ПРОЩАЛЬНИЙ ХАДЖ

У десятому році після Хіджри наш Володар Пророк приготувався до хаджу й звелів мусульманам Медини теж готуватися до хаджу. Він надіслав звістку й тим, хто жив поза Мединою. Тоді в Медині зібралися тисячі мусульман. Наш Володар Расулюллах купив сто верблюдів для жертвопринесення. Перед вирушенням Він зробив гусль-абдест (ритуальне повне омовення). Він розчесав Своє благословенне волосся, умастився гарними пахощами й одягнув Свої ізар і риду. Коли приготування завершилися, наш улюблений Пророк 25-го дня місяця Зуль-каади після полуденного намазу вирушив із Медини з караваном із понад тридцяти тисяч людей. Дорогою Шаджара вони прийшли до Зуль-Хулайфи. Тут Асхабів уже було понад сорок тисяч. Ніч вони провели там. Наш улюблений Пророк звелів підвести до Себе одного з тих ста верблюдів, яких мав при Собі. Він надрізав правий бік його горба так, що потекла кров, на знак того, що це жертовна тварина, повісив йому на шию дві дерев’яні сандалі й звелів Своїм Асхабам зробити так само. Він здійснив намаз іхраму у два ракаати. Прославивши Аллаха таала й подякувавши Йому, наш Володар Сарвар аль-каїнат помолився: «О мій Аллаху! Зроби це для мене хаджем мабрур і прийнятим, без лицемірства, хвастощів і гонитви за славою». Він увійшов в іхрам (іхрам — це одяг, який носять під час хаджу й умри; для чоловіків це два великі незшиті білі полотнища: одним обгортають тіло нижче пояса, а другим — верхню частину тіла) і за звісткою Джабраїла алейхіссалям почав гучним голосом проказувати тальбію. Коли Асхаби аль-кірам приєдналися, земля й небо почали відлунювати вигуками тальбії: «Ляббайк! Аллахумма ляббайк! Ляббайк! Ля шаріка ляка ляббайк! Інна ль-хамда ва н-німата ляка ва ль-мульк, ля шаріка лак! …»

Вони пішли дорогою Байда й попрямували до Маляля. Асхаби линули за Ним, мов повінь. Дорогою до них приєднувалося дедалі більше людей. Коли Він прийшов до долини Рахва, де здійснювали намаз майже сімдесят Пророків, серед них і Муса алейхіссалям, наш Володар Расулюллах сказав: «Ця долина — одна з долин Джаннату». Тут вони здійснили намаз. Звідти вони рушили до Мунсарафа, а ранковий намаз здійснили в Асасі. Коли вони прийшли до Ляхй аль-Джамаля, Йому стало недобре, і Він звелів зробити Собі кровопускання (хіджаму), а табором вони стали в Сук’ї. Коли вони прийшли до Абви, де відійшла у вічність Його шановна мати Хазрат Аміна, Він відвідав її могилу й заплакав. Заплакали й ті, хто був із Ним. Потім вони пройшли Талаат аль-Яман, Джухфу, Гадір Хум, Кудайд і дійшли до долини Усфан. Тут наш Володар Пророк сказав Хазрат Абу Бакрові: «Худ і Саліх алейхімуссалям проходили тут, проказуючи тальбію для хаджу, з вовняною накидкою, обгорнутою довкола стану, і в строкатому вбранні, верхи на молодих рудих верблюдах із поводами, сплетеними з пальмового волокна».1 Вони пройшли далі через Ганім, Марр аз-Захран і Шаріф і прийшли до Зі-Тува. Провівши тут ніч і здійснивши ранковий намаз, вони пройшли повз Хаджун і ввійшли до Мекки через узвіз Када. Після десятиденної подорожі вони досягли Мекки 4 Зуль-хіджжі. Разом із тими, хто прибув із Ємену та інших країв, щоб здійснити хадж, і приєднався до них, мусульман стало понад дев’яносто тисяч. (За іншим переказом, їх було сто чотирнадцять тисяч, а за ще іншим — близько ста двадцяти тисяч.)

«О мій Аллаху! Зроби це для мене хаджем мабрур і прийнятим, без лицемірства, хвастощів і гонитви за славою» Хадис шаріф

Коли наш Володар Расулюллах побачив Байтуллах, Він помолився:

«О мій Аллаху! Примнож честь, піднесеність, величність і повагу цього Байту. І примнож також честь, величність, шану й добро тих, хто вшановує його, здійснюючи хадж і умру».

А тоді Він почав манасик. Протягом усього хаджу Він жив у наметі, поставленому в Атбаху, між Меккою та Міною. Наш улюблений Пророк пішов до Міни 8-го дня (дня Тарвія) Зуль-хіджжі, а до Арафату — 9-го дня (дня Арафа). Він прийшов до долини Урана посеред долини Арафат і зупинився там. Пополудні, сидячи на Своїй верблюдиці на ім’я Кусва, Він виголосив Свою прощальну хутбу й попрощався з Асхабами аль-кірам радіяллаху анхум аджмаїн.2

Я ПРИЙШОВ ДО ТЕБЕ!
О пристанище грішників, я прийшов шукати притулку в Тебе!
Багато провин я вчинив; я прийшов благати Тебе!
Я збився в темні місця, я загруз у трясовині;
Я прийшов до джерела світла, що освітлює правильний шлях.
Лише одне життя в мене лишилося, о життя всіх життів!
Чи можу я сказати: «Я прийшов віддати своє життя»?
Ти — лікар для страждущих, а я хворий серцем.
Я прийшов постукати в Твої двері, щоб знайти ліки для рани серця.
Хибно щось приносити до дверей щедрих;
Я прийшов цілувати землю, яку Ти вшанував, ступивши на неї.
Мої гріхи великі, мов гора, моє обличчя чорне, мов смола!
Я прийшов, щоб цілком звільнитися від цього тягаря й цієї чорноти.
Одна-єдина крапля з Твого моря доброти, безперечно, очищає все,
Хоч я й прийшов із книгою діянь, чорною, як моє обличчя.
Якби ж я міг припасти обличчям до Твоїх дверей, о улюблений, дорожчий за моє життя!
Те, чого не досягти водою, досягається тією землею!