ЙОГО МОЛОДІСТЬ І ОДРУЖЕННЯ

Його молодість

Уже в юні роки Мухаммад алейхіссалям, Який у всьому найвищий з усіх людей, був серед жителів Мекки значно шанованіший, ніж Його ровесники. Його любили за прекрасну вдачу, небачену доброту до людей, спокій, лагідність та інші чудові якості. Люди захоплювалися Ним за ці якості. Через дивовижну правдивість і надійність, які вони бачили в Ньому, жителі Мекки дали Йому прізвисько «Аль-Амін», що означає «той, кому завжди можна довіряти». Під цим іменем Він став відомий уже в юності.

У юні роки нашого улюбленого Пророка араби жили в добу глибокого невігластва (Джахілії). Ідолопоклонство, пияцтво, азартні ігри, перелюб, лихварство та багато інших мерзенних учинків поширилися серед них. Мухаммад алейхіссалям усім серцем ненавидів їхній зіпсований стан і завжди тримався подалі від усіх їхніх лихих учинків. Усі жителі Мекки знали це про Нього і дивувалися. Оскільки Він дуже ненавидів ідолів, Він ніколи до них не наближався. Він ніколи не їв м’яса тварин, принесених у жертву ідолам. У дитинстві та юності Він пас Своїх власних овець на горі Джіяд і довкола неї і так заробляв Собі на життя. Таким чином Він тримався осторонь украй зіпсованого суспільства. Одного разу Він сказав Асхабам аль-кірам: «Немає жодного Пророка, який не пас би овець». Коли вони запитали: «О Расулюллах! І Ти теж пас овець?» — Він відповів: «Так, і я пас овець».

Коли нашому улюбленому Пророкові було близько двадцяти років, у Мецці геть зруйнувалися закон і порядок. Жорстокість надзвичайно поширилася, і вже не було жодної безпеки ні для майна, ні для життя, ні для честі. Корінні мешканці Мекки чинили кривду й жорстокість чужинцям, які приїздили торгувати й відвідувати Каабу. Скривджені не знаходили, куди звернутися, щоб домогтися справедливості. Саме тоді в одного єменського купця, який прибув до Мекки торгувати, мекканець на ім’я Ас ібн Ваїль силою відібрав товари. Після цього випадку єменець піднявся на гору Абу Кубайс, голосно закричав і попросив племена допомогти йому повернути своє. Після таких подій, які показували, що жорстокість дійшла до краю, найповажніші люди з синів Хашима, синів Зухри та інших племен зібралися в домі Абдуллаха ібн Джудана. Вони ухвалили, що нікого, ні місцевого, ні чужинця, не можна піддавати жорстокості й кривді, що вони запобігатимуть жорстокості і що скривджені отримуватимуть належне. З цією метою вони заснували товариство справедливості.1

Це товариство, до якого наш улюблений Пророк приєднався в юному віці і на заснування якого Він також мав великий вплив, назвали Хільф аль-Фудуль.

Раніше подібне товариство заснували двоє людей на ім’я Фадль і один на ім’я Фудайль. Цю назву дали на згадку про те товариство, яке вони заснували раніше.

«Мухаммада алейхіссалям, Який, як визнає весь світ, був досконалою людиною, через Його велику чесність і вірність називали Мухаммадом аль-Аміном (надійним Мухаммадом) навіть Його найлютіші вороги і найзухваліші невіруючі» Хусейн Хільмі ібн Саїд (рахматуллахі алейх)

Відомі ринки та ярмарки в Аравії та її околицях

Кожен отримує те, що йому судилося,
і чужинця без його частки не лишають.
Що ж удіє душа Айюбі,
коли його улюблений не радіє?
Мій султане, Хабіб аль-Кібрія,
Твоє обличчя — ліки від усякого болю.
Як можна виявити Тобі вірність,
коли закоханий не віддасть душі?

