ЙОГО БІСАТ1 І ЙОГО ЗАКЛИК

Перше одкровення

Коли нашому Пророкові було сорок років, Він знову в місяці Рамадан усамітнився в печері на горі Хіра і поринув у тафаккур. У ніч на понеділок, 17 Рамадана, після півночі, Він почув голос, який кликав Його на ім’я. Коли Він підвів голову й озирнувся, то вдруге почув той самий голос і побачив, що все довкола Нього раптом огорнув нур. Потім перед Ним з’явився Джабраїл3 алейхіссалям і сказав: «Читай!» Наш Володар Пророк відповів йому: «Я не з тих, хто вчився читати!» Тоді ангел схопив Його й стискав доти, доки Він зовсім не знесилів, і сказав: «Читай!» Наш Пророк знову відповів: «Я не з тих, хто вчився читати!» Ангел знову стиснув Його і сказав: «Читай!» Коли наш Пророк сказав: «Я не з тих, хто вчився читати!» — ангел стиснув Його втретє. Потім він відпустив Його і приніс перші п’ять аятів (віршів) сури аль-Алак, за змістом: «(О Мухаммаде!) Читай в ім’я Твого Господа, Аллаха, Який створив усе! Він створив людину зі згустку крові (алак)! Читай, Аллах — Найщедріший! Він навчає пером і навчає людину того, чого вона не знала»4. І Мухаммад алейхіссалям читав разом з ним. Так прийшло перше одкровення, і так зійшло сонце ісламу, що осяює весь світ.5

Із великим трепетом і хвилюванням наш Володар Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) вийшов із печери на горі Хіра і почав спускатися. Коли Він дійшов до середини гори, то почув голос. Джабраїл алейхіссалям сказав: «О Мухаммаде! Ти — Расул Аллаха таала, а я — Джабраїл». Потім він ударив п’ятою об землю. Там, де він ударив, виступила вода, і він почав робити абдест (ритуальне омовення). Наш Володар Пророк уважно стежив за ним поглядом. Коли Джабраїл алейхіссалям закінчив свій абдест, він сказав нашому Володарю Пророкові, щоб Він зробив абдест так, як побачив. Після того як наш улюблений Пророк завершив Свій абдест, Джабраїл алейхіссалям став імамом6, і вони здійснили намаз (молитву) у два ракаати.

Потім Джабраїл алейхіссалям сказав: «О Мухаммаде! Твій Господь посилає Тобі Свій салям (привітання)!» І продовжив: «Він каже: „Ти — Мій Расул до джинів і людей. Тож клич їх до таухіду (віри в єдність Аллаха таала)“». Потім він залишив Його й піднявся на небо. Так наш улюблений Пророк і побачив Джабраїла алейхіссалям, і розмовляв з ним.

Салям каменів і дерев

Аж поки наш Володар Пророк не дійшов додому, Він чув, як кожен камінь і кожне дерево, повз які Він проходив, казали: «Ассаляму алейка я Расулаллах!» Прийшовши додому, Він сказав: «Вкрийте мене! Вкрийте мене!» — і відпочивав, доки Його не перестало трясти. Потім Він розповів нашій матері Хазрат Хадіджі, що бачив, і сказав: «Джабраїл (алейхіссалям) зник з моїх очей. Але його велич, сила і страх, який він навіював, не покинули мене. Я боявся, що мене назвуть божевільним, лихословитимуть і ганьбитимуть». Хазрат Хадіджа, яка чекала цих подій і цих днів і була до них готова, сказала: «Нехай Аллах таала оберігає Тебе. Хакк таала дає Тобі добро і не бажає Тобі нічого, крім добра. Клянуся Аллахом таала, я вірю, що Ти станеш Пророком цієї умми. Адже Ти любиш гостей. Ти говориш правду і надійний. Ти допомагаєш слабким, захищаєш сиріт і допомагаєш чужинцям і нужденним. У Тебе добра вдача; той, хто має такі якості, не повинен боятися».7

Потім вони пішли до Вараки ібн Науфаля, щоб розпитати його про це. Вислухавши розповідь нашого Володаря Расулюллаха, Варака сказав: «Радій, о Мухаммаде (алейхіссалям)! Клянуся Аллахом таала, Ти — останній Пророк, про Якого сповіщав Хазрат Іса. Ангел, який з’явився Тобі, — це Джабраїл алейхіссалям, який приходив до Муси алейхіссалям ще до Тебе. Ах, якби ж я був тепер молодий! Якби ж я дожив до того часу, коли Тебе виженуть із Мекки, щоб я міг поспішити Тобі на допомогу! Дуже скоро Тобі буде звелено проповідувати релігію і вести джихад (священну війну)». Потім він поцілував благословенну руку нашого Володаря Пророка. Невдовзі після цього він помер.8

