ГАЗВА БАДР

Цю газву називають також Другий Бадр, Бадр аль-Кітал і Бадр аль-Кубра. Успіхи Асхабів аль-кірам у саріях почали лякати невірних. Відтепер їхні каравани вирушали в дорогу валками й під охороною воїнів. На другому році після Хіджри мекканські багатобожники зібрали капітал з кожної родини й послали до Дамаска караван із тисячі верблюдів. На чолі його був Абу Суф’ян, один із найвизначніших людей Мекки, який ще не став мусульманином.1 Для охорони каравану було призначено близько сорока вартових. Коли товари буде продано, на всі гроші мали купити зброю, і цю зброю мали використати у війні проти мусульман.

Коли Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) дізнався, що багатобожники послали до Дамаска великий торговельний караван, Він доручив кільком мухаджирам розвідати їхнє становище. Дійшовши до місця, яке називається Зуль-Ушайра, вони дізналися, що караван уже пройшов, і повернулися до Медини. Якби невірних позбавили зброї та товарів, вони не змогли б шкодити людям ісламу, і їхній опір було б зламано. Тому наш Володар Расулюллах оцінив становище й одразу почав готуватися до війни.

Наш Володар Пророк залишив Своїм заступником, щоб проводити намаз, Абдуллаха ібн Умм Мактума.2 Хазрат Тальху ібн Убайдуллаха й Саїда ібн Зайда послали розвідниками, щоб дізнатися про повернення каравану.3 Хазрат Усманові Він звелів залишитися в Медині, бо його дружина тяжко хворіла. Потім Він дав доручення ще чотирьом особам, тож тих, хто мав доручення, стало восьмеро.

Це була нагода, яку не можна було втрачати. Наш Володар Пророк негайно все підготував і дванадцятого дня Рамадана аш-Шаріф вирушив до Бадра з трьомастами п’ятьма сахабами з мухаджирів та ансарів. Разом із тими, хто мав доручення, їх було 313.4 Шістдесят четверо з них були мухаджирами.

Бадр був місцем, де сходилися дороги до Мекки, Медини й Сирії.

Юнаки, які щойно підросли, і навіть жінки благали нашого Володаря Пророка дозволити їм узяти участь у цьому поході. Умм Варака прийшла до нашого Володаря Расулюллаха й сказала: «Нехай мої мати й батько будуть пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Якщо Ти дозволиш, я хотіла б піти з вами. Я перев’язуватиму поранених і доглядатиму хворих. Може, Аллах таала й мені дарує шахідство!» Тоді Хабіб аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) сказав: «Залишайся вдома й читай Коран аль-карім. Аллах таала, воістину, дарує тобі шахідство».

«Залишайся вдома, (Умм Варака), і читай Коран аль-карім. Аллах таала, воістину, дарує тобі шахідство» Хадис шаріф

Шлях до газви Бадр

Саад ібн Абі Ваккас переказав: «Коли наш Володар Расулюллах хотів повернути назад дітей, які бажали йти з нами на війну, я побачив, що мій брат Умайр намагається десь сховатися, щоб його не помітили. Йому тоді було шістнадцять років. Я запитав його: „Що з тобою, що ти так ховаєшся?“ Він відповів: „Я боюся, що наш Володар Расулюллах вважатиме мене замалим і відправить назад! А я хочу взяти участь у газві й бажаю, щоб Аллах таала дарував мені шахідство“. Коли ж про нього розповіли нашому Володареві Расулюллаху, Він сказав моєму братові: „Повертайся!“ Тоді мій брат Умайр заплакав. Наш Володар Хабіб аль-акрам, море милосердя, не зміг устояти перед його сльозами й дозволив йому. А це ж я почепив йому меч на пояс, бо сам він не зміг».5 Прапор нашого улюбленого Пророка, Володаря світів, несли Мусаб ібн Умайр, Саад ібн Муаз і Хазрат Алі.6 Асхаби аль-кірам мали із собою лише трьох коней і сімдесят верблюдів. Один кінь належав Мікдадові, один — Зубайрові, а один — Марсадові ібн Абі Марсаду. На одному верблюді по черзі їхали двоє чи троє. Наш Володар Расулюллах їхав по черзі разом із Хазрат Алі, Абу Лубабою та Марсадом ібн Абі Марсадом. Але щоб Расул алейхіссалям не йшов пішки, а весь час їхав на верблюді, усі вони благали Його: «Нехай наші життя будуть пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Не злазь із верблюда. Ми підемо пішки замість Твоєї високої особи». Але Султан Всесвіту не вважав Себе відмінним від них і сказав: «Ви не сильніші за мене в ходьбі, і я не менше за вас потребую нагороди й винагороди». Наш Володар Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) і Його високі Асхаби йшли пустелею під пекучою спекою. До того ж вони постували. Асхаби аль-кірам зносили багато випробувань, щоб поширювати іслам, і з любов’ю та запалом ішли за нашим Володарем Пророком. Бо в кінці на них чекало вдоволення Аллаха таала та Його Расула, чекали шахідство й Джаннат, яких вони так палко прагнули … Наш улюблений Пророк подивився на стан Своїх Асхабів і помолився: «О мій Аллаху! Вони йдуть пішки; дай їм верхових тварин! О мій Аллаху! Вони непокриті й нагі; зодягни їх! О мій Аллаху! Вони голодні; насити їх! Вони бідні; збагати їх Твоєю щедрою милістю (фадль аль-карам)!»

Поки наш улюблений Пророк і Його благословенне військо просувалися до Бадра в цю нестерпну спеку, караван багатобожників із Дамаска теж наблизився до Бадра. Двоє сахабів, яких наш Володар Пророк послав роздобути вісті про караван, дізналися, що караван може прийти до Бадра за день чи два, і швидко повернулися. Коли люди з каравану дійшли до села, де ці двоє сахабів дізналися новину, вони запитали селян: «Чи знаєте ви щось про розвідників мусульман?» Ті відповіли: «Цього ми не знаємо. Але двоє людей приходили й посиділи он там якийсь час; потім підвелися й пішли».

Абу Суф’ян пішов до місця, яке йому описали, і оглянув його. Він розтер верблюжий послід на землі й побачив у ньому кісточки з корму. Він сказав: «Це корм із Медини. Думаю, ці двоє — розвідники Мухаммада (алейхіссалям)». Він припустив, що мусульмани зовсім близько, і його охопив великий страх. Тривожачись за долю каравану, він вирішив щодуху поспішати до Мекки узбережжям Червоного моря, ідучи вдень і вночі й не гаючи часу. Крім того, він послав до Мекки гінцем чоловіка на ім’я Дамдам ібн Амр Гіфарі, щоб повідомити про становище.7

«О мій Аллаху! Вони (мої Асхаби) йдуть пішки; дай їм верхових тварин! О мій Аллаху! Вони непокриті й нагі; зодягни їх! О мій Аллаху! Вони голодні; насити їх! Вони бідні; збагати їх Твоєю щедрою милістю (фадль аль-карам)!» Хадис шаріф

Коли цей чоловік прибув до Мекки, він розірвав свою сорочку спереду й ззаду. Він перевернув сідло на своєму верблюді догори дриґом. У дивному стані він почав кричати й голосити: «Рятуйте! Рятуйте! … О курайшити! Сюди! Мухаммад і Його Асхаби напали на ваш караван і на ваше майно, що в Абу Суф’яна. Якщо встигнете вчасно, то зможете врятувати свій караван! …»

Почувши це, мекканці негайно зібралися й приготувалися. Вони зібрали сімсот вершників на верблюдах, сто кінних вершників і сто п’ятдесят піхотинців. Коли вони сказали Абу Лахабові: «Ходи й ти з нами!», він зі страху послався на свою хворобу. Замість себе він послав Аса ібн Хішама. Багатобожник Умайя ібн Халаф дуже мляво готувався до війни. Адже він чув, що наш Володар Пророк сказав: «Мої Асхаби вб’ють Умайю». Він боявся, бо знав, що Той ніколи не відступав від правди. Тому на наполягання Абу Джахля він відповідав, що старий і дуже гладкий. Але коли Абу Джахль звинуватив його в боягузтві, він мусив вирушити.

Військо багатобожників налічувало близько тисячі людей. Усі були в залізних кольчугах. Вони мали із собою жінок із гарними голосами й не забули взяти музичні інструменти та хмільні напої. Вони думали, що з таким сильним військом одразу переможуть не лише триста людей, а навіть тисячне військо. Були навіть такі, що ще до виходу підрахували, кого вони вб’ють і яку здобич візьмуть. Але найбільшою метою їх усіх було знищити іслам. Ця шалена зграя багатобожників вирушила в дорогу під звуки бубнів, у які били жінки, і пісень, які вони співали.

Тим часом Абу Суф’ян уже чимало віддалився від Бадра й пройшов довгий шлях до Мекки. Переконавшись, що небезпека минула, він послав до курайшитів одного зі своїх людей, Кайса ібн Імруль-Кайса, і переказав: «О люди Курайшу! Ви вийшли з Мекки, щоб захистити свій караван, своїх людей і своє майно. Ми уникли небезпеки. Тепер повертайтеся! …» Він також порадив їм: «Стережіться йти до Медини воювати з мусульманами!»

Коли Кайс приніс цю звістку до війська багатобожників, Абу Джахль сказав: «Клянуся, ми підемо до Бадра й три дні та три ночі бенкетуватимемо; різатимемо верблюдів і питимемо вино. Навколишні племена дивитимуться на нас і заздритимуть нам, і побачать, що ми нікого не боїмося. Після цього ніхто не наважиться напасти на нас, боячись нашої могутності. О непереможне курайшитське військо! Вперед! …» Кайс побачив, що Абу Джахль не здатний слухати порад, повернувся й розповів Абу Суф’янові, як склалися справи. Абу Суф’ян, далекоглядна й обережна людина, не втримався й сказав: «Горе! Шкода курайшитів! … Це задум Амра ібн Хішама (Абу Джахля). Він напевно зробив це з жадоби стати проводирем людей. Але така зухвалість завжди є великою вадою й лихим знаком. Якщо мусульмани зустрінуться з ними, горе курайшитам! …»

Він швидко довів караван до Мекки й приєднався до війська. Тим часом наш Володар Сарвар аль-каїнат (саллаллаху алейхі ва саллям) разом зі Своїми Асхабами наближався до Бадра. Якоїсь миті Він побачив серед війська ісламу двох мединських багатобожників — Хубайба ібн Ясафа й Кайса ібн Мухарріса. Він упізнав Хубайба, хоч той мав на голові залізний шолом, і сказав Хазрат Саадові ібн Муазу: «Хіба це не Хубайб?» Той відповів: «Так, о Расулюллах!» Хубайб був відважним богатирем, який знався на воєнному мистецтві. Разом із Кайсом він підійшов до нашого Володаря Расулюллаха. Наш Пророк запитав їх: «Чому ви йдете з нами?» Вони відповіли: «Ти — син нашої сестри й наш сусід. Ми йдемо разом зі своїм народом, щоб набрати здобичі!» Коли наш Володар запитав Хубайба: «Чи увірував ти в Аллаха таала та Його Расула?», той відповів: «Ні». Расул алейхіссалям сказав: «Тоді повертайся! Хто не нашої релігії, той не може бути з нами!» Хубайб сказав: «Усі знають мою мужність і хоробрість і знають, що я богатир, який завдає ран у самі груди ворога. Заради здобичі я битимусь на Твоєму боці проти Твого ворога». Наш Володар Пророк не прийняв його допомоги.

Через деякий час Хубайб повторив своє прохання, але наш Пророк дав йому знати, що його бажання не може бути прийняте, доки він не стане мусульманином. Коли вони дійшли до місця Рауха, Хубайб прийшов до нашого Володаря Расулюллаха (саллаллаху алейхі ва саллям) і сказав: «О Расулюллах! Я увірував у те, що Аллах таала — Господь світів, і в Твоє пророцтво». Тоді наш Володар Сарвар аль-каїнат дуже зрадів. Також і Кайс удостоївся іману після того, як повернувся до Медини (радіяллаху анх).

Коли військо ісламу дійшло до долини Сафра, воно дізналося, що мекканці зібрали військо й ідуть до Бадра, щоб урятувати свій караван. Наш Володар Пророк зібрав Своїх Асхабів і порадився з ними про становище. Адже коли мединські мусульмани складали байат нашому Володареві Расулюллаху в Акабі, вони обіцяли: «О Расулюллах! Приходь до нашого міста. Там ми захищатимемо Тебе від Твого ворога, хай навіть ціною нашого життя, і йтимемо за Тобою». Але тепер вони вийшли за межі Медини. А проти них стояло велике вороже військо, що в багато разів переважало їх числом, зброєю та майном.

