б на них шматки неба (як Ми зробили з жителями Айки)». У 97-му аяті аль-каріма сури аль-Ісра сказано за змістом: «…У День Кіямату Ми зберемо їх, повалених ницьма, сліпими, німими і глухими! Їхнє місце призначення — Джаханнам; щоразу, як його вогонь притихає, Ми посилюємо полум’я!» Багатобожники значно посилили свою ворожнечу у відповідь на аяти аль-каріма, що були зіслані про них.

Особливо Убай ібн Халаф і його брат Умайя завдавали Расулюллахові великого смутку. Нещасний Убай прийшов у високу присутність нашого Пророка з істлілою кісткою. І сказав: «О Мухаммаде! Твій Аллах, бачте, оживить цю кістку після того, як вона зотліла, чи не так? Ти, значить, думаєш, що Твій Господь оживить оце, після того як воно зотліло!» — і розкришив кістку. Потім він здмухнув з неї порох у бік нашого улюбленого Пророка і вів далі: «О Мухаммаде! Хто ж то зможе оживити оце, коли воно отак зотліло?» Наш Володар Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) сказав: «Так. Аллах таала умертвить і тебе, і її… Потім Він воскресить тебе і вкине в Джаханнам». З приводу цієї події Джанаб аль-Хакк зіслав такі аяти аль-каріма, за змістом: «Хіба (невіруюча) людина не бачила і не знала напевно, що Ми створили її з краплі сім’я? І все ж вона стала відвертою сперечальницею. Вона забула своє власне творіння і навела Нам порівняння: „Хто оживить ці кістки, коли вони зотліли й розсипалися?“ (О Мій Расуле!) Скажи: „Оживить їх Той, Хто створив їх уперше (коли їх не було), і Він (Аллах таала) досконало знає все створене. Він (Аллах таала) — Той, Хто дає вам вогонь із зеленого дерева, і ось ви розпалюєте від нього вогонь. Хіба Той, Хто створив небеса і землю, не має сили створити подібних до них? Звісно ж, має. Він — Творець усього, Той, Хто знає все…“»14

Віра Халіда ібн Саїда

У перші часи заклику до ісламу Халідові ібн Саїду наснився сон. Уві сні він стояв на краю Джаханнаму, і батько хотів зіштовхнути його, щоб він упав. Саме тоді він побачив, що наш Пророк схопив його за пояс і врятував від падіння в Джаханнам. Він прокинувся з криком і сказав: «Клянуся Аллахом, цей сон правдивий». Вийшовши надвір, він зустрів Хазрат Абу Бакра і розповів йому свій сон. Хазрат Абу Бакр сказав йому: «Твій сон правдивий. Ця людина — Пророк Аллаха таала. Негайно йди і пристань до Нього! Ти будеш слухатися Його, увійдеш у релігію, яку Він приніс, і будеш з Ним. Він захистить тебе від падіння в Джаханнам, як ти бачив уві сні. А твій батько залишиться в Джаханнамі!»

Хазрат Халід ібн Саїд був під враженням від сну. Не гаючи часу, він одразу пішов до місця, що зветься Аджяд, у присутність Мухаммада алейхіссалям і запитав: «О Мухаммаде! До чого Ти закликаєш людей?»

Наш Володар Пророк відповів: «Я закликаю людей вірувати в єдиного Аллаха, Який не має ні пари, ні подібного, і в те, що Мухаммад (алейхіссалям) — Його раб і Пророк, і перестати поклонятися якимось шматкам каміння, які не чують і не бачать, не можуть ні зашкодити, ні допомогти і не знають, хто їм поклоняється, а хто ні».

Після цього Халід ібн Саїд одразу став мусульманином, сказавши: «І я свідчу, що немає божества, гідного поклоніння, крім Аллаха таала, і також свідчу, що Ти — Пророк Аллаха таала!» Те, що він став мусульманином, дуже потішило нашого Пророка. Слідом за ним і його дружина Умайя удостоїлася честі стати мусульманкою. Хазрат Халід ібн Саїд хотів, щоб і його брати стали мусульманами, і докладав для цього зусиль. З них мусульманином став і Умар ібн Саїд.

«У День Кіямату Ми зберемо їх, повалених ницьма, сліпими, німими і глухими! Їхнє місце призначення — Джаханнам; щоразу, як його вогонь притихає, Ми посилюємо полум’я!» Ісра: 97

Коли їхній батько Абу Ухайха, затятий ворог ісламу, дізнався, що Халід і Умар стали мусульманами і здійснюють намаз у відлюдному місці Мекки, він послав тих своїх синів, які не були мусульманами, щоб привести їх до нього. Потім він звелів їм покинути нову релігію, до якої вони ввійшли. Він почав лаяти і бити їх.