Веління проповідувати

Так прийшло перше одкровення, яке сповістило нашому улюбленому Пророкові про Його пророцтво. Потім одкровення припинилося і не приходило три роки. Тим часом приходив ангел на ім’я Ісрафіл алейхіссалям і навчав Його деяких речей. Це не було одкровення. У цей час наш Володар Расулюллах часом дуже сумував. Щоразу, як Він сумував, з’являвся Джабраїл алейхіссалям і розраджував Його, кажучи: «О Хабібуллах! Ти — Пророк Аллаха таала». Наш Володар Пророк розповідав: «Це було в той час, коли одкровення припинилося. Коли я спускався з гори Хіра, то раптом почув звук із неба. Я глянув угору й побачив Джабраїла (алейхіссалям). Він сидів на троні між землею і небом. Мене охопив страх. Я прийшов додому й сказав: „Вкрийте мене чимось“. Тоді Хакк таала послав одкровення — перші аяти (вірші) сури аль-Муддассир, за змістом: „О Мухаммаде, Ти, що загорнувся у Свій плащ! Встань і застерігай (невіруючих карою Аллаха)! (Розкажи їм про ту кару, яку вони отримають, якщо не увірують.) І звеличуй Твого Господа! І тримай Свій одяг чистим!“9 Після цього одкровення вже не припинялося».

Наш Володар Фахр аль-каїнат (алейхі афдалуссалават) почав закликати людей до ісламу і проповідувати веління й заборони Аллаха таала. Приносячи одкровення, Джабраїл алейхіссалям часом набирав людської подоби і приходив в образі Діхьї аль-Кальбі, одного з Асхабів аль-кірам. Часом він вкладав одкровення в серце нашого Володаря Пророка; тоді наш Пророк його не бачив. Часом він приходив уві сні, а часом — зі страхітливим гулом.

Ця остання форма одкровення була для нашого Володаря Пророка найважчою й найтяжчою. У такі хвилини з благословенного чола Расулюллаха навіть у найхолодніші дні струменів піт, а якщо Він сидів на верблюді, верблюд під вагою одкровення опускався на землю. Сахаби, які були поруч із Ним, теж відчували вагу одкровення. Джабраїл алейхіссалям кілька разів приходив і у своїй власній, справжній подобі.

«О Мухаммаде, Ти, що загорнувся у Свій плащ! Встань і застерігай (невіруючих карою Аллаха таала)! І звеличуй Твого Господа!» Аль-Муддассир: 1–3

Аллах таала посилав нашому Пророкові одкровення також без ангела й без завіси, тобто взагалі без жодного посередника. Це сталося в ніч Міраджу. Наш Володар Мухаммад Мустафа (саллаллаху алейхі ва саллям) розпочав Свою пророчу місію з першого одкровення, і Його проповідь ісламу тривала двадцять три роки. Тринадцять із цих років минули в Мецці, а десять — у Медині. Коран аль-карім зсилався й був завершений протягом 22 років, 2 місяців і 22 днів.

Мухаммад алейхіссалям був уммі, тобто не читав книжок, не писав і ні в кого не навчався. Він народився й виріс у Мецці, серед людей, яких усі знали. І все ж Він розповідав про знання й події, що містилися в Таураті (священній книзі Хазрат Муси), в Інджилі та в книжках, написаних за грецьких і римських часів. Щоб сповістити іслам, наприкінці шостого й на початку сьомого року після Хіджри Він надіслав листи візантійському, іранському й абіссинському правителям та іншим арабським султанам. До Нього прибуло понад шістдесят іноземних посланців. Про це сповіщено в Корані аль-карім, за змістом: «До того як прийшов цей Коран аль-карім, Ти не читав жодної книги. Ти не писав. Якби Ти вмів читати й писати, вони могли б сказати, що Ти навчився цього від інших»10.

У хадисі шаріф сказано: «Я — Мухаммад, Пророк уммі… Після мене не буде Пророка»11. Також у Корані аль-карім сказано, за змістом: «Він (Мухаммад алейхіссалям) не говорить зі Свого власного бажання. Його слова — не що інше, як одкровення, яке Йому сповіщають і якого Його навчають»12.

Перші мусульмани (Сабікун аль-Іслам)

Після того як до нашого Володаря Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям) прийшло перше одкровення, першою увірувала наша мати Хазрат Хадіджа.13 Без жодних вагань вона одразу прийняла іслам і удостоїлася честі бути першою мусульманкою.

