ХІЛЬЯ АС-СААДАТ

Зовнішність Хабіба аль-акрама (саллаллаху алейхі ва саллям) називається Хілья ас-Саадат. Ісламські вчені ясно й докладно, з доказами та документами, описали всі видимі частини тіла Мухаммада алейхіссалям, Його статуру, Його риси, Його прекрасні звички й усе Його життя аж до найменших подробиць. Ці знання зібрано з хадисів шаріф, які є Його власними висловами, і з того, що переказали Його Асхаби. Праці, які містять ці відомості, називаються книгами сіяр. Найвідоміші з тисяч книг сіяр, що описують Хілью ас-Саадат нашого Володаря Пророка, — це «Аш-Шамаїль ар-Расул» Імама ат-Тірмізі, «Шіфа аш-Шаріф» Каді Іяда, книги «Даляїль ан-Нубувва» Імама Байхакі та Абу Нуайма Ісфахані, а також «аль-Мавахіб аль-ладуннія» Хазрат Імама аль-Касталані. У хадисах шаріф і в переказах, які передали Асхаби аль-кірам, Хілья ас-Саадат нашого улюбленого Пророка описана так: «Благословенне обличчя Фахр аль-каїната, усі Його благословенні члени та Його

благословенний голос були прекрасніші за обличчя, члени й голоси
всіх інших людей.

Його благословенне обличчя було трохи округлим, і коли Він радів, Його обличчя сяяло, як місяць.1 На Його благословенному чолі було видно, що Він

радіє.
Наш Володар Расулюллах бачив уночі так само добре, як і вдень.
Він бачив те, що було позаду Нього, так само добре, як бачив те, що було
перед Ним. Коли Він хотів поглянути вбік чи назад,
Він повертався всім тілом і дивився. Він більше дивився на землю, ніж
на небо. Його благословенні очі були великі, а вії —
довгі. У Його благословенних очах була ледь помітна червонуватість. Райдужка Його очей
була зовсім чорна. Ночами Він наносив на Свої благословенні очі кохль (сурму). Фахр
аль-алям (саллаллаху алейхі ва саллям) мав широке чоло.

Його благословенні брови були тонкі, і між ними був проміжок. Жилка між Його бровами набухала, коли Він гнівався. Його благословенний ніс був надзвичайно гарний і трохи підвищений посередині. Його благословенна голова була велика. Його благословенний рот не був малим. Його благословенні зуби були білі, а передні зуби стояли трохи рідко. Коли Він говорив, здавалося, ніби з-поміж Його зубів виходить нур (світло). Серед рабів Аллаха таала не бачили нікого, хто говорив би красномовніше й солодше за Нього.

Коли Фахр аль-алям досяг сорока років,
на Його голову поклали вінець пророцтва.
Знову й знову лунав голос: «О аль-Амін,
Я зробив Тебе милістю для світів».

«У кожній церкві, до якої я приходив, я розпитував єпископа про риси й хілью (статуру та зовнішність) Расулюллаха (саллаллаху алейхі ва саллям) і вивчав напам’ять кожну з них. Повернувшись до Медини, я розповів усе це Расулюллахові (саллаллаху алейхі ва саллям). Він зрадів цьому» Мугіра ібн Шуба (радіяллаху анх)

Аят за аятом зіслано Коран аль-карім із ясними доказами,
проявилися численні чудеса.
Ця чиста особа була вся — нур,
і в кожному Його члені були чудеса.
По-перше: тінь Його благословенного тіла
ніколи не падала на землю.
Від голови до ніг Його тіло було нуром,
а ясно, що світло не має тіні.
Над Його благословенною головою
завжди була хмара, що давала Йому тінь.
Хоч би куди Він ішов, вона рушала з Ним,
завжди стояла над Його головою.
А яким було чудо Його благословенних очей,
я теж вам розповім.
Як Він ясно бачив те, що перед Ним,
так само бачив і те, що позаду.
Послухайте й про Його благословенний ніс
і погляньте, яке в ньому було чудо.
Коли Джабраїл аль-Амін сходив з одкровенням,
тієї ж миті, як він покидав небо,
Він відчував пахощі Джабраїла
і знав, що той іде з одкровенням.
Коли Він, прекрасний, мов місяць, ворушив устами,
ворушився й сонячний диск на небі.