Це товариство припинило жорстокість і відновило в Мецці порядок, який був зруйнований. Його вплив тривав довго. Після того як Йому було сповіщено про Його пророцтво, наш Володар Расулюллах розповів про це Асхабам аль-кірам і сказав: «Я був присутній при складанні присяги, що відбулося в домі Абдуллаха ібн Джудана. Та присяга для мене дорожча, ніж володіти рудими верблюдами (багатством). Якби мене сьогодні покликали на таке зібрання, я відгукнувся б»2.

Його заняття

Мекканці здавна займалися торгівлею і так заробляли собі на прожиток. Абу Таліб, дядько нашого Володаря Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям), також займався торгівлею. Коли нашому улюбленому Пророкові було близько двадцяти п’яти років, економічні труднощі в Мецці дуже зросли. Тому мекканці спорядили великий торговий караван, який мав вирушити до Дамаска. У ті дні Абу Таліб прийшов до нашого Володаря Расулюллаха і сказав: «О мій шановний племіннику! Бідність дійшла до краю. Ці останні роки, які ми прожили в голоді й злиднях, нічого нам не залишили. Ось караван курайшитів уже споряджений і от-от вирушить до Дамаска. Хадіджа-хатун теж посилатиме з караваном товари. Вона, напевно, шукає надійних людей, які могли б виконати цю справу. Їй, безперечно, потрібен такий надійний, чистий і вірний чоловік, як Ти. Добре було б, якби ми пішли й поговорили з нею і домовилися, щоб Ти поїхав як її повірений. Без сумніву, вона віддасть перевагу Тобі перед іншими. Насправді я не хочу, щоб Ти їхав до Дамаска, бо боюся, що тамтешні юдеї заподіють Тобі шкоду. Але іншого виходу я не бачу». Наш Володар Пророк сказав йому: «Роби, як бажаєш».

Хазрат Хадіджа була шляхетною жінкою, яка мала в Аравії велику славу завдяки своїй красі, багатству, розуму, цнотливості, сором’язливості й вихованості. Тому багато людей з усіх усюд сваталися до неї і хотіли з нею одружитися. Але через сон, який вона бачила, вона не звертала уваги ні на кого з них. Їй наснилося, що місяць зійшов з неба й увійшов їй за пазуху; нур місяця засяяв з-під її руки й осяяв увесь усесвіт. Уранці вона розповіла цей сон своєму родичеві Вараці ібн Науфалю. Той сказав: «Пророк останніх часів прийшов у світ. Він одружиться з тобою, і за твого життя одкровення3 зійде на Нього. Нур Його релігії наповнить увесь світ. Ти будеш першою, хто увірує. Цей Пророк походитиме з курайшитів і з Бану Хашим».

Хазрат Хадіджа дуже зраділа цій відповіді й почала чекати приходу цього Пророка.

Хазрат Хадіджа займалася торгівлею і укладала спілку з тими, з ким доходила згоди. Абу Таліб розповів нашій матері Хазрат Хадіджі про становище. Тоді Хазрат Хадіджа запросила нашого Володаря Расулюллаха до себе додому, щоб побачитися й поговорити з Ним.

Коли наш Володар прийшов, вона виявила Йому велику пошану й повагу. Її зачарували ввічливість нашого Володаря і Його чисте, шляхетне обличчя. Вона сказала нашому Володарю Пророкові: «Я знаю, що Ти правдивий, надійний і вартий довіри і що в Тебе прекрасна вдача. За цю справу я дам Тобі винагороду, у багато разів більшу, ніж будь-коли давала будь-кому…» Після того як про винагороду домовилися, наша мати Хазрат Хадіджа дала Расулюллахові одяг, потрібний Йому для цієї справи, і зі спокійним серцем попрощалася з Ним. Крім того, вона дала Майсарі інший дорогий одяг, який Расулюллах мав носити в дорозі.