Наш Володар Пророк навчив нашу матір Хазрат Хадіджу робити абдест (ритуальне омовення) так, як Його навчив Джабраїл алейхіссалям. Потім наш Володар Пророк став імамом, і вони разом здійснили намаз (ритуальну молитву) у два ракаати. Наша мати Хазрат Хадіджа якнайдосконаліше корилася кожному слову й кожному велінню нашого улюбленого Пророка. Завдяки цьому вона досягла дуже високих ступенів перед Аллахом таала. Коли наш Володар Расулюллах сумував і страждав від глузування невіруючих, вона втішала Його і розвіювала Його смуток. Вона казала: «О Расулюллах! Не сумуй, не журися. Зрештою наша релігія зміцніє, а багатобожники загинуть. Твій народ коритиметься Тобі…» За цю її підтримку одного дня прийшов Хазрат Джабраїл і сказав: «О Расулюллах! Передай Хадіджі салям (привітання) Аллаха таала». Наш Володар Пророк сказав: «О Хадіджо! Ось Джабраїл (алейхіссалям) передає тобі салям Аллаха таала»14.

Іншим разом наш Володар Пророк сказав: «Аллах таала звелів мені сповістити Хадіджі радісну звістку про дім із перлин у Джаннаті, де немає ні хвороби, ні смутку, ні головного болю».

Після Хазрат Хадіджі першим із дорослих став мусульманином Хазрат Абу Бакр, один із близьких друзів нашого Володаря Расулюллаха. За двадцять років до того Хазрат Абу Бакр бачив сон: «Повний місяць зійшов з неба й опустився до Кааби аль-Муаззама. Він розбився на шматки, і кожен зі шматків упав на один із будинків Мекки. Потім шматки знову з’єдналися й піднялися на небо. Але шматок, що впав на дім Абу Бакра, не піднявся. Побачивши це, Хазрат Абу Бакр одразу зачинив двері дому, ніби для того, щоб цей шматок місяця не зник».

Абу Бакр прокинувся від сну в сильному хвилюванні, а коли настав ранок, одразу поспішив до одного з юдейських учених і розповів йому сон. Учений відповів: «Це один із плутаних снів; тому його не можна витлумачити». Але сон і далі не давав Абу Бакрові спокою, і відповідь юдея його не задовольнила. Одного разу, коли він був у торговій подорожі, дорога привела його в краї ченця Бахіри. Коли він попросив Бахіру витлумачити сон, який бачив, Бахіра запитав: «Звідки ти?» Коли Хазрат Абу Бакр відповів: «Я з курайшитів», — Бахіра сказав: «Там з’явиться Пророк, і нур Його настанови на правильний шлях досягне кожного куточка Мекки. Ти будеш Його візиром (міністром), поки Він живий, і Його халіфом після Його смерті». Хазрат Абу Бакр дуже здивувався такій відповіді. Він нікому не розповідав про сон і його тлумачення, доки наш Володар Пророк не оголосив про Своє пророцтво. Коли наш улюблений Пророк Мухаммад алейхіссалям оголосив про Своє пророцтво, Хазрат Абу Бакр одразу поспішив до нашого Володаря Пророка і запитав: «Пророки мають докази свого пророцтва. Який Твій доказ?» Наш Володар Пророк відповів: «Доказ мого пророцтва — той сон, який ти просив витлумачити юдейського вченого. Учений сказав: „Це один із плутаних снів; його не можна витлумачити“. Потім чернець Бахіра витлумачив його правильно». Тоді Він звернувся до Хазрат Абу Бакра і сказав: «О Абу Бакре! Я закликаю тебе до Аллаха і Його Расула».

Тоді Хазрат Абу Бакр став мусульманином, сказавши: «Свідчу, що Ти — Расул Аллаха таала; Твоє пророцтво — істина, і воно — нур, що осяює світ».

За іншим переказом, ще до того, як нашому Володарю Пророкові прийшло пророцтво, Хазрат Абу Бакр їздив до Ємену в торгових справах. Під час цієї подорожі він зустрів у Ємені старого з племені Азд, який прочитав багато книжок. Старий подивився на Хазрат Абу Бакра і сказав: «Гадаю, ти з Мекки». Хазрат Абу Бакр відповів: «Так, звідти», — і між ними відбулася така розмова:

— Ти з курайшитів?

— Так!

— З Бану Тамім?

— Так!

— Лишилася ще одна ознака. — Яка?

— Покажи мені свій живіт, щоб я подивився.

— Навіщо тобі це? Скажи мені.

— Я читав у книжках, що в Мецці з’явиться Пророк. Двоє людей допомагатимуть Йому. Один із них молодий, другий — старий. Молодий полегшить багато труднощів і відверне багато бід. Старий — світлошкірий, тонкий у поясі, і на животі в нього чорна родимка. Гадаю, що ця людина — ти. Покажи мені свій живіт, щоб я подивився.

«Він (Мухаммад алейхіссалям) не говорить зі Свого власного бажання. Його слова — не що інше, як одкровення, яке Йому сповіщають і якого Його навчають» Ан-Наджм: 3–4

Тоді Хазрат Абу Бакр показав свій благословенний живіт, і старий, побачивши чорну родимку над пупом, сказав: «Клянуся Аллахом, це ти!» — і дав йому багато добрих порад. Коли Хазрат Абу Бакр завершив свої справи, він пішов до старого попрощатися і попросив його сказати кілька віршів про нашого Пророка. Тоді старий проказав дванадцять віршів, і Хазрат Абу Бакр вивчив їх напам’ять.

