ПОДІЯ РАДЖІ

Хазрат Асім ібн Сабіт, один із найкращих лучників у газві Ухуд, у цій битві вбив багатобожника Мусафі ібн Талху та його брата Харіса. Їхня мати, Сулафа бінт Саад, відома своєю злопам’ятністю, пообіцяла дати сто верблюдів тому, хто принесе їй голову Хазрат Асіма ібн Сабіта, який убив двох її синів. Вона поклялася, що питиме вино з черепа Хазрат Асіма. Крім того, сини Ліх’яна уклали угоду з племенами Адаль і Кара, бо Абдуллах ібн Унайс у сарії, посланій Расулюллахом, убив Халіда ібн Суф’яна із синів Ліх’яна. Ці два племена, що жили поблизу Мекки, склали план і спорядили кількох посланців. Вони сказали їм: «Скажіть, що ви стали мусульманами. Скажіть: „Ми хочемо давати закят і просимо вчителів, які прийматимуть його й навчать нас ісламу“. Декого з тих, хто прийде, ми вб’ємо й так помстимося. Інших відведемо до Мекки й продамо курайшитам».

У місяці Сафар четвертого року після Хіджри до нашого Володаря Пророка прийшла делегація з шести чи семи осіб від цих двох племен і сказала: «Ми стали мусульманами. Пошли нам учителів, які навчать нас Корану аль-карім і релігії».

Саме тоді наш улюблений Пророк спорядив сарію з десяти осіб, щоб розвідати, чи не готуються багатобожники Мекки до війни. Коли ж і від племен Адаль і Кара прийшла така делегація й попросила вчителів, Він послав цей розвідувальний загін із десяти осіб разом із прибулими, щоб з’ясувати становище й доповісти про нього.

До цієї сарії входили такі Асхаби аль-кірам: Марсад ібн Абі Марсад, Халід ібн Абі Букайр, Асім ібн Сабіт, Хубайб ібн Аді, Зайд ібн Дасінна, Абдуллах ібн Тарік, Муаттіб (Мугір) ібн Убайд і ще троє сахабів, чиї імена невідомі.

Цей розвідувальний загін удень ховався, а вночі йшов, і так одного ранку на світанку дійшов до води Раджі. Вони трохи відпочили там і поїли добрих мединських фініків сорту, що зветься аджва. Потім вони пішли звідти, піднялися на гору неподалік і сховалися.

До води Раджі прийшла й жінка з племені Хузайль, яка пасла овець. Вона побачила фінікові кісточки й зрозуміла, що тут їли мединські фініки. Вона закричала: «Сюди прийшли люди з Медини!» — і сповістила своє плем’я.

Тим часом один із посланців племен Адаль і Кара знайшов привід і покинув їх. Він одразу пішов до синів Ліх’яна й повідомив їм про становище.

Почувши цю новину, сини Ліх’яна вирушили в дорогу. Вони послали проти цієї невеликої сарії загін із двохсот чоловік. Сотня з них були лучники. Ця зграя багатобожників знайшла Хазрат Асіма ібн Сабіта та його товаришів на вершині гори й оточила їх. Тим часом до них приєднався й той, хто розповів багатобожникам про десятьох сахабів. Асхаби аль-кірам тієї миті зрозуміли, що їх обдурили. Вони вирішили битися й оголили мечі. Коли багатобожники це зрозуміли, вони спробували ошукати їх і сказали: «Якщо ви спуститеся до нас, ми не вб’ємо жодного з вас. Ми твердо вам це обіцяємо. Клянуся Аллахом, ми не хочемо вас убивати. Але ми хочемо отримати за вас викуп від мекканців».

«Для тих, хто, навіть після того як їх було поранено, поспішив відгукнутися на заклик Аллаха таала і Його Расула, а надто для тих із них, хто чинить добро й остерігається зла, — дуже велика винагорода» Алі Імран: 172

Подія Раджі

Асім ібн Сабіт, Марсад ібн Абі Марсад і Халід ібн Абі Букайр відкинули всі пропозиції, сказавши: «Ми ніколи не приймаємо слів і обіцянок багатобожників». Хазрат Асім ібн Сабіт сказав: «Я поклявся ніколи не приймати захисту від багатобожників. Клянуся Аллахом, я не спущуся й не здамся, повіривши в їхній захист і їхнє слово». Він розкрив долоні й помолився: «О мій Аллаху! Сповісти Свого Пророка про наш стан». Аллах таала прийняв молитву Хазрат Асіма й сповістив нашого Володаря Расулюллаха про те, що сталося.