«Якщо мусульманин заробляє халяльне, ні від кого не залежить і допомагає своїм сусідам і родичам, то в День Кіямату він сяятиме й буде сповнений нуру, як повний місяць» Хадис шаріф

Наша мати Хазрат Хадіджа дізналася про ознаки останнього Пророка від сина свого дядька Вараки ібн Науфаля, який був ученим християнином. Тому під час цих відвідин нашого улюбленого Пророка вона впізнала в Ньому ознаки пророцтва. Отож вона сказала своєму невільникові Майсарі: «Коли караван вирушатиме з Мекки, дай повід верблюда в руку Мухаммадові (алейхіссалям), щоб мекканці не почали пліткувати. Коли ви від’їдете далеко від міста і воно зникне з очей, вбери Його в цей дорогий одяг».

Потім вона спорядила найкращого зі своїх верблюдів так, як личить султанам, і сказала Майсарі: «Посади Його на цього верблюда з великою шанобою, візьми повід у свою руку і вважай себе Його слугою! Нічого не роби без Його дозволу і не шкодуй життя, щоб оберігати Його й захищати від небезпек! Не затримуйтеся довго в тих місцях, куди поїдете, а швидко повертайтеся, щоб нам не осоромитися перед синами Хашима. Якщо ти виконаєш усе точно так, як я сказала, я звільню тебе й дам тобі стільки добра, скільки забажаєш».

Караван спорядили. Мекканці великими натовпами зібралися, щоб попрощатися зі своїми близькими. Були там і родичі нашого улюбленого Пророка, Його дядьки та старійшини синів Хашима. Коли тітка нашого Пророка побачила Расула Аллаха таала (саллаллаху алейхі ва саллям) в одязі слуги і з поводом верблюда в руці, у неї підкосилися ноги. Вона плакала й голосила. Зітхаючи й проливаючи сльози, вона висловила свій біль: «О Абдульмутталібе! О великий муже, що викопав криницю Замзам! О Абдуллаху! Встаньте з ваших могил, поверніть голови сюди й погляньте, що сталося з цим благословенним!» Абу Таліб теж був сповнений тих самих почуттів. З благословенних очей нашого Володаря Расулюллаха, які бачили Хакк, покотилися сльози, наче перли, і Він сказав: «Ніколи не забувайте мене. Згадуйте, що я терплю горе й журбу далеко від дому». Усі, хто чув ці слова, заплакали. Ангели на небі теж розділили цей стан і сказали: «О наш Господи! Це Мухаммад алейхіссалям, Якого Ти зробив Своїм хабібом і обдарував найвищим ступенем. У чому хікмат (мудрість) цього стану?» Тоді Аллах таала сказав їм: «Так, Він — Мій Хабіб. Але ви не можете знати таємниці любові. Ви не можете збагнути таємниць між улюбленим і тим, хто любить. Ніхто не знає цього ступеня. Ніхто нічого не розуміє в цій прихованій справі».

Коли караван нарешті рушив і Мекка зникла з очей, Майсара, як наказала йому Хазрат Хадіджа, вбрав нашого улюбленого Пророка в дорогий одяг. Він посадив Його на верблюда, вкритого різними дорогими тканинами й прикрашеного оздобами. Повід верблюда він сам узяв у руку.

Під час цієї подорожі ті, хто був у каравані, бачили, що над нашим улюбленим Пророком, посланим як милість для світів, була хмара, яка давала Йому затінок, і що двоє ангелів у подобі птахів супроводжували Його аж до кінця подорожі.4

Два верблюди так утомилися, що не могли йти, і відстали від каравану. Коли Він погладив їм ноги Своєю благословенною рукою, верблюди раптом прискорили ходу. Побачивши це і багато інших подібних випадків, люди дуже полюбили Його і зрозуміли, що Його слава буде дуже великою.