Коли Хазрат Абу Бакр повернувся з подорожі до Мекки аль-Мукаррама, деякі зі знатних курайшитів, як-от Укба ібн Абі Муайт, Шайба, Абу Джахль і Абуль-Бухтарі, прийшли до нього додому провідати його. Хазрат Абу Бакр запитав їх: «Чи не сталося чогось у вас?» Вони відповіли: «Чи може статися щось дивніше за це? Сирота Абу Таліба називає Себе Пророком і каже нам, що ми, наші батьки й діди — на хибній релігії. Якби не ти, ми не дали б Йому прожити досі. Ти Його добрий друг; владнай цю справу ти».

Хазрат Абу Бакр спровадив їх, а потім дізнався, що наш Володар Пророк перебуває в домі Хазрат Хадіджі. Він пішов туди й постукав у двері. Коли наш Володар Пророк його зустрів, він запитав: «О Мухаммаде! Що це про Тебе говорять?» Наш Володар Пророк відповів: «Я — Пророк Хакка таала. Я посланий до тебе і до всіх синів Адама. Увіруй, щоб здобути вдоволення Хакка таала і вберегти себе від Джаханнаму».

Коли Хазрат Абу Бакр запитав: «Який доказ цього?» — Расул аль-акрам відповів: «Доказ — те, що розповів старий, якого ти бачив у Ємені». Хазрат Абу Бакр сказав: «Я бачив у Ємені багато старих і молодих». Наш Володар Пророк відповів: «Той старий, який довірив тобі дванадцять віршів і переслав їх мені», — і проказав усі дванадцять віршів. Коли Хазрат Абу Бакр запитав: «Хто Тобі про це розповів?» — наш Пророк відповів: «Ангел, який приходив із вістями до Пророків до мене». Щойно наш Пророк сказав це, Хазрат Абу Бакр попросив Його благословенну руку, схопив її і став мусульманином, сказавши: «Ашхаду ан ля іляха іллаллах ва ашхаду анна Мухаммадан абдуху ва расулюх»15. Із великою радістю, якої він ще ніколи в житті не відчував, Хазрат Абу Бакр повернувся додому мусульманином. У хадисі шаріф також сказано: «Кожен, кому я пропонував віру, хмурив обличчя й дивився з сумнівом. Лише Абу Бакр ас-Сіддік ні на мить не вагався й не зволікав, приймаючи віру».

Одного дня Хазрат Алі побачив нашого Володаря Пророка і нашу матір Хазрат Хадіджу, коли вони здійснювали намаз. Йому тоді було десять чи дванадцять років. Після намазу він запитав: «Що це?» Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) сказав: «Це релігія Аллаха таала. Я закликаю тебе до цієї релігії. Аллах таала — Єдиний. Він не має співтовариша. Я закликаю тебе увірувати в Аллаха, Який Єдиний і не має ні рівного, ні співтовариша…» Хазрат Алі сказав: «Дозволь мені спершу порадитися з батьком». Расулюллах сказав йому: «Якщо ти не приймеш іслам, то не розповідай цієї таємниці нікому!» Наступного ранку Хазрат Алі прийшов до Расулюллаха і сказав: «О Расулюллах! Навчи мене ісламу!» — і став мусульманином.16

Хазрат Алі — третій, хто став мусульманином. Самопожертва, яку він виявив заради нашого Володаря Расула аль-акрам, і те, що він ставив нашого Пророка вище за себе, — понад усяку похвалу.

Зайд ібн Харіса був серед перших, хто увірував. Він удостоївся честі бути четвертим мусульманином — після Хазрат Хадіджі, Хазрат Абу Бакра і Хазрат Алі — і першим мусульманином серед звільнених рабів. Разом із ним мусульманкою стала і його дружина Умм Айман.17

Ставши мусульманином, Хазрат Абу Бакр одразу пішов до друзів, яких дуже любив. Він переконав і їх стати мусульманами. Найвизначнішими з них були такі високі особи з-поміж Асхабів аль-кірам, які були й найповажнішими людьми свого народу, як Усман ібн Аффан, Тальха ібн Убайдуллах, Зубайр ібн Аввам, Абдуррахман ібн Ауф і Саад ібн Абі Ваккас.18 Цих вісьмох людей, які стали мусульманами після нашої матері Хазрат Хадіджі, називають Сабікун аль-Іслам, тобто першими мусульманами. Хазрат Усман так розповідає про те, як він став мусульманином: «У мене була тітка по матері, віщунка. Одного дня я відвідав її. Вона сказала мені: „Тобі буде даровано дружину. Ні в тебе не буде дружини до неї, ні в неї не буде чоловіка до тебе. Вона буде гарною, побожною жінкою і донькою великого Пророка“.