Коли наш Володар Расулюллах запитав Своїх Асхабів про їхню думку, Абу Бакр ас-Сіддік та Умар аль-Фарук з мухаджирів підвелися один по одному й сказали, що треба битися з ворожим військом. Потім підвівся Мікдад ібн Асвад, теж із мухаджирів, і сказав: «О Расулюллах! Чини те, що є велінням Аллаха таала. Іди вперед за Його наказом. Ми з Тобою щомиті; ми не покинемо Тебе ні на мить. Ми не скажемо нічого подібного до того, що сини Ісраїля сказали Мусі алейхіссалям (за змістом): „О Мусо! Поки той народ тиранів і гнобителів перебуває в тій землі, ми ніколи туди не підемо й ніколи не ввійдемо в ту країну. Тож іди ти й твій Господь разом і воюйте з ними вдвох. А ми сидітимемо тут …“8 Ми віддамо життя й голову на шляху Аллаха таала та Його Расула. Клянемося Аллахом таала, Який послав Тебе як істинного Пророка, що навіть якщо Ти пошлеш нас до Абіссинії, за море, ми підемо. Ми ніколи ані найменшою мірою не суперечитимемо Тобі. Ми готові виконати кожне Твоє бажання. Нехай мої мати й батько, ба навіть моє життя, будуть пожертвою за Тебе, о Расулюллах! …»

«Хто не нашої релігії, той не може бути з нами!» Хадис шаріф

Газва Бадр

Промова Мікдада дуже втішила нашого улюбленого Пророка. Він помолився за нього, бажаючи йому добра.9

Тут найбільше важило слово мединських мусульман. Бо їх було найбільше, і вони дали обіцянку захищати Расулюллаха в Медині. Вони не обіцяли воювати за межами Медини. Коли цю думку зрозуміли, підвівся Саад ібн Муаз з ансарів і сказав: «О Расулюллах! Якщо Ти дозволиш, я говоритиму від імені ансарів». Отримавши дозвіл, він сказав: «О Расулюллах! Ми увірували в Тебе й засвідчили Твоє пророцтво. Усе, що Ти приніс, — істина й правда. Ми дали Тобі тверду обіцянку й присягнули слухати Тебе й коритися Тобі в цьому. Ми ніколи не відступимо від цієї обіцянки, і куди б Ти не пішов, ми — під Твоїм велінням. Твоє веління ми шануємо понад усе. Ми віддамо життя й голову на Твоєму шляху. Клянемося Аллахом таала, Який послав Тебе як істинного Пророка, що коли Ти пірнеш у море, ми пірнемо слідом за Тобою. Жоден із нас не відстане ні на крок. Що б не було в Твоїй благословенній думці, накажи — і ми цього триматимемося. Нехай наше майно буде пожертвою разом із нашими життями. Ми ніколи не обернемося спиною до ворога. Ми стійкі в бою. Наша надія — порадувати Тебе й здобути Твоє вдоволення. Нехай милість Аллаха таала буде з вами …» Асхаби аль-кірам, які почули ці слова, дуже запалилися. Усі заявили, що всім серцем приєднуються до цих слів. Наш Володар Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) дуже зрадів. Він помолився за Хазрат Саада та його товаришів. Тепер усі сумніви зникли. Хоч би скільки було ворогів і хоч би якими сильними вони були, славні Асхаби, не моргнувши оком, ішли б назустріч шахідству слідом за нашим улюбленим Пророком і здобули б вдоволення Аллаха таала та Його Расула. Поки їх очолював Володар Всесвіту, не було такого місця, куди б вони не пішли … Побачивши відданість і запал Своїх Асхабів, наш Володар Фахр аль-алям сповістив їм добру звістку: «Вперед же! Радійте ласці Аллаха таала. Клянуся Аллахом, я ніби вже бачу місця, де люди Курайшу будуть уражені й упадуть на полі бою, і ніби бачу їх самих!» Після цієї доброї звістки Асхаби аль-кірам з любов’ю рушили за нашим Володарем Расулюллахом.

Допомога ангелів

Була ніч на п’ятницю, коли вони дійшли до околиць Бадра. Наш улюблений Пророк сказав Своїм Асхабам: «Сподіваюся, що біля криниці поряд із он тим невеликим пагорбом ви зможете здобути якісь відомості». Він послав туди лева Аллаха таала Хазрат Алі, Саада ібн Абі Ваккаса, Зубайра ібн Аввама та ще кількох Своїх Асхабів. Хазрат Алі та його товариші одразу пішли до криниці. Там вони побачили курайшитських погоничів верблюдів і водоносів. Помітивши мусульман, ті втекли. Але двох із них схопили. Один був Ашлам, раб синів Хаджжаджа, а другий — Аріз Абу Ясар, раб синів Аса ібн Саїда.

Коли їх привели до нашого Володаря Пророка, Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) запитав їх: «Де курайшити?» Вони відповіли: «Вони стали табором за он тим піщаним пагорбом, що Ти бачиш». Наш Володар запитав: «Скільки курайшитів?» Вони відповіли: «Цього ми не знаємо». На запитання «Скільки верблюдів вони ріжуть щодня?» вони відповіли: «Одного дня дев’ять, іншого — десять». Тоді наш Володар Пророк сказав: «Їх менше за тисячу й більше за дев’ятсот». Потім Він знову запитав: «Хто з курайшитської знаті з ними?» Коли вони відповіли: «Утба, Шайба, Харіс ібн Амр, Абуль-Бухтарі, Хакім ібн Хузам, Абу Джахль, Умайя ібн Халаф …», наш Володар Расулюллах обернувся до Своїх Асхабів і сказав: «Люди Мекки віддали вам своїх найдорожчих кровинок». Потім Він запитав тих двох: «Чи повернув назад хтось із курайшитів, поки вони йшли сюди?» Вони відповіли: «Так. Ахнас ібн Абі Шарік з Бану Зухра повернув назад». Наш Володар сказав: «Хоча він не був на правильному шляху й не знав ахірату, Аллаха таала й Писання, він показав Бану Зухра правильний шлях … Чи повернув назад ще хтось, крім них?» Йому відповіли: «Повернули назад сини Аді ібн Кааба».10

«О Расулюллах! Чини те, що є велінням Аллаха таала. Іди вперед за Його наказом. Ми з Тобою щомиті; ми не покинемо Тебе ні на мить» Мікдад ібн Асвад (радіяллаху анх)

Наш Володар Пророк послав Хазрат Умара до курайшитів із пропозицією угоди як останнє попередження. Умар ібн Хаттаб сказав їм: «О народе впертих! Расул алейхіссалям каже: „Нехай усі відмовляться від цього задуму й безпечно повернуться. Бо воювати з іншими, а не з вами, мені миліше, ніж воювати з вами! …“»

У відповідь на цю пропозицію вийшов наперед Хакім ібн Хузам, один із курайшитських багатобожників, і сказав: «О люди Курайшу! Мухаммад повівся з вами дуже справедливо. Негайно прийміть те, про що Він просить. Якщо не зробите так, як Він каже, клянуся, що відтепер Він не виявить до вас жодної поблажливості! …» Абу Джахль розгнівався на ці слова Хакіма й сказав: «Цього ми ніколи не приймемо й не повернемо назад, доки не помстимося мусульманам, щоб ніхто й ніколи більше не наважився нападати на наші каравани». Так він закрив шлях до миру. Хазрат Умар повернувся.

Тієї ночі наш Володар Пророк і Його славні Асхаби прийшли до Бадра раніше за багатобожників і отаборилися в місці поблизу криниць. Наш Володар Пророк порадився зі Своїми Асхабами й запитав їхньої думки про те, де слід розмістити ставку. Серед них підвівся Хаббаб ібн Мунзір, якому тоді було лише тридцять три роки, і попросив слова. Коли йому дозволили, він запитав: «О Расулюллах! Чи це місце, де Аллах таала звелів Тобі розмістити ставку й де неодмінно треба залишатися? Чи його обрано з особистих міркувань, як воєнний захід?» Наш Володар Пророк сказав: «Ні! Це місце обрано як воєнний захід».

Тоді Хазрат Хаббаб сказав: «Нехай мої мати й батько, ба навіть моє життя, будуть пожертвою за Тебе, о Расулюллах!

Ми люди війни, і ці місця ми теж добре знаємо. У криниці біля того місця, де отаборяться курайшити, багато солодкої води. Якщо Ти дозволиш, отаборімося там. Засипмо всі довколишні криниці. Потім зробимо водойму й наповнимо її водою. Коли битимемося з ворогом, ми, щойно спраглемо, прийдемо й нап’ємося з нашої водойми. А ворог не знайде води й загине».11 Тієї миті Джабраїл алейхіссалям приніс одкровення про те, що ця думка правильна. Наш Володар Пророк сказав: «О Хаббабе! Правильна думка — та, на яку ти вказав», — і підвівся. Усі разом вони пішли до згаданої криниці. Вони засипали всі криниці, крім тієї, що з солодкою водою, і зробили велику водойму. Наповнили її водою й поставили посудини, щоб пити.

Тим часом Хазрат Саад ібн Муаз прийшов до нашого славного Володаря Пророка й запропонував: «О Расулюллах! Чи не зробити нам для Тебе навіс із пальмового гілля, щоб Ти міг сидіти під ним?» Нашого Володаря Фахр аль-аляма втішила ця думка Саада, і Він помолився за нього. Навіс одразу зробили. Султан Пророків і Його славні Асхаби обійшли поле бою й оглянули його. Час від часу Він зупинявся, показував Своєю благословенною рукою одне за одним місця, де мали бути вбиті курайшитські багатобожники, і казав: «Іншаллах (якщо захоче Аллах таала), саме тут такий-то буде уражений і впаде завтра вранці! Іншаллах, саме тут такий-то буде уражений і впаде завтра вранці! Ось тут! Тут! …»

Пізніше Хазрат Умар розповідав: «Я бачив, що кожного з них було уражено й убито саме на тих місцях, де Расул аль-акрам клав Свою благословенну руку. Вони не були ані трохи попереду чи позаду».

Володар світів (саллаллаху алейхі ва саллям) поділив Асхабів аль-кірам на три групи. Прапор мухаджирів Він дав Мусабові ібн Умайру, прапор племені Аус — Саадові ібн Муазу, а прапор племені Хазрадж — Хаббабові ібн Мунзіру. Кожен згуртувався під своїм прапором.12 Наш Володар Пророк вишикував військо в ряди й навів у ньому лад.

Упорядковуючи військо, Він доторкнувся паличкою, яку тримав у Своїй благословенній руці, до грудей Савада ібн Газії, що вийшов із ряду, і сказав: «Стань у ряд, о Саваде!» Савад сказав: «О Расулюллах! Паличка в Твоїй руці завдала мені болю. Заради Аллаха таала, Який послав Тебе з істинною релігією, Писанням і справедливістю, я теж хочу так само доторкнутися до Тебе паличкою». Усі Асхаби аль-кірам здивувалися цим його словам. Хіба можна вимагати відплати від Володаря Всесвіту? Хіба можливо зробити таке? Але наш Володар Расулюллах розстебнув на грудях Свою благословенну сорочку й сказав: «Ходи, візьми відплату й отримай своє право!» Тоді Хазрат Савад із великою радістю й любов’ю поцілував благословенні груди нашого Володаря Хабіба аль-акрама (саллаллаху алейхі ва саллям).

Поки всі чекали на відплату, при цьому видовищі вони сповнилися захвату перед своїм братом Савадом і позаздрили йому. Коли наш улюблений Пророк запитав: «Чому ти це зробив?», він відповів: «Нехай мої мати й батько, ба навіть моє життя, будуть пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Сьогодні я бачу, що з веління Аллаха таала настав мій смертний час, і боюся розлучитися з Твоєю високою особою. Тому я хотів, щоб у ці останні хвилини між нами мої губи торкнулися Твого благословенного тіла. Я хотів зробити це засобом для того, щоб Ти заступився за мене в День Кіямату й щоб я врятувався від кари». Наш Володар Пророк був глибоко зворушений цією його любов’ю й помолився за Хазрат Савада.

Правим крилом благословенного війська ісламу мав командувати героїчний муджахід Зубайр ібн Аввам, а лівим — Мікдад ібн Асвад.13

Наш Володар Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) хотів порадитися зі Своїми славними Асхабами про те, як почати бій. Він запитав: «Як ви воюєте?» Тоді підвівся Асім ібн Сабіт із луком і стрілою в руці й висловив свою думку: «О Расулюллах! Коли курайшити наблизяться до нас приблизно на сто метрів, обстріляймо їх із луків. Коли вони будуть на відстані кидка, кидаймо каміння рукою. А коли підійдуть так близько, що наші списи дістануть їх, біймося списами, доки ті не зламаються. Тоді витягнемо мечі й битимемося!» Нашому Володареві Пророку сподобалася ця тактика. Він дав Своїм Асхабам такий наказ: «Не покидайте своїх рядів. Стійте твердо на своїх місцях, не рушаючи. Не починайте бою, доки я не накажу. Не марнуйте своїх стріл, доки ворог не наблизиться до вас. Стріляйте, коли ворог відкриє свій щит. Коли вони підійдуть ще ближче, кидайте каміння рукою. Коли підійдуть близько, пускайте в хід списи. А коли зійдетеся з ворогом груди в груди, бийтеся мечами …»

«Іншаллах, саме тут такий-то буде уражений і впаде завтра вранці! Іншаллах, саме тут такий-то буде уражений і впаде завтра вранці! Ось тут! Тут! …» Хадис шаріф

Потім виставили варту, а Асхабам аль-кірам дали відпочити. З мудрості Аллаха таала вони поринули в такий глибокий сон, що не могли навіть розплющити очей. Коли наш Володар Пророк усамітнився під навісом із пальмового гілля, Хазрат Абу Бакр, а потім Саад ібн Муаз оголили мечі й стали на варті біля входу під навіс. Наш улюблений Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) підніс Свої благословенні руки й у великій скорботі почав благати Аллаха таала: «О мій Господи! Якщо Ти даси загинути цій маленькій жменьці, Тобі більше не поклонятимуться на землі …» Ця скорботна молитва тривала до ранку.

Місце, де благословенне військо ісламу розмістило ставку, було піщаним. Тому важко було йти, і ноги грузли в піску. З ласки Аллаха таала й завдяки благодаті дуа нашого Володаря Расулюллаха тієї ночі пішов дощ, що дедалі посилювався, так що струмки вийшли з берегів. Посудини для води наповнили, а земля стала такою твердою, що ноги більше не грузли.

А багатобожники залишилися в багнюці й повені.

Коли настав світанок (фаджр), наш Володар Расулюллах розбудив Своїх Асхабів на намаз.

Провівши ранковий намаз, Він говорив про чесноту джихаду проти ворога й шахідства та заохочував Асхабів аль-кірам до бою. Він сказав: «Аллах таала, воістину, велить те, що істинне й правильне. Він не приймає нічиїх справ, учинених не заради вдоволення Аллаха таала … Намагайтеся виконати веління нашого Господа на цьому місці, за яке Він обіцяв вам Свою милість і прощення, і витримайте випробування! Бо Його обіцянка правдива, Його слово — істина, а Його кара сувора. Я і ви пов’язані з Аллахом таала, Який є Хайй і Каййум. Ми шукали притулку в Нього, трималися Його й покладалися на Нього. І останнє наше повернення — теж до Нього. Нехай Аллах таала простить мене й усіх мусульман! …»

Сімнадцятого дня Рамадана аш-Шаріф зійшло сонце п’ятниці. Ще трохи — і мала початися найбезжальніша, найнерівніша, найважливіша й найбільша війна в історії …

З одного боку стояли Фахр аль-алям (саллаллаху алейхі ва саллям) і жменька Його славних Асхабів, які ані трохи не вагалися віддати життя; з другого — шалена й нестримна зграя невірних, що зібралася, аби остаточно знищити іслам і покласти край Пророкові, удостоєному честі бути Хабібом Аллаха таала. На жаль, серед них були й родичі Расула аль-акрама. Вони теж прийшли до Бадра, щоб воювати проти свого улюбленого племінника.