Коли вони прибули до Бусри, то знову отаборилися біля тамтешнього монастиря. Чернець Бахіра, який за багатьма ознаками, що їх бачив, зрозумів і сказав, що Він стане останнім Пророком, помер, і його місце посів інший, на ім’я Настура. Чернець Настура спостерігав за караваном курайшитів, що отаборився біля монастиря. Побачивши, що хтось сів під сухим деревом неподалік і що дерево тієї ж миті зазеленіло, він запитав Майсару: «Хто Він, Той, Хто сидить під тим деревом?» Майсара відповів: «Він — один із людей Хараму з племені курайш». Чернець сказав: «Досі під цим деревом не сидів ніхто, крім Пророків». Потім він запитав: «Чи є в Його очах трохи червоності?» Майсара відповів: «Так, є, і вона ніколи не сходить з Його очей». Тоді Настура сказав: «Клянуся Аллахом таала, Який зіслав Інджил Хазрат Ісі: Він стане останнім Пророком. Якби ж мені дожити до того часу, коли Йому буде звелено пророцтво!»

Коли Мухаммад алейхіссалям продавав товари Хадіджі-хатун на ринку в Бусрі, один юдей, який торгувався з Ним, не довіряючи Йому, сказав: «Поклянися ідолами Лат і Узза, тоді я Тобі повірю». Тоді Мухаммад алейхіссалям сказав: «Я ніколи не клястимусь цими ідолами! Щоразу, коли проходжу повз них, я відвертаю обличчя в інший бік». Юдей, побачивши в Ньому й інші ознаки, сказав: «Твоя правда. Клянуся Аллахом, це Той, Хто стане Пророком». І висловив своє захоплення словами: «Наші вчені знайшли Його ознаки, описані в книжках».

Майсара закарбовував у пам’яті все, що бачив у нашого Володаря Расулюллаха і що чув про Нього, і його захоплення Ним дедалі зростало. У серці Майсари зародилася велика любов до Володаря світів. Тепер він служив Йому з радістю й шанобою і з великою любов’ю виконував найменший Його знак. Товари, які вони привезли, було продано, і завдяки благословенню нашого Володаря Пророка торгівля дала прибуток, у багато разів більший, ніж зазвичай. Караван вирушив у зворотну дорогу. Коли вони дісталися місцевості, що зветься Марруззахран, Майсара запропонував нашому улюбленому Пророкові привезти до Мекки радісну звістку. Наш Володар погодився, залишив караван і погнав Свого верблюда до Мекки.

Нафіса бінт Мунія-хатун переказала: «Наближався час прибуття каравану. Щодня Хадіджа-хатун разом зі своїми служницями піднімалася на дах свого дому й виглядала караван. Одного такого дня я була в Хадіджі. Раптом далеко показався хтось на верблюді. Хмара і двоє ангелів у подобі птахів давали Йому затінок, а нур на благословенному чолі нашого Пророка сяяв, як місяць. Хадіджа-хатун зрозуміла, хто їде, і в неї полегшало на серці. Але вона вдала, що не знає, і запитала: „Хто б це міг їхати в такий спекотний день?“ Служниці сказали: „Той, хто їде, схожий на Мухаммада (алейхіссалям)“, — і здивувалися тому, що побачили».

Невдовзі наш Володар Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) прибув до маєтку нашої матері Хадіджі і розповів їй, як усе минуло. Радісною звісткою, яку Він приніс, Він дуже її втішив.

Трохи згодом караван увійшов до Мекки. Майсара докладно розповів нашій матері Хазрат Хадіджі, як нашого Пророка в дорозі затінювало, що сказав чернець Настура, як знесилені верблюди прискорили ходу, і про багато інших подібних надприродних речей, які він бачив. Він вихваляв нашого Володаря Пророка, як тільки міг. Хазрат Хадіджа вже знала про ці речі, але його слова збільшили її якін (певність). Вона наказала Майсарі: «Нікому не розповідай про те, що ти бачив!»5

«Я ніколи не клястимусь цими ідолами! Щоразу, коли проходжу повз них, я відвертаю обличчя в інший бік» Хадис шаріф

Наша мати Хадіджа пішла до Вараки ібн Науфаля, щоб розповісти йому те, що почула. Варака з великим захопленням вислухав про те, що сталося, і сказав: «О Хадіджо, якщо те, що ти розповіла, правда, то Мухаммад алейхіссалям стане Пророком цієї умми».