Мене вразили слова моєї тітки. Вона знову сказала мені: „Прийшов Пророк. На Нього зійшло одкровення з неба“. Я сказав: „О тітко моя! Такої таємниці ще ніколи не чули в місті. Скажи ж це слово ясно“. Тоді моя тітка сказала: „Пророцтво прийшло до Мухаммада ібн Абдуллаха. Він закликає народ до релігії. Незабаром світ осяється Його релігією, а тим, хто стане проти, відрубають голови“.

Слова моєї тітки сильно вплинули на мене. Я занепокоївся. Між Хазрат Абу Бакром і мною була велика дружба; ми ніколи не розлучалися. Через два дні я пішов до Хазрат Абу Бакра, щоб обговорити цю справу. Коли я розповів йому, що сказала моя тітка, він сказав мені: „О Усмане! Ти розумна людина. Як можуть кілька каменів, які ні бачать, ні чують і не можуть ні допомогти, ні зашкодити, бути гідними божественності?“ Я відповів: „Ти маєш рацію. Слова моєї тітки правдиві“».

Після того як Хазрат Абу Бакр пояснив Хазрат Усманові іслам, він привів його до Расулюссакалайна, тобто до Пророка людей і джинів, нашого Володаря. Наш улюблений Пророк сказав Хазрат Усманові: «О Усмане! Хакк таала запрошує тебе бути гостем у Джаннаті. Прийми це запрошення. Я посланий до всіх людей як провідник на правильний шлях». Хазрат Усман, вражений піднесеним станом Расулюллаха і словами, які Той сказав з усміхненим обличчям, з великим запалом і покорою став мусульманином, сказавши: «Ашхаду ан ля іляха іллаллах ва ашхаду анна Мухаммадан абдуху ва расулюх».

У перші три роки Свого пророцтва наш Володар Расулюллах закликав людей до ісламу таємно. Люди ставали мусульманами повільно, по одному чи по двоє. За цей час кількість мусульман сягнула лише тридцяти. Вони здійснювали свої ібадати вдома і таємно читали й вивчали напам’ять зіслані аяти аль-каріма Корану аль-карім.

«Сабікун аль-Іслам, тобто перші мусульмани, — це Абу Бакр ас-Сіддік, Алі ібн Абі Таліб, Зайд ібн Харіса, Усман ібн Аффан, Абдуррахман ібн Ауф, Саад ібн Абі Ваккас, Зубайр ібн Аввам і Тальха ібн Убайдуллах» (радіяллаху анхум аджмаїн)

Заклик до близьких родичів

Наш Володар Расулюллах почав закликати людей до ісламу після того, як була зіслана сура аль-Муддассир. Цей заклик Він робив таємно. Через деякий час було зіслано двісті чотирнадцятий аят сури аш-Шуара, за змістом: «Клич Своїх близьких родичів до істинної релігії, застерігаючи їх карою Аллаха таала»19. Після цього наш Володар Пророк Мухаммад алейхіссалям послав Хазрат Алі, щоб покликати Своїх родичів до релігії, і зібрав їх усіх у домі Абу Таліба. Він поставив перед ними блюдо з їжею і чашу молока, яких вистачило б лише на одну людину. Спершу Він Сам почав їсти, промовивши Басмалу, а потім сказав родичам, які прийшли: «Прошу, частуйтеся». Прийшло сорок людей. Проте всі наїлися, а їжі анітрохи не поменшало. Присутні були вражені цим чудом. Після трапези наш Володар Пророк уже збирався почати промову, щоб закликати Своїх родичів до ісламу. Тоді Його дядько Абу Лахаб вороже сказав: «Ми ніколи не бачили такого чаклунства. Ваш родич зачаклував вас усіх. О сину мого брата! Я ніколи не бачив нікого, хто приніс би стільки зла й лиха, як Ти», — і далі говорив образливо.

Наш Пророк сказав тоді Абу Лахабові: «Ти заподіяв мені стільки зла, скільки не змогли б заподіяти навіть курайшити й усі арабські племена!» Вони розійшлися, і жоден із них не став мусульманином. Невдовзі після цього випадку Він знову скликав Своїх родичів. Хазрат Алі знову покликав їх усіх.