Хазрат Асім сказав багатобожникам: «Ми не боїмося смерті. Бо ми ясно бачимо в нашій релігії (коли ми помремо, то станемо шахідами й потрапимо до Джаннату)». Коли ватажок багатобожників сказав йому: «О Асіме! Не губи себе й своїх товаришів, здавайся!» — Асім ібн Сабіт відповів стрілами. Пускаючи стріли, він промовляв такі рядки:

Я дужий, мені нічого не бракує.
Товста тятива мого лука напнута.
Смерть — істина, а життя — порожнє й минуще.
Усе, що призначено, спіткає людину.
Люди рано чи пізно повернуться до Аллаха таала.
Якщо я не битимуся з вами, моя мати
(з горя) втратить розум.

У сагайдаку Асіма було сім стріл. Кожною стрілою, яку він пускав, він убивав одного багатобожника. Коли стріли скінчилися, він багатьох із них пронизав своїм списом. Але потім зламався й спис. Він одразу вихопив меч, зламав піхви й відкинув їх. (Тоді це означало: «Я битимуся, доки не помру, і ніколи не здамся».) Потім він помолився так: «О мій Аллаху! Я оберігав Твою релігію до сьогоднішнього дня. Благаю Тебе: збережи й захисти моє тіло наприкінці цього дня». Вигуки «Аллаху акбар!» Асіма ібн Сабіта та інших сахабів відлунювали в горах. Десятеро муджахідів билися на смерть проти двохсот чоловік, і ті, хто підходив до них, діставали кару за свої діяння. Зрештою Хазрат Асім був поранений в обидві ноги й упав на землю. Невіруючі так його боялися, що не наважувалися підійти до нього навіть після того, як він упав, а вбили його, обстрілюючи здалеку, і він став шахідом. Того дня семеро з десятьох сахабів, які там були, стали шахідами, а троє потрапили в полон.

Сини Ліх’яна хотіли відрубати благословенну голову Асіма ібн Сабіта, щоб продати її Сулафі бінт Саад. Але оскільки Аллах таала прийняв молитву Хазрат Асіма ібн Сабіта, Він послав туди рій бджіл. Вони, наче хмара, зависли над Асімом ібн Сабітом. Багатобожники не могли підійти до нього. Зрештою вони сказали: «Облиште його. Коли настане вечір, бджоли розлетяться, і тоді ми відрубаємо йому голову й заберемо її з собою».

Увечері Аллах таала послав сильний дощ. Потоки вийшли з берегів і віднесли благословенне тіло Асіма ібн Сабіта в невідоме місце. Хоч як вони шукали, так і не знайшли його. Так багатобожникам не вдалося відтяти жодної частини тіла Хазрат Асіма ібн Сабіта.

«О мій Аллаху! Я оберігав Твою релігію до сьогоднішнього дня. Благаю Тебе: збережи й захисти моє тіло наприкінці цього дня» Асім ібн Сабіт (радіяллаху анх)

Коли згадували про бджіл, які його захистили, Хазрат Умар казав: «Аллах таала, безперечно, оберігає Свого раба-муміна. Як Асім ібн Сабіт був захищений від багатобожників за життя, так Аллах таала зберіг і його тіло після смерті й не дав багатобожникам торкнутися його». Тому щоразу, як згадували Асіма ібн Сабіта, його називали «тим, кого захистили бджоли».1

Трьома сахабами, яких захопили в полон, були Хубайб ібн Аді, Зайд ібн Дасінна й Абдуллах ібн Тарік радіяллаху анхум. Сини Ліх’яна зв’язали всіх трьох тятивами луків. З-поміж них Абдуллах ібн Тарік не погодився, щоб його вели до багатобожників Мекки. Він опирався, щоб не йти. Він вигукнув: «Мої товариші, що стали шахідами, удостоїлися Джаннату». Він розірвав пута на руках, але сини Ліх’яна закидали його камінням і вбили, і він теж став шахідом. Хазрат Хубайб ібн Аді й Хазрат Зайд ібн Дасінна терпляче зносили все з думкою: «Можливо, ми знайдемо нагоду виконати розвідувальне завдання, яке дав нам Расулюллах».