Коли нашому улюбленому Пророкові було 12 років, Він їздив зі Своїм дядьком Абу Талібом у торгових справах аж до Бусри. У 17 років Він їздив до Ємену зі Своїм дядьком Зубайром. У 20 років Він їздив до Дамаска з Хазрат Абу Бакром, а в 25 років знову поїхав до Дамаска, щоб продати товари Хазрат Хадіджі.6 Отже, загалом Він здійснив чотири подорожі. Крім них, Він більше нікуди не їздив.

Його шлюб із нашою матір’ю Хазрат Хадіджею

Після радісної звістки від Вараки ібн Науфаля і після того, як вона побачила прекрасні якості нашого улюбленого Пророка, наша мати Хазрат Хадіджа забажала стати Його дружиною і удостоїтися честі служити Йому. Нафіса бінт Мунія, помітивши це, захотіла стати посередницею. З цим наміром вона прийшла до Расула аль-акрам і запитала: «О Мухаммаде (алейхіссалям)! Що стримує Тебе від одруження?» Наш Пророк відповів: «У мене немає достатньо грошей, щоб одружитися». Нафіса-хатун сказала: «О Мухаммаде! Якщо Ти бажаєш одружитися з цнотливою і шанованою жінкою, яка має і багатство, і красу, я готова Тобі прислужитися». Наш улюблений Пророк запитав: «Хто вона?» Вона відповіла: «Це Хадіджа бінт Хувайлід». Коли наш Володар Расулюллах запитав: «Хто буде посередником у цій справі?» — вона сказала: «Це зроблю я», — і пішла від Нього. Вона прийшла до Хазрат Хадіджі й повідомила їй радісну звістку. Хазрат Хадіджа покликала своїх родичів Амра ібн Асада і Вараку ібн Науфаля і пояснила їм становище. Вона також послала звістку нашому Володарю Пророкові і запросила Його прийти в певний час. Абу Таліб і його брати приготувалися й супроводжували нашого Володаря Пророка.

Наша мати Хазрат Хадіджа прибрала й прикрасила свій дім. На подяку за цей день вона подарувала всі свої прикраси своїм слугам. Потім вона дала їм волю. Наш Володар Расулюллах ушанував дім нашої матері Хазрат Хадіджі Своїм приходом разом зі Своїми дядьками. Абу Таліб сказав: «Хвала нашому Творцеві, Який зробив нас нащадками Ібрахіма алейхіссалям і з роду Ісмаїла алейхіссалям. Він зробив нас охоронцями Байтуллаха. Він дарував нам благословенний Дім, який є кіблою для людей і навколо якого обходять світи (здійснюють таваф), і Харам аш-Шаріф, який Він оберігає від усякого зла. Син мого брата Абдуллаха Мухаммад — така людина, що переважає будь-кого з курайшитів, з ким Його лише не порівняй. Щоправда, майна в Нього мало, але майно — не те, чому слід надавати ваги. Адже майно — як тінь: переходить з рук у руки і зникає. Честь і перевага мого племінника відомі всім вам. Тепер Він просить руки Хадіджі бінт Хувайлід. Скільки махру7 ви хочете, щоб я дав зі свого майна? Присягаюся, що ступінь Мухаммада, безперечно, високий». Варака ібн Науфаль підтвердив ці слова.

Дядько Хазрат Хадіджі Амр ібн Асад сказав: «Будьте свідками, що я віддав Хадіджу бінт Хувайлід за дружину Мухаммадові (алейхіссалям)». Так було укладено шлюбний договір (нікях). За одним переказом, махр становив 400 міскалів золота, за іншим — п’ятсот дирхамів, а ще за іншим — 20 верблюдів.8 [Один міскаль — це чотири грами й вісімдесят сантиграмів.]