Його благословенні слова були дуже легкі для розуміння; вони підкоряли серця й притягували душі. Коли Він говорив, слова лягали рядком, мов перли. Якби хтось захотів полічити Його слова, то зміг би їх полічити. Іноді Він повторював щось тричі, щоб це добре зрозуміли. (У Джаннаті всі говоритимуть так, як говорив Хазрат Мухаммад алейхіссалям.) Його благословенний голос долинав туди, куди не міг долинути нічий інший голос. Наш Володар Фахр аль-алям (саллаллаху алейхі ва саллям) мав усміхнене обличчя. Він сміявся, усміхаючись, і тоді було видно Його благословенні передні зуби.

Коли Він усміхався, Його нур відсвічував на стінах. Його плач був тихим, як і Його сміх. Він ніколи не сміявся вголос і ніколи не плакав уголос, але коли Він сумував, із Його благословенних очей текли сльози, і було чути звук із Його благословенних грудей. Він плакав, коли думав про гріхи Своєї умми, зі страху перед Аллахом таала, коли слухав Коран аль-карім, а іноді — коли здійснював намаз. Благословенні пальці нашого Володаря Фахр аль-аляма були великі. Його благословенні руки були м’язисті. Його благословенні долоні були широкі. Пахощі всього Його тіла були чудовіші за мускус. Його благословенне тіло було водночас м’яким і сильним. Анас ібн Малік каже: «Я служив Расулюллахові десять років. Його благословенні руки були м’якші за шовк».

Його благословенна шкіра пахла приємніше за мускус і за будь-яку квітку. Його благословенні руки, ноги й пальці були довгі. Його благословенні пальці на ногах були великі, а стопи не мали надто високого склепіння й були м’які. Його благословенний живіт був широкий і рівний із грудьми. Кістки вгорі Його плечей були великі, а Його благословенні груди — широкі. Його кальб аш-шаріф (благословенне серце) був назаргах аль-ілахі (місцем, на яке дивиться Аллах таала). Наш Володар Расул аль-акрам не був ні дуже високим, ні низьким. Коли поруч із Ним ставала висока людина, Расулюллах здавався вищим за неї. Коли Він сидів, Його благословенні плечі були вищі, ніж у всіх, хто сидів поруч із Ним.

Його волосся й волосся Його бороди не були ні дуже кучерявими, ні зовсім прямими, а від природи хвилястими. Його благословенне волосся було довге. Спершу Він носив чубчик, а згодом почав розділяти волосся надвоє. Іноді Він відпускав Своє благословенне волосся довгим, а іноді підстригав і вкорочував його. Він не фарбував Свого волосся й бороди. Коли Він помер, у Його волоссі й бороді було менше двадцяти сивих волосин. Він коротко підстригав Свої благословенні вуса. Довжина й форма вусів були такі, як у Його благословенних брів. У Нього на службі були власні цирульники.

Наш Володар Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) завжди мав при Собі Свій місвак і Свій гребінь. Розчісуючи Своє благословенне волосся й бороду, Він дивився в дзеркало. Фахр аль-каїнат ходив швидко й дивився вниз перед Собою. Коли Він проходив повз якесь місце, це можна було помітити за Його чудовими пахощами. Наш Володар Расулюллах був арабом. Тобто Він мав білий колір шкіри з рум’янцем і був надзвичайно гарний, сповнений нуру й привабливий». Хто скаже, що Пророк був чорний, той стає невіруючим. Словникове значення слова «араб» — «гарний». Наприклад, «лісан аль-Араб» означає «гарна мова». У географічному сенсі араб — це людина, яка народилася й виросла на півострові, що зветься Аравією, зросла в тамтешньому кліматі, на тамтешньому повітрі, воді та їжі й походить із крові того народу. Як тих, хто походить з анатолійської крові, називають турками, тих, хто народився й виріс у Болгарії, — болгарами, а тих, хто живе в Німеччині, — німцями, так і Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) — араб, бо народився на Аравійському півострові. Араби мають білу шкіру пшеничного відтінку. Особливо рід нашого Пророка був білий і дуже гарний. Адже Його предок Хазрат Ібрахім був білий і був сином білого віруючого на ім’я Тарух, одного з мешканців міста Басри. Азар, який був невіруючим, не був батьком Хазрат Ібрахіма (алейхіссалям). Він був Його дядьком по батькові й вітчимом.