Наш Володар Пророк знову обійшов шикування війська й повторив Свої накази. Тим часом курайшитські багатобожники вийшли зі своєї ставки й почали сунути в долину Бадр. Більшість із них були вкриті кольчугами. З великою гордістю й пихою вони кинулися в наступ на військо ісламу. Побачивши, якими з’явилися багатобожники, наш Володар Расулюллах увійшов до намету разом із Хазрат Абу Бакром, підніс Свої благословенні руки й почав благати Джанаба аль-Хакка: «О мій Господи! Ось курайшитські багатобожники йдуть з усією своєю гордістю й пихою! … Вони кидають Тобі виклик; вони заперечують Твого Пророка. О мій Аллаху! Я прошу Тебе виконати Твою обіцянку допомоги й перемоги, дану мені! … О мій Аллаху! Якщо Ти хочеш, щоб ця маленька жменька мусульман загинула, то більше не буде нікого, хто поклонявся б Тобі! …»

Так Він безупинно, знову й знову благав Аллаха таала, просячи допомоги. Ця надзвичайно зворушлива, щемлива молитва нашого Володаря Пророка тривала доти, доки Він не забув про Себе і Його ріда не впала з Його благословенних плечей. Хазрат Абу Бакр, не в силі витримати цього палкого благання, з великою шанобою підняв благословенну ріду з землі, поклав її на благословенні плечі нашого Володаря й утішив Його, кажучи: «Нехай моє життя буде пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Досить уже стільки благати! … Ти був наполегливим у Своїй дуа до Свого Господа! Аллах таала, воістину, незабаром дасть Тобі перемогу, яку Він Тобі обіцяв». Тієї миті Володар світів вийшов із намету, читаючи ці аяти аль-каріма, за змістом: «Це збіговисько (під Бадром) незабаром буде розбите, оберне спини й утече. Ба більше, справжній час їхньої кари — Кіямат. Кара в той час буде ще страшнішою й гіркішою».14

Наш улюблений Пророк вийшов перед Своє військо. Він прочитав Своїм славним Асхабам ці аяти аль-каріма, за змістом: «О ви, які увірували! Коли зустрінете вороже військо, то стійте твердо й багато згадуйте Аллаха таала, щоб ви врятувалися … Так ви можете сподіватися досягти порятунку. Коріться Аллахові та Його Расулові. Не сваріться між собою, інакше зазнаєте невдачі й сила, яку ви маєте, зникне. Будьте терплячі, бо Аллах таала — з терплячими».15

Це мала бути перша війна, яку вели проти ворога всім об’єднаним військом. Бій от-от мав початися. Напруга досягла найвищої точки. Коли Расул аль-акрам прочитав аят аль-каріма зі змістом «багато згадуйте Аллаха таала …», усі Асхаби аль-кірам разом почали вигукувати «Аллаху акбар! … Аллаху акбар! …» і благати Джанаба аль-Хакка дарувати їм перемогу. Тепер вони чекали лише одного знаку від нашого Володаря Пророка. За тодішнім звичаєм, перш ніж два війська зійдуться, з обох боків виходили сміливці й билися один з одним. У цьому двобої зростали гнів і бойовий запал обох сторін, і вони розпалювалися до бою. Але Амір ібн Хадрамі з багатобожників не дотримався цього правила; він потоптав його й пустив стрілу у військо ісламу. Стріла влучила в Міхджу з мухаджирів; він став шахідом, і його благословенна душа піднеслася до Джаннату. Володар Пророків сповістив добру звістку про цього першого шахіда, сказавши: «Міхджа — володар шахідів». Асхаби аль-кірам уже не могли всидіти на місці. Але без наказу нашого Володаря Пророка вони не могли зробити найменшого руху.

«О мій Господи! Ось курайшитські багатобожники йдуть з усією своєю гордістю й пихою! … Вони кидають Тобі виклик; вони заперечують Твого Пророка. О мій Аллаху! Я прошу Тебе виконати Твою обіцянку допомоги й перемоги, дану мені! …» Хадис шаріф

Їхні серця почали кипіти, мов вулкани!

Тієї миті побачили, що троє з війська багатобожників кинулися вперед. Це були запеклі вороги ісламу із синів Рабіа: Утба, його брат Шайба та його син Валід. Вони закричали муджахідам: «Чи є серед вас хтось, хто може битися з нами?» Коли Хазрат Абу Хузайфа першим з Асхабів аль-кірам вийшов, щоб битися зі своїм батьком Утбою, Султан світів сказав йому: «Стій!» Тоді вийшли з-поміж мединських муджахідів сини Афри-хатун — Муаз і Муавваз — та Абдуллах ібн Раваха. Вони стали навпроти Утби, Шайби й Валіда. З мечами в руках вони стояли напоготові.

Багатобожники хотіли, щоб ті назвалися, і запитали: «Хто ви?» Коли вони відповіли: «Ми мусульмани з Медини», багатобожники сказали: «З вами нам нема чого робити! Нам потрібні сини Абдульмутталіба. З ними ми хочемо битися». Потім вони обернулися до війська ісламу й закричали: «О Мухаммаде! Вишли проти нас рівних нам із нашого ж народу!»

Помолившись за цих трьох відважних Асхабів на полі бою, наш Володар Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) звелів їм повернутися на свої місця. Потім Він обвів поглядом Своїх Асхабів і сказав: «О сини Хашима! Вставайте! Боріться на шляху істини з тими, хто прийшов погасити нур Аллаха таала своїми хибними релігіями; адже саме для цього Аллах таала й послав вашого Пророка. Вставай, о Убайдо! Вставай, о Хамзо! Вставай, о Алі!»

Леви Аллаха таала — Хазрат Хамза, Хазрат Алі й Хазрат Убайда — наділи шоломи й вийшли на поле бою. Коли вони стали перед ними, багатобожники сказали: «Хто ви? Якщо ви рівні нам, ми битимемося з вами». Коли вони відповіли: «Я — Хамза! Я — Алі! Я — Убайда!», багатобожники сказали: «Ви такі ж шляхетні люди, як і ми. Ми згодні битися з вами». Героїчні муджахіди спершу закликали багатобожників до іману, але ті не прийняли його. Тоді всі троє оголили мечі й накинулися на багатобожників. Хазрат Хамза й Хазрат Алі вбили невірних Утбу й Валіда одним ударом. Хазрат Убайда поранив Шайбу, і Шайба також поранив Убайду. Хазрат Хамза й Хазрат Алі прийшли на допомогу Убайді й убили Шайбу на місці. Вони взяли Хазрат Убайду на руки й принесли до нашого Володаря Расулюллаха.16 З благословенної щиколотки Хазрат Убайди ібн Харіса текли кров і кістковий мозок. Анітрохи не зважаючи на свій стан, він запитав: «Нехай моє життя буде пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Хіба я не шахід, якщо помру в такому стані?» Наш Володар Пророк сказав: «Так, ти шахід», — і сповістив йому добру звістку, що він — один із людей Джаннату. (Хазрат Убайда (радіяллаху анх) помер у місцині Сафра на зворотному шляху з війни.) Багатобожники, які втратили в цьому двобої трьох своїх найважливіших людей, розгубилися. Однак Абу Джахль намагався підняти дух свого війська й казав: «Не зважайте на те, що Утба, Шайба й Валід загинули. Вони поспішили в бою й загинули марно! Клянуся, ми не повернемо назад, доки не схопимо мусульман і не зв’яжемо їх мотузками! …» А героїчні Асхаби аль-кірам нетерпляче прагнули якнайшвидше покарати цю зграю багатобожників своїми мечами. Наш улюблений Пророк безупинно повторював цю дуа, яка не сходила з Його благословенного язика: «О мій Аллаху! Виконай Твою обіцянку, дану мені! … О мій Аллаху! Якщо Ти даси загинути цій маленькій жменьці мусульман, то на землі більше не залишиться нікого, хто поклонявся б Тобі! …»

Тієї миті з лав багатобожників на поле бою вийшов Абдуррахман, один із найхоробріших і найвлучніших лучників Курайшу, і викликав на двобій. Він був сином Хазрат Абу Бакра, але ще не став мусульманином. У полуденну липневу спеку побачили, як один чоловік у лавах муджахідів одразу схопився за меч і вийшов уперед. Це був героїчний Хазрат Абу Бакр, удостоєний честі бути першим мусульманином і ступеня Сіддіка, найвищий з усіх людей після Пророків. Він кинувся вперед, щоб битися зі своїм сином. Але Володар світів сказав йому: «О Абу Бакре! Хіба ти не знаєш, що ти для мене — як моє око, що бачить, і моє вухо, що чує? Не відходь від мене! Усяка скорбота, що спадає на моє тіло й моє серце, полегшується, коли я бачу твоє обличчя. Тобою зміцнюється моє серце».

Так Він заборонив йому битися. Абу Бакр ас-Сіддік не втримався й сказав синові: «О негіднику! Куди поділася твоя прив’язаність до мене?»

Потім побачили, як Султан Пророків, наш Володар Хабіб аль-акрам, нахилився й узяв із землі жменю піску. Він кинув пісок у бік ворога й сказав: «Хай почорніють їхні обличчя! … О мій Аллаху! Сповни їхні серця страхом і змуси їхні ноги тремтіти!» Потім Він обернувся до Своїх Асхабів і наказав: «В атаку! … Нападайте!» Славні Асхаби, які тільки й чекали знаку, рушили так, як їм наказали заздалегідь. Серед вигуків «Аллаху акбар! … Аллаху акбар! …» засвистіли стріли, каміння почало влучати в цілі, а списи — бити по кольчугах … Леви Аллаха таала — Хазрат Хамза бився з мечем у кожній руці; Хазрат Алі, Хазрат Умар, Зубайр ібн Аввам, Саад ібн Абі Ваккас, Абу Дуджана17 та Абдуллах ібн Джахш вривалися в лави багатобожників з одного кінця й виходили з другого, і невірних охоплювало сум’яття. Кожен із них став неприступною фортецею. Вигуки «Аллаху акбар! … Аллаху акбар! …» сповнили світ, і велич слави Аллаха таала, мов молот, обрушувалася на голови невірних. Наш Володар Пророк благав Аллаха таала, кажучи: «Я Хайю! Я Каййум! Я Хайю! Я Каййум!» Хазрат Алі сказав: «Під Бадром Расул алейхіссалям був найсміливішим і найхоробрішим з усіх нас. І саме Він був найближче до лав багатобожників. Коли нам було скрутно, ми шукали притулку в Нього».

Багатобожники взяли свого ватажка Абу Джахля в середину. Одного зі своїх вони вдягли так, щоб він був схожий на Абу Джахля. Цього нещасного звали Абдуллах ібн Мунзір. Хазрат Алі накинувся на Абдуллаха й відрубав йому голову просто на очах в Абу Джахля. Тоді вони перевдягли Абу Кайса. Його вбив Хазрат Хамза.

Хазрат Алі бився з одним багатобожником. Багатобожник замахнувся мечем на Хазрат Алі, і меч застряг у щиті. Коли Хазрат Алі рубонув своїм мечем Зульфікаром закуте в кольчугу тіло багатобожника й розсік його від плеча до грудей разом із кольчугою, він побачив, як над його головою блиснув меч. Він швидко пригнув голову. Поки той, хто замахнувся мечем, казав: «Тримай! Це від Хамзи ібн Абдульмутталіба!», голова багатобожника разом із шоломом упала на землю. Коли Хазрат Алі обернувся й подивився, він побачив свого дядька Хазрат Хамзу, що бився двома мечами. Коли наш Пророк бачив, як відважно б’ються Його Асхаби, Він казав: «Вони — леви Аллаха таала на землі», — і хвалив їх.

«О мій Аллаху! Виконай Твою обіцянку, дану мені! … О мій Аллаху! Якщо Ти даси загинути цій маленькій жменьці мусульман, то на землі більше не залишиться нікого, хто поклонявся б Тобі! …» Хадис шаріф

Одного разу зламався меч Хазрат Укаші, який бився поруч із нашим Володарем Пророком. Побачивши це, наш улюблений Пророк підняв палицю, яку помітив на землі, простягнув її йому і сказав: «О Укашо! Бийся цим! …» Щойно Укаша взяв палицю, вона, як чудо нашого Пророка, обернулася на довгий, блискучий і гострий меч із міцним хребтом посередині. Цим мечем він убив багатьох багатобожників, аж поки не скінчилася битва.

Б’ючись, Володар світів, Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям), промовив також цей благословенний хадис шаріф, який сповнив Його Асхабів великим запалом: «Клянуся Аллахом таала, у Чиїй всемогутній руці моє буття: тих, хто сьогодні б’ється, сподіваючись на вдоволення Джанаба аль-Хакка, виявляючи терпіння й стійкість, і хто загине, ідучи вперед і не повертаючись спиною, Хакк таала неодмінно введе до Свого Джаннату». Почувши ці благословенні слова, Умайр ібн Хумам сказав: «Як чудово! Як чудово! Отже, щоб увійти до Джаннату, мені не потрібно нічого, крім як стати шахідом!» — і ще частіше кидався в атаку. Б’ючись із ворогом, він промовляв: «До Аллаха таала йдуть не з матеріальними припасами, а лише зі страхом перед Хакком таала, з ділами для ахірату та виявляючи терпіння й стійкість у джихаді. Усі інші припаси, крім цих, неодмінно скінчаться!» Так він бився, доки не став шахідом.