Абу Таліб зарізав верблюда для весільного бенкету і влаштував частування, якого до того дня ніхто не бачив. Весілля відбулося. Наша мати Хазрат Хадіджа подарувала все, що мала, нашому Володарю Пророкові і сказала: «Усе це майно належить Твоїй піднесеній особі. Я потребую Тебе і в боргу вдячності перед Тобою».

Протягом усього шлюбу наша мати Хазрат Хадіджа завжди служила нашому Пророкові Мухаммадові алейхіссалям і була Його помічницею. Цей шлюб тривав двадцять п’ять років, аж до смерті нашої матері Хазрат Хадіджі. П’ятнадцять із цих років припали на час до бісату, а десять — на час після бісату (сповіщення Йому про Його пророцтво). Наш Пророк Мухаммад алейхіссалям не одружувався ні з ким іншим, поки була жива Його перша дружина Хазрат Хадіджа. У Нього було шестеро дітей: двоє синів і чотири доньки. Їх звали Касим, Зайнаб, Рукайя, Умм Кульсум, Фатіма і Абдуллах (Тайїб або Тахір). Від Хазрат Марії, з якою Він одружився в часи Свого пророцтва, у Нього був також син на ім’я Ібрахім. Від інших Своїх дружин Він дітей не мав. Зайнаб була найстаршою з Його доньок. Найменшу доньку, Фатіму, Він любив найбільше. Вона народилася за тринадцять років до Хіджри. Його сини померли в ранньому віці, а всі Його доньки, крім нашої матері Хазрат Фатіми, померли раніше за Нього. Наша мати Фатіма померла через шість місяців після нашого Володаря Пророка. Вона була дружиною Хазрат Алі. Рід нашого улюбленого Пророка Мухаммада алейхіссалям продовжився через дітей Хазрат Фатіми.9

Наш Володар Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) і після одруження з нашою матір’ю Хадіджею продовжував займатися торгівлею. На свої прибутки вони приймали гостей і допомагали сиротам і бідним.

Зайд ібн Харіса

Коли Зайд ібн Харіса був дитиною, він разом зі своєю матір’ю Судою поїхав провідати родичів. Поки вони там були, на них напало інше плем’я. Зайда взяли в полон. Його привезли на ринок Сук аль-Указ у Мецці, щоб продати в рабство. Хакім ібн Хізам, небіж Хазрат Хадіджі, купив Зайда за 400 дирхамів. Хакім ібн Хізам подарував його своїй тітці Хазрат Хадіджі, а вона подарувала його нашому Володарю Пророкові. Наш Володар Пророк одразу ж звільнив його, але залишив при Собі. Адже звільненому Зайдові не було куди йти, і не було нікого, хто подбав би про нього краще, ніж Расулюллах. Тому він із радістю залишився в Расулюллаха.

Наш Володар Пророк був створений для того, щоб довести до досконалості всі види доброї вдачі, явні й приховані, відомі й невідомі, як-от справедливість, совісність, милосердя, людинолюбство, привітність, шляхетність, щедрість, вірність даному слову, дбайливе ставлення до довіреного, готовність допомогти, самопожертва, надійність, захист пригноблених, безпорадних і бідних, любов до дітей і турбота про них, чесність, правдивість, увічливість, скромність, поміркованість, уміння гарно поводитися з людьми, хоробрість і мужність, — і такою була Його вдача ще до того, як Йому було сповіщено про Його пророцтво. Він у всьому найвищий з усіх створінь, які прийшли і прийдуть у світ, і Він здобув довіру всіх і отримав прізвисько «Аль-Амін». Через добре ставлення, яке Зайд ібн Харіса бачив від Нього, він любив нашого Володаря Пророка більше, ніж батька й матір, і ніколи не хотів з Ним розлучатися.