Як і минулого разу, перед ними поставили їжу. Після трапези наш Володар Пророк підвівся і сказав: «Хвала належить лише Аллахові таала. Допомоги я прошу тільки в Нього. Я вірую в Нього і покладаюся на Нього. Без сумніву, я знаю і сповіщаю, що немає іншого бога, крім Аллаха таала; Він — Єдиний. Він не має ні рівного, ні співтовариша». Потім Він продовжив: «Я ніколи не брешу вам, я сповіщаю вам істину… Я закликаю вас увірувати в Аллаха таала, Який Єдиний і крім Якого немає іншого бога. Я — Його Пророк, якого Він послав до вас і до всього людства. Клянуся Аллахом, ви помрете так, як засинаєте, і будете воскрешені так, як прокидаєтеся від сну, і з вас буде спитано за все, що ви зробили; ви отримаєте винагороду за свої добрі вчинки і кару за свої лихі вчинки. І це — або вічно перебувати в Джаннаті, або вічно перебувати в Джаханнамі. Ви — перші з людей, кого я застерігаю від кари ахірату».

Вислухавши ці слова, Абу Таліб сказав: «О мій шановний племіннику! Я не знаю нічого ціннішого, ніж допомагати Тобі. Ми прийняли Твої поради і від щирого серця підтверджуємо Твої слова. Ті, хто зібрався тут зараз, — діти Твого діда Абдульмутталіба. І я, безперечно, один із них. До того, чого Ти бажаєш, я поспішу першим серед нас. Обіцяю, що ні на мить не відступлюся від того, щоб стояти довкола Тебе й захищати Тебе. Продовжуй те, що Тобі звелено. Але що стосується відмови від моєї давньої релігії, то я не бачу, щоб мій нафс (моє его) був готовий мені в цьому скоритися».

Окрім Абу Лахаба, родичі й дядьки, які були там, говорили лагідно. Але Абу Лахаб говорив зухвалі слова й сипав погрозами: «О сини Абдульмутталіба! Зупиніть Його, перш ніж інші схоплять Його за руку й зупинять. Якщо ви сьогодні приймете те, що Він каже, вас принизять і зневажатимуть. Якщо спробуєте Його захищати, вас усіх повбивають…» У відповідь Абу Лахабові тітка нашого Володаря Пророка сказала: «О брате мій! Чи личить тобі залишити без допомоги сина мого брата і Його релігію? Клянуся Аллахом, вчені, що живуть сьогодні, сповіщають, що з роду Абдульмутталіба прийде Пророк. Ось цей Пророк — Він».

Після цих слів Абу Лахаб продовжив свої мерзенні промови. Абу Таліб розгнівався на Абу Лахаба і сказав: «Ти боягуз! Клянуся Аллахом, поки ми живі, ми — Його помічники й захисники». Він звернувся до Мухаммада алейхіссалям і сказав: «О сину мого брата! Дай нам знати, коли Ти захочеш закликати людей увірувати в Твого Господа; тоді ми озброїмося й виступимо разом з Тобою». Потім наш Володар Фахр аль-каїнат знову почав говорити і сказав: «О сини Абдульмутталіба! Клянуся Аллахом, серед арабів немає нікого, хто приніс би своєму народові щось краще й корисніше для їхнього світу й ахірату, ніж те, що приніс вам я (тобто ця релігія). Я закликаю вас сказати два слова, які легкі для язика й важать багато на терезах. Це — щоб ви засвідчили, що немає іншого бога, крім Аллаха, і що я — Його раб і Расул. Аллах таала звелів мені закликати вас до цього. Хто ж із вас прийме мій заклик і стане моїм помічником на цьому шляху?» Ніхто нічого не сказав. Усі похилили голови. Наш Володар Пророк повторив Свої слова тричі. Щоразу підводився Хазрат Алі. Утретє він сказав: «О Расулюллах! Хоч я наймолодший з-поміж них, я буду Твоїм помічником». Тоді наш Володар Расулюллах узяв Хазрат Алі за руку.

Інші розійшлися в подиві. Хабіб Аллаха таала дуже засмутився через таке ставлення Своїх родичів.

Але, не втрачаючи духу, Він продовжував закликати їх, щоб вони врятувалися від Джаханнаму і здобули блаженство.

На четвертому році після бісату було зіслано дев’яносто четвертий аят сури аль-Хіджр. Коли було зіслано божественне веління, за змістом: «(О Мій Хабібе!) Сповіщай відкрито те, що Тобі звелено (веління й заборони). Відвернися від багатобожників! Не зважай на їхні слова!» — наш улюблений Пророк почав відкрито закликати мекканців до ісламу. Одного дня Він піднявся на пагорб Сафа і сказав: «О народе курайш! Зберіться тут і послухайте мої слова!» Коли племена зібралися, наш Пророк сказав: «О мій народе! Чи чули ви коли-небудь від мене неправду?» Усі в один голос відповіли: «Ні, не чули». Наш Пророк сказав: «Аллах таала дарував мені пророцтво і послав мене Пророком до вас». Потім Він прочитав сто п’ятдесят восьмий аят сури аль-Араф, за змістом: «(О Мій Хабібе!) Скажи їм: „О люди! Я — Расул від Аллаха таала, Володаря землі й небес, посланий до всіх вас. Це Він дає смерть усьому живому і дає життя. Немає іншого бога (гідного поклоніння), крім Нього“». Його дядько Абу Лахаб, який був серед слухачів, уперто тримаючись невіри, гнівно закричав: «Син мого брата збожеволів! Не слухайте слів того, хто не поклоняється нашим ідолам і покинув нашу релігію!» Присутні розійшлися, і ніхто не увірував. Хоча вони знали, що наш Володар Пророк правдивий і має піднесену вдачу, вони відвернулися й стали Його ворогами.