Сини Ліх’яна відвели обох до Мекки. Багатобожники, чиїх родичів було вбито в битвах при Бадрі й Ухуді, палали ненавистю й жадобою помсти та шукали нагоди. Хубайба купив багатобожник Худжайр ібн Абі Іхаб ат-Тамімі, щоб помститися за свого брата, убитого в газві Бадр, а Зайда ібн Дасінну купив Сафван ібн Умайя, щоб помститися за свого батька Умайю ібн Халафа, якого теж було вбито в газві Бадр. Багатобожники мали намір убити обох. Але оскільки тоді тривали місяці, у які вони вважали війну забороненою, вони тримали їх ув’язненими й чекали, доки мине час. Вони тримали їх у полоні в різних місцях. Обидва сахаби виявили в цьому полоні велике терпіння, силу духу й гідність.

Мавія, вільновідпущена невільниця, яка жила в домі, де тримали в полоні Хазрат Хубайба ібн Аді (ця жінка згодом стала мусульманкою), розповідала:

«Хубайб був ув’язнений у комірчині того дому, де жила я. Я ніколи не бачила бранця, кращого за нього. Одного дня я побачила в нього в руці гроно винограду, завбільшки з глек. Він їв із нього. Щодня його бачили з таким гроном у руці. Тієї пори року, та ще й у Мецці, знайти виноград було зовсім неможливо. Аллах таала посилав йому наділ. У комірчині, де він був ув’язнений, він здійснював намаз і читав Коран аль-карім. Жінки, які слухали Коран аль-карім, що він читав, плакали й жаліли його. Часом, коли я питала його: „Чи бажаєш ти чогось?“ — він казав: „Дай мені прісної води, не давай мені м’яса тварин, зарізаних для ідолів, і скажи мені заздалегідь, коли мене збираються вбити. Більше я нічого не бажаю“. Коли день, у який його мали вбити, було призначено, я пішла й сказала йому про це. Дізнавшись про це, він не виявив ані найменшої зміни, ані найменшої ознаки смутку.

Коли той день наблизився, він сказав, що хоче очистити тіло перед смертю, і попросив бритву. Я дала бритву своїй дитині й послала її до нього. Коли дитина зайшла до нього, мене раптом охопив страх. Я сказала: „Ой лихо! Цей чоловік поріже дитину бритвою. Його ж однаково вб’ють“. Я побігла глянути на дитину. Хубайб узяв у дитини бритву й посадив її собі на коліно, щоб попестити. Побачивши це, я дуже злякалася й почала кричати. Зрозумівши, у чому річ, він сказав: „Ти думаєш, що я вб’ю цю дитину? У нашій релігії такого немає. Несправедливо позбавляти когось життя — не в нашій вдачі й не личить нашій честі“».

Настав день, коли багатобожники домовилися вбити Хубайба ібн Аді й Зайда ібн Дасінну. Того дня рано-вранці багатобожники зняли з них кайдани й повели їх за межі Мекки, до місця, що зветься Танім. (Танім лежить за 5–8 км від Кааби. Гора там зветься горою Танім.) Жителі Мекки й знать багатобожників зібралися, щоб подивитися на страту. Там був великий натовп.

Багатобожники поставили дві шибениці там, де мали стратити бранців. Коли вони вже хотіли підняти Хубайба й прив’язати до шибениці, він сказав: «Залиште мене, дайте мені здійснити намаз на два ракаати». Вони відпустили його й сказали: «Здійснюй його там». Хубайб одразу став до намазу й зі смиренням перед Аллахом таала здійснив два ракаати. Багатобожники, що зібралися, жінки й діти напружено дивилися на нього. Закінчивши свій намаз, він сказав: «Клянуся Аллахом, якби ви не подумали, що я затягнув намаз зі страху перед смертю, я подовжив би його й молився б більше». Хазрат Хубайб ібн Аді був першим, хто здійснив намаз на два ракаати перед своєю стратою. Коли наш Володар Пророк почув, що той здійснив намаз на два ракаати перед стратою, Він визнав цей учинок правильним і доречним.2 Так це стало звичаєм і сунною.

Після того як він здійснив свій намаз, його підняли на шибеницю й прив’язали. Його обличчя повернули від кібли в бік Медини. Потім сказали: «Ну ж бо, зречися своєї релігії! Тоді ми тебе відпустимо!» Він відповів: «Клянуся Аллахом, не зречуся! Навіть якби мені дали весь світ, я не зрікся б ісламу!»