«Усе це майно належить Твоїй піднесеній особі. Я потребую Тебе і в боргу вдячності перед Тобою» Хадіджа аль-Кубра (радіяллаху анха)

Його мати й батько не знали, куди забрали їхнього сина і що з ним сталося. Батько, Харіса, згорав від туги за сином і їздив з краю в край, шукаючи його. Він наполегливо просив своїх родичів і знайомих, які їздили з Ємену до різних країн, принести йому звістку про сина Зайда. Він складав вірші й проливав сльози:

Я плакав за моїм Зайдом; не знаю, що з ним сталося.
Чи живий він, чи спіткала його смерть?
Не питай про нього марно, о серце моє!
Не дізнаєшся, де його могила — на рівнині чи в стрімких горах.
Інший вірш, у якому він висловив тугу за сином, звучить так:
О Зайде мій, дитя моє! Якби ж я знав, що той, хто пішов, повернеться!
Клянуся Аллахом, не хочу я, щоб повернувся хтось інший, крім тебе.
Я згадую його, коли віє вітер, щоразу, як бачу дитину,
і сонце, сходячи, щоранку нагадує мені про тебе.
Я кличу й тужу, тисячу разів тужу за дитиною мого серця,
їжджу верхи й шукаю його, хоч я й знесилений.
Ні я, ні мій верховий звір не знаємо ні нудьги, ні втоми,
доки є надія, що мій син знайдеться і стане переді мною.
Хоч як надія обманює людину, зрештою вона минуща.
Сини мої! Кайсе, Амре, Язіде, Джабале! Мого Зайда вам довіряю.

Зрештою, ще до приходу ісламу, деякі люди з племені Бану Кальб, які прийшли відвідати Каабу, побачили й упізнали Хазрат Зайда. Хазрат Зайд сказав їм: «Я знаю, що моя родина плаче й голосить за мною; передайте їм ці вірші», — і проказав такий вірш:

Серце моє палає; я далеко від свого дому,
та я сусід Кааби, хоч і далеко від матері й батька.
Нехай журба не палить ваших сердець,
нехай ваш плач за мною не здіймається аж до Аршу.
Хвала Мавлі, я в такому домі,
що за честь і добро, які бачу, завжди перебуваю в молитві.

Харіса дуже зрадів, почувши це. Він одразу взяв із собою велику суму грошей і разом зі своїм братом Каабом прибув до Мекки. Прибувши до Мекки, він дізнався, де дім нашого Пророка, з’явився перед Ним і сказав: «О провіднику народу курайш, о внуче Абдульмутталіба, о сину роду Бану Хашим! Ти — сусід Хараму аш-Шаріф. Ти гостинно приймаєш гостей, робиш добро полоненим і визволяєш їх з неволі. Візьми стільки грошей, скільки захочеш, щоб наш син, Твій невільник, став вільним; звільни його й не відкидай нашого прохання!» Наш Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) сказав: «Покличмо Зайда й розповімо йому, як стоять справи. Дамо йому право вибору. Якщо він вибере йти з вами, ви можете забрати його, нічого не платячи. Але якщо він вибере мене й захоче залишитися зі мною, то клянуся Аллахом, що не віддам нікому того, хто вибрав мене; він залишиться зі мною».

Харіса і його брат були дуже задоволені цією відповіддю нашого Володаря Пророка і сказали: «Ти повівся з нами дуже справедливо й чесно».

Тоді наш Володар Пророк покликав Зайда до Себе і запитав його: «Чи знаєш ти цих людей?» Той відповів: «Так, один — мій батько, а другий — мій дядько». Тоді наш Пророк сказав: «О Зайде! Ти дізнався, хто я; ти бачив мою турботу й милосердя до тебе і те, як я з тобою поводжуся. Ці люди прийшли забрати тебе. Тож вибирай: або ти вибереш мене й залишишся зі мною, або вибереш їх і поїдеш».

Батько й дядько чекали, що тепер він вибере їх і вони зможуть забрати Зайда з собою. Зайд сказав: «Я нікому не віддам переваги перед Тобою. Ти для мене і як дядько, і як батько. Я хочу залишитися з Тобою».