«Клич Своїх близьких родичів до істинної релігії, застерігаючи їх карою Аллаха таала» Аш-Шуара: 214

Іншого дня наш Пророк знову піднявся на пагорб Сафа, корячись велінню Аллаха таала: «Сповіщай відкрито те, що Тобі звелено (веління й заборони)». Гучним і могутнім голосом Він гукнув до народу: «Я сабахах! Ідіть сюди, збирайтеся; я маю для вас важливу звістку!»20 На цей заклик племена збіглися й зібралися. Вони чекали в подиві й цікавості. Ті, хто не прийшов, послали своїх людей, щоб дізнатися, навіщо всіх зібрали. Дехто з тих, хто прийшов, почав питати: «О Мухаммаде аль-Аміне (надійний Мухаммаде)! Навіщо Ти зібрав нас тут? Про що Ти хочеш нам сповістити?» Тоді наш Пророк почав промову словами: «О племена курайшитів!» Усі слухали Його з великою увагою. Він продовжив: «Моє і ваше становище схоже на становище людини, яка бачить ворога і біжить попередити свою родину, а боячись, що ворог дістанеться до родини раніше за неї і заподіє їй шкоду, кричить: Я сабахах! (Нас оточив ворог! Настав ранок. Негайно готуйтеся до бою!) О народе курайш! Якщо я скажу вам, що за цією горою стоїть вороже військо, готове напасти на вас, чи повірите ви мені?» Вони відповіли: «Так, повіримо. Адже досі ми не бачили в Тобі нічого, крім правдивості. Ми ніколи не бачили, щоб Ти брехав!»

Потім Він назвав на ім’я всі племена курайшитів: «О сини Хашима! О сини Абд аль-Манафа! О сини Абдульмутталіба!» — і сказав: «Я — той, хто попереджає вас про тяжку кару, яка неминуче прийде. Аллах таала звелів мені застерегти моїх найближчих родичів від кари ахірату. Я закликаю вас увірувати, промовивши: Ля іляха іллаллаху вахдаху ля шаріка лах (Аллах — Єдиний, немає іншого бога, крім Нього). А я — Його раб і Расул. Якщо ви увіруєте в це, то потрапите до Джаннату. Доки ви не скажете „Ля іляха іллаллах“, я не можу дати вам ні користі в цьому світі, ні частки в ахіраті». Серед племен, що слухали, Абу Лахаб сказав: «То Ти заради цього нас зібрав?» — і жбурнув у нашого улюбленого Пророка камінь, який підняв із землі. Від інших такого спротиву не було; вони порозмовляли між собою й розійшлися.21

Хоч би вклали сонце в мою праву руку!

Після цих закликів наш улюблений Пророк сповіщав іслам усюди, де бачив людину чи групу людей. Він сповіщав, що справжнє спасіння можливе лише тоді, коли тримаєшся подалі від потурання нафсу (его), від жорстокості, несправедливості й усяких лихих учинків і віруєш в Аллаха таала. Ті, хто йшов за бажаннями й пристрастями свого нафсу, хто гнобив слабких і переходив усякі межі в розпусті, запекло цьому противилися. Побачивши, що всім їхнім розбещеним учинкам настане кінець, вони заперечили те, що сповіщав Мухаммад алейхіссалям. Вони стали ворогами Йому і тим, хто увірував. Спершу багатобожники глузували з ісламу. Потім вони вирішили посилити тиск і катування. Вони хотіли залякати віруючих і загасити заклик ісламу. Серед їхніх ватажків були Абу Джахль, Утба, Шайба, Абу Лахаб, Укба ібн Абі Муайт, Ас ібн Ваїль, Асвад ібн Мутталіб, Асвад ібн Абді Ягус, Валід ібн Мугіра…

Одного дня Утба, Шайба і Абу Джахль сказали Абу Талібові: «Ти — наш старший. Ми завжди виявляємо тобі пошану й повагу. Тепер син твого брата заснував нову релігію. Він ганьбить наших ідолів і звинувачує нас у невірі. Дай Йому пораду. Зроби так, щоб Він цього облишив. Якщо Він не облишить, ми знаємо, як Його позбутися…»