Бій ставав дедалі запеклішим. На кожного сахабі нападало щонайменше троє багатобожників одразу. Ніщо не могло налякати славних Асхабів, які намагалися дістати мечем кожного з них. Щоразу, коли вони вигукували: «Аллаху акбар! Аллаху акбар! …», — до них верталися сили, і вони не втомлювалися нападати знову й знову. Якийсь час натиск багатобожників посилився, і Асхаби аль-кірам опинилися в скрутному становищі. Тоді наш Володар Расулюллах разом із Хазрат Абу Бакром увійшов до Свого намету, зробленого з пальмового гілля. Наш Пророк знову почав благати Аллаха таала: «О мій Господи! Даруй мені допомогу, яку Ти мені обіцяв! …» Тієї ж миті прийшло одкровення. За змістом: «Коли ви просили свого Господа про допомогу й перемогу, Він відповів на ваше благання і прийняв його, сказавши: „Я неодмінно прийду вам на допомогу з тисячею ангелів, що йтимуть один за одним“».18 Наш Володар Пророк одразу підвівся і сказав: «Радісна звістка, о Абу Бакре! Допомога Аллаха таала прийшла до тебе! Ось Джабраїл! Він тримає коня за повід, озброєний, і чекає наказу на піщаних пагорбах». Як сповіщено в сурі аль-Анфаль, Джанаб аль-Хакк сказав ангелам за змістом: «Ось Твій Господь об’явив ангелам: Я з вами (щодо перемоги й допомоги мусульманам). Тож зміцніть віруючих (звісткою про допомогу), дайте їм силу й міць. Я зараз кину жах і страх у серця тих, хто не вірує. Тож рубайте їх по шиях і відтинайте кожен палець на їхніх руках і ногах (усі їхні суглоби). Це тому, що вони пішли проти Аллаха таала та Його Расула. Хто йде проти Аллаха таала та Його Расула (того спіткає Його кара): Аллах таала воістину суворий у Своїй карі!»19

Після цього наказу Джабраїл, Мікаїл та Ісрафіл алейхімуссалям узяли з собою кожен по тисячі ангелів і стали на свої місця: відповідно поруч, праворуч і ліворуч від нашого улюбленого Пророка.20

Джабраїл алейхіссалям обмотав голову жовтим тюрбаном. Інші ангели мали на головах білі тюрбани. Кінці тюрбанів вони спускали на спину і їхали на білих конях. Наш Володар Сарвар аль-алям сказав Своїм Асхабам: «Ангели мають розпізнавальні знаки й позначки. Зробіть і ви собі знак і позначку!»

Зубайр ібн Аввам обмотав голову жовтою, а Абу Дуджана — червоною тканиною як тюрбаном. Хазрат Алі прикріпив білу китицю, а Хазрат Хамза — страусове перо на груди. Коли в бій вступили ангели, становище враз змінилося. Ще до того, як Асхаби аль-кірам устигали замахнутися мечем на невіруючого перед собою, його голова відділялася від тіла й падала на землю. Було видно, як невідомі постаті б’ються з багатобожниками праворуч і ліворуч від нашого Володаря Пророка, попереду Нього й позаду Нього.

Хазрат Сахль розповідав: «Під час газви Бадр ми бачили, що, коли хтось із нас замахувався мечем на голову багатобожника, голова відділялася від тіла й котилася по землі ще до того, як меч сягав цілі!»

Убивство Абу Джахля

Абу Азіз ібн Умайр, прапороносець багатобожників, потрапив у полон. Їхній полководець Абу Джахль безперестанку декламував вірші, щоб підбадьорити курайшитів, і намагався підняти дух своїх воїнів. Він нападав, наче юнак. Він хизувався: «Мати народила мене для таких днів! …» — і підбурював молодь до бою. Один із багатобожників, Убайда ібн Саїд, був закутий у панцир з голови до п’ят. Видно було тільки його очі. Повертаючись на коні то в один бік, то в інший, він вигукував: «Я — Абу Затулькаріш! Я — Абу Затулькаріш!», тобто: «Я — батько живота (у мене великий живіт)». Так він по-своєму кидав виклик мусульманам. Відважний муджахід Хазрат Зубайр ібн Аввам наблизився до нього, націлив спис просто йому в око і з вигуком «Аллаху акбар!» метнув його. Спис влучив у ціль і скинув Убайду ібн Саїда з коня. Коли Хазрат Зубайр підбіг до нього, Убайда був уже мертвий. Хоча він уперся ногою йому в щоку й тягнув щосили, спис ледве вийшов. Він був зігнутий. Хазрат Зубайр виявив у битві при Бадрі надзвичайну мужність. На його тілі не лишилося місця без рани. Його син Урва розповідав про це так: «Мій батько дістав три тяжкі удари мечем. Один із них був у шию. Рана лишила такий глибокий шрам, що я міг устромити в нього палець». Абдуррахман ібн Ауф теж запекло бився з курайшитами. Незважаючи на кров, що текла з його ран, він валив кожного, хто ставав перед ним. Хазрат Абдуррахман так розповідав про подію, свідком якої був: «Якийсь час переді мною нікого не було. Озирнувшись праворуч і ліворуч, я помітив двох юнаків з ансарів. Мені хотілося бути поряд із сильнішим і вправнішим із них. Один із двох юнаків зміряв мене поглядом, потім обернувся до мене й запитав: „Дядьку! Ти знаєш Абу Джахля?“ Я відповів: „Так, знаю“. Коли я запитав: „Сину мого брата! Навіщо тобі Абу Джахль?“ — він відповів: „Мені сказали, що він ганьбить Расулюллаха. Клянуся Аллахом таала: якщо тільки я його побачу, ніколи не відступлюся від нього, доки не вб’ю його або сам не загину“. Мене справді вразили ці тверді й рішучі слова юнака, сповненого запалу.

«О Абу Бакре! Хіба ти не знаєш, що ти для мене — як моє око, що бачить, і моє вухо, що чує? Залишайся біля мене! Коли я бачу твоє благословенне обличчя, полегшується кожна скрута, що спіткає моє тіло й моє серце. З тобою моє серце міцніє» Хадис шаріф

Другий юнак теж зміряв мене поглядом і сказав те саме, що й перший. Тим часом я помітив Абу Джахля! Він безперестанку снував туди й сюди серед курайшитського війська. Коли я сказав: „Юнаки! Ото той, хто так неспокійно метається туди й сюди, — Абу Джахль“, — вони одразу вхопилися за мечі й рушили на Абу Джахля.

Вони почали битися. Цими юнаками були брати Муаз і Муавваз, сини Афри-хатун». Тим часом Муаз ібн Амр, один із героїв серед Асхабів аль-кірам, знайшов нагоду підступитися до Абу Джахля. Він кинувся на Абу Джахля, що сидів на довгохвостому коні, і щосили рубонув мечем його по нозі. Нога Абу Джахля впала на землю. Тоді на допомогу батькові кинувся Ікріма, який тоді ще не прийняв ісламу, і почав битися з Хазрат Муазом ібн Амром.

Тієї миті брати Муаз і Муавваз, мов соколи, кинулися вперед. Валячи кожного, хто ставав перед ними, вони дісталися до Абу Джахля. Вони рубали його мечами, доки не подумали, що він мертвий.

Хазрат Муаз ібн Амр у сутичці з Ікрімою був поранений у руку й передпліччя. Його благословенна рука була відрубана в зап’ясті й висіла лише на клаптику шкіри. Муаз ібн Амр, цілком поглинутий боєм, не мав часу зважати на руку чи перев’язати її, щоб полікувати. Навіть коли відрубана рука теліпалася на шкірі, він бився як герой.

Аллаху акбар! … Яка сильна віра! … Яке то було видовище! … Побившись так якийсь час, Хазрат Муаз відчув, що йому стає важче рухатися. Причиною була відрубана рука. Тоді він одразу наступив на неї ногою, відірвав її й відкинув геть …21

Науфаль ібн Хувайлід, один із запеклих ворогів ісламу, був одним із найшанованіших борців серед курайшитів. Він безперестанку кричав, намагаючись розпалити й підбурити юрбу багатобожників. Побачивши, як він поводиться, наш Володар Пророк помолився так: «О мій Аллаху! Допоможи мені проти Науфаля ібн Хувайліда. Поклади йому край». Хазрат Алі, лев Аллаха таала, побачивши багатобожника Науфаля, одразу кинувся на нього. Він ударив мечем так сильно, що відтяв йому обидві ноги одним махом, хоча вони й були вкриті панциром. Потім він рубонув мечем по шиї і відділив голову від тіла.22

Умайя ібн Халаф, який колись клав Білала аль-Хабаші на розпечений пісок і накладав йому на груди великі кам’яні брили, був одним із найзапекліших багатобожників. Цей великий ворог ісламу, що використовував кожну нагоду, аби мучити нашого Володаря Расулюллаха (саллаллаху алейхі ва саллям), у долині Бадр намагався згуртувати багатобожників і силкувався погасити нур ісламу. Побачивши його в такому стані, Хазрат Білал із оголеним мечем рушив до нього, став перед ним і кинувся в атаку, кажучи: «О Умайє ібн Халафе, ватажку невіри! … Якщо ти врятуєшся, то нехай не врятуюся я!» Водночас він закричав: «Брати ансари! На допомогу, ватажок невіри тут!» — і Асхаби аль-кірам одразу оточили Умайю й убили його.23

У війську багатобожників більше не лишилося жодного ватажка. Ніхто з них не знав, що робити; вони намагалися тікати хто куди. Твердиня невіри впала. Славні Асхаби продовжували переслідування. Частину багатобожників узяли в полон. Серед полонених був і Аббас, дядько нашого Володаря Пророка.24

Перемога належала віруючим

Наш Володар Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) запитав Своїх славних Асхабів: «Чи знає хтось щось про Науфаля ібн Хувайліда?» Хазрат Алі виступив уперед і сказав: «О Расулюллах! Це я його вбив». Наш улюблений Пророк дуже зрадів цій звістці, виголосив такбір: «Аллаху акбар!» — і сказав: «Аллах таала прийняв моє благання щодо нього».

Коли Йому сказали, що Умайю ібн Халафа вбито, Він теж дуже зрадів і сказав: «Альхамдуліллях! Хвала Аллахові таала. Мій Господь підтвердив правоту Свого раба і звеличив Свою релігію».

Наш Володар Расул аль-акрам сказав про Абу Джахля: «Що ж зробив Абу Джахль, що з ним сталося? Хто піде й погляне?» — і звелів шукати його серед убитих. Шукали, але не знайшли. Наш Володар Пророк сказав: «Шукайте його, я маю що сказати про нього. Якщо не впізнаєте його, подивіться на шрам у нього на коліні. Якось ми з ним були на учті в Абдуллаха ібн Джудана. Ми обидва були молоді. Я був трохи старший за нього. Коли стало тісно, я штовхнув його. Він упав на коліна. Одне його коліно було поранене, і шрам від цієї рани так і не зійшов з його коліна».

Тоді Абдуллах ібн Масуд вирушив шукати Абу Джахля. Він знайшов його пораненим і впізнав. Він сказав: «Це ти — Абу Джахль?» Він наступив йому ногою на шию, схопив його за бороду, смикнув і сказав: «О вороже Аллаха таала! Чи принизив тебе нарешті Аллах таала й зробив зневаженим?» Абу Джахль відповів: «Чого б це Він мав принизити й зневажити мене? О вівчарю! Нехай Аллах принизить і зневажить тебе! Ти піднявся туди, куди дуже круто вибиратися! Скажи-но мені: на чиєму боці сьогодні перемога й перевага?» Хазрат Ібн Масуд сказав: «Перемога належить Аллахові та Його Расулові». Знімаючи шолом із голови Абу Джахля, він сказав: «О Абу Джахлю! Я вб’ю тебе». Абу Джахль показав, до якої міри дійшли його невіра, пиха й гордість, сказавши: «Ти не перший із тих, хто вбив володаря свого народу. Але, правду кажучи, мені буде дуже тяжко, що саме ти вбиваєш мене. Відрубай мені принаймні шию ближче до грудей, щоб моя голова мала поважний вигляд!»

Оскільки Ібн Масуд не зміг відрубати голову Абу Джахлеві своїм мечем, він відрубав її мечем самого Абу Джахля. Він приніс його зброю, панцир, шолом і голову й поклав їх перед нашим Володарем Пророком. Він сказав: «Нехай мої мати й батько будуть пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Це голова Абу Джахля, ворога Аллаха таала». Наш улюблений Пророк сказав: «Він — Аллах, немає бога, крім Нього». Потім Він підвівся і разом зі Своїми Асхабами пішов до тіла Абу Джахля. Там Він сказав: «Хвала Аллахові таала, Який зробив тебе приниженим і зневаженим.

О вороже Аллаха! Ти був фараоном цієї умми». Потім Він подякував Аллахові таала, сказавши: «О мій Господи! Ти виконав Свою обіцянку мені». Наш Володар Расулюллах (саллаллаху алейхі ва саллям) звелів перев’язати рани пораненим Асхабам аль-кірам. Він звелів установити, хто став шахідом. Шахідами полягли чотирнадцятеро: шестеро з мухаджирів і восьмеро з ансарів. Коли всі їхні благословенні душі полетіли до Джаннату, з багатобожників, які намагалися погасити нур ісламу, сімдесят було вбито і сімдесят узято в полон. Наш Володар Расулюллах послав до Медини Абдуллаха ібн Раваху та Зайда ібн Харісу, щоб принести радісну звістку про перемогу. Наш Володар Пророк провів намаз джаназа25 за шахідами і звелів поховати їх у їхніх могилах. Двадцять чотири тіла багатобожників кинули в пересохлу криницю; інших кинули в ями й засипали землею. Володар світів разом зі Своїми славними Асхабами підійшов до краю криниці й сказав: «О ви, кинуті в криницю!» Потім Він назвав на ім’я вбитих багатобожників разом з іменами їхніх батьків: «О Утбо ібн Рабіа! О Умайє ібн Халафе! О Абу Джахлю ібн Хішаме! … Яким лихим народом ви були для свого Пророка! Ви називали мене брехуном, а інші прийняли мене й визнали мою правдивість. Ви вигнали мене з мого міста, з моєї батьківщини. А інші відчинили мені свої двері й прийняли мене з розкритими обіймами. Ви воювали проти мене, а інші мені допомагали. Чи отримали ви те, що обіцяв вам мій Господь? Я отримав перемогу, яку обіцяв мені мій Господь».