«Я служив Расулюллахові десять років. Його благословенні руки були м’якші за шовк. Його благословенна шкіра пахла приємніше за мускус і квіти» Анас ібн Малік

Батько нашого улюбленого Пророка, Абдуллах, уславився своєю красою аж до Єгипту, і через благословенний нур на його чолі майже двісті дівчат прибули до Мекки, щоб вийти за нього заміж. Але нур Хазрат Мухаммада дістався Аміні. Його дядько Аббас і син Аббаса Абдуллах теж були білі. Нащадки нашого Пророка аж до Кіямату також гарні й білі. Асхаби Расулюллаха теж були білі й гарні. Хазрат Усман був білий і світловолосий. Діхья аль-Кальбі, посол, якого Расулюллах відправив до ромейського імператора Іраклія, був дуже гарний. Коли він ходив вулицями, ромейські дівчата висипали на вулиці, щоб подивитися на його обличчя. Джабраїл алейхіссалям часто приходив в образі Хазрат Діхьї (радіяллаху анх). Корінні мешканці Єгипту, Сирії (Шаму), Африки, Сицилії та Іспанії — не араби. Але оскільки араби вийшли з Аравійського півострова й прийшли в ці краї, щоб поширити іслам у світі, нині араби є й там. Так само вони є в Анатолії, Індії та інших країнах. Проте сьогодні неправильно називати арабами мешканців будь-якої з цих країн.

Населення Єгипту смагляве. Населення Абіссинії чорне, і його називають абіссинцями. Населення Занзібару називають занджами, і вони теж чорні. Любити й шанувати родичів і нащадків нашого Пророка — це ібадат. Усі мусульмани їх люблять. Чорні феллахи, абіссинці й занджі, які приїздили до Анатолії як гості, видавали себе за арабів, щоб їм виявляли пошану й гостинність, а простодушні мусульмани Анатолії вірили їм і любили їх. Бо в цій любові немає різниці між чорним і білим. Чорний мусульманин у багато разів вищий, цінніший і миліший за білого невіруючого. Те, що людина чорна, не применшує честі іману (віри). Хазрат Білал аль-Хабаші та Усама, яких Расулюллах дуже любив, були чорні. Невіруючі Абу Лахаб і Абу Джахль, чия злоба й ницість відомі всім, були білі. Аллах таала цінує людину не за її колір, а за силу її іману та її такву (таква — це утримання від того, що харам, зі страху перед Аллахом таала). Але те, що чорні видавали себе за арабів, стало на користь ворогам ісламу — юдеям. З одного боку, вони зображали чорних людей нижчими й огидними. Вони використовували їх як рабів.

З іншого боку, називаючи чорних котів і собак «арабами» й називаючи арабами чорні зображення й карикатури, які вони вміщували в газетах і журналах, вони намагалися показати молоді араба чорним і в такий спосіб відвернути мусульманських дітей від нашого Пророка (саллаллаху алейхі ва саллям).

Усі прекрасні звички були зібрані в Расулюллахові. Його прекрасні звички були дані
Йому Аллахом таала; Він не набув їх згодом зусиллями. Він
ніколи не проклинав мусульманина, називаючи його на ім’я, і ніколи нікого не вдарив
Своєю благословенною рукою. Він ніколи не мстився заради Себе. Він мстився заради
Аллаха. Він ставився до Своїх родичів, Асхабів і слуг добре й зі смиренням. Він був
дуже лагідний і усміхнений у Своєму домі. Він відвідував хворих і бував на похоронах. Він
допомагав Своїм Асхабам у їхній праці й брав їхніх дітей на коліна. Проте
Його серце не було зайняте цими речами. Його благословенна душа перебувала у світі ангелів.
Страх охоплював того, хто раптом бачив Расулюллаха.
Якби Він не був лагідним, ніхто не зміг би сидіти біля Нього, і ніхто
не мав би сили слухати Його слова через стани пророцтва. Але через
Свою хаю (сором’язливість) Він ніколи не дивився Своїми благословенними очима нікому просто в обличчя.