Абу Таліб заспокоїв їх і відіслав назад. Він приховав цю подію від нашого Пророка, щоб Той не засмутився. Через деякий час багатобожники знову зібралися й прийшли до Абу Таліба. Вони сказали: «Ми вже приходили до тебе й розповіли, як стоять справи. Ти не зважив на наші слова. Він і далі ганить наших ідолів. Тепер у нас більше немає терпіння. Ми битимемося з вами обома до останньої краплі крові. У Мецці загине або Він, або ми». Абу Таліб намагався їх заспокоїти, але вони вперто стояли на своєму.22

Абу Таліб не хотів ні того, щоб нашого Володаря Расулюллаха скривдили, ні того, щоб між ними та їхнім народом виникла ворожнеча. Він прийшов до нашого Пророка і сказав: «О Мухаммаде! Увесь народ об’єднався у ворожнечі проти Тебе, і вони прийшли до мене скаржитися. Ворожнеча між родичами — це недобре. Вони хочуть, щоб Ти не називав їх невіруючими і не ганив їх, кажучи, що вони на хибному шляху». Тоді наш Володар Хабіб аль-акрам сказав:

«О мій дядьку! Знай, що навіть якби вони поклали сонце в мою праву руку, а місяць — у ліву (тобто хоч би що вони обіцяли), я ніколи не відмовлюся від цієї релігії і від того, щоб доносити її до людей. Або Аллах таала поширить цю релігію по всьому світу, і моє завдання буде виконане, або я віддам своє життя на цьому шляху». Потім Він підвівся. Його благословенні очі були повні сліз.

Побачивши, що наш Володар Расулюллах засмучений, Абу Таліб пошкодував про сказане, обняв Його і промовив: «О сину мого брата! Іди Своїм шляхом, роби те, що бажаєш. Доки я живий, я захищатиму Тебе».23

Коли десятеро найзнатніших багатобожників зрозуміли, що Абу Таліб захищає Хазрат Мухаммада, вони взяли з собою Умару ібн Валіда й пішли до Абу Таліба. Вони зробили пропозицію, яку неможливо було прийняти: «О Абу Талібе! Ти знаєш, що цей Умара — найвродливіший, найдужчий і найдоброчесніший з юнаків Мекки. До того ж він поет. Віддамо його тобі, щоб ти використовував його у своїх справах. Дай нам натомість Мухаммада, і ми вб’ємо Його. Людина за людину! Чого ще тобі треба?» Абу Таліб страшенно розгнівався. Коли він сказав: «Спершу віддайте мені своїх власних синів. Я їх уб’ю, а тоді віддам вам сина мого брата», багатобожники зрозуміли, яка серйозна ця справа, і сказали йому: «Але ж наші діти не роблять того, що робить Він…» Абу Таліб відповів: «Клянуся, що син мого брата кращий за всіх ваших дітей. Отже, ви віддасте мені свого сина, щоб я його годував, а самі заберете мого любого небожа й уб’єте Його! Навіть верблюдиця не тужить і не оберігає нікого, крім власного дитинчати. Це зовсім нерозумно й нелогічно. Тепер справа зайшла надто далеко. Хто ворог мого любого Мухаммада (алейхіссалям), тому і я ворог. Знайте це й робіть що можете!»24 Багатобожники в гніві підвелися й пішли. Абу Таліб негайно зібрав синів Хашима й синів Абдульмутталіба. Він розповів їм, як стоять справи, і переконав їх допомагати нашому улюбленому Пророкові (саллаллаху алейхі ва саллям). Руки, що здіймуться, аби вбити Расулюллаха, мали бути зламані. У цій справі вони об’єдналися проти багатобожників. Лише Абу Лахаб не приєднався до них. Абу Таліб сказав їм: «О відважні мужі! Завтра кожен із вас нехай оперізується мечем і йде за мною!»

«О мій дядьку! Знай, що навіть якби вони поклали сонце в мою праву руку, а місяць — у ліву (тобто хоч би що вони обіцяли), я ніколи не відмовлюся від цієї релігії і від того, щоб доносити її до людей. Або Аллах таала поширить цю релігію по всьому світу, і моє завдання буде виконане, або я віддам своє життя на цьому шляху» Наш улюблений Пророк Мухаммад алейхіссалям

Наступного дня Абу Таліб пішов до дому нашого Володаря Пророка. Разом вони рушили до Харам аш-Шаріфа. Відважні юнаки з синів Хашима йшли слідом за ними. Вони прийшли до Кааби й стали перед багатобожниками. Абу Таліб сказав багатобожникам: «О курайшити! Я чув, що ви вирішили вбити сина мого брата. Чи знаєте ви, що ці юнаки позаду мене тримають руки на мечах і нетерпляче чекають мого знаку? Клянуся, що коли ви вб’єте Мухаммада, я не залишу живим жодного з вас!…» Потім він почав читати вірші, що прославляли нашого улюбленого Пророка. Багатобожники, які там були, розійшлися, і першим — Абу Джахль.