«Ангели мають розпізнавальні знаки й позначки. Зробіть і ви собі знак і позначку!» Хадис шаріф

Хазрат Умар запитав нашого Пророка: «О Расулюллах! Невже Ти говориш до людей, що стали падлом?» Тоді наш Володар Расул аль-акрам відповів: «Клянуся моїм Господом, Який послав мене як істинного Пророка: ви чуєте мене не краще, ніж вони. Але вони не можуть відповісти».

Багатобожники, які поспіхом тікали з поля бою, рятуючи життя, не змогли забрати з собою нічого з того, що принесли. Усе це дісталося мусульманам. Наш Володар Пророк розділив здобич між усіма Своїми Асхабами, які брали участь у битві при Бадрі, і тими, кому було доручено інші справи. Вони пробули при Бадрі ще три ночі, а через дев’ятнадцять днів повернулися до Медини. Тим часом Абдуллах ібн Раваха і Зайд ібн Харіса, яких послали наперед вісниками з радісною звісткою, наблизилися до Медини. Коли в неділю перед полуднем вони дійшли до місця, що зветься Акік, вони розділилися. Абдуллах ібн Раваха ввійшов до Медини з одного боку, а Зайд ібн Харіса — з іншого. Вони ходили від дому до дому й сповіщали про перемогу. Абдуллах ібн Раваха, поет нашого Володаря Расулюллаха, гучним голосом сповіщав про перемогу, декламуючи:

О ансари! Я радісну звістку вам несу:
Пророк Аллаха живий і неушкоджений.
Багатобожників убито й узято в полон,
Серед полонених — багато славних мужів.
Сини Рабіа й Хаджжаджа — усі до одного,
І Абу Джахль Амр ібн Хішам загинув при Бадрі.

Хазрат Асім ібн Аді запитав: «О Ібн Равахо! Чи правда те, що ти кажеш?» Абдуллах ібн Раваха відповів: «Так, клянуся Аллахом, це правда! Іншаллах (якщо Аллах побажає), завтра Расулюллах прийде разом із полоненими зі зв’язаними руками!»

Смерть Хазрат Рукайї

Того дня померла Хазрат Рукайя (радіяллаху анха), дочка нашого улюбленого Пророка. Її чоловік, Хазрат Усман, провів за нею намаз джаназа. Звістка про перемогу, що надійшла слідом за цим горем, трохи полегшила їм серце.

Наш Володар Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) разом зі Своїми Асхабами воздав хвалу Аллахові таала, Який дарував Йому перемогу при Бадрі, і схилився в саджді (земному поклоні) шукру (подяки). Потім Він разом із полоненими вирушив до Медини аль-Мунаввари.

Абдуллах ібн Раваха і Зайд ібн Харіса, які наперед принесли радісну звістку, розповіли, що сталося під час газви Бадр і хто став шахідом. Діти, жінки й ті, кому було доручено справи і хто лишився в Медині, дуже раділи перемозі. Вони вийшли зустрічати нашого Володаря Пророка. Серед шахідів був Харіса ібн Сурака. Його мати Рабі дізналася, що її син, коли пив воду з водойми, був поцілений ворожою стрілою і поліг шахідом. Почувши цю звістку, наша мати Рабі сказала: «Я не плакатиму за сином, доки не прийде Расул алейхіссалям. Коли Він ушанує Медину Своєю присутністю, я запитаю Його. Якщо мій син у Джаннаті, я не плакатиму зовсім. А якщо він у Джаханнамі, я литиму кров замість сліз».

Коли наш улюблений Пророк разом зі Своїми благословенними Асхабами аль-кірам ушанував Медину Своєю присутністю, Рабі прийшла до Нього і сказала: «Нехай мої мати й батько будуть пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Ти знаєш, як сильно я люблю свого сина Харісу. Чи став він шахідом і чи ввійшов до Джаннату? Якщо так, я буду терплячою. А якщо ні, я литиму криваві сльози». Наш Володар Хабіб аль-акрам дав їй радісну звістку: «О Умм Харіса! Твій син не в одному, а в кількох Джаннатах. Його місце — Фірдаус» (високий рівень Джаннату). Тоді Рабі сказала: «Відтепер я не плакатиму за сином». Султан Всесвіту попросив посудину з водою. Зі співчуття Він занурив у воду Свою благословенну руку й вийняв її. Він дав напитися цієї води матері й сестрі Хазрат Харіси. Він також провів цією водою по їхніх головах та обличчях. Відтоді обличчя Рабі та її дочки дуже сяяли. Вони також прожили дуже довге життя. Наш Володар Хаджа аль-каїнат алейхі афдалуссалават розділив сімдесятьох полонених, яких привели до Медини, між Своїми Асхабами і звелів поводитися з ними добре. Від Аллаха таала ще не прийшло жодного одкровення про долю полонених. Порадившись зі Своїми Асхабами, наш Володар Расулюллах вирішив відпустити полонених за викуп.

Розмір викупу встановили відповідно до статків кожного полоненого. Ті, хто не мав грошей, але вмів читати й писати, мали навчити читати й писати десятьох людей у Медині, які цього не вміли; після цього вони могли повернутися до Мекки. Серед полонених був Аббас, дядько нашого Володаря Пророка. Наш Володар сказав йому: «О Аббасе! Заплати викуп за себе, за сина свого брата Укайля (Акіля) ібн Абі Таліба та за Науфаля ібн Харіса. Бо ти багатий». Хазрат Аббас сказав: «О Расулюллах! Я мусульманин. Курайшити силоміць привели мене до Бадра». Расулюллах відповів: «Аллах таала знає, чи ти мусульманин. Якщо ти кажеш правду, Аллах таала неодмінно дасть тобі за це винагороду. Але з вигляду ти стоїш проти нас. Тому ти мусиш заплатити викуп за себе». Коли Аббас сказав: «О Расулюллах! У мене немає жодних статків, крім тих 800 дирхамів, які ви забрали як здобич», — наш Володар Пророк сказав: «О Аббасе! А чому ти не згадуєш про те золото?» Він запитав: «Яке золото?» Наш улюблений Пророк відповів: «Золоті монети, які ти дав своїй дружині Умм аль-Фадль, дочці Харіса, того дня, коли мав вирушати з Мекки! Коли ти давав їх їй, крім вас двох, там нікого не було. Те золото, яке ти дав Умм аль-Фадль, кажучи: „Я не знаю, що станеться зі мною в цьому поході. Якщо мене спіткає лихо і я не зможу повернутися, то стільки — тобі, стільки — Фадлеві, стільки — Абдуллахові, стільки — Убайдуллахові і стільки — Кусамові“». Хазрат Аббас був приголомшений і сказав: «Присягаюся, що, коли я давав ці золоті монети своїй дружині, нікого іншого там не було. Звідки Ти можеш це знати?» Наш Володар Пророк відповів: «Аллах таала сповістив мене про це». Тоді Хазрат Аббас сказав: «Свідчу, що Ти — Расул Аллаха таала і що Ти кажеш правду», — і промовив каліму аш-шахада.26 Коли Хазрат Аббас став мусульманином, наш Володар Пророк доручив йому справу в Мецці. Він звелів йому захищати тамтешніх мусульман і надсилати вісті про ворогів ісламу.

«Клянуся моїм Господом, Який послав мене як істинного Пророка: ви чуєте мене не краще, ніж вони. Але вони не можуть відповісти» Хадис шаріф

Курайшитам, які зазнали тяжкої поразки в газві Бадр, повідомили, що вони можуть забрати своїх полонених за викуп. Але Надрові ібн Харісу, який до Хіджри завдав Володареві Пророків багато кривд і мук, відрубали голову. Убили й нікчемного Укбу ібн Абі Муайта, який дійшов до такої мерзоти, що поклав верблюжий шлунок на благословенну спину нашого улюбленого Пророка, коли Він здійснював намаз біля Кааби. Коли голова цього запеклого ворога ісламу відділилася від тіла, наш Володар Расулюллах воздав хвалу Аллахові таала. Він підійшов до його тіла і сказав: «Клянуся Аллахом, я не знаю нікого такого лихого, як ти, — ти, що відкидав Аллаха таала, Його Расула і Коран аль-карім і завдавав Його Пророкові муку за мукою».

Полонені залишалися в Асхабів аль-кірам (алейхімур-рідван), доки їхні рідні не викупили їх. Усі сахаби поводилися з полоненими дуже добре й ділилися з ними своєю їжею.

Серед полонених був Абу Азіз, брат Мусаба ібн Умайра. Він розповідав: «Я теж був полоненим у домі одного мединського мусульманина. Зі мною поводилися дуже добре. Хліб, який вони самі мали їсти вранці й увечері, вони віддавали мені, а самі мусили вдовольнятися фініками. Щойно комусь із них траплявся шматок хліба, він одразу ніс його мені. Мені було соромно, і я повертав хліб тому, хто його приніс. Але він знову віддавав його мені».

Інший полонений, курайшит на ім’я Язід, розповідав: «Коли мусульмани поверталися з Бадра до Медини, нас, полонених, вони посадили на тварин, а самі йшли пішки».

Серед полонених був також Абуль-Ас ібн Рабі, син сестри Хадіджі радіяллаху анха і зять нашого Володаря Пророка. Абуль-Ас був одним із мекканських купців і мав великі статки. Він славився своєю надійністю та побожністю. Коли з Мекки надсилали викуп за полонених, Хазрат Зайнаб, щоб доповнити викуп, послала також намисто, яке мати подарувала їй на весілля. Коли надійшов викуп, наш Володар Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) упізнав намисто і сказав: «О мої Асхаби, якщо ви вважаєте це за слушне, відішліть моїй дочці Зайнаб її полоненого разом з її викупом». Асхаби аль-кірам погодилися. Абуль-Асові ібн Рабі дозволили повернутися до Мекки з усім його майном за умови, що він пошле Зайнаб до Медини. Абуль-Ас відправив у дорогу Зайнаб і тих, хто був із нею, разом зі своїм братом Кінаною. Почувши про це, багатобожники розлютилися й послали за ними кількох своїх людей. Ті наздогнали їх біля Зу-Тува. Коли Хабар ібн аль-Асвад метнув свій спис, верблюд злякався і скинув Хазрат Зайнаб зі спини на землю. Кінана висипав перед собою свої стріли і сказав: «Хто посягне на Зайнаб, того я знищу стрілою». Він вивів Зайнаб із Мекки й доправив її до місця призначення. Хазрат Зайнаб захворіла від ран, яких зазнала. Вона була вагітна. Прибувши до Медини, вона втратила дитину. Коли Расул алейхіссалям почув про це, Він дуже засмутився.

Те, що багатобожників розбили при Бадрі і вони в жалюгідному стані втекли з поля бою, викликало в Мецці велике здивування. Сталося те, чого вони ніколи не чекали, ба навіть ніколи й подумати не могли. Абу Лахаб та інші багатобожники не повірили словам того, хто першим приніс звістку. Коли до Мекки прибув Абу Суф’ян, який утік із поля бою, його одразу покликали до себе. Абу Лахаб запитав його: «Сину мого брата! Ану розкажи нам, як це сталося?» Абу Суф’ян сів там. Багато людей стояли й слухали. Абу Суф’ян розповів:

«Краще й не питай! Коли ми зіткнулися з мусульманами, наче руки й плечі в нас були зв’язані. Вони робили, що хотіли. Одних із нас убили, а інших узяли в полон. Присягаюся, я не дорікаю й не ганю нікого з наших. Бо тієї миті ми зустріли людей, убраних у біле, на сивих конях, між небом і землею. Ніщо не могло перед ними встояти, і ніхто не міг їм опиратися!»

Там був присутній Хазрат Абу Рафі, раб Аббаса, який прийняв іслам ще в перші часи ісламу, але зі страху перед злобою багатобожників не виявляв своєї віри. Абу Рафі, який тихо слухав їх, від радості забув про все і раптом сказав: «Клянуся Аллахом, то були ангели».

Абу Лахаб дав йому сильного ляпаса, підняв його й кинув на землю. Він ще й добряче його побив. Тоді Умм аль-Фадль, дружина Хазрат Аббаса, яка була там, не витримала. Бо й вона сама вже раніше стала мусульманкою. Умм аль-Фадль схопила один зі стовпів у кімнаті і, сказавши: «Ти вважав його беззахисним, бо в нього нікого немає, чи не так?» — щосили вдарила Абу Лахаба. Голова Абу Лахаба розкололася. Обливаючись кров’ю, він пішов геть, принижений, зневажений і зганьблений. Через сім днів Аллах таала наслав на нього хворобу, яку називають «чорною скарлатиною». Від цієї хвороби він і помер. Сини залишили його тіло непохованим на дві чи три ночі. Зрештою воно почало смердіти. Усі трималися подалі й гидували хворобою, яка спіткала Абу Лахаба, наче то була чума. Тоді один із курайшитів сказав синам Абу Лахаба: «Горе вам! Невже вам не соромно? Ви залишили свого батька вдома, аж поки він не засмердів. Віднесіть його принаймні кудись і поховайте!» Сини відповіли тому чоловікові: «Ми боїмося його хвороби!» Тоді чоловік сказав їм: «Ідіть попереду, я прийду й допоможу вам». Тож вони втрьох зійшлися. Вони підняли його, віднесли й залишили у віддаленому місці. Вони кидали на нього каміння, доки його не стало видно. Так Абу Лахаб увійшов до свого житла — до своєї могили, темної ями Джаханнаму, де він повіки перебуватиме в муках і вогні.

Серед курайшитів, узятих у полон при Бадрі, був також Валід ібн Валід. У полон його взяв Абдуллах ібн Джахш. Брати Валіда, Хішам і Халід ібн Валід, які ще не прийняли ісламу, прийшли до Медини. Абдуллах ібн Джахш не хотів відпускати його, доки не буде сплачено викуп. Халід на це погодився, але Хішам, його єдинокровний брат (по батькові), не прийняв цього. Наш Володар Расулюллах запропонував, щоб вони віддали батькову зброю та спорядження. Хішам погодився на цю пропозицію, але Халід не прийняв її. Зрештою вони домовилися про батьків меч (він коштував 100 динарів), його панцир і шолом. Вони визволили Валіда з полону й вирушили до Мекки. Але в Зуль-Хулайфі, що лежить за чотири милі від Медини на дорозі до Мекки, Валід покинув їх, прийшов до нашого Володаря Пророка, прийняв іслам і став одним з Асхабів аль-кірам. Через деякий час після того, як він став мусульманином, він пішов до Мекки, до своїх братів. Тоді Халід ібн Валід запитав його: «Якщо ти все одно мав стати мусульманином, чому ж ти не став ним до того, як ми заплатили за тебе викуп? Через тебе ми віддали пам’ять про нашого батька. Навіщо ти так учинив?» Він відповів: «Я боявся, що курайшити скажуть: „Він не витримав полону і скорився Мухаммадові алейхіссалям“».

«О Аббасе! Аллах таала знає, чи ти мусульманин. Якщо ти кажеш правду, Аллах таала неодмінно дасть тобі за це винагороду. Але з вигляду ти стоїш проти нас. Тому ти мусиш заплатити викуп за себе» Хадис шаріф

Розлючені цією відповіддю, брати кинули його до в’язниці разом із кількома мусульманами з роду Манзум, до Іяша ібн Абі Рабіа та Салами ібн Хішама (радіяллаху анхума). Валід ібн Валід роками сидів у в’язниці за те, що увірував. Він зазнав багато утисків і мук від свого дядька Хішама, запеклого ворога ісламу, і від своїх родичів-багатобожників. Наш Володар Расул аль-акрам (саллаллаху алейхі ва саллям) так молився за Іяша ібн Абі Рабіа, Саламу ібн Хішама та Валіда, яких утискали багатобожники: «О мій Господи! Врятуй Валіда ібн Валіда, Саламу ібн Хішама, Іяша ібн Рабіа та інших віруючих, які (страждають у руках невіруючих і) вважаються слабкими (і безпорадними). О мій Господи, розтопчи Мудар (курайшитів) ще сильніше (ще гірше, ніж досі). Зроби ці роки (для них) подібними до років Юсуфа (Йосипа)».

Завдяки благодаті молитви нашого Володаря Расулюллаха Валід знайшов нагоду і втік з місця, де був зв’язаний. Він прибув до Медини аль-Мунаввари й дістався до нашого улюбленого Пророка. Коли наш Володар Хабібуллах запитав, як ведеться Іяшеві ібн Рабіа та Саламі ібн Хішаму, він розповів, що вони зв’язані один з одним за ноги й корчаться під тяжкими муками й тортурами.

Султан Всесвіту дуже засмутився їхнім становищем і шукав способу їх урятувати. Коли Він запитав, хто міг би їх урятувати, Валід, хоч і сам роками зазнавав тортур, з великою мужністю й любов’ю відповів: «О Расулюллах! Я їх урятую; я приведу їх до Тебе». Він знову пішов до Мекки і, простеживши за жінкою, яка носила їм їжу, дізнався, де перебувають закатовані мусульмани. Обидва сиділи у в’язниці в будівлі без даху. Уночі Валід, ризикуючи життям, з великою мужністю спустився з муру й дістався до своїх друзів. Двох невинних людей, які не мали іншої провини, крім того, що увірували, багатобожники прив’язали до каменя, і вони зазнавали всіляких знущань у пекучій спеці аравійської пустелі. Валід урятував цих своїх благословенних братів і посадив їх на свого верблюда. Сам же він пішки й босоніж вирушив до Медини аль-Мунаввари, щоб якомога швидше дістатися до Расулюллаха, якого так любив. У ньому палала не пекуча спека пустелі, а любов і туга за зустріччю з Володарем світів.

Він прийшов до Медини за три дні — голодний, спраглий і босий. Пальці на його ногах були геть пошматовані твердим камінням. Скривавлений, Валід ібн Валід дістався до Хабібуллаха, якого так любив.

Перемога при Бадрі сповнила мусульман великою радістю. Багатобожники ж поринули в глибоку скорботу й розчарування. Коли абіссинський цар Наджаші почув, що наш Володар Расулюллах переміг, він одразу пішов до Асхабів аль-кірам, які перебували в його країні, і подав їм радісну звістку, сказавши: «Хвала Аллахові таала, Який дав Своєму Расулові перемогти при Бадрі й дарував Йому звитягу».

Події після газви Бадр

Наш улюблений Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) боровся в Медині і з юдеями, і з мунафіками на кшталт Абдуллаха ібн Убая, які видавали себе за мусульман, а крім того — з багатобожниками. До того ж Він закликав до ісламу племена багатобожників за межами Медини й докладав зусиль, щоб вони вдостоїлися честі стати мусульманами. Такі газви, як Каркара, Бану Кайнука, Савік, Гатафан і Бахран …, усі відбулися після газви Бадр.

Деякі події другого року після Хіджри

Цього року закят (щорічний обов’язок тих, хто в ісламі вважається заможним, віддавати певну частку деяких видів майна визначеним групам людей) став фардом, а також надійшло веління давати садаку аль-фітр, здійснювати святковий намаз (намаз Ід) і приносити в жертву курбан (жертовну тварину). Наш Володар Расулюллах видав Свою дочку Умм Кульсум заміж за Хазрат Усмана. Наш Володар Пророк узяв за дружину Хафсу, дочку Хазрат Умара, і Зайнаб бінт Хузайму (радіяллаху анхунна). Народився Хазрат Хасан, син Хазрат Алі.

Його шлюб із Хазрат Аїшею

Наш Володар Пророк заручився з Хазрат Аїшею ще в Мецці, але весілля вони ще не справили. Одного дня Хазрат Абу Бакр запитав нашого Володаря Сарвар аль-аляма: «О Расулюллах! Що заважає Тобі одружитися зі Своєю дружиною?» Расулюллах відповів: «Махр» (махр — це такі речі, як золото, срібло чи будь-яке майно або вигода, які чоловік дає жінці, з якою одружується). Тоді Хазрат Абу Бакр послав Расулюллахові гроші на махр.27

Після цього відбулося весілля нашої матері Хазрат Аїші. Нашому Володареві Пророкові було тоді п’ятдесят п’ять років.28 Наша мати Хазрат Аїша була такою розумною й обдарованою, що могла одразу ж переказати події віршами. Те, що вона вивчила й завчила напам’ять, вона ніколи не забувала. Вона була дуже мудрою, розумною, ученою, освіченою в літературі, цнотливою й побожною. Оскільки пам’ять у неї була дуже міцна, Асхаби аль-кірам розпитували її про багато речей і вчилися в неї. Її було прославлено в аяті аль-каріма.

Газва Каркарат аль-Кадр

Надійшла звістка, що загін із Бану Салім і Гатафан зібрався в Каркарі. Тоді наш Володар Пророк вирушив із Медини з двомастами мужами з мухаджирів та ансарів. Намісником у Медині залишили Хазрат Ібн Умм Мактума. Білий прапор ніс Хазрат Алі. Прибувши на місце, вони нікого не знайшли. Багатобожники почули, що наближається військо ісламу, і покинули те місце. Просуваючись долиною, вони зустріли погонича верблюдів і запитали його, де ті, хто з Бану Салім і Гатафан. Погонич сказав: «Вони найняли мене на п’ять днів доглядати їхніх тварин. Але де вони тепер, я не знаю». П’ятсот верблюдів було взято як здобич. Пастуха Ясара також узяли в полон. Переночувавши три ночі в долині Каркарат аль-Кадр, вони погнали верблюдів поперед себе й рушили до Медини. У місці, що зветься Дарар, наш Володар Пророк відділив п’яту частину верблюдів, а решту розподілив. Кожному дісталося по два верблюди. Наступного дня, здійснюючи ранковий намаз, вони побачили, що погонич верблюдів на ім’я Ясар здійснює намаз разом із ними. Тоді наш Володар Пророк звільнив цього раба. Після цього вони щасливо повернулися до Медини.

«Клянуся Аллахом, я не знаю нікого такого лихого, як ти, — ти, що відкидав Аллаха таала, Його Расула і Коран аль-карім і завдавав Його Пророкові муку за мукою» Хадис шаріф

Кожна душа, що палає в безмежному вогні туги, стає нуром,
А серце, спустошене болем любові, розквітає.

Газва Бану Кайнука

Одного дня юдеї з Бану Кайнука захотіли поглумитися з жінки-мусульманки. Один сахабі, побачивши це, одразу вихопив меч і вбив того юдея. Юдеї зібралися й убили цього благословенного сахабі, і він став шахідом. Про цю подію повідомили нашого Володаря Пророка. Наш Володар Расул аль-акрам зібрав їх на базарній площі Кайнука і сказав: «О народе юдейський! Остерігайтеся, щоб вас не спіткала кара, подібна до тієї, якою Аллах таала покарав курайшитів, і ставайте мусульманами. Ви добре знаєте, що я — Пророк, посланий Аллахом таала. Про це, як і про завіт Аллаха таала з вами, ви вже читали у своїй книзі …»

«Хвала Аллахові таала, Який дав Своєму Расулові перемогти при Бадрі й дарував Йому звитягу» Наджаші Асхама (рахматуллахі алейх)

Газва Бану Кайнука

Попри це милосердя юдеї порушили укладений ними договір і кинули виклик Султанові світів такими словами: «О Мухаммаде! Нехай не вводить Тебе в оману те, що Ти переміг народ, який не вміє воювати! Присягаємося, що ми — воїни! Лише коли Ти почнеш воювати з нами, Ти зрозумієш, які ми великі герої! …» Так вони відкрито показали, що порушили попередній договір, і кинули виклик. Тоді Джабраїл алейхіссалям приніс одкровення, за змістом: «(О Мій Хабібе!) Якщо Ти побоюєшся зради від народу, що уклав договір (з Тобою) (тобто що вони діятимуть усупереч договору), то прямо й справедливо сповісти їх, що Ти розірвав договір із ними (перш ніж оголосити війну). Бо Аллах таала не любить зрадливих».29

В іншому аяті аль-каріма сказано за змістом: «О Мій Расуле! Скажи тим юдеям, які невіруючі: ви неодмінно будете переможені, і вас зберуть і поженуть до Джаханнаму. Яке ж лихе це пристанище!»30

У середині місяця Шавваль, у суботу, наш Володар Хабіб аль-акрам одразу зібрав військо й рушив на фортецю, де жили юдеї Кайнука. Білий прапор ніс Хазрат Хамза, а намісником у Медині залишили Абу Лубабу.31

Благословенне військо взяло фортецю Кайнука в облогу. Юдеї, які казали: «Які ж ми відважні воїни!», не наважилися навіть випустити з фортеці жодної стріли, не те що чинити опір. Наш Володар Расулюллах узяв під контроль усі входи й виходи. Ніхто не міг вийти. Так тривало п’ятнадцять днів.32

Юдеї, охоплені страхом, здалися. Хоча кожен із них заслуговував на смерть, наш улюблений Пророк, посланий як милість для світів, виявив до них милосердя і дозволив юдеям Кайнука піти до Дамаска. Нікому з них не дозволили залишитися там. Так їх вигнали з земель Медини.33 Вони переселилися з краю Бану Кайнука. Їхнє майно та зброя стали здобиччю мусульман.

Газва Савік

Коли Абу Суф’ян утік із битви при Бадрі й прибув до Мекки, він склав обітницю (назр), що не змащуватиме волосся олією і не входитиме до своїх дружин, доки не помститься Мухаммадові саллаллаху алейхі ва саллям. Щоб виконати обітницю, він на другому році після Хіджри, п’ятого дня місяця Зуль-хіджжа, у неділю, вирушив до Медини з двомастами вершниками. Одного вечора він прийшов до дому одного чоловіка в Медині й запитав про нашого Володаря Пророка. Чоловік не прийняв його.

Він навіть не відчинив дверей. Абу Суф’ян пішов звідти й став гостем у Салама ібн Мушкама. Наступного дня він вирушив звідти й прибув до місцевості Аріз. Там він натрапив на Маабада ібн Амруша з ансарів та його слугу і вбив їх, коли вони працювали, — вони стали шахідами. Він підпалив фінікову рощу. Він сказав: «Мою клятву виконано», — і пішов геть.

Коли про цю подію повідомили нашого Володаря Пророка, Він залишив Абу Лубабу намісником у Медині і з двомастами мужами рушив слідом за Абу Суф’яном.

«Ви неодмінно будете переможені, і вас зберуть і поженуть до Джаханнаму. Яке ж лихе це пристанище!» Алі Імран: 12

Ця звістка дійшла до багатобожників, і вони кинулися тікати. Щоб урятуватися, вони покинули там свою поклажу і різновид зернової страви, який називають савік, разом із казанами, які принесли, щоб її варити. Мусульмани знайшли це й узяли як здобич. Тому цей похід і називають газвою Савік.

Шлюб Хазрат Алі та Хазрат Фатіми

Був другий рік після Хіджри. Хазрат Фатімі, дочці нашого Володаря Фахр аль-каїната (саллаллаху алейхі ва саллям), минуло п’ятнадцять років.

Одного дня Хазрат Фатіма в якійсь справі прийшла до нашого Володаря Расула аль-акрама. Наш Володар Расулюллах побачив, що Його дочка досягла віку, придатного для шлюбу. Відтоді багато хто сватався до нашої матері Фатіми аз-Захри. Расул алейхіссалям не прийняв жодного з них і сказав: «Її справа залежить від веління Хакка таала».

Одного дня Хазрат Абу Бакр, Хазрат Умар і Хазрат Саад ібн Муаз сиділи в мечеті й розмовляли: «До Хазрат Фатіми сваталися всі, крім Хазрат Алі. Але нікого не прийняли». Хазрат Сіддік сказав: «Гадаю, що вона призначена Алі. Ходімо відвідаємо його й заведемо про це мову. Якщо він пошлеться на бідність, допоможімо йому». Хазрат Саад сказав: «О Абу Бакре! Ти завжди чиниш добро. Вставай, і ми підемо з тобою». Утрьох вони вийшли з мечеті й пішли до Хазрат Алі. Хазрат Алі взяв свого верблюда й пішов поливати фінікову рощу одного чоловіка з ансарів. Побачивши їх, він вийшов їм назустріч, привітався і спитав, як вони почуваються. Хазрат Абу Бакр сказав: «О Алі! У всякому доброму ділі ти попереду, і в Расула аль-акрама ти маєш такий ступінь, якого не здобув ніхто інший. До Хазрат Фатіми сваталися всі. Але нікого не прийняли. Ми гадаємо, що вона призначена тобі. Чому б тобі не спробувати?»