Потім він сказав Халідові ібн Саїду: «Ти пристав до Мухаммада? Хоча ти бачиш, що Він виступає проти Свого власного народу і тим, що Він приніс, ображає наших ідолів і наших предків!»

Коли Хазрат Халід ібн Саїд відповів: «Присягаюся Аллахом, що Мухаммад алейхіссалям говорить правду. Я пристав до Нього. Краще я помру, ніж відступлюся від своєї релігії!», гнів батька ще більше зріс. Він бив його палицею, аж поки вона не зламалася, і сказав: «Ти, негідний сину! Іди куди хочеш. Присягаюся, що не дам тобі й шматка хліба!» Хазрат Халід сказав: «Якщо ти позбавиш мене утримання, Аллах таала неодмінно дарує мені мій наділ».

Батько пригрозив іншим своїм синам: «Якщо хтось із вас заговорить із ним, я зроблю з вами те, чого не зробив з ним». Він звелів замкнути Хазрат Халіда в підвалі дому і три дні тримав його без їжі й води в мекканській спеці.

Хазрат Халід ібн Саїд знайшов нагоду і втік від батька. Батько тяжко захворів. Лежачи хворим, Абу Ухайха зі своєї ворожнечі до ісламу казав:

«Якщо я одужаю від цієї хвороби і стану на ноги, усі в Мецці поклонятимуться нашим ідолам. Ніхто не зможе поклонятися нікому, крім них!» Щоб ворожнеча його батька до істинної релігії скінчилася і щоб він не завдав шкоди його братам-мусульманам, Хазрат Халід підніс руки і помолився: «О мій Аллаху, Ти, Хто створив світи! Не дай моєму батькові підвестися з цієї хвороби!» Джанаб аль-Хакк прийняв його молитву; Абу Ухайха так і не підвівся з постелі й помер.

Мусаб ібн Умайр стає мусульманином

Мусаб ібн Умайр (радіяллаху анх) належав до однієї зі шляхетних і багатих родин курайшитів. Коли він почув благословенні слова нашого Пророка, у його серці зародилася велика любов. Він палав бажанням прийти до Нього. Нарешті він пішов до Дар аль-Аркам і став мусульманином. Коли про це почули його батьки, вони все в нього відібрали і почали його мучити. Щоб змусити його відступитися від релігії, вони замкнули його в підвалі свого дому і цілими днями тримали без їжі й води. Під пекучим сонцем Аравії вони завдавали йому тяжких і майже нестерпних мук. Але Хазрат Мусаб ібн Умайр терпляче зносив ці тяжкі й безжальні муки і не відступився від ісламу.

До того як стати мусульманином, Хазрат Мусаб ріс у достатку й розкоші завдяки багатству своєї родини. Усі йому заздрили. Коли він став мусульманином, родина все в нього відібрала і піддала його тортурам. Одного дня Мусаб ібн Умайр, який зносив будь-які труднощі заради своєї релігії, прийшов у присутність нашого Володаря Расулюллаха. Хазрат Алі розповів про це так: «Ми сиділи з Расулюллахом. Тут прийшов Мусаб ібн Умайр. На ньому був латаний одяг, і вигляд він мав жалюгідний. Коли Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) побачив його в такому стані, Його благословенні очі наповнилися сльозами. Оскільки Мусаб не відступився від своєї релігії, попри тортури й бідність, які він мусив зазнати, Він сказав: „Погляньте на цього чоловіка, чиє серце Аллах таала осяяв нуром. Я бачив, як батьки годували й напували його найкращими стравами й напоями. Любов до Аллаха таала і Його Расула привела його до того стану, в якому ви його бачите“».

«О мій Аллаху! Прости їм їхні гріхи! Бо вони не знають, що чинять» Хадис шаріф

Згадуй Хакка, палаючи тугою!
Здобудеш ти велику ласку,
Відчиняться перед тобою всі двері,
Явиться тобі Джамалуллах.
Шамс Тебрізі знає це:
Світ не встоїть, він мине,
Усе створене обернеться в ніщо,
Лише Аллах пребуде вічно.
Салятуллах салямуллах,
Алейка я Расулаллах.

Переселення до Абіссинії