Фахр аль-алям (саллаллаху алейхі ва саллям) був
найщедрішим з усіх людей. Ніколи не бачили,
щоб Він сказав «У мене немає», коли хтось просив
Його про щось. Якщо Він мав те, про що просили,
то давав; якщо не мав, то не відповідав.
Він виявляв стільки доброти й робив стільки благодіянь,
що ні ромейські імператори, ні іранські шахи,
ні жоден інший володар не могли зробити стільки добра, як Він. Але Сам Він
любив жити в нужді. Він жив таким життям, що навіть не думав
про їжу чи питво. Він ніколи не казав: «Принесіть їжу, поїмо», чи «Приготуйте
таку-то страву». Якщо Йому приносили їжу, Він їв, і Він приймав
будь-які плоди, які Йому давали. Іноді Він місяцями їв дуже мало,
і Він любив голод. А іноді їв багато. Він не пив
води після їди. Воду Він пив сидячи.2 Коли Він їв разом
з іншими, то закінчував їсти після всіх.3 Він приймав
подарунки від усіх. Тому, хто дав Йому подарунок, Він давав
натомість у багато разів більше.
Він мав звичку носити різний одяг. Коли прибували посли з
чужих країн, Він прикрашався. Тобто вдягав дорогий і
гарний одяг і показував Своє прекрасне обличчя. Він носив срібний перстень з агатовим каменем і використовував
його як печатку. На Його персні було написано «Мухаммадун Расулюллах». Його постіль
була зі шкіри й набита волокнами фінікової пальми. Іноді Він лежав на
цій постелі, іноді — на шматку шкіри, простеленому на землі, а іноді — на циновці чи на
сухій землі. Він лягав на правий бік і клав Свою благословенну долоню під Свою
праву щоку.4 Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) не приймав закяту,
не їв таких речей, як сира цибуля чи часник, і не складав віршів.
Благословенні очі нашого Володаря Пророка спали, але Його благословенне серце
не спало. Він лягав спати голодним, а прокидався ситим.
Він ніколи не позіхав. Його благословенне тіло було світлосяйне; воно ніколи не кидало тіні
на землю. Мухи не сідали на Його одяг, а комарі та інші комахи
не смоктали Його благословенної крові.

Після того як Аллах таала сповістив Йому, що Він — Расулюллах, шайтани вже не могли підніматися на небо й приносити звідти вісті, а віщуни вже не могли нічого передбачати. Наш Володар Сарвар аль-алям (саллаллаху алейхі ва саллям) нині живе життям, якого ми не знаємо. Його благословенне тіло ніколи не тліє. Біля Його могили стоїть ангел і сповіщає Йому про салавати аш-шаріфа, які промовляє Йому Його умма. Місце між Його мінбаром і Його благословенною могилою називається Рауда аль-мутаххара. Це місце — один із садів Джаннату. Відвідування Його благословенної могили — найбільший із виявів покори й найцінніший з ібадатів. Найвидатніші з Асхабів аль-кірам так розповідали про красу нашого Володаря Пророка: Абу Хурайра сказав: «Я ніколи не бачив нікого прекраснішого за Расулюллаха.

Здавалося, ніби в Його обличчі сяяло сонце всім своїм блиском. Коли Він
усміхався, Його благословенні зуби відкидали світло на стіни».

«Серед моєї умми найбільше люблять мене ті, хто прийде після мене і хто віддав би родину й майно, щоб побачити мене» Хадис шаріф

Ібн Абі Хала сказав: «Благословенне обличчя Пророка сяяло, як повний місяць». Хазрат Алі сказав: «Хто раптом бачив Расулюллаха, того охоплював страх перед Його величчю.

Хто розмовляв із Ним і знайомився з Ним, той одразу проймався до Нього теплими почуттями
і любив Його».

Джабір ібн Самура сказав: «Расулюллах провів Своєю благословенною рукою по моєму обличчю.

У Його руці я відчув чудові пахощі й прохолоду, ніби її щойно вийняли із

сумки продавця пахощів. Якщо наш Володар Расулюллах торкався чиєїсь руки

для мусафахи (рукостискання так, як приписує іслам), ці чудові пахощі
не сходили з руки тієї людини цілий день».5

Наша мати Хазрат Аїша сказала: «Коли Расулюллах гладив дитину по голові,

ту дитину одразу можна було впізнати серед інших дітей за Його чудовими пахощами».6

Одного дня наш Володар Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) спав у Своєму домі. Прийшла Умм Сулайм, мати Анаса ібн Маліка. Поки Він спав, на благословенному обличчі нашого Володаря Расулюллаха виступили краплини поту. Тоді Умм Сулайм почала збирати благословенний піт нашого Володаря Пророка. Коли наш Володар Пророк прокинувся й запитав, навіщо вона це робить, Умм Сулайм, яка була сестрою годувальниці нашого Пророка, сказала: «Ми додаємо його до наших пахощів. Твій піт — найчудовіший і найзапашніший

з усіх пахощів».7

Абу Хурайра сказав: «Я ніколи не бачив нікого, хто ходив би швидше за Расулюллаха.

Здавалося, ніби земля згорталася перед Ним. Коли ми йшли разом із Ним, ми докладали всіх
сил і напружувалися».

Наш Володар Пророк говорив надзвичайно гарно. Він найдосконалішим чином знав, де слід почати мову і де її закінчити. Його слова були ясні за вимовою, вкрай красномовні й добірні. У Його мові й словах завжди проявлявся істинний зміст. Оскільки Його сила вираження була надзвичайно великою, Він, говорячи, ніколи не втомлювався й ніколи не мав труднощів, щоб висловитися.