Почувши це, Хазрат Алі — його благословенні очі наповнилися сльозами — сказав: «О Абу Бакре! Ти розпалив у мені сильний вогонь. Немає нікого, хто прагнув би її так, як я. Але на заваді цьому стоїть моя бідність». Хазрат Абу Бакр сказав: «Не кажи так. В очах Аллаха таала та Його Расула цей світ — ніщо. Бідність не може бути цьому перешкодою. Іди й посватайся до неї».

Хазрат Алі розповідав: «Я ввійшов до Расулюллаха, соромлячись і ніяковіючи. Расулюллах, як завжди, був сповнений величі, що вселяє благоговіння, і спокою. Я сів перед Ним, але не міг вимовити ні слова. Наш Володар Расулюллах запитав: „Чого ти прийшов, тобі щось потрібно?“ Я мовчав. Коли Він сказав: „Ти, мабуть, прийшов посвататися до Фатіми“, — я зміг вимовити лише: „Так“. (Наш Володар Пророк дав знати Фатімі, що Хазрат Алі сватається до неї. Вона теж промовчала.) Наш Володар Пророк запитав: „Що ти маєш дати Фатімі як махр?“ Я сказав: „О Расулюллах! У мене немає нічого, що я міг би їй дати“».

Тоді Він запитав: «Де та хутамійська кольчуга, яку я тобі дав, що з нею сталося?» Коли я відповів: «Вона в мене», — Він сказав: «Продай її і принеси мені гроші. Цього досить як махру».34 За іншим переказом, наш Володар Расулюллах запитав Хазрат Алі: «Що в тебе є?» — і той відповів: «У мене є мій кінь і моя кольчуга». Тоді наш Володар Расулюллах сказав: «Кінь тобі потрібен, а кольчугу продай». За іншим переказом, наш Володар Пророк сказав: «О Алі! Піди й найми собі дім».

До одруження Хазрат Алі жив у нашого Володаря Пророка. За велінням нашого Володаря Пророка він найняв дім Харіси ібн Нумана поблизу Масджид ан-Набаві, якраз навпроти кімнати Хазрат Аїші. Свою кольчугу він послав на базар. Хазрат Усман (радіяллаху таала анх), проходжаючись базаром, упізнав кольчугу Хазрат Алі. Він покликав продавця і спитав: «Скільки хоче власник за цю кольчугу?» Продавець відповів: «Він хоче 400 дирхамів». Хазрат Усман (радіяллаху анх) сказав: «Ходи забери гроші». Потім він пішов додому. Він узяв у продавця кольчугу й заплатив за неї. Він сказав: «Ніхто, крім нього, не гідний цієї кольчуги. А гроші нехай витратить на весілля. І нехай прийме наше перепрошення». Він віддав 400 дирхамів, поклав на них згори кольчугу і послав це в дарунок Хазрат Алі. Коли Хазрат Алі прийшов до нашого Пророка з кольчугою й дирхамами, наш Володар Пророк багато молився за Хазрат Усмана і сказав: «Усман — мій супутник у Джаннаті». Потім Він покликав Білала аль-Хабаші, дав йому частину грошей і звелів: «Візьми ці гроші й іди на базар! Купи трохи трояндової води, а на решту грошей — меду, і розведи його водою в чистій посудині в кутку мечеті. Зробіть медовий шербет, щоб ми випили його, коли буде укладено нікях. Запроси до мечеті тих моїх Асхабів з ансарів і мухаджирів, які тут є, і оголоси людям, що буде укладено нікях між Фатімою та Алі».

Білал аль-Хабаші вийшов і оголосив людям, що буде укладено нікях між Хазрат Алі та Хазрат Фатімою. Асхаби аль-кірам прийшли до Масджид ан-Набаві й заповнили мечеть і всередині, і зовні. Тоді наш Володар Пророк підвівся і виголосив таку хутбу: «Уся хвала й подяка належить Господу світів. Він — Той, Кого прославляють за дари, які Він дає, Кому поклоняються за Його безмежну могутність і силу, Чиєї кари й Чийого рахунку всі бояться і Чий суд і наказ панують на землі й на небесах. Це Він творить створіння Своєю могутністю, розрізняє їх Своїми справедливими постановами і вшанував людей Своєю релігією (ісламом) і Своїм Пророком Мухаммадом (алейхіссалям). … Аллах таала звелів мені видати мою дочку Фатіму заміж за Алі ібн Абі Таліба. Тож беру вас у свідки, що я (за велінням Аллаха таала) видав Фатіму заміж за Алі ібн Абі Таліба з махром у 400 міскалів срібла. Нехай мій Господь з’єднає їх і зробить це для них благословенним. Нехай Він зробить їхніх нащадків чистими, ключем до милосердя, джерелом мудрості й запорукою безпеки для умми Мухаммада.

Ось що я мав сказати. Прошу в мого Господа прощення для себе й для вас».

Тоді підвівся Хазрат Алі й виголосив таку коротку хутбу: «… Я посилаю салят і салям (благословення й мир) Мухаммадові алейхіссалям, у присутності Якого ми перебуваємо і Який видав за мене Свою благословенну дочку Фатіму з махром у 400 міскалів срібла. О мої брати по вірі! Ви, безперечно, чули й засвідчили те, що сказав наш Володар Пророк. Я теж це засвідчую і на це згоджуюся. Я приймаю це таким, яким воно є. Аллах таала — свідок усіх наших слів, і Він — Опікун усіх нас».35

«Усман — мій супутник у Джаннаті» Хадис шаріф

Коли обряд нікяху закінчився, наш Володар Пророк звелів принести свіжих фініків і сказав: «Пригощайтеся, беріть ці фініки й їжте». Усі брали й їли. Потім Хазрат Білал роздав медовий шербет, і його теж випили, а всі сахаби помолилися: «Баракаллаху фі кума ва алейкума ва джамаа шамлакума». (Нехай Аллах таала зробить вас обох благословенними, зробить благословенним усе, що до вас приходить, і з’єднає вас одне з одним!) Коли укладали нікях, Фатімі радіяллаху анха було п’ятнадцять років, а Алі радіяллаху анх — двадцять п’ять.

Після нікяху (шлюбного договору, який приписує іслам) Хазрат Фатіма плакала. Наш Володар Пророк прийшов до неї і сказав: «О Фатімо! Що з тобою, чого ти плачеш? Клянуся Аллахом таала, я видав тебе заміж за найученішого з тих, хто сватався до тебе, найпершого в лагідності й розумі і першого з тих, хто став мусульманином». Хазрат Фатіма відповіла: «Мій любий батьку! Махр кожної дівчини, що виходить заміж, оцінюють і встановлюють у золоті та сріблі. Якщо й мій махр установлять так, то яка тоді різниця між Тобою та іншими? У День Кіямату я хочу заступатися (шафаат) за дружин усіх грішних віруючих, за яких заступатимешся Ти. Таке моє бажання».

Коли Аллах таала сповістив, що бажання Хазрат Фатіми прийнято, наш Володар Расулюллах сказав: «О Фатімо! Ти показала, що ти — дитя Пророка!»

Хазрат Алі розповідав: «Відтоді минуло кілька місяців. Про цю справу нічого не говорили. Через свій хіджаб, тобто через сором’язливість, я не міг розтулити рота. Але наш Володар Расулюллах іноді казав мені, коли бачив мене на самоті: „Яка ж добра жінка твоя дружина! Радісна звістка тобі: вона — володарка всіх жінок світу“».

У ті дні брат Хазрат Алі, Хазрат Укайль, сказав: «О Алі! Ми зраділи цьому шлюбному договору, але я бажаю, щоб ці двоє щасливих з’єдналися». Хазрат Алі сказав: «Я теж цього бажаю, але соромлюся». Хазрат Укайль узяв Хазрат Алі за руку і пішов із ним до дому нашого Володаря Пророка. Там вони зустріли джарію Расулюллаха Умм Айман. Вони розповіли їй, як стоїть справа. Умм Айман сказала: «Вам не треба приходити заради цього. Ми домовимося з чистими дружинами Расулюллаха, а тоді дамо вам знати. Бо в таких справах дослухаються до слова жінок».

Умм Айман розповіла про цю справу дружинам Расулюллаха. Тоді інші чисті дружини прийшли до дому Хазрат Аїші. Вони згадали Хазрат Хадіджу і сказали: «Якби вона була жива, ми б не мали жодного клопоту». Наш Володар Расулюллах заплакав і сказав: «Де знайти таку дружину, як Хадіджа? Коли люди називали мене брехуном, вона визнала мою правдивість і віддала все своє майно на мою справу. Вона дуже допомогла релігії ісламу. Ще за її життя Хакк таала звелів мені сповістити Хадіджі радісну звістку: у Джаннаті для неї збудовано палац зі смарагду». Дружини нашого Володаря Расулюллаха виклали бажання Хазрат Алі. Тоді наш Володар Расулюллах звелів Умм Айман покликати до Нього Хазрат Алі. Коли Алі прийшов, жінки, що були там, підвелися й вийшли. Хазрат Алі схилив голову й сів. Расулюллах запитав: «Чи хочеш ти до своєї дружини, о Алі?»

Алі радіяллаху анх відповів: «Так, о Расулюллах! Нехай мої мати й батько будуть пожертвою за Тебе!» Наш Володар Расул аль-акрам сказав Асмі бінт Умайс: «Піди приготуй дім Фатіми». Асма пішла до дому, куди Хазрат Фатіма мала перейти нареченою. Вона зробила подушку з нової шкіри, подушку з латаної шкіри і подушку з плетеної соломи (хасір) і набила їх пальмовим волокном. Після нічного намазу наш Володар Расулюллах прийшов до дому Фатіми й оглянув те, що було приготовано.

Наш Пророк звелів, щоб на дві третини грошей, які приніс Хазрат Алі, купили такі речі, як їжа, прикраси й пахощі, а на третину — одяг, і звелів доповнити хатні речі. До посагу й хатнього начиння Хазрат Фатіми входило таке: три подушки, які зробила Асма бінт Умайс, килим із китицями, подушка під голову, набита пальмовим волокном, двоє ручних жорен, шкіряний бурдюк для води, глиняний глечик для води, шкіряний кухоль, рушник, спідниця, вичинена баранова шкура, старий строкатий єменський килим, з якого вже вилізла ворса, плетена з пальмового листя тахта, два строкаті єменські вбрання й оксамитова ковдра. Потім наш Володар Расулюллах дав Хазрат Алі трохи грошей і попросив купити фініків та олії. Хазрат Алі так розповідав про те, що сталося далі:

«Я купив фініків на п’ять дирхамів і олії на чотири дирхами. Потім приніс це до Расулюллаха. Він попросив шкіряну скатертину. Своєю благословенною рукою Він змішав фініки, борошно, олію та йогурт і приготував якусь страву, а тоді сказав мені: „О Алі! Піди й приведи тих, кого знайдеш“. Я вийшов і побачив дуже багато людей. Я запросив їх усіх, повернувся і сказав: „О Расулюллах! Людей багато“.

Володар світів, наш Володар Фахр аль-каїнат, сказав: „Заводь їх по десятеро, щоб вони поїли“. Я так і зробив. Порахували — і виявилося, що сімсот людей, чоловіків і жінок, поїли й наситилися».

Після того як весільну трапезу (валіма) Хазрат Алі та Хазрат Фатіми було з’їдено, наш Володар Пророк, як переказувала Умм Айман, сказав Хазрат Алі: «О Алі, моя дочка Фатіма пішла нареченою до вашого дому. Я прийду після вечірнього намазу і помолюся (дуа) там. Чекайте на мене».

Коли Хазрат Алі прийшов додому, він сів у кутку. Хазрат Фатіма теж сиділа в іншому кутку дому. Потім прийшов наш Володар Расулюллах і постукав у двері. Відчинила Умм Айман.

Расулюллах запитав: «Мій брат тут?» Умм Айман сказала: «Нехай мої мати й батько будуть пожертвою за Тебе, о Расулюллах! Хто Твій брат?» Наш Володар Расулюллах сказав: «Це Алі ібн Абі Таліб». Умм Айман запитала: «Невже Ти видав Свою дочку заміж за Свого брата?» Наш Володар Расулюллах сказав: «Так». Через те що Расулюллах запитав, чи тут Його брат, Умм Айман подумала, що такий шлюб не може бути дозволеним. Але, сказавши «Так», наш Володар Расулюллах показав, що перешкодою для шлюбу є народження від однієї матері. (Хазрат Алі — син дядька нашого Пророка по батькові.)

Потім наш Володар Расулюллах запитав Умм Айман: «Асма бінт Умайс теж тут?» Коли вона відповіла: «Так», — Він сказав: «Отже, вона прийшла служити дочці Расулюллаха». Коли Умм Айман відповіла: «Так», — Він помолився за неї, сказавши: «Нехай вона досягне добра».

«О Фатімо! Що з тобою, чого ти плачеш? Клянуся Аллахом таала, я видав тебе заміж за найученішого з тих, хто сватався до тебе, найпершого в лагідності й розумі і першого з тих, хто став мусульманином» Хадис шаріф

Потім Він звелів принести посудину з водою. Він помив Свої благословенні руки. Він також налив у воду трохи мускусу. Потім Він покликав Хазрат Фатіму. Хазрат Фатіма від сором’язливості опустила погляд на свій одяг. Наш Володар Расулюллах набрав трохи води, покропив нею її груди, голову й спину і помолився: «Аллахумма інні аїзуха біка ва зурріятіха мін-аш-шайтан-ір-раджім» (О мій Господи, я шукаю в Тебе притулку, щоб вона та її нащадки були захищені від зла шайтана, побитого камінням). Потім Він зробив те саме з Хазрат Алі й помолився: «Аллахумма барік фіхіма ва барік алейхіма ва барік ляхума фі насліхіма». Він прочитав сури аль-Іхлас і Муаввізатайн і сказав йому: «Увійди до своєї дружини з ім’ям Аллаха таала і з Його благодаттю». Потім Він узявся Своїми благословенними руками за обидва боки дверного прорізу, попросив благодаті й пішов звідти.36

Хазрат Алі розповідав: «Через чотири дні після нашого весілля наш Володар Расулюллах ушанував наш дім Своїми відвідинами. Він повчав нас Своїми словами, що полонять серця й сповнені мудрості, і сказав: „О Алі! Принеси води!“ Я підвівся й приніс води. Він прочитав аят аль-каріма і сказав: „Випий трохи цієї води, а трохи залиш“. Я так і зробив. Воду, що залишилася, Він покропив мені на голову й груди. Потім Він знову сказав: „Принеси води“. Я знову приніс води. Він зробив із Фатімою те саме, що зробив зі мною. Потім Він відіслав мене надвір».

Коли той вийшов, Він запитав Свою дочку про Хазрат Алі. Фатіма сказала: «Мій любий батьку, у ньому є всі риси досконалості. Але деякі курайшитські жінки кажуть мені: „Твій чоловік бідний“». Тоді наш Володар Расулюллах сказав: «О моя доню! Твій батько і твій чоловік не бідні. Мені були запропоновані всі скарби й скарбниці землі й небес. Але я їх не прийняв. Я прийняв те, що приємне Аллахові таала. О моя люба доню! Якби ти знала те, що знаю я, цей світ був би нікчемним і зневаженим у твоїх очах. Клянуся Аллахом таала, твій чоловік — перший із сахабів. Він також великий в ісламі й найглибший у знанні. О моя доню! Аллах таала обрав двох осіб з Ахль аль-Байт. Один із них — твій батько, а другий — твій чоловік. Ніколи не будь йому неслухняною і ніколи не йди проти його велінь».

Повчивши Свою дочку, наш Володар Фахр аль-каїнат алейхі афдалуссалават покликав Хазрат Алі. Він доручив йому Фатіму і сказав: «О Алі! Зважай на почуття Фатіми. Вона — частина мене. Поводься з нею добре. Якщо ти засмутиш її, то засмутиш мене». Потім Він доручив обох Аллахові таала. Він підвівся, і коли вже мав іти, Хазрат Фатіма сказала: «О Расулюллах! Роботу в домі я виконуватиму сама, а роботу поза домом виконуватиме Алі. Якщо Ти даси мені джарію (невільницю), вона допомагатиме мені в деяких справах. Цим Ти мене потішиш». Наш Володар Расулюллах сказав: «О Фатімо! Чи дати тобі щось краще за служницю, чи дати тобі служницю?»

Наша мати Хазрат Фатіма відповіла: «Дай нам те, що краще за служницю». Тоді наш Володар Расулюллах сказав: «Щовечора, лягаючи спати, кажи Субханаллах (що означає: Аллах вільний від будь-якої вади) тридцять три рази, Альхамдуліллях (що означає: уся хвала й подяка, яку віддають будь-кому, насправді віддається Йому, бо тільки Він посилає кожне благо) тридцять три рази, Аллаху акбар (Аллах — найвеличніший; Його велич не збагнути ні розумом, ні знанням, ні думкою) тридцять три рази і Ля іляха іллаллаху вахдаху ля шаріка лях, ляхуль мульку ва ляхуль хамду ва хува аля кулли шай’ін кадір один раз. Разом це сто слів. У День Кіямату ти знайдеш тисячу хасана (доброчинностей, добрих діл). Твої добрі діла переважать на мізані (терезах)». Потім наш Володар Пророк покинув дім Своєї дочки й пішов до Свого щасливого дому.

Убивство Кааба ібн Ашрафа

Після перемоги при Бадрі серця юдеїв та ідолопоклонників-багатобожників у Медині сповнилися страхом. Деякі юдеї схаменулися, стали мусульманами і сказали: «Це, безперечно, та людина, чиї риси ми читаємо в наших книгах. Більше не можна буде протистояти Йому. Бо Він завжди перемагатиме». Інші ж казали: «Мухаммад воював із курайшитами, які не тямлять у війні. Тому Він і переміг. Якби Він пішов війною на нас, ми показали б Йому, як воюють і як здобувають перемогу».

Коли юдей на ім’я Кааб ібн Ашраф почув про перемогу війська ісламу при Бадрі, він із ненависті до мусульман подався до Мекки. Він зібрав тамтешніх багатобожників і декламував вірші, щоб спонукати їх напасти на Медину; він підбурював і розпалював їх. Він уклав із ними угоду воювати проти нашого Володаря Пророка (алейхіссалям). Він навіть задумав замах на нашого улюбленого Пророка. Аллах таала сповістив про це нашого Володаря Расулюллаха і сказав за змістом: «Це ті, кого Аллах таала прокляв (віддалив від Свого милосердя)…»37

Тоді наш Володар Расул аль-акрам запитав Своїх славних Асхабів: «Хто вб’є Кааба ібн Ашрафа? Бо він завдав образи Аллахові таала та Його Расулові».

Мухаммад ібн Маслама запитав: «О Расулюллах! Ти хочеш, щоб я його вбив?» Наш Володар Расулюллах сказав: «Так, хочу». Мухаммад ібн Маслама кілька днів обмірковував цю справу й складав плани. Він пішов до кількох своїх друзів — Абу Наїли, Аббада ібн Бішра, Харіса ібн Ауса та Абу Абса ібн Джабра — і виклав їм справу. Усі вважали це слушним і сказали: «Уб’ємо його разом». Разом вони прийшли до нашого Володаря Пророка. Вони сказали: «О Расулюллах! Якщо Ти дозволиш, чи можемо ми, розмовляючи з Каабом, сказати про Тебе якісь слова, які йому буде приємно почути?» Наш Володар Пророк дозволив їм казати те, що вони схочуть.

Потім Мухаммад ібн Маслама разом зі своїми друзями пішов до Кааба ібн Ашрафа. Він сказав: «Цей Мухаммад вимагав від нас садаки. Він наклав на нас тяжкі податки. Тому я прийшов позичити щось у тебе». Кааб зрадів, подумавши, що Мухаммад ібн Маслама думає так само, як він, і сказав: «Він вам іще більше набридне». Мухаммад ібн Маслама сказав: «Що ж, ми вже раз пішли за Ним. Ми й далі йтимемо за Ним. Подивимося, чим це скінчиться. А тепер позич нам трохи фініків». Кааб сказав: «Так, позичу. Але ви мусите дати мені щось у заставу!» Мухаммад ібн Маслама і ті, хто був із ним, запитали: «Чого ти хочеш?» Кааб сказав: «Я хочу ваших жінок у заставу». На це вони не погодилися. Кааб сказав: «Тоді дайте мені в заставу ваших синів». Вони сказали: «Їх ми теж не можемо дати в заставу. Тоді про когось із них казатимуть, що його віддали в заставу за один-два верблюжі в’юки фініків, і це була б для нас ганьба, якої ми ніколи не змогли б забути. Але ми можемо дати тобі в заставу нашу зброю та обладунки». Кааб прийняв цю пропозицію. Він також сказав їм, коли прийти.38

«О Алі! Зважай на почуття Фатіми. Вона — частина мене. Поводься з нею добре. Якщо ти засмутиш її, то засмутиш мене» Хадис шаріф

Однієї ночі Мухаммад ібн Маслама прийшов до Кааба. З ним був і Абу Наїла. Кааб покликав їх до фортеці. Сам він спустився, щоб їх зустріти. Дружина Кааба сказала йому: «Куди ти йдеш у таку пору ночі?» Кааб сказав: «Це прийшли Мухаммад ібн Маслама і мій брат Абу Наїла». Дружина сказала: «Цей голос, що я чую, мені не подобається. Наче з нього капає кров». Кааб відповів: «Ні, це Мухаммад ібн Маслама і мій молочний брат Абу Наїла. Він добрий юнак. Він без вагань приходить уночі, навіть якщо його кличуть на бій на мечах. Такий він». Мухаммад ібн Маслама взяв із собою до фортеці двох, а за іншим переказом — трьох осіб. Це були Абу Абс ібн Джабр, Харіс ібн Аус та Аббад ібн Бішр.39 Хазрат Мухаммад ібн Маслама сказав своїм друзям: «Коли прийде Кааб, я скажу йому, що хочу понюхати його волосся, візьму його за голову й нюхатиму. Коли побачите, що я міцно схопив Кааба за голову, рубайте його мечами». Кааб ібн Ашраф підійшов до них, гарно вбраний і напахчений. Ібн Маслама підійшов до Кааба і сказав: «Я ніколи досі не чув такого чудового аромату». Кааб похвалився: «Найпахучіші жінки серед арабів — у мене». Мухаммад ібн Маслама сказав: «Чи дозволиш мені понюхати твою голову?» Кааб сказав, що дозволяє. Ібн Маслама понюхав її. Він дав понюхати й своїм друзям. Потім він сказав, що хоче понюхати ще раз. Цього разу Мухаммад ібн Маслама схопив Кааба за голову і дав друзям знак рубати його мечами.

Коли впав перший удар меча, Кааб страшно закричав, але не помер. Тоді Мухаммад ібн Маслама вбив його своїм кинджалом. Муджахіди, які вбили Кааба, одразу покинули те місце й дісталися до Медини. Коли вони принесли нашому Володареві Расулюллаху радісну звістку, наш Пророк воздав хвалу Аллахові таала і помолився за муджахідів. Убивство невіруючого Кааба ібн Ашрафа сповнило юдеїв великим страхом. Бо якщо вже вбили такого видатного ватажка, як Кааб, то їхня власна смерть була лише питанням часу. Уранці вони зібралися й прийшли до нашого Володаря Пророка. Вони скаржилися на те, що сталося вночі. Наш Володар Расул аль-акрам сказав: «Він постійно завдавав нам прикрощів і декламував вірші проти нас. Якщо хтось із вас робитиме те саме, нехай знає, що його кара — меч». Після цього застереження юдеї зі страху уклали з нашим Володарем Расулюллахом новий договір …40

Газва Гатафан

Цю газву називають також «газвою Анмар» і «газвою Зу-Амр». Загін із Бану Саалаба і Бану Мухаріб зібрався в місці, що зветься Зу-Амр, і вирішив пограбувати все, що знайде довкола Медини. Їхнім ватажком був такий собі Дасур ібн Харіс ібн Мухаріб на прізвисько Аурас. Наш Володар Пророк (саллаллаху алейхі ва саллям) залишив Усмана ібн Аффана радіяллаху анх Своїм намісником у Медині і вирушив із Медини із загоном у чотириста п’ятдесят мужів. Дорогою вони зустріли чоловіка на ім’я Джаббар. Вони запитали його про ворога. Він сказав: «Вони не воюватимуть із вами. Побачивши вас, вони втекли в гори». Расулюллах запропонував йому іслам. Він прийняв його і став мусульманином.

Дощ почався, коли військо ісламу просувалося до долини, і якийсь час лив щосили. Потім він ослаб і вщух. Усі муджахіди на чолі з нашим Володарем Пророком промокли до нитки. Кожен сушив свій одяг десь осторонь. Расулюллах зняв Свій одяг у відлюдному місці й повісив його на дерево, щоб висох. Коли Він відпочивав під деревом, невіруючі, які стежили за військом ісламу, побачили, що Расулюллах сам, і повідомили про це Дасура ібн Харіса. Тоді той тихо й непомітно наблизився до місця, де відпочивав Расулюллах, щоб убити Його. Він вихопив меч і сказав: «Хто врятує Тебе від моєї руки?» Наш Пророк сказав: «Аллах таала». Тієї ж миті прийшов Джабраїл алейхіссалям, ударив Дасура в груди й повалив його на землю. Меч випав у нього з руки. Расулюллах саллаллаху алейхі ва саллям підняв меч Дасура і сказав: «Хто врятує тебе від моєї руки?» Дасур відповів: «Ніхто», — і, промовивши каліму аш-шахада, став мусульманином. Він став причиною того, що багато людей прийшли до іману.41 Він пообіцяв, що більше ніколи не збиратиме воїнів на війну. Вони повернулися до Медини без жодного збройного зіткнення. Цей похід тривав одинадцять днів.

Газва Бахран

Її називають також «Бану Сулайм» або «газва Наджран». Надійшла звістка, що в Бану Сулайм зібралося багато багатобожників, які мають напасти на Медину. Заступником залишили Хазрат Ібн Умм Мактума. Расулюллах виступив проти ворога із загоном у триста чоловік. Почувши, що наближається військо ісламу, вороги втекли в гори. Тому бою не було. Цей похід тривав дванадцять днів.

«Він постійно завдавав нам прикрощів і декламував вірші проти нас. Якщо хтось із вас робитиме те саме, нехай знає, що його кара — меч» Хадис шаріф

Твоя любов забрала мене від мене самого;
люблю Тебе, мій Господи!
Твоя любов воістину така солодка;
люблю Тебе, мій Господи!
Ані багатству я не радію,
ані за бідністю не тужу.
Лише Твоя любов дає мені щастя;
люблю Тебе, мій Господи!
Ти звелів нам ібадат
і похвалив добрі вчинки.
Ти дарував нам безмежні блага.
Люблю Тебе, мій Господи!
Який же невдячний мій нафс,
що завжди ладен пожертвувати мною заради своєї насолоди!
Але я знайшов справжню радість:
люблю Тебе, мій Господи!
Здійснювати ібадат як належить
і трудитися також для мирського —
ось що я роблю вдень і вночі.
Люблю Тебе, мій Господи!
Любов — не самі лише слова, о Хільмі!
Твій Господь звелів: «Трудіться!»
Нехай це видно буде з твоїх вчинків;
люблю Тебе, мій Господи!
Ворогів ісламу так багато,
підступно нападають вони на релігію;
то хіба ж можна сидіти склавши руки?
Люблю Тебе, мій Господи!
Закоханий не сидить без діла, лінуючись,
він не дасть і порошинці впасти на коханого.
Змуси ворога замовкнути, а тоді скажи:
«Люблю Тебе, мій Господи!»