Батько й дядько були вкрай вражені. Батько розгнівався й сказав Зайдові: «Ганьба тобі! Виходить, ти віддаєш перевагу рабству перед волею, перед своєю матір’ю, батьком і дядьком!» Зайд відповів батькові: «Любий батьку, я бачив від цієї людини таку турботу й таке ставлення, що не можу нікому віддати переваги перед Ним».

Наш Володар Пророк дуже любив Зайда. Побачивши його відданість і любов, Він привів його до Хіджру біля Кааби аль-Муаззама і сказав присутнім: «Будьте свідками, що Зайд — мій син. Він — мій спадкоємець, а я — його спадкоємець». Побачивши це, батько й дядько Зайда перестали гніватися. Вони радісно повернулися на батьківщину. Після цього Асхаби аль-кірам почали називати Зайда Зайдом ібн Мухаммадом (Зайдом, сином Мухаммада). Пізніше Аллах таала скасував усиновлення велінням п’ятого аяту сури аль-Ахзаб: «Називайте своїх дітей іменами їхніх батьків, це справедливіше перед Аллахом» — і сорокового аяту: «Мухаммад (алейхіссалям) не є батьком жодного з ваших чоловіків (як-от Зайда)». Тоді Хазрат Зайда почали називати на ім’я його батька, тобто «Зайд, син Харіси» (Зайд ібн Харіса).10

Третейський суд біля Кааби

Коли нашому Володарю Расулюллахові було близько тридцяти п’яти років, Він був третейським суддею у справі, що стосувалася Кааби. На той час дощі й повені сильно пошкодили стіни Кааби. До того ж Каабу пошкодила пожежа.11 Будівлю потрібно було відбудувати. Тому плем’я курайш розібрало Каабу аж до фундаменту, який заклав Хазрат Ібрахім, і почало зводити її наново. Стіни зводили, доручивши кожному племені свою частину. Племена, знаючи, що це велика честь, не могли дійти згоди, хто покладе на місце камінь «Хаджар аль-Асвад». Оскільки кожне плем’я хотіло здобути цю честь, між ними виникла велика суперечка. Сини Абдуддара склали присягу й сказали: «Якщо цю справу зробить хтось інший, а не ми, ми проллємо кров». Через цю суперечку, що тривала чотири-п’ять днів, мало не дійшло до кровопролиття.

«Я нікому не віддам переваги перед Тобою. Ти для мене і як дядько, і як батько. Я хочу залишитися з Тобою» Зайд ібн Харіса (радіяллаху анх)

Був понеділок. Хузайфа ібн Мугіра, дядько Абдульмутталіба по матері, літня й шанована людина, вказав на ворота Бану Шайба, що відчинялися до Кааби, і сказав: «О народе курайш! Зробіть третейським суддею між собою того, хто першим увійде в ці ворота, щоб він розсудив справу, щодо якої ви не можете дійти згоди». Присутні погодилися з цією пропозицією і, не зводячи очей з воріт Бану Шайба, почали чекати того, хто ввійде першим і розв’яже справу в цю найкритичнішу мить. Нарешті вони побачили, що крізь ворота входить Мухаммад алейхіссалям, Той, Чию чесність і прекрасну вдачу вони дуже високо цінували і Кого завжди називали Аль-Амін, тобто той, кому завжди можна довіряти. Вони сказали: «Ось Аль-Амін. Ми згодні з Його рішенням».

Коли нашому улюбленому Пророкові Мухаммадові алейхіссалям пояснили справу, Він зняв Свою хірку (плащ) і розстелив її на землі. Він поклав Хаджар аль-Асвад на Свою благословенну хірку і сказав: «Нехай по одній людині від кожного племені візьметься за край». Так за Його вказівкою вони підняли камінь до того місця, де його треба було покласти.

Потім Він Сам узяв камінь в обійми й поклав його на місце Своїми благородними руками. Побачивши, що велике зіткнення, яке ось-ось мало спалахнути, вдалося відвернути, племена залишилися задоволені цим учинком. Вони продовжили будівництво з того місця, де зупинилися, і завершили стіни.12