Багатобожники, отримавши таку відповідь, сказали: «А чи не хотів би ти тепер, щоб на твоєму місці був Мухаммад і щоб убили Його замість тебе? Якщо скажеш „так“, будеш вільний і спокійно сидітимеш у своєму домі!» Хубайб сказав: «Я ніколи не погодився б навіть на те, щоб Мухаммадові алейхіссалям уп’ялася в ногу колючка!»

Багатобожники глузували з нього, сміялися й казали: «О Хубайбе! Відвернися від ісламу! Якщо не відвернешся, ми неодмінно тебе вб’ємо!» Хубайб відповів їм: «Доки я на шляху Аллаха таала, для мене не має жодного значення, що мене вб’ють».

Після цього Хубайб помолився: «О мій Аллаху! Тут я не бачу інших облич, окрім облич ворогів. О мій Аллаху! Передай від мене салям Твоєму Расулові. Дай знати Твоєму Расулові, що з нами зробили!» — і сказав: «Ассаляму алейка, я Расулаллах». Коли Хубайб проказував цю молитву, наш улюблений Пророк алейхіссалям сидів зі Своїми Асхабами аль-кірам. Зайд ібн Харіса розповідав: «Одного дня, коли Расулюллах сидів зі Своїми Асхабами, Він сказав: „Ва алейхіссалям“. Асхаби аль-кірам запитали: „О Расулюллах! На чий салям це відповідь?“ Він відповів: „Це відповідь на салям вашого брата Хубайба. Джабраїл (алейхіссалям) приніс мені салям Хубайба“».3

Курайшитські багатобожники, що зібралися довкола Хубайба, сказали: «Ось чоловік, який убив ваших батьків», — і нацькували на нього юнаків зі списами, і ті почали ранити його благословенне тіло. Тієї миті обличчя Хубайба повернулося до Кааби. Багатобожники повернули його в бік Медини. Хубайб помолився: «О мій Аллаху! Якщо я раб, прийнятий Тобою, то поверни моє обличчя до кібли». Його обличчя знову повернулося до кібли. Ніхто з багатобожників не зміг повернути його обличчя в жоден інший бік, окрім Кааби. Тієї миті Хубайб на шибениці проказав вірш, у якому говорив, що його вбивають як шахіда, самотнього й оточеного ворогами. Коли багатобожники почали катувати його, встромляючи списи в його тіло, він сказав: «Клянуся Аллахом, коли мене вбивають мусульманином, мені байдуже, на який бік я впаду, коли мене вразять. Усе це — на шляху Аллаха таала».

«Я ніколи не погодився б навіть на те, щоб Мухаммадові алейхіссалям уп’ялася в ногу колючка!» Хубайб ібн Аді (радіяллаху анх)

Після цього Хубайб проказав над багатобожниками таке прокляття: «О мій Аллаху! Знищ усіх курайшитських багатобожників! Розбий їхню спільноту! Забирай їхні життя одне за одним, не залиш жодного з них живим!» Почувши це прокляття, багатобожники дуже злякалися, і дехто з них утік звідти. Дехто з тих, хто лишився, почав один за одним встромляти в нього списи. Один із них устромив спис йому в груди, і спис вийшов через спину. Коли кров била з його тіла, а він, гойдаючись на шибениці, віддавав останній подих, він промовив: «Ашхаду ан ля іляха іллаллах ва ашхаду анна Мухаммадан абдуху ва расулюх», — і Хубайб став шахідом.4

Тіло Хубайба ібн Аді сорок днів висіло на шибениці. Але воно не зотліло й не тхнуло. З нього весь час текла свіжа кров. Наш улюблений Пророк послав Зубайра ібн Аввама й Мікдада ібн Асвада з Асхабів аль-кірам, щоб забрати його тіло. Вони вночі таємно ввійшли до Мекки. Вони зняли його з шибениці, на якій він висів, поклали на верблюда й вирушили до Медини. Коли багатобожники дізналися про це, вони великим натовпом рушили на них. Обидва сахаби поклали тіло на землю, щоб оборонятися. Трохи згодом вони побачили, що земля там, де вони поклали тіло, розступилася, прийняла тіло в себе й знову зімкнулася. Тоді вони продовжили шлях до Медини.

Хазрат Зайда ібн Дасінну прив’язали до другої шибениці, яку поставили. Його намагалися змусити зректися своєї релігії. Але не досягли нічого, крім того, що іман Зайда ще зміцнів. Тоді на нього обрушили дощ стріл. Зрештою Зайд став шахідом від руки Ністаса, вільновідпущеного раба Сафвана ібн